Постанова

від 13.10.2023 по справі 206/2971/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 206/2971/22

провадження № 61-5826св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Тульчинська державна нотаріальна контора, Обслуговуючий кооператив «Житлово-Будівельний кооператив № 259»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Тульчинська державна нотаріальна контора, Обслуговуючий

кооператив «Житлово-Будівельний кооператив № 259» (далі - ОК «ЖБК № 259»), про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування.

Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подав до суду клопотання про забезпечення позову, в якому просив забезпечити позовні вимоги шляхом заборони відчуження та накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 27078487 в реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не обґрунтовано необхідність забезпечення позову, не доведено існування ризиків та не надано доказів, що спірна квартира належить відповідачу.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції від 29 вересня 2022 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 не обґрунтував, як саме невжиття заходу забезпечення даного позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в даній справі у разі задоволення позову та не надав належних доказів того, що спірна квартира належить на час подання заяви саме ОСОБА_2 , також позивачем не надано належних доказів, що відповідач на даний час має намір вирішити питання спірного майна на користь третіх осіб.

У лютому 2023 року ОСОБА_2 , від імені якої діяв адвокат Коломоєць С. В., звернулася до Дніпровського апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2022 року щодо забезпечення позову.

Заява ОСОБА_2 , від імені якої діяв адвокат Коломоєць С. В., мотивована тим, що під час розгляду питання щодо забезпечення позову в суді апеляційної інстанції вона понесла витрати у вигляді оплати професійної правничої допомоги у розмірі 4 600,00 грн, що підтверджується договором-дорученням про надання правової допомоги від 17 січня 2023 року, укладеним між адвокатом Коломоєць С. В. та ОСОБА_2; розрахунком судових витрат на професійну правничу допомогу від 02 січня 2023 року; актом від 08 лютого 2023 року приймання-передачі виконаних робіт за договором-доручення про надання правової допомоги від 17 січня 2023 року; довідкою № 3 про витрати на правничу допомогу адвоката.

Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року клопотання представника ОСОБА_2 - Коломойця С. В. про стягнення судових витрат задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 600,00 грн.

Задовольняючи заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції врахував характер виконаної адвокатом роботи (надання консультації, складання відзиву на апеляційну скаргу, додаткових пояснень та участь у судових засіданнях), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2022 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 в частині оскарження додаткової постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року мотивована тим, що суд апеляційної інстанції невірно застосував вимоги частини другої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) до спірних правовідносин, оскільки справа по суті позовних вимог ще на розглянута, рішення у справі ще не прийняте, тому прийнята судом апеляційної інстанції додаткова постанова є порушенням конституційних прав позивача в справі.

Крім того, заявник вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув питання про ухвалення додаткової постанови за відсутності ОСОБА_1 , належним чином не повідомленого про день, час та місце розгляду справи.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року.

Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено те, що 17 січня 2023 року між адвокатом Коломойцем С. В. та ОСОБА_2 укладено договір-доручення про надання правової допомоги.

Адвокат Коломоєць С. В. представляв інтереси ОСОБА_2 в апеляційній інстанції на підставі ордера на надання правничої допомоги серії АЕ № 1179776 від 07 лютого 2023 року.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Коломоєць С. В., надала такі документи: розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу; акт приймання-передачі виконаних робіт від 08 лютого 2023 року; довідку № 3 від 08 лютого 2023 року про витрати на правничу допомогу адвоката.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що вирішуючи питання про стягнення із ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 в апеляційному суді під час перегляду ухвали про забезпечення позову, апеляційний суд провів належну оцінку наданих на підтвердження понесених таких витрат доказів у їх сукупності, врахував характер виконаної представником відповідача - адвокатом Коломойцем С. В. роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та значимості таких дій у справі, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для їх стягнення.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не мав права вирішувати питання про стягнення витрат на правничу допомогу при розгляді заяви про забезпечення позову, оскільки справа по суті позовних вимог ще на розглянута, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Апеляційним судом завершено процесуальний розгляд окремого питання у справі - заяви про забезпечення позову, ухвалено остаточне судове рішення по цьому питанню - постанова про залишення без змін ухвали суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову.

В заяві про стягнення витрат на правничу допомогу конкретно визначено, що витрати відповідача на правничу допомогу пов`язані з розглядом апеляційної скарги позивача на ухвалу суду першої інстанції щодо забезпечення позову, а не щодо розгляду по суті позовних вимог, а тому апеляційним судом правомірно вирішено питання про стягнення витрат на правничу допомогу, надану відповідачу під час розгляду судами лише питання забезпечення позову.

Зазначене узгоджується з постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22.

Колегія суддів Верховного Суду також не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, ОСОБА_1 не було повідомлено про день, час та місце розгляду справи в апеляційному суді, з огляду на таке.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Коломойця С. В. про ухвалення додаткового рішення призначено до розгляду на 22 березня 2023 року (а. с. 81), про що повідомлено ОСОБА_1 шляхом направлення SMS-повідомлення на номер телефону: НОМЕР_1 , що підтверджує довідка Дніпровського апеляційного суду про доставку SMS (а. с. 83), а судова-повістка повернулася до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 85).

При цьому згідно з частиною четвертою статті 270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення в справі.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана додаткова постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник