Рішення

від 02.10.2023 по справі 554/8130/20

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 02.10.2023Справа № 554/8130/20 Провадження № 2/554/836/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2023 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави у складі: головуючого судді Бугрія В.М., за участю секретаря судових засідань Янушкевіч К.І., за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю фабрика «Мода» про виділ частки нерухомого майна та визнання права власності ,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фабрика «МОДА» про виділ в натурі частки, що перебуває в спільній власності.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що він є власником 27/50 частин громадського будинку по АДРЕСА_1 на підставі: акту приймання-передачі нерухомого майна від 30 січня 2019 року, видавник ТОВ фабрика «МОДА».

У фактичному користуванні позивача знаходяться нежитлові приміщення загальною площею (по А-1) 414, 8 кв.м., розташовані в громадському будинку А-1 в АДРЕСА_1 у складі: кабінет (1) пл. 8,5 кв.м., коридор (2) пл. 4,7 кв.м., кабінет (3) пл. 16,1 кв.м., склад (4) пл.13,5 кв.м., кабінет (4а) пл.5,9 кв.м., побутове приміщення (5) пл. 6,2 кв.м., коридор (6) пл. 1,1 кв.м., склад (7) пл.45,3 кв.м., теплогенераторна (7а) пл. 11,5 кв.м., тамбур (8) пл. 12,0 кв.м., склад (9) пл. 12,8 кв.м., коридор (10) пл.6,5 кв.м., майстерня (11) пл. 18,3 кв.м., побутове приміщення (12) пл.5,9 кв.м., коридор (12а) пл. 4,6 кв.м., кабінет (13) пл.10,8 кв.м., кабінет (14) пл. 6,8 кв.м., вбиральня (14а) пл. 3,6 кв.м., коридор (15) пл. 4,5 кв.м., кабінет (17) пл. 10,5 кв.м., шафа (17а) пл. 0,3 кв.м., коридор (18) пл.4,3 кв.м., торгівельна зала (20) пл. 55,0 кв.м., підсобне приміщення (21) пл. 5,5 кв.м., кабінет (22) пл.7,0 кв.м., операційна зала (23) пл. 57,1 кв.м., кабінет (24) пл.11,3 кв.м., коридор (25) пл. 8,1 кв.м., склад (26) пл. 8,6 кв.м., склад (27) пл.5,1 кв.м., кабінет (28) пл.5,7 кв.м., коридор (29) пл. 10,7 кв.м., склад (30) пл.10,3 кв.м., комора (31) пл. 1,9 кв.м., склад (32) пл. 4.9 кв.м., кабінет (33) пл.7,4 кв.м., вбиральня (34) пл.2,2 кв.м., шафа (35) пл.0,3 кв.м.

Власником інших 23/50 частин є відповідач по справі ТОВ фабрика «МОДА».

Слід зазначити, що належна позивачу частка будівель знаходиться на земельній ділянці пл. 1145 кв.м., з кадастровим номером 5310137000:15:005:0064, яка перебуває в його користуванні згідно договору оренди землі від 30.07.2019р.

Строк дії договору оренди землі складає із 12.07.2019р. по 12.07.2024р. Орендна плата розрахована відповідно до розміру ділянки, що перебуває в користуванні позивача, а саме 1145 кв.м., що визначено рішенням позачергової двадцять п`ятої сесії Полтавської міської ради сьомого скликання від 12.07.2019р. «Про надання земельних ділянок, передачу в користування та продовження права користування земельними ділянками».

Зазначав, що на даний час він має намір виділити в натурі належну йому частку будівель у праві спільної часткової власності в окремий об`єкт нерухомого майна за вищевказаною адресою.

У зв`язку з цим просив виділити в окремий об`єкт нерухомого майна та визнати право власності, як окремий об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_3 на частину громадського будинку (ательє) по АДРЕСА_1 загальною площею (по А-1) 414, 8 кв. м., що розташований на земельній ділянці площею 1145 кв. м, яка перебуває в його користуванні.

Ухвалою суду від 07.09.2020 року було відкрито провадження у даній справі.

06.10.2023 року від представника відповідача надійшло заперечення на позов, в обґрунтуванні якого зазначав, що позивач в своїй позовній заяві зазначив, що згідно «висновку технічної можливості виділу в натурі частки з об?єкта нерухомого майна» № 672 від 23.01.2020 р. виготовленого ПП ПБТІ «ІНВЕНТАРИЗАТОР» експерт дійшов висновку, що вказаний об?єкт, нежитлові приміщення в будівлі літ. A-1, загальною площею 414,8 кв.м., в загальному користуванні ворота № 1 є відокремленим, має окремий вихід і може бути виділений в натурі, як окремий об?єкт нерухомого майна. Висновок про можливість виділення в натурі як окремий об?єкт нерухомого майна здійснений, як зазначено в самому висновку, зроблений за технічними показниками без надання документів про право користування земельною ділянкою, вартості нерухомого майна, технічної документації на нерухоме майно як ательє А-1 так і господарський склад Б-1-2. В самому висновку зазначено, що при його складанні були використані лише 4 документи: акт приймання - передачі нерухомого майна від 30.01.2019 р., договір про заміну зобов?язань із сплати грошових коштів на зобов?язання із передачі майна від 30.01.2019 р., протокол № 1 ТОВ фабрика «МОДА» від 30.01.2019 р., висновок про розподіл часток № 9973 виданий ПП ПБТІ «ІНВЕНТАРИЗАТОР». В цьому висновку зазначена технічна характеристика нерухомого майна: громадський будинок з громадськими будівлями та спорудами, яка складається з літер А-1 ательє, площею 414.8 кв. м. та в загальному користуванні ворота. Така технічна характеристика об?єкту нерухомого майна, розташованого в АДРЕСА_1 не відповідає дійсності.

У відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 157534731 від 26.02.2019 р.), копія якого в матеріалах справи мається, об?єкт нерухомого майна має загальну площу 772,6 кв.м. та складається з ательє літера А-1, господарський склад літера Б-1-2, вбиральня літера Е-1, ворота № 1, огорожа № 2.

В вищезазначеному висновку зазначено, що ворота №1 залишаються в загальному користуванні, що само по собі вже не є виділом в натурі частки в спільному майні, оскільки виділений об?єкт не буде самостійним об' єктом нерухомого майна. Не погодившись з таким висновком, ТОВ фабрика «МОДА» заявило клопотання про проведення судової будівельно - технічної експертизи.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 20 жовтня 2020 року за клопотанням представника відповідача Жаботинського В.В. по справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експерту Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. проф. Бокаріуса, яке знаходиться за адресою 36004, м. Полтава, вул. Чураївни, 1/1. Попереджено експерта про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України про завідомо неправдивий висновок та про відмову експерта від виконання покладених на нього обов`язків.

За результатами проведеної експертизи складено висновок експерта

№ 1544/1545 від 18.06.2021р. У відповідності до цього висновку не має технічної можливості відповідно до вимог нормативно - правових актів у галузі будівництва виділити в окремі об?єкти нерухомого майна частини громадського будинку по АДРЕСА_1 .

Не погодившись з вищезазначеним висновком експерта, представник позивача заявив клопотання про призначення по справі повторної судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої прохав доручити судовому експерту Федорову Дмитру Федоровичу.

Клопотання обгрунтоване тим, що висновок експерта викликає сумнів у його правильності. А саме, на думку представника позивача, експерт вважає за неможливе незалежно функціонувати будівлям А-1 ательє та господарський склад Б-1-2 по вул. Пушкіна, 46, так як вони об?єднані єдиними інженерними мережами та приладами обліку витрат електропостачання. Про це вказано в дослідній частині висновку (арк. 19), яка на його думку суперечить іншій частині дослідницької частини, де експертом встановлено, що в будівлі складу знаходиться електричний лічильник, який розташований в приміщенні складу у громадському будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На думку представника, обидва приміщення забезпечені власними незалежними приладами обліку, що дозволяє їм самостійно функціонувати. Крім того, один із цих лічильників знаходиться на фасаді будинку по АДРЕСА_1 , тобто із можливістю загального доступу. Щодо забезпечення теплопостачання до складського приміщення Б-1-2, то на думку представника позивача, експерт не зазначив відповідну норму ДБН, яка передбачає необхідність встановлення водяного теплопостачання в таких видах приміщень. Також представник позивача зазначає, що на думку експерта, саме наявність спільних воріт № 1 унеможливлює встановлення відокремленого користування земельної ділянки співвласниками, а тому на його думку, експерт помилково дійшов висновку про неможливість виділення в натурі часток співвласників. Крім того, у висновку експерт не зазначає про можливість демонтувати металеві ворота № 1, які не є капітальною спорудою для можливості відокремленого використання земельної ділянки співвласниками. На думку представника позивача також суперечливим є висновок експерта (с.19), що власники вказаних об?єктів мають намір на виділ в окремі об?єкти нерухомого майна, що незалежно функціонують. Зазначає, що лише позивач має намір виділити в натурі належну йому частку, у зв?язку з чим подав позов.

Ухвалою Октябрського райсуду м. Полтави від 10.09.2021 р. вищезазначене клопотання було задоволено і призначена по справі повторна судова будівельно-технічна експертиза, проведення якої доручено судовому експерту Федорову Дмитру Федоровичу.

Не погодившись з даною ухвалою суду, ТОВ Фабрика «МОДА» оскаржило її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просило скасувати ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 10 вересня 2021 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 про призначення по справі повторної судової будівельно-технічної експертизи.

Вказувало, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не зазначив які саме обставини викликали сумнів у правильності висновку експерта.

10.11.2021 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ фабрика «МОДА» було залишено без задоволення.

27.05.2022 року від судового експерта Федорова Дмитра Федоровича надійшов висновок про технічну можливість виділу в натурі 27/50 частин громадського будинку по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3

30.08.2023 року ухвалою Октябрського районного суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовну заяву, просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, експертів, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право визначення предмету позову належить лише позивачу, який обирає правомірний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів.

Способи захисту цивільних прав та інтересів, за загальним правилом, визначені частиною другою статтею 16 ЦК України: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Такий висновок викладено в постанові ВС від 15 вересня 2021 року по справі № 372/2583/18, провадження № 61-14185св20.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником 27/50 частин громадського будинку по АДРЕСА_1 на підставі: акту приймання-передачі нерухомого майна від 30 січня 2019 року видавник, ТОВ фабрика «МОДА».

У фактичному користуванні позивача знаходяться нежитлові приміщення загальною площею (по А-1) 414, 8 кв.м., розташовані в громадському будинку А-1 в АДРЕСА_1 у складі: кабінет (1) пл. 8,5 кв.м., коридор (2) пл. 4,7 кв.м., кабінет (3) пл. 16,1 кв.м., склад (4) пл.13,5 кв.м., кабінет (4а) пл.5,9 кв.м., побутове приміщення (5) пл. 6,2 кв.м., коридор (6) пл. 1,1 кв.м., склад (7) пл.45,3 кв.м., теплогенераторна (7а) пл. 11,5 кв.м., тамбур (8) пл. 12,0 кв.м., склад (9) пл. 12,8 кв.м., коридор (10) пл.6,5 кв.м., майстерня (11) пл. 18,3 кв.м., побутове приміщення (12) пл.5,9 кв.м., коридор (12а) пл. 4,6 кв.м., кабінет (13) пл.10,8 кв.м., кабінет (14) пл. 6,8 кв.м., вбиральня (14а) пл. 3,6 кв.м., коридор (15) пл. 4,5 кв.м., кабінет (17) пл. 10,5 кв.м., шафа (17а) пл. 0,3 кв.м., коридор (18) пл.4,3 кв.м., торгівельна зала (20) пл. 55,0 кв.м., підсобне приміщення (21) пл. 5,5 кв.м., кабінет (22) пл.7,0 кв.м., операційна зала (23) пл. 57,1 кв.м., кабінет (24) пл.11,3 кв.м., коридор (25) пл. 8,1 кв.м., склад (26) пл. 8,6 кв.м., склад (27) пл.5,1 кв.м., кабінет (28) пл.5,7 кв.м., коридор (29) пл. 10,7 кв.м., склад (30) пл.10,3 кв.м., комора (31) пл. 1,9 кв.м., склад (32) пл. 4.9 кв.м., кабінет (33) пл.7,4 кв.м., вбиральня (34) пл.2,2 кв.м., шафа (35) пл.0,3 кв.м.

Власником інших 23/50 частин є відповідач по справі ТОВ фабрика «МОДА».

Слід зазначити, що належна позивачу частка будівель знаходиться на земельній ділянці пл. 1145 кв.м., з кадастровим номером 5310137000:15:005:0064, яка перебуває в його користуванні згідно договору оренди землі від 30.07.2019р.

Строк дії договору оренди землі складає із 12.07.2019р. по 12.07.2024р. Орендна плата розрахована відповідно до розміру ділянки, що перебуває в користуванні позивача, а саме 1145 кв.м., що визначено рішенням позачергової двадцять п`ятої сесії Полтавської міської ради сьомого скликання від 12.07.2019р. «Про надання земельних ділянок, передачу в користування та продовження права користування земельними ділянками».

Розглядаючи позовні вимоги про виділення домоволодіння та земельних ділянок в натурі в окремий об`єкт нерухомості, припинення права спільної часткової власності, залишення у власності відповідача житлового будинку та господарських будівель і споруд та земельних ділянок, що відповідає його частці, суд виходить з того, що між сторонами, як співвласниками, існує спір щодо реального розподілу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельних ділянок, виділення їх в натурі в окремий об`єкт нерухомості майна, що відповідає їх частці у майні, та визнання права власності на вказані об`єкти.

Отже, саме в такому вигляді вказані вимоги мають розглядатися судом.

Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

При виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має виділятися окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Згідно зі статтею 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Системний аналіз статей 183, 358, 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників і технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року, справа № 545/3753/16-ц, провадження № 61-40289св18.

Згідно «Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна» №672 від 23.01.2020р. виготовленого ПП ПБТІ «Інвентаризатор» експерт дійшов висновку, що вказаний об`єкт, нежитлові приміщення в будівлі літ. «А-1» загальною площею 414,8 кв.м. в загальному користуванні ворота №1, є відокремленим, має окремий вихід і може бути виділений в натурі як окремий об`єкт нерухомого майна.

Зміст висновку експерта ОСОБА_4 також говорить про можливість поділу (виділу), в розумінні ст. 183 ЦК України, кожній зі сторін відокремлених частин будинку з самостійним входом, а також наступний поділ земельних ділянок відповідно до часток співвласників у праві власності на такі.

Згідно із частиною 1 статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина 4 статті 41 Конституції України). Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Зі змісту ст. 357 ЦК вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

У частинах 1, 2 ст. 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 368 і ч. 2 ст. 372 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

Частинами 1, 2 ст. 370 ЦК України визначено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно ч. 1 ст. 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні даного спору суд враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Суд враховує, що виключно позивачу належить право обирати спосіб захисту порушеного права і що в результаті визначення розміру частки між позивачем і відповідачем припиняється право спільної сумісної власності та виникає право спільної часткової власності.

Як вбачається з практики ВССУ (а саме ухвали ВССУ від 12.12.2012 року № 6-44981ск12) ідеальна частка - це частка у праві на річ.

Оскільки згідно із свідоцтвом про право власності на житло частки кожного із співвласників є рівними, кожен учасник спільної сумісної власності має право вимагати виділення ідеальних часток.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши встановлені обставини по справі, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

Виходячи з наведених обставин, які не були спростовані відповідачем належними і допустимими доказами, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 15-16, 181, 183, 318, 356, 358, 364, 367, ЦК України, ст. 88 ЗК України, ст. ст. 4, 12, 13, 81, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 доТовариства зобмеженою відповідальністюфабрика «Мода»про виділчастки нерухомогомайна тавизнання прававласності задовольнити.

Виділити в окремий об?єкт нерухомого майна та визнати право власності, як окремий об?єкт нерухомого майна за ОСОБА_3 на частину громадського будинку (ательє) по АДРЕСА_1 загальною площею (по А-1 414,8 кв.м., розташовані в громадському будинку А-1 у складі: кабінет (1) пл. 8,5 кв.м., коридор (2) пл. 4,7 кв.м., кабінет (3) пл 16,1 кв.м., склад (4) пл. 13,5 кв. м., кабінет (4а) пл.5,9 кв.м., побутове приміщення (5) пл. 6,2 кв.м., коридор (6) пл. 1,1 кв.м., склад (7) пл.45,3 кв.м., теплогенераторна (7а) пл. 11,5 кв.м., тамбур (8) пл. 12,0 кв.м., склад (9) пл. 12,8 кв.м., коридор (10) пл.6,5 кв.м., майстерня (11) пл. 18,3 кв.м., побутове приміщення (12) пл.5,9 кв.м., коридор (12а) пл. 4,6 кв.м., кабінет (13) пл.10,8 кв.м., кабінет (14) пл. 6,8 кв.м., вбиральня (14а) пл. 3,6 кв.м., коридор (15) пл. 4,5 кв.м., кабінет (17) пл. 10,5 кв.м., шафа (17а) пл. 0,3 кв.м., коридор (18) пл.4,3 кв.м., торгівельна зала (20) пл. 55,0 кв. м., підсобне приміщення (21) пл. 5,5 кв.м., кабінет (22) пл.7,0 кв.м., операційна зала (23) пл.57,1 кв.м., кабінет (24) пл. 11,3 кв.м., коридор (25) пл. 8,1 кв.м., склад (26) пл. 8,6 кв.м., склад (27) пл.5,1 кв.м., кабінет (28) пл.5,7 кв.м., коридор (29) пл. 10,7 кв.м., склад (30) пл. 10,3 кв.м., комора (31) пл. 1,9 кв.м., склад (32) пл. 4.9 кв.м., кабінет (33) пл.7,4 кв.м., вбиральня (34) пл.2,2 кв.м., шафа (35) пл.0,3 кв.м. в загальному користуванні ворота №1, що розташовані на земельній ділянці пл. 1145 кв. м., яка перебуває в його користуванні.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд м. Полтави шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текст рішення буде проголошено протягом 10 днів.

Суддя В.М.Бугрій