Ухвала

від 16.10.2023 по справі 560/4370/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 жовтня 2023 року

м. Київ

справа №560/4370/22

адміністративне провадження №К/990/32394/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Кашпур О.В.,

суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,

перевірив касаційну скаргу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року у справі №560/4370/22 за позовом Комунального некомерційного підприємства «Хмельницький обласний центр служби крові» до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Хмельницька обласна рада про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В :

Комунальне некомерційне підприємство «Хмельницький обласний центр служби крові» звернулось до суду з позовом, в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області від 04 березня 2022 року №131704-14/487-2022.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним зобов`язання Комунального некомерційного підприємства «Хмельницький обласний центр служби крові» забезпечення відшкодування шкоди на суми: 178958,63 гривень в порядку статей 130-135 КЗпП України; 2) 881873,20 гривень в порядку статей 130-135 КЗпП України; 3) 22167532,98 гривень, відповідно до норм 216-229 ГК України, статей 22, 610-625 ЦК України, що викладено у листі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області від 04 березня 2002 року №131704-14/487-2022 «Про усунення виявлених порушень законодавства».

У решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалами Верховного Суду від 01 червня 2023 року, від 21 червня 2022 року, від 13 липня 2023 року, від 07 серпня 2023 року та від 28 серпня 2023 року касаційні скарги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року у справі №560/4370/22 повернуті скаржнику.

19 вересня 2023 року позивач вшосте засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Аналіз матеріалів та зміст касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Під час перевірки вчергове поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України та підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Зокрема, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові від 21 березня 2023 року у справі №560/4370/22 (вказана справа), від 22 жовтня 2020 року у справі №820/3089/17, від 31 травня 2021 року у справі №826/18686/16, від 31 серпня 2021 року у справі №160/5323/20, від 02 листопада 2021 року у справі №420/6808/19, від 12 травня 2022 року у справі №620/4169/20, від 22 грудня 2022 року у справі №826/13003/17, від 05 березня 2020 року у справі №810/465/16, від 02 липня 2020 року у справі №826/1508/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 та у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №1440/1820/18, від 10 грудня 2019 року у справі №808/6509/13-а, від 06 лютого 2020 року у справі №1740/1852/18, 07 лютого 2020 року у справі №803/634/17, від 13 лютого 2020 року у справі №2040/5815/18, стосовно застосування пункту 10 частини першої статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».

Верховний Суд надав роз`яснення щодо вказаної підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема, в ухвалах від 13 липня 2023 року та від 07 серпня 2023 року.

Так, Суд зазначав, що відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.

Аналізуючи доводи касаційної скарги, Судом установлено, що скаржником зроблено лише посилання на постанови Верховного Суду без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судом апеляційної інстанції рішення з порушенням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, скаржник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також у касаційній скарзі скаржник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Разом з тим, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт, необхідно указати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній такий висновок.

Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

Проте, в порушення зазначених вимог, скаржник не указав конкретну норму права щодо застосування якої відсутній такий висновок та не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Враховуючи викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено.

Окрім цього, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Згідно ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року справу №560/4370/22 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що підставою для відкриття касаційного провадження скаржник зазначає підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить значний суспільний інтерес, оскільки стосується питання раціонального використання бюджетних коштів та реалізації компонентів крові за ринковими цінами.

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження скаржник не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

З огляду на викладене, скаржником належним чином не обґрунтовано наявність виключних випадків, передбачених підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

При цьому, доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

Отже, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити наявність виключних випадків, передбачених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із підставами визначеними пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а скаржник обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 01 червня 2023 року, від 21 червня 2022 року, від 13 липня 2023 року, від 07 серпня 2023 року та від 28 серпня 2023 року про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.

Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

У цьому контексті принагідно зауважити, що частина друга статті 44 та частина перша статті 45 КАС України покладають на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Особа мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом.

Отже, касаційну скаргу у цій частині необхідно залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення її недоліків, шляхом надання до суду касаційної інстанції нової касаційної скарги із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень із урахуванням роз`яснень, які надані Верховним Судом та додати копії нової касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 03 травня 2023 року, а цю касаційну скаргу подано засобами поштового зв`язку 19 вересня 2023 року, тобто з пропуском, передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.

Одночасно з касаційною скаргою скаржник порушує питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що вперше касаційну скаргу було подано в межах тридцятиденного строку. Проте, ухвалами Верховного Суду від 01 червня 2023 року, від 21 червня 2022 року, від 13 липня 2023 року, від 07 серпня 2023 року та від 28 серпня 2023 року касаційній скарги були повернуті скаржнику. Також скаржник звертає увагу, що ця касаційна скарга подається у розумний строк без виправданих затримок та зайвих зволікань з дня отримання Управлінням інформації про ухвалення Верховним Судом від 28 серпня 2023 року у справі рішення про повернення касаційної скарги.

Розглянувши подане клопотання, Суд зазначає.

Відповідно до частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Згідно з приписами частини третьої статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу.

Так, підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань.

За змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

У контексті наведеного, зважаючи на приписи вказаних правових норм законодавства, невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, неодноразове повернення скаржнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчать про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що вказані підстави пропуску строку на касаційне оскарження не можуть бути визнані поважними.

Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: 1) нової касаційної скарги із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень із урахуванням роз`яснень, які надані Верховним Судом та додати копії нової касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи; 2) заяву про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших поважних підстав пропуску строку на касаційне оскарження та надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини.

Керуючись статтями 248, 329, 332 КАС України,

У Х В А Л И В :

Визнати неповажними підстави пропуску Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області строку на касаційне оскарження рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року у справі №560/4370/22.

Касаційну скаргу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2023 року у справі №560/4370/22 за позовом Комунального некомерційного підприємства «Хмельницький обласний центр служби крові» до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Хмельницька обласна рада про визнання протиправною та скасування вимоги - залишити без руху.

Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В. Кашпур

Судді: О.Р. Радишевська

С.А. Уханенко