Рішення

від 25.09.2023 по справі 752/12417/22

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/12417/22

Провадження № 2/752/2601/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2023 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Крекотень О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Терехова Катерина Іванівна про визнання недійсними договорів про поділ спільного майна подружжя, -

присутні:

представник позивача: Курочкіна О.О. - адвокат (ордер серія АР №1111280 від 21.04.2023р.)

відповідач 1: не з`явився

представник відповідача 1: Парчевський В.Ю. - адвокат (ордер серія ВВ №1025954 від 13.10.2022р.)

відповідач 2: не з`явився

третя особа: не з`явилась

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Терехова Катерина Іванівна про визнання недійсними договорів про поділ спільного майна подружжя, за яким просить визнати недійсними шлюбний договір від 06.10.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тереховою К.І., зареєстрований у реєстрі за номером 1222; Договір про поділ спільного майна подружжя від 06.10.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тереховою К.І., зареєстрований у реєстрі за номером 1213; Договір про внесення змін до Договору про поділ майна подружжя від 30.12.2020 року, посвідчений 06.10.2020р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тереховою К.І., зареєстрований у реєстрі №1213; Договір про внесення змін до Договору про поділ майна подружжя від 12.01.2021 року, посвідчений 06.10.2020р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тереховою К.І., зареєстрований у реєстрі за №1213; Договір про внесення змін від 29.07.2021р. до Шлюбного договору від 06.10.2020р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тереховою К.І., зареєстрований у реєстрі за №1222; застосувати наслідки

недійсності договорів, а також стягнути з відповідача судові витрати.

В обгрунтування позову зазначає, що в період укладення оскаржуваних договорів відповідач 1 поручився за виконання зобов`язань на суму понад 105 500 000,00 грн. та 8 000 000,00 євро, при цьому після відчуження майна за спірними договорами у відповідача 1 не залишилося іншого майна чи активів, за рахунок яких було б можливим здійснення задоволення вимог кредиторів. Та обставина, що основними боржниками за кредитними договорами є підприємства, корпоративні права яких і було відчужено, лише підтверджують умисне ухилення від виконання зобов`язань щодо повернення коштів позивачу. На думку позивача, у спірних договорах наявні ознаки їх фраудаторності, оскільки:

- має місце підозрілий період вчинення поділу майна та передача майна шляхом дарування: поділ майна та дарування майна здійснювався з метою виведення активів із володіння відповідача 1 задля унеможливлення погашення за його рахунок боргів перед кредиторами, а саме ПАТ «Банк Восток», правонаступником якого є позивача та ПАТ «Банк Південний»; основними боржниками за кредитними договорами є підконтрольні відповідачу 1 підприємства (ТОВ «Рок Трейд», ТОВ «Овруч Стоун», ТОВ «Черкаський полімер», ТОВ «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД»), тому відповідач 1 очевидно знав про факт подальшого неповернення кредитних коштів, у зв`язку з чим вчиняв дії задля виведення майна; зобов`язання відповідача 1 як поручителя виникли до укладення шлюбного контракту та поділу майна та до укладення договорів дарування та безоплатної передачі майна;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори: майно було передано та подаровано на дружину, тобто заінтересовану особу; особи продовжують проживати разом, тому такий поділ вчинено для створення ілюзії розірвання шлюбу між особами, що вказує на недобросовісність дій;

- ціна: передача та дарування майна були вчинені безоплатно.

Виходячи з наведеного, позивач робить висновок про те, що більшість своїх активів відповідач 1 передав та подарив дружині лише з метою уникнення погашення заборгованості за рахунок даного майна перед кредиторами, що свідчить про доведеність факту наявності у спірних правочинів ознак фраудаторності та використання «права на зло».

Відповідач 1 надав письмовий відзив на позов, за яким просить відмовити в його задоволенні, як такому, що є необгрунтований та недоведений. На переконання відповідача 1, оспорювані договори відповідають вимогам статей 7, 9, 64, 93, 97, 100 Сімейного кодексу України та статей 203, 215 Цивільного кодексу України, не суперечать актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, волевиявлення сторін було вільними та відповідало їх внутрішній волі, правочини вчинені у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків. Зазначає, що оспорювані Шлюбний договір від 06.10.2020р. та Договір про поділ спільного майна подружжя від 06.10.2020р. були укладені відповідачем 1 та відповідачем 2 до укладення Договору поруки №КК2020-0201/П.3 від 07.12.2020р., за умовами якого відповідач 1, як поручитель, зобов`язався перед кредитором ПАТ «Банк Восток» відповідати в повному обсязі за виконання ТОВ «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД» всіх його зобов`язань, що виникли з Кредитного договору №КК2020-0201 від 07.12.2020р. Інші договори, які оспорюються, були укладені під час дії Договору поруки №КК2020-0201/П.3 від 07.12.2020р. Проте,

06.09.2021р. між ПАТ «Банк Восток», як кредитором, та відповідачем 1, як поручителем, було укладено Договір про розірвання Договору поруки №КК2020-0201/П.3 від 07.12.2020р., за яким його сторони дійшли згоди розірвати Договір поруки №КК2020-0201/П.3 від 07.12.2020р. та визначили, що з моменту укладання цього Договору про розірвання зобов`язання сторін за Договором поруки припиняються, після підписання цього Договору про розірвання сторони не мають одна до одної невиконаних зобов`язань відповідно до Договору поруки. Отже, всі оспорювані договори були укладені відповідачем 1 за відсутності невиконаних ним зобов`язань перед кредитором ПАТ «Банк Восток» за Кредитним договором №КК2020-0201 та Договором поруки №КК2020-0201/П.3 від 07.12.2020р. Після 06.09.2021р. ПАТ «Банк Восток» було укладено декілька договорів, а саме: Договір про заміну боржника в зобов`язанні (переведення боргу) від 06.09.2021р., за умовами якого відбулась заміна боржника в Кредитному договорі №КК2020-0201 від 07.12.2020р. - з ТОВ «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД» на ТОВ «Рок Трейд»; договір поруки №КК2021-0201/П.4 від 06.09.2021р., укладений між ПАТ «Банк Восток» та відповідачем 1; Кредитний договір №КК2021-0164 від 06.09.2021р., укладений між ПАТ «Банк Восток» та ТОВ «Овруч Стоун»; Договір поруки №КК2021-0164/П.2 від 06.09.2021р., укладений між ПАТ «Банк Восток» та відповідачем 1. 17.01.2022р. між ПАТ «Банк Восток» та ТОВ «Українська металургійна компанія» укладено Договір факторингу №КК2020-0201 від 17.01.2022р., за умовами якого від ПАТ «Банк Восток» до ТОВ «Українська металургійна компанія» перейшло право грошової вимоги до ТОВ «Рок Трейд» у розмірі 56 126 388,89 грн. за Кредитним договором №КК2020-0201 від 07.12.2020р.; Договір відступлення права вимоги від 17.01.2022р. за Договором поруки №КК2021-0201/П.4 від 06.09.2021р., за умовами якого ПАТ «Банк Восток» відступив на користь ТОВ «Українська металургійна компанія» право вимоги до відповідача 1. Відповідач 1 вказує, що наразі він оспорив Договір факторингу та Договір відступлення права вимоги до Господарського суду Дніпропетровської області. Відповідач звертає увагу суду на те, що станом на час укладення оспорюваних договорів були відсутні будь-які обмеження щодо розпорядження відповідачем 1 належним йому майном на власний розсуд, майно не мало жодних обтяжень, не перебувало ні під арештом, ні під заставою, також не існувало ані вимоги щодо виконання ним будь-яких зобов`язань, ані рішення суду про стягнення з нього боргу. Отже, дії відповідача з поділу (дарування) належного йому на праві власності майна не можуть бути визнані недобросовісною поведінкою та не є підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними. Крім того, як вказує відповідач 1, з огляду на період укладення оспорюваних договорів, позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів, а також існування протиправного умислу в діях відповідача 1 при укладення оспорюваних договорів, направленого на уникнення погашення заборгованості перед позивачем. Також відповідач 1 звертає увагу на те, що загальна вартість майна, переданого кредитору в забезпечення виконання Кредитного договору №КК2020-0201 від 07.12.2020р. в іпотеку та заставу, становить 212 395 712,00 грн., а заборгованість за ним становить 56 126 388,89 грн., тобто вартість заставного (іпотечного) майна перевищує суму боргу майже в 4 рази. Загальна вартість майна, переданого кредитору в забезпечення виконання

Кредитного договору №КК2021-0164 від 06.09.2021р. в іпотеку та заставу, становить 212 395 712,00 грн., а заборгованість за ним становить 30 591 666 388,66 грн., тобто вартість заставного (іпотечного) майна перевищує суму боргу майже в 7 разів. Оскільки, як зазначає відповідач 1, вартість заставного (іпотечного) майна, за рахунок якого позивач має можливість задовольнити свої вимоги за кредитними договорами, значно перевищує суму боргу за ними, позивачем не доведено те, що укладення оспорюваних договорів ускладнило або унеможливило задоволення його вимог за кредитними договорами в повному обсязі за рахунок забезпечувального майна. Доказів неможливості звернення стягнення на предмети іпотеки та застави, а також недостатності їх вартості для погашення заборгованості позивачем не надано. Не заслуговують на увагу посилання позивача на те, що майно було передано та подаровано на дружину, тобто на заінтересовану особу, оскільки сам факт родинних зв`язків не свідчить про те, що дії сторін оспорюваних договорів були направлені на фіктивний перехід права власності на майно. Твердження позивача про те, що поділ майна відповідачами вчинено для створення ілюзії розірвання шлюбу між ними, що вказує на недобросовісність дій, є безпідставними, оскільки відповідачі перебувають у шлюбі по теперішній час.

У відповіді на відзив позивач не погоджується з доводами відповідача. Зазначає, що за укладеними Договором про заміну боржника у зобов`язанні (переведення боргу) від 06.09.2021р. та Кредитним договором №КК2021-0/П.4 від 06.09.2021р. по суті новим позичальником стали ТОВ «Рок Трейд» та ТОВ «Овруч Стоун», однак при цьому у відповідача 1 так і залишилось зобов`язання відповідати в повному обсязі перед ПАТ «Банк Восток» за зобов`язаннями, які виникли на підставі Кредитного договору №КК2020-0201 від 07.12.2020р. та Кредитного договору №КК2021-0164 від 06.09.2021р. Також позивач вказує про те, що у своїх позовних вимогах не ставить під сумнів дотримання відповідачами при укладенні спірних договорів норм Сімейного кодексу України, оскільки ним оскаржуються правочини у зв`язку з наявністю ознак фраудаторності. Позивач звертає увагу на те, що в договорах поруки міститься умова про відповідальність відповідача 1 за виконання ТОВ «Овруч Стоун» та ТОВ «Рок Трейд» їх зобов`язань, що виникають з відповідних кредитних договорів, однак умови щодо його відповідальності тільки в межах забезпеченого майна договори поруки не містять. Щодо наведеної позивачем судової практики, то позивач зазначає про те, що відповідач 1 ніяким чином не наводить свого обгрунтування та висновку, чому саме зазначені позивачем постанови судів не стосуються предмету даного позову, а лише цитує їх.

У запереченнях відповідач 1 підтримав свою позицію та просив відмовити в задоволенні позову.

Відповідач 2 письмового відзиву на позов не надала.

Третя особа письмових пояснень щодо заявлених вимог до суду не направила.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 21.09.2022р. відкрито провадження у справі за позовом ТОВ «Українська металургійна компанія», постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 10.05.2023р. закрито підготовче провадження, справу призначеного до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 1 не погодився із заявленими вимогами, вважаючи їх необґрунтованими, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, заслухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Перш за все необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу в будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно. Своїм підґрунтям встановлення презумпції правомірності правочину має визначальні засади цивільного права як свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства (ст. 3 Цивільного кодексу України). Згідно з цими засадами припускається, що особа може, реалізуючи своє право свободи договору (а точніше - право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов`язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій у акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Так, 06.10.2020р. між ОСОБА_1 (сторона 1 за договором) та ОСОБА_2 (сторона 2 за договором) був укладений Шлюбний договір, за умовами якого подружжя домовились встановити правовий режим щодо майна, яке буде набуте ними за час шлюбу, відмінний від передбаченого статтею 60 Сімейного кодексу України, а саме роздільний режим власності сторін. Сторони домовились про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 Сімейного кодексу України.

