Постанова

від 02.10.2023 по справі 944/1160/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 944/1160/22 Головуючий у 1 інстанції: Матвіїва І.М.

Провадження № 22-ц/811/1546/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Суди В.І.

з участю: представника Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» - Лисенко Г.О.,

представника ОСОБА_1 ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 27 квітня 2023 року,-

ВСТАНОВИВ:

у квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт», за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - директора Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» Задорожної Н.В. про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 22 липня 2021 року прийнята на роботу на посаду робітника з благоустрою Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» в порядку переводу з Комунального підприємства «Новояворівськжитло». Наказом директора Комунального підприємства«Муніципальне господарчеуправління «Комфорт»Задорожної Н.В.№ 8-квід 18березня 2022рокуїї звільнено з роботи з 19 березня 2022 року за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Стверджує, що наказ директора Комунального підприємства«Муніципальне господарчеуправління «Комфорт»Задорожної Н.В.№ 8-квід 18березня 2022року єнезаконним,містить ознакизловживання службовимстановищем тагрубо порушуєїїправо на працю, оскільки умовою припинення трудового договору за угодою сторін, укладеного на невизначений строк, є волевиявлення обох сторін, зокрема, усвідомлене та добровільне бажання працівника звільнитися з роботи, однак, жодного наміру звільнятися з роботи у неї не було.

Зазначає, що в жовтні 2021 року під психологічним тиском директора та погрозою звільнення за порушення трудової дисципліни написала заяву про звільнення з роботи за згодою сторін без зазначення дати написання заяви та дати звільнення, однак продовжувала працювати та виконувати свої трудові обов`язки.

Вказує, що 04 березня 2022 року надіслала за допомогою поштового зв`язку заяву, в якій просила вважати попередньо написану нею письмову заяву про звільнення з роботи за згодою сторін без зазначення дати, недійсною.

Вважає, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновленим на роботі, а при поновленні на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Звертає увагу, що незаконне звільнення з роботи спричинило їй душевні страждання, призвело до неспокою, поганого самопочуття, та моральних переживань, внаслідок чого їй спричинена моральна шкода, грошове відшкодування якої вона оцінює в розмірі середньомісячного заробітку.

Крім того, на її утриманні перебуває неповнолітня дитина, яка у зв`язку з її скрутним матеріальним становищем фактично залишилася без засобів для існування.

З наведених підстав просить:

-визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» № 8-к від 18 березня 2022 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 ;

-поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді робітника з благоустрою Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт»;

-стягнути з Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 березня 2022 року по час ухвалення судового рішення у справі;

-стягнути з Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі середньомісячного заробітку.

Рішенням Яворівського районногосуду Львівськоїобласті від27квітня 2023рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» №8-к від 18.03.2022 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на роботу на посаду робітника з благоустрою Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт».

Стягнуто з Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу із 19 березня 2022 року по 21 квітня 2023 року у розмірі 128067,60 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнуто з Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» на користь держави судовий збір у розмірі 2273,07 грн.

Стягнуто Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 331,27 грн.

Стягнуто Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 8117,11 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 8987,20 грн (з вирахуванням усіх обов`язкових податків, платежів та зборів).

Рішення суду оскаржило Комунальне підприємство «Муніципальне господарче управління «Комфорт», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що висновки суду першої інстанції про те, що між сторонами не досягнуто взаємної згоди щодо розірвання трудового договору, а після написання заяви ОСОБА_1 продовжила працювати та виконувала належним чином свої посадові обов`язки, не залишала місця роботи та не вимагала розірвання трудового договору, є помилковими та не відповідають обставинам справи, оскільки сторони погодили між собою, що позивач підлягає звільненню з 19 березня 2022 року, тобто, останнім робочим днем ОСОБА_1 є саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак позивач зобов`язана була працювати по 19 березня 2022 року включно, а трудові відносини припинені лише з наступного дня.

Зазначає що особливістю припинення договору за угодою сторін є те, що звільнення відбувається за досягнутою згодою обох сторін, а відтак, працівник не має права в односторонньому порядку відкликати свою заяву про звільнення, оскільки анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Вказує, що на день подання заяви від 04 березня 2022 року про відкликання заяви про звільнення не існувало написаної позивачем 18 березня 2022 року заяви про звільнення, яка стала підставою для звільнення позивача, а відтак, позивач не могла відкликати заяву про звільнення від 18 березня 2022 року.

Звертає увагу, що судово-почеркознавча експертиза не встановила, що заява від 18 березня 2022 року, включаючи зазначення дати звільнення, написана не позивачкою.

