Рішення
від 11.10.2023 по справі 903/6/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 жовтня 2023 року Справа № 903/6/21 (903/610/22)

Господарський суд Волинської області в складі судді Дем`як В. М., за участю секретаря судового засідання Мартинюк І.О., розглянувши справу

за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", м. Київ

до відповідача 1: ОСОБА_1 , с. Липини

до відповідача 2: ОСОБА_2 , с. Липини

про визнання недійсними договорів дарування

в межах справи №903/6/21

за заявою фізичної особи ОСОБА_1 , с. Липини

про неплатоспроможність

Представники сторін:

від позивача: Мірчук В. В. - адвокат

від відповідача 1: Андріяш Н. В. адвокат

від відповідача 2: н/з

Встановив: 18.08.2022 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування від 13.08.2010.

При обґрунтуванні позовних вимог банк вказує, що договори дарування укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчені 13.08.2010 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А. Д., зареєстровані в реєстрі за № 1730, № 1733, укладалися з метою унеможливлення звернення стягнення на об`єкти нерухомості (земельну ділянку, житловий будинок) у зв`язку з існуванням на момент їх укладення невиконаного грошового зобов`язання.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 17.01.2023 у справі №903/6/21 (903/610/22), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.04.2023, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 06.07.2023 рішення Господарського суду Волинської області від 17.01.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 у справі №903/6/21 (903/610/22) скасовано, справу №903/6/21 (903/610/22) передано на новий розгляд до Господарського суду Волинської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2023, справу №903/6/21 (903/610/22) розподілено судді Дем`як В.М.

Ухвалою суду від 08.08.2023 прийнято до провадження на новий розгляд справу за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до відповідача 1: ОСОБА_1 , до відповідача 2: ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування в межах справи №903/6/21 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 про неплатоспроможність, за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.09.2023, запропоновано уповноваженим представникам сторін по справі подати письмові пояснення з врахуванням правової позиці викладеної у постанові Верховного Суду від 06.07.2023 у даній справі.

Представник відповідача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав письмові пояснення від 11.09.2023р. за вх.№ 01-75/5332/23 у яких просить суд застосувати строки позовної давності у справі за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до відповідача 1: ОСОБА_1 , до відповідача 2: ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування в межах справи №903/6/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Представник позивача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав письмові пояснення від 07.09.2023р. №0000606/28563-23 за вх.№ 01-75/5329/23 у яких банк просить суд відмовити ОСОБА_3 у задоволені заяви про застосування строків позовної давності та задоволити позовні вимоги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" у повному обсязі.

Ухвалою суду від 11.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 11.10.2023.

В судовому засіданні представник позивача просить суд відмовити ОСОБА_3 у задоволені заяви про застосування строків позовної давності та задоволити позовні вимоги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" у повному обсязі. У випадку, якщо суд дійде висновку про попуск банком строку позовної давності то просить суд визнати поважними причини пропуску строків позовної давності та захистити порушені права позивача.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні позовні вимоги заперечила та просить відмовити у позові та застосувати строки позовної давності, вважає, що позивачем належних та допустимих доказів в обґрунтування клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання недійсними договорів дарування не надано.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

1. Виклад позиції позивача.

13.08.2010 ОСОБА_4 безоплатно відчужила своєму синові ОСОБА_2 на підставі договорів дарування:

- земельну ділянку загальною площею 0,28 га, яка складається з земельної ділянки загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 0722883400:01:001:3243 та земельної ділянки загальною площею 0,03 га, кадастровий номер 0722883400:01:001:3244, що знаходяться на території села Липини Луцького району Волинської області.

Договір дарування посвідчено 13.08.2010 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А.Д. та зареєстровано в реєстрі за №1733

- житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір дарування посвідчено 13.08.2010 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А.Д. та зареєстровано в реєстрі за №1730.

AT "Укрексімбанк" вважає, що зазначені договори дарування укладалися з метою унеможливлення звернення стягнення на дані об`єкти нерухомості у зв`язку з існуванням на момент їх укладання невиконаного грошового зобов`язання.

Між AT "Укрексімбанк" та ОСОБА_3 укладено:

1. Кредитний договір №86707С12 від 14.06.2007 зі змінами та доповненнями згідно якого банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 548 000,00 швейцарських франків з кінцевою датою погашення 12 червня 2014 року. Позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту.