За Шлюбним договором його сторони, зокрема, домовились, що все майно, в тому числі рухоме й нерухоме, придбане, подароване та/або набуте стороною 1 або стороною 2 до реєстрації шлюбу, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане чи набуте; все майно, в тому числі рухоме й нерухоме, придбане, отримане в дарі та/або набуте стороною 1 або стороною 2 після реєстрації шлюбу, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте; все майно, в тому числі рухоме й нерухоме, яке було придбане та/або набуте стороною 1 або стороною 2 після укладення даного Договору, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте; будь-які зобов`язання за договорами позики, кредитними договорами, іншими договорами, правочинами є особистими зобов`язаннями того з подружжя, хто є стороною таких договорів.

Шлюбний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тереховою К.І., зареєстрований у реєстрі за №1222.

29.07.2021р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали Договір про внесення змін до Шлюбного договору від 06.10.2020р., за яким пункти 1, 3, 4 Шлюбного договору виклали в новій редакції, зазначивши в них, що подружжя домовились встановити правовий режим щодо майна, яке буде набуте ними за час шлюбу, відмінний від передбаченого ст. 60 Сімейного кодексу України, а саме роздільний режим власності сторін. Домовились про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 Сімейного кодексу України, окрім

майна щодо якого сторони визначать інший правовий режим відповідно до умов цього Договору, доповнень/змін до нього та/або Договору про поділ спільного майна подружжя, посвідчений 06.10.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тереховою К.І. та зареєстрований у реєстрі за №1213 (із змінами та доповненнями). Все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, придбане, отримане в дар та/або набуте стороною 1 або стороною 2 після реєстрації шлюбу, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте, якщо інший правових режим на окремо визначене майно не встановлений умовами цього Договору, доповненнями/змінами до нього та/або умовами Договору про поділ спільного майна подружжя, посвідченого 06.10.2020р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тереховою К.І. та зареєстрованого в реєстрі за №1213 (із змінами та доповненнями). Сторони мають право змінювати правовий режим майна, що належить одному з них на праві особистої приватної власності, в інтересах кожного з них шляхом укладення між собою будь-яких правочинів.

Також Договором про внесення змін до Шлюбного договору сторони доповнили пункт 7 Шлюбного договору.

06.10.2020р. між ОСОБА_1 (сторона 1 по договору) та ОСОБА_2 (сторона 2 по договору) був укладений Договір про поділ спільного майна подружжя, за яким сторона 1 та сторона 2 за взаємною згодою даним Договором здійснили поділ майна, набутого ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі у спільну сумісну власність.

Згідно з п. 3 Договору про поділ спільного майна подружжя за домовленістю сторін за даним Договором в особисту приватну власність сторони 1 переходить: корпоративні права ТОВ «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД» (90% статутного капіталу товариства номінальною вартістю 90 000,00 грн.).

Згідно з п. 4 Договору про поділ спільного майна подружжя за домовленістю сторін за даним договором в особисту приватну власність сторони 2 переходить: корпоративні права ТОВ «Торгівельний дім «Агроімпорт ЛТД» (90% статутного капіталу товариства номінальною вартістю 90 000,00 грн.); корпоративні права ТОВ «Поліхім» (90% статутного капіталу товариства номінальною вартістю 90 000,00 грн.); корпоративні права ТОВ «Торговий дім «Поліхім» (90% статутного капіталу товариства номінальною вартістю 90 000,00 грн.; корпоративні права ТОВ «Черкаський полімер» (90% статутного капіталу товариства номінальною вартістю 90 000,00 грн.); корпоративні права ТОВ «Промислова група «Аграрник» (90% статутного капіталу товариства номінальною вартістю 90 000,00 грн.); корпоративні права ТОВ «Овідіопольський Агрошляхбуд» (90% статутного капіталу товариства номінальною вартістю 105 471,00 грн.); грошові кошти в розмірі 10 000 000,00 грн.; грошові кошти в розмірі 2 000 000,00 доларів США.

Договір про поділ спільного майна подружжя посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тереховою К.І., зареєстрований у реєстрі за №1213.

13.12.2020р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали Договір про внесення змін до Договору про поділ спільного майна подружжя від 06.10.2020р., за яким виклали в новій редакції п. 2.2. та п. 4 Договору про поділ спільного майна подружжя, доповнивши, зокрема, п. 4 положенням про те, що в особисту приватну

власність сторони 2 переходить грошові кошти в розмірі 4 876 158,43 грн., які були сплачені відповідно до попереднього договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 26.02.2020р. Литвин А.С. , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №752, а саме: майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , що зводиться в межах проекту «Будівництво житлово-адміністративного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського призначення та наземними і підземними та прибудованими приміщеннями громадського призначення та наземними і підземними паркінгами на місця майнового комплексу хлібокомбінату №1, цех №2 (літ. А, Г, Б, В, Е, Д), що зноситься на АДРЕСА_2 на земельні ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:052:0025, загальною площею 0,5710 га та на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:052:0029».

12.01.2021р. відповідач 1 та відповідач 2 уклали Договір про внесення змін до Договору про поділ спільного майна подружжя, за яким виклали в новій редакції п. 2. та п. 4 Договору про поділ спільного майна подружжя, доповнивши, зокрема, п. 4 положенням про те, що в особисту приватну власність сторони 2 переходить земельна ділянка загальною площею 0,303 га, кадастрові номери яких: 3221483301:01:017:0127, площею 0,2500 га; 3221483301:01:017:0128, площею 0,0301 га; 3221483301:01:017:0127, площею 0,0225 га, які розташовані на території Іванковичівської сільської ради, село Іванковичі, Васильківського району, Київської області, відповідно до Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 17.07.2012 Заєць І.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3774.

29.07.2021р. відповідач 1 та відповідач 2 уклали Договір про внесення змін до Договору про внесення змін від 12.01.2021р. до Договору про поділ спільного майна подружжя, яким дійшли згоди викласти Договір про внесення змін до Договору про поділ спільного майна подружжя в новій редакції.

На думку позивача Шлюбний договір від 06.10.2020р., Договір про поділ спільного майна подружжя від 06.10.2020р., Договір про внесення змін від 30.12.2020р. до Договору про поділ спільного майна подружжя від 06.10.2020р., Договір про внесення змін від 12.01.2021р. до Договору про поділ спільного майна подружжя від 06.10.2020р., Договір про внесення змін від 29.07.2021р. до Шлюбного договору від 06.10.2020р. мають бути визнані судом недійсними, оскільки в них наявні ознаки фраудаторності, а саме: підозрілий період вчинення поділу майна та передача майна шляхом дарування (здійснювався з метою виведення активів із володіння ОСОБА_1 задля унеможливлення погашення за його рахунок боргів перед кредиторами ПАТ «Банк Восток», правонаступником якого є ТОВ «Українська металургійна компанія» та ПАТ «Банк Південний»; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (дружина); ціна (безоплатно).

Так, згідно частини третьої статті 13 Цивільного Кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного Кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному

стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного право відношення.

У своїй постанові від 20 травня 2020 року у справі №922/1903/18 Верховний Суд зазначив, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому всі боржники мають добросовісно виконати всі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц зроблено висновок, що цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та обдаровувані, які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Також, Велика Палата Верховного Суду вказала, що погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18), та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.

Отже, під фраудаторним правочином розуміється правочин, який вчинений боржником на шкоду кредитору, тобто спрямований на зменшення майна боржника з метою приховування його від звернення стягнення кредиторів. Фраудаторний правочин має за мету завдати шкоди інтересам кредиторів, їх майновим правам. Правовим наслідком вчинення такого правочину, за умови, що це було доведено, є його недійсність. Між тим, якщо результат дії боржника не завдав шкоди кредиторові та не спричинив негативних наслідків, то для боржника він залишається правочином, але ніяк не фраудаторним.

У висновках, викладених Верховним Судом України у постановах від 17 липня

2019 року у справі №299/396/17 та від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17, зазначено, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання в нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

До обставин, які дають змогу кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні, належать: момент вчинення договорів; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори; ціна в оспорюваних договорах.

У своїй постанові від 01 квітня 2020 року у справі №182/2214/16-ц Верховним Судом зроблено висновок про те, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом. Критеріями, які Верховний Суд називає для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Варто зазначити, що аналогічний висновок також наведений у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18.

У ході розгляду даної справи судом встановлено, що 17.01.2022р. між ПАТ «Банк Восток» та ТОВ «Українська металургійна компанія» були укладені наступні договори:

- Договір факторингу №КК2020-0201, за умовами якого від ПАТ «Банк Восток» до ТОВ «Українська металургійна компанія» перейшло право грошової вимоги до ТОВ «Рок Трейд» у розмірі 56 126 388,89 за Кредитним договором №КК2020-0221 від 07.12.2020р.;

- Договір факторингу №КК021-0164 від 17.01.2022р., за умовами якого від ПАТ «Банк Восток» до ТОВ «Українська металургійна компанія» перейшло право грошової вимоги до ТОВ «Овруч Стоун» у розмірі 30 591 666,66 грн. за Кредитним договором №КК2021-0164 від 06.09.2021р.

Також сторони зазначають про те, що 17.01.2022р. були укладені Договір відступлення права вимоги від 17.01.2022р. за Договором поруки №КК2021-0164/П.2 від 06.09.2021р., за умовами якого ПАТ «Банк Восток» відступив на користь ТОВ «Українська металургійна компанія» право вимоги до ОСОБА_1 , та Договір відступлення права вимоги від 17.01.2022р. за Договором поруки №КК2021-

0201/П.4 від 06.09.2021р., за умовами якого ПАТ «Банк Восток» відступив на користь ТОВ «Українська металургійна компанія» право вимоги до ОСОБА_1 . Однак договорів про відступлення права вимоги до матеріалів справи не надано.

Матеріали справи свідчать, що відповідач 1 за Договором поруки №КК2020-0201/П.3 від 07.12.2020р. поручився перед кредитором ПАТ «Банк Восток» відповідати в повному обсязі за виконання ТОВ «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД» всіх його зобов`язань, що виникли за Кредитним договором №КК2020-0201 від 07.12.2020р.

06.09.2021р. Договір поруки №КК2020-0201/П.3 від 07.12.2020р. був розірваний згідно Договору про розірвання Договору поруки №КК2020-0201/П.3 від 07.12.2020р.

У цьому Договорі про розірвання Договору поруки його сторони (ПАТ «Банк Восток» та ОСОБА_1 ) зафіксували, що з моменту укладання цього Договору про розірвання зобов`язання сторін за Договором поруки припиняються. Після підписання цього Договору про розірвання сторони не мають одна до одної невиконаних зобов`язань відповідно до Договору поруки.

Таким чином, у період дії Договору поруки №КК2020-0201/П.3 від 07.12.2020р., тобто з 07.12.2020р. по 06.09.2021р. відповідачем 1 та відповідачем 2 були укладені спірні Договір про внесення змін до Договору про поділ майна подружжя від 30.12.2020 року, посвідчений 06.10.2020р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тереховою К.І., зареєстрований у реєстрі №1213; Договір про внесення змін до Договору про поділ майна подружжя від 12.01.2021 року, посвідчений 06.10.2020р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тереховою К.І., зареєстрований у реєстрі за №1213; Договір про внесення змін від 29.07.2021р. до Шлюбного договору від 06.10.2020р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тереховою К.І., зареєстрований у реєстрі за №1222.

Разом з тим, суд звертає увагу на положення Договору про розірвання Договору поруки, за яким визначено, що його сторони не мають одна до одної невиконаних зобов`язань, що також підтверджується відсутністю в цей період відкритих судових справ про стягнення з відповідача 1 заборгованості, як поручителя за кредитним договором. Відсутні і звернення-вимоги, які, зазвичай, пред`являються кредиторами боржникам про сплату боргу. Зворотного суду не надано.

У подальшому, відповідач 1 за договорами поруки №КК2021-0201/П.4 від 06.09.2021р. та №КК2021-0164/П.2 від 06.09.2021р. взяв на себе зобов`язання відповідати перед кредитором ПАТ «Банк «Восток» за виконання ТОВ «Рок Трейд» та ТОВ «Овруч Стоун» зобов`язань за кредитними договорами №КК2020-0201 від 07.12.2020р. та №КК2021-0164 від 06.09.2021р. відповідно. Однак вказані договори поруки укладені після вчинення відповідачами оспорюваних договорів.

Як зазначено вище, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання в нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Разом з тим, позивачем, у тому числі, не доведено факту того, що відповідач 1 після укладення спірних договорів перестав бути платоспроможним.

Додатково слід зазначити, що кредитні договори №КК2020-0201 від 07.12.2020р. та №КК2021-0164 від 06.09.2021р. були забезпечені не лише договорами поруки, укладеними з відповідачем 1, а й Іпотечним договором від 22.04.2021р. (іпотекодавець ТОВ «Овруч Стоун»), Іпотечним договором від 22.04.2021р. (іпотекодавець ТОВ «Овруч Стоун»), Договором застави №КК2020-0201/З.О.2 від 01.02.2021р. (заставодавець ТОВ «Овруч Стоун»), Договором застави №КК2020-0201/З.Т.З.З. від 01.02.2021р. (заставодавець ТОВ «Овруч Стоун»), Договором поруки від 06.09.2021р. (поручитель ТОВ «Овруч Стоун»), Іпотечним договором від 06.09.2021р. (іпотекодавець ТОВ «Овруч Стоун»), Іпотечним договором від 06.09.2021р. (іпотекодавець ТОВ «Овруч Стоун»), Договором застави №КК2021-0164/З.О.1 від 06.09.2021р. (заставодавець ТОВ «Овруч Стоун»), Договором застави №КК2021-0164/З.Т.2 від 06.09.2021р. (заставодавець ТОВ «Овруч Стоун»), Договором поруки №КК2021-0164/П.3 від 06.09.2021р. (поручитель ТОВ «Рок Трейд»).

Суду не надано доказів неможливості звернення стягнення на предмети іпотеки, застави та недостатності вартості предметів іпотеки, застави для погашення заборгованості.

Позивач в обгрунтування своїх вимог, окрім того, посилається на судові рішення, якими, зокрема, визнано вимоги ініціюючого кредитора ТОВ «УМК» до боржника ТОВ «Рок Трейд» (ухвала Господарського суду міста Києва від 23.02.2022р. у справі №910/1800/22), стягнено з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 56 126 388,89 грн. (рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2022р. у справі №910/2790/22).

Разом з тим, як зазначив Верховний Суд у справі №524/5846/17 сам по собі момент вчинення оспорюваних правочинів (до ухвалення судового рішення про стягнення коштів на погашення сплачених боргів) як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочини як такі, що вчинені на шкоду кредитору, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення в майбутньому.

У цій справі Верховний Суд зазначив також, що сам по собі факт укладення спірних правочинів між близькими родичами не є беззаперечним доказом його фіктивності та відсутності наміру створення правових наслідків.

За змістом правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року, від 23 серпня 2017 року у справі №306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі №359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд

ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Позивачем не надано доказів того, що при укладенні спірних договорів дії сторін договорів були направлені виключно для мети приховання майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів. Станом на час укладення оспорюваних договорів були відсутні будь-які обмеження щодо розпорядження відповідачем 1 належним йому майном на власний розсуд, майно не мало жодних обтяжень, не перебувало ні під арештом, ні під заставою, також не існувало ані вимоги щодо виконання ним будь-яких зобов`язань, ані рішення суду про стягнення з відповідача 1 боргу.

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України судові витрати залишаються за відповідачем.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 247, 258, 259, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Терехова Катерина Іванівна про визнання недійсними договорів про поділ спільного майна подружжя залишити без задоволення.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 4-А, код ЄДРПОУ 30513086).

Відповідач 1: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач 2: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Терехова Катерина Іванівна (02000, м. Київ, вул. Жилянська, 56).

Суддя І.О. Ольшевська