Постанова

від 21.09.2023 по справі 369/8751/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції: Дубас Т.В.

Єдиний унікальний номер справи № 369/8751/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1778/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

секретар - Кролівець О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тюріна Валерія Броніславівна про усунення від права на спадкування, -

В с т а н о в и в :

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тюріна В. Б., про усунення від права на спадкування.

ОСОБА_1 просила:

усунути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку села Княжики, Монастирищенського району, Черкаської області (паспорт серія НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Стоянка, Києво-Святошинського району, Київської області, актовий запис № 25.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер рідний брат позивачки - ОСОБА_3 , про що 13 квітня 2020 року Виконавчим комітетом Гореницької сільської ради Києво - Святошинського району Київської області було видано свідоцтво про смерть, актовий запис № 25.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, позивачка по справі у визначений законом строк звернулись до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тюріної Валерії Броніславівни з заявою про прийняття спадщини за законом від 25.05.2020 року, оскільки ОСОБА_3 заповіт за час життя не складав.

До складу спадкового майна входить: земельна ділянка, площа 0,1 га (кадастровий номер 3222482004:02:001:5288, адреса: АДРЕСА_2 ); житловий будинок, загальною площею 204,9 кв.м., адреса: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка, площа 6,0959 га (кадастровий номер 3222482004:02:001:5118, адреса: АДРЕСА_2 ); житловий будинок, загальною площею 216,4 кв.м. адреса: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка, площею 0,5684 га (кадастровий номер 3220887600:06:002:0284, адреса: Київська обл., Бориспільський район, с/рада Старівська); земельна ділянка, площа 1,9699 га кадастровий номер 3220887600:04:014:0014, адреса: Київська обл., Бориспільський район, с/рада Старівська); земельна ділянка, площею 1,9701 га (кадастровий номер 3220887600:04:013:0031, адреса: Київська обл., Бориспільський район, с/рада Старівська); земельна ділянка, площею 0,5685 га (кадастровий номер 3220887600:06:002:0283, адреса: Київська обл., Бориспільський район, с/рада Старівська); земельна ділянка, площею 1,7628 га (кадастровий номер 2620885001:02:001:0092, адреса: Івано-Франківська область, Верховинський район, с. Кривопілля); земельна ділянка, площею 0,25 га (кадастровий номер 2620885001:02:001:0091, адреса: Івано-Франківська область, Верховинський район, с. Кривопілля); житловий будинок, загальною плошею 230,3 кв.м. адреса: АДРЕСА_3 ; домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 ; квартира, загальною площею 48,1 кв.м. (адреса: АДРЕСА_5 ).

Зазначений перелік майна, отриманий з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 21283803 і від 17.06.2020 року, не є вичерпним.

Як стало відомо позивачці, окрім неї до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тюріної Валерії Броніславівни з заявою про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_3 , звернулась відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (що підтверджується витягом № 60216311 про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 18.05.2020 року), з якою рідний брат позивачки перебував у зареєстрованому шлюбі.

Позивачка зазначала, що останні 10 років ОСОБА_3 та ОСОБА_2 разом не проживали, спільного господарства не вели, спільних дітей не мають.

За відсутності заповіту, право на спадкування за законом в першу чергу має відповідачка ОСОБА_2 , оскільки дітей померлий не мав, його батьки також померли.

У другу чергу право на спадкування за законом має рідна сестра померлого - ОСОБА_1 .

Разом з цим, позивачка вказувала, що померлий ОСОБА_3 через тяжку хворобу тривалий час перебував в безпорадному стані, а ОСОБА_2 , як його офіційна дружина будь-якої допомоги йому не надавала.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_6 , проте більш ніж останні 10 років вони проживали окремо.

ОСОБА_3 проживав по день смерті за адресою: АДРЕСА_2 , куди йому перед смертю викликалась швидка медична допомога (підтверджується Лікарським свідоцтвом про смерть № 303 від 13 квітня 2020 року, видане Комунальним закладом Київської обласної ради «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи»).

Відповідачка ОСОБА_2 проживала та наразі проживає в Черкаській області село Цибулів, її повна адреса місця проживання позивачу не відома.

Факт перебування померлого ОСОБА_3 через триваючу тяжку хворобу, в безпорадному стані підтверджується медичними довідками та іншими документами.

З урахуванням тяжких захворювань ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані та потребував постійного піклування та догляду, відповідач ОСОБА_2 знаючи про проблеми зі здоров`ям її чоловіка, разом з ним не проживала, будь-якого піклування та догляду йому не надавала, більш того взагалі не цікавилась його самопочуттям, станом здоров`я, тривалий час та не спілкувалась з ним навіть в телефонному режимі, що свідчить про її бездіяльність спрямовану на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу ОСОБА_3 . Тобто, відповідач мала можливість виконувати свій обов`язок щодо чоловіка ОСОБА_3 , але не вчиняла необхідних дій.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в судове засідання 12 листопада 2021 року учасники справи не з`явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. У зв`язку з неявкою сторін та їх представників у судове засідання в силу вимог частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Представник позивача подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням позивача в стані лікування та реабілітації після перенесеної короновірусної хвороби. Однак, у зв`язку з необхідністю дотримання строків розгляду цивільної справи, неодноразовість відкладень розгляду справи за клопотаннями позивача та представника позивача, суд зробив висновок про можливість ухвалення рішення без участі учасників процесу. Окрім того, учасники справи мали змогу викласти будь-які заперечення чи пояснення у письмовому вигляді.