2. Кредитний договір №86707С51 від 27.12.2007 зі змінами та доповненнями згідно якого банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 330 000,00 Євро з кінцевою датою погашення 26 грудня 2014 року. Позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту в розмірі річної процентної ставки.

AT "Укрексімбанк" виконав взяті за кредитними договорами зобов`язання та надав позичальнику кредитні кошти.

Починаючи з 2009 року ОСОБА_1 перестала належним чином виконувати свої зобов`язання за кредитними договорами у зв`язку із чим сторонами неодноразово вносилися зміни до кредитних договорів в частині графіку погашення кредиту.

В червні - липні 2010 року ОСОБА_1 знову перестала повертати кредитні кошти та сплачувати проценти у встановлені строки та згідно графіка.

Банк вважає, що оскільки ОСОБА_1 не мала наміру виконувати взяті на себе зобов`язання, то 13.08.2010 подарувала своєму синові вищезазначені земельну ділянку та житловий будинок.

29.12.2010 банк вручив позичальнику вимогу про дострокове повернення кредитних коштів. Однак, дана вимога у встановлений строк виконана не була, а тому банк 02.02.2011 звернувся до суду про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами.

За позовами банку до відповідача 1 Луцьким міськрайонним судом Волинської області ухвалені судові рішення:

1) від 09.12.2011 у справі №2-8170/11 за позовом AT Укрексімбанк до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за Кредитними договорами №8670702 від 14.06.2007, №86707С51 від 27.12.2007 яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_5 на користь AT Укрексімбанк за Кредитним договором №8670702 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 5 136 963,07 грн. та за Кредитним договором №86707С51 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 4338007,44 грн., а всього 9 477 970,51 грн. та 1700,00 грн. судового збору, 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, видано виконавчий лист;

2) від 19.08.2013 у справі №161/9015/13-ц за позовом AT Укрексімбанк до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за Кредитними договорами №86707С12 від 14.06.2007, №86707051 від 27.12.2007 яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_5 на користь AT Укрексімбанк за Кредитним договором №86707012 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 197259,90 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 1627461,84 грн. та за Кредитним договором №86707051 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 145218,98 евро, що в гривневому еквіваленті становить 1495955,61 грн, а всього 3123314,45 грн. та 3441 грн. судового збору, видано виконавчий лист;

3) від 07.11.2013 у справі №161/17876/13-ц за позовом AT Укрексімбанк до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за Кредитними договорами №86707012 від 14.06.2007, №86707051 від 27.12.2007, яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_5 на користь AT Укрексімбанк за Кредитним договором №86707012 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 27 722,95 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 305000,45 грн. таза Кредитним договором №86707051 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 19992,84 евро, що в гривневому еквіваленті становить 251908,62 грн., видано виконавчий лист.

Зазначені судові рішення виконані не були через відсутність у Відповідача 1 коштів.

Ухвалою суду від 21.01.2021 відкрито провадження у справі №903/6/21 про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

02.03.2021 судом визнано кредиторські вимоги AT Укрексімбанк.

19.03.2021 AT «Укрексімбанк» отримано декларації про майновий стан ОСОБА_1 за 2017, 2018, 2019 роки, з яких стало відомо про відсутність майна у ОСОБА_1

22.03.2021 AT «Укрексімбанк» звернувся до арбітражного керуючого ОСОБА_6 з проханням з`ясувати та повідомити AT «Укрексімбанк» коли, кому та на підставі яких правочинів боржником було відчужено зазначене в анкеті позичальника рухоме та нерухоме майно.

19.03.2021 від арбітражного керуючого ОСОБА_6 отримано інформацію про те, що 13.08.2010 ОСОБА_1 відчужила земельні ділянки на користь свого сина та 31.03.2021 від арбітражного керуючого Самчука А.М. отримано інформацію про те, що 13.08.2010 ОСОБА_1 відчужила житловий будинок на користь свого сина.

Крім договору дарування земельної ділянки, ОСОБА_1 подаровано 05.08.2010 ОСОБА_7 (дочка Позичальника) частку в статутному капіталі ТзОВ Старий замок (код ЄДРПОУ 21737495) в розмірі 50 %, що еквівалентно 181 500,00 грн.

Банк стверджує, що ОСОБА_1 на момент укладення оскаржуваних договорів дарування уже не мала наміру виконувати свої зобов`язання за кредитними договорами та розуміла, що банк звернеться до суду з позовом про стягнення заборгованості і судом буде стягнуто з неї таку заборгованість. Тому з метою ухилення від звернення стягнення на майно таке майно було подаровано ОСОБА_2 . В подальшому такі дії позичальника унеможливили фактичне стягнення заборгованості за кредитними договорами в користь AT Укрексімбанк і, як наслідок, 25.05.2021 ОСОБА_1 судом було визнано банкрутом та введено процедуру погашення боргів.

Банк у позовній заяві звертається до приписів статтей 3, 13 ЦК України, зазначає, що з конструкції частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Банк посилається на рішення рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021 N2-р (ІІ)/2021 у справі N 3-95/2020 (193/20), яким визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Банк зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).

Боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Водночас, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається про людське око, таким критеріям відповідати не може.

Вказані вище висновки Верховного Суду відображено у постанові Верховного Суду по справі №750/11492/19 від 29.06.2022, постанові Верховного Суду по справі № 916/2762/20 від 02.06.2022, постанові Верховного Суду по справі № 275/194/20 від 24.05.2022, постанові Верховного Суду по справі № 917/962/21 від 30.06.2022 та рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Згідно п. 5.1. кредитних договорів Позичальник несе відповідальність за невиконання вимог цього Договору усім своїм майном.

Позивач стверджує, що дії ОСОБА_3 під час укладання оскаржуваних договорів дарування не були спрямовані на настання реальних наслідків, а мали на меті лише ухилення від виконання своїх зобов`язань перед кредитором.

Негативний вплив наслідків оскаржуваних договорів дарування полягає в тому, що на майно, яке було предметом договору дарування, наразі неможливо звернути стягнення ні в межах виконавчого провадження, ні в межах справи про неплатоспроможність.

Таким чином, позивач переконує суд, що ОСОБА_3 уклала оскаржувані договори дарування з метою завадити банку задовольнити свої вимоги за кредитними договорами за рахунок цього майна. А тому ці договори дарування підлягають визнанню судом недійсними.

У відповіді на відзив банк зазначає, що у постанові ВП ВС від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц зроблено висновок, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 916/556/19).

Таким чином, навіть у разі не зазначення позивачем норм закону, ця обставина не є підставою для відмови у позові.

При цьому, AT Укрексімбанк в позовній заяві зазначено норми, на підставі яких наявні підстави для визнання недійсними договорів дарування, в т.ч., п. 6 ст. 3 ЦК України, ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Починаючи з 2009 року ОСОБА_1 перестала належним чином виконувати свої зобов`язання за кредитними договорами, у зв`язку із чим сторонами неодноразово вносилися зміни до кредитних договорів в частині графіку погашення кредиту.

В червні - липні 2010 року ОСОБА_1 знову перестала повертати кредитні кошти та сплачувати проценти у встановлені строки та згідно графіка. На підтвердження цього банком долучено до позовної заяви виписки з рахунків обліку заборгованості. Станом на дату укладення договорів дарування ОСОБА_1 мала перед AT Укрексімбанк як строкову заборгованість, так і прострочену.

Таким чином, за доводами позивача не відповідають дійсності твердження представника ОСОБА_1 про те, що на момент укладення договорів дарування у ОСОБА_1 були відсутні будь-які боргові зобов`язання перед банком. Крім цього, станом на дату укладення договорів дарування ОСОБА_1 порушила строки погашення чергових платежів по тілу кредиту та сплати процентів. В подальшому ці платежі так і не було сплачено.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитними договорами в Іпотеку було передано нерухоме майно, яке належало ТзОВ НОРТ-ЕКСПОРТ.

При цьому згідно п. 5.1. кредитних договорів позичальник несе відповідальність за невиконання вимог цього Договору усім своїм майном.

Тобто, наявність майнового поручителя не звільняє позичальника від необхідності погашення заборгованості за кредитним договором. Кредитні договори є чинними та обов`язковими до виконання незалежно від наявності майнової поруки третіх осіб. Крім того, наявність майнової поруки жодним чином не виправдовує дій божника, які були вчинені на шкоду кредитору та не звільняє такого боржника від можливої відповідальності за такі дії.

Крім цього, саме наявністю невиконаних зобов`язань перед банком за цими договорами обґрунтовувала ОСОБА_1 заяву про порушення справи про неплатоспроможність у справі №903/6/21. Тому з моменту укладення кредитних договорів у ОСОБА_1 виник та існує обов`язок належним чином виконувати їх умови до повного виконання всіх зобов`язань.

Щодо застосування строків позовної давності банк стверджує, що з урахуванням принципу розумності та справедливості, очевидним є те, що початок строку позовної давності з дня, наступного за днем його укладення має поширюватися тільки на сторін оспорюваного правочину. Оскільки саме сторони (сторона) здійснюють виконання і, зрозуміло, що їм про його укладання має бути відомо.

Натомість заінтересована особа (не сторона правочину), яка пред`являє вимогу про його недійсність, вочевидь може й не знати про існування такого правочину.

Тобто, для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про визнання недійсним оспорюваного правочину, яка пред`явлена заінтересованою особою (не стороною оспорюваного правочину), належить застосовувати частину першу статті 261 ЦК України.

Початок перебігу за вимогою про визнання недійсним фраудаторного правочину, яка пред`явлена заінтересованою особою (не стороною договору), починається з наступного дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Про вчинення ОСОБА_1 фраудаторних правочинів AT «Укрексімбанк» стало відомо 31.03.2021р. із відповіді арбітражного керуючого Самчука А.М. на запит AT «Укрексімбанк» та долучених до нього копій листа ОСОБА_1 від 30.03.2021р. та договорів дарування.

Відтак позивач вважає, що саме 31.03.2021 року AT «Укрексімбанк» отримав змогу оцінити дії ОСОБА_1 по відчуженню майна відповідно до сформованих Верховним судом критеріїв, встановлення яких дозволяє визнати правочин фраудаторним - таким, що був вчинений на шкоду кредитору.

На переконання AT «Укрексімбанк» відлік строку позовної давності розпочинається 31.03.2021, коли було отримано від арбітражного керуючого ОСОБА_6 копії договорів дарування і вдалося виявити ознаки фраудаторних правочинів.

Проте, якщо суд дійде висновку про пропуск банком строку позовної давності, то просить визнати поважними причини пропуску строків позовної давності та захистити порушені права AT «Укрексімбанк».

В обґрунтування поважності причин пропуску строків позовної давності зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 2, 7 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна таємниця - сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов`язки тощо.

Нотаріус та особи, зазначені у статті 1 цього Закону, а також помічник нотаріуса зобов`язані зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась.

Довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса, видаються нотаріусом виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. У разі смерті особи чи визнання її померлою такі довідки видаються спадкоємцям померлого. У разі визнання особи безвісно відсутньою опікун, призначений для охорони майна безвісно відсутнього, має право отримувати довідки про вчинені нотаріальні дії, якщо це необхідно для збереження майна, над яким встановлена опіка.

AT «Укрексімбанк» не є стороною оскаржуваних договорів дарування, а тому до 31 березня 2021 року не мав можливості отримати їхні копії та ознайомитися з їхнім змістом в силу норм Закону України «Про нотаріат» щодо збереження нотаріальної таємниці.

Інформаційна довідка, що надається на запит особи про речові права на нерухоме майно відповідно до Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 № 1127, не містить відомостей, які давали б можливість виявити ознаки фраудаторного правочину.

Отже, пропуск строку позовної давності зумовлений тим, що до отримання 31.03.2021 від арбітражного керуючого Самчука А.М. банк не мав можливості встановити виявити ознаки фраудаторності оспорюваних договорів дарування через відсутність вільного доступу до договорів дарування. Без виявлення ознак фраудаторності договорів дарування позов банку був би необґрунтованим та безпідставним.

Відтак банк просить суд, визнати поважними причини пропуску строків позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання недійними договорів дарування, укладених 13.08.2013р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

2. Заперечення відповідача.

Відповідач 1 зазначає, що позивач мав би зазначити конкретну норму Цивільного кодексу України, яка була порушена при укладенні договорів, що оскаржуються. Банк жодною нормою матеріального права не обґрунтовує свої позовні вимоги, лише цитує певні рішення Верховного Суду, хоча прецедентне право не може застосовуватися та рішення судів касаційної інстанції не є релевантними до правовідносин, що склались у даній справі.

Обґрунтовуючи заперечення заявленого позову, відповідач 1 бере за основу позицію банку про те, що було вчинені фраудаторні правочини.

В постановах Верховного Суду у справах №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019, №372/3541/16-ц від 13.05.2020, №922/1903/18 від 20.05.2020, №619/82/19 від 11.11.2020 чітко сформульована позиція, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Фізична особа ОСОБА_1 стверджує, що відсутні будь-які правові підстави, для визнання договорів недійсними.

Опосередковано вже поставало питання щодо даних договорів, коли кредитор заявляв клопотання про закриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 по справі №903/6/21. Суди усіх трьох інстанцій, відмовили у задоволенні даного клопотання. Клопотання кредитора позивача у справі було вмотивовано наявністю, передбачених законом підстав для закриття провадження у цій справі, оскільки майно боржника було зареєстровано на іншого члена сім`ї з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредитором.

Постановою Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 09.11.2021 касаційну скаргу Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України залишено без задоволення. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 та ухвалу Господарського суду Волинської області від 25.05.2021 у справі № 903/6/21 залишено без змін.

Серед іншого, суд касаційної інстанції в постанові від 09.11.2021 року зазначив п.7.7.:

- невстановлення судами на підставі доказів у справі тих обставин відчуження боржницею майна на користь своїх дітей (пункти 3.9, 3.11, 3.12), що вказують на здійснення такого відчуження з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредитором та/або після виникнення заборгованості перед кредитором;

- задоволення кредитором вимог до боржника на частину зобов`язань боржника за рахунок коштів, отриманих від продажу, переданого в забезпечення зобов`язань боржника перед кредитором майна третьої особи (пункт 3.13);

У ОСОБА_1 на момент укладення договорів дарування, були відсутні будь-які боргові зобов`язання перед Акціонерним товариством Державний експортно-імпортний банк України.

Так перше рішення по справі про стягнення коштів було прийнято 09.12.2011 у справі № 2-8170/11 та набрало законної сили 19.12.2011.

Отже, перше встановлене в судовому порядку грошове зобов`язання слід рахувати від грудня 2011 року, що ще раз підтверджує, що будь-яких боргових зобов`язань перед банком станом на 10 серпня 2010 року у ОСОБА_1 не було.

Відповідач 1 вважає, що судова практика, на яку посилається банк у позові, не є релевантною до правовідносин, що склались у даній справі, оскільки станом на 10.08.2010 до ОСОБА_1 не було пред`явлено позовних вимог, не було відкрито провадження у справі, не було заявлено вимоги про сплати коштів, не прийшов строк виконання зобов`язання за кредитним договорами (строк повернення кредитних коштів у договорі від 14.06.2007 року за № 86707С12 було визначено 12 червня 2014 року; у договорі від 27 грудня 2007 року за №86707С51 було визначено 26 грудня 2014 року (у кожному з договорів п.2.1 Договору), не було звернення до виконавчої служби з метою примусового виконання рішення .

Отже, на 10 серпня 2010 року будь-яких передумов вважати, що у ОСОБА_1 були боргові зобов`язання перед банком, немає. Попередній платіж було зроблено 29 липня 2010 року, строк сплати наступного платежу (відповідно до графіку погашення кредиту за договором) до 15 серпня 2010 року.

Відповідач 1 звертає увагу суду, що з метою забезпечення виконання зобов`язань боржника за кредитними договорами №86707С12 та № 86707С51 з кредитором Товариство з обмеженою відповідальністю НОРТ-ЕКСПОРТ виступило майновим поручителем, з яким було укладено іпотечний договір № 86707Z60 посвідчений 27.12.2007 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Котенко Л.О.

Згідно з іпотечним договором іпотекодавець передав нерухоме майно, що належить йому на праві власності, а саме:

- цех по виробництву м`якої набивної іграшки ( приміщення №1-2 та з №2-1 по 2-21) (літер Л) загальною площею 771,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ,

- адміністративний будинок Х-2 площею 257,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- адміністративний будинок з допоміжними приміщеннями 4-2 площею 137,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- будівлю офісно-виставкового залу із складськими приміщеннями 1-1 площею 1326,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- будівлю офісно-складських приміщень У-1 площею 461,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1,0738га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Про вказані обставини зазначено в пунктах 2.8.1 кредитних договорів, а також встановлена Господарським судом Волинської області під час розгляду справи № 903/481/16 про банкрутство ТзОВ НОРТ-ЕКСПОРТ (ухвала суду від 12.09.2016).

Майно ТзОВ НОРТ-ЕКСПОРТ, яким забезпечено виконання зобов`язань боржниці перед кредитором, реалізовано в процедурі банкрутства вказаної юридичної особи у 2017 році, а кошти, отримані від реалізації такого майна, спрямовані ліквідатором в погашення заборгованості перед кредитором, про що зазначено в ухвалі суду у справі № 903/481/16 від 19.07.2017.

Відтак, відповідачка 1 зазначає, що не є фраудаторним правочин, котрим боржниця розпорядилась належним їй на праві власності майном, за умови, забезпечення кредитних зобов`язань іпотекою нерухомого майна, якого станом на 2007 рік було достатньо, щоб видати кредитні кошти та не брати при цьому в іпотеку майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 .

Вимоги за борговими зобов`язаннями ОСОБА_1 після набрання рішеннями судів про стягнення заборгованості були частково задоволені Іпотекодавцем, що ще раз вказує, що договори дарування не були вчинені з метою уникнення сплати зобов`язань за кредитними договорами.

ОСОБА_1 було відомо, що її зобов`язання забезпечені іпотекою, а тому будь-які обмеження щодо розпорядження майном, яке належить їй на праві власності - відсутні. Окрім того, банк видаючи кредит розраховує усі ризики відносно боржника та забезпечення кредитних зобов`язань, таким чином бере на себе відповідальність щодо подальшої втрати чи недоотримання позичених коштів в тому числі через зміну курсу валют.

Відповідачка звертає увагу суду, що кредит брався у валюті 2007 року і сплачувався більше як 4 роки. При цьому банк враховував ризики видаючи кредит у сумі, що на 40 відсотків була меншою від ринкової вартості майна, що забезпечувалось іпотекою.

Згідно ч.2 ст.42 КУзПБ: правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна; боржник уклав договір дарування.

Отже, за наслідком застосування даної норми слід відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки предметом позову виступають договори 12 річної давності, проте спеціальним законом чітко визначено строк звернення до суду з подібними позовами.

Як на правове обґрунтування відзиву ОСОБА_1 посилається на приписи статей 11, 626-629, 202-204, 215 Цивільного Кодексу України.

ОСОБА_1 вважає, що позивачем при зверненні до суду з вимогою про визнання недійсними договорів дарування від 10 серпня 2010 року не доведено наявності підстав з посиланнями на вірогідні засоби доказування щодо недійсності спірних договорів. Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Відповідачка 1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог АТ Укрексімбанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в повному обсязі.

В заяві про застосування строків позовної давності (що долучена до відзиву) відповідач 1 просить суд до заявлених позовних вимог Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України про визнання недійсними договорів застосувати строки позовної давності в зв`язку з чим відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Предметом позову є вимоги про визнання недійсними договорів дарування, згідно яких (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 безоплатно відчужила своєму синові ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,28 га, яка складається з земельної ділянки 0,25 га, та 0,03 га, котрі знаходились на території села Липини та житловий будинок у АДРЕСА_1 . Договори дарування були посвідчені нотаріально 13.08.2010 приватним нотаріусом Четверговою А.Д.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У поданому позові зазначається, що 31.03.2021 від арбітражного керуючого Самчука А.М. отримано інформацію про те, що 13.08.2010 ОСОБА_1 відчужила житловий будинок на користь свого сина.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України: перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, при отриманні кредитних коштів 06 грудня 2007 року ОСОБА_1 було заповнено анкету індивідуального позичальника, відповідно до якої в розділі 29 Активи позичальника значиться про наявність у приватній власності приватного будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 (копія анкети додається).

Отже, з 06 грудня 2007 року банку було відомо про наявність у власності майна, яке в подальшому було подаровано. Протягом усього періоду