Рішення

від 17.10.2023 по справі 442/6611/23

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/6611/23

Провадження №2/442/1318/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2023 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючої - судді Грицай М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької дитячо-юнацької спортивної школи імені Івана Боберського Дрогобицької міської ради Львівської області, Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради, третя особа ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ Дрогобицької дитячо-юнацької спортивної школи імені Івана Боберського Дрогобицької міської ради Львівської області від 22.08.2023 №52/08-01 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити її з 22 серпня 2023 року на посадах інструктора-методиста та старшого тренера-викладача відділення плавання Дрогобицької дитячо-юнацької спортивної школи імені Івана Боберського Дрогобицької міської ради Львівської області; стягнути з Дрогобицької дитячо-юнацької спортивної школи імені Івана Боберського Дрогобицької міської ради Львівської області та з відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.08.2023 по день ухвалення рішення.

Позовні вимоги мотивує тим, що 15.08.1988 вона прийнята в Дрогобицьку дитячо-юнацьку спортивну школу імені Івана Боберського Дрогобицької міської ради на посаду тренера-викладача. З 13.02.17 наказом №69/к від 13.02.2017 переведена на посаду інструктора-методиста. З 13.09.2017 наказом №131/к від 13.09.2017 призначена старшим тренером-викладачем відділення плавання. Таким чином, з 13.09.2017 по 22.08.2023 працювала в ДЮСШ за основним місцем праці на посаді інструктора-методиста на повний оклад, а за суміщенням на посаді тренера-викладача відділення плавання.

Наказом №52/08-01 від 22.08.2023 звільнена з роботи з посади інструктора-методиста та старшого тренера відділення плавання у зв`язку з вчиненням аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи. Вважає звільнення незаконним і необґрунтованим з наступних підстав.

Впродовж 35 років працювала в ДЮСШ, завжди добросовісно відносилась до виконання своєї роботи, однак, у лютому 2023 року дізналась про те, що батьки однієї з вихованців ДЮСШ ОСОБА_3 звернулись у відділ освіти і у Дрогобицький РВП ГУНП у Львівській області із заявою про те, що під час відвідування дитиною тренувань вона та інший тренер викладач ОСОБА_4 ставились до дитини негативно, а також вчиняли дії по недопуску дитини до змагань з плавання. У подальшому, за результатами проведеної перевірки, відносно неї складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.173-4 КУпАП, а постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02.05.2023 вона була визнана винною у вчиненні даного правопорушення та притягнута до відповідальності у виді штрафу в розмірі 850 грн. Вказана постанова суду першої інстанції залишена без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07.06.2023.

Крім цього, на підставі заяви батька вихованиці відділом освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради було створено комісію з проведення службової перевірки у ДЮСШ, за результатами якої наказом від 16.03.2023 вона була знята з посади старшого тренера відділу плавання. Даний наказ скасовано рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30.05.2023 та з 17.03.2023 її поновлено на посаді старшого тренера відділення плавання.

Незважаючи на вказане поновлення, відділ освіти ініціював перед ДЮСШ її звільнення з роботи на підставі п.3 ст.41 КЗпП.

Згідно з рішенням профспілкової організації ДЮСШ від 26.06.2023, така одноголосно вирішила не надавати згоду директору ДЮСШ на її звільнення з посади інструктора-методиста та тренера-викладача. Однак, всупереч даному рішенню, директор виніс оспорюваний наказ.

Вважає, що вона, працюючи в ДЮСШ на посадах інструктора-методиста та старшого тренера-викладача, не була педагогічним працівником, про якого вказано у ст.52 Закону України «Про освіту», а отже, не могла бути звільнена з роботи на підставі п.3. ст.41 КЗпП.

Вказує, що в наказі про звільнення взагалі не зазначено, за вчинення якого саме аморального проступку, несумісного з продовженням роботи, вона звільнена. Не наведено жодних фактів, які підтверджують вчинення нею аморального проступку, не вказано, чим такі факти підтверджені, що свідчить про порушення її трудових прав.

Крім того, стверджує, що відповідно до постанови суду, якою вона була визнана винною за ч.1 ст.173-4 КУпАП, дане правопорушення вчинено на посаді старшого тренера ДЮСШ.

Також вважає, що вказані дії стосовно вихованки ОСОБА_3 не мали для останньої негативних наслідків. Вона визнана винною у вчиненні найменш протиправного виду булінгу, який не заподіяв шкоди психічному чи фізичному здоров`ю потерпілого, і призначено мінімальне покарання.

Вважає, що вчинення булінгу само по собі не є підставою для звільнення особи із займаної посади. Дії, за які її притягнуто до адміністративної відповідальності, не мали на меті приниження честі та гідності малолітньої, а вчинені виключно через те, що вона, як старший тренер, має власну думку з приводу виступу ОСОБА_3 на змаганнях з плавання. Бажаючи, щоб ОСОБА_3 мала кращі результати, можливо, в окремому випадку спілкувалась з нею дещо голосніше.

Положенням про ДЮСШ та Посадовою інструкцією на неї не покладено виконання виховних функцій, так як її робота була безпосередньо пов`язана з тренерами-викладачами і полягала у координації та організації роботи останніх. З виховною функцією не пов`язана також її робота на посаді інструктора-методиста. А тому, у директора ДЮСШ були відсутні підстави для звільнення її з обох посад, останній також не зазначив у наказі підстави неврахування обґрунтованого рішення профспілки. Крім того, переконана, що директор не перевірив інформацію відділу освіти про вчинення нею аморального проступку.

Звертає увагу, що фактично за результатами службової перевірки по заяві ОСОБА_5 від 15.02.2023 вона вже була притягнута до дисциплінарної відповідальності згідно наказу ДЮСШ №12/08-01 від 16.03.2023, що встановлено рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 30.05.2023, а тому, вважає, звільнення від 22.08.2023 повторним притягненням до відповідальності.

Просить суд врахувати, що ініціаторами звільнення, на її думку, були батьки ОСОБА_6 , також вважає упередженим ставлення до неї Відділу освіти. За час роботи вона показала себе як здібний фахівець, до роботи ставиться добросовісно, морально витримана, справедлива, що підтверджується характеристикою керівника ДЮСШ від 20.03.2023.

Додатково позивач подала розрахунок середнього заробітку, який підлягає виплаті, за час вимушеного прогулу з 22.08.2023 по день ухвалення судом рішення у справі. Згідно з вказаним розрахунком, позивач просить стягнути з ДЮСШ імені Івана Боберського Дрогобицької міської ради Львівської області та з відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області в її користь 44278,39 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу (станом на 17.10.2023), що складається з середнього заробітку на посаді інструктора-методиста в розмірі 31870,12 грн та на посаді старшого тренера-викладача в розмірі 12408,27 грн.

Від представника відповідача - Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, вважаючи такі безпідставними.

У своєму відзиві представник відповідача заперечує доводи позивача про те, що відділ освіти ініціював її звільнення, оскільки лист такого до директора ДЮСШ має лише рекомендаційний характер. Вказує, що рішення органу профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 є необґрунтованим. Крім того, наголошує, що ОСОБА_1 є учасником освітнього процесу, її робота полягає не лише у контактуванні з тренерами-викладачами, а й з вихованцями.

Крім цього, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-4 КУпАП, а звільнено - за порушення норм трудового законодавства, що є різними видами відповідальності.

Наголошує на тому, що правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-4 КУпАП, є аморальним проступком. Поняття «найменш протиправного виду булінгу» не передбачено жодним законодавством, є надуманим позивачем, не відповідає обставинам справи.

Вказує, що відповідно до посадових інструкцій інструктора-методиста та старшого тренера викладача, методист, старший-тренер несе відповідальність за застосування методів виховання, пов`язаних із фізичним та психічним насиллям над особистістю вихованця, а також скоєння іншого грубого аморального вчинку, за що методист, тренер може бути звільнений із посади у відповідності з трудовим законодавством.

