Рішення

від 18.09.2023 по справі 751/1242/22

НОВОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Справа №751/1242/22

Провадження №2/751/269/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2023 року місто Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Яременко І. В.

при секретарі Шевченко А.О.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Дубовик Н.М.,

представника відповідача - адвоката Тібеж К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоенергогенерація»</a>, третя особа: Головне управління Держпраці у Київській області, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплати заборгованих коштів по авансовим звітам та стягнення моральної шкоди,

Встановив:

23.02.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Екоенергогенерація» про поновлення на роботі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплати заборгованих коштів по авансовим звітам та стягнення моральної шкоди, з урахуванням поданої 15.06.2022 року заяви про уточнення позовних вимог (а.с.34-38) позивач просить: визнати незаконними дії ТОВ «Екоенергогенерація» щодо його безпідставного звільнення; поновити його на посаду начальника котельні з 06 грудня 2021 року; стягнути з ТОВ «Екоенергогенерація» на користь ОСОБА_1 заборгованість по авансовим звітам у розмірі 42 233, 40 грн та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з часу звільнення по день постановления судового рішення; судові витрати покласти на ТОВ «Екоенергогенерація».

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що він офіційно працював у відповідача на посаді начальника котельні з 14 липня 2016 року. На підставі поданої заяви в період з 09 листопада 2021 року по 03 грудня 2021 року йому було надано відгули за раніше відпрацьований час. В подальшому йому було надано чергову оплачувану відпустку терміном на 30 календарних днів. На початку січня 2022 року після відпустки позивача не допустили до робочого місця і усно повідомили, що його вже звільнено. При цьому ОСОБА_1 не надали наказу про звільнення для ознайомлення та не віддали трудової книжки. Для з`ясування обставин справи він звернувся до Державної служби України з питань праці. У лютому 2022 року отримав листа від 07 лютого 2022 року № 4.3/2-С-129-544, в якому повідомлялося, що інспекційне відвідування відповідача відбудеться в лютому 2022 року. Лише 14 лютого 2022 року позивач дізнався, що він звільнений з 03 грудня 2021 року на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. При звільненні позивачу з незрозумілих на те причин, не було видано трудову книжку. На численні його звернення до відповідача про повернення трудової книжки, відповідач ніяким чином не реагував та не віддавав трудову книжку. Відповідачем було порушено встановлений порядок звільнення, а саме позивачу не було видано трудову книжку в день звільнення з вини відповідача, та не був проведений розрахунок. Обчислення середнього заробітку проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Відповідно до Витягу з реєстру застрахованих осіб, позивач в останні місяці роботи отримував заробітну плату в розмірі 24806,78 грн. Враховуючи, що у вересні 2021 року було 22 робочих дня, у жовтні 2021 року було 20 робочих днів, то розмір середнього заробітку бути становити: 24806,78 + 24806,78/22+20 = 1181,28 грн. Період заборгованості позивач розраховує з 06 грудня 2021 року по день подання позову, а саме до 23 лютого 2022 року. В цьому періоді 57 робочих днів. Отже, розмір середнього заробітку за період з 06 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року буде становити: 1181,28 *57= 67332,96 грн. ОСОБА_1 зазначає, оскільки відповідач заборгував перед ним виплати у день звільнення згідно авансовим звітам у 2021 році в розмірі 42 233, 40 грн, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому, відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Окрім матеріальної шкоди, діями відповідача також завдано позивачу немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у його житті: негативні переживання, насторога, приниження честі та гідності, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, емоційна напруга, нервозність, дратівливість. Дії відповідача щодо порушення прав позивача у сфері трудових відносин, звільнення з роботи принизило його, завдало моральної шкоди та призвели до моральних страждань та інших негативних наслідків морального характеру. Порушення прав позивача завдало йому душевних страждань, постійно знаходиться в пригніченому стані, втратив спокій, самопочуття та психологічний стан погіршився, що привело до погіршення стану здоров`я, підвищення артеріального тиску. Позивач також вимушений витрачати свій час на те, щоб поновити свої порушені права, що викликає додаткових, не передбачених раніш, зусиль. Усі ці обставини значно підсилюють психологічне розчарування можливості відновлення прав позивача, через такі дії відповідача. Незважаючи на наявність порушення трудового законодавства, відповідач відмовляється добровільно поновити законні права позивача та відшкодувати такими діями завдані збитки, тому він змушений захищати свої законні права в суді. З огляду на викладені обставини щодо завдання позивачу моральної шкоди, він визначає її в розмірі 30000,00 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок.

20.06.2022 ухвалою Новозаводського районного суду відкрито спрощене провадження у справі та призначено до розгляду без виклику сторін (а.с.39-40).

18.07.2022 до суду від ТОВ «Екоенергогенерація» надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просять відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі, обґрунтовуючи заперечення тим, що відповідач не звільняв позивача, про що свідчить відсутність заяви зі сторони позивача про звільнення (за угодою сторін, за бажанням працівника, тощо), про що сам зазначає й позивач, наказу відповідача про звільнення, розрахунку та видачі трудової книжки позивачу. Як зазначено у позовній заві позивач знаходився у відгулі з 09 листопада 2021 року по 03 грудня 2021 року, а потім йому було надано чергову оплачувану відпустку терміном на 30 календарних днів. Проте, позивачу не надавалася чергова щорічна оплачувана відпустка тривалістю в 30 календарних днів, про що свідчить відсутність заяви позивача про надання вказаної відпустки, наказу відповідача про надання відпустки та виплата відповідачем позивачу заробітної плати за час відпустки (ст. 21 Закону України «Про відпустки»). Крім того, позивач взагалі перестав з`являтися на роботі з 03 грудня 2021 року. Що стосується повідомлення позивача про те, що він 14 лютого 2022 року дізнався про, начебто, своє звільнення з 03 грудня 2021 року з Реєстру застрахованих осіб, зазначають, що у зв`язку з тим, що Позивач не з`явився на робочому місці після відгулу, а саме після 03 грудня 2021 року, то працівником відповідача помилково було вирішено, що позивач звільнився за угодою сторін, та помилково подано звіт до Пенсійного фонду про звільнення позивача. Однак, подання звіту до Пенсійного фонду про звільнення працівника не є підставою самого звільнення, оскільки працівник звільняється виключно наказом уповноваженої особи підприємства, на якому він працює, про що свідчать положення ст. 47 КЗпП України. Твердження позивача про те, що, нібито, його було звільнено відповідачем з порушенням чинного законодавства є помилковими та надуманими. Таким чином, позивач по теперішній день є працівником відповідача, але враховуючи, що з 03 грудня 2021 року позивач, з невстановлених причин, не з`являється на роботі, йому не нараховується та не виплачується заробітна плата. У позовній заяві позивач просить суд поновити його на посаді начальника котельні з 06 грудня 2021 року та у зв`язку з цим стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з часу звільнення по день постановления судового рішення. Однак, середній заробіток може бути стягнутий з роботодавця виключно при умові прийняття рішення судом про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, а позивач не є звільненим з роботи, а тому відсутній вимушений прогул та позивач не має права на стягнення з відповідача середнього заробітку. Крім того, позивач лише посилається на заборгованість за авансовими звітами у 2021 році на суму в розмірі 42 233,40 гривень, але не надає такі звіти до позовної заяви, жодного належного доказу щодо наявності у відповідача такої заборгованості перед позивачем, тому ця вимога не підлягає задоволенню. Також вказують, що позивач при заявлені вимоги про стягнення моральної шкоди повинен довести причино-наслідковий зв`язок між протиправними (незаконними) діями відповідача та наслідками таких дій, які спричинили йому фізичний біль, душевні страждання та приниження гідності й честі. Проте, відповідач не звільняв позивача, а тому не вчиняв протиправних дій щодо нього. Більш того, позивач самостійно не виходив на роботу з невідомих відповідачу причин (а.с.44-47).

29.07.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої вказує, що відзив відповідача не спростовує його доводів, викладених у позовній заяві (а.с.68-69).

15.08.2022 від відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив, у яких вважають аргументи позивача викладені у відповіді на відзив необґрунтованими та безпідставними (а.с.75-77).

26.09.2022 ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи (а.с.84).

В судовому засіданні позивач та його представник - адвокат Дубовик Н.М. підтримали позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтовуючи їх доводами, викладеними у позовній заяві, уточненій позовній заяві та відповіді на відзив, просили позов задовольнити. Додатково ОСОБА_1 суду пояснив, що 14.02.2022 він отримав документи з Пенсійного фонду, з яких йому стало відомо, що він звільнений 03.12.2021 року на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. З наказом про звільнення він не ознайомлений до дня розгляду справи в суді. Трудову книжку не отримував. Проект наказу без підпису керівника, без печатки від 3 грудня 2021 року № 9/к про його звільнення за угодою сторін надійшов на електронну адресу його сина, який він не одразу побачив. У вказаному документі зазначено підстава: заява ОСОБА_1 від 02.12.2021. Будь-яку заяву на звільнення він не писав. Крім того, ніхто йому не повідомляв, що його планують звільняти. Він телефонував директору, але ніхто трубки не брав. Зазначив, що у січні 2022 року охорона підприємства не допускала його на територію підприємства, повідомили, що за вказівкою керівництва про те що він не працює. Також вказав, що 01.12.2021 він подавав заяву про чергову відпустку з 06.12.2021 на 30 календарних днів, написану на ім`я директора Самусенка І.О. , яку віддав бухгалтеру ОСОБА_4 , але наказу про відпустку він не бачив, вважає, замість цього його звільнили. Трудову книжку йому не видали, у телефонній розмові з бухгалтером йому сказали, що його трудова книжка мабуть у Києві. Письмово до керівництва щодо видачі трудової книжки він не звертався. Керівництво підприємство у свою чергу його не повідомляло у письмовій формі про звільнення. На його звернення щодо незаконного звільнення Головне управління Держпраці у Київській області відповіді так і не надало.

Представник відповідача - адвокат Тібеж К.І. у судовому засіданні проти позову ОСОБА_1 заперечувала, просила відмовити у його задоволенні в повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив. Наполягала на тому, що станом на день розгляду справи судом відповідач не звільняв позивача, а тому не вчиняв протиправних дій щодо нього. Більш того, позивач самостійно не виходив на роботу з невідомих відповідачу причин, відпустка позивачу не надавалась. У зв`язку з тим, що позивач не з`явився на робочому місці після відгулу, а саме після 03 грудня 2021 року, то працівником відповідача помилково було вирішено, що позивач звільнився за угодою сторін, та помилково подано звіт до Пенсійного фонду про звільнення позивача, вказаний працівник вже не працює на підприємстві. Однак, подання звіту до Пенсійного фонду про звільнення працівника не є підставою самого звільнення, оскільки працівник звільняється виключно наказом уповноваженої особи підприємства, на якому він працює. Разом з тим, проект наказу, що надійшов на електронну адресу сина позивача, на який посилається позивач, не є підставою звільнення, такий наказ керівництвом не виносився. Будь-якої заборгованості перед позивачем підприємство не має.

Представник третьої особи Головного управління Держпраці у Київській області до суду не з`явився, надали клопотання про розгляд справи у їх відсутність (а.с.96-97, 106, 242-243).

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, судом встановлено, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТОВ «Екоенергогенерація» на посаду начальника котельні з 14 липня 2016 року , згідно наказу № 6-ОС від 13.07.2016 року (а.с.8).

Позивачем директору ТОВ «Екоенергогенерація» подано заяву від 08.11.2021р. про надання відгулів за раніше відпрацьований час в період з 09 листопада 2011 року по 03 грудня 2021 року (а.с.9).

Згідно витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо ОСОБА_1 , у розділі «Відомості про період трудових відносин», у графі «11» зазначено НОМЕР_1 (Товариство з обмеженою відповідальністю «Екоенергогенерація»</a>) як основне місце роботи, початок періоду трудових відносин 14.07.2016, кінець періоду - 03.12.2021, підстава: п.1 ст. 36 КЗпП України (а.с.70 - 71).

Проект наказу за №9/к від 03.12.2021р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника котельні з 3 грудня 2021 року за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України); підстава: заява ОСОБА_1 , - надійшов на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 з електронної адреси «press@ce.net.ua» 03.12.2021 (а.с.72,73, 168, 169).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Отже в день звільнення роботодавець зобов`язаний вчинити ряд дій, а саме видати працівнику наказ про звільнення та провести з ним розрахунок.

Однак, як зазначив позивач у судовому засіданні. будь-якої заяви про звільнення він відповідачу не подавав, з наказом відповідача про звільнення не ознайомлений, розрахунку та видачі трудової книжки позивачу не проводилось.

Згідно письмового повідомлення ТОВ «Екоенергогенерація» № 20/1 від 20.01.2023 року на письмове звернення ОСОБА_1 від 02.01.2023 (а.с.136) вже під час розгляду справи судом, директором підприємства зазначено, що ОСОБА_1 не звільнено з посади начальника котельні, яку він займає у Товаристві, наказ про звільнення не приймався. З 03.12.2021 позивач не з`являється на роботі без повідомлення будь-яких причин, підстав та пояснень, що свідчить про порушення з боку останнього трудової дисципліни (а.с.138-139).

Згідно наданих відповідачем до відзиву на позовну заяву копій табелів обліку робочого часу за період грудень - червень 2022 року, убачається наявність серед працюючих працівників підприємства ТОВ «Екоенергогенерація» ОСОБА_1 у зазначений період (а.с.48-60).

Та обставина, що відповідач визнає позивача своїм працівником, свідчить, на думку суду, про відсутність доказів на підтвердження звільнення ОСОБА_1 з посади начальника котельні 03.12.2021року.

Припинення трудових відносин у будь-якому випадку фіксується наказом про звільнення працівника з посиланням на відповідну норму КЗпП України. До суду не надано наказу ТОВ «Екоенергогенерація» про припинення трудових відносин з позивачем.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що при домовленості між працівником та підприємством про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника. За обставинами справи, згоди на звільнення ОСОБА_1 саме за згодою сторін між сторонами досягнуто не було, будь-яких заяв про звільнення позивач не подавав.

Отже, виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що позивачем не наведено, а в судовому засіданні не встановлено обставин припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем на час розгляду справи в суді.

Крім цього, суд, вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача коштів за час вимушеного прогулу, зазначає наступне.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. ОСОБА_1 з 03.12.2021 року до роботи не приступив.

За нормами КЗпП України визначено можливість стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у випадку відсторонення працівника від роботи або у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Відсторонення (або недопуск) від роботи матеріалами цивільної справи не підтверджується, звільнення позивача відповідачем проведено не було, трудову функцію протягом заявленого часу позивач не виконував, отже суд вважає, що стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з посиланням на ст. 117 КЗпП України позивачем не доведено.

Згідно з вимогами ч.1 та ч.2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, в розумінні наведеної норми, підставою для поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, повинно бути незаконне звільнення працівника, оскільки судом у даній справі обставин звільнення позивача не встановлено, то підстави для задоволення вимоги позивача про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у суду відсутні, а тому у задоволенні вказаних вимог необхідно відмовити у повному обсязі.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за авансовими звітами в розмірі 42 233,40 грн, на підтвердження чого ним надано до суду «Оборотно-сальдові відомості по рахунку 3721» за період січень-жовтень 2021 р., які за твердженнями позивача у судовому засіданні він отримав на електронну адресу в січні 2022 року від бухгалтера підприємства (а.с.15).

Відповідно до п.п.170.9.2.а п.170.9 ст.170 Податкового кодексу України звіт про використання коштів, виданих під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, до закінчення п`ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт.

Враховуючи зазначене, у випадку надання працівнику коштів (використання працівником власних коштів) працівник повинен подати роботодавцю Звіт про використання таких коштів. А використання таких коштів повинно бути здійснено за дорученням роботодавця.

Форма звіту про використання коштів, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2015 № 841 «Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання».

Отже, використання працівником наданих йому роботодавцем або власних коштів для потреб підприємства підтверджується звітом, який надається працівником роботодавцю у встановлені строки.

Разом із тим, матеріали цивільної справи не містять належних доказів на підтвердження надання ОСОБА_1 роботодавцю звітів про використання ним власних коштів в інтересах чи за дорученням підприємства в розмірі 42 233,40 грн, а тому суд не вбачає підстав для задоволення вказаної вимоги позивача.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно, судом визнано, що порушення законних прав ОСОБА_1 з боку відповідача відсутнє, отже позивачу не завдано моральної шкоди, а тому і в цій частині позов задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно вимог ч. ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Положеннями ст. 80 ЦПК України установлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що позивачем не доведено в суді обґрунтованості своїх позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України.

За правилами ч. 1, 2 цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимоги, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати, не стягуються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 95, 223, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації постійного місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоенергогенерація»</a> (код ЄДРПОУ 40624913, адреса місцезнаходження: 07101, Київська область, м.Славутич, вул. Військових будівельників, буд. 7, кв.1), третя особа: Головне управління Держпраці у Київській області (код ЄДРПОУ 39794214, адреса місцезнаходження 04060, м.Київ, вул. Вавілових, 10) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплати заборгованих коштів по авансовим звітам та стягнення моральної шкоди, - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Чернігівської апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини рішення, протягом того ж строку з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складене 22.09.2023.

Головуючий - суддя І. В. Яременко