Рішення

від 05.10.2023 по справі 922/2120/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2023м. ХарківСправа № 922/2120/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "АГРО-СОЮЗ" (52511, Дніпропетровська обл., Синельниківський р-н., с. Майське, вул. Герцена, 16) 3-ї особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю ("Тіріт Компані", 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 28) 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпульс Капітал" (61140, м. Харків, пр-т. Гагаріна, буд. 54-А) до Харківської міської ради (61003, м. Харків, м. Конституції, 7) про визнання права оренди припиненим за участю представників:

позивача - Сироткін С.С.,

відповідача - Руденко Д.Ю.,

3-ї особи (ТОВ "Тіріт Компані") - не з`явився,

3-ї особи (ТОВ "Імпульс Капітал) не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація "АГРО-СОЮЗ" звернулось о Господарського суду Харківської області з позовом в якому просить визнати право оренди ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" (код ЄДРЮОФОПтаГФ 31761141) за договором оренди землі, кадастровий номер земельної ділянки: 6310138800:04:004:0057, укладеним 20 лютого 2006 року між ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" (код ЄДРЮОФОПтаГФ 31761141) та Харківською міською радою (код ЄДРЮОФОПтаГФ 44591908) припиненим (відсутність права оренди) з 21.12.2015 року. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою від 25.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2120/23 за правилами загального позовного провадження.

12.06.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

12.06.2023 від позивача надішли пояснення щодо необхідності залучення до участі у справі 3-х осіб.

Ухвалою від 21.06.2023 залучено до участі у справі в якості 3-х осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 1) ТОВ "Тіріт Компані" (м. Київ) та 2) ТОВ "Імпульс Капітал" (м. Харків). Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 23.08.2023.

07.07.2023 від ТОВ "Тіріт Компані" надійшли пояснення щодо позову.

10.07.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив.

03.08.2023 від позивача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

18.08.2023 від відповідача надішли заперечення.

Підготовче засідання у справі №922/2120/23 було закрито протокольною ухвалою, яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 23.08.2023 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

24.08.2023 від ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" надійшли додаткові письмові пояснення.

05.10.2023 від представника позивача надійшли додаткові пояснення.

Представник позивача в судовому засіданні 05.10.2023 підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд позов задовольнити. У разі задоволення позову просив суд не покладати на відповідача судовий збір.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.10.2023 проти позову заперечував, просив суд закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Представники третіх осіб в судове засідання 05.10.2023 не з`явились.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

20 лютого 2006 року між ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" (далі - позивач або "орендар") та Харківською міською радою (далі - відповідач або "орендодавець") було укладено договір оренди землі загальною площею 0,3026 га (далі - "договір"), кадастровий номер земельної ділянки: 6310138800:04:004:0057. Договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А., реєстровий номер 1420, зареєстрований в Державному реєстрі земель за № 940667100007 від 20.02.2006р.

На зазначеній земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля літ. "А-2", строк оренди - до 01.12.2029 року.

Перехід права власності на будівлі та споруди, які розташовані на орендованій земельній ділянці до другої особи є підставою для розірвання договору та укладення договору оренди з новим власником будинків та споруд... " (пункт 40 договору).

21.12.2015 року між ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" та ТОВ "Тіріт Компані" (далі - третя особа-1) був укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, а саме: нежитлової будівлі літ. "А-2", що знаходиться за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, 54-а, розташованої на орендованій земельній ділянці (копія договору купівлі-продажу разом з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно додається).

Позивач вказує, що ТОВ "Тіріт Компані" не укладало новий договір оренди землі з орендодавцем, також не укладало додаткову угоду про зміну орендаря до діючого договору, укладеного з Корпорацією. Відповідно, ТОВ "Тіріт Компані" не підписувало з орендодавцем й акт приймання-передачі земельної ділянки.

23.06.2021 року ТОВ "Тіріт Компані" за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мараєвою М.В., зареєстрованим в реєстрі за № 700, здійснило відчуження вищевказаної нежитлової будівлі на користь ТОВ "ІМПУЛЬС КАПІТАЛ", ідентифікаційний код 44102344.

Отже, як зазначає позивач, в момент набуття як ТОВ "Тіріт Компані", так і ТОВ "ІМПУЛЬС КАПІТАЛ", права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці із кадастровим номером 6310138800:04:004:0057, у ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" припинилось право користування (право оренди) земельною ділянкою на підставі договору. Натомість у ТОВ "Тіріт Компані", а згодом - у ТОВ "ІМПУЛЬС КАПІТАЛ", починаючи з 23.06.2021 року, виникло зобов`язання щодо укладення договору оренди землі із орендодавцем - Харківською міською радою, а також обов`язок щодо сплати орендної плати за користування землею.

Фактично, за твердженнями позивача, починаючи з 23.06.2021 року ТОВ "ІМПУЛЬС КАПІТАЛ" користується земельною ділянкою разом із нежитловою будівлею з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту нерухомості за договором купівлі - продажу від 23.06.2021 року, при цьому, протиправно не переоформлює на себе право оренди з відповідачем та не сплачує орендну плату за фактичне користування земельною ділянкою.

Відповідно до п.5.5. договору купівлі-продажу від 23.06.2021 року, укладеного між ТОВ "Тіріт Компані" посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мараєвою М.В., зареєстрованим в реєстрі за № 700: "У зв`язку із набуттям права власності покупцем на предмет договору, сторони зобов`язані здійснити необхідні дії щодо виконання відповідних вимог статей 120,141 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статті 31 Закону України "Про оренду землі", пов`язані із припиненням дії договору оренди землі, вказаного у підпункті 1.5 пункту 1 цього договору...".

Таким чином, як стверджує позивач, при відчуженні ТОВ "Тіріт Компані" нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 23.06.2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мараєвою М.В., зареєстрованим в реєстрі за № 700, на користь ТОВ "ІМПУЛЬС КАПІТАЛ", ідентифікаційний код 44102344, останній взяв на себе зобов`язання здійснити необхідні дії щодо виконання відповідних вимог статей 120,141 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статті 31 Закону України "Про оренду землі", пов`язаних із укладенням договору оренди землі, площею 0,3026 га, кадастровий номер 6310138800:04:004:0057, з Харківською міською радою.

Фактично, ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" не користується земельною ділянкою з 21.12.2015, а ТОВ "Тіріт Компані" з 23.06.2021.

Позивач 02.03.2023 року звернувся до відповідача з листом за вих. № б/н "Про розірвання договору оренди землі", в якому просив:

1. Укласти із ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" додаткову угоду до договору оренди землі, площею 0,3026 га, кадастровий номер 6310138800:04:004:0057 що зареєстрований в Державному реєстрі земель за № 940667100007 від 20.02.2006р. про його розірвання, внаслідок переходу права власності на нежитлову будівлю літ. "А-2", що розташована на орендованій земельній ділянці.

2. Прийняти від ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" земельну ділянку за актом приймання передачі (копія листа додається).

Однак, листом від 29.03.2023 року № 1751/0/225-23 відповідач повідомив про неможливість укладання додаткової угоди щодо дострокового розірвання договору оренди землі з ним, укладеного між позивачем та відповідачем, що і стало підставою для звернення позивача з цієї позовною заявою до суду.

У відзиві на позовну заяву Харківська міська рада зазначила, що права та обов`язки позивача за договором оренди земельної ділянки припинились автоматично, в момент переходу права власності на нежитлову будівлю, розташовану на земельній ділянці відповідно до норм ст. 120 ЗК України, ст. 7 Закону України "Про оренду землі", а тому позовні вимоги позивача є безпідставними, оскільки відсутній предмет спору. Припинення права оренди ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" за договором оренди землі від 20.02.2006, кадастровий номер 6310138800:04:004:0057, припинилось в силу настання певного юридичного факту, в даному випадку в момент переходу права власності на нежитлову будівлю літ. "А-2", розташовану за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 54-А, до ТОВ "Тіріт Компані".

