Рішення

від 11.10.2023 по справі 910/9297/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.10.2023Справа № 910/9297/23

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Горенюк Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисків Енерджі", м.Київ

до відповідача: Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, м.Київ

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: 1. Державного підприємства "Гарантований покупець", м.Київ

2. Державної казначейської служби України, м.Київ

про стягнення шкоди в розмірі 660 823,49 грн,

За участю представників сторін:

від позивача: Савченко О.В.

від відповідача: Балабан Д.О.

від третьої особи 1: не з`явився

від третьої особи 2: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Плисків Енерджі" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про стягнення шкоди в розмірі 660 823,49 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що внаслідок прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, протиправної постанови, яка була скасована у судовому порядку, позивачу було завдано шкоди, оскільки на підставі п.9.3 постанови 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтеративних джерел енергії, в редакції постанови НКРЕКП №46 від 15.01.2021, Гарантованим покупцем було нараховано вартість врегулювання небалансу електричної енергії за період з січня 2021 по січень 2022 на суму 1 413 024,27 грн. На думку позивача, оскільки формулу, на підставі якої фактично було здійснено розрахунок, було скасовано у судовому порядку, відповідний розрахунок повинно було б бути здійснено на підставі норм п.9.3 глави 9 Порядку, що діяв станом на 15.01.2021 до прийняття відповідачем неправомірної постанови. Правовою підставою позовних вимог визначено приписи ст.1173 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 19.06.2023 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 19.07.2023; залучено до участі до участі у справі як третіх осіб 1, 2, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1. Державне підприємство "Гарантований покупець" та Державну казначейську службу України.

29.06.2023 до суду надійшов відзив по справі, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що підпункт 8 пункту 1 змін до постанови №641, затверджених НКРЕКП від 15.01.2021 №46, втратив чинність з моменту набрання рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21 законної сили, а саме з 08.09.2021, а отже, у період з 16.01.2021 по 08.09.2022 вказаний підпункт був чинним, діяв та застосовувався для розрахунків вартості врегулювання небалансів електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за "зеленим тарифом". Відповідачем також наголошено відсутності всіх складових предмету доказування у спорі про відшкодування шкоди на підставі ст.1173 Цивільного кодексу України, зокрема, обставин неправомірної поведінки відповідача та розміру завданої шкоди.

Третьою особою 1 було надано пояснення по справі, згідно яких проти задоволення позову надано заперечення, з огляду на те, що згідно ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

17.07.2023 позивачем подано відповідь на відзив, в якому зауважено, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та Законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

19.07.2023 судом було відкладено підготовче засідання на 16.08.2023.

Третьою особою 2 було подано суду письмові пояснення по справі, згідно яких проти задоволення вимог позивача було надано заперечення. Зокрема, вказаним учасником судового процесу вказано, що Державною казначейською службою України не порушувались жодним чином прав та законні інтереси позивача. Крім того, третьою особою вказано на доказову необґрунтованість позовних вимог, а саме не доведено факту неправомірної поведінки відповідача, внаслідок якої могло б бути завдано шкоду позивачу.

У судовому засіданні 16.08.2023 з метою дотримання принципів змагальності та рівності учасників судового процесу, виконання завдань господарського судочинства та ухвалення вірного, справедливого судового рішення, судом було задоволено клопотання відповідача про долучення доказів.

16.08.2023 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 20.09.2023.

У судовому засіданні 20.09.2023 представником позивача було надано усні пояснення по суті справи згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

20.09.2023 судом відкладено судове засіданні з розгляду справи по суті на 11.10.2023.

Представники третіх осіб у судове засідання 11.10.2023 не з`явились, проте, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями №0105495282941, №0105495282950.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Наразі, з огляду на неявку вказаних учасників судового процесу суд зазначає таке.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, неявка третіх осіб не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 11.10.2023.

В судовому засіданні 11.10.2023 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Плисків Енерджі" діє на підставі ліцензії №674 від 07.05.2019 з виробництва електричної енергії, виданої відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, веде господарську діяльність з виробництва електричної енергії.

