Постанова

від 10.10.2023 по справі 290/10/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №290/10/23 Головуючий у 1-й інст. Кірічук М. М.

Категорія 16 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2023 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю.,

з участю секретаря

судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №2900/10/23 за позовом керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Романівської селищної ради Житомирської області до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним і скасування наказу та витребування земельної ділянки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 20 квітня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Кірійчука М.М. у смт. Романові,

в с т а н о в и в :

У січні 2023 року керівник Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Романівської селищної ради Житомирської області звернувся до суду із даним позовом, в якому просив визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 19 березня 2020 року №6-3143/14-20-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 1821481800:10:000:0109, для ведення особистого селянського господарства, витребувати від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Романівської селищної ради Житомирської області земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га з кадастровим номером 1821481800:10:000:0109, розташовану на її території та вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування позову зазначалось, що наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 19 березня 2020 року №6-3143/14-20-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,000 га (кадастровий номер 1821481800:10:000:0109), що знаходиться на території Романівського району, за межами населених пунктів Годиської сільської ради та передано цю земельну ділянку у власність для ведення особистого селянського господарства. На підставі даного наказу 11.06.2020 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на згадану земельну ділянку, яку він у подальшому на підставі договору оренди землі від 01.07.2021 передав в оренду ОСОБА_2 .

Проте, ОСОБА_1 не мав законного права на отримання спірної земельної ділянки, оскільки він вже скористався таким правом, отримавши на підставі рішення Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області 34 сесії 7 скликання від 25 листопада 2019 року №570 у власність земельну ділянку в межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га (кадастровий номер 1825685000:08:000:0137) за межами населених пунктів Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області.

Спірна земельна ділянка вибула з володіння держави внаслідок порушення вимог закону як ОСОБА_1 , так і посадовими особами ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, оскільки останні, маючи доступ до відомостей Державного реєстру речових прав та Державного земельного кадастру, не перевірили наданих ОСОБА_1 відомостей щодо невикористання ним права на безоплатну приватизацію земельної ділянки даного виду використання у відповідному розмірі, що відповідно достатті 155 ЗК Україниє підставою для визнання наказу, яким затверджено проект землеустрою, недійсним.

Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 1821481800:10:000:0109 вибула з володіння на підставі незаконної приватизації, тому земля має бути повернута у власність шляхом її витребування у власника.

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 20 квітня 2023 року позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на час дії спірних правовідносин він мав статус ветерана війни - учасника бойових дій та був визнаним інвалідом війни, оскільки він мав право на отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, шукав шляхи реалізації свого права.

Він отримав земельну ділянку площею 2,000 га (кадастровий номер 1821481800:10:000:0109), що знаходиться на території Романівського району, за межами населених пунктів Годиської сільської ради законно, відповідно до процедури, встановленої державою, не маючи жодного злого умислу.

Право власності на земельну ділянку площею 2,000 га (кадастровий номер 1825685000:08:000:0137) за межами населених пунктів Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області зареєстроване невідомими на його ім`я 07.04.2020. З даного моменту у нього виникло право власності на земельну ділянку (хоча він про це і не знав).

У такому разі твердження суду, що станом на час видання наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 19 березня 2020 року №6-3143/14-20-СГ він вже скористався своїм правом, передбаченим ст.116 ЗК України, є невірним, оскільки станом на 19.03.2020 у його приватній власності не було зареєстровано земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки він повинен був звернутись до суду з позовом про конфіскацію земельної ділянки, як це передбачено спеціальним законом пунктом «д» частини першої статті 140 ЗК України, а не в порядку ст.1212 ЦК України.

У поданому відзиві Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області підтримало апеляційну скаргу ОСОБА_1 та просило її задовольнити. Зазначено, що рішення місцевого суду є незаконним та необґрунтованим таким, що ухвалене з порушеннями норм матеріального та процесуального права, суд невірно дав оцінку дійсним обставинам справи та не дослідив їх, у зв`язку з чим вважають, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Чуднівська окружна прокуратура у своєму відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, просить залишити його без змін, а скаргу без задоволення.

Представник ОСОБА_1 адвокат Шахрай М.І. підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити із підстав зазначених у скарзі.

Прокурор скаргу не визнала, просила відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники процесу належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням ч.2 ст.372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено,що наказомГУ Держгеокадаструу Житомирськійобласті від19березня 2020року №6-3143/14-20-СГзатверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,000 га (кадастровий номер 1821481800:10:000:0109), що знаходиться на території Романівського району, за межами населених пунктів Годиської сільської ради та передано йому у власність для ведення особистого селянського господарства.

На підставі зазначеного наказу, 11 червня 2020 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку, яку він згодом на підставі договору оренди землі від 1 липня 2021 року передав в оренду ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу з рішення Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області 31 сесії 7 скликання від 26 червня 2019 року №515 «Про надання дозволу на виготовлення проектів відводу земельних ділянок в натурі (на місцевості) надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту відводів земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області 34 сесії 7 скликання від 25 листопада 2019 року №570 ОСОБА_1 отримав у власність земельну ділянку в межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га (кадастровий номер 1825685000:08:000:0137) за межами населених пунктів Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області.