Директором ДЮСШ ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю за їх недоведеністю та безпідставністю. Зазначає, що посилання позивача на її звільнення всупереч рішення первинної профспілкової організації ДЮСШ від 26.06.2023, яким відмовлено у наданні згоди директору ДЮСШ на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 , є безпідставними, оскільки згідно з абз.7 ст.43 КЗпП України таке рішення повинно бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації. Рішення профспілки про ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 ґрунтується на тому, що особа двічі не може нести відповідальність за одне і те ж саме правопорушення, а також, що позивачка займає дві посади у спортивній школі, її робота здійснюється з тренерами-викладачами та не пов`язана з учнями.

Однак, Львівський апеляційний суд у своїй постанові від 07.06.2023 у справі №442/1874/23, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-4 КУпАП, вказує на те, що остання, обіймаючи посаду інструктора-методиста ДЮСШ ім..І.Боберського, є учасником освітнього процесу, брала участь у проведенні тренувань та змагань з плавання з учнями ДЮСШ, в тому числі, і потерпілою ОСОБА_3 , а отже, контактувала з потерпілою та іншими учнями. Також твердження про те, що робота ОСОБА_1 на посаді інструктора-методиста здійснюється з тренерами-викладачами та не пов`язана з учнями, спростовується Посадовою інструкцією інструктора-методиста, з якою позивач ознайомлена. Щодо висновків профспілки про притягнення позивачки двічі до відповідальності, то зазначає, що таке твердження є хибним, оскільки в даній ситуації ОСОБА_1 було притягнуто спершу до адміністративної відповідальності, а вдруге до відповідальності згідно з ч.3 ст.41 КЗпП за порушення норм трудового законодавства, а не адміністративного.

Отже, вважає, що викладені у рішенні профспілкового комітету підстави не надавати згоду директору ДЮСШ на звільнення ОСОБА_1 є помилковими та не могли бути враховані при звільненні позивачки з посад.

Крім того, звертає увагу, що відповідно до Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу, така є позашкільним навчальним закладом спортивного профілю закладом фізичної культури і спорту, який забезпечує розвиток здібностей вихованців у обраному виді спорту, визнаному в Україні, створює необхідні умови для гармонійного виховання, фізичного розвитку, повноцінного оздоровлення, змістовного відпочинку і дозвілля дітей та молоді, самореалізації, набуття навичок здорового способу життя, підготовки спортсменів для резервного спорту. Пунктом 28 цього Положення визначено, що учасниками навчально-тренувальної та спортивної роботи в спортивній школі є: вихованці, тренери-викладачі, медичні працівники та інші фахівці, батьки або особи, що їх замінюють, директор та його заступники. Отже, з урахуванням зазначеного вище Положення та ст.ст. 1, 19 ЗУ «Про позашкільну освіту», стверджує, що позивач належить до категорії працівників, які можуть бути звільнені на підставі п.3 ч.1 ст.41 КЗпП, оскільки є працівником позашкільного закладу освіти, на якого законами, нормативно-правовими актами та трудовим контрактом покладено виконання виховних та педагогічних функцій.

Також вважає незрозумілими доводи позивача про те, що у постанові Львівського апеляційного суду від 07.06.2023 не вказано про вчинення нею аморального проступку, несумісного з виконанням виховної функції. Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-4 КУпАП, так як остання вчинила булінг (цькування) відносно дитини, і така постанова є належною підставою для видачі наказу про звільнення за вчинення аморального проступку, позаяк провадження за вказаною статтею не передбачає встановлення ступеня аморальності об`єктивної сторони такого правопорушення.

Посилання позивача на те, що дії, за які притягнуто її до адміністративної відповідальності, не призвели до жодних негативних наслідків для потерпілої, є безпідставними. Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-4 КУпАП, настає не лише за заподіяння шкоди психічному або фізичному здоров`ю потерпілого, а й за ризик (можливість) такого заподіяння. Більше того, згідно довідки практичного психолога ОСОБА_7 за №27 від 03.03.2023, потерпілій рекомендовано для покращення психологічного стану пройти курс психокорекційних занять, що свідчить про настання негативних наслідків для потерпілої внаслідок протиправних дій (булінгу) ОСОБА_1 .

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якій зазначає, що доводи відповідача, викладені у відзиві, не спростовують її аргументів про підставність позовних вимог, зокрема, на переважну більшість аргументів позовної заяви відповідач взагалі не надав своїх пояснень, наприклад, щодо порушення процедури її звільнення, неврахування при звільненні її попередньої бездоганної поведінки протягом значного тривалого періоду роботи в ДЮСШ, вручення їй 09.09.2023 грамоти від імені Дрогобицької міської ради та виконавчого комітету, як кращому тренеру-викладачу Дрогобицької територіальної громади тощо.

Наголошує на тому, що займані нею посади старшого тренера-викладача та інструктора-методиста не включені до переліку педагогічних працівників. При цьому, зважаючи на Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу, з урахуванням ст.52 ЗУ «Про освіту», працівники ДЮСШ не є педагогічними працівниками, так як здійснюють навчально-тренувальну та спортивну роботу у спортивній школі. Відповідно, вважає, що не могла бути звільнена з роботи на підставі п.3 ч.1 ст.41 КЗпП України. Посада тренера, тим більше інструктора-методиста спортивної школи не включена у перелік кваліфікаційних категорій і педагогічних звань педагогічних працівників, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2015 за №1109, відповідно до ч.3 ст.50 ЗУ «Про освіту», якою передбачена атестація педагогічних працівників. Вказує на те, що вона, як тренер-викладач, ніколи не проходила атестацію в порядку, встановленому Міністерством освіти та науки України, що підтверджує відсутність у неї статусу педагогічного працівника. Натомість, вона проходила атестацію згідно Порядку проведення атестації тренерів (тренерів-викладачів) та спортивних суддів, фахівців з питань фізкультурно-спортивної реабілітації, які беруть участь у фізкультурно-оздоровчих, фізкультурно-реабілітаційних та спортивних заходах для осіб з інвалідністю, затвердженого наказом Міністерства молоді та спорту України від 05.05.2014 за №1407, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.05.201 за №554/25331.

Також вважає необґрунтованою позицію відповідача з приводу того, що посада інструктора-методиста ДЮСШ є тією ж самою посадою, що й методист ДЮСШ. Зокрема, у Положенні про ДЮСШ передбачена виключно посада інструктора-методиста та відсутня посада методиста. При цьому, працюючи в ДЮСШ за основним місцем праці на посаді інструктора-методиста на повний посадовий оклад, вона не виконувала виховних функцій і такі на неї не було покладено, оскільки її робота була безпосередньо пов`язана лише з тренерами-викладачами і полягала у координації роботи останніх та їх організації роботи. Саме через вказані обставини не було надано згоди на її звільнення згідно з рішенням профспілкової організації ДЮСШ від 26.06.2023.

Переконана, що її повноваження на посаді інструктора-методиста були передбачені виключно пунктом 47 Положення про ДЮСШ, згідно з яким у жодному випадку не передбачено наявність у неї виховних функцій. Саме на вказаній посаді вона не вчиняла адміністративного правопорушення і не притягувалася до адміністративної відповідальності, оскільки її робота на цій посаді не була поєднана з виконанням виховних функцій.

Водночас вважає, що вручивши їй 09.09.2023 грамоту, як кращому тренеру-викладачу Дрогобицької територіальної громади, засновник спортивної школи в особі Дрогобицької міської ради та її виконавчого комітету спростували вчинення нею аморального проступку, несумісного з продовженням роботи у ДЮСШ, оскільки у випадку вчинення працівником підпорядкованого такому органу місцевого самоврядування закладу аморального проступку, не було б підстав для вручення такому працівнику нагороди, так як вчинення аморального проступку завжди пов`язано з дискредитацією як закладу, так і засновника цього закладу.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається із записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 15.08.1988 прийнята на посадутренера-викладача по плаванню в Дитячо-юнацьку спортивну школу міста Дрогобича. Наказом №69/к від 13.02.2017 переведена на посаду інструктора-методиста.

Крім того, відповідно до наказу №131/к від 13.09.2017, ОСОБА_1 призначено старшим викладачем відділення плавання.

Наказом №12/08-01 від 16.03.2023, за результатами службової перевірки, проведеної комісією відділу освіти, ОСОБА_1 знято з посади старшого тренера відділення плавання з 16.03.2023.