Суд першої інстанції вказав, що для усунення особи від спадкування судом має бути встановлене ще й ухилення останнього від надання такої допомоги. Суд зробив висновок, що позовні вимоги необґрунтовані та є такими що не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із таким рішенням суду позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2021 року скасувати і ухвалити по справі нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що Києво-Святошинський районний суд Київської області порушив вимоги частини другої статті 211 ЦПК України та обмежив позивача в доступі до правосуддя. Зокрема, в судовому засіданні, що відбулося 01 листопада 2021 року суд вирішив проводити засідання без позивача, яка на той час перебувала на лікарняному. у вступній частині рішення суду вказано, що судове засідання 22 грудня 2021 року проведено в режимі відеоконференції за участі представників позивача та відповідача, що не відповідає дійсності, оскільки ні 12 листопада 2021 року, ні 22 грудня 2021 року представник позивача не приймав участі у засіданні суду. Матеріали справи беззаперечно доводять факт неповідомлення судом першої інстанції позивача про судове засідання на якому було ухвалено оскаржене рішення суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Учасники справи та їх представники брали участь у судових засіданнях в апеляційному суді.

Крім цього, в судових засіданнях під час перегляду справи Київським апеляційним судом були допитані свідки по справі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Заслухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).

Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (частина одинадцята статті 128 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року по справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено, що «для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм. Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін».

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) зазначено, що «обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства».

Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).

У справі, що переглядається:

судове засідання призначене на 01 листопада 2021 року о 16:00 годині проводилось в режимі відеоконференції (т. 2 а. с. 150) за участі представника позивача ОСОБА_7 (том 2, а. с. 153);

згідно протоколу судового засідання від 01 листопада 2021 року в судовому засіданні була оголошена перерва до 12 листопада 2021 року о 16:00 годині (том 2, а. с. 153);

згідно відеофіксації судового засідання, яке відбулось 01 листопада 2021 року о 16:00 годині, представником позивача ОСОБА_7 на прохання суду визначитись з датою наступного судового засідання, було запропоновано спершу 13 листопада 2021 року, а після з`ясування, що цей день є суботою, тобто неробочим днем - 12 листопада 2021 року. Втім, суд після уточнення дати наступного судового засідання в сторін, оголосив про «відкладення судового засідання на 10 листопада 2021 року о 16:00 годині», що підтверджується записом судового засідання, яке відбулось 01 листопада 2021 року о 16:00 в режимі відеоконференції, на компакт-диску серійний номер B3126VG26234729LH;

в матеріалах справи міститься розписка про те, що представник відповідача ОСОБА_8 повідомлений про день слухання справи на 12 листопада 20221 року о 16.00 год (том 2, а. с. 150);

відповідно до довідки секретаря судового засідання від 12 листопада 2021 року у зв`язку з неявкою всіх осіб, які беруть участь в справі згідно частини другої статті 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь в справі та без фіксування судового процесу (том 2, а. с. 172);

згідно довідки секретаря судового засідання від 22 грудня 2021 року в судове засідання 12 листопада 2021 року сторони не з`явилися, фіксування судового засідання не здійснювалось, протокол не ведеться та рішення не проголошувалось Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (том 2, а. с. 183);

в рішенні суду першої інстанції вказано, що «в судове засідання 12 листопада 2021 року учасники справи не з`явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. У зв`язку з неявкою сторін та їх представників у судове засідання в силу вимог частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення» (том 2, а. с. 186 - 187);

в апеляційній скарзі позивачка посилалась на відсутність доказів її належного повідомлення про судове засідання, яке відбулось 12 листопада 2021 року о 16:00 годині (том 3, а. с. 2 - 6), а матеріали справи таких доказів також не містять.

За таких обставин суд доходить висновку, що ОСОБА_1 та її представник не були належно повідомлені про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, про що апелянт зазначає в апеляційній скарзі.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, а рішення суду ухвалене за його відсутності, на що посилається скаржник у своїй апеляційній скарзі, то ця обставина є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_3 .

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тюріною В.Б. була заведена спадкова справа № 2/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .

Спадщину після померлого Українця прийняли його дружина ОСОБА_2 (відповідачка) та його сестра ОСОБА_1 (позивачка).