26.07.2019 між Державним підприємством "Гарантований покупець" (гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Плисків Енерджі" (виробник за "зеленим" тарифом) було укладено договір №466/01, за умовами п.1.1 якого виробник за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі, Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 №641.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Плисків Енерджі" є суб`єктом правовідносин з виробництва електричної енергії за "зеленим" тарифом, правове регулювання яких здійснюється Законом України "Про ринок електричної енергії" та Порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджені постановою №641 від 26.04.2016 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Частинами 1, 6, 7 ст.70 Закону України "Про ринок електричної енергії" унормовано, що усі учасники ринку, крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу, несуть відповідальність за свої небаланси електричної енергії. Оператор системи передачі врегульовує небаланси електричної енергії із сторонами, відповідальними за баланс, у порядку, визначеному цим Законом та правилами ринку. Врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення стороною, відповідальною за баланс, правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії з оператором системи передачі в обсягах небалансів електричної енергії за цінами небалансів, визначеними відповідно до правил ринку. Вартість небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, розраховується адміністратором розрахунків для кожного розрахункового періоду доби залежно від обсягу небалансів електричної енергії цієї сторони та цін небалансів, визначених правилами ринку. Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається правилами ринку.

Згідно частини 4 статті 30 Закону України "Про ринок електричної енергії" виробники зобов`язані нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії за цінами, визначеними відповідно до правил ринку, у разі невиконання ними акцептованих оператором системи передачі погодинних графіків електричної енергії з урахуванням особливостей, встановлених частиною шостою статті 71 цього Закону для виробників за "зеленим" тарифом та виробників, які за результатами аукціону набули право на підтримку.

Відповідно до п. 6 статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" гарантований покупець зобов`язаний стати стороною, відповідальною за баланс (далі - СВБ) балансуючої групи гарантованого покупця, до складу якої входять виробники, яким встановлено "зелений" тариф, а також виробники, які за результатами аукціону набули право на підтримку, з якими він уклав двосторонні договори.

Частиною 8 статті 70 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що стаття 71 цього Закону та правила функціонування балансуючої групи гарантованого покупця визначають особливості функціонування балансуючої групи гарантованого покупця.

Так, за умовами частини 2 статті 71 Закону України "Про ринок електричної енергії" виробники електричної енергії, яким встановлено "зелений" тариф, мають право продати електричну енергію, вироблену на об`єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії -вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до нього гарантованому покупцю відповідно до цього Закону.

З цією метою виробники, передбачені частиною другою цієї статті, зобов`язані: 1) стати учасником ринку у порядку, визначеному цим Законом; 2) укласти з гарантованим покупцем двосторонній договір за типовою формою договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом або за типовою формою договору про купівлю-продаж електричної енергії між гарантованим покупцем та суб`єктом господарювання, який за результатами аукціону набув право на підтримку; 3) увійти на підставі договору до балансуючої групи гарантованого покупця; 4) щодобово подавати гарантованому покупцю погодинні графіки відпуску електричної енергії на наступну добу у порядку та формі, визначених двостороннім договором з гарантованим покупцем.

Згідно частини 6 статті 71 Закону України "Про ринок електричної енергії" за відхилення фактичних погодинних обсягів відпуску електричної енергії виробників, яким встановлено "зелений" тариф, та виробників, які за результатами аукціону набули право на підтримку, від їхніх погодинних графіків відпуску електричної енергії виробниками, які входять до балансуючої групи гарантованого покупця, відшкодовується частка вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця відповідно до цього Закону та правил функціонування балансуючої групи гарантованого покупця.

Отже, гарантований покупець є стороною, відповідальною за баланс всіх учасників балансуючої групи гарантованого покупця, які здійснюють продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом або за аукціонною ціною. Статтею 71 Закону України "Про ринок електричної енергії" відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця виробниками, які входять до балансуючої групи гарантованого покупця, ставиться в залежність від відхилення фактичних погодинних обсягів відпуску електричної енергії названих виробників від їх погодинних графіків відпуску електричної енергії, тобто від власних небалансів виробників.

Пунктом 9.2 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, який затверджено постановою №641 від 26.04.2019 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг унормовано, що продавцями та споживачами за «зеленим» тарифом здійснюється відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу відповідно до Закону та цього Порядку.

У пункті 9.3 вказаного Порядку було визначено, що обсяг відшкодування продавцем або споживачами за «зеленим» тарифом гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу в розрахунковому періоді розраховується за формулами, які наведено у пункті.

15.01.2021 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було прийнято постанову № 46 "Про затвердження Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26 квітня 2019 року №641", а саме затверджено Зміни до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26 квітня 2019 року №641 "Про затвердження нормативно-правових актів, що регулюють діяльність гарантованого покупця та купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом".

Підпунктом 8 пункту 1 Змін у главі 9 Порядку пункти 9.2-9.4 замінено п`ятьма новими пунктами, зокрема, за пунктом 9.2 Порядку продавцями та споживачами за "зеленим" тарифом здійснюється відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу гарантованого покупця відповідно до Закону та цього Порядку.

Відповідно до пункту 9.3 Порядку, в редакції станом на 16.01.2021, обсяг частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за "зеленим" тарифом p, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, у розрахунковому періоді t торгової зони z розраховується за формулою (далі - Формула), що наведена у цьому пункті.

Згідно з абзацом 2 пункту 9.3 глави 9 Порядку у редакції станом на 16.01.2021, у випадку отримання оновлених даних комерційного обліку по генеруючих одиницях продавця або споживача за "зеленим" тарифом p, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця, розрахунок обсягу відшкодування здійснюється з урахуванням таких даних.

Як вказує позивач, застосування формули визначення частки небалансу в редакції змін, які було внесено постановою №46 від 15.01.2021 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, призвело до того, що виробники за "зеленим" тарифом повинні були сплатити свої небаланси, небаланси групи та компенсувати Гарантованому покупцю витрати останнього, що виникли у зв`язку із його неможливість продати придбану у виробників за "зеленим" тарифом електричну енергію, що призвело до значного перевищення фінансової відповідальності виробників при відсутності вини за вчинення небалансу.

Як вбачаться з матеріалів справи у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа №640/4069/21 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРСЕКОЕНЕРГО" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг, за участю третіх осіб - Державне підприємство "Гарантований покупець", Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрекоенергосистеми", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрі Енерджі", Товариство з обмеженою відповідальністю "Солар Квант Енерджи", Товариство з обмеженою відповідальністю "Приморська енергогенеруюча компанія", Товариство з обмеженою відповідальністю "Екотехнік Велика Добронь", Приватне підприємство "Техсервіс", Товариство з обмеженою відповідальністю "АСД ЛЕКС" про визнання протиправним та нечинним рішення в частині.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 позов задоволено; визнано протиправним та нечинним підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року скасовано судове рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою від 08.09.2022 Верховного Суду по справі №640/4069/21 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРСЕКОЕНЕРГО" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року задоволено повністю; постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року в цій справі скасовано і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, за період з січня 2021 по січень 2022 Гарантованим покупцем було нараховано, а позивачем частково (на суму 1 377 964,06 грн) сплачено відшкодування вартості небалансів електричної енергії на підставі пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії на суму 1 413 024,27 грн.

За розрахунком позивача, прийнятий відповідачем протиправний та нечинний підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, призвів до завдання позивачу шкоди у розмірі 660 823,49 грн. У позовній заяві зазначено, що розмір завданої шкоди обраховується як різниця між платою по актам приймання-передачі частки відшкодування вартості небалансу електричної енергії гарантованого покупця, сума яких розраховувалась за формулою згідно підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, та між платою за відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергійної енергії, яка мала бути розрахована за формулою пункту 9.3 глави 9 Порядку, в редакції, що діяла станом на 15.01.2021. На підтвердження свого розрахунку позивачем було надано до матеріалів справи висновок експерта №33 від 14.08.2022 за результатами проведення судової економічної експертизи, складений судовим експертом Перепелюк С.В.

Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що підпункт 8 пункту 1 змін до постанови №641, затверджених НКРЕКП від 15.01.2021 №46, втратив чинність з моменту набрання рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.07.2021 у справі №640/4069/21 законної сили, а саме з 08.09.2021, а отже, у період з 16.01.2021 по 08.09.2022 вказаний підпункт був чинним, діяв та застосовувався для розрахунків вартості врегулювання небалансів електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за "зеленим тарифом". Відповідачем також наголошено відсутності всіх складових предмету доказування у спорі про відшкодування шкоди на підставі ст.1173 Цивільного кодексу України, зокрема, обставин неправомірної поведінки відповідача та розміру завданої шкоди.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування. До збитків віднесено: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини 1 статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що відповідальність за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, настає незалежно від вини цього органу. Водночас для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, необхідною є наявність усіх інших елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (рішення, дії чи бездіяльність) особи, що завдала шкоду; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками (збитки мають бути наслідком саме протиправної поведінки особи, що завдала шкоду, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого потерпілого або третіх осіб). Тобто, відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім і невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають зазначеного прямого причинно-наслідкового зв`язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

Одночасно, у ст.76 Господарського процесуального кодексу України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, при зверненні до суду з позовом про відшкодування збитків, які завдано юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, позивачем повинно бути доведено факт саме нанесення такою неправомірною діяльністю матеріальної шкоди позивачу та наявність причинно-наслідкового зв`язку між нанесеною шкодою та діяльністю відповідача.