Задовольняючи позов прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що на час видання оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 19 березня 2020 року ОСОБА_1 вже реалізував своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, тому дане рішення прийнято із порушенням визначеного земельним законодавством порядку, а саме ст.116 ЗК України, що є підставою для визнання його недійсним та скасування, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню на користь Романівської селищної ради.

Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду, мотивуючи наступним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою та четвертою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч.3 ст.116 ЗК України).

За приписами частини четвертої статті 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Для ведення особистого селянського господарства громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі - не більше 2 гектара (пункт "б" частини першої статті 121 ЗК України).

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті передає у власність або у користування для всіх потреб центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи (ч.4 ст122 ЗК України).

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, таким відповідним центральним органом є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастру) та територіальні органи Держгеокадастру.

Оскільки станом на час видання наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 19 березня 2020 року № 6-3143/14-20-СГ про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 1821481800:10:000:0109, останній на підставі рішення Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області 34 сесії 7 скликання від 25 листопада 2019 року №570 вже отримав у власність земельну ділянку в межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га (кадастровий номер 1825685000:08:000:0137) за межами населених пунктів Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 скористався своїм правом, передбаченим статтею 116 ЗК України, повторно, тобто з порушенням визначеного земельним законодавством порядку.

Крім того, згідно з положеннями статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 334 ЦК України, а також положень статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, у тому числі надану у власність в порядку безоплатної приватизації, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація є лише офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно, проте не є підставою виникнення цивільних прав, зокрема набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно. Сама по собі державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Відповідно до статей 11, 13 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають на підставі юридичних фактів та здійснюються у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства.

Частиною дев`ятою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За системним зв`язком та змістом положень частини першої, пункту "в", частини третьої, четвертої статті 116, частин першої, сьомої, дев`ятої статті 118, частини першої статті 121, статті 122 ЗК України, які визначають право громадян на безоплатне набуття у приватну власність земельних ділянок певного виду використання із земель державної та комунальної власності шляхом приватизації та порядок його реалізації, закон визначає, що така передача здійснюється шляхом прийняття відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах повноважень відповідного рішення і не допускає безоплатної передачі у власність громадян земельних ділянок певного виду використання більш як один раз. Відповідно прийняття органами виконавчої влади або місцевого самоврядування рішень про таку передачу без додержання вказаних вимог також є недопустимим.

Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 1840/3664/18).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що закон пов`язує наявність права на безоплатне набуття у приватну власність земельних ділянок певного виду використання із земель державної та комунальної власності саме з фактом прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, а не з державною реєстрацією речових прав на відповідне майно.

Колегія суддів також погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для витребування спірної земельної ділянки у відповідачів на користь Романівської селищної ради Житомирського району.

Так за приписами частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Главою 29 ЦК України визначено такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

ЦК України передбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, як фактично, тобто повернення його у фактичне володіння, так і у власність цієї особи. При цьому у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні або поновленні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Відповідні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові 28 листопада 2018 року у справа № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 201/12925/17 (провадження № 61-2178св19).

Під час розгляду справи судами встановлено, що ОСОБА_1 незаконно заволодів земельною ділянкою з кадастровим номером 1821481800:10:000:0109, яку в подальшому передав в оренду на підставі договору оренди земельної ділянки ОСОБА_2 ..

Таким чином, на час пред`явлення позову, хоча право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 , однак вказана земельна ділянка перебуває у користуванні ОСОБА_2 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду щодо можливості витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без оскарження договору оренди, укладеного між ними, є правильними, оскільки відповідають вищевикладеним правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких майно підлягає витребуванню у останнього набувача без необхідності визнання недійсними останніх правочинів щодо такого майна. При цьому витребування спірної земельної ділянки також у орендаря, який виступає користувачем земельної ділянки, тобто останнім набувачем, відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.

Також апеляційний суд звертає увага на наступне.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають: 1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва; 2) речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки.

З наведеного випливає, що держаній реєстрації підлягає як право власності, так і похідні від права власності речові права на нерухоме майно. Разом із тим, внесення змін до запису про державну реєстрацію права власності на підставі рішення суду про задоволення віндикаційного позову лише щодо останнього власника ніяким чином не може призвести до зміни чи скасування запису про похідні від права власності речові права на вказане майно, яким розпорядилася особа, яка не мала права цього робити, оскільки є володіючим невласником. Таким чином, повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) в повній мірі не відбувається, якщо існують зареєстровані обмеження щодо володіння таким майном у вигляді запису про похідне від права власності право користування земельною ділянкою, й земельна ділянка не повертається у фактичне володіння з можливістю власника нею як користуватися, так і розпоряджатися.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 672/386/20 (провадження № 61-5015св21).

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду, не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.

Враховуючи наведене, у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Романівського районного суду Житомирської області від 20 квітня 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 11 жовтня 2023 року.