Рішення

від 05.10.2023 по справі 927/985/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

05 жовтня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/985/23 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Блек Даймонд»,

код ЄДРПОУ 39152435, вул. Заводська, 49, смт Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область, 62370

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Черниш-Агро»,

код ЄДРПОУ 39470491, вул. Перемоги, 1-А, с. Черниш, Чернігівський район, Чернігівська область, 15526

Предмет спору: про стягнення 6 624 134,46 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Чумаченко А. В., адвокат;

від відповідача: Матвійчук А. С., адвокат,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Блек Даймонд» звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Черниш-Агро», у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 6 624 134,46 грн, з яких 3 298 801,29 грн основного боргу, 1 063 129,84 грн інфляційних втрат, 160 821,72 грн 3% річних, 1 210 705,26 грн пені та 890 676,35 грн штрафу.

Процесуальні дії у справі.

У зв`язку з недодержанням позивачем вимог, викладених у ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 19.07.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 07.08.2023 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 05.09.2023 о 10:00 та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позовну заяву.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 07.08.2023 відповідач отримав 16.08.2023, а отже останнім днем для подання відзиву є 31.08.2023.

30.08.2023 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, а також клопотання про витребування оригіналів письмових доказів з доданими до них документами.

За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 04.09.2023 постановлено підготовче засідання, призначене на 05.09.2023 о 10:00, провести в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку.

У підготовчому засіданні 05.09.2023 суд долучив до матеріалів справи поданий відповідачем відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, як такий, що поданий у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з його урахуванням.

Відповідач також просить витребувати у позивача оригінали договору купівлі-продажу №27/05/2021-Ч-БУ від 27.05.2021 та договору зберігання №5-2705/21-Ч-ХР від 27.05.2021 з додатками до них, а також оригінали усіх документів, які могли бути складені у зв`язку із виконанням сторонами вказаних договорів.

Подане клопотання обґрунтоване втратою відповідачем документів щодо господарських взаємовідносин між ТОВ «Черниш-Агро» та ТОВ «Блек Даймонд» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та окупації с. Черниш, де розташований відповідач, на підтвердження чого надано відповідні довідки, а також наявністю сумнівів щодо відповідності копій наданих доказів їх оригіналам.

Відповідно до ч. 6 ст. 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Суд задовольнив зазначене клопотання відповідача та зобов`язав позивача надати суду оригінали документів, вказаних у клопотанні.

У підготовчому засіданні 05.09.2023 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 05.10.2023 на 11:00.

Ухвалою суду від 05.09.2023 повідомлено сторін про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 05.10.2023.

18.09.2023 від позивача до суду надійшли заперечення на відзив з доданих до ними документами, а 26.09.2023 від відповідача заперечення проти відповіді позивача на відзив.

У судовому засіданні 05.10.2023 представник відповідача заперечила проти прийняття до розгляду доданих позивачем до відповіді на відзив доказів податкової звітності відповідача та податкових накладних, оскільки такі докази наявні лише у відповідача та у органів ДПС, а позивач не довів їх отримання законним шляхом.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що позивач не надав доказів отримання податкової звітності відповідача у законний спосіб, а тому не прийняв такі докази як недопустимі. Інші докази, додані позивачем до відповіді на відзив, суд прийняв до розгляду.

У судовому засіданні 05.10.2023 суд долучив до матеріалів справи подані сторонами заяви по суті (відповідь позивача на відзив та заперечення позивача на відповідь), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

Представник позивача подав суду витребувані оригінали документів, а саме: договір купівлі-продажу №27/05/2021-Ч-БУ віл 27 травня 2021 року на 3 аркушах, додатки до договору: специфікацію від 27 травня 2021 року, додаткову угода №1 від 30 червня 2021 року, договір зберігання №5-2705/21-Ч-ХР від 27 травня 2021 року на 3 аркушах, акт прийому-передачі товару від 29 травня 2021 року банківської виписки по особовим рахункам за 24.06.2021, які оглянуті судом у судовому засіданні, невідповідності цих оригіналів документів їх паперовим копіям не встановлено.

У судовому засіданні 05.10.2023 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу №27/05/2021-Ч-БУ від 27.05.2021 (далі Договір купівлі-продажу) в частині повної сплати вартості товару, який був переданий відповідачу на зберігання на підставі договору зберігання №5-2705/21-Ч-ХР (далі Договір зберігання).

Відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову з таких підстав:

- товар протягом строку дії Договору купівлі-продажу відповідачу поставлений не був, а знаходиться у нього на зберіганні на підставі Договору зберігання; позивач не звертався до відповідача з вимогою повернути переданий на зберігання товар. Відсутність факту передачі позивачем відповідачу товару за Договором купівлі-продажу та закінчення строку дії цього договору виключає можливість стягнення з відповідача вартості предмета Договору купівлі-продажу;

- розрахунки заявлених до стягнення 3% річних, інфляційних втрат та неустойки є необґрунтованими, оскільки позивач здійснив їх нарахування на заборгованість у гривневому еквіваленті відповідно до курсу гривні щодо євро станом на 07.07.2023, а не станом на момент прострочення платежів (01.10.2021 та 25.12.2021). При нарахуванні пені позивачем неправильно визначено суму заборгованості за певні періоди.

У відзиві відповідач також просить зменшити розмір 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу на 99,99%, посилаючись на складне матеріальне становище.

Позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та вважає, що ним надані належні докази отримання відповідачем товару за Договором купівлі-продажу, а також визнання боргу відповідачем. Крім того, позивач заперечує проти клопотання відповідача щодо зменшення зменшити розміру 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу.

У наданих запереченнях відповідач наголошує на відсутності доказів передачі товару саме за Договором купівлі-продажу, у тому числі і відсутності акта приймання-передачі майна за цим договором.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

27.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Блек Даймонд» (далі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Черниш-Агро» (далі - Покупець) було укладено договір купівлі-продажу №27/05/2021-Ч-БУ (далі Договір купівлі-продажу) (а.с. 30-32).

Відповідно до п. 1.1 Договору купівлі-продажу Продавець продає, а Покупець купує сільськогосподарську техніку (далі Товар) в кількості та комплектності, зазначених в Специфікації (Додаток №1), що є невід`ємною частиною Договору, на умовах, передбачених цим Договором.

Найменування, кількість, комплектність і ціна Товару, зазначені в Специфікації (Додаток № 1), формується Продавцем на підставі письмової заявки Покупця (Додаток № 1) до Договору (п. 1.2 Договору купівлі-продажу).

За умовами п. 2.2 Договору купівлі-продажу Продавець додає до Товару, що продається: рахунок, видаткову накладну, акт приймання-передачі та свідоцтво про реєстрацію комбайна з відміткою уповноваженого державного органу про зняття з обліку «Для продажу».

Документи, що додаються до Товару, який продається, передаються Покупцю після отримання Продавцем 100% оплати за Товар.

Продавець передає Покупцеві податкову накладну в електронній формі, зареєстровану в ЄРПН, після отримання Продавцем оплати за Товар.

Згідно з п. 3.1 Договору купівлі-продажу загальна вартість Товару становить 3 372 925,55 грн, в т.ч. - 20% ПДВ, що відповідно до домовленості Сторін становить 100 000,00 євро, з них:

- сума в розмірі 2 872 920,09 грн, в т.ч. 20% ПДВ, що на дату, яка передує даті підписання цього Договору (26.05.2021 року) становить 84 992,10 євро, по відношенню 1 євро = 33,8022 грн, відповідно до курсу Договору 1*.

1* Для цілей цього Договору під «Курсом Договору» розуміється середньобанківський курс продажу євро, опублікований на сайті kurs.com.uа в розділі «Архів» http://old.kurs.com.ua/arhiv (графа «джерело - середньобанківський*) графа «курс--- /значення курсу на відповідну дату), і визначається за станом на останню дату, що передує даті відповідного платежу.

- сума в розмірі 500 005,58 грн, в т.ч. 20% ПДВ, що на дату, яка передує даті підписання цього Договору (26.05.2021 року) становить 15 007,90 євро, відповідно до комерційного курсу Договору 2*.

2* Для цілей цього абзацу під комерційним курсом розуміється курс, узгоджений Сторонами; 1 євро = 33,31615892.

У разі зміни курсу Договору 1* Долара США до української гривні на момент здійснення Покупцем оплати, загальна вартість Товару в гривні підлягає зміні, вартість товару у валюті залишається незмінною. При цьому згодою на збільшення вартості Товару є підписання Покупцем цього договору, додаткова згода не потрібна.

У пункті 3.2 Договору купівлі-продажу сторони встановили, що Покупець зобов`язується здійснити оплату за цим договором в наступному порядку:

- п.п. 3.2.1. суму в розмірі 500 005,58 грн, в т.ч. 20% ПДВ, що становить 15 007,90 євро відповідно до комерційного курсу 2* оплатити в термін до 30.06.2021 включно.

Сторони підтверджують, що сума, яка підлягає оплаті згідно з п.п. 3.2.1 цього договору є фіксованою і не підлягає зміні за жодних обставин.

- п.п. 3.2.2 (у редакції Додаткової угоди №1 до Договору купівлі-продажу (а.с. 34)) суму в українській гривні, еквівалентну сумі 4 722,85 євро, перераховану Продавцем за курсом Договору 2*, оплатити в термін до 01.07.2021 включно.

- п.п. 3.2.3. суму в українській гривні, еквівалентну сумі 30 355,00 євро, перераховану Продавцем за курсом Договору 1*, оплатити в термін до 16.09.2021 включно.

- п.п. 3.2.4. суму в українській гривні, еквівалентну сумі 49 914,25 євро, перераховану Продавцем за курсом Договору 1*, оплатити в термін до 24.12.2021 включно.

Відповідно до п. 3.3 Договору купівлі-продажу право власності на придбаний Товар переходить до Покупця з моменту підписання сторонами Акта приймання-передачі (Додаток №2) та видаткової накладної, за умови сумлінного виконання Покупцем п.п. 3.2.1-3.2.4 цього Договору, тобто 100% оплати за Товар.

За умови підписання Сторонами цього Договору, Продавець в термін до 01.06.2021 включно передає Товар на зберігання Покупцеві. Відносини зі зберігання Товару регулюються укладеним між Сторонами Договором зберігання (Додаток №3), який є невід`ємною частиною цього Договору купівлі-продажу. Передача Товару здійснюється тільки при підписанні та запевнення печатками Сторін Акта прийому-передачі Товару на зберігання (п. 3.4 Договору купівлі-продажу).

Пунктом 3.7 Договору купівлі-продажу встановлено, що у разі порушення Покупцем терміну оплати Товару згідно з п.п. 3.2.1., 3.2.2., 3.2.3., 3.2.4. (будь-якого з етапів) цього Договору, Продавець має право збільшити загальну вартість Товару, а також збільшити термін поставки Товару.

Відповідно до умов пункту 6.4 Договору купівлі-продажу сторони на підставі ст. 546, 549, 627 Цивільного кодексу України, ст.199, 231 Господарського кодексу України досягли угоди, що Покупець у разі прострочення виконання грошових зобов`язань по оплаті платежу (п.п. 3.2.1-3.2.4) цього Договору, сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від несвоєчасно сплаченої суми, зазначеної відповідно в п.п. 3.2.1-3.2.4 цього Договору, за кожний день затримки, а в разі якщо прострочення в оплаті становить понад 10 календарних днів, Покупець додатково до пені сплачує Продавцеві штраф у розмірі 10% від кожної простроченої суми грошового зобов`язання, за прострочення понад 30 календарних днів - в розмірі 15% відсотків від кожної суми простроченої заборгованості, за прострочення понад 45 календарних днів - у розмірі 20% відсотків від кожної суми простроченої заборгованості, за прострочення понад 90 календарних днів - у розмірі 27% відсотків від кожної суми простроченої заборгованості.

Сторони домовилися, що нарахування неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань, передбачених цим договором, припиняється через дванадцять місяців з дня прострочення виконання зобов`язання.

У пункті 7.3. Договору купівлі-продажу сторони погодили, що в разі судового розгляду під курсом Договору* розуміється середньобанківський курс продажу євро, опублікований на сайті kurs.com.ua в розділі «Архів» http://old.kurs.com.ua/arhiv (графа «джерело -середньобанківський*» графа курс---/значення курсу на відповідну дату), і визначається за станом на останню дату, що передує даті складання (підписання) позовної заяви.

27.05.2021 Сторони підписали специфікацію до Договору купівлі-продажу (Додаток №1), відповідно до якої передачі підлягає зернозбиральний комбайн New Holland CSX-7080 (який був в експлуатації), 2008 р. в., заводський №371620011, орієнтовною вартістю 3 372 925,55 грн, яка еквівалентна 100 000,00 євро (а.с. 33).

27.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Блек Даймонд» (далі - Поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Черниш-Агро» (далі - Зберігач) було укладено договір зберігання №5-2705/21-Ч-ХР (далі Договір зберігання) (Додаток №4 до Договору купівлі-продажу) (а.с. 35-37).

Відповідно до п. 1.1 Договору зберігання за цим Договором Зберігач зобов`язується зберігати Товар, який належить Поклажодавцеві і переданий останнім Зберігачу, і повернути цей Товар в цілості й схоронності на умовах цього Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору зберігання Товар, який переданий на зберігання за цим Договором, є Товар, зазначений в Акті прийому-передачі до Договору зберігання.

У п. 2.4, 2.5 Договору зберігання сторони погодили, що Зберігач зобов`язаний зберігати Товар згідно з умовами цього договору до 24.12.2021 включно, тобто до повного розрахунку Зберігача (Покупця) з Поклажодавцем (Продавцем) за вказаний Товар за Договором купівлі-продажу.

Поклажодавець має право забрати зазначений Товар раніше терміну, зазначеного в п. 2.4 цього договору, вразі несвоєчасного здійснення Зберігачем (Покупцем) оплати Поклажодавцеві (Продавцю) за вказаний Товар в терміни, передбачені Договором купівлі-продажу, або в разі відмови Зберігача (Покупця) від здійснення оплати відповідно до умов Договору купівлі-продажу.

Відповідно до п. 3.2.1 Договору зберігання Зберігач має право протягом дії цього Договору використовувати (експлуатувати) Товар, переданий на зберігання, за його цільовим призначенням.

Зберігач зобов`язаний протягом одного календарного дня здійснити повернення Товару Поклажодавцеві, переданого Зберігачу на зберігання, в разі нездійснення Зберігачем (Покупцем) оплати за Товар в терміни, передбачені Договором купівлі-продажу, за умови пред`явлення Поклажодавцем (продавцем) такої вимоги про повернення (п. 3.3.8 Договору зберігання).

У п. 3.3.11 Договору зберігання Сторони домовилися, що в разі повернення Зберігачем товару згідно з п.п. 3.3.8 цього Договору, кошти, перераховані Зберігачем (Покупцем) на розрахунковий рахунок Поклажодавця (Продавця) згідно з Договором купівлі-продажу, покупцю (Зберігачу) не повертаються.

Товар за цим договором передається Зберігачу Поклажодавцем на термін, передбачений цим Договором з обов`язковим складанням Акта прийому-передачі до договору зберігання (п. 4.1 Договору зберігання).

Зберігання за цим договором здійснюється Зберігачем безоплатно (п. 5.1 Договору зберігання).

Відповідно до п. 10.5 Договору зберігання цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту його повного виконання.

На підставі акта прийому-передачі Товару до Договору зберігання від 29.05.2023 позивач передав, а відповідач прийняв товар - зернозбиральний комбайн New Holland CSX-7080 (який був в експлуатації), 2008 р. в., заводський №371620011 (а.с. 38).

Загальна вартість Товару, переданого на зберігання за цим актом, становить 3 372 925,55 грн, в т. ч. 20% ПДВ, що відповідно до домовленості Сторін становить 100 000,00 євро, з урахуванням умов, передбачених п. 3.1 договору купівлі-продажу (п. 2 Акта прийому-передачі).

Цей акт не надає переходу права власності на Товар від Поклажодавця до зберігача (п. 5 Акта прийому-передачі).

Відповідач на виконання зобов`язань за Договором купівлі-продажу перерахував позивачу грошові кошти на загальну суму 657 352,80 грн, а саме: 24.06.2021 500 005,58 грн та 16.09.2021 157 347,22 грн, на підтвердження чого надано виписку по рахунку (а.с. 46).

24.06.2021 позивач склав податкову накладну №157 на суму 500 005,58 грн, а 16.09.2021 податкову накладну №206 на суму 157 347,22 грн, які були зареєстровано в ЄРПН.

У листі від 23.12.2021 №65 відповідач повідомив позивача про наявність труднощів щодо розрахунків за Договором купівлі-продажу та гарантував здійснити оплату шляхом перерахування грошових коштів у такі терміни: до 30.01.2022 у сумі 15 000,00 євро, до 30.03.2022 у сумі 15 000,00 євро, до 30.04.2022 у сумі 17 630,68 євро, до 27.05.2022 у сумі 17 630,69 євро (а.с. 39).

У відповідь на цей лист позивач у листі від 28.12.2021 №28/12/21 зазначив про готовність розглянути можливість підписання додаткової угоди до Договору купівлі-продажу щодо зміни графіків платежів за умови сплати відповідачем 50% від загального розміру заборгованості.

22.02.2023 позивач направив відповідачу лист від 20.02.2023 №20/02/23, у якому вимагав сплатити заборгованість за Договором купівлі-продажу у розмірі 80 269,25 євро в строк не менше 10 календарних днів з моменту отримання претензії. Вказана претензія отримана відповідачем 25.02.2023, на підтвердження чого надана роздруківка з сайту Укрпошти (а.с. 40-44).

Позивач надав роздруківку з сайту kurs.com.ua, відповідно до якої станом на 07.07.2023 середньобанківський курс продажу євро становить 41,0967 грн (а.с. 45).

Позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором купівлі-продажу становить 3 298 801,29 грн, на яку ним нараховано 1 063 129,84 грн інфляційних втрат, 160 821,72 грн 3% річних, 1 210 705,26 грн пені та 890 676,35 грн штрафу.

Доказів сплати вказаних коштів позивачу відповідач суду не надав.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За приписами ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов`язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 947 ЦК України).

Договором питання відшкодування зберігачеві здійснених ним витрати на зберігання речі не обумовлювались.

Зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо правової природи укладених між сторонами Договору купівлі-продажу та Договору зберігання.

Як встановив суд, 27.05.2021 між сторонами був укладений Договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач зобов`язався продати відповідачу сільськогосподарську техніку, а відповідач -оплатити її. При цьому Договором купівлі-продажу передбачено сплату не усієї вартості товару одразу, а певними частинами у визначені у договорі терміни.

Разом з тим, у цей же день - 27.05.2021 між сторонами було укладено Договір зберігання, за умовами якого відповідач зобов`язався безоплатно зберігати спірний товар до 24.12.2021, тобто до здійснення повного розрахунку за Договором купівлі-продажу. Водночас відповідачу надано право протягом дії цього договору використовувати (експлуатувати) Товар, переданий на зберігання, за його цільовим призначенням.

За змістом частини 1 статті 936 ЦК України договір зберігання належить до договорів про надання послуг і метою зберігання є забезпечення схоронності предмета зберігання, запобігання впливу на нього шкідливих факторів та усунення загрози присвоєння іншою особою.

Зазвичай користування річчю, яку передано на зберігання, не передбачається. Воно можливе лише за згодою поклажодавця (стаття 944 ЦК України).

Договір зберігання може бути як оплатним, так і безоплатним.

У Договорі зберігання передбачено безоплатне зберігання товару, тобто у позивача відсутній обов`язок зі сплати коштів відповідачу за послуги зі зберігання.

При цьому зі змісту п. 2.5, 3.3.11 Договору зберігання слідує, що у разі повернення позивачу товару у зв`язку з порушенням відповідачем своїх зобов`язань зі сплати вартості товару, відповідач не має права на повернення вже сплачених за цей товар коштів, а відтак фактично він як зберігач майна сплачує позивачу як поклажодавцю кошти за цим договором.

Однак зазначене суперечить правовій природі договору зберігання, оскільки саме поклажодавець повинен сплачувати плату зберігачу за послуги зі зберігання, а не навпаки.

Частиною 5 ст.653 ЦК України передбачено, що якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відповідно до ч. 1, 2, 4, 6 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

Статтею 695 ЦК України передбачено, що договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів.

Якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.

До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п`ятої та шостої статті 694 цього Кодексу.

За приписами ст. 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.

Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця.

Оцінивши умови договорів купівлі-продажу та зберігання, суд доходить висновку, що спірний товар був переданий не з метою його схоронності, а для фактичного користування ним відповідачем до здійснення ним повної оплати його вартості, якому надано можливість здійснювати оплату за цей товар певними частинами, тобто з розстроченням платежу, після чого і настануть підстави для юридичного переходу права власності. Хоча Договором купівлі-продажу передбачена попередня оплата за товар, проте він був переданий у користування відповідачу ще до настання термінів оплати, тобто без отримання жодних коштів за нього.

Суд вважає, що зазначені умови договорів купівлі-продажу та зберігання відповідають загальним положенням договору купівлі-продажу товару в кредит з розстроченням платежу при збереженні за продавцем права власності за товар, які наведені у главі 54 ЦК України.

Отже, вказані два договори купівлі-продажу та зберігання у сукупності їх умов направлені на приховування іншого правочину щодо купівлі-продажу товару в кредит з розстроченням платежу.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2023 у справі № 918/86/22, від 28.09.2022 у справі № 906/494/20.

Таким чином, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 916/508/22, від 21.03.2023 у справі № 917/1550/21, від 31.05.2023 у справі № 916/1272/22.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків (аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, від 03.11.2020 у справі № 920/611/19, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19).

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Таким чином, суд вважає, що під час укладення Договору купівлі-продажу та Договору зберігання у сторін були відсутні наміри на встановлення правовідносин з купівлі-продажу майна на умовах попередньої оплати та зі зберігання майна, оскільки вищезазначені умови цих договорів відповідають загальним положенням договору купівлі-продажу товару в кредит з розстроченням платежу.

Отже, до спірних правочинів (договорів купівлі-продажу та зберігання) слід застосовувати норми права, якими регулюються правовідносини купівлі-продажу товару в кредит з розстроченням платежу.

Відповідно до положень ч. 3, 4 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

За приписами ч. 2, 3 ст. 695 ЦК України якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.

До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п`ятої та шостої статті 694 цього Кодексу.

З системного аналізу зазначений правових норм слідує, що у разі нездійснення покупцем чергового платежу за проданий з розстроченням платежу товар, продавець має право або відмовитися від договору купівлі-продажу, або вимагати його оплати.

Позивач скористався своїм правом на стягнення з відповідача неоплаченої вартості товару.

Відповідач, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.12.2020 у справі №922/2764/19, вважає, що відсутні підстави для стягнення з нього вартості предмета договору купівлі-продажу, враховуючи відсутність виконання позивачем (продавцем) зобов`язання з передачі товару за Договором купівлі-продажу.

Так, відповідач вказує на те, що сторонами не підписано акт приймання-передачі товару за Договором купівлі-продажу, а товар був переданий відповідачу на зберігання за Договором зберігання.

Пунктом 3.3 Договору купівлі-продажу передбачено, що право власності на придбаний товар переходить до Покупця з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі та видаткової накладної, за умови 100% оплати за Товар.

