Постанова

від 04.10.2023 по справі 607/10608/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/10608/23Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О.Я. Провадження № 22-ц/817/740/23 Доповідач - Дикун С.І.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

з участю секретаря - Романська К.М.

учасників справи - відповідача ОСОБА_1

його представника адвоката - Притули О.Б.

позивачки ОСОБА_2

її представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/10608/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Притула Оксана Богданівна на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 червня 2023 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна, визнання договорів недійсними та удаваними, постановленої суддею Герчаківською О.Я., -

ВСТАНОВИВ: В провадженні Тернопільського міськрайонного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТзОВ «Альфа Караван» про розірвання шлюбу та поділ спільного майна, визнання договорів недійсними та удаваними .

15 червня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просила заборонити відповідачу ОСОБА_1 вчиняти дії щодо відчуження зареєстрованого за ним спірного нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення №13 виробничого корпусу № 1 під літ. «О» будинку АДРЕСА_1 .

В обґрунтування поданої заяви зазначила, що ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2023 року відкрито провадження у цивільній справі № 607/10344/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

14 червня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, поділ спільного майна, визнання договорів недійсними та удаваними. Станом на дату постановлення ухвали про забезпечення позову, судом не вирішувалося питання про прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом чи про його повернення.

В обґрунтування поданої заяви заявниця зазначила, що вона з відповідачем ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з 09 серпня 2009 року по даний час. 14 червня 2023 року вона подала позов про розлучення та поділ спільного сумісного майна подружжя, справа № 607/10344/23. Відповідач, намагаючись перешкодити заявниці провести розподіл спільного майна, без її відома та згоди 27 травня 2023 року зняв з реєстрації належний їм автомобіль легковий марки Аudi, модель Q7, 2021 року випуску.

Зазначає, що одним з предметів позовних вимог, які вона згідно поданої позовної заяви просить виділити у її власність, є нежитлове приміщення №13 виробничого корпусу № 1 під літ. «О» будинку АДРЕСА_1 , яке, на момент подання позову, належить відповідачу ОСОБА_1 . Підстави набуття в особисту власність на підставі договору дарування даного приміщення відповідачем нею оскаржуються в позовній заяві, оскільки реально дане майно було придбане за відплатним договором, про що наведено докази у позовній заяві.

Вважає, що ОСОБА_1 намагається усіма доступними засобами перешкодити їй в можливості отримати реальний захист її інтересів в результаті поділу майна придбаного ними під час шлюбу. Заборона відчуження даного спірного майна не завдасть відповідачу жодних збитків, оскільки не перешкоджає комерційному використанню майна. На даний час вказане нежитлове приміщення перебуває в оренді та приносить стабільний дохід.

Якщо суд прийде до переконання про необхідність вжиття заходів зустрічного забезпечення, зустрічне забезпечення може бути застосоване шляхом накладення арешту на зареєстрований за ОСОБА_2 автомобіль бус MercedesВеnz 411 СDІ, державний реєстраційний № НОМЕР_1 . Даний автомобіль зареєстрований за заявницею на праві власності і також придбаний під час шлюбу. На даний час цей транспортний засіб перебуває в користуванні свекра заявниці (батька відповідача) ОСОБА_2 , як і оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, а тому вона не має доступу ні до самого автомобіля, ні до правовстановлюючого документу до нього.

Вважає, якщо суд не застосує заходів забезпечення позову, відповідач буде робити спроби відчужити нежитлове приміщення № 13 виробничого корпусу № 1 під літ. «О» будинку АДРЕСА_1 з метою позбавити її можливості розділити дане спірне майно.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 16 червня 2023 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна, визнання договорів недійсними та удаваними задоволено.

Заборонено відповідачу ОСОБА_1 , вчиняти дії щодо відчуження нежитлового приміщення № 13 виробничого корпусу № 1 під літ. «О» будинку АДРЕСА_1 .

Застосовано заходи зустрічного забезпечення шляхом накладення арешту на зареєстрований за ОСОБА_2 , автомобіль Mercedes-Веnz 411 СDІ, номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 .

Копію ухвали про забезпечення позову надіслано учасникам справи, Відділу державної виконавчої служби у м.Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Управлінню державної реєстрації Тернопільської міської ради та Регіональному сервісному центру ГСЦ МВС в Тернопільській області для негайного виконання.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Притула О.Б., подав апеляційну скаргу на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, в якій просить її скасувати в частині забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження нежитлового приміщення № 13 виробничого корпусу № 1 під літ. «О» будинку АДРЕСА_1 .

Посилається на те, що оскаржувана ухвала в цій є незаконною та необгрунтованою, такою, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що нежитлове приміщення №13 виробничого корпусу №1 під літ. «О» будинку АДРЕСА_1 , на яке оскаржуваною ухвалою накладено заборону відчуження, є його особистою приватною власністю, і не може бути предметом поділу з позивачкою.

Вказує на те, що набув у власність нежитлове приміщення, нежитлові будівлі, виробничого корпусу «О», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на підставі Договору дарування нерухомого майна від 18.07.2017 року, укладеного між ОСОБА_4 , як дарувальником, та ОСОБА_1 , як обдаровуваним, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 689. Вказане також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №92240626 від 18.07.2017 року .

ОСОБА_4 вищевказане нерухоме майно, набула у власність на підставі Договору купівлі-продажу 22/10000 частини приміщень нежитлової будівлі від 04.03.2015 року, укладеного між ТОВ «БЦ Азимут» як продавцем, та ОСОБА_4 , як покупцем. Жодних договорів між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як подружжям, щодо вищевказаного нерухомого майна, яке є особистою приватною власністю ОСОБА_1 не укладалось.

Зазначає, що нежитлове приміщення №3 виробничого корпусу №1 під літ. «О» будинку АДРЕСА_1 , не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому жодним чином позивачка не може претендувати на частку у такому майні, а будь-які дії, які обмежують правомочності його, як власника нерухомого майна - є незаконними.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити безз задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 червня 2023 року без змін. Посилається на те, що апеляційна скарга не містить доводів, які свідчать про невідповідність оскаржуваної ухвали вимогам процесуального права .

Як підставу оскарження ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 16.06.2023 р. апелянт вказує, що спірне приміщення є його особистою власністю, оскільки придбане під час шлюбу.Проте питання законності придбання спірного приміщення у особисту власність позивача на підставі договору дарування є спірним, оскільки одним з предметів її позову про поділ спільного майна подружжя, визнання договорів недійсними та удаваними є договір купівлі-продажу 22/1000 частини нежитлової будівлі виробничого корпусу № 1 під літ. «О» будинку АДРЕСА_1 , який укладений між ТзОВ «БЦ Азимут» як продавцем та ОСОБА_4 як покупцем та посвідчений 04.03.2015 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. за № реєстру 292.

Також предметом вищевказаного позову є застосування до даного правочину наслідок, передбачений частиною 2 ст.235 ЦК України, вважати набувачем (покупцем) майна за даними договорами не ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 .

У разі визнання судом таких позовних вимог ОСОБА_2 законними та обґрунтованими, дане спірне приміщення буде враховане до загальної маси спільного сумісного майна колишнього подружжя.

Вважає, що підстави придбання спірного приміщення та режим особистої або спільної сумісної власності щодо даного майна є предметом доказування в ході розгляду справи по суті.

Також вказує, що на стадії відкриття провадження у справі, суд першої інстанції не мав права робити висновки щодо обгрунтованості позовних вимог позивачки щодо удаваності правочинів щодо спірного майна. Закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Посилання апелянта на ч.1 ст.319, ч.1 ст.321 ЦК України, які

передбачають вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном

власника та непорушність права власності, не може бути прийнята апеляційним

судом до уваги. Дана норма носить загальний характер. У даному випадку мова не йде про протиправне позбавлення чи обмеження права власності, а про

застосування процедури забезпечення позову, що передбачена цивільним

процесуальним законом.

В оскаржуваній ухвалі про забезпечення позову від 16.06.2023 року вказано, що 15 червня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просила заборонити відповідачу ОСОБА_1 вчиняти дії щодо відчуження зареєстрованого за ним спірного нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення № 13 виробничого корпусу № 1 під літ. «О» . В обґрунтування поданої заяви заявниця зазначила, що вона з відповідачем перебуває у шлюбі з 09 серпня 2009 року по даний час. 14 червня 2023 року вона подала позов про розлучення та поділ спільного сумісного майна подружжя, справа № 607/10344/23.

ОСОБА_2 згідно поданої позовної заяви просить виділити у її власність, є нежитлове приміщення № 13 виробничого корпусу № 1 під літ. «0» будинку8 по АДРЕСА_1 , яке, на момент подання позову, належить відповідачу.

Підстави набуття в особисту власність на підставі договору дарування даного приміщення відповідачем нею оскаржуються в позовній заяві, оскільки реально дане майно було придбане за відплатним договором, про що наведено докази у позовній заяві.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Притула О.Б. підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити вимоги апеляційної скарги.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Самппара Н.М. апеляційну скаргу заперечили. Ухвалу суду вважають законною та обгрунтованою .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Ухвала Тернопільського міськрайонного суду від 16 червня 2023 року оскаржується лише в частині забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження нежитлового приміщення № 13 виробничого корпусу № 1 під літ. «О» будинку АДРЕСА_1 . В іншій частині ухвала суду не оскаржується, тому не переглядається апеляційним судом.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову та забороняючи ОСОБА_1 , вчиняти дії щодо відчуження нежитлового приміщення № 13 виробничого корпусу № 1 під літ. «О» будинку АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виник спір щодо набутого у шлюбі спільного сумісного майна, та наявні підстави для заборони щодо відчуження майна, оскільки невжиття саме такого заходу забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася з позовом до суду.

Колегія суддів з даним висновком суду погоджується, оскільки він є мотивованим і ґрунтується на матеріалах справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будьякій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 2 ч.1 ст.150 ЦПК України передбачено забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії.

В силу ч.3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріальноправових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільнопроцесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Пункт 6 вказаної Постанови містить роз`яснення про те, що особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 08 травня 2019 року у справі № 487/7097/18 та від 25 вересня 2019 року у справі № 320/3560/18, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Суд першої інстанції правильно констатував, що між сторонами існує спір щодо поділу майна подружжя, об`єктом спору, крім іншого, є нежитлове приміщення №13 виробничого корпусу №1 під літ. «О» будинку АДРЕСА_1 .

У позовних вимогах від 12 червня 2023 року ОСОБА_2 просила зокрема: удаваний договір купівлі-продажу 22/1000 частини нежитлової будівлі вирбничого чого корпусу № 1 під літ. «0» будинку АДРЕСА_1 , який укладений між ТзОВ «БЦ Азимут» як продавцем та ОСОБА_4 як покупцем 09.09.2015 року та посвідчений 04.03.2015 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. за № реєстру 292;

удаваний, договір курівлі-продажу 3/10000 частини нежитлової будівлі виробничого корпусу №1 під літ. «О» будинку АДРЕСА_1 , який укладений між ТзОВ «БЦ Азимут» як продавцем та ОСОБА_4 як покупцем 09.09.2015 року та посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіню Л.В. за № реєстру 1193.

Застосувати до даних правочинів наслідок передбачений частиною 2 ст. 235 Цивільного кодексу України, а саме вважати набувачем (покупцем майна за даними договорами не ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 .

Таким чином, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що вчинення відповідачем недобросовісних дій, спрямованих на реалізацію спірного майна, може свідчити про намір ОСОБА_1 ухилитися від виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

В свою чергу реалізація відповідачем права на розпорядження спірним нежитловим приміщенням може істотно вплинути на можливість виконання судового рішення в разі задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 .

Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 15.09.2020 року у справі № 753/22860/17, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову бути співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 як власник спірного нежитлового приміщення може ним розпорядитися будь-коли на власний розсуд, суд першої інстанції правильно визнав достатньо обґрунтованим припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що нежитлове приміщення №13 виробничого корпусу №1 під літ. «О» будинку АДРЕСА_1 , на яке оскаржуваною ухвалою накладено заборону відчуження, є його особистою приватною власністю, і не може бути предметом поділу з позивачкою не заслуговують на увагу, оскільки підстави придбання спірного приміщення та режим особистої або спільної сумісної власності щодо даного майна є предметом доказування в ході розгляду справи по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою ОСОБА_2 подано зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання договорів удаваними та недійсними.

На стадії відкриття провадження у справі суд першої інстанції не мав права робити висновки щодо обгрунтовагності позовних вимог позивачки ОСОБА_2 щодо удаваності правочинів щодо спірного майна. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що відповідач набув у власність вищевказане нежитлове приміщення на підставі Договору дарування нерухомого майна від 18.07.2017 року, укладеного між ОСОБА_4 , як дарувальником, та ОСОБА_1 , як обдаровуваним, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В.

В ухвалі про забезпечення позову від 16.06.2023 року зазначано, що 15 червня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просила заборонити відповідачу ОСОБА_1 вчиняти дії щодо відчуження зареєстрованого за ним спірного нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення № 13 виробничого корпусу № 1 під літ. «О» буд. АДРЕСА_1 . Підстави набуття в особисту власність на підставі договору дарування даного приміщення відповідачем оскаржуються в позовній заяві, оскільки дане майно було придбане за відплатним договором, про що наведено докази у позовній заяві.

Окрім того, як встановлено апеляційним судом судом першої інстанції вирішене питання про прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом, та як вбачається із змісту зустрічної позовної заяви та заяви про забезпечення позову, між сторонами виник спір щодо спільного майна, набутого під час шлюбу.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачка не може претендувати на частку нежитлового приміщення №3 виробничого корпусу №1 під літ. «О» будинку АДРЕСА_1 та а будь-які дії щодо цього майна обмежують його права, як власника нерухомого майна колегія суддів відхиляє, оскільки під час розгляду справи в суді встановлено, що на даний час зазначене нежитлове приміщення знаходиться в оренді, відповідач продовжує отримувати прибуток від його експлуатації, що ним не заперечується.

Суд достатньо проаналізував як предмет так і підстави позову та пов`язаність заходів забезпечення, які просить вжити позивачка, із реальним поновленням прав позивачки у разі задоволення позову. Суд також обґрунтував і відсутність реальних негативних наслідків для власника майна вжиттям заходів забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Ухвала суду в оскарженій частині, а саме щодо забезпечення позову шляхом забороння відповідачу ОСОБА_1 , вчиняти дії щодо відчуження нежитлового приміщення № 13 виробничого корпусу № 1 під літ. «О» будинку АДРЕСА_1 , прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для її скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно ч.1 ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 інтереси якого представляє адвокат Притула Оксана Богданівна залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 червня 2023 року в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 10 жовтня 2023 року .

Головуючий Дикун С.І.

Судді: Гірський Б.О.

Костів О.З.