Вважає, що позивач, достеменно знаючи, що її заява про відкликання заяви про звільнення не отримана відповідачем, зважаючи на те, що така відправлена рекомендованим повідомленням з додатковою послугою смс-інформування про вручення листа, подала заяву про звільнення з 19 березня 2022 року, відтак вчинила дії, спрямовані на допущення її звільнення для подальшого поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в судовому порядку.

На думку апелянта, висновок суду першої інстанції про незаконність звільнення є помилковим, позовні вимоги про визнання незаконним наказу Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» № 8-к від 18 березня 2022 року та поновлення ОСОБА_1 на роботі не підлягають до задоволення, а відтак, не підлягають до задоволення похідні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» - Лисенко Г.О. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заява ОСОБА_1 , яка покладена в основу наказу про її звільнення, на момент звільнення ОСОБА_1 та видачі відповідного наказу, була нею відкликана, а тому суд дійшов висновку про відсутність домовленості між сторонами про припинення трудового договору за взаємною згодою та волевиявлення працівника на її звільнення.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно із статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України, встановлено що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін до припинення договору за угодою сторін; і чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу №8-к (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 18 березня 2022 року ОСОБА_1 робітника з благоустрою звільнено за угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України на підставі поданої ОСОБА_1 заяви.

В матеріалах справи міститься оригінал заяви ОСОБА_1 , адресованої директору КП «МГУ «Комфорт» з резолюцією керівника від 18.03.2022 року «до наказу ОСОБА_3 », у якій ОСОБА_1 просить звільнити її з роботи за угодою сторін з 19.03.2022 року, тобто, із зазначенням дати звільнення.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 покликалася на те, що у заяві на звільнення без зазначення у ній дати її написання, вона не зазначала дату її звільнення з 19.03.2022 року і що дата звільнення у заяві дописана іншою особою.

Відповідно до висновку експерта від 05.01.2023 №3454-Е за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №944/1160/22 встановлено, що: «Встановити ким, ОСОБА_1 , чи іншою особою, виконано запис «з 19.03.2022 р.» розташований після слів: «…за угодою сторін.» на заяві від імені ОСОБА_1 директору КП «МГУ «Комфорт» Задорожній Н.В. про звільнення за угодою сторін з 19.03.2022 р., від 18.03.2022, не виявилось можливим».

А відтак, твердження ОСОБА_1 про те, що у заяві на звільнення вона не зазначала дату звільнення з 19.03.2022 року, є голослівними, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Слід звернути увагу на те, що ОСОБА_1 , стверджуючи про те, що у заяві про звільнення не зазначали дати звільнення з 19.03.2022 року, не заперечувала написання нею особисто заяви про звільнення.

При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Відповідні висновки викладені в Постанові Верховного суду від 31.08.2020 у справі №359/5905/19.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що між ОСОБА_1 та КП «МГУ «Комфорт» не було досягнуто взаємної згоди про розірвання трудового договору, оскільки після написання заяви ОСОБА_1 продовжувала працювати, виконувала належним чином свої посадові обов`язки, не залишила місця роботи і не вимагала розірвання трудового договору, і окрім того, 04.03.2022 ОСОБА_1 року направила поштовим відправленням на адресу КП «МГУ«Комфорт» письмову заяву про те, щоб вважати попередньо написану письмову заяву про звільнення з роботи за згодою сторін, без зазначення дати, недійсною (ПН 215600426655).

Дійшовши таких висновків, які суд обґрунтував тим, що після написання заяви ОСОБА_1 продовжувала працювати, виконувала належним чином свої посадові обов`язки, не залишила місця роботи і не вимагала розірвання трудового договору, суд першої інстанції не встановив і не зазначив в рішенні дату написання ОСОБА_1 заяви про звільненням за угодою сторін, яку слід було вважати датою написання заяви.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 покликається на те, що заява про звільнення за угодою сторін була написана нею під впливом психологічного тиску зі сторони керівника відповідача, яка мала претензії щодо неналежного виконання нею своїх обов`язків, без вільного її волевиявлення на звільнення.

Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У статті 78 ЦПК України зазначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів психологічного тиску директора КП «МГУ «Комфорт» на ОСОБА_1 , що підтверджували б відсутність у неї вільного волевиявлення на звільнення, а твердження позивачки про наявність конфлікту між нею та керівником відповідача, який мав до неї претензії щодо неналежного виконання нею обов`язків, не є доказом чинення на неї будь-якого тиску при написанні заяви про звільнення за угодою сторін.

Із заяви ОСОБА_1 про звільнення вбачається, що дійсно дата написання заяви не зазначена, однак така заява містить резолюцію директора КП «МГУ «Комфорт» із зазначенням дати саме 18.03.2022 року.

Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачкою, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження її доводів про те, що у неї не було волевиявлення на звільнення, а заява про звільнення була написана під примусом (тиском) керівника відповідача значно раніше, ще у жовтні 2021 року, і в подальшому, 04 березня 2022 року була нею відкликана, такі є лише твердженням позивачки, не підтверджені належними та допустимими доказами, а висновки суду не можуть гуртуватися на припущеннях.

А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 подала відповідачу заяву про звільнення за угодою сторін з 19.03.2022 року, відповідач надав свою згоду на таке звільнення шляхом видання 18.03 2022 року відповідного наказу про звільнення з 19.03.2022 року.

Отже, сторони на день видачі наказу досягли домовленості про припинення договору за угодою сторін з 19.03.2022 року.

Нормами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язку прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише за взаємної згоди на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19), від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19). Підстав відступити від цих висновків суд не встановив.

З матеріалів справи вбачається, що 04 березня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку скерувала директору КП «Муніципальне господарче управління «Комфорт» заяву, у якій зазначила, що написана нею письмова заява про звільнення з роботи за згодою сторін, без зазначення дати, є недійсною і вона її відкликає, однак така заява була отримана відповідачем лише у квітні 2022 року, а відтак на час видання наказу про звільнення ОСОБА_1 директору КП «Муніципальне господарче управління «Комфорт» не було відомо про таку заяву.

Колегією суддів встановлено, що угода між сторонами про припинення трудового договору відбулася 18 березня 2022 року, що підтверджується заявою ОСОБА_1 , написання якої вона не заперечувала, яку погодив керівник відповідача, що підтверджується резолюцією на заяві від 18.03.2022 року та наказом № 8-к, виданим 18 березня 2022 року.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, то анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Колегією суддів не встановлено наявності згоди відповідача на анулювання цієї домовленості, а зміна власного рішення позивача не може впливати на чинність угоди сторін про припинення трудових відносин.

Оскільки позивач власноручно написала заяву про звільнення за угодою сторін з 19 березня 2022 року й не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що така заява була подана внаслідок вчинення на неї тиску з боку відповідача, що виключало б її вільне волевиявлення, згоди на анулювання угоди про припинення трудового договору від відповідача не отримала, немає правових підстав вважати, що її звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, проведено з порушенням вимог трудового законодавства.

А відтак, необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що встановивши, що заяву ОСОБА_1 , яка покладена в основу наказу про її звільнення, на момент звільнення ОСОБА_1 та видачі відповідного наказу, позивачем було подано заяву про відкликання попередньої заяви про звільнення, суд дійшов висновку про відсутність домовленості між сторонами про припинення трудового договору за взаємною згодою та волевиявлення працівника на її звільнення.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» №8-к від 18.03.2022 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 та поновлення її на роботу на посаду робітника з благоустрою Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт», а тому відмовляє у задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки позовні вимоги про стягнення з КП «Муніципальне господарче управління «Комфорт» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу із 19 березня 2022 року по 21 квітня 2023 року у розмірі 128067,60 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів та стягнення з КП «Муніципальне господарче управління «Комфорт» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн., є похідними від позовних вимог про визнання про визнання незаконним та скасування наказу КП «Муніципальне господарче управління «Комфорт» №8-к від 18.03.2022 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 , і такі підлягають до задоволення у випадку задоволення позовних вимог про визнання незаконним звільнення, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з КП «Муніципальне господарче управління «Комфорт» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу із 19 березня 2022 року по 21 квітня 2023 року у розмірі 128067,60 грн. та стягнення з КП «Муніципальне господарче управління «Комфорт» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн., не підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (частини 1, 2 статті 141 ЦПК України).

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , то понесені нею витрати на оплату судово почеркознавчої експертизи в розмірі 8987.20 грн. не підлягають стягненню з КП «Муніципальне господарче управління «Комфорт», а сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь КП «Муніципальне господарче управління «Комфорт».

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» задовольнити.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 27 квітня 2023 року скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь наказу Комунального підприємства «Муніципальне господарче управління «Комфорт» 3454.52 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 11.10.2023 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк