Постанова

від 09.01.2024 по справі 922/2120/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2024 року м. Харків Справа № 922/2120/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Пуль О.А.

за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх. № 2345 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2120/23, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Шарко Л.В., повне рішення складено 16.10.2023

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "АГРО-СОЮЗ", місто Київ

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіріт Компані", м. Київ,

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпульс Капітал", м. Харків,

до Харківської міської ради, м. Харків

про визнання права оренди припиненим

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2120/23 позовні вимоги задоволені повністю, визнано право оренди ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" (код ЄДРПОУ 31761141) за договором оренди землі, кадастровий номер земельної ділянки: 6310138800:04:004:0057, укладеним 20 лютого 2006 року між ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" (код ЄДРПОУ 31761141) та Харківською міською радою (код ЄДРПОУ 44591908) припиненим (відсутність права оренди) з 21.12.2015 року.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Харківська міська рада звернулася через систему "Електронний суд" 06.11.2023 до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити та скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 по справі № 922/2120/23; у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агро-Союз» до Харківської міської ради, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіріт Компані», Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпульс Капітал» про визнання права оренди припиненим відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 залишено без руху апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх. № 2345 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2120/23.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2120/23.

Після усунення недоліків, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.11.2023, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради (вх. № 2345 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2120/23; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться "09" січня 2024 р. о 10:45 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.

21.12.2023 від представника ТОВ "Корпорація "АГРО-СОЮЗ" через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№15845), в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу Харківської міської ради без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

25.12.2023 до суду апеляційної інстанції через систему "Електронний суд" від представника ТОВ "Корпорація "АГРО-СОЮЗ" адвоката Сироткіна Сергія Станіславовича надійшли заяви (вх. №16067) про участь у судовому засіданні 09 січня 2024 р. в межах справи №922/2120/23 у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку (26.12.2023 повторно надійшла заява (вх. №16076) про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції з відповідними додатками), яка задоволена ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.12.2023.

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 09.01.2024 розпочалось в режимі відеоконференції за участю представників позивача та відповідача.

Присутній в судовому засіданні в приміщенні суду апеляційної інстанції представник апелянта надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі, відмовивши в задоволені позовних вимог позивача повністю.

Присутній в судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, підтримавши доводи відзиву на апеляційну скаргу, зазначивши про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно довідки про доставку електронного листа, яка сформована в програмі Діловодство спеціалізованого суду, ухвала суду від 28.11.2023 про відкриття апеляційного провадження доставлена в електронний кабінет ТОВ "Тіріт Компані" 30.11.2023 (т.2, а.с.92). Також вказана ухвала від 28.11.2023 направлялась судом апеляційної інстанції на юридичну адресу ТОВ "Імпульс Капітал", проте не була вручена адресу та повернута на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 95-100).

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено умови для реалізації учасниками справи прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 2 статті 273 цього Кодексу, однак треті особи не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників третіх осіб.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2006 року між ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" (далі позивач, орендар) та Харківською міською радою (далі відповідач, орендодавець, апелянт) було укладено договір оренди землі загальною площею 0,3026 га (далі - договір), згідно п. 1 якого орендодавець на підставі рішення ХХІ сесії Харківської міської ради IV скликання від 24.11.2004 року №198/04 "Про припинення та надання в користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі транспорту, яка знаходиться: місто Харків, проспект Гагаріна, 54-А (т.1, а.с. 13-14).

Договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А., реєстровий номер 1420, зареєстрований в Державному реєстрі земель за № 940667100007 від 20.02.2006р. Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки:6310138800:04:004:0057 загальною площею 0,3026 га, яка знаходиться: місто Харків, проспект Гагаріна, 54-А,. (т.1, а.с. 15)

Згідно п. 3 договору, на зазначеній земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля літ. "А-2" (пункт 3 договору), яка належить орендареві на праві колективної власності.

Строк оренди - до 01.12.2029 року (пункт 8 договору).

Відповідно п. 40 договору, перехід права власності на будівлі та споруди, які розташовані на орендованій земельній ділянці до другої особи є підставою для розірвання договору та укладення договору оренди з новим власником будинків та споруд.

21.12.2015 року між ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" (продавець, позивач) та ТОВ "Тіріт Компані" (далі - третя особа-1) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі літ. "А-2", що знаходиться за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, 54-а, розташованої на орендованій земельній ділянці (а.с.23-24). Вказане також підтверджується відомостями витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.12.2015, наданого приватним нотаріусом Тишко І.О.

21.12.2015 ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" та ТОВ "Тіріт Компані" підписали акт приймання-передачі нерухомості за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 21.12.2015 (а.с. 25).

Позивач вказує, що ТОВ "Тіріт Компані" не укладало новий договір оренди землі з орендодавцем, також не укладало додаткову угоду про зміну орендаря до діючого договору, укладеного з позивачем. Відповідно, ТОВ "Тіріт Компані" не підписувало з орендодавцем й акт приймання-передачі земельної ділянки.

В подальшому між ТОВ "Тіріт Компані" (третя особа-1, продавець) та ТОВ "Імпульс Капітал"(далі - третя особа-2, покупець) 23.06.2021 року було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мараєвою М.В., зареєстрованим в реєстрі за № 700, за яким продавець передає у власність покупця нежитлову будівлю літ. "А-2" загальною площею 2292,7 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: Харківська обл., місто Харків, проспект Гагаріна, будинок 54-А (а.с. 27-29).

23.06.2021 ТОВ "Тіріт Компані" та ТОВ "Імпульс Капітал" підписали акт приймання-передачі нерухомості за договором купівлі-продажу від 23.06.2021 (а.с. 30).

Оскільки фактично ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" не користується земельною ділянкою з 21.12.2015, а ТОВ "Тіріт Компані" з 23.06.2021, позивач 02.03.2023 року звернувся до Харківської міської ради з листом за вих. № б/н "Про розірвання договору оренди землі", в якому просив: 1. Укласти із ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" додаткову угоду до договору оренди землі, площею 0,3026 га, кадастровий номер 6310138800:04:004:0057 що зареєстрований в Державному реєстрі земель за № 940667100007 від 20.02.2006р. про його розірвання, внаслідок переходу права власності на нежитлову будівлю літ. "А-2", що розташована на орендованій земельній ділянці. 2. Прийняти від ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" земельну ділянку за актом приймання передачі (т.1, а.с. 32-36).

У відповідь на звернення позивача, Харківська міська рада листом від 29.03.2023 року № 1751/0/225-23, посилаючись на ч.2 ст.120 Земельного кодексу України та Положення про оренду землі в м. Харкові, затверджене рішенням 26 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 17.04.2019 №1554/19, повідомила відповідача, що наразі Департаментом земельних відносин проінформовано ТОВ "Імпульс Капітал" про необхідність вжиття передбачених Положенням заходів щодо оформлення додаткової угоди про заміну сторони договору оренди землі №940667100007 від 20.02.2006, площею 0,3026 га по просп Гагаріна, 54-А. У зв`язку із чим укладання додаткової угоди щодо дострокового розірвання договору оренди землі від 20 лютого 2006 року неможливе (т.1, а.с.37).

Вказане стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Харківської області з позовною заявою з вимогами про визнання права оренди ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" за договором оренди землі, кадастровий номер земельної ділянки: 6310138800:04:004:0057, укладеним 20 лютого 2006 року між ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" та Харківською міською радою припиненим (відсутність права оренди) з 21.12.2015 року.