Також, Харківська міська рада зазначає, що позивач звернувся до відповідача з листом, яким просив розірвати договір оренди земельної ділянки, посилаючись на те, що він вже не являється власником об`єкту нерухомого майна. До листа було додано додаткову угоду про розірвання договору та акт приймания-передачі земельної ділянки.

Відповідач звертає увагу суду на те, що в додатках до листа, а саме в додатковій угоді та акті приймання-передачі земельної ділянки було зазначено рік 2023 (дату та місяць пропущено), тобто позивач збирався розірвати договір оренди земельної ділянки поточною датою. Але, згідно позовних вимог, вже в судовому врегулюванні спору позивач хоче визнати право оренди припиненим саме з 21.12.2015. Враховуючи викладене, даний лист позивача щодо розірвання договору оренди земельної ділянки не можливо вважати заходами досудового врегулювання спору, оскільки в зазначених документах відображені різні вимоги.

Третя особа (ТОВ "Тіріт Компані") в своїх поясненнях до позову вказує, що не має самостійних вимог щодо предмету спору, не заперечує проти обставин, на які позивач посилається як на підставу позовних вимог, вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач вказує, що саме зазначений лист відповідача про те, що право оренди позивача повинно бути "переоформлено" шляхом укладання новим власником нерухомого майна - ТОВ "Імпульс Капітал" - додаткової угоди до договору оренди землі про заміну сторони орендаря, в той час як ТОВ "Імпульс Капітал" зволікає з укладанням такої додаткової угоди, і стало підставою для подання цього позову, оскільки відповідач, до подання відзиву на позовну заяву, "автоматичність" заміни орендаря в договорі оренди землі із позивача на ТОВ "Імпульс Капітал" не визнавав, більше того, прямо зазначив в своєму листі, що обов`язково потрібно укласти додаткову угоду про заміну орендаря в договорі оренди землі. Отже, на думку позивача, зазначене свідчить про суперечливу поведінку відповідача.

Позивач стверджує, що як на момент продажу позивачем ТОВ "Тіріт Компані" нерухомого майна, так навіть на момент продажу цього нерухомого майна ТОВ "Тіріт Компані" на користь ТОВ "Імпульс Капітал", був відсутній механізм документального переоформлення автоматичного переходу права оренди земельної ділянки під проданим нерухомим майном, який з`явився лише 20 серпня 2021 року.

Позивач зазначає, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно орендарем спірної земельної ділянки, як і раніше, зазначено позивача (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 05.07.2023 року додана позивачем). При цьому, нові власники нерухомого майна, яке знаходиться на зазначеній земельній ділянці (треті особи), не реєструють за собою право оренди.

В запереченнях на відповідь на відзив відповідач посилається на частину 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, станом на момент переходу права власності на нежитлову будівлю літ. "А-2" до ТОВ "Тіріт Компані") до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Відповідач вказує, що Лист Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 29.03.2023 № 1751/0/225-23, на який посилається позивач, не містить жодного посилання на обов`язковість укладення додаткової угоди про заміну орендаря в договорі оренди землі. Доказів того, що міською радою не визнається автоматичність переходу права оренди земельної ділянки після відчуження об`єктів нерухомого майна, позивачем не надано.

Натомість, Харківська міська рада вважає, що стороною за договором оренди земельної ділянки наразі є Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіріт Компані", в силу саме автоматичного переходу права користування, в силу прямої норми закону, не залежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі. Вище зазначене заважає Харківській міській раді розірвати договір оренди саме з позивачем, оскільки в силу прямої норми закони позивач не є орендарем спірної земельної ділянки, у зв`язку з чим договір оренди може бути розірвано тільки за зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіріт Компані".

За твердженнями відповідача, припинення права оренди ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" за договором оренди землі від 20.02.2006, кадастровий номер 6310138800:04:004:0057, припинилось в силу настання певного юридичного факту, в даному випадку в момент переходу права власності на нежитлову будівлю літ. "А-2", розташовану за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 54-А, до ТОВ "Тіріт Компані". В даних правовідносинах, стороною за договором оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6310138800:04:004:0057 є ТОВ "Тіріт Компані", відповідно до вимог чинного законодавства, що унеможливлює укладання будь-яких додаткових угод з ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" щодо спірної земельної ділянки, в тому числі і щодо припинення договору оренди.

В додаткових поясненнях позивач вказує, що оскільки спірний договір оренди землі укладено в письмовій формі, то і зміни до нього повинні бути укладені в письмовій формі. Однак, такі зміни в письмовій формі внесені не були, що підтвердив і сам відповідач, а саме: в своєму листі від 29.03.2023 року № 1751/0/225-23 (копія міститься в матеріалах справи) відповідач зазначив наступне: "Відповідно до п.п. 5.2 документальне переоформлення право оренди набувачем (новим власником) об`єктів нерухомого майна, що розташовані на орендованій земельній ділянці, здійснюється шляхом укладання додаткової угоди про заміну сторони договору оренди землі….. Наразі, Департаментом земельних відносин проінформовано ТОВ "Імпульс Капітал" про необхідність вжиття передбачених Положенням заходів щодо оформлення додаткової угоди про заміну сторони договору оренди землі № 940667100007 від 20.02.2006".

Так, позивач наполягає, що відповідач зазначаючи про "автоматичність" заміни особи орендаря, натомість не визнає таку "автоматичну заміну" внесенням змін до договору оренди землі, оскільки вважає, що відсутні підстави інформувати податковий орган про внесення змін до договору оренди землі, так як такі зміни письмово до нього не вносились. Однак, на думку позивача, так звана "автоматична заміна" особи орендаря (що заперечується позивачем) свідчить про заміну особи орендаря на іншу особу, відповідно, зазначена дія (подія) вважається внесенням змін до договору оренди землі та потребує подання відповідного повідомлення до податкового органу. Однак, відповідач такого повідомлення про зміну договору не подав. Натомість, на думку відповідача, обов`язку подання такого повідомлення у відповідача немає.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані позивачем та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.120 Земельного кодексу України: "У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розмішений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається".

В редакції, що діяла на момент укладення договору купівлі - продажу між ТОВ "Тіріт Компані" та ТОВ "ІМПУЛЬС КАПІТАЛ" від 23.06.2021 року, статтею 377 Цивільного кодексу України було визначено, що: "1. До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). 2. Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації)".

Згідно до п. с) ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення договору купівлі - продажу між ТОВ "Тіріт Компані" та ТОВ "ІМПУЛЬС КАПІТАЛ" від 23.06.2021 року), підставою припинення права користування земельною ділянкою є: е) набуття іншою особою права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Частиною 3 ст. 7 ЗУ "Про оренду землі", в редакції, що діяла на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна між третіми особами-1 та 2, визначено, що: "До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда".

Отже, в момент набуття як ТОВ "Тіріт Компані", так і, тим більше, ТОВ "ІМПУЛЬС КАПІТАЛ", права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці із кадастровим номером 6310138800:04:004:0057, у ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" припинилось право користування (право оренди) земельною ділянкою на підставі договору.

В постанові Верховного суду від 04 червня 2019 року у справі № 914/1925/18 зазначено наступне:

"Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Разом з цим за частиною третьою статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого манна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною другою статті 120 ЗК України.

Тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже договір не підлягає розірванню.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30,05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06,2018 у справі № 920/717/17, від 20.06.2018 у справі № 913/661/17, від 27.06.2018 у справі № 921/613/17-Г/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18.

7.12 Аналогічна правова позиція, що у розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови) право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні, і що після відчуження об`єктів нерухомості позивачі не повинні сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої вони вже не с, а зобов`язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості, викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 у справі № 915/1416/17, від 06.12,2018 у справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17.

7.13. У разі переходу права власності на нерухоме майно, розміщене на земельній ділянці, яка знаходилась в користуванні відчужувана цього майна, новий власник майна набуває відповідне право користування цією ділянкою у тому ж обсязі та умовах, які були у попереднього власника, що, відповідно, передбачає припинення права користування цією ділянкою у попереднього землекористувача. При цьому, враховуючи, що відповідний договір, укладений з попереднім власником, розірванню не підлягає, а продовжує діяти на тих самих умовах і в тому самому обсязі для нового власника майна, тобто фактично відбувається заміна сторони у зобов`язанні, відповідні обставини виключають застосування до таких правовідносин статті 1212 ЦК України, оскільки в такому разі не йдеться про набуття або збереження майна за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала, що однією з обов`язкових ознак кондикційних зобов`язань. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 05.02.2019 року у справі № 914/1131/18.

7.14 При цьому якщо внаслідок відчуження нерухомого майна, розташованого на орендованій земельній ділянці, відчужувач повністю вибуває з орендних правовідносин за відповідним договором оренди, його подальші дії як їх учасника, спрямовані на припинення цих правовідносин, зокрема підписання правочину про припинення відповідного договору оренди, не тягнуть настання правових наслідків для нового власника майна як орендаря земельної ділянки. Відповідно до частини першої статті 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Отже правочин з припинення договору оренди, вчинений відчужувачем нерухомого майна, який на час його вчинення не є орендарем земельної ділянки за цим договором, тобто не є стороною у відповідному зобов`язанні, не припиняє зобов`язання за договором оренди для нового власника нерухомого майна, не припиняє його права та обов`язки як орендаря.".

Відповідно до ст. 286.1 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є:

а) дані державного земельного кадастру;

б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, відповідно до п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, не виконав свого обов`язку та не подав до податкового органу повідомлення про внесення змін до спірного договору оренди землі (в частині зміни орендаря), отже, не виконав свій обов`язок, передбачений п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, в результаті чого, як в тексті договору оренди землі, так і Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, орендарем, як і раніше, значиться ТОВ "Корпорація "Агро-Союз".

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав.

Так, позивачем обрано способом захисту свого порушеного права - визнання права оренди позивача припиненим (відсутності права оренди) з 21.12.2015 року.

У відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 663/1651/21 (провадження № 61-18805св21) зроблено висновок, що "згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що однаково означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків. Приписи, зокрема, статті 16 ЦК України не передбачають такого способу захисту права та інтересу як визнання договору припиненим, а реалізація таких способів захисту як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору. Звертаючись до суду з вимогою про визнання договору припиненим, позивач прагне досягнути юридичної визначеності, у відносинах з відповідачем, тобто прагне отримати підтвердження судом припинення певних прав іншої сторони договору. У такому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (пункт 59)). Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала потреба у повторному зверненні до суду. Тому спосіб захисту, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися для захисту інтересу в юридичній визначеності лише в разі неможливості захисту позивачем його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)). Передбачений у пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України спосіб захисту цивільних прав та інтересів може стосуватися визнання як наявності права, так і його відсутності. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у юридичній визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.14) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 54-56)). Підсумовуючи, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін (статті З, 12-15, 20 ЦК України), потрібно зробити висновок про те, що в разі невизнання орендарем припинення його права оренди, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України. Отже, право орендодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання права орендаря таким, що припинене, а не шляхом припинення договору оренди землі".

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20 (проваджений № 12-20гс22) зазначено наступне:

"65. Поняття охоронюваного законом інтересу в логічно-смисловому зв`язку з поняттям суб`єктивного права визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

66. Безпосереднє згадування в нормах права інтересів особи як об`єкта правового захисту в певній мірі прирівнює їх до суб`єктивних прав. Тобто законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами, можна розглядати як доправову категорію, у якій інтерес передує правам та обов`язкам, тобто виступає як "суб`єктивне право, що може виникнути у майбутньому".