Проте, за висновками суду, позивачем належним чином доказово не було обгрунтовано наявності всіх складових предмету доказування у спорі про стягнення шкоди, завданої юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень. При цьому, суд звертає увагу на таке.

Верховним Судом неодноразово, зокрема у постанові від 17.01.2022 по справі №910/1904/20 вказано, що неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.

Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 по справі №925/556/21 вказала, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником.

Як було встановлено вище, Товариство з обмеженою відповідальністю "Плисків Енерджі" діє на підставі ліцензії №674 від 07.05.2019 з виробництва електричної енергії, виданої відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, веде господарську діяльність з виробництва електричної енергії.

26.07.2019 між Державним підприємством "Гарантований покупець" (гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Плисків Енерджі" (виробник за "зеленим" тарифом) було укладено договір №466/01, за умовами п.1.1 якого виробник за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі, Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 №641.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "Плисків Енерджі" є суб`єктом правовідносин з виробництва електричної енергії за "зеленим" тарифом, правове регулювання яких здійснюється Законом України "Про ринок електричної енергії" та Порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджені постановою №641 від 26.04.2016 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Частинами 1, 6, 7 ст.70 Закону України "Про ринок електричної енергії" унормовано, що усі учасники ринку, крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу, несуть відповідальність за свої небаланси електричної енергії. Оператор системи передачі врегульовує небаланси електричної енергії із сторонами, відповідальними за баланс, у порядку, визначеному цим Законом та правилами ринку. Врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення стороною, відповідальною за баланс, правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії з оператором системи передачі в обсягах небалансів електричної енергії за цінами небалансів, визначеними відповідно до правил ринку. Вартість небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, розраховується адміністратором розрахунків для кожного розрахункового періоду доби залежно від обсягу небалансів електричної енергії цієї сторони та цін небалансів, визначених правилами ринку. Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається правилами ринку.

Згідно частини 4 статті 30 Закону України "Про ринок електричної енергії" виробники зобов`язані нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії за цінами, визначеними відповідно до правил ринку, у разі невиконання ними акцептованих оператором системи передачі погодинних графіків електричної енергії з урахуванням особливостей, встановлених частиною шостою статті 71 цього Закону для виробників за "зеленим" тарифом та виробників, які за результатами аукціону набули право на підтримку.

Пунктом 9.2 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, який затверджено постановою №641 від 26.04.2019 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг унормовано, що продавцями та споживачами за «зеленим» тарифом здійснюється відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу відповідно до Закону та цього Порядку.

У пункті 9.3 вказаного Порядку було визначено, що обсяг відшкодування продавцем або споживачами за «зеленим» тарифом гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу в розрахунковому періоді розраховується за формулами, які наведено у пункті.

15.01.2021 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було прийнято постанову № 46 "Про затвердження Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26 квітня 2019 року №641", а саме затверджено Зміни до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26 квітня 2019 року №641 "Про затвердження нормативно-правових актів, що регулюють діяльність гарантованого покупця та купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом".

Підпунктом 8 пункту 1 Змін у главі 9 Порядку пункти 9.2-9.4 замінено п`ятьма новими пунктами, зокрема, за пунктом 9.2 Порядку продавцями та споживачами за "зеленим" тарифом здійснюється відшкодування гарантованому покупцю частки вартості врегулювання небалансу гарантованого покупця відповідно до Закону та цього Порядку.

Відповідно до пункту 9.3 Порядку, в редакції станом на 16.01.2021, обсяг частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця продавцем та споживачами за "зеленим" тарифом p, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця GB, у розрахунковому періоді t торгової зони z розраховується за формулою (далі - Формула), що наведена у цьому пункті.

Згідно з абзацом 2 пункту 9.3 глави 9 Порядку у редакції станом на 16.01.2021, у випадку отримання оновлених даних комерційного обліку по генеруючих одиницях продавця або споживача за "зеленим" тарифом p, що входять до балансуючої групи гарантованого покупця, розрахунок обсягу відшкодування здійснюється з урахуванням таких даних.

З матеріалів справи вбачається, що за період з січня 2021 по січень 2022 Гарантованим покупцем було нараховано, а позивачем частково (на суму 1 377 964,06 грн) сплачено відшкодування вартості небалансів електричної енергії на підставі пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії (у редакції станом на 16.01.2021) на суму 1 413 024,27 грн.

Як вбачаться з матеріалів справи у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа №640/4069/21 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРСЕКОЕНЕРГО" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг, за участю третіх осіб - Державне підприємство "Гарантований покупець", Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрекоенергосистеми", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрі Енерджі", Товариство з обмеженою відповідальністю "Солар Квант Енерджи", Товариство з обмеженою відповідальністю "Приморська енергогенеруюча компанія", Товариство з обмеженою відповідальністю "Екотехнік Велика Добронь", Приватне підприємство "Техсервіс", Товариство з обмеженою відповідальністю "АСД ЛЕКС" про визнання протиправним та нечинним рішення в частині.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2021 позов задоволено; визнано протиправним та нечинним підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року скасовано судове рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою від 08.09.2022 Верховного Суду по справі №640/4069/21 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРСЕКОЕНЕРГО" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року задоволено повністю; постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року в цій справі скасовано і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року.

Наразі, судом враховано, що частиною 2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Частинами 1, 2 ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття (ч.1 ст.359 Кодексу адміністративного судочинства України )

Тобто, з наведеного вбачається, що підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, втратив свою чинність 08.09.2022 (дата ухвалення постанови Верховного Суду). При цьому, суд звертає увагу позивача на відмінність у правових наслідках визнання нормативно-правового акта недійсним та нечинним, яка фактично полягає в моменті виникнення відповідних правових наслідках.

До того ж, суд звертає увагу позивача на те, що скасування у судовому порядку пункту постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ніяким чином не може вказувати на неправомірну поведінку останнього, як обов`язкову складову предмету доказування у спорі про стягнення шкоди на підставі ст.1173 Цивільного кодексу України.

До того ж, судом враховано, що саме чинність підпункт 8 пункту 1 Змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 15.01.2021 № 46, у частині викладення у новій редакції пункту 9.3 глави 9 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, втратив свою чинність 08.09.2022, у період дії спірних правовідносин з січня 2021 по січень 2022 і була підставою нарахування Гарантованим покупцем відшкодування вартості небалансів електричної енергії за певною формулою.

В контексті наведеного слід наголосити, що для відшкодування шкоди позивачу слід довести які саме неправомірні (на момент їх вчинення) дії відповідача 1 призвели до завдання певних збитків.

До того ж, суд повторно акцентує увагу заявника на те, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником.

Тоді як у даному випадку, за період з січня 2021 по січень 2022 Державним підприємством "Гарантований покупець", а не відповідачем 1 було нараховано, а позивачем частково сплачено відшкодування вартості небалансів електричної енергії саме у відповідності до норм чинного законодавства, як то Закону України "Про ринок електричної енергії" та Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, а отже, відповідні платежі (навіть частково) ніяким чином не можуть вважатись збитками, які були завдані позивачу внаслідок неправомірних дій відповідача.

Інших доказів чи обґрунтування вчинення Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг неправомірних дій саме стосовно позивача останнім не надано суду та не наведено.

Одночасно, щодо численної судової практики Верховного Суду, яку було наведено позивачем в обґрунтування позовних вимог, суд вважає за доцільне звернути увагу на таке.

В контексті наведеного судом враховано, що згідно ч.ч.5, 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 по справі № 154/3029/14-ц вказала, що остання висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Відмінність фактичних обставин справи, яка розглядається, порівняно з фактичними обставинами справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція, за відсутності різних підходів судів до вирішення подібної правової проблеми з такими ж фактичними обставинами не є підставою для уточнення висновків Великої Палати Верховного Суду.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).

Проте, наведені позивачем правові позиції Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду викладені взагалі у інших правовідносинах, жодні з яких не стосуються відшкодування шкоди у порядку ст.1173 Цивільного кодексу України, а отже, не можуть бути застосовані судом у данні оцінки обставинам наявності всіх складових відшкодування шкоди.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисків Енерджі" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про стягнення шкоди в розмірі 660 823,49 грн позбавлені належного доказового обґрунтування, а отже, задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку іншим доводам позивача судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування заявника, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою.

За таких обставин, оскільки позов заявлено позивачем про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями відповідача, судовий збір за подання такого позову в порядку пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" не справляється, отже відсутні і підстави для здійснення розподілу судових витрат, зокрема, в частині судового збору.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисків Енерджі" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про стягнення шкоди в розмірі 660 823,49 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 12.10.2023.

Суддя В.В. Князьков