Ухвала

від 11.10.2023 по справі 640/22461/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа №640/22461/20

адміністративне провадження № К/990/32395/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Коваленко Н.В.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» з іноземними інвестиціями на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» з іноземними інвестиціями до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування пунктів додатку,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросервіс" з іноземними інвестиціями звернулось до суду з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати абзац 1 пункту 1 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень від 04.03.2020 №5344/0/7-1-20 для реконструкції нежилого будинку під торговельно-офісний комплекс по вул. Ярославська, 57 у Подільському районі м. Києва", затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.03.2020 №319, де зазначено: "Гранична висота об`єкту - 27 м у відповідності до затвердженої містобудівної документації";

- визнати протиправним та скасувати абзац 1 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень від 04.03.2020 №5344/0/7-1-20 для реконструкції нежилого будинку під торговельно-офісний комплекс по вул. Ярославська, 57 у Подільському районі м. Києва", затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.03.2020 №319, де зазначено: "ділянка проектування знаходиться в межах: історичного центру міста, центральної планувальної зони, історичного ареалу, в зоні регулювання забудови другої категорії (згідно з рішеннями виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1988 №976, 16.07.1979 №920, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979, рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/180), пам`ятки ландшафту та історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра";

- визнати протиправним та скасувати абзац 2 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень від 04.03.2020 №5344/0/7-1-20 для реконструкції нежилого будинку під торговельно-офісний комплекс по вул. Ярославська, 57 у Подільському районі м. Києва", затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.03.2020 №319, де зазначено: "отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України "Про охорону культурної спадщини");

- визнати протиправним та скасувати абзац 3 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень від 04.03.2020 №5344/0/7-1-20 для реконструкції нежилого будинку під торговельно-офісний комплекс по вул. Ярославська, 57 у Подільському районі м. Києва", затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.03.2020 №319, де зазначено: "дозвіл на виконання робіт отримати згідно Закону України "Про охорону культурної спадщини" та розпорядження КМДА № 979 від 17.05.2002";

- визнати протиправним та скасувати абзац 16 пункту 5 розділу "Містобудівні умови та обмеження" Містобудівних умов та обмежень №5344/0/7-1-20 від 04.03.2020 для реконструкції нежилого будинку під торговельно-офісний комплекс по вул. Ярославська, 57 у Подільському районі м. Києва", затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.03.2020 №319, де зазначено: "Про охорону культурної спадщини", "Про охорону археологічної спадщини".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2022 позов задоволено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2022 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» з іноземними інвестиціями до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування пунктів додатку - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятою постановою, адвокат Лавріненко Ігор Анатолійович в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» з іноземними інвестиціями звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.

Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду.

Скаржник звертає увагу на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 640/21505/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 813/4993/15, що Генеральний план міста Києва, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, не є науково-проектною документацією у розумінні статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 318 (далі - Порядок № 318).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформованій у постанові від 18.01.2022 у справі № 640/7411/20, межі історичного ареалу міста Києва як історичного населеного місця України, як того вимагають положення Закону України «Про охорону культурної спадщини» з урахуванням приписів Порядку № 318, належним чином не затверджені. Про відсутність затверджених меж історичного ареалу міста Києва також дійшов висновку Верховний Суд у постановах від 03.04.2020 у справі № 640/21505/18, від 27.02.2019 у справі № 826/5755/17.

Також скаржник вказує на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі № 813/4993/15, відповідно до яких науково-проектна документація щодо меж історичного ареалу міста Львова не затверджена відповідно вимог законодавства у сфера охорони культурної спадщини, а тому доводи позивача, що будинок знаходиться в межах історичного ареалу міста Львова не можна визнати обґрунтованим.

Отже, на думку скаржника, оскільки межі та режими використання історичного ареалу міста Києва, межі та режими використання зон охорони пам`яток у місті Києві не затверджено у встановленому законом порядку, тому відсутні правові підстави вважати, що об`єкт проектування, з приводу якого планується здійснювати реконструкцію під торговельно-офісний комплекс по вулиці Ярославська, 57 у Подільському районі міста Києва, знаходиться в межах Центрального історичного ареалу, в межах зони охорони пам`яток, в межах пам`ятки місцевого значення.

Щодо знаходження об`єкта містобудування в межах Центральної планувальної зони скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду, сформовану в постанові від 18.01.2022 у справі № 640/7411/20, згідно з якою оскільки план зонування території центральної планувальної зони міста Києва не затверджений Київською міською радою, як то передбачено положеннями частиною восьмою статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», то відсутні правові підстави вважати, що земельна ділянка знаходиться в центральній планувальній зоні, а як наслідок, у позивача відсутній обов`язок дотримуватись обмежень, встановлених для проектування об`єктів будівництва в центральній планувальній зоні.

Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги з огляду на таке.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду щодо відсутності затверджених меж історичного ареалу міста Києва у справах № 640/21505/18, № 826/5755/17, № 640/7411/20, оскільки в постанові від 31.01.2023 у справі № 640/8728/21 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від висновків Верховного Суду стосовно того, що оскільки межі історичного ареалу міста Києва Міністерством культури та інформаційної політики України не затверджені у встановленому законом порядку, то, відповідно, відсутні підстави для отримання дозволу від Мінкультури на проведення будівельних робіт на територіях, які фактично знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва.

Судова палата дійшла висновку, що та обставина, що межі історичного ареалу міста Києва не були затверджені у порядку, передбаченому статтею 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», не означає, що цей ареал не існує взагалі і що на цю територію не поширюються вимоги законодавства щодо охорони історико-культурної спадщини і встановлені містобудівною документацією планувальні обмеження.

Судова палата констатувала, що положення статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у сукупності з положеннями Порядку № 318 у контексті виникнення спірних правовідносин у цій справі необхідно розуміти так:

- обов`язковість виконання вимог генерального плану населеного пункту, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу цього населеного пункту, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження;

- незатвердження науково-проектної документації з визначення меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не зумовлює автоматично нечинності Генерального плану або його скасування, не нівелює вимоги законодавства стосовно обов`язковості цього документа і врахування його вимог під час провадження містобудівної діяльності;

- незатвердження науково-проектної документації із визначенням меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не можуть скасовувати закріпленого на нормативному рівні правового статусу відповідної території як об`єкта культурної спадщини, виводити її з під державної охорони (охорони законом) й порушувати баланс інтересів, досягнутий при затвердженні Генерального плану міста Києва, який розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, є чинним і обов`язковим до виконання, надавати необґрунтовану перевагу приватним інтересам над громадським інтересом територіальної громади міста Києва до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, який визнається Україною згідно з домовленостями Сторін, досягнутими у Рамковій конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства;

- оскільки на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення у справі Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, у якому наявний історико-архітектурний опорний план (науково-проектна документація) з інформацію про зони охорони і межі історичного ареалу, є діючим, ніким не скасованим, а також враховуючи, що станом на час прийняття Генерального плану міста Києва, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, який визначає процедуру розробки та затвердження зон охорони і меж історичного ареалу, не набув чинності, визначені у Генеральному плані міста Києва зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва слід визнавати затвердженими й такі повинні враховуватись суб`єктами господарювання під час здійснення містобудівної діяльності;

- відповідно до імперативних вимог пункту 17 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» будівельні та будь-які інші роботи в межах історичного ареалу населеного пункту не можуть здійснюватися без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Висновки Шостого апеляційного адміністративного суду, викладені в оскарженій позивачем постанові від 16.08.2023, повністю узгоджуються із зазначеною правовою позицією Верховного Суду.

Разом з тим, скаржник не наводить у касаційній скарзі вмотивованого обґрунтування, яке б давало підстави вважати необхідним відступлення від таких висновків Верховного Суду.

Щодо посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, сформовану в постанові від 18.01.2022 у справі № 640/7411/20, що оскільки план зонування території центральної планувальної зони міста Києва не затверджений Київською міською радою, то відсутні правові підстави вважати, що земельна ділянка знаходиться в центральній планувальній зоні, то Верховний Суд зауважує, що постанова від 18.01.2022 у справі №640/7411/20 не містить зазначених висновків.

Навпаки у вказаній справі суд касаційної інстанції вказав, що спірна земельна ділянка, на якій планується будівництво об`єкта, територіально не входить до зони регулювання забудови другої категорії, що свідчить про відсутність підстав для застосування положень розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 до вказаного об`єкта будівництва.

Також Суд вважає необґрунтованим покликання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану в постанові від 19.06.2019 у справі № 813/4993/15, оскільки у вказаній справі розглядалось питання затвердження меж історичного ареалу міста Львова, тоді як питання затвердження меж історичного ареалу міста Києва, яке має свої специфічні відмінності, не було предметом розгляду вказаної справи.

Крім того, слід зазначити, що скаржник не обґрунтовує існування обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» з іноземними інвестиціями на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.08.2023 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» з іноземними інвестиціями до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування пунктів додатку.

2. Надіслати Товариству з обмеженою відповідальністю «Агросервіс» з іноземними інвестиціями копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Суддя А.Ю. Бучик

Суддя А.І. Рибачук