Постанова

від 12.10.2023 по справі 440/16049/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2023 р.Справа № 440/16049/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Дуднік Н.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІС" на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко) від 19.06.2023 року по справі № 440/16049/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІС"

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування приписів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "АРІС", звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки водного фонду комунальної власності площею 1,7245 га (кадастровий номер 5310436500:14:003:0035), яка розташована за адресою: набережна Лейтенанта Дніпрова, 111 у м.Кременчук Полтавська область, яка використовується Товариством з обмеженою відповідальністю "АРІС", за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки № 580-ДК/0493/АП/09/01/-20 від 30 липня 2020 року;

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки водного фонду комунальної власності площею 1,7245 га (кадастровий номер 5310436500:14:003:0035), яка розташована за адресою: набережна Лейтенанта Дніпрова, 111 у м.Кременчук Полтавська область, яка використовується Товариством з обмеженою відповідальністю "АРІС", за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки №904- ДК/0805/АП/09/01/-20 від 02 жовтня 2020 року;

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки водного фонду комунальної власності площею 1,7245 га (кадастровий номер 5310436500:14:003:0035), яка розташована за адресою: набережна Лейтенанта Дніпрова, 111 у м.Кременчук Полтавська область, яка використовується Товариством з обмеженою відповідальністю "АРІС", за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки №82-ДК/0067 АП/09/01/-21 від 09 лютого 2021 року;

- визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №580-ДК/204Пр/03/01/20 від 3 серпня 2020 року;

- визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №904-ДК/0369Пр/03/01/-20 від 5 листопада 2020 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження.

17.01.2022 судом отримано відзив Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в якому відповідач, зокрема, просив залишити позов без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення позивача до адміністративного суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІС" залишено без розгляду.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2023 апеляційну скаргу ТОВ "АРІС" задоволено; ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2022 по справі № 440/16049/21 скасовано, а справу направлено до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.06.2023 адміністративну справу прийнято до провадження.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.06.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків - п`ять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску із заявленими позовними вимогами. Роз`яснено позивачу, що у разі не усунення недоліку позовної заяви, вона буде залишена без розгляду.

12.06.2023 року позивач надав до Полтавського окружного адміністративного суду клопотання про поновлення строків звернення до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 року визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, викладені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду. Відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду. Позов ТОВ "АРІС" до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування приписів залишено без розгляду.

Позивач, не погодився із ухвалою суду першої інстанції звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права. Вказує, що залишаючи адміністративний позов без розгляду суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини, наведені позивачем у заяві про поновлення строку, в зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду.

Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у визначеному законом порядку.

Представник відповідача надав до суду заяву, в якій просив провести розгляд справи без її участі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без розгляду адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений законодавчо встановлений строк звернення до суду з даним позовом і ним не надано суду належних обґрунтувань та доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Строк звернення до адміністративного суду - це встановлений законом проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і за захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Строки адміністративного судочинства спрямовані саме на якнайшвидше здійснення такого захисту шляхом суворого їх дотримання судом та особами, які беруть участь у справі. Наслідком пропущення процесуальних строків є залишення позовної заяви без розгляду.

Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою своєчасного виконання учасниками адміністративного судочинства передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.

У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Отже, законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.

Так, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Під час звернення до суду позивач посилався на факт необізнаності про проведення перевірок та прийнятими за їх наслідками рішення.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що директору ТОВ "АРІС" Шатравці О.М. було відомо про проведення перевірок щодо дотримання позивачем вимог земельного законодавства при користуванні земельною ділянкою площею 1,7245 га, кадастровий номер 5310436500:14:003:0035 та винесення оскаржених у цій справі приписів ще у 2020 році. Однак, ТОВ "АРІС" звернулося до суду лише 24.11.2021, тобто з пропущенням строку звернення до адміністративного суду, визначеного статтею 122 КАС України.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, на виконання наказу від 03.02.2021 року №82-ДК «Про здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності», співробітниками Головного управлінням Держгеокадастру у Полтавській області проведено перевірку з питань виконання вимог припису від 05.11.2020 року №904-ДК/0369Пр/03/01/-20 щодо усунення порушень вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки комунальної власності площею 1,7245 га (кадастровий номер 5310436500:14:003:0035), яка розташована за адресою: набережна Лейтенанта Дніпрова, 111 у м. Кременчук Полтавська область, за наслідками якої складено Акт №82-ДК/0067 АП/09/01/-21 від 09.02.2021 року (а.с. 60-62).

Колегія суддів зазначає, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач, серед іншого, просив визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки водного фонду комунальної власності площею 1,7245 га (кадастровий номер 5310436500:14:003:0035), яка розташована за адресою: набережна Лейтенанта Дніпрова, 111 у м.Кременчук Полтавська область, яка використовується ТОВ "АРІС", за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки №82-ДК/0067 АП/09/01/-21 від 09 лютого 2021 року.

Натомість, залишаючи без розгляду адміністративний позов, судом першої інстанції належної оцінки дотриманню позивачем строків звернення до суду із вказаною позовною вимогою, що свідчить про передчасність висновків суду першої інстанції щодо неповажності підстав для поновлення строку звернення суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що оскільки предметом державного нагляду було саме перевірка виконання припису, який також є предметом оскарження по даній справі, то вказані вимоги є пов`язаними.

Колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.006107, від 22 липня 2021 року у справі №340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а. Висновки викладені у цих постановах щодо застосування статті 122 КАС України відповідають позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 22 січня 2020 року у справі №2540/2618/18, від 5 травня 2020 року у справі №826/6830/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 320/8317/20, від 16 вересня 2021 року у справах №120/3403/20-а, №560/5412/20, від 9 лютого 2022 року у справі № 460/8776/20 та від 1 червня 2022 року у справі № 460/100/21.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Так, у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).

При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law; прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року (далі Доповідь Венеціанської комісії).

Так, у пункті 24 Доповіді Венеціанської комісії було зазначено, що у рамках Організації Об`єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002 2004 рр.), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, приміром, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано (у більш класичний спосіб) на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін.

Крім того, в пункті 37 Доповіді Венеціанської комісії вказано, що верховенство права включає в себе вісім «інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватися у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв`язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов`язків, так і тих, що обумовлені національним правом.

При цьому колегія суддів враховує, що згідно з пунктом 43 Рекомендації CM/Rec (2004)20 Комітету Міністрів державам-членам щодо судового перегляду (прийнята Комітетом Міністрів 15 грудня 2004 року на 909-му засіданні на рівні постійних представників) право на доступ до судового перегляду має бути ефективним. Встановлення обов`язку використовувати всі інші засоби захисту не має бути перешкодою для тих, хто бажає перегляду адміністративного акта.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, заява №8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява № 29731 /96).

У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Також, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №№38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ також у справі «Корня проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova, заява № 22735/07, п.п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява №26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції» (Tsalkitzis v. Greece, заява №11801/04, пункт 44).

Виходячи з аналізу вказаної практики Європейського суду з прав людини та враховуючи обставини вказаної справи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку із пропуском строку звернення до суду, оскільки не надав належної оцінки дотриманню позивачем строків звернення до суду щодо кожної вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 312 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання (ст. 320 КАС України).

З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІС" задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 по справі №440/16049/21 скасувати.

Справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРІС" до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування приписів направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. БартошСудді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 17.10.2023 року.