67. Розмежовуючи поняття прав та інтересів, Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначив, що і суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення в межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

68. Одним з таких законних інтересів є інтерес до правової визначеності у відносинах у суспільстві для знання та розуміння своїх прав й обов`язків, а також передбачуваності наслідків своїх дій чи бездіяльності.

69. Якщо дії або бездіяльність інших осіб створюють для особи правову невизначеність щодо її прав і обов`язків у відносинах із цими особами, така особа може звернутись до суду для захисту свого інтересу у правовій визначеності у відносинах із цими особами.

70. У цій справі позивач звернувся до суду не за захистом свого права на припинення зобов`язання (як помилково вважає відповідач), а за захистом свого законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за Кредитним договором.

71. Ураховуючи цей висновок, Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент відповідача про те, що подання позивачем позову в цій справі не спрямовано на захист його прав, а є спробою встановлення обставин для використання в подальшому в судових спорах в іноземних державах.

72. Спір у цій справі стосовно правової визначеності виник у конкретних відносинах між позивачем та відповідачем щодо стану їх прав і обов`язків за Кредитним договором та ніяким чином не стосується відносин між іншими особами, відносин інших осіб з позивачем або відповідачем, а також інших відносин між позивачем та відповідачем".

Також, в цій же постанові Верховним судом зроблено висновок, що "одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, є визнання права". [...] Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права чи інтересу та припинення дій, які порушують це право або інтерес. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу в потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. При цьому правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги".

В постанові Великої палати Верховного суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц зазначено наступне: "За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.

55. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками.

56. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

57. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках:

-кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, Інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

-особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

58. Водночас Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

59. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення мас забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такни спосіб захисту є виключно превентивним.

60. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушено, права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.

64. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

67. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина друга статті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України).

71. Отже, ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися, виходячи з обставин справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії)".

Відповідно до ч.4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Крім того, за змістом частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

При цьому, в постанові Верховного суду від 23 травня 2023 року у cправі № 927/8/22 зазначено наступне: "З огляду на те, що станом на час пред`явлення позову у позивача не виникло право оренди, оскільки позивачем не здійснено держану реєстрацію права оренди земельної ділянки за укладеним з відповідачем-1 договором оренди землі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстави для задоволення позовних вимог".

Втім, відсутність припинення державної реєстрації права оренди за позивачем свідчить про те, що право оренди позивача не припинилось документально, хоча припинено згідно Закону.

Також, в постанові Верховного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 663/1651/21 зазначено наступне: "Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до Закону (частина п`ята статті 6 Закону України "Про оренду землі").

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (частина перша статті 34 Закону України "Про оренду землі").

В оцінці того, у який спосіб орендар повинен повернути отриману в користування земельну ділянку, Верховний Суд у цій справі повинен врахувати певний правовий висновок щодо застосування норми права подібних відносинах. Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 921/613/17-г/17 зазначив, що закон пов`язує виникнення права оренди земельної ділянки з моментом державної реєстрації цього речового права, а з моменту реєстрації припинення речового права оренди земельна ділянка вважається повернутою (пункт 9.34).

Оскільки у справі, що переглядається, на момент звернення до суду з позовом, а також на момент розгляду справи судами право оренди СТВО "Заповіт Ілліча" було зареєстрованим у відповідному реєстрі, відомості про припинення права оренди землі внесені до цього реєстру не були, тому обґрунтованим є висновок про те, що земельна ділянка вважається юридично не повернутою її власникові, а збереження відомостей у державному реєстрі про державну реєстрацію права оренди CTОB "Заповіт Ілліча" є порушенням прав власника на розпорядження своїм майном. З урахуванням того, що власник земельної ділянки не бажала продовжувати дію договору оренди землі, обраний спосіб захисту порушеного права шляхом припинення права оренди товариства є найбільш ефективним та відповідає характерові порушення прав та інтересів позивача.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03 червня 2020 року у справі № 282/773/18-ц (провадження № 61-142Неві9), від 17 липня 2020 року у справі № 282/774/18 (провадження № 61-14187св19), від 20 січня 2021 року у справі № 282/1732/18 (провадження № 61-16378св19).".

