Окрема думка

від 10.10.2023 по справі 914/1722/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

10 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/1722/21

Ухвалою Верховного Суду від 10.10.2023 зі справи № 914/1722/21 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 39» на рішення господарського суду Львівської області від 30.03.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 зі справи №914/1722/21 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 39» до: акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс»; товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Гефест» про визнання недійсним договору, яке було відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

При ухваленні вказаного судового рішення зі справи № 914/1722/21 мною, суддею І.Б. Колос, висловлено окрему думку такого змісту.

Вважаю, що у цій справі існували підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, з огляду на таке.

Так, зокрема, оскаржувану постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 зі справи № 914/1722/21 мотивовано обранням позивачем неналежного способу захисту, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Водночас згідно зі сталою та послідовною позицією Верховного Суду у кожному конкретному випадку, вирішуючи питання щодо застосування способу захисту, суд насамперед повинен встановити, які права та/або інтереси особи порушені та чи підлягають вони захисту в обраний позивачем спосіб.

За змістом частини першої статті 2 ГПК України метою господарського судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів позивача.

Водночас згідно з положеннями пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

З аналізу положень зазначених норм вбачається, що лише за відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

Проте суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу № 914/1722/21, не надали належної оцінки тій обставині, що у позовній заяві товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 39» міститься посилання на рішення господарського суду Львівської області від 15.08.2016 зі справи № 914/1645/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 39» до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007 з підстав того, що вказаний правочин укладений всупереч волі товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 39», а саме за відсутності згоди вищого органу управління цього товариства на його укладення.

Про зазначену судову справу та відповідне остаточне судове рішення у ній йдеться також в мотивувальній частині рішення господарського суду Львівської області від 30.03.2023 зі справи № 914/1722/21, за змістом якого у червні 2016 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області про визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007. Розгляд справи завершився ухваленням постанови Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі № 914/1645/16, якою залишено без змін рішення господарського суду Львівської області від 15.08.2016 про відмову в позові.

Водночас будь-якої оцінки щодо наявності/відсутності тотожності (аналогічності) сторін (з урахуванням суб`єктного складу в обох справах), предмета, підстав та обставин, які їх визначають судами попередніх інстанцій в порушення вказаних вимог ГПК надано не було.

Так, предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.

У справі № 914/1722/21 предметом позову є вимога про визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007, а підставою - відсутність волі товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека № 39» на його укладення, з огляду на підроблення, за доводами позивача, підписів на протоколі від 15.08.2007 № 8 засновників названого товариства про надання нерухомого майна в іпотеку та надання особі як представнику повноважень на укладення договору іпотеки від імені товариства.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень предметом спору у справі № 914/1645/16 було визнання недійсним договору іпотеки від 31.08.2007р., у зв`язку з тим що, як стверджує позивач, даний договір був укладений всупереч волі ТзОВ «Аптека № 39» (без згоди вищого органу управління товариства).

Водночас суд касаційної інстанції вдаватись до самостійної оцінки подібності обставин, якими позивач обґрунтував свої вимоги в обох справах та їх впливу на відмінність предмета і підстав позовних вимог у кожній зі справ не може, оскільки встановлення обставин справи та їх оцінка є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій в силу приписів статей 73-80, 86, 300 ГПК України.

Проте, суди попередніх інстанцій від здійснення такої оцінки ухилились, що, на мою думку, призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.

Окремо звертаю увагу на питання аналогічності сторін спору (суб`єктного складу) у кожній з наведених справ.

Так, у справі № 914/1645/16 з позовом про визнання недійсним договору звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека № 39» до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль».

У справі № 914/1722/21 позивачем є товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека № 39», відповідачами: акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», товариство з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» та товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Гефест», які в силу укладених ними договорів про відступлення права вимоги за договором іпотеки почергово відповідно до договорів набували прав як матеріальні правонаступники акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» у спірних правовідносинах.

При цьому усі дії, вчинені у судовому процесі до вступу у справу правонаступника обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Водночас судами попередніх інстанцій всупереч вимог пункту 4 частини третьої статті 162 ГПК України не було встановлено наявність/відсутність у позовній заяві вимог до кожного з відповідачів, а саме до товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» та до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Гефест».

Враховуючи викладене вважаю, що реальною метою подання товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека № 39» позову у справі № 914/1722/21 міг бути намір домогтися повторного розгляду питання, яке вже було предметом судового розгляду з ухваленням нового судового рішення.

Наведене, на мою думку, не узгоджується із принципом верховенства права (пункт 1 частини третьої статті 2, частина перша статті 11, частина перша статті 236 ГПК України) в аспекті правової визначеності, складовою якої є остаточність судового рішення, яке набрало законної сили, не змінене й не скасоване в апеляційному, касаційному порядку, яке не було предметом перегляду за нововиявленими чи виключними обставинами.

Заборона розгляду тотожного позову випливає з принципу правової визначеності.

Так, з рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «"Совтрансавто-Холдинг" проти України», а також рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» вбачається, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа «Брумареску проти Румунії», п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) від 03.04.2008, суд нагадує, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

Враховуючи викладене вище, питання подання позивачем у справі № 914/1722/21 нового позову про той же предмет і з тих же підстав, з яких ухвалено рішення господарського суду Львівської області від 15.08.2016 у справі № 914/1645/16 підлягало детальному дослідженню судами попередніх інстанцій.

Отже, в умовах наявності рішення у справі № 914/1645/16, яке залишене без змін згідно з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2016, яке набуло законної сили, здійснення нового слухання справи та нового її вирішення не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв`язку з викладеним, на мою думку, судові рішення попередніх інстанцій у справі № 914/1722/21 підлягали скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення судом питання щодо наявності/відсутності підстав для закриття провадження у справі, у зв`язку з наявністю судового рішення, яке набрало законної сили між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (що виключає у подальшому як розгляд справи по суті спору, так і вирішення питання щодо обрання позивачем належного/неналежного способу захисту).

Суддя Верховного Суду І. Колос