Наказом №28/08-01 від 06.06.2023, керуючись рішенням суду у справі №442/2494/23 «Про визнання незаконним та зняття з посади старшого тренера ОСОБА_1 » на підставі виконавчого листа Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30.05.2023, скасовано дію наказу №12/08-01 від 16.03.2023 «Про зняття з посади старшого тренера ОСОБА_1 » та поновлено її на посаді старшого тренера відділення плавання ДЮСШ ім.Боберського з 17.03.2023.

Наказом №52/08-01 від 22.08.2023 ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади інструктора методиста та старшого тренера відділення плавання Дрогобицької дитячо-юнацької спортивної школи імені І.Боберського Дрогобицької міської ради Львівської області, з 22.08.2023 у зв`язку із вчиненням аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи, п.3 ст.41 КУпАП. Підставою зазначено: рішення Львівського апеляційного суду від 07.06.2023, справа №442/1874/23, провадження №33/811/714/23 та рекомендація відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради від 15.06.2023 №01-4/495.

Статтею 41 КЗпП України визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Така підвищена відповідальність працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливому правовому стані та виконують специфічні функції, не властиві іншим категоріям працівників; їхні дії чи бездіяльність можуть призвести до порушення конституційних прав та свобод громадян, завдати значної шкоди суспільним відносинам та авторитету як самої держави, так і суб`єктів господарювання.

Так, відповідно до п.3 ст. 41 КЗпП України, вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені за цією підставою, належать учасники освітнього процесу, зазначені уст.52 Закону України «Про освіту», а саме: педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.

Тобто, можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Відповідно до п.1.1 Статуту Дрогобицької дитячо-юнацької спортивної школи Дрогобицької міської ради вбачається, ДЮСШ є позашкільною установою, метою створення якого є виховання всесторонньо-розвинутої особистості зі свідомою громадянською позицією, системою наукових знань про фізичну культуру. У своїй діяльності керується, серед іншого, Законами України «Про освіту» (п.1.2, п.1.6). Навчально-виховний процес у ДЮСШ будується на педагогічно обґрунтованому виборі навчальних програм, затверджених Міністерством освіти і науки України та Комітетом у справах сім`ї, молоді і спорту, а також навчальним планом груп з кожного виду спорту (п.3.1).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про позашкільну освіту», позашкільний навчальний заклад - складова системи позашкільної освіти, яка надає знання, формуючи вміння та навички за інтересами, забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток, підготовку до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для соціального захисту та організації змістовного дозвілля відповідно до здібностей, обдарувань та стану здоров`я вихованців, учнів і слухачів.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про позашкільну освіту», учасниками навчально-виховного процесу в позашкільному навчальному закладі є: вихованці, учні, слухачі; директор, заступники директора закладу позашкільної освіти; педагогічні працівники, психологи, соціальні педагоги, бібліотекарі, спеціалісти, які залучені до навчально-виховного процесу; батьки або особи, які їх замінюють; представники підприємств, установ, організацій, які беруть участь у здійсненні навчально-освітнього процесу.

Відповідно до посадової інструкції інструктора-методиста, такий відноситься до категорії «фахівці» (п.1.2) та у своїй роботі керується нормативними документами з освіти, фізичної культури спорту та ін., а також даною Посадовою інструкцією; методист повинен знати основи педагогіки і психології (п.1.5, п.2.3). Здійснює методичне забезпечення та координацію роботи тренерів-викладачів школи з відбору вихованців-спортсменів, проведення їхньої спортивної орієнтації, організації навчально-тренувального і виховного процесу; здійснює контроль за комплектуванням навчальних груп за результатами навчально-тренувального та виховного процесу; відповідає, зокрема, за організацію виховної роботи з вихованцями-спортсменами, за їхнє навчання та відпочинок; вносить пропозиції щодо вдосконалення навчально-тренувального процесу, бере участь у роботі педагогічної (тренерської) ради школи (п.3.2, п.3.3, п.3.5, п.3.10). Дотримується етичних норм поведінки в школі, побуті, громадських місцях, які відповідають суспільному статусу педагога (п.3.16). У той же час, згідно з пунктом 5.1 вказаної Посадової інструкції, методист несе відповідальність за застосування (в тому числі одноразове) методів виховання, пов`язаних з фізичним та психічним насиллям над особистістю вихованця, а також скоєння іншого грубого аморального вчинку, методист може бути звільнений з посади у відповідності з трудовим законодавством.

Відповідно до посадової інструкції старшого тренера-викладача, у своїй роботі старший тренер керується нормативними документами з освіти, повинен знати основи педагогіки і психології, вікову і спеціальну педагогіку і психологію (п.1.4, п.2.3, п.2.4). Старший тренер здійснює виховання вихованців і спортсменів, із врахуванням специфіки обраного виду спорту (п.3.12).

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963 «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників», викладачі всіх спеціальностей, а також методист належать до посад педагогічних працівників.

Слід звернутиувагу,що інструктор,у прямомурозумінні цьогослова,-це працівникякої-небудьустанови,який інструктує(надаєінструкції),як правильноорганізувати працю,або ж,-фахівець,що навчаєякої-небудьсправи.Методист,у своючергу,розуміється якфахівець зметодики викладанняякого-небудьпредмета.Зважаючи навикладене таберучи доуваги положенняПосадової інструкціїінструктора-методиста,суд вважаєнеобґрунтованими доводипозивача зприводу того,що вказанапосада неналежить допосад педагогічнихпрацівників тане пов`язанаіз виконаннямвиховних функцій. При цьому, варто зазначити, що згідно зі статтею 52Закону України«Про освіту» учасниками освітнього процесу є, в тому числі, педагогічні,науково-педагогічніта науковіпрацівники; фізичніособи,які провадятьосвітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти. Освітній процес, у свою чергу, - це система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей.

Отже, ОСОБА_1 у ційсправі належитьдо категоріїпрацівників,які можутьбути звільненіна підставіп.3ст.41КЗпП України,оскільки нанеї законами,а такожпосадовими інструкціямипокладено виконаннявиховних функцій,тобто,здійснення вмежах своїхповноважень науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей. Відтак, доводи ОСОБА_1 про те, що вона, перебуваючи на посаді старшого тренера викладача та інструктора-методиста не виконувала виховних функцій, не мають нормативного обґрунтування.

Крім того, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Аналіз судової практики свідчить про те, що термін «аморальний проступок» є оціночним поняттям, оскільки не конкретизований законодавцем, а тому суду, як правозастосовному органу, надано можливість на свій розсуд надавати оцінку на підставі встановлених обставин справи щодо того, чи є ті чи інші діяння аморальним проступком. Зокрема, аморальним проступком можна вважати діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції конкретного працівника, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону України «Про освіту», педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов`язки.

За змістом ст. 56 Закону України «Про освіту», педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов`язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати в дітей і молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком.

Отже, працівники, які виконують виховну функцію, зобов`язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за п. 3 ст. 41 КЗпП України.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 07 травня 2018 року у справі № 243/8522/17 (провадження № 61-13316св18), від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20 (провадження № 61-3751св21), 09 листопада 2022 року у справі № 524/3625/20 (провадження № 61-2433ск22).

З матеріалів справи вбачається, що постановою судді Львівського апеляційного суду від 07.06.2023 у справі №442/1874/23 залишено без змін постанову судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02.05.2023, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-4 КУпАП, та застосовано до неї стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Судом апеляційної інстанції, на підставі матеріалів справи, вказано, що ОСОБА_1 неодноразово, протягом тривалого періоду (трьох років) вчиняла булінг стосовно малолітньої ОСОБА_3 , яке виразилось у систематичному психологічному тиску, негативному ставленні під час тренувань малолітньої ОСОБА_3 . Вчинене діяння ОСОБА_1 могло завдати шкоди психічному здоров`ю потерпілої ОСОБА_3 , відтак у її діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-4 КУпАП.

Оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (преюдиційні факти), суд не вправі повторно надавати оцінку фактам, викладеним Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області у постанові від 02.05.2023 та апеляційною інстанцією у постанові від 07.06.2023.

Враховуючи законодавче визначення поняття булінгу, а також положення посадових інструкцій, згідно яких інструктор-методист та старший тренер-викладач можуть бути звільнені з посади у відповідності з трудовим законодавством за застосування методів виховання, пов`язаних з фізичним та психічним насиллям над особистістю вихованця, а також скоєння іншого грубого аморального вчинку, суд погоджується з доводами відповідача про те, що булінг є аморальним проступком у даному випадку.

Підставою для звільнення відповідно до п.3 ст.41 КЗпП є не будь-який аморальний проступок, а такий, що несумісний із продовженням цієї роботи. Оскільки законодавцем не встановлено критеріїв визначення межі між проступками, сумісними і не сумісними з продовженням роботи, то суд зобов`язаний з метою виконання завдання цивільного судочинства самостійно надати оцінку і встановити, чи є вчинений аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 560/893/17 (провадження № 61-48706св18), від 11 квітня 2019 року у справі № 351/2141/16 (провадження № 61-31226св18), від 31 липня 2019 року у справі № 243/5802/16-ц (провадження № 61-24254св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/47/18 (провадження № 61-44378св18).

З посадової інструкції вбачається, що інструктор-методист здійснює методичне забезпечення та координацію роботи тренерів-викладачів школи з відбору вихованців-спортсменів, проведення їхньої спортивної орієнтації, організації навчального тренувального та виховного процесу (п.3.2); відповідає за ведення навчально-методичної документації, організація виховної роботи вихованцями-спортсменами, за їхнє навчання та відпочинок (п.3.5); дотримується етичних норм поведінки в школі, побуті, громадських місцях, які відповідають суспільному статусу педагога (п.3.16); контролює виконання індивідуальних планів підготовки спортсменів (п.3.18).

Старший тренер, відповідно до посадової інструкції, серед іншого, здійснює виховання вихованців і спортсменів, із врахуванням специфіки обраного виду спорту (п.3.12).

Аналіз вказаних посадових інструкцій, з урахуванням викладених вище законодавчих норм, дає підстави для висновку, що посада інструктора-методиста, як і посада старшого тренера-викладача передбачає контактування з вихованцями спортивної школи. Відтак суд бере до уваги, що однією із причин конфлікту між ОСОБА_1 та малолітньою ОСОБА_3 було недопущення останньої до змагань, а відбір вихованців-спортсменів входить до компетенції методиста (зокрема, такий здійснює контроль за комплектуванням навчальних груп за результатами навчально-тренувального та виховного процесу); суд також звертає увагу на протиправні дії позивачки, як працівника (учасника освітнього процесу), які полягали у негативному ставленні до дитини як спортсмена, у тому числі, систематичному психологічному тиску на малолітню. Таким чином, суд дійшов висновку про несумісність вчиненого ОСОБА_1 аморального проступку з продовженням роботи як на посаді інструктора-методиста, так і старшого тренера-викладача.

Враховуючи вказане, доводи ОСОБА_1 щодо незаконності звільнення не знайшли свого підтвердження у результаті аналізу наданих доказів, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до статті 4 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1982 року № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця», трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Упереджене ставлення відділу освіти, умисні дії з боку батьків малолітньої ОСОБА_3 , на які вказує ОСОБА_1 у позовній заяві, не підтверджуються наявними доказами, а тому не беруться судом до уваги.

Отже, суд дійшов переконання, що підстави для звільнення ОСОБА_1 за п.3 ч.1 ст.41 КЗпП є законними, оскільки ОСОБА_1 вчиняла дії, які суперечать змісту її трудової функції, не відповідають суспільному статусу педагога, а тому є аморальним проступком, який підтверджується фактами, викладеними у постанові Львівського апеляційного суду від 07.06.2023. Даний аморальний проступок є несумісним з продовженням виконання роботи на посадах інструктора-методиста та старшого тренера викладача, оскільки така робота пов`язана з освітнім процесом, а надто, з дітьми.

Щодо доводів про порушення процедури звільнення, на які вказує ОСОБА_1 , судом наведено наступні висновки.

Згідно з пунктом 2 Розділу "Прикінцеві положення" Закону № 2136-ІХ, Главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено п.2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно з ч. 2, ч.3 ст. 1 Закону № 2136-ІХ, на період дії воєнного стану вводяться обмеженняконституційнихправ і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

З огляду на вищевикладене, положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХ, також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Згідно зі ст.5 Закону України«Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24.03.2022, у період дії воєнного стану нормистатті 43 Кодексу законів про працю Українине застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Оскільки позивач була звільнена з посади 22.08.2023, а воєнний стан в Україні діє з 24.02.2022 по даний час, за відсутності доказів, що ОСОБА_1 є членом профспілки, попередня згода профспілкового органу на її звільнення з роботи на підставі ч. 3ст. 41 КЗпП Українизаконом не вимагалася.

Тим не менше, аналізуючи відмову профспілки у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , суд встановив наступне.

З протоколу №2 засідання профспілкової організації Дрогобицької ДЮСШ імені Івана Боберського від 26.06.2023 вбачається, що рішення про ненадання згоди директору Дрогобицької ДЮСШ Городинському М.М. на звільнення ОСОБА_1 з посади інструктора-методиста ґрунтується на відсутності в матеріалах судового засідання даних про адміністративне правопорушення інструктором-методистом. ОСОБА_1 сумлінно виконує обов`язки інструктора-методиста, її робота здійснюється з тренерами-викладачами та не пов`язана з учнями. ОСОБА_1 здійснює методичне забезпечення та координацію тренерів-викладачів, організовує роботу з підвищення кваліфікації тренерів-викладачів, веде статистичний облік, здійснює контроль з виконання навчальних програм з видів спорту, а тому для збереження ефективної роботи в організації навчально-тренувального процесу ДЮСШ просять залишити ОСОБА_1 на посаді інструктора-методиста.

Даним рішенням вирішено також не давати згоду директору на звільнення ОСОБА_1 з посади старшого-викладача відділення плавання, оскільки вона визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-4 КУпАП, та до неї застосовано стягнення у виді штрафу в розмірі 850 гривень, що являється адміністративним правопорушенням. Оскільки ОСОБА_1 вже притягнуто до адміністративної відповідальності, то притягнення її вдруге за те ж саме правопорушення заборонено ч.1 ст.61 Конституції України.

Даючи оцінку вказаній відмові профспілки, суд дійшов висновку, що така є необґрунтованою, оскільки мотивована власною оцінкою профспілковим комітетом наведених роботодавцем фактів та помилковим тлумаченням норм трудового законодавства.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 КЗпП України,рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Аналогічні положення містяться у ч.6ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

За змістом зазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Тобто, обов`язок суду полягає в оцінюванні рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (ст. 8 Конституції України, ЦК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», що означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеними фактами».

Рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичним обставинам і підставам звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Вказаний правовий висновок неодноразово зроблено Верховним Судом в подібних правовідносинах, зокрема, у справі №524/3625/20 (провадження №61-2433ск22) від 09.11.2022.

Розірвання трудового договору за п. 3 ст. 41 КЗпП Українине є заходом дисциплінарного стягнення, тому мотиви щодо ненадання згоди профспілковим комітетом Профспілки на звільнення позивача, які ґрунтуються на неможливості повторного притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, не відповідають нормам трудового законодавства, а тому не беруться судом до уваги.

Звільнення з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи, не може бути визнано правильним, якщо його проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Подання директора Дрогобицького ДЮСШ профспілковому комітету про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 містило посилання на постанови судів, якими останню визнано винною у вчиненні булінгу, тобто, подання ґрунтується на фактах.

У той же час, власна оцінка профспілковим комітетом вказаних фактів за відсутності їх належного спростування та загальна оцінка посадових обов`язків ОСОБА_1 не ґрунтується на законі та фактичних обставинах справи, не є належно аргументованою відмовою у наданні згоди на звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Враховуючи викладене вище, а також положення посадових інструкцій ОСОБА_1 , суд вважає помилковими доводи профспілки, що її робота не пов`язана з учнями.

Таким чином, суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для її поновлення на роботі, а отже, позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Судові витрати, від сплати яких при подачі позову була звільнена позивач, слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 12,76-83,141,263-265,274 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дрогобицької дитячо-юнацької спортивної школи імені Івана Боберського Дрогобицької міської ради Львівської області, Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради, третя особа ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення виготовлено 17.10.2023.

Суддя М.М. Грицай