Таким чином, Верховний Суд зробив висновок про те, що допоки не буде припинена державна реєстрація права оренди земельної ділянки за товариством, земельна ділянка вважатиметься такою, що не повернута її власникові, тож орендодавець має право на позов про повернення цієї земельної ділянки.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про визнання права оренди ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" за договором оренди землі, кадастровий номер земельної ділянки: 6310138800:04:004:0057, укладеним 20 лютого 2006 року між ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" та Харківською міською радою, припиненим (відсутність права оренди) з 21.12.2015 року є законними, обґрунтованими, доведеними, не спростованими відповідачем, тому такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

В постанові Верховного суду від 04 вересня 2023 року у cправі № 910/5352/21 зазначено наступне: "Велика Палата Верховного Суду також неодноразово вказувала, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи".

Так, посилання відповідача у відзиві на постанову Верховного суду від 19.06.2018 року у справі № 922/3655/17, - не приймаються судом, оскільки правовідносини у цій справі не є тотожними правовідносинам у даній справі, на підставі наступного:

- в постанові Верховного суду від 19:06.2018 року у справі № 922/3655/17 зазначено, що ".... Ураховуючи викладене відчуження частини об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці ...".

Однак, у спірних правовідносинах не йде мова про відчуження частини об`єкту нерухомості, оскільки такий об`єкт нерухомості був відчужений повністю.

Суд приймає посилання позивача про те, що відповідачем було звернуто увагу суду на постанови Верховного суду, зокрема, від 05.09.18 року у справі № 904/9027/17, від 29.11.2018 року у справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 року у справі №902/1592/15, від 27.02.2019року у справі №913/661/17, від 06.03.2019року у справі 3914/2687/17, від 04.04.2019 року по справі №910/797/18, від 12.02,2020року у справі №913/153/18, втім, вищенаведені постанови не спростовують позицію позивача про те, що його право оренди припинилось з продажем нерухомого майна ТОВ "Тіріт Компані".

Також, існує посилання відповідача на п. 9.34 постанови Верховного суду від 26.05.20 року у справі № 921/613/17, оскільки в зазначеному пункті вказано, що "З наведеного слідує, що Закон пов`язує виникнення права оренди земельної ділянки з моментом державної реєстрації цього речового права, а з моменту реєстрації припинення речового права оренди земельна ділянка вважається повернутою".

Однак, позивач зазначав, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно орендарем спірної земельної ділянки, до теперішнього часу, зазначено позивача (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 05.07.2023 року додається). При цьому, нові власники нерухомого майна, яке знаходиться на зазначеній земельній ділянці (треті особи), не реєструють за собою право оренди, з огляду на вищевикладене, судом не приймаються такі посилання, оскільки не спростовують позицію позивача в даному випадку.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відтак, позовні вимоги є законними та обгрунтованими, не спростованими відповідачем, тому є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позивач в судовому засіданні 05.10.2023 просив суд не покладати на відповідача судові витрати, то судовий збір, в даному випадку, залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати право оренди ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" (код ЄДРПОУ 31761141) за договором оренди землі, кадастровий номер земельної ділянки: 6310138800:04:004:0057, укладеним 20 лютого 2006 року між ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" (код ЄДРПОУ 31761141) та Харківською міською радою (код ЄДРПОУ 44591908) припиненим (відсутність права оренди) з 21.12.2015 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "16" жовтня 2023 р.

СуддяЛ.В. Шарко