Рішення

від 19.09.2023 по справі б13/016-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2023 р. м. Київ Справа № Б13/016-10 (911/928/23)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Білицька меблева фабрика» (08298, Київська обл., смт Коцюбинське, вул. Меблева, 1; код ЄДРПОУ 05509300) в особі ліквідатора арбітражного керуючого Скопича Ярослава Васильовича (03049, м. Київ, а/с 54)

до відповідача Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області (08298, Київська обл., м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Доківська, буд. 2; код ЄДРПОУ 04360600)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Венеція-Апарт» (08298, Київська обл., Бучанський р-н, смт Коцюбинське, вул. Меблева, буд. 1Б, літера А; код ЄДРПОУ 41184652)

про визнання незаконним та скасування рішення

у відокремленому провадженні в межах справи № Б13/016-10

за заявою ОСОБА_1 , м. Київ (РНОКПП НОМЕР_1 )

до Відкритого акціонерного товариства «Білицька меблева фабрика» (08298, Київська обл., смт Коцюбинське, вул. Меблева, 1; код ЄДРПОУ 05509300)

про банкрутство

Суддя Наріжний С.Ю.

За участю секретаря Ворка Л.О.

За участю представників сторін:

ліквідатор ВАТ «Білицька меблева фабрика» арбітражний керуючий Головко О.І.;

від Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області: Фефілатьєва Ю.М.;

від ТОВ «Венеція-Апарт»: адвокат Пархомчук Р.І.

ВСТАНОВИВ:

у провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № Б13/016-10 за заявою ОСОБА_1 про банкрутство ВАТ «Білицька меблева фабрика», порушена ухвалою суду від 15.04.2010.

Постановою Господарського суду Київської області від 22.08.2011 визнано Боржника банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою суду від 02.02.2021 ліквідатором ВАТ «Білицька меблева фабрика» призначено арбітражного керуючого Скопича Я.В. Ухвалою суду від 09.05.2023 ліквідатором ВАТ «Білицька меблева фабрика» призначено арбітражного керуючого Головка О.І.

На даний час у справі № Б13/016-10 триває ліквідаційна процедура.

29.03.2023 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява ВАТ «Білицька меблева фабрика» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Скопича Я.В. від 29.03.2023 № 2/03 (вх. № 802/23) до відповідача Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області про визнання незаконним та скасування рішення.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.03.2023 вказану позовну заяву передано судді Наріжному С.Ю. для розгляду в межах провадження у справі № Б13/016-10 про банкрутство ВАТ «Білицька меблева фабрика», присвоєно єдиний унікальний номер судової справи Б13/016-10 (911/928/23).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.03.2023 відкрито провадження за вказаною позовною заявою за правилами загального позовного провадження у відокремленому провадженні в межах справи № Б13/016-10 про банкрутство ВАТ «Білицька меблева фабрика»; підготовче засідання призначено на 25.04.2023; встановлено сторонам процесуальні строки для подачі відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.

Крім того, ухвалою Господарського суду Київської області від 31.03.2023 частково задоволено заяву Позивача про забезпечення позову шляхом заборони Коцюбинській селищній раді Бучанського району Київської області приймати рішення, вчиняти дії, спрямовані на: розпорядження земельною ділянкою, поділ (виділ) земельної ділянки, передачу у власність, користування чи інше речове право, в тому числі надавати дозволи на розроблення проектів землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність чи користування, затвердження технічної документації із землеустрою, зміни цільового призначення земельної ділянки, зміни меж, внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо земельної ділянки площею 7,2369 га, яка передана в постійне користування ВАТ «Білицька меблева фабрика» згідно рішення Коцюбинської селищної ради від 24.10.1995 № 61 та Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002587 від 09.11.1995, місце розташування земельної ділянки: Київська область, селище Коцюбинське, вул. Меблева; заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його структурним підрозділам та територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, щодо державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо наступного нерухомого майна - земельної ділянки площею 7,2369 га, яка передана в постійне користування ВАТ «Білицька меблева фабрика» згідно рішення Коцюбинської селищної ради від 24.10.1995 № 61 та Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002587 від 09.11.1995, місце розташування земельної ділянки: Київська область, селище Коцюбинське, вул. Меблева.

21.04.2023 до суду надійшов відзив Відповідача від 21.04.2023 № 493/01.29 (вх. № 7785/23) на позовну заяву.

25.04.2023 до суду надійшла заява ТОВ «Венеція-Апарт» від 21.04.2023 б/№ (вх. № 7960/23) про залучення до участі у даному провадженні в якості третьої особи.

В судовому засіданні 25.04.2023 постановлено протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про відкладення підготовчого засідання на 16.05.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.04.2023 заяву ТОВ «Венеція-Апарт» від 21.04.2023 б/№ (вх. № 7960/23) задоволено; залучено ТОВ «Венеція-Апарт» до участі у справі № Б13/016-10 (911/928/23) в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача.

27.04.2023 до суду надійшла відповідь Позивача від 27.04.2023 № 5/04 (вх. № 8210/23) на відзив Відповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.05.2023 задоволено клопотання Позивача про витребування доказів; витребувано від Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області належним чином засвідчену копію схеми розташування і меж земельної ділянки (додаток № 5), що була додана ТОВ «Венеція-Апарт» до клопотання від 12.12.2022 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, на якій розташоване нерухоме майно, що належить товариству на праві власності, для обслуговування вказаного нерухомого майна.

11.05.2023 до суду надійшли письмові пояснення Третьої особи ТОВ «Венеція-Апарт» від 09.05.2023 б/№ (вх. № 9183/23) по суті позовної заяви.

15.05.2023 до суду надійшов лист Відповідача від 08.05.2023 № 561/01.29 (вх. № 9353/23) з доданим доказом, на виконання вимог ухвали суду від 04.05.2023.

В судовому засіданні 16.05.2023 постановлено протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про продовження строку підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання на 20.06.2023.

В судовому засіданні 20.06.2023 постановлено протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про відкладення підготовчого засідання на 25.07.2023.

25.07.2023 до суду надійшло клопотання Третьої особи від 25.07.2023 б/№ (вх. № 14229/23) про залучення доказів до справи.

В судовому засіданні 25.07.2023 постановлено протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті на 12.09.2023.

В судовому засіданні 12.09.2023 оголошено перерву до 19.09.2023.

19.09.2023 в судове засідання з`явились представники Позивача, Відповідача та Третьої особи.

Представник Позивача підтримав заявлені позовні вимоги і під час судових дебатів просив суд задовольнити позов повністю.

В позовній заяві Позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області № 437-27-ІХ від 22.03.2023 «Про припинення ВАТ «Білицька меблева фабрика» права постійного користування земельною ділянкою, що розташована в селищі Коцюбинське, по вул. Меблева», яким припинено право постійного користування ВАТ «Білицька меблева фабрика» земельною ділянкою площею 7,2369 га, яка перебуває в користуванні згідно Державного акту про право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 002587 від 09.11.1995, місце розташування: селище Коцюбинське, вул. Меблева.

Узагальнені доводи Позивача є наступними.

Позивач зазначає, що він є постійним землекористувачем спірної земельної ділянки згідно рішення Коцюбинської селищної ради від 24.10.1995 № 61 та Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002587 від 09.11.1995, та є власником цілісного майнового комплексу, розташованого на означеній земельній ділянці.

Проте, оспорюваним рішенням № 437-27-ІХ від 22.03.2023 Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області вирішила припинити ВАТ «Білицька меблева фабрика» право постійного користування земельною ділянкою площею 7,2369 га, яка перебуває в користуванні згідно Державного акту про право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 002587 від 09.11.1995, місце розташування: селище Коцюбинське, вул. Меблева; віднесено земельну ділянку площею 7,2369 га до земель запасу Коцюбинської селищної територіальної громади.

Позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням ст. 141 Земельного кодексу України, з перевищенням Відповідачем своїх повноважень, без отримання згоди Позивача на вилучення земельної ділянки в добровільному порядку та без дотримання встановленої процедури примусового вилучення земельної ділянки, зокрема в судовому порядку, чим порушено права та охоронювані законом інтереси Позивача, як користувача земельною ділянкою.

Позивач звертається до судової практики Великої Палати Верховного Суду в постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 та від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, відповідно до якої громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законом випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Зазначена позиція відповідає висновку, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі № 5-рп/2005.

Крім того Позивач звертається до судової практики Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 30.09.2020 у справі № 6/88-Б-08 та від 18.11.2020 у справі № 904/6059/19, згідно яких набуття іншою особою права власності на частину будівель та споруд, розташованих на спірній земельній ділянці, не є правовою підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою для попереднього землекористувача (у разі, якщо у власності позивача продовжує перебувати частина будівель).

Враховуючи викладене вище Позивач вважає наявними підстави для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області № 437-27-ІХ від 22.03.2023.

Представник Відповідача в судовому засіданні заперечив проти заявлених позовних вимог і в ході судових дебатів просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов.

Узагальнені доводи Відповідача є наступними.

Позивач перебуває в процедурі банкрутства, отже відповідно до положень законодавства про банкрутство починаючи з 22.08.2011 припинив свою підприємницьку діяльність. З позиції Відповідача, така форма припинення юридичної особи Позивача виключає правонаступництво та перехід прав і обов`язків Позивача до інших осіб.

Положеннями Земельного кодексу України визначено виключний перелік підстав, з яких припиняється право постійного користування земельною ділянкою, а також встановлено осіб, які можуть набувати землю за правом постійного користування. При цьому, набуття права постійного користування для юридичних осіб приватної форми власності не передбачено.

Вказані обставини, а саме припинення діяльності юридичної особи Позивача, на думку Відповідача, є законодавчо визначеними підставами, за наявності яких право користування земельною ділянкою припиняється.

Відповідач звертається до судової практики Верховного Суду у постанові від 21.11.2021 у справі № 918/194/19 щодо припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи. Отже, у випадку, коли суб`єкт перестає відповідати встановленим ст. 92 ЗК України вимогам, набуття ним права постійного користування земельною ділянкою є неможливим в силу прямої вказівки закону.

Відповідач зауважує, що саме Коцюбинська селищна рада є власником спірної земельної ділянки, а Позивач, як особа, яка перебуває в процедурі банкрутства, був зобов`язаний в силу положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та Кодексу України з процедур банкрутства, повернути земельну ділянку власнику. Проте Позивачем не було вжито заходи щодо повернення земельної ділянки на користь селищної ради, чим порушено право Відповідача.

Крім того Відповідач зазначає, що в межах спірної земельної ділянки знаходиться частина майнового комплексу, що належить на праві власності Відповідачеві. Також, на спірній земельній ділянці розташоване нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ «Венеція-Апарт», а саме: 1) адміністративно-побутовий комплекс (літера «А»), загальною площею 11415,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Меблева, 1-б; 2) адмінбудівля (літера «В3»), загальною площею 1413,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Меблева, 1-в.

У зв`язку з наведеним Відповідач звертається до судової практики в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 910/6186/17, від 15.10.2019 у справі № 906/663/18, а також постанові Верховного Суду у складі палати для розгляджу справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17, і зазначає, що відповідно до положень ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма відповідними власності складовими - володінням, користуванням, розпорядженням ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

Відповідач зазначає, що ТОВ «Венеція-Апарт» звернулось до Коцюбинської селищної ради з відповідною заявою щодо оформлення права на земельну ділянку під нерухомим майном, у зв`язку з чим з метою забезпечення балансу інтересів усіх власників нерухомого майна та уникнення порушення їх законних прав та охоронюваних інтересів, у Відповідача як власника спірної земельної ділянки виникла необхідність розробити технічну документацію для подальшого встановлення їх меж в натурі. Отже Відповідач стверджує, що діяв виключно в межах чинного законодавства.

Таким чином Відповідач вважає відсутніми підстави для задоволення позову.

Заперечуючи проти вказаних доводів Відповідача Позивач у відповіді на відзив зауважив, що законодавство про банкрутство передбачає можливість відновлення платоспроможності боржника шляхом введення процедури санації і після визнання боржника банкрутом; у такому разі закриття провадження у справі про банкрутство можливе з інших підстав, не пов`язаних виключно з ліквідацією (припиненням) юридичної особи.

Посилання Відповідача на п. в) ст. 141 ЗК України в обґрунтування підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою Позивач вважає безпідставними, оскільки Позивач не належить до відповідної категорії осіб.

На сьогоднішній день Позивач продовжує володіти цілісним майновим комплексом, що розташований на спірній земельній ділянці, загальною площею нерухомого майна 15921,1 кв.м.

Отже Відповідач оспорюваним рішенням сам порушив принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній об`єктів нерухомості, про який наголошує у відзиві на позов.

Щодо обставин набуття ТОВ «Венеція-Апарт» права власності на об`єкти нерухомості, розташовані на спірній земельній ділянці, Позивач зауважив, що загальна площа земельної ділянки становить 7,2369 га, тоді як орієнтовна площа земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування нерухомого майна ТОВ «Венеція-Апарт», складає 1 га (за підрахунками Позивача).

Таким чином, з позиції Позивача, після розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, на якій розташоване нерухоме майно ТОВ «Венеція-Апарт» (для обслуговування вказаного нерухомого майна) та після погодження меж вказаної земельної ділянки із сусідніми землекористувачами, в порядку, передбаченому чинним законодавством, Відповідач не був позбавлений можливості передати ТОВ «Венеція-Апарт» у власність (або користування) ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості вказаного товариства, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Відтак Позивач вважає, що Відповідачем не було спростовано доводи позовної заяви щодо незаконності рішення Коцюбинської селищної ради № 437-27-ІХ від 22.03.2023.

Представник Третьої особи в судовому засіданні підтримав позицію Відповідача щодо необґрунтованості позовних вимог.

Узагальнені доводи Третьої особи, викладені в письмових поясненнях по суті спору, є аналогічними з доводами Відповідача в заперечення проти позову.

Зокрема, у 2017 році за результатом аукціону з продажу майна ВАТ «Білицька меблева фабрика» Третя особа ТОВ «Венеція-Апарт» набула право власності на відповідні об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірній земельній ділянці.

Відтак, відповідно до умов ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, до Третьої особи перейшли права на земельні ділянки під нерухомим майном та частину земельних ділянок, що є необхідною для його обслуговування.

Враховуючи зазначене, Третя особа стверджує про необґрунтованість доводів Позивача щодо необхідності отримання згоди Позивача на вилучення спірної земельної ділянки позаяк право на відповідну земельну ділянку перейшло до Третьої особи разом з правом власності на об`єкти нерухомого майна.

Відносно доводів Позивача про необхідність дотримання судового порядку вилучення земельної ділянки Третя особа звертається до судової практики Верховного Суду у постанові від 01.12.2020 у справі № 921/99/18 і зазначає, що правові підстави примусового припинення прав на земельну ділянку саме в судовому порядку є виключними і розширеному тлумаченню не підлягають.

При цьому, право постійного користування Позивача припинено не на підставі ст. 143 ЗК України, а на підставі п. е) ч. 1 ст. 141 ЗК України, а саме у зв`язку з набуттям Третьою особою права власності на об`єкти нерухомості, розташовані на спірній земельній ділянці.

Крім того Третя особа, посилаючись на постанову Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 921/99/18 зазначає, що акт, який посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, яке автоматично припинилося, у зв`язку з набуттям іншою юридичною особою права власності на майновий комплекс, розташований на ній (земельній ділянці), втрачає юридичну силу з моменту набуття права власності на нерухоме майно іншою особою.

Враховуючи все зазначене Третя особа вважає, що приймаючи оспорюване рішення Відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та відповідно до положень діючого законодавства, отже підстави для задоволення позову відсутні.

Частиною 2 статті 7 КУзПБ передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Отже, норми Кодексу України з процедур банкрутства передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство, що дозволяє здійснювати ефективний судовий контроль щодо повернення майнових активів боржника у його розпорядження з метою відновлення платоспроможності такого боржника або належного формування ліквідаційної маси банкрута.

Згідно ст. 219 ГПК України, після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для ухвалення судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його оголошення.

У судовому засіданні 19.09.2023, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Детально розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши доводи представників учасників у справі, суд зазначає наступне.

Позивач - ВАТ «Білицька меблева фабрика» є власником цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Київська обл., смт Коцюбинське, вул. Меблева, 1.

Загальна площа цілісного майнового комплексу Позивача складає орієнтовно 15921,1 кв.м., до складу якого входять:

-будівлі: Ангар, літ. «С1» (матеріали стін: залізобетонні панелі), площею 696,6 кв.м.; Вентиляційна дільниця літ. «Е» (матеріали стін: цегла), площею 81,5 кв.м.; Градільня літ. «Г3» (матеріали стін: цегляні поштукатурені), площею 53,6 кв.м.; Цех літ. «О» (матеріали стін: цегла), площею 2481,6 кв.м.; Електроцех літ. «Г» (матеріали стін: цегла), площею 574,9 кв.м.; Компресорна, літ. «Д» (матеріали стін: цегла), площею 84,6 кв.м.; Насосна станція літ. «Ж» (матеріали стін: цегла), площею 139,4 кв.м.; Склад літ. «Б» (матеріали стін: цегла), площею 1245,2 кв.м.; Цех літ. «В, В1, В2», Склад літ. «В4» (матеріали стін: цегла), площею 6966,3 кв.м.; Склад літ. «П» (матеріали стін: цегла, бетонні блоки), площею 3597,4 кв.м.;

-споруди: АЗС літ. «Г4» (матеріали стін: цегла), площа основи 31,5 кв.м.; Димова труба літ. «ДТР» (матеріали стін: цегла), площею основи 15,7 кв.м.; Замощення літ «І» (асфальт), площею 464,7 кв.м.; Навіс літ. «С4» (металевий каркас), площа основи 70,0 кв.м.; Навіс літ. «Ц1» (металевий каркас), площа основи 9,5 кв.м.; Огорожа, ворота літ. «№2-6» площею 877,7 кв.м. (матеріали: залізобетонні плити, метал, металеві стойки); Трансформаторна підстанція літ. «Л» (матеріали стін: цегла), площа основи 56,0 кв.м.; Артезіанська свердловина; Виробничо-протипожежний водопровід; Внутріплощадочна ЛЕП; Внутріплощадочна теплотраса; Пожежний резервуар; Резервуар для води (1000 м.куб.).

Зазначені обставини підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказаний цілісний майновий комплекс розташований на земельній ділянці загальною площею 7,2369 га, яка надана ВАТ «Білицька меблева фабрика» у постійне користування відповідно до рішення Коцюбинської селищної ради від 24.10.1995 за № 61 та Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002587 від 09.11.1995.

Крім того, на вказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке було відчужене Банкрутом на користь Третьої особи ТОВ «Венеція-Апарт» в ході ліквідаційної процедури на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.08.2017, а саме:

1) Адміністративно-побутовий комплекс (літера «А»), загальною площею 11415,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Меблева, 1-б;

2) Адмінбудівля (літера «В3»), загальною площею 1413,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Меблева, 1-в.

Оспорюваним рішенням № 437-27-ІХ від 22.03.2023 «Про припинення ВАТ «Білицька меблева фабрика» права постійного користування земельною ділянкою, що розташована в селищі Коцюбинське, по вул. Меблева», Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області вирішила:

1) Припинити ВАТ «Білицька меблева фабрика» право постійного користування земельною ділянкою площею 7,2369 га, яка перебуває в користуванні згідно Державного акту про право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 002587 від 09.11.1995, місце розташування: селище Коцюбинське, вул. Меблева.

2) Віднести земельну ділянку площею 7,2369 га до земель запасу Коцюбинської селищної територіальної громади.

3) Відділу з питань земельних відносин виконавчого комітету Коцюбинської селищної ради здійснити заходи щодо попередження власників об`єктів нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, зазначеній у п. 2 цього рішення, про необхідність оформлення речових прав на земельні ділянки під об`єктами нерухомості.

Вказане рішення мотивоване тим, що на вказаній земельній ділянці, крім нерухомого майна Позивача, знаходиться також котельня комунальної форми власності та об`єкти нерухомості, які належать ТОВ «Венеція-Апарт».

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом частини 1 статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 Земельного кодексу України).

Згідно з приписами статті 7 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент видачі державного акта Позивача), користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина 2 статті 95 вказаного Кодексу).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Разом із тим, відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у вищенаведеному рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Відповідно до частин 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

З матеріалів справи судом встановлено відсутність добровільної відмови Позивача від права постійного користування земельною ділянкою згідно ст. 142 Земельного кодексу України.

Враховуючи вищенаведені законодавчі положення, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав, передбачених положеннями статей 141 - 143 Земельного кодексу України для припинення права Позивача постійного користування земельною ділянкою.

За змістом частини 1 та частини 2 статті 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших проблем за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Отже, з огляду на приписи наведених норм, за наявності правових підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою та за відсутності на це згоди землекористувача, припинення права постійного користування земельною ділянкою здійснюється в судовому порядку.

Як встановлено судом вище, землекористувачем (Позивачем) згоди на вилучення земельної ділянки не надавалось, докази на підтвердження звернення Позивача з проханням про припинення права користування земельною ділянкою відсутні, землевпорядна документація щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні, Позивачем не погоджувалась, отже суд дійшов висновку про відсутність у Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення, яким припинено право постійного користування Позивача земельною ділянкою, правомірність користування якою підтверджена Позивачем належними і допустимими доказами у справі, а факт правомірності володіння та користування майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права.

Крім того, як було зазначено вище, судом встановлено наявність у Позивача нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці в межах Державного акта на право постійного користування землею від 09.11.1995, а законодавство не містить норм, які дозволяють Відповідачу з підстав, наведених в оспорюваному рішенні, вимагати припинення права користування на земельну ділянку, надану у постійне користування, на якій знаходяться об`єкти нерухомості землекористувача (ВАТ «Білицька меблева фабрика»).

Таким чином, у даному випадку, припинення права постійного користування земельною ділянкою за відсутності згоди землекористувача мало б провадиться за позовом Коцюбинської селищної ради в судовому порядку, однак матеріали справи не містять доказів вжиття органом місцевого самоврядування відповідних заходів; у даній справі зустрічний позов Відповідачем не заявлявся.

Аналогічна правова позиція щодо необхідності дотримання судового порядку припинення права землекористування викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 6/88-б-05.

Положеннями частин 1 та 2 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч. 1). Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок (ч. 2).

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина 4 статті 79-1 вказаного Кодексу).

Відповідно до частини 5 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У частині 6 вказаної статті визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до частини 1 статті 50 Закону України «Про землеустрій», проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об`єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.

Згідно з частиною 1 статті 56 Закону України «Про землеустрій», технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок. Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) відомості про встановлені межові знаки на межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути.).

За змістом положень частин 1, 2, 6 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній (див. пункти 8.16 і 8.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16; пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц).

Системний аналіз наведених норм земельного законодавства свідчить про важливість встановлення площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування відповідного нерухомого майна, оскільки перехід майнових прав на нерухоме майно до іншої особи тягне за собою перехід до неї земельних прав саме на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості та яка необхідна для його обслуговування. Зокрема, якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження нерухомого майна, не обумовили розмір відповідної земельної ділянки, то встановлення цього розміру здійснюється згідно з нормативами, визначеними у відповідній місцевості, та метою, з якою земельна ділянка використовується, тощо.

Крім того, враховуючи імперативні положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що право користування земельною ділянкою не може припинятись для особи, яка правомірно продовжує володіти нерухомим майном, що розташоване на цій земельній ділянці, і до іншої особи перейшло право власності лише на частину нерухомого майна, проте інша частина продовжує перебувати у власності цієї особи, адже виходячи зі змісту частин 1, 3 статті 79-1, частин 1, 2, 6 статті 120 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою розповсюджується на її відповідну частину. З огляду на те, що у власності Позивача продовжує перебувати частина будівель та споруд, тому аргументи Відповідача та Третьої особи про те, що набуття іншою особою права власності на частину будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці є правовою підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою для попереднього землекористувача, ґрунтується на помилковому тлумаченні пункту «е» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 13 статті 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, поділу або об`єднання земельних ділянок.

Згідно з пунктом б) частини 1 статті 20 Закону України «Про землеустрій», землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі, зокрема, встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою;.

Відповідно до пункту й) частини 2 статті 25 Закону України «Про землеустрій», одним із видів документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи (частина 1 статті 26 Закону України «Про землеустрій»).

Статтею 30 Закону України «Про землеустрій» визначено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 31 Закону України «Про землеустрій», зміни до документації із землеустрою вносяться особою, яка відповідно до вимог цього Закону може бути розробником документації із землеустрою, за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, які затвердили проекти землеустрою. Погодження та затвердження змін до документації із землеустрою здійснюються в порядку, передбаченому для погодження та затвердження документації із землеустрою.

Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи. Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, поділу чи об`єднання земельних ділянок (абзац 1 частини 10 статті 24 вказаного Закону).

Положеннями частин 1, 2 статті 27 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що у разі поділу або об`єднання земельних ділянок запис про державну реєстрацію земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки скасовуються, а Поземельна книга на таку земельну ділянку закривається. У Поземельній книзі на земельні ділянки, сформовані в результаті поділу або об`єднання земельних ділянок, здійснюється запис про такий поділ чи об`єднання із зазначенням скасованих кадастрових номерів земельних ділянок.

За змістом пункту 49 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2012 № 1051, Поземельна книга ведеться за формою згідно з додатком 8 під час державної реєстрації земельної ділянки, внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про зареєстровані земельні ділянки (в тому числі у разі їх поділу чи об`єднання, а також відновлення їх меж) відповідно до пунктів 107 - 137 цього Порядку.

Згідно з пунктом 136 цього Порядку відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку в разі її поділу чи об`єднання з іншою земельною ділянкою вносяться на підставі заяви про державну реєстрацію земельної ділянки, яка утворилася в результаті такого поділу чи об`єднання, шляхом здійснення Державним кадастровим реєстратором таких дій:

1) скасування державної реєстрації земельної ділянки шляхом закриття Поземельної книги відповідно до пункту 60 цього Порядку із скасуванням кадастрового номера земельної ділянки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру;

2) здійснення державної реєстрації земельної ділянки, яка утворилася в результаті поділу чи об`єднання, згідно з пунктами 107 - 111 і 113 цього Порядку;

3) внесення до Поземельної книги на земельну ділянку, сформовану в результаті поділу чи об`єднання земельних ділянок, запису про такий поділ чи об`єднання із зазначенням скасованого кадастрового номера земельної ділянки шляхом: проставлення на титульному аркуші Поземельної книги в паперовій формі позначки про утворення земельної ділянки в результаті поділу чи об`єднання за формою згідно з додатком 28, в якій зазначаються скасований кадастровий номер земельної ділянки, підстава для поділу чи об`єднання земельної ділянки, дата такого поділу чи об`єднання, відомості про Державного кадастрового реєстратора, який зробив позначку;

Зазначені норми права вказують на те, що у разі поділу земельної ділянки змінюються межі, площа та кадастровий номер цієї земельної ділянки, проте обсяг прав попереднього землекористувача, набутий на таку земельну ділянку у встановленому законом порядку на підставі Державного акта на право постійного користування землею, не змінюється, у зв`язку з чим зміна кадастрового номера, здійснена з дотриманням вищенаведених норм закону, не є правовою підставою, передбаченою положеннями статті 141 Земельного кодексу України, для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 904/6059/19.

Враховуючи викладене вище суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Коцюбинської селищної ради прийняте без урахування положень земельного законодавства щодо поділу земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, що належать різним власникам.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Таким чином приймаючи рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою ВАТ «Білицька меблева фабрика», яке є безстроковим, набуте згідно з державним актом, та на якій розташоване майно землекористувача, Коцюбинська селищна рада Бучанського району Київської області без належних на те законодавчо встановлених підстав втрутилася у право Позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання оспорюваного рішення недійсним.

Доводи Відповідача та Третьої особи, викладені у відзиві на позов та письмових поясненнях по суті спору, не спростовують наведених вище висновків суду за результатом системного аналізу земельного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, з урахуванням відповідної судової практики Верховного Суду.

Зокрема, щодо перебування Позивача в судовій процедурі банкрутства на стадії ліквідаційної процедури, суд зазначає, що в силу положень КУзПБ, юридична особа - боржник є припиненою з моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; відновлення платоспроможності боржника, у т.ч. шляхом введення процедури санації, можливе на будь-якій стадії процедури банкрутства. Отже на даний час відсутні підстави для висновку про припинення юридичної особи - Позивача.

Щодо обов`язку повернення земельної ділянки з постійного користування власнику згідно ч. 7 ст. 62 КУзПБ, слід зазначити, що наведена норма не встановлює строку такого повернення. Водночас, враховуючи, що на спірній земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомості Банкрута, які складають ліквідаційну масу та підлягають реалізації у встановленому порядку, повернення всієї земельної ділянки з постійного користування є передчасним.

Стосовно судової практики, до якої звертаються Відповідач у відзиві та Третя особа в письмових поясненнях, суд зазначає наступне.

Так, щодо постанови Верховного Суду від 21.11.2021 у справі № 918/194/19, вказана справа стосувалась припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи, відповідно до положень підпункту «в» частини 1 статті 141 ЗК України, тоді як в даній справі спір виник у зв`язку з припиненням права постійного користування земельною ділянкою з підстав набуття третьою особою права власності на частину об`єктів нерухомості, розташованих на земельній ділянці.

Щодо постанови Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 921/99/18, вказана справа стосувалась примусового припинення права користування земельною ділянкою у зв`язку з набуттям третьою особою прав на весь цілісний майновий комплекс, розташований на земельній ділянці, тоді як у даній справі частина об`єктів нерухомості перебуває у власності попереднього землекористувача - Позивача.

Таким чином, посилання Відповідача та Третьої особи на наведену судову практику Верховного Суду не є релевантним, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання у даній справі (№ Б13/016-10 (911/928/23)) та у зазначених Відповідачем та Третьою особою справах є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Щодо постанов Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 906/663/18, від 20.03.2019 у справі № 910/6186/17, від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17, які стосуються принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості, суд враховує вказану судову практику, в комплексі з наведеними вище висновками відповідно до фактичних обставин даної справи та висновків Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 904/6059/19 і від 30.09.2020 у справі № 6/88-б-05.

Згідно ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77, 79 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Трофимчук проти України» зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи все викладене вище суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Вирішуючи питання щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Судовий збір, сплачений Позивачем за подачу позову і заяви про забезпечення позову, відповідно п. 2 ч. 1 ст. 129 покладається судом на Відповідача, отже стягненню з Відповідача на користь Позивача підлягає судовий збір у сумі 4026,00 грн.

Керуючись ст. 129, 233, 238, 240, 241, 256 ГПК України, ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати незаконним та скасувати рішення Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області № 437-27-ІХ від 22.03.2023 «Про припинення ВАТ «Білицька меблева фабрика» права постійного користування земельною ділянкою, що розташована в селищі Коцюбинське, по вул. Меблева», яким припинено право постійного користування ВАТ «Білицька меблева фабрика» (код ЄДРПОУ 05509300) земельною ділянкою площею 7,2369 га, яка перебуває в користуванні згідно Державного акту про право постійного користування землею серія ІІ-КВ № 002587 від 09.11.1995, місце розташування: селище Коцюбинське, вул. Меблева.

3.Стягнути з Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області (08298, Київська обл., м. Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Доківська, буд. 2; код ЄДРПОУ 04360600) на користь Відкритого акціонерного товариства «Білицька меблева фабрика» (08298, Київська обл., смт Коцюбинське, вул. Меблева, 1; код ЄДРПОУ 05509300) 4026 (чотири тисячі двадцять шість) грн 00 коп. судового збору за подачу позову і заяви про забезпечення позову.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.Копію рішення надіслати сторонам.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення 11.10.2023.

Суддя С.Ю. Наріжний