Згідно із ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

В основі спадкування за законом знаходиться принципі черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Статтею 1263 ЦК України визначено, що спадкоємцями третьої черги є рідні дядько та тітка спадкодавця, тобто рідні (повно рідні або неповно рідні) брати та сестри батьків спадкодавця. Племінники не належать до спадкоємців за законом черги, а спадкують за правом представлення, рівно як і діти рідного дядька та тітка спадкодавця, тобто двоюрідні брати та сестри спадкодавця.

Стаття 1259 ЦК України регулює черговість спадкування за законом, зокрема: спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині (ч. ст. 1259 ЦК України).

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (ч. 2 ст. 1259 ЦК України).

Отже, черговість одержання права на спадкування може бути змінена шляхом договору між спадкоємцями, які прийняли спадщину (ч. 1 ст. 1259 ЦК України), або на підставі рішення суду (ч. 2 ст. 1259 ЦК України).

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення такого позову є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

У зазначеній категорії справ підлягає встановленню судом також факт належності сторін до спадкоємців за законом різних черг.

Зміна черговості спадкування лише надає право спадкоємцю наступної черги на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, а не визнає його спадкоємцем цієї черги. Отримавши право на спадкування разом із спадкоємцями іншої черги, такий спадкоємець вважається спадкоємцем тієї черги, до якої він належить відповідно до ст. ст. 1261-1265 ЦК України.

Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (ч. 1 ст. 1224 ЦК України).

Згідно ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

При цьому відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.03.2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20); у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.06.2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18); у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.07.2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18).

До того ж, системне тлумачення положень ст. ст. 1258, 1259 ЦК України та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (ч. 2 ст. 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (. 2 ст. 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (ст. 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (ст. 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (ч. 2 ст. 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (ст. 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (ч. 3 ст. 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.09.2018 року у справі № 743/126/17 (провадження № 61-14362св18) зроблено висновок по застосуванню ч. 2 ст. 1259 ЦК України і вказано, що для набуття права на спадкування фізичною особою, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, необхідна наявність у сукупності таких умов: а) фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві; б) спадкодавець через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Під безпорадним станом слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін по справі та свідків, доходить висновку, що належних, допустимих та достовірних доказів в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження наявності умов, передбачених ст. 1224 ЦК України для усунення відповідачки від права на спадкування за законом, позивачка не надала. Такі докази не було надано позивачем і до суду апеляційної інстанції.

Так, відповідачка надала суду першої інстанції акт від 09 листопада 2020 року складений комісією у складі депутата Гореницької сільської ради Мишути Ю.А. та сусідів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , про те, що починаючи з 2007 року подружжя ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживали однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_2 до моменту раптової смерті чоловіка у квітні 2020 року. За час спільного проживання ОСОБА_2 у зв`язку зі зловживанням своїм чоловіком ОСОБА_3 алкогольними напоями та як наслідок агресивної поведінки останнього виїжджала на деякий час до місця проживання своєї матері, яка у свою чергу потребувала додаткової допомоги внаслідок похилого віку та поганого стану здоров`я.

Також виконавчим комітетом Гореницької сільської ради видано довідку № 02- 16/550 від 18 листопада 2020 року про те, що громадянка ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово перебувала (проживала) в АДРЕСА_2 , до моменту смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з листом Національного університету харчових технологій померлий ОСОБА_3 перебував на посаді ректора з 07 квітня 2015 року по 07 квітня 2020 рік та на посаді головного наукового співробітника проблемної науково-дослідної лабораторії з 08 квітня 2020 року по 12 квітня 2020 рік.

Отже, суд вважає, що позивачкою не надано належних та достатніх доказів, про те що померлий ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані внаслідок тяжкої хвороби та потребував сторонньої допомоги.

Допитані у судових засіданнях у Київському апеляційному суді свідки також не підтвердили вказаних обставин.

Натомість, із наявних у матеріалах справи доказів та пояснень свідків вбачається, що ОСОБА_3 в останні роки свого життя у безпорадному стані не перебував, продовжував працювати, проживав у власному будинку, користувався послугами водія, прибиральниці.

Медична документація щодо стану здоров`я ОСОБА_3 , що міститься у матеріалах справи, не містить беззаперечних доказів щодо необхідності стороннього піклування.

У постанові Верховного Суду від 26.01.2021 року по справі №359/9293/18 визначено правову позицію, що для усунення особи від спадкування судом має бути встановлене ще й ухилення останнього від надання такої допомоги.

Колегія суддів також доходить висновку про те, що тимчасове непроживання відповідачи з померлим саме по собі не є ухиленням особи від надання спадкодавцеві допомоги.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідачка ОСОБА_2 ухилялась від надання допомоги, якої міг потребувати спадкодавець ОСОБА_3 .

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у зв`язку із його необґрунтованістю та недоведеністю.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, а рішення суду ухвалене за його відсутності, на що посилається скаржник у своїй апеляційній скарзі, то ця обставина є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 365, 367, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд,

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2021 рокускасувати, ухвалити по справі нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тюріна Валерія Броніславівна про усунення від права на спадкування відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 16 жовтня 2023 року.

Головуючий:

Судді: