Рішення

від 11.10.2023 по справі 911/1166/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1166/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

Приватного підприємства «Торговий дім Поляков» (18005, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Чехова, будинок 41, код: 32268131)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Докана» (08292, Київська обл., Бучанський р-н, місто Буча, вул. Києво-Мироцька, будинок 104-В, квартира 8, код: 44414732)

про стягнення 104248,37 гривень,

До Господарського суду Київської області 19.04.2023 надійшла позовна заява Приватного підприємства «Торговий дім Поляков» (надалі ПП «ТД Поляков»/позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Докана» (надалі ТОВ «Докана»/відповідач) заборгованості за договором поставки від 10.11.2021 № 10497 у загальному розмірі 104248,37 гривень, з яких: 28499,16 гривень основний борг, 9486,71 гривень 30% річних, 8550,00 гривень штраф, 57712,50 гривень проценти за користування грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що стягувана сума утворилася внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати отриманого товару за договором поставки, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення штрафу, процентів за користування грошовими коштами та 30% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.04.2023 відкрито провадження у справі № 911/1166/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

На адресу суду 24.05.2023 від представника відповідача надійшло клопотання про продовження відповідачу строку для надання відзиву на позов до 05.06.2023, у задоволенні якого ухвалою суду від 07.06.2023 відмовлено.

До суду 12.06.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній, серед іншого, заявив клопотання про визнання поважними причини пропуску та поновлення процесуального строку на подання відзиву на позов, за результатом розгляду якого ухвалою суду від 14.06.2023 задоволено клопотання представника відповідача, поновлено відповідачу пропущений строк на подання відзиву на позов та прийнято поданий представником відповідача відзив на позов до розгляду.

На адресу суду 19.06.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач заперечує проти доводів відповідача наведених у відзиві, та заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач остаточно просить суд стягнути з відповідача 28499,16 гривень основного боргу, 8783,98 гривень 30% річних, 8550,00 гривень штрафу, 53435,92 гривень процентів за користування грошовими коштами.

Вказана заява обґрунтована тим, що при звернені до суду з розглядуваним позовом позивач невірно визначив період заборгованості, тому позивач вірно визначивши періоди, за який ним заявлено до стягнення спірні суми, зменшує свої позовні вимоги.

Згідно ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши зміст поданої заяви ПП «ТД Поляков» про зменшення позовних вимог, судом встановлено, що подана заява відповідає вимогам, що ставляться ст. ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, відповідно, суд вважає за необхідне заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог прийняти до розгляду, у зв`язку з чим предметом розгляду у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 28499,16 гривень основного боргу, 8783,98 гривень 30% річних, 8550,00 гривень штрафу, 53435,92 гривень процентів за користування грошовими коштами.

До суду 11.08.2023 від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а 21.08.2023 від позивача надійшли заперечення на вказане клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ПП «ТД Поляков» (постачальник) та ТОВ «Докана» (покупець) 10.11.2021 укладено договір поставки № 10497 (далі договір), відповідно до умов якого:

- постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукти харчування та інші товари, надалі по тексту Товар, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити його на умовах даного договору відповідно до виписаних накладних (пункт 1.1.);

- сума товару, що передається покупцю, ціна одиниці, асортимент, кількість товару, дата відвантаження визначені у накладній, яка є невід`ємною частиною даного договору. Доставка товару здійснюється за рахунок постачальника у зазначені у заявці терміни (пункт 1.2.);

- датою одержання товару вважається дата зазначена у накладній. При отриманні товару покупець засвідчує факт приймання товару, його якість та кількість. Після прийняття товару товар поверненню та обміну не підлягає (пункт 3.3.);

- покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару, окремо, шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника, на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару, або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару готівкою в касу постачальника, на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару (пункт 4.2.);

- товар вважається оплаченим покупцем при надходженні коштів на поточний рахунок або до каси постачальника (пункт 4.4.);

- при порушенні покупцем умов п. 4.2. договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу до дня фактичного розрахунку відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996 року, крім цього, збитки від інфляції та 30% річних від суми боргу за весь час прострочення (пункт 5.2.);

- при порушенні покупцем умов п. 4.2. договору на строк 10 днів на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 30% від простроченої суми заборгованості (пункт 5.3);

- при порушенні покупцем умов п. 4.2 договору, на покупця покладається відповідальність за користування чужими коштами постачальника у вигляді неустойки 0,5% від суми боргу за кожний день до дня фактичного розрахунку (пункт 5.6.).

Так, на виконання укладеного сторонами договору постачальником поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 33499,16 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, які підписані обома сторонами, а саме:

- від 15.01.2022 № АКФ-004682 на суму 12896,26 гривень;

- від 15.01.2022 № АКФ-004811 на суму 1254,06 гривень;

- від 22.01.2022 № АКФ-008124 на суму 1112,18 гривень;

- від 22.01.2022 № АКФ-008115 на суму 460,42 гривень;

- від 29.01.2022 № АКФ-011200 на суму 988,68 гривень;

- від 29.01.2022 № АКФ-011212 на суму 2482,92 гривень;

- від 05.02.2022 № АКФ-013963 на суму 6420,10 гривень;

- від 05.02.2022 № АКФ-014134 на суму 2512,84 гривень;

- від 12.02.2022 № АКФ-017308 на суму 2701,16 гривень;

- від 19.02.2022 № АКФ-020242 на суму 964,32 гривень;

- від 19.02.2022 № АКФ-020292 на суму 1706,22 гривень.

Позивач стверджує, що відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару у сумі 5000 гривень, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією фіскального чека від 19.02.2022, згідно якого оплата товару покупцем здійснена у готівковій формі.

З огляду на невиконання відповідачем покладених на нього умовами договору обов`язків по оплаті поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару у повному обсязі, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 28499,16 гривень, з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати.

Відповідач у відзиві на позов заперечив проти пред`явлених вимог посилаючись на те, що сума оплати за товар становить більше ніж 5000 гривень, як про це стверджує позивач.

Крім того, відповідач вказує на те, що порушення покладених на нього зобов`язань обумовлено настанням форс-мажорних обставин, під впливом яких опинилось ТОВ «Докана», майно та господарська документація останнього було повністю знищено під час бойових дій, які відбувались у місті Буча у лютому-березні 2022 році. При цьому, відповідачем вживаються усі можливі заходи задля відновлення знищеної господарської документації, щоб належним чином та у повному обсязі виконати зобов`язання, які виникли за договором.

На підтвердження вказаних обставин відповідач, зокрема, посилається на офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж Кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, факт належного виконання позивачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару на користь відповідача на загальну суму 33499,16 гривень, що відповідачем в перебігу розгляду справи не заперечувалось.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом пунктом 4.2. договору сторони передбачили, що покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару, окремо, шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника, на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару, або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару готівкою в касу постачальника, на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Отже, строк оплати отриманого відповідачем товару, за наведеними вище видатковими накладними, є таким що настав та, відповідно, настав і обов`язок покупця оплатити отриманий товар.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однак, матеріали справи не містять доказів належного виконання покупцем свого зобов`язання по оплаті отриманого товару за вказаними вище видатковими накладними, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 28499,16 гривень.

Відповідач доводи позивача про наявність у нього заборгованості не спростував, доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором та сплати коштів за отриманий товар не надав, заперечень щодо факту отримання товару не висловив, доказів пред`явлення позивачу претензій та зауважень щодо кількості, якості та вартості товару або накладних на повернення товару також не надано.

Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 28499,16 гривень, а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.

Наведені у відзиві доводи відповідача щодо того, що ним здійснено оплату отриманого товару у розмірі більшому, ніж доводить позивач, суд оцінює критично, адже згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, проте відповідачем доказово не підтверджено обставин, на які він посилається у відзиві.

Щодо посилань відповідача про настання дії форс-мажорних обставин, що своєю чергою унеможливило належне виконання ним зобов`язань за договором, суд зазначає наступне.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з п. 11.1. договору до форс-мажорних обставин належать обставини непереборної сили або події надзвичайного характеру, такі як: війна, пожежа, повінь, землетрус, заборонні заходи законодавчих та/або виконавчих органів державної влади, що виникли після укладання даного договору і які сторони не могли передбачити або запобігти їм прийнятими заходами, якщо ці обставини вплинули на виконання ними своїх зобов`язань за даним договором. У цьому випадку термін виконання зобов`язань за даним договором змінюється за взаємною згодою, про що сторони укладають угоду до даного договору. Дія форс-мажору не поширюється на платежі за товар.

Суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Проте, відповідачем одночасно із поданням відзиву не надано ані повідомлення про настання форс-мажорних обставин, ані письмових звернень до позивача про укладення додаткової угоди у зв`язку з настанням дії форс-мажорних обставин, ані відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором.

При цьому, листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», засвідчено, що військова агресія російської федерації проти України, яка стала підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по зобов`язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Водночас, вказаний лист носить загальний інформаційний характер, стосується невизначеного кола осіб та не є підставою для звільнення сторони договору від виконання зобов`язань за ним. В будь-якому разі сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, що саме через настання цих обставин сторона об`єктивно була позбавлена можливості виконати договірне зобов`язання. Саме по собі посилання відповідача на наявність листа Торгово-промислової палати України, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем.

Таким чином, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин та не звільняє відповідача від виконання покладених на нього зобов`язань за договором.

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено, що бойові дії на території України були форс-мажорними саме для спірних правовідносин та як наслідок виникнення обставин, що унеможливлювали своєчасне виконання відповідачем зобов`язань за договором.

Посилання відповідача на те, що під час бойових дій на території Київської області було знищено господарську документацію Товариства, що відповідач підтверджує витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, судом оцінюються критично, адже вказані обставини не звільняють відповідача від обов`язку здійснити розрахунок за поставлений позивачем товар.

Щодо вимог про стягнення, штрафу, 30% річних та процентів за користування грошовими коштами.

Позивачем заявлено вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, про стягнення з відповідача 8550,00 гривень штрафу, 8783,98 гривень 30% річних та 53435,92 гривень процентів за користування грошовими коштами, розрахованих позивачем за загальний період з 06.03.2022 по 15.03.2023, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат.

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Судом встановлено, що пунктом 5.3. договору сторони передбачили, що при порушенні покупцем умов п. 4.2. договору на строк 10 днів на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 30% від простроченої суми заборгованості.

Крім того, відповідно до п. п. 5.2., 5.6. договору встановлено, що при порушенні покупцем умов п. 4.2. договору, покупець сплачує постачальнику 30% річних від суми боргу за весь час прострочення, а також на покупця покладається відповідальність за користування чужими коштами постачальника у вигляді неустойки 0,5% від суми боргу за кожний день до дня фактичного розрахунку.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок (наведений у заяві про зменшення розміру позовних вимог) 30% річних на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останній здійснено арифметично вірно, у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 8783,98 гривень 30% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю в заявленому розмірі.

Також, суд погоджується, що у відповідача виник обов`язок сплатити штраф передбачений п. 5.3. договору, тож позивачем правомірно здійснено нарахування штрафу у розмірі 8550,00 гривень.

Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення штрафу та 30% річних не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

Водночас, суд вважає що вимоги позивача про стягнення з відповідача 53435,92 гривень процентів за користування грошовими коштами задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

У пункті 5.2. договору сторонами погоджено, що при порушенні покупцем п. 4.2. даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу до дня фактичного розрахунку відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Одночасно, у пункті 5.6. договору визначено, що при порушенні покупцем п. 4.2 даного договору, на покупця покладається відповідальність за користування грошовими коштами постачальника у вигляді неустойки 0,5% від суми боргу за кожний календарний день до дня фактичного розрахунку.

Частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання (аналогічного змісту висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15).

З огляду на різну правову природу проценти, передбачені частинами 3 статей 692, 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

За висновком Верховного Суду наведеного у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18 правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати. Передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.

Зазначений висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у пункті 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).

Разом із цим, згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Проаналізувавши умови п.п. 5.2., 5.6. договору, суд дійшов висновку, що зміст вказаних пунктів передбачає фактично двічі сплату неустойки у вигляді пені, з огляду на закріплений у п. 5.6. договору порядок нарахування неустойки, а також застосування у вказаному пункті таких термінів як "відповідальність" та "неустойка", не дає суду можливості дійти висновку про узгодження сторонами можливості нарахування саме процентів за користування грошовими коштами, про стягнення яких позивачем подано позов.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку правових підстав для стягнення з відповідача 0,5% за користування чужими грошовими коштами за загальний період прострочення з 06.03.2022 по 15.03.2023 у розмірі 53435,92 гривень на підставі пункту 5.6. договору, оскільки вказана сума, з огляду на спосіб її обчислення, фактично є пенею, сплата якої передбачена п. 5.2. договору, стягнення якої позивачем на підставі цього пункту не заявлялось, а тому з урахуванням того, що згідно ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд визнає необґрунтованою заявлену позивачем вимогу та відмовляє у її задоволенні.

Суд зауважує, що решта доводів та міркувань учасників справи, викладених у заявах по суті справи, були ретельно досліджені судом та відхилені як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо необґрунтованості позовних вимог.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з ТОВ «Докана» на користь ПП «ТД Поляков» 28499,16 гривень основного боргу, 8783,98 гривень 30% річних та 8550,00 гривень штрафу.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 1258,22 гривень.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства «Торговий дім Поляков» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Докана» (08292, Київська обл., Бучанський р-н, місто Буча, вул. Києво-Мироцька, будинок 104-В, квартира 8, код: 44414732) на користь Приватного підприємства «Торговий дім Поляков» (18005, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Чехова, будинок 41, код: 32268131) 28499,16 гривень основного боргу, 8783,98 гривень 30% річних, 8550,00 гривень штрафу та 1258,22 гривень судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 11.10.2023.

Суддя Р.М. Колесник