Позивач в якості обґрунтування позовних вимог вказав, що в момент набуття як ТОВ "Тіріт Компані", так і ТОВ "Імпульс Капітал", права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці із кадастровим номером 6310138800:04:004:0057, у ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" припинилось право користування (право оренди) земельною ділянкою на підставі договору. Натомість у ТОВ "Тіріт Компані", а згодом - у ТОВ "Імпульс Капітал", починаючи з 23.06.2021 року, виникло зобов`язання щодо укладення договору оренди землі із орендодавцем - Харківською міською радою, а також обов`язок щодо сплати орендної плати за користування землею. За твердженнями позивача, починаючи з 23.06.2021 року ТОВ "Імпульс Капітал" користується земельною ділянкою разом із нежитловою будівлею з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту нерухомості за договором купівлі - продажу від 23.06.2021 року, при цьому протиправно не переоформлює на себе право оренди з відповідачем та не сплачує орендну плату за фактичне користування земельною ділянкою. Відповідно до п.5.5. договору купівлі-продажу від 23.06.2021 року, укладеного між ТОВ "Тіріт Компані" та ТОВ "Імпульс Капітал": "У зв`язку із набуттям права власності покупцем на предмет договору, сторони зобов`язані здійснити необхідні дії щодо виконання відповідних вимог статей 120,141 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статті 31 Закону України "Про оренду землі", пов`язані із припиненням дії договору оренди землі, вказаного у підпункті 1.5 пункту 1 цього договору...". Таким чином, як стверджує позивач, ТОВ "Імпульс Капітал" взяло на себе зобов`язання здійснити необхідні дії щодо виконання відповідних вимог законодавства, пов`язаного із укладенням договору оренди землі, площею 0,3026 га, кадастровий номер 6310138800:04:004:0057, з Харківською міською радою, проте ухиляєтсья від узятих на себе зобов`язань. Натомість, у зв`язку з наполегливими вимогами до позивача з боку контролюючих (податкових) органів подати декларацію з плати за землю за 2022 рік та сплатити податкові зобов`язання з плати за землю за 2022 рік; тим, що третя особа-2 вже майже 2 роки умисно зволікає з документальних переоформленням на себе договору оренди земельної ділянки та не сплачує за неї орендну плату; необхідністю позивачу юридично засвідчити факт припинення в нього права оренди ще з 21.12.2015 року, щоб унеможливити подання до нього будь-яких претензій, позовних заяв, проведення податкових перевірок, донарахування податкових зобов`язань тощо з боку контролюючих органів, зокрема, Державної податкової служби, позивач звернувся до відповідача із відповідним листом з вимогою про укладання додаткової угоди про розірвання договору оренди землі та отримавши відмову звернувся до суду із вказаним позовом.

05.10.2023 місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог позивача (т.2, а.с. 14-20).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції посилаючись на ч. 4 ст.120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, п. с) ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, ч. 3 ст. 7 ЗУ "Про оренду землі" (в редакції, що діяла на момент укладення договору купівлі - продажу між 1 та 2 третіми особами), виходив з того, що в момент набуття як ТОВ "Тіріт Компані", так і, тим більше, ТОВ "Імпульс Капітал" права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці із кадастровим номером 6310138800:04:004:0057, у ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" припинилось право користування (право оренди) земельною ділянкою на підставі договору. Посилаючись на практику Верховного суду (постанову від 04 червня 2019 року у справі №914/1925/18), суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною другою статті 120 ЗК України. Тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже договір не підлягає розірванню. Крім того, суд першої інстанції вказав, що відповідач, не виконав свого обов`язку та не подав до податкового органу повідомлення про внесення змін до спірного договору оренди землі (в частині зміни орендаря), отже, не виконав свій обов`язок, передбачений п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, в результаті чого, як в тексті договору оренди землі, так і Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, орендарем, як і раніше, значиться ТОВ "Корпорація "Агро-Союз". Посилаючись на ст. 16 ЦК України, ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України, ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч.4 ст. 334 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду землі", постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 663/1651/21 (обраний спосіб захисту порушеного права шляхом припинення права оренди є найбільш ефективним та відповідає характерові порушення прав та інтересів позивача), постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №910/14224/20, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, постанову Верховного суду від 23 травня 2023 року у справі № 927/8/22, від 28 вересня 2022 року у справі № 663/1651/21, суд першої інстанції зазначив, що відсутність припинення державної реєстрації права оренди за позивачем свідчить про те, що право оренди позивача не припинилось документально, хоча припинено згідно Закону. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання права оренди ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" за договором оренди землі, укладеним 20 лютого 2006 року між ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" та Харківською міською радою, припиненим (відсутність права оренди) з 21.12.2015 року є законними, обґрунтованими, доведеними, не спростованими відповідачем, тому такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Харківська міська рада не погодилась з рішенням Господарського суду Харківської області від 05.10.2023, що і стало підставою для звернення до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилаючись на ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України, ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, станом на момент переходу права власності на нежитлову будівлю літ. «А-2» до ТОВ «Тіріт Компані») зазначив, що зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За даними нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачає механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Апелянт вказав, що судом першої інстанції не враховано, правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, відповідно якої у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, не залежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі. Отже, ТОВ «Корпорація «Агро-Союз» в силу прямої норми закону не є орендарем земельної ділянки з моменту відчуження об`єкту нерухомого майна. Починаючи з 21.12.2015 року обов`язок виконання умов договору оренди покладено на особу, до якої перейшло право власності на нежитлову будівлю літ. «А-2», розташовану за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 54-А. За твердженням апелянта, позивач звернувся до суду для досягнення юридичної визначеності у відносинах з відповідачем, фактично прагне отримати підтвердження судом припинення прав щодо користування земельною ділянкою, тобто заявлений у даній справі позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (припинення договору в силу закону) та не стосується захисту права цивільного, а тому задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача, яке вже захищено законом. На думку Харківської міської ради, заявлена у цій справі вимога про визнання права оренди припиненим, не приводить до поновлення порушеного, на думку позивача, права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення. Також апелянт вказав, що на органи місцевого самоврядування покладено обов`язок подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання. Тобто, орган місцевого самоврядування повинен здійснити вищевказані дії після вчинення відповідного правочину. Але, в даних правовідносинах, між Харківською міською радою та іншими сторонами, до яких перейшло право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Харків, пр-т Гагаріна, 54-А, жодні цивільно-правові угоди не укладались, у зв`язку з чим інформація щодо внесення змін у спірний договір до контролюючих органів не направлялась. Водночас, даний факт не свідчить про те, що Харківською міською радою не визнається автоматичний перехід права оренди земельної ділянки від ТОВ «Корпорація «Агро-Союз» до ТОВ «Тіріт Компані», який прямо передбачений законом. При цьому у разі автоматичного переходу права оренди земельної ділянки Податковим кодексом України не покладено на органи місцевого самоврядування обов`язку щодо інформування контролюючих органів за місцезнаходженням земельної ділянки про зміни. Відповідач також зазначив, що суд першої інстанції посилався на правові позиції Верховного суду, проте правовідносини в межах даної справи не є подібними. Також, судом першої інстанції не враховано посилання Харківської міської ради на постанову Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 921/613/17, відповідно якої після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки (т.2, а.с. 36-45).

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача наполягав, що в момент набуття як ТОВ «Тіріт Компані», так і, тим більше, ТОВ "Імпульс Капітал", права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці із кадастровим номером 6310138800:04:004:0057, у ТОВ «Корпорація «Агро-Союз» припинилось право користування (право оренди) земельною ділянкою на підставі договору. Натомість у ТОВ «Тіріт Компані», а згодом у ТОВ "Імпульс Капітал", починаючи з 23.06.2021 року виникло зобов`язання щодо укладення договору оренди землі із орендодавцем - Харківською міською радою, а також обов`язок щодо сплати орендної плати за користування землею, якого останній уникає. Посилаючись на п. 38 Договору, 40 Договору оренди від 20.02.2006, ч.3 ст.7 ЗУ «Про оренду землі, ст.377 Цивільного кодексу України, ч.4 ст.120 Земельного кодексу України, та щоб унеможливити подання до позивача будь-яких претензій, позовних заяв, проведення податкових перевірок, донарахування податкових зобов`язань тощо з боку контролюючих органів, зокрема, Державної податкової служби, позивач звернувся до відповідача з листом за вих. № б/н «Про розірвання договору оренди землі», однак, листом від 29.03.2023 року № 1751/0/225-23 відповідач повідомив про неможливість укладання додаткової угоди щодо дострокового розірвання договору оренди землі з ним. Посилаючись на постанови Верховного Суду від 04 червня 2019 у справі№914/1925/18, Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, від 27 листопада 2018 року у справі №905/2260/17, від 26 січня 2021 у справі №522/1528/15ц, Верховного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 663/1651/21, позивач звертав увагу суду, зокрема, на наступні правові висновки: «право орендодавця підлягає судовому захисту за його позовом про визнання права оренди припиненим, а не шляхом припинення договору оренди землі, як помилково було зазначено судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції»; «звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, він прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати», «допоки не буде припинена державна реєстрація права оренди земельної ділянки за товариством, земельна ділянка вважатиметься такою, що не повернута її власникові, тож орендодавець має право на позов про повернення цієї земельної ділянки». Щодо позовних вимог про припинення договору оренди, як належного способу захисту, позивач посилався на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 та від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/1, Верховного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 914/393/19. Також позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідач, який зазначає про начебто автоматичну заміну сторони орендаря в спірному договорі оренди землі, не виконав свого обов`язку та не подав до податкового органу ні до 01.01.2016 року, ні станом на дату розгляду цієї справи в суді, жодного повідомлення про внесення змін до спірного Договору оренди землі (в частині зміни орендаря), отже, не виконав свій обов`язок, передбачений п. 288.1 ст. 288 ПК України. Водночас з червня 2021 року і по дату подання до суду цих додаткових пояснень відповідач жодного разу не здійснив нарахування ТОВ «Імпульс Капітал» орендної плати за спірним договором оренди землі, доказів протилежного відповідачем не надано. Посилаючись на Порядок ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17 жовтня 2012 р. № 1051, позивач зазначив, що державний кадастровий реєстратор вносить дані про зміну відомостей про користувачів (зокрема, орендарів) земельних ділянок виключно на підставі даних, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому, подання заявником заяви до державного кадастрового реєстратора щодо заміни орендаря земельної ділянки, який фактично змінився майже 8 років тому, Порядком не передбачено. Станом на 21.12.2015 року, коли позивач продав нерухоме майно третій особі-1, жодних норм щодо одночасності проведення нотаріальних та реєстраційних дій, а також статті 31-2 закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не існувало, отже, державний реєстратор речових прав на нерухоме майно (і, відповідно, державний кадастровий реєстратор) не вносили жодних змін до відповідних державних реєстрів в частині заміни сторони орендаря в спірному договорі оренди землі з ТОВ «Корпорація «Агро-Союз» на ТОВ «Тіріт Компані». Станом на сьогодні закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» теж не передбачає права заявника звернутись з заявою про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за нотаріально укладеним договором купівлі-продажу будівлі, який знаходиться на орендованій земельній ділянці і який був укладений 7 років тому. Позивач також вважає, що правовідносини у справі № 914/393/19 (на які посилався відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції), не є подібними правовідносинам у справі №922/2120/23, оскільки відрізняються як суб`єктним складом, так і, що головне, предметом спору та обставинами справи. Позивач також зазначає, що в більш пізніх постановах, прийнятих після 05.02.2020 року, Верховний суд визнав можливим визнати припиненим право оренди землі (постанови Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 663/1651/21, від 23 травня 2023 року у справі № 927/8/22, від 28 вересня 2022 року у справі № 663/1651/21). Крім того, позивач вказував на суперечливу поведінку відповідача та посилання на постанову Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №910/20774/18, адже відповідач, до подання відзиву на позовну заяву, ніяку «автоматичність» заміни орендаря в договорі оренди землі з позивача на ТОВ «Імпульс Капітал» не визнавав, більше того, прямо зазначив в своєму листі, що обов`язково потрібно укласти додаткову угоду про заміну орендаря в договорі оренди землі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

За приписами частини 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ТОВ "Корпорація "АГРО-СОЮЗ" про визнання правовідносин за договором оренди землі від 20.02.2006 припиненими для позивача з 21.12.2015. Підставою позову є перехід права оренди земельної ділянки згідно з положеннями статей 120, 141 Земельного кодексу України, статей 7, 31 Закону України "Про оренду землі", статті 377 Цивільного кодексу України до нових власників нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці.

Колегія суддів зазначає, що правовідносини щодо виникнення, зміни, припинення права користування земельною ділянкою врегульовані Земельним та Цивільним кодексами України, Законами України "Про оренду землі", Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до положень ч.2 статті 125 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання з позивачем договору оренди від 20.02.2006) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Статтею 125 Земельного кодексу України (яка діє в редакції Закону № 1066-VI від 05.03.2009 та є чинною й на теперішній час) передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на момент укладання з позивачем договору оренди від 20.02.2006) обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема: право власності на нерухоме майно; право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на момент укладання позивачем з 1-третьою особою договору купівлі продажу нерухомого майна від 21.12.2015) обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме, зокрема: право власності на нерухоме майно; право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Питання щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання позивачем з третьою особою-1 договору купівлі продажу нерухомого майна від 21.12.2015) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно з частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України ( в редакції чинній на момент укладання позивачем з третьою особою-1 договору купівлі продажу нерухомого майна від 21.12.2015) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма відповідними власності складовими - володінням, користуванням, розпорядженням ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі №910/22093/17, від 20.03.2019 у справі № 910/6186/17.

За змістом статті 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

З урахуванням наведеного після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже, й відповідні права та обов`язки. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 920/675/17, від 18.02.2020 у справі №907/132/19.

Згідно із частиною 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" (тат і далі в редакції чинній на момент укладання позивачем з третьою особою-1 договору купівлі продажу нерухомого майна від 21.12.2015) до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

За змістом частини 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Тобто особа, яка набула права власності на це нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новий власник набув право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 910/16433/21, від 06.09.2022 у справі № 920/591/21, від 09.02.2022 у справі № 914/3250/20, від 13.10.2020 у справі № 908/3146/19.

У розумінні наведеної норми законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови) право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, до якого переходить право оренди, набуває право оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 913/165/21, від 06.09.2022 у справі № 920/591/21, від 12.10.2021 у справі № 905/1695/19, від 26.05.2020 у справі № 921/613/17-г/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц викладено подібний правовий висновок про те, що після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене.

У постанові від 25.02.2020 у справі № 922/510/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що особа, яка набула права власності на це майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.

Як встановлено судом, земельна ділянка була надана позивачу у користування на підставі договору оренди землі від 20.02.2006, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А., реєстровий номер 1420, зареєстрований в Державному реєстрі земель за №940667100007 від 20.02.2006р.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, ТОВ "Корпорація "АГРО-СОЮЗ" є орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 6310138800:04:004:0057 у строк до 01.12.2029 року.

Як зазначалось вище, 21.12.2015 року між ТОВ "Корпорація "Агро-Союз" та ТОВ "Тіріт Компані" укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі літ. "А-2", що знаходиться за адресою: м. Харків, проспект Гагаріна, 54-а, розташованої на орендованій земельній ділянці.

Отже, право власності на нежитлові приміщення, які знаходяться на орендованій ТОВ "Корпорація "АГРО-СОЮЗ" земельній ділянці згідно з договором оренди землі від 20.02.2006, у позивача припинилося, а у ТОВ "Тіріт Компані" виникло з моменту реєстрації такого права.

Суд зауважує, що відчуження майна (нежитлових приміщень) відбулося 21.12.2015, тому саме з наступного дня - 22.12.2015 у позивача припинилося право користування усією земельною ділянкою за адресою: місто Харків, проспект Гагаріна, 54-А, кадастровий номер 6310138800:04:004:0057, загальною площею 0,3026 га.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що договір оренди землі від 20.02.2006, укладений між Харківською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Корпорація "АГРО-СОЮЗ" (орендар), не припинив свою дію в цілому, а відбулася заміна сторони в зобов`язанні, а саме орендаря - ТОВ "Корпорація "АГРО-СОЮЗ" на нового орендаря - власника нежитлових приміщень. Так сторона орендаря в договорі оренди землі від 20.02.2006 в силу дії норм чинного законодавства зазнала фактичної заміни, тому права та обов`язки позивача за договором оренди землі від 20.02.2006 повинні бути припиненими.

Натомість в подальшому 23.06.2021 ТОВ "Тіріт Компані" здійснило відчуження права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці із кадастровим номером 6310138800:04:004:0057, на користь "Імпульс Капітал".

Позивач стверджує, що як на момент продажу позивачем ТОВ "Тіріт Компані" нерухомого майна, так навіть на момент продажу цього нерухомого майна ТОВ "Тіріт Компані" на користь ТОВ "Імпульс Капітал", був відсутній механізм документального переоформлення автоматичного переходу права оренди земельної ділянки під проданим нерухомим майном, який з`явився лише 20 серпня 2021 року.

У зв`язку із вказаним та відмовою відповідача в укладанні додаткової угоди щодо дострокового розірвання договору оренди землі, позивач звернувся до суду вказаним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги про визнання право оренди позивача за договором оренди землі укладеного з відповідачем припиненим (відсутність права оренди) з 21.12.2015 року, дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, а отже щодо обрання позивачем належного способу захисту свого порушеного права.

Колегія суддів, перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника щодо обрання позивачем неналежного способу захисту в межах даної справи, зазначає таке.

Визначення предмета та підстав позову є правом позивача, у той час як встановлення його обґрунтованості - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, і саме у такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. Отже, обрання позивачем способу захисту, який не відповідає змісту правовідносин, не здатний відновити порушені права з огляду на відсутність механізму виконання такого рішення, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.04.2023 у справі № 902/311/22, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21, від 19.01.2022 у справі № 910/6899/21.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 04.04.2023 у справі № 902/311/22, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 04.10.2022 у справі №914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.

Так у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17 (на яку посилається скаржник у апеляційній скарзі та посилався у відзиві на позовну заяву) вказано, що позивачі звернулись до суду з позовною вимогою про визнання припиненими правовідносин оренди землі з дати відчуження об`єктів нерухомості, посилаючись при цьому на положення законодавства, які прямо передбачають припинення таких правовідносин у зв`язку з відчуженням майна. У зв`язку із чим Верховний Суд погодився з доводами скаржника про те, що позивачами неправильно обрано спосіб захисту свого права відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, оскільки заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на встановлення факту, що має юридичне значення, який вже відбувся та який може встановлюватись господарським судом лише за наявності спору про право цивільне, а отже, заявлена у справі вимога сама по собі не може бути предметом окремого позову.

У цій справі суд першої інстанції правильно встановив факт припинення права оренди позивача земельною ділянкою в силу закону, тобто фактичне припинення правовідносин між сторонами за договором оренди землі від 20.02.2006 у зв`язку з переходом права оренди до набувача нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, проте дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки за висновками апеляційного господарського суду, позов ТОВ "Корпорація "АГРО-СОЮЗ" містить вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (припинення правовідносин), та не стосується захисту права цивільного, тому задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке вже захищено законом.

За таких обставин оскаржуване судове рішення суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, на які посилається скаржник, оскільки суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги у справі №922/2120/23, та не врахував, що обрання способу захисту, який не відповідає змісту порушеного права та не забезпечить його поновлення, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Вказані висновки також узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду наведеною в постанові у справі №903/852/21 від 23.08.2023.

Водночас колегія суддів вважає безпідставним в межах вказаної справи посилання суду першої інстанції на постанови (на які також посилався позивач) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі №663/1651/21 (спір про визнання припиненим договору оренди землі, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання товариства повернути земельну ділянку власникові), постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №910/14224/20 (спір про визнання припиненими всіх зобов`язань заводу перед банком за кредитним договором), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (спір про визнання договору поруки припиненим та про визнання договору поруки частково недійсним), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (спір про визнання припиненими договорів іпотеки), від 27.11.2018 у справі №905/2260/17 (спір про визнання договору оренди нежитлового приміщення припиненим) та на постанову Верховного суду від 23 травня 2023 року у справі №927/8/22 (спір про визнання укладеним договору оренди землі та зобов`язання провести державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки), оскільки зазначені справи не є справами з подібними правовідносинами зі справою №922/2120/23 та стосується інших обставин справи.

Отже, судом першої інстанції під час розгляду даної справи не було враховано вищевикладеного, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення про задоволення позову, яке не може бути залишено в силі.

Таким чином, наведені скаржником підстави апеляційного оскарження, в частині обрання позивача неефективного способу захисту, є обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому наявні підстави для його скасування та прийняття нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу і не впливають на результат вирішення спору, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Харківської міської ради (вх. № 2345 Х/2) підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2120/23 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 2 ст. 275, ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2120/23 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17.01.2023.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.А. Пуль