Тобто підписання акта приймання-передачі та видаткової накладної, а відтак і набуття відповідачем права власності на спірний товар, пов`язується зі здійсненням відповідачем повної оплати вартості товару, чого ним зроблено не було.

При цьому за умовами п. 2.2 Договору купівлі-продажу документи на товар, перелік яких наведений у цьому пункті, підлягають передачі відповідачу також лише після отримання продавцем повної оплати за товар.

Разом з тим, правова позиція викладена у постанові від 03.12.2020 у справі №922/2764/19 є неактуальною, оскільки об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.08.2023 у справі №927/211/22 відступила (уточнила) висновки щодо застосування ст.538 ЦК України, викладені в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19, які є аналогічними висновкам, викладеним у постанові, на яку посилається відповідач, та зазначила, що: «Системне тлумачення ст.538, ч.2 ст.625, ч.1 ст.655, ст.692, ч.1 ст.697 ЦК дозволяє дійти висновку про те, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця. При цьому суд повинен враховувати заперечення іншої сторони (покупця) щодо невиконання продавцем своїх інших зустрічних зобов`язань, передбачених договором (не виставлення рахунку-фактури, неповідомлення інформації про готовність товару до відправки, передбаченої договором, недопуск представників покупця для огляду та перевірки товару тощо). Покупець, заперечуючи проти вимоги продавця про стягнення попередньої оплати, також може доводити очікувану неможливість виконання продавцем свого зобов`язання з передачі товару в натурі (знищення, втрату товару) або істотну затримку у виконанні продавцем своїх обов`язків з передачі товару (очікуване істотне порушення)».

Таким чином, суд доходить висновку про наявність у позивача права вимагати у відповідача оплатити вартість товару, який є предметом Договору купівлі-продажу, за відсутності його передачі його у власність відповідача.

Щодо розміру заборгованості за поставлений товар.

У п. 3.1 Договору купівлі-продажу сторони визначили вартість товару у розмірі 3 372 925,55 грн, що становить 100 000,00 євро та погодили, що у разі зміни курсу іноземної валюти до української гривні на момент здійснення Покупцем оплати, загальна вартість товару у гривні підлягає зміні, а вартість товару у валюті залишається незмінною.

Частинами 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 26.12.2011 в справі № 16/23пд/2011 та від 27.03.2012 в справі № 55/440, у постановах Вищого господарського суду України від 24.04.2012 у справі №8/5005/11964/2011 та від 16.05.2012 у справі № 18/2720/11.

Системний аналіз норм чинного законодавства дає підстави дійти висновку, що здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти змінює ціну товару, а отже і змінюється сам розмір грошового зобов`язання за отриманий товар.

У п. 3.2 Договору купівлі-продажу визначений порядок оплати вартості товару, який передбачає сплату відповідачем чотирьох платежів, а саме: у сумі 500 005,58 грн (є фіксованою і не підлягає зміні), що становить 15 007,90 євро, - до 30.06.2021 включно; суму в українській гривні, еквівалентну сумі 4 722,85 євро, перераховану Продавцем за курсом Договору 2*, - до 01.07.2021; суму в українській гривні, еквівалентну сумі 30 355,00 євро, перераховану Продавцем за курсом Договору 1*, - до 16.09.2021; суму в українській гривні, еквівалентну сумі 49 914,25 євро, перераховану Продавцем за курсом Договору 1*, - до 24.12.2021.

Однак відповідач свої зобов`язання виконав частково та перерахував позивачу кошти у розмірі 500 005,58 грн, що становить 15 007,90 євро, та 157 347,22 грн, що становить 4 722,85 євро.

Таким чином, відповідач здійснив два платежі на загальну суму 19 730,75 євро, а неоплаченою залишилась вартість товару у розмірі 80 269,25 євро.

Відповідно до пункту 7.3. Договору купівлі-продажу у разі судового розгляду під курсом Договору* розуміється середньобанківський курс продажу євро, опублікований на сайті kurs.com.ua в розділі «Архів» http://old.kurs.com.ua/arhiv (графа «джерело -середньобанківський*» графа курс---/значення курсу на відповідну дату), і визначається за станом на останню дату, що передує даті складання (підписання) позовної заяви.

Позовна заява направлена до суду 08.07.2023, а отже сума заборгованості у гривні повинна визначатись з урахуванням середньобанківського курсу продажу євро станом на 07.07.2023, який відповідно до наданої позивачем роздруківки з сайту kurs.com.ua становив 41,0967 грн за 1 євро.

Отже, сума заборгованості відповідача перед позивачем за Договором купівлі-продажу становить 3 298 801,29 грн (80 269,25 євро * 41,0967 грн), доказів сплати якої матеріали справи н містять.

Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов`язань не виконав та не сплатив у повному обсязі кошти за товар за Договором купівлі-продажу у встановлені ним терміни, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у розмірі 3 298 801,29 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення пені та штрафу.

Враховуючи порушення відповідачем термінів оплати товару, позивач заявив до стягнення 1 210 705,26 грн пені, нарахованої за період з 25.12.2021 по 24.12.2022 на суму заборгованості у розмірі 3 298 801,29 грн, а також 890 676,35 грн штрафу у розмірі 27% від суми заборгованості у розмірі 3 298 801,29 грн за прострочення оплати.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Сторони у Договорі передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).

Право встановити в договорі розмір нарахування пені надано сторонам ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

У пункті 6.4 Договору купівлі-продажу сторони на підставі ст. 546, 549, 627 Цивільного кодексу України, ст.199, 231 Господарського кодексу України досягли угоди, що Покупець у разі прострочення виконання грошових зобов`язань по оплаті платежу (п.п. 3.2.1-3.2.4) цього Договору, сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від несвоєчасно сплаченої суми, зазначеної відповідно в п.п. 3.2.1-3.2.4 цього Договору, за кожний день затримки, а в разі якщо прострочення в оплаті становить понад 90 календарних днів, Покупець додатково до пені сплачує Продавцеві штраф за прострочення у розмірі 27% відсотків від кожної суми простроченої заборгованості.

Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статте 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналіз наведених норми чинного законодавства та умов Договору свідчить про те, що максимальний розмір пені, визначений Законом та погоджений сторонами у Договорі, пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. При цьому оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14, а також у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1923/16, від 13.07.2018 у справі № 916/2393/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15.

Умовами укладеного сторонами Договору купівлі-продажу передбачено, що відповідач сплачує позивачу пеню у гривнях на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України від несвоєчасно сплаченої суми, зазначеної відповідно в п.п. 3.2.1-3.2.4 цього Договору, за кожний день затримки.

З урахуванням умов договору пеня у цьому випадку має обчислюватися і стягуватися в національній валюті України - гривні. Саме у гривні пеня повинна обчислюватися щоденно (на момент щоденного прострочення зобов`язання).

Такі правові висновки Верховного Суду щодо правил проведення розрахунку пені за прострочене зобов`язання, виражене в іноземній валюті, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

Як встановив суд, відповідач не сплатив позивачу платежі, передбачені п. 3.2.3, 3.2.4 Договору купівлі-продажу, сума яких визначена в євро, але підлягала оплаті за курсом Договору 1*, тобто середньобанківським курсом продажу євро, опублікованим на сайті kurs.com.uа в розділі «Архів» http://old.kurs.com.ua/arhiv (графа «джерело - середньобанківський*) графа «курс--- /значення курсу на відповідну дату), і визначеним за станом на останню дату, що передує даті відповідного платежу.

Отже, нарахування пені повинно здійснюватися з урахуванням середньобанківського курсу продажу євро до гривні за станом на останню дату, що передує даті відповідного платежу щоденно, тобто за кожен день прострочення.

Однак позивач здійснив нарахування пені на суму заборгованості, перераховану за курсом євро за станом на дату, що передувала даті подання позовної заяви, відповідно до п. 7.3 Договору купівлі-продажу.

Разом з тим, положення п. 7.3 Договору купівлі-продажу при визначенні суми заборгованості у гривні у даному випадку застосуванню не підлягають, оскільки п. 6.4 цього договору щодо нарахування пені, містить посилання на п. 3.2.1-3.2.4, у яких зазначений інший порядок визначення суми заборгованості.

Будь-яких доказів нарахування пені з урахуванням щоденного середньобанківського курсу продажу євро до гривні, як і доказів встановленого курсу продажу іноземної валюти за кожен день прострочення позивачем суду не надано.

Враховуючи відсутність доказів нарахування пені за кожен день з урахуванням встановленого середньобанківського курсу продажу іноземної валюти та доказів встановленого курсу продажу такої валюти за кожен день прострочення грошового зобов`язання, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача 1 210 705,26 грн пені є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оскільки нарахування штрафу не прив`язується до облікової ставки НБУ, суд вважає, що нарахування штрафу на суму заборгованості у розмірі 3 298 801,29 грн є правомірним, а відтак доводи відповідача в цій частині відхиляються судом.

Здійснивши перерахунок суми штрафу та врахувавши прострочення відповідачем оплати понад 90 днів, суд дійшов висновку про правильне його нарахування, а відтак вимога в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 890 676,35 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Позивач також просить стягнути з відповідача 160 821,72 грн 3% річних за період з 01.10.2021 по 08.07.2023 та 1 063 129,84 грн грн інфляційних втрат, нарахованих за жовтень 2021-травень 2023 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Правова природа нарахування трьох відсотків річних, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, має компенсаційний характер. Натомість курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах. За своєю правовою природою курсова різниця, яка за умовами договору поставки підлягає донарахуванню та оплаті покупцем (відповідачем), покриває матеріальні втрати постачальника (позивача) від знецінення грошових коштів, не є та не може вважатися одночасно платою за користування боржником (відповідачем) коштами кредитора (позивача).

Розмір 3 % річних не має прив`язки до подвійної облікової ставки НБУ та може нараховуватись на розмір заборгованості в грошовому еквіваленті до курсу іноземної валюти за кожен день прострочення на розмір заборгованості в грошовому еквіваленті в іноземній валюті.

Суд здійснивши перевірку розрахунку 3 % річних, дійшов висновку про правомірне їх нарахування, а відтак доводи відповідача в цій частині відхиляються судом.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних у сумі 160 821,72 грн підлягають задоволенню.

Щодо інфляційних втрат.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене, норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другої статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Такий правовий висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України викладений у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 905/192/18.

Аналогічний правовий висновок також викладено у постанові ВС № 910/11077/20 від 29.04.2021.

З огляду на викладене, грошове зобов`язання покупця хоча і виражене у гривні, проте має прив`язку до еквіваленту в іноземній валюті. При цьому визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної оплати товару за орієнтовною вартістю. Встановлена у Договорі купівлі-продажу умова про здійснення оплати товару за ціною товару в євро з перерахунком її відповідно до середньобанківського курсу продажу євро до гривні за станом на останню дату, що передує даті відповідного платежу, має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості товару, які позивач як продавець отримав унаслідок зміни курсу гривні до євро. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 Цивільного кодексу України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.

Таким чином, оскільки позивачем було самостійно реалізовано своє право щодо застосування ціни товару еквіваленту в іноземній валюті, це унеможливлює нарахування інфляційних втрат, а тому у задоволенні вимог позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 1 063 129,84 грн має бути відмовлено.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, 3% річних та інфляційних втрат.

Оскільки суд відмовив у задоволенні позовних в частині стягнення з відповідача пені та інфляційних втрат у повному обсязі, клопотання відповідача підлягає розгляду в частині зменшення штрафу та 3% річних.

Відповідач просить зменшити розмір вказаних нарахувань на 99,99%, посилаючись на складне матеріальне становище, яке викликано, в тому числі військовою агресією рф проти України. Крім того, відповідач зазначає, що позивач у період дії Договору купівлі-продажу не вчиняв жодних дій у підтвердження зацікавленості у виконанні умов цього договору, а вимога про стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних втрат, розмір яких перевищує заявлену до стягнення суму заборгованості, направлена на неправомірне збагачення позивача за рахунок відповідача.

Позивач заперечує проти цього клопотання відповідача та вважає, що підстави для зменшення розміру заявлених до стягнення нарахувань відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18З дійшла висновку, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Суд враховує, що підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали Договір купівлі-продажу і визначили розмір штрафних санкцій, а тому відповідач мав усвідомлювати наслідки невиконання ним взятих на себе зобов`язань.

Відповідач, обґрунтовуючи складне матеріальне становище, посилається на військову агресію рф проти України та перебування с. Черниш, де він здійснює свою господарську діяльність, у період з 24.02.2022 по 01.04.2022 в окупації.

Разом з тим, жодних доказів, які підтверджують його фінансовий стан на теперішній час, суду не надано.

Крім того, обов`язок відповідача щодо оплати вартості спірного товару виник ще до початку військової агресії рф, а наслідки цієї агресії негативно відображуються на усіх без виключення сферах господарської діяльності та впливають на діяльність суб`єктів господарювання, у тому числі і на позивача.

Відповідач протягом тривалого часу не сплачував позивачу коштів за придбаний у нього товар та не вживав заходів щодо мирного врегулювання цього питання.

Оцінивши наведені позивачем доводи, суд дійшов висновку, що позивачем не обґрунтовано та не доведено наявності виняткових обставин для зменшення розміру штрафу та 3% річних, а відтак клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

При цьому судом відмовлено у стягненні з відповідача інфляційних втрат та пені, а стягнення 3% річних та штрафу, розмір яких не перевищує суми основної заборгованості не призведе до збагачення позивача та не порушить баланс інтересів обох сторін.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позову, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 65 254,49 грн.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Черниш-Агро (код ЄДРПОУ 39470491, вул. Перемоги, 1-А, с. Черниш, Чернігівський район, Чернігівська область, 15526) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Блек Даймонд (код ЄДРПОУ 39152435, вул. Заводська, 49, смт Солоницівка, Дергачівський район, Харківська область, 62370) 3 298 801,29 грн основного боргу, 160 821,72 грн 3% річних, 890 676,35 грн штрафу та 65 254,49 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 16.10.2023.

Суддя В. В. Шморгун