Постанова

від 13.10.2023 по справі 420/11339/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/11339/23Головуючий в 1 інстанції: Левчук О.А.

Дата і місце ухвалення 21.07.2023р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Федусика А.Г.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Одеського військово-медичного клінічного центру (клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023р. по справі №420/11339/23 за позовом ОСОБА_1 до Одеського військово-медичного клінічного центру (клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Одеського військово-медичного клінічного центру (клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу центру;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023р. позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Одеський військово-медичний клінічний центр (клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України подав апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт зазначив, що суд першої інстанції приймаючи судове рішення у справі не врахував, що оскільки звільнення позивача через сімейні обставини відбулось в період мобілізації, підстави для виплати їй одноразової грошової допомоги відповідно до статті 15 Закону № 2011-XII відсутні.

Зважаючи на зазначене апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу в Одеському військово-медичному клінічному центрі (клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом №46-ОС від 10.04.2023 року звільнена з військової служби у запас Збройних Сил України за ст. 26 ч. 5 п. 2 пп. «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовців не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

11 квітня 2023р. ОСОБА_1 звернулась до Одеського військово-медичного клінічного центру (клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) з рапортом про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні.

Листом від 14.04.2023 року клінічний госпіталь повідомив позивача, що оскільки її звільнення відбулось в період мобілізації, підстави для виплати їй одноразової грошової допомоги відповідно до статті 15 Закону № 2011-XII відсутні.

На думку позивача бездіяльність відповідача щодо невиплати їй одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу центру є протиправною, що стало підставою її звернення до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, як військовослужбовець, що звільнена з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно ст. 40 Закону №2232-ХІІ гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 року (Закон № 2011) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до абз.2 п.2 ст.15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Колегія суддів зазначає, що позивач звільнена з військової служби на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та її календарна вислуга становить 13 років 11 місяців 01 днів.

Відповідно до пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.

За наведених вище обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач, як військовослужбовець, що звільнена з військової служби відповідно до пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за наявності вислуги років, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим п. 2 ст. 15 Закону №2011-XII у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивача.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання апелянта на лист Міністерства економіки України, відповідно до якого, у разі звільнення у зв`язку з сімейними обставинами або іншими поважними причинами у період з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації (підпункт «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, військовослужбовець не набуває права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 15 Закону № 2011-XII, оскільки даний лист не є нормативно-правовим актом та має інформаційно-рекомендаційний характер.

Щодо твердження відповідача, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» не передбачено таку сімейну обставину або іншу поважну причину як «один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років» суд зазначає, що п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» було доповнено підпунктом «г» згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» №2169-IX від 01.04.2022 року. При цьому Закон України має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України.

Вказаний пункт статті Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» були внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» від 01.04.2022 року №2169-IX, який набрав чинності з 13.04.2022 року.

Відповідно до Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» метою внесення даних змін до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є забезпечення принципу охорони дитинства і материнства шляхом встановлення додаткових підстав для звільнення з військової служби та відстрочки від мобілізації під час воєнного стану та особливого періоду. Саме з цією метою були внесені зміни до Закону, зокрема щодо підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач відповідно до частини другої статті 15 Закону 2011-XII набула право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

На підставі викладеного у сукупності колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеського військово-медичного клінічного центру (клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023р. по справі №420/11339/23 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.В. БойкоСудді О.А. Шевчук А.Г. Федусик