Постанова

від 23.01.2024 по справі 751/1242/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

23 січня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/1242/22

Головуючий у першій інстанції - Яременко І. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/149/24

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,

із секретарями: Зіньковець О.О., Герасименко Ю.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Екоенергогенерація»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Держпраці у Київській області

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоенергогенерація» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплати коштів по авансовим звітам та стягнення моральної шкоди,

місце ухвалення рішення суду - м. Чернігів,

час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду - о 14 год. 31 хв,

дата складання повного тексту рішення - 22 вересня 2023 року.

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Екоенергогенерація», в якому просив: визнати незаконними дії відповідача щодо його безпідставного звільнення; поновити його на посаді начальника котельні з 06 грудня 2021 року; стягнути з ТОВ «Екоенергогенерація» на його користь заборгованість по авансовим звітам у розмірі 42 233,40 грн, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з часу звільнення по день постановлення судового рішення та моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.

Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що з 14 липня 2016 року працював у товаристві на посаді начальника котельні. На підставі поданої заяви в період з 09 листопада по 03 грудня 2021 року йому надано відгули за раніше відпрацьований час, а згодом - чергову оплачувану відпустку терміном 30 календарних днів. На початку січня 2022 року після виходу з відпустки охоронці не допустили позивача до робочого місця, усно повідомивши про звільнення. Зазначав, що з наказом про звільнення його не ознайомлено, остаточного розрахунку проведено не було, трудову книжку позивачу не видано. Лише 14 лютого 2022 року ОСОБА_1 стало відомо, що його звільнено з 03 грудня 2021 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Вважає, що роботодавець допустив порушення встановленого трудовим законодавством порядку звільнення, оскільки заяву про звільнення позивач не писав, його численні звернення щодо видачі трудової книжки відповідачем проігноровано. Указував, що товариство заборгувало йому 42 233,40 грн за авансовими звітами за 2021 рік, які підлягають відшкодуванню.

Посилався на те, що протиправною поведінкою відповідача йому завдано моральні страждання, які спричинили негативні зміни у житті: постійні переживання, тимчасову відірваність від активного соціального життя, нестійкий пригнічений настрій, порушення сну, емоційну напругу, нервозність, дратівливість. Позивач вимушений витрачати час на захист та відновлення порушених прав, що тягне додаткові, непередбачувані зусилля. Завдану моральну шкоду оцінив у 30 000 грн.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Екоенергогенерація» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплати заборгованих коштів по авансовим звітам та стягнення моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, неповноту встановлення обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність доказів на підтвердження припинення трудових відносин між сторонами. Позивач зазначає, що суд залишив поза увагою відсутність заяви про звільнення за згодою сторін. Указує, що з наказом про звільнення роботодавець його належним чином не ознайомив, трудової книжки у день звільнення не видав та не виплатив усіх належних до виплати у день звільнення сум.

Посилається на те, що надати суду авансові звіти не мав можливості, оскільки всі звіти, чеки та квитанції вчасно подані ним до бухгалтерії товариства, але не оплачені через відсутність коштів. В ході розгляду справи відповідачем надано оборотно-сальдові відомості по рахунку 3721 за період січень-жовтень 2021 року, які видавались позивачу бухгалтерією, що свідчить про наявність станом на початок грудня 2021 року заборгованості по авансовим звітам на суму 42 233,40 грн.

Вважає, що суд безпідставно прийняв як доказ його перебування на посаді начальника котельні надані відповідачем табелі обліку робочого часу за грудень 2021 року - червень 2022 року, оскільки відображена в них інформація містить багато помилок, зокрема, не вірно вказаний табельний номер позивача, порушено нумерацію працівників, наявна невідповідність робочих днів позивача та наданих йому відгулів, не зазначено причини неявки позивача та дати заповнення табелів, відсутній підпис відповідальної особи. Вважає такою, що свідчить на користь доводів позову, позицію сторони відповідача, за якою при відсутності ОСОБА_1 більше року на робочому місці роботодавець не намагався вчинити дій щодо з`ясування причини відсутності останнього та звільнити позивача у разі прогулу без поважних причин.

Вважає, що суду першої інстанції безпідставно не дав оцінку наданим позивачем доказам: запису його телефонних розмов з охороною підприємства, витягу з реєстру застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, витягу з Державного реєстру фізичних осіб-платників податку та електронної трудової книжки, які повністю підтверджують факт звільнення. Відповідачем проігноровано вимогу представника позивача про надання журналу реєстрації наказів та трудової книжки з відсутнім у ній записом про звільнення.

Указує, що твердження відповідача про помилковість внесення відомостей про звільнення ОСОБА_1 до державних органів надані помилкові, з часу звільнення минуло майже 2 роки і зворотної інформації відповідач до відповідних реєстрів не надав, у зв`язку з чим позивач був позбавлений можливості отримати кошти за перебування на лікарняному, а також матеріальну допомогу після початку військових дій на території України.

Відповідачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі таким вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено, а в судовому засіданні не встановлено обставин припинення трудових відносин між сторонами на час розгляду справи в суді. Надані відповідачем копії табелів обліку робочого часу за період з грудня 2021 року по червень 2022 року свідчать про наявність у штаті ТОВ «Екоенергогенерація» ОСОБА_1 у зазначений період. Суд зазначив, що визнання роботодавцем позивача працюючим свідчить про відсутність доказів на підтвердження звільнення ОСОБА_1 з посади начальника котельні 03 грудня 2021 року, указавши, що наказу про звільнення працівника з посиланням на норму КЗпП України суду не надано. Оскільки обставин звільнення позивача не встановлено, підстави для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Районний суд послався на відсутність підстав для стягнення заборгованості по авансовим звітам на користь позивача, зазначивши, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження надання ОСОБА_1 роботодавцю звітів про використання ним власних коштів в інтересах чи за дорученням підприємства в розмірі 42 233,40 грн.

З наведеними висновками в повній мірі не може погодитися апеляційний суд, зважаючи на наступне.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 з 14 липня 2016 року прийнято на посаду начальника котельної ТОВ «Екоенергогенерація» на підставі наказу від 13 липня 2016 року № 6-ОС (т. 1 а.с. 8).

08 листопада 2021 року ОСОБА_1 скерував директору ТОВ «Екоенергогенерація» заяву про надання йому відгулів за раніше відпрацьований час терміном 19 робочих днів з 09 листопада по 03 грудня 2021 року (т. 1 а.с. 9).

04 січня 2022 року ОСОБА_1 сформував електронне звернення до Державної служби України з питань праці з приводу несвоєчасної виплати ТОВ «Екоенергогенерація» заробітної плати, наявної заборгованості по авансовим звітам та інших порушень законодавства про працю з боку роботодавця (т. 1 а.с. 10), яке скеровано до ГУ Держпраці у Київській області для розгляду та відповідного реагування (т. 1 а.с. 11).

Листом першого заступника начальника ГУ Держпраці у Київській області від 07 лютого 2022 року позивача повідомлено про те, що інспекторами праці у лютому 2022 року заплановано виїзд для проведення позапланової перевірки ТОВ «Екоенергогенерація» на предмет додержання законодавства про працю (т. 1 а.с. 12).

Згідно з витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо ОСОБА_1 у розділі «Відомості про період трудових відносин» у графі «11» зазначено код ЄДРПОУ 40624913 (ТОВ «Екоенергогенерація») як основне місце роботи працівника, початок періоду трудових відносин - 14 липня 2016 року, кінець періоду - 03 грудня 2021 року, підстава: п. 1 ст. 36 КЗпП України (т. 1 а.с. 70-71).

На електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 з електронної адреси «ІНФОРМАЦІЯ_2» 03 грудня 2021 року надіслано наказ за № 9/к від 03 грудня 2021 року «З особового складу про звільнення ОСОБА_2 ». Зі змісту наказу вбачається, що ОСОБА_1 звільнено з посади начальника котельні з 03 грудня 2021 року за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України), підставою зазначено заяву позивача від 02 грудня 2021 року (т. 1 а.с. 168, 169).

Запис від 03 грудня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника котельні ТОВ «Екоенергогенерація» на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України міститься в електронній трудовій книжці позивача, сформованої станом на 04 лютого 2023 року (т. 1 а.с. 160-162).

З виписки за картковим рахункам клієнта ОСОБА_1 за період з 01 квітня по 31 грудня 2021 року вбачається, що в останнє зарахування заробітної плати та прирівняних до неї виплат відбулося 03 грудня 2021 року (т. 1 а.с. 167).

ОСОБА_1 02 січня 2023 року та 08 лютого 2023 року звертався з письмовими заяви на ім`я директора ТОВ «Екоенергогенерація» з приводу оформлення звільнення відповідно до вимог чинного законодавства, виплати заборгованості по авансовим звітам та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. (т. 1 а.с. 155-156, 171).

Листом від 20 січня 2023 року за підписом директора товариства ОСОБА_1 повідомлено про те, що наказ про його звільнення з посади начальника котельні не приймався, заяви про звільнення (за угодою сторін чи за власним бажанням) від нього не надходило, але з 03 грудня 2021 року він перестав з`являтися на роботі без повідомлення будь-яких причин, отже у товариства відсутні законні підстави для поновлення його на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Надані заявником оборотно-сальдові відомості по рахунку 3721 за період січень-жовтень 2021 року та таблиця не є звітами про використання коштів, тому підстави для виплати коштів по авансовим звітам відсутні. Інша відповідь роботодавця є аналогічною за змістом.

Звернувшись з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплати коштів по авансовим звітам та стягнення моральної шкоди, ОСОБА_1 зазначав, що його звільнення відбулося без дотримання вимог чинного трудового законодавства, оскільки заяву про звільнення позивач на писав, з наказом про звільнення його не ознайомлено, трудову книжку не видано та не виплачено у день звільнення заборгованості по авансовим звітам за 2021 рік. Наголошував, що цими діями відповідач спричинив йому моральні страждання.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 ст. 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За змістом ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи (ч. 1 ст. 23 КЗпП України).

За змістом п. 1 ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Пунктом 8 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 роз`яснено, що при домовленості між працівником та підприємством про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

10 червня 2021 року набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» від 05 лютого 2021 року, яким започатковано ведення електронної трудової книжки як цифрового аналога паперової. В електронній трудовій книжці відображається уся наявна інформація про стаж, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, строкову військову службу та інші події, які раніше фіксувалися в паперовій формі.

За змістом ч. 1 ст. 48 КЗпП України облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України).

Відповідно до положень ст. 77, 78, 81 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши вищенаведені норми та вивчивши обставини справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди не відповідає вимогам законодавства та встановленим фактичним обставинам справи.

За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 14 липня 2016 року прийнято на посаду начальника котельні ТОВ «Екоенергогенерація», а 03 грудня 2021 року - звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Наведені обставини узгоджуються з відомостями, наявними у витязі з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у розділі «Відомості про період трудових відносин», електронній трудовій книжці позивача, скерованим на електронну пошту його сина наказом про звільнення від 03 грудня 2021 року, випискою за картковим рахункам клієнта ОСОБА_1 за період з 01 квітня по 31 грудня 2021 року, яка свідчить, що в останнє зарахування заробітної плати та прирівняних до неї виплат відбулося 03 грудня 2021 року.

Заперечуючи проти позову, відповідач наголошував на тому, що звільнення ОСОБА_1 не відбулось, оскільки заяви про звільнення за угодою сторін позивачем не подано і наказу про звільнення не винесено. За аргументами роботодавця з 03 грудня 2021 року ОСОБА_1 з невідомих причин перестав з`являтися на робочому місці, що спричинило хибний висновок працівника кадрової служби товариства про звільнення позивача за угодою сторін та зумовило подання до ПФУ помилкового звіту про його звільнення.

Апеляційний суд виходить з відсутності належних доказів на підтвердження цих доводів роботодавця. Зазначаючи про те, що позивач з 03 грудня 2021 року самовільно та з невідомих причин не з`являється на робочому місці, відповідач не вжив заходів щодо з`ясування причин неявки працівника, якими могли бути витребування письмових пояснень у останнього чи проведення службового розслідування з приводу його тривалої неявки на роботу або звільнення за прогул.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що відповідач, стверджуючи про помилковість відомостей про звільнення ОСОБА_1 , поданих до відповідних державних органів не здійснив заходів, спрямованих на виправлення невірної інформації на протязі двох років, в тому числі і під час вирішення цього спору.

Постановою ПФУ від 12 березня 2021 року № 11-1 затверджено Порядок подання відомостей про трудову діяльність працівника, фізичної особи-підприємця, фізичної особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, в електронній формі. Відповідно до п. 3, 4 Порядку відомості про трудову діяльність працівника подаються страхувальником за працівників або самим працівником особисто до територіального органу ПФУ через вебпортал електронних послуг ПФУ в електронній формі з обов`язковим накладанням електронного підпису. Подані відомості про трудову діяльність працівника мають містити повну та достовірну інформацію (п. 7 Порядку).

Згідно з п. 6 Порядку відомості про трудову діяльність працівника подаються одноразово. Повторно подаються відомості про трудову діяльність у випадку виправлення записів у разі виявлення неправильного чи неточного запису про періоди роботи за періоди страхового стажу після 01 липня 2000 року або створення неправильного чи неточного електронного запису в електронному кабінеті страхувальника або застрахованої особи на вебпорталі електронних послуг ПФУ. При повторному поданні відомостей про трудову діяльність подаються титульна сторінка та сторінка зі змінами.

Таким чином, роботодавець, напевно знаючи про внесення неправильних відомостей щодо завершення трудової діяльності позивача, зокрема, дату звільнення (03 грудня 2021 року) та підставу звільнення (п. 1 ст. 36 КЗпП України), мав би повторно подати через вебпортал електронних послуг ПФУ уточнену інформацію, що ТОВ «Екоенергогенерація» зроблено не було.

Надаючи ОСОБА_1 у січні та лютому 2023 року відповіді на звернення, роботодавець не зазначав про допущену помилку при наданні до ПФУ відомостей щодо його звільнення з підприємства.

З метою перевірки доводів відповідача про помилковість тверджень ОСОБА_1 про звільнення апеляційний суд запропонував ТОВ «Екоенергогенерація» надати у судове засідання для огляду трудову книжку ОСОБА_1 (у паперовому вигляді), проте трудову книжку на огляд надано не було, її місцезнаходження представник відповідача вказати не зміг.

Відповідно до п. 3, 4 постанови КМУ «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року № 301, яка є чинною на час розгляду справи, трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

На підтвердження доводів про триваючі з позивачем трудові відносини, відповідачем надано копії табелів обліку використання робочого часу за період з грудня 2021 року по червень 2022 року, за якими позивач рахується у штаті товариства. Проте ці докази не є належним підтвердженням наявності трудових відносин сторін, оскільки суперечать іншим наданим позивачем та наведеним вище доказам щодо звільнення працівника. Крім цього, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність в табелях обліку використання робочого часу неточностей та неналежного оформлення: не вірно зазначено табельний номер позивача, порушено нумерації працівників, наявна невідповідність обліку робочих днів позивача та наданих йому відгулів у грудні 2021 року, відсутні дати заповнення табелів та підписи відповідальної особи з відповідною розшифровкою.

Дослідивши надані сторонами докази та вивчивши обставини справи, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено факт перебування ОСОБА_1 після 03 грудня 2021 року у трудових відносинах з ТОВ «Екоенергогенерація», тому з огляду на відсутність заяви позивача на звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України, що не заперечується обома сторонами, дійшла висновку про наявність підстав для поновлення позивача на займаній ним посаді.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, яким вважається період від дня незаконного звільнення до дня поновлення на роботі.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається відповідно до ст. 27 ЗУ «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 звільнено з роботи 03 грудня 2021 року (п`ятниця), розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить здійснювати з 06 грудня 2021 року (наступний робочий день за днем звільнення) по 23 січня 2024 року, тобто по день ухвалення рішення судом у даній справі.

Згідно з наданою відповідачем довідкою про доходи ОСОБА_1 у листопаді 2021 року працював неповний місяць, за останні два місяці, які передували звільненню, нараховано заробітну плату: у вересні 2021 року - 24 806,78 грн, у жовтні 2021 року - 24 806,78 грн (т. 2 а.с. 61). У вказаний період кількість робочих днів складала відповідно 22 та 20 днів, отже середньоденна заробітна плата позивача становила 1 181,28 грн (24 806,78 + 24 806,78) : (22 + 20). Кількість робочих днів вимушеного прогулу в період з 06 грудня 2021 року (наступний робочий день за днем звільнення) по 23 січня 2024 року (день ухвалення рішення про поновлення на роботі) становить 297 днів (грудень 2021 року - 20 днів, січень 2022 року - 21 день, лютий 2022 року - 20 днів, березень 2022 року - 23 дні, квітень 2022 року - 21 день, травень 2022 року - 22 дня, червень 2022 року - 22 дня, липень 2022 року - 21 день, серпень 2022 року - 23 дні, вересень 2022 року - 22 дня, жовтень 2022 року - 21 день, листопад 2022 року - 22 дня, грудень 2022 року - 22 дня, січень 2023 року - 22 дня, лютий 2023 року - 20 днів, березень 2023 року - 23 дні, квітень 2023 року - 20 днів, травень 2023 року - 23 дні, червень 2023 року - 22 дні, липень 2023 року - 21 день, серпень 2023 року - 23 дні, вересень 2023 року - 21 день, жовтень 2023 року - 22 дні, листопад 2023 року - 22 дні, грудень 2023 року - 21 день, січень 2024 року - 17 днів). Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 350 840,16 грн (1 181,28 грн х 297 днів) (сума визначена без утримання установлених законодавством України податків і зборів).

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність стягнення на користь позивача заборгованості по авансовим звітам, оскільки, як правильно указав суд першої інстанції, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження надання ОСОБА_1 роботодавцю звітів про використання ним власних коштів в інтересах чи за дорученням підприємства в розмірі 42 233,40 грн і доводи апеляційної скарги цих висновків суду першої інстанції не спростовують.

Факт порушення підприємством трудових прав та інтересів працівника, що спричинило негативні наслідки немайнового характеру, які виникли в результаті душевних страждань, є підставою для відшкодування моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 335/13631/16-ц).

Верховний Суд у постанові від 13 серпня 2020 року у справі № 127/16375/19 зазначив, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Колегія суддів дійшла висновку, що за наявності підстав для часткового задоволення заявлених позивачем вимог у зв`язку з його незаконним звільненням, останньому завдано моральних страждань. Позивач на протязі тривалого часу намагався відновити свої порушені права, неодноразово звертаючись як до ТОВ «Екоенергогенерація», так і до Державної служби України з питань праці, а в подальшому - і до суду, що спричинило психологічне напруження та змусило докладати додаткових зусиль для організації свого життя. З урахуванням вимог розумності і справедливості, конкретних обставин даної справи, характеру та обсягу немайнових втрат позивача, доводів позову щодо обґрунтування заявленого розміру шкоди, колегія суддів вважає, що достатньою компенсацією відшкодування моральних страждань буде стягнення на користь ОСОБА_1 5 000 грн.

Беручи до уваги невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильне застосування районним судом норм матеріального права, апеляційний суд, відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, вважає необхідним частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасувати рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, ухваливши в цій частині нове рішення, яким частково задовольнити позов ОСОБА_1 з підстав, наведених вище.

Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 вересня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоенергогенерація» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоенергогенерація» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника котельної Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоенергогенерація».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоенергогенерація» (вул. Військових Будівельників, 7, кв. 1, м. Славутич, Київська обл., 07101, код ЄДРПОУ 40624913) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 грудня 2021 року по 23 січня 2024 року у сумі 350 840 (триста п`ятдесят тисяч вісімсот сорок) грн 16 коп., виплату якого провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави, та 5 000 (п`ять тисяч) грн моральної шкоди.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 січня 2024 року.

Головуюча: Н.В.Шитченко

Судді: О.Є.Мамонова

О.І.Онищенко