Рішення

від 03.10.2023 по справі 914/3222/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2023 Справа № 914/3222/22

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «БУСОЛ», м.Буськ Львівської області,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГАС», м.Брест Республіка Білорусь,

про стягнення 196'168,77 євро заборгованості,

Суддя Б. Яворський,

при секретарі М. Копач.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

СУТЬ СПОРУ. На розгляд Господарського суду Львівської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БУСОЛ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГАС» про стягнення 196'168,77 євро заборгованості за договором поставки, що еквівалентно становить 7'557'048,76 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 16.12.2022 справу №914/3222/22 передано на розгляд судді Б. Яворському.

Ухвалою суду від 20.12.2022 суд залишив без руху позовну заяву та надав позивачу строк для усунення недоліків. Після усунення позивачем допущених недоліків, ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.01.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; суд встановив строк для реалізації сторонами процесуальних прав. Ухвала суду від 02.01.2023 була надіслана на електронну адресу відповідача, вказану позивачем у позовній заяві. Причини відкладення підготовчого засідання викладено у відповідних ухвалах суду.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕГАС» є нерезидентом, інформації щодо наявності на території України офіційно зареєстрованого представництва у справі немає, а тому про розгляд даної справи Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕГАС» належить повідомляти в порядку, передбаченому чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГАС» є Республіка Білорусь, 224025, м. Брест, вул. Л-та Рябцева, 118В. Оскільки відповідачем у справі є іноземний суб`єкт господарювання (Республіка Білорусь), то до правовідносин щодо повідомлення іноземної сторони про розгляд справи, необхідно застосовувати положення Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року (надалі Конвенція), учасниками яких є Україна та Республіка Білорусь.

Ухвалою від 16.02.2023 суд призначив підготовче засідання на 14.09.2023; зупинив провадження у справі до 14.09.2023 та зобов`язав позивача надати суду нотаріально засвідчений переклад даної ухвали суду, позовної заяви з додатками доданого до неї судового доручення у вигляді прохання про вручення документів у цивільній справі та підтвердження про їх вручення на російську чи білоруську мову з метою звернення до Центрального органу Республіки Білорусь - Ministry of Foreign Affairs of the Republic of Belarus Legal and Treaties Department, який знаходиться за адресою:Ul. Lenina, 19, Minsk, 220030, Belarus з Проханням про вручення за кордоном судових або позасудових документів, відповідно до Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року, відповідачу: Товариству з обмеженою відповідальністю ВЕГАС (Республіка Білорусь, 224025, м. Брест, вул. Л-та Рябцева, 118В) ухвали Господарського суду Львівської області від 02.01.2023 та позовної заяви з додатками у справі №914/3222/22, та ухвали суду від 16.02.2023.

14.03.2023 позивач надав суду переклад документів для подальшого їх скеруванню відповідачу.

З огляду на те, що 01.03.2022 АТ «Укрпошта» інформувала про припинення обмін поштою до росії та Білорусі з перших днів повномасштабної війни, тому суд у відповідності до приписів ч.4 ст.122 ГПК України 14.03.2023 додатково повідомив відповідача про розгляд справи шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Ухвалами від 14.09.2023 суд поновив провадження у справі №914/3222/22, а також закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 03.10.2023. Явка сторін у судовому засіданні обов`язковою не визнавалась.

Згідно з пунктом 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03.10.2017 (остаточне 03.01.2018) принцип змагальності та принцип рівності сторін є наріжним каменем справедливого судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до зазначених принципів кожна зі сторін повинна мати змогу надати власне розуміння справи. Європейський суд визнав, що дані принципи є застосованими також в частині вручення сторонам судових документів.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Конвенції зазначено, що кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови, зокрема: b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

Станом на 03.10.2023 відзив на позовну заяву на електронну адресу суду не надходив.

Представники сторін у судове засідання 03.10.2023 не з`явилися, проте 02.10.2023 позивач подав клопотання про розгляд справи без участі представника; просив задоволити позовні вимоги.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ст.2 ГПК України).

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору.

Також суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно пункту 1 ч. 3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач, у свою чергу, не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

У судовому засіданні 03.10.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

03 січня 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю БУСОЛ (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВЕГАС (покупець) укладено договір №01/2014 постачання товару, за умовами якого продавець зобов`язується передавати, а покупець - прийняти і оплатити товар в кількості, якості, номенклатурі (асортименті) у відповідності зі специфікаціями (додатками до договору), що є невід`ємною частиною даного договору. Згодом сторонами укладено ряд додаткових угод №№1-15 до договору.

Умови постачання товару погоджено сторонами у розділі 3 договору.

Ціна товару встановлюється в євро, погоджується у специфікаціях (додатках до договору), які є одночасно протоколами погодження вільної оптової ціни і невід`ємною частиною даного договору. Оплаті підлягає сума, зазначена у рахунку-фактурі і накладній, які оформлюються на кожну поставку товару. Валюта платежу євро (п.5.1 та п.5.3 договору).

Згідно з п.6.1 договору, у редакції додаткової угоди №13 від 25.04.2020, покупець зобов`язується здійснити оплату за кожну поставлену партію товару протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати відвантаження товару. Датою відвантаження товару є дата виписки постачальником товарно-транспортної накладної. Сума, що підлягає оплаті, зазначається у рахунку-фактурі на кожну партію товару.

Відповідно до п.7.1 договору покупець зобов`язаний прийняти і оплатити товар згідно умов даного договору.

За умовами п.12.1 договору, в редакції додаткової угоди №15 від 20.09.2021, даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 30.09.2024.

На виконання умов укладеного контракту, на підставі специфікацій у 2022 році позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 196'250,34 євро, що підтверджується специфікацією №1 від 05.01.2022 на суму 32'485,31 євро, товарно-транспортною накладною CMR А №562831 від 05.01.2022 та вантажно-митною декларацією (форма МД-2) UА209150/2022/000128 від 05.01.2022 року; специфікацією №2 від 13.01.2022 на суму 32'775,69 євро, CMR А №562832 від 13.01.2022 та вантажно-митною декларацією (Форма МД-2) UА209150/2022/000487 від 13.01.2022; специфікацією №3 від 17.01.2022 на суму 32'343,73 євро, CMR А № 562833 від 17.01.2022 та вантажно- митною декларацією (Форма МД-2) UА209150/2022/000713 від 17.01.2022; специфікацією №4 від 02.02.2022 на суму 31'723,58 євро, CMR А №562834 від 02.02.2022 та вантажно- митною декларацією (форма МД-2) UА209150/2022/001769 від 02.02.2022; специфікацією №5 від 07.02.2022 на суму 33'057,24 євро, CMR А №562835 від 07.02.2022 року та вантажно-митною декларацією (форма МД-2) UА209150/2022/002047 від 07.02.2022 та специфікацією №6 від 14.02.2022, CMR А №562836 від 14.02.2022 та вантажно-митною декларацією (форма МД-2) UА209150/2022/002571 від 14.02.2022. Документи, що додаються відповідні рахунки-фактури. Факт передачі та отримання товару покупцем підтверджується штампом та його підписом у полі 24 CMR накладних.

08.12.2022 сторонами підписано та скріплено печатками юридичних осіб акти звірки взаєморозрахунків за договором.

Позивач стверджує, що відповідач здійснив оплату за отриманий товар у розмірі 81,57 євро, тому його заборгованість складає 196'168,77 євро.

Докази оплати існуючої заборгованості станом на момент прийняття рішення в матеріалах справи відсутні.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Правовідносини, пов`язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема, і питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначені Законом України «Про міжнародне приватне право».

Згідно п.1, 2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли приватноправові відносини з іноземним елементом.

Статтею 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що право, яке підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом (ч.ч. 1, 2 ст.5 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Згідно ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності можуть розглядатися судами України.

Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України (п.1 ч.1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

У пункті 11.2 договору сторони погодили, що у випадку, якщо сторони не дійдуть згоди, справа підлягає розгляду в судових органах сторони позивача.

Доказів визнання договору та додаткових угод до нього нечинними суду не подано. Отже, Господарський суд Львівської області є компетентним у розгляді даної справи, а спір підлягає вирішенню відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Згідно з визначенням, наведеним у ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт) - це домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Зовнішньоекономічною діяльністю суб`єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою (ч.1 ст.377 ГК України).

Приписами частин 1, 2 ст.382 ГК України визначено, що суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими законами.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного договору №01/2014 постачання товару від 03.01.2014 з додатковими угодами №№1-15 до нього.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 ГК України).

Згідно ч.1 та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України також визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України). Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 175 ГК України).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ст. 692 ЦК України).

Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про валюту та валютні операції» від 21.06.2018 фізичні та юридичні особи - резиденти вправі укладати угоди з нерезидентами та виконувати зобов`язання, пов`язані з цими угодами, в іноземній валюті.

Розділом 5 договору передбачено, що валюта контракту визначається в євро. Фактично за такою умовою договору сторони визначили особливості формування ціни договору.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано наявність заборгованості за поставлений позивачем через митну територію України товар, за який позивач, з урахуванням часткової оплати, просить стягнути 196'168,77 євро (7'557'048,76 грн. відповідно до курсу НБУ на дату 08.12.2022). Відповідач доводів позовної заяви не спростував, тому ця сума, є обгрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.

Щодо стягнення заборгованості у грошовій одиниці євро, суд відзначає таке.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України (ст.35 ЗУ «Про Національний банк України»).

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1, 2 ст. 192 Цивільного кодексу України). Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст.533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. При цьому, заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлений законом (ч.2 ст. 192 ЦК України). Частина 3 ст.533 Цивільного кодексу України України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16.01.2019 у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18). Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц вказано, що суд встановлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви через систему «Електронний суд» підтверджується платіжною інструкцією №25880 від 08.12.2022 на суму 90'684,59 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі, судовий збір у розмірі 90'684,59 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 222, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕГАС» (224025, Республіка Білорусь, м.Брест, вул.Л-та Рябцева, 118В; ідентифікаційний код 28883917) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БУСОЛ» (80500, Львівська область, Золочівський район, м.Буськ, вул.Надсяння,4; ідентифікаційний код 22341285) 196'168,77 євро заборгованості та 90'684,59 грн судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

У зв`язку з перебуванням судді Б. Яворського у період з 09.10.2023 по 13.10.2023 включно на навчанні для підвищення кваліфікації у Національній школі суддів України повний текст рішення виготовлено 16.10.2023.

СуддяБ. Яворський.