Ухвала

від 11.10.2023 по справі 910/12644/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/12644/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Квіти України"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 липня 2023 року (Тищенко А.І. - головуюча, судді: Скрипка І.М., Михальська Ю.Б.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Квіти України"

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: (1) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, (2) Державного підприємства "Укркомунобслуговування"

та за участю Київської міської прокуратури

про визнання договору продовженим,

ВСТАНОВИВ:

1. У листопаді 2022 року Приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Квіти України" (далі - "Позивач", ПрАТ "Агрофірма "Квіти України") звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - "Відповідач", РВ ФДМУ) про визнання, укладеного між сторонами договору оренди цілісного майнового комплексу № 4086ЦМК від 24.09.2008 продовженим у тій самій редакції, на тих самих умовах та на той самий строк, до 24.09.2028 включно.

2. Позовні вимоги узагальнено були обґрунтовані тим, що ПрАТ "Агрофірма "Квіти України" (як орендар) у місячний строк після закінчення строку дії згаданого договору оренди не отримало від Відповідача (як орендодавця) повідомлення про припинення строку його дії, тому відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умови, що визначена у пункті 10.5. договору, цей договір вважається продовженим на тих самих умовах і на той самий строк.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 позовні вимоги ПрАТ "Агрофірма "Квіти України" задоволено.

4. Рішення місцевого суду мотивовано обґрунтованістю і доведеністю позовних вимог з підстав, зокрема, того, що в порушення частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Позивач у місячний строк після закінчення спірного договору оренди, тобто до 24.10.2018, так і не отримав повідомлення від РВ ФДМУ про припинення його дії та продовжив користуватися орендованим майном, що є підставою вважати такий договір продовженим.

5. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 рішення господарського суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

6. Постанова апеляційного господарського суду узагальнено мотивована тим, що:

- з матеріалів цієї справи вбачається, що листом № 30-06/10288 РВ ФДМУ було повідомлено Позивача про припинення дії спірного договору оренди; згаданий лист 24.10.2018 було надіслано ПрАТ "Агрофірма "Квіти України" у відповідь на його листи про продовження строку укладеного між сторонами договору оренди;

- звідси орендодавцем у строк, який визначений статтею 764 Цивільного кодексу України, частиною другою статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пунктом 10.5 договору оренди було належно повідомлено орендаря про припинення орендних правовідносин між сторонами;

- той факт, що згаданий лист РВ ФДМУ Позивачем було отримано поза межами місячного строку після припинення дії договору оренди у даних правовідносинах значення немає, адже відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим, чи спосіб такого повідомлення, не містить чинне законодавство і вимоги для орендодавця обґрунтовувати підстави для відмови у продовженні дії договору оренди;

- більше того, з обставин цієї справи також слідує, що ПрАТ "Агрофірма "Квіти України" вже зверталася у господарський суд з позовом до РВ ФДМУ про визнання договору оренди № 4086ЦМК від 24.09.2008 переукладеним і у тій справі (№ 910/11827/21) судами були установлені преюдиційні обставини того, що РВ ФДМУ листом від 22.10.2018 № 30-06/10288 повідомило Позивача про відмову у продовженні дії договору оренди у встановлений законом та умовами цього договору строк, а також, що вказаний договір оренди припинив свою дію 24.09.2018;

- за викладеного, позовні вимоги ПрАТ "Агрофірма "Квіти України" у даній справі про визнання договору оренди продовженим є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

7. Не погодившись із постановою апеляційного суду, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

7.1. У касаційній скарзі стверджує про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які викладено у постановах від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, від 26.01.2022 у справі № 924/637/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 13.06.2018 у справі № 909/442/17.

7.2. Узагальнено скаржник пояснює, що судом апеляційної інстанції не було враховано недобросовісну поведінку державних органів, зокрема, і Відповідача у спірних правовідносинах, внаслідок якої Позивач, як орендар ЦМК за договором оренди був позбавлений можливості скористатися своїм правом на продовження цього договору.

8. Ухвалою Верховного Суду від 21.08.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Агрофірма "Квіти України" на постанову апеляційного господарського суду у цій справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

9. У відзиві на касаційну скаргу РВ ФДМУ стверджує про її безпідставність та необґрунтованість. Зазначає також, що висновки Верховного Суду у постановах, на які посилається скаржник, надавалися судом касаційної інстанції у неподібних цій справі правовідносинах. За викладеного, у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, оскаржувану постанову залишити без змін.

10. Прокурором Київської міської прокуратури також подано відзив на касаційну скаргу, у якому заперечено підставність останньої. Як і РВ ФДМУ Прокурор вказує, що висновки Верховного Суду у постановах, на які посилається скаржник, надавалися судом касаційної інстанції у неподібних цій справі правовідносинах, а тому врахуванню в межах справи № 910/12644/22 не підлягали. Звідси просить закрити касаційне провадження у даній справі.

11. Доводи відзиву Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України судом касаційної інстанції не описуються і не аналізуються, адже подано такий відзив поза межами установленого судом строку. Клопотання ж заявника про поновлення пропущеного строку на подання відзиву Верховним Судом задоволено бути не може, адже в силу статті 119 ГПК України за заявою учасника справи установлений судом процесуальний строк може бути тільки продовжений і при цьому, така заява має бути подана до його закінчення.

12. Так само не описуються й не аналізуються судом касаційної інстанції доводи скаржника, які він навів у письмових поясненнях, адже за своєю суттю є такі пояснення відповіддю на відзиви, право на подання яких у суді касаційної інстанції приписами ГПК України не передбачено.

13. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення прокурора (Штін Д.С.), представників Позивача (Орел І.В.), Третьої особи-1 (Ігнатенко Т.Б.) і Третьої особи-2 (Міхо К.В.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і вважає, що в силу приписів пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України касаційне провадження у цій справі підлягає закриттю виходячи з такого.

14. Як вже вказувалось, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі стали положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

15. Згідно з вказаним пунктом підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

16. Тобто, відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

17. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

18. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див. зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

19. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

20. Ураховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому підстави для врахування правових висновків, викладених у постановах суду касаційної інстанції від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, від 26.01.2022 у справі № 924/637/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 13.06.2018 у справі № 909/442/17 відсутні з огляду на таке.

21. Так, спір у цій справі є спором, що виник із договірних правовідносин оренди державного майна, і який звівся до вирішення питання наявності/відсутності правових підстав для продовження укладеного між сторонами договору оренди цілісного майнового комплексу на тих самих умовах і на той самий строк, що був передбачений цим договором. З фактичних обставин спору слідує, що орендодавцем у місячний строк після закінчення договору оренди було повідомлено орендаря про припинення дії договору.

21.1. В той же час, у справах № 925/1276/19 і № 924/637/20 судами розглядалися господарські спори, що виникли у правовідносинах пов`язаних із публічними закупівлями. В обох вказаних справах спори стосувалися питання визнання недійсними договорів про закупівлю товарів з підстав їх укладення без передбаченої Законом України "Про публічні закупівлі" процедури або з порушенням такої процедури.

21.2. У справі № 390/34/17 судами розглядався цивільний спір, який виник у правовідносинах пов`язаних із державною реєстрацію правочину. Спір у справі стосувався питання визнання неукладеним договору оренди земельної ділянки та повернення такої ділянки з підстав його державної реєстрації після смерті орендодавця.

21.3. У справі № 638/2304/17 судами розглядався цивільний спір, який виник у правовідносинах пов`язаних із визнанням недійсним правочину. Спір у справі стосувався питання визнання недійсним договору дарування грошових коштів з підстав не додержання сторонами під час його укладання норм законодавство щодо форми та змісту правочину.

21.4. У справі № 916/5073/15 судами розглядався господарський спір, який виник у кредитно-іпотечних правовідносинах. Спір у справі стосувався питання звернення стягнення на майно боржника у звязку із простроченням кредитних зобов`язань.

21.5. У справі № 355/385/17 судами розглядався цивільний спір у правовідносинах щодо страхування. Спір у справі стосувався питання визнання певних подій страховим випадком та стягнення відповідних страхових відшкодувань.

21.6. У справі № 916/1952/17 судами розглядався господарський спір у правовідносинах пов`язаних із визнанням недійсним правочину. Спір у справі стосувався питання стягнення із сторони правочину грошових коштів як наслідку визнання недійсним цього правочину за умови неможливості повернення в натурі нерухомого майна, що становило предмет недійсного договору.

21.7. У справі № 2-1383/2010 судами розглядався господарський спір, який виник у кредитних правовідносинах. Спір у справі стосувався питання стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки, у зв`язку із неналежним виконання позичальником своїх зобов`язань.

21.8. У справі № 909/442/17 судами розглядався господарський спір, що виник із правовідносин пов`язаних із орендою комунального майна. Спір у справі стосувався питання продовження укладеного між сторонами договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк. Між тим, з фактичних обставин спору у справі № 909/442/17 слідує, що орендодавцем не було повідомлено орендаря про заперечення у поновленні договору оренди протягом місяця після закінчення строку дії такого договору і саме ця обставина стала підставою для висновку про його продовження.

22. Підсумовуючи у цій частині колегія суддів Верховного Суду відмічає, що правовідносини, які склалися у справах № 925/1276/19, № 924/637/20, № 390/34/17, № 638/2304/17, № 916/5073/15, № 355/385/17, № 916/1952/17 і № 2-1383/2010 не містять жодних ознак подібності тим правовідносинам, які мають місце у справі № 910/12644/22. Суть, зміст, фактичні обставини, матеріально-правове регулювання порівнюваних справ істотно відрізняються. Питань, пов`язаних із продовженням договорів оренди державного майна у межах наведених справ не виникало, висновків щодо застосування правових норм, якими врегульовані правовідносини сторін у справі № 910/12644/22 постанови у наведених справах взагалі не містять.

23. Звідси посилання скаржника у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, яка передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України на постанови Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, від 26.01.2022 у справі № 924/637/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17 та від 14.11.2018 у справі № 2-1383/201 судом касаційної інстанції визнаються безпідставними, в основу касаційного провадження за касаційною скаргою Позивача покладатися не можуть.

24. В той же час єдиною справою, де судами розглядалося питання продовження укладеного між сторонами договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк є справа № 909/442/17, однак вирішення спору у ній прямо залежало від установлення обставини повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договірних правовідносин сторін протягом місяця після закінчення строку дії відповідного договору. Таку обставину у межах справи № 909/442/17 судами установлено не було, тоді як у справі № 910/12644/22 її достеменно установлено. Більше того, таку обставину було установлено і у справі № 910/11827/21, а тому вона є преюдиційною по відношенню до правовідносин цієї справи.

25. Вище суд вже зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Тому, посилання скаржника в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України на постанову Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 909/442/17 колегія суддів також вважає безпідставними, здійснення касаційного провадження на основі висновків із вказаної постанови не вбачає можливим.

26. Окремо суд касаційної інстанції вважає доцільним вказати про те, що розцінює посилання скаржника у касаційній скарзі на усі перелічені вище постанови Верховного Суду у відповідних справах декларативними і формальними, адже по суті ніяких обґрунтувань невідповідності висновкам суду касаційної інстанції із вказаних постанов касаційна скарга не містить. У цій частині не містить касаційна скарга і посилань на норми права, які судами застосовано неправильно чи порушено при тому, що з огляду на зміст положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України при касаційному оскарженні судових рішень із підстави касаційного оскарження, що передбачена у цьому пункті касаційна скарга має містити формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах.

27. Щодо ж цитованих у касаційній скарзі висновків Верховного Суду із постанов 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20, то вони обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України взагалі не являються, адже з урахуванням положень статті 290 ГПК України скаржник (у скарзі) зобов`язаний повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми, а Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та вважати будь-які посилання скаржника на постанови Верховного Суду підставою для відкриття провадження у справі, якщо скаржник прямо не вказав на них як на таку підставу.

28. Окрім того, правовідносини і у вказаних справах також подібними тим, що мають місце у справі № 910/12644/22 не є.

29. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

30. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

31. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається Позивач у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судового рішення, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 910/12644/22 правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Агрофірма "Квіти України" на постанову апеляційного суду у цій справі.

За таких обставин, керуючись статтями 234, 296, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження у справі № 910/12644/22 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Квіти України" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 липня 2023 року закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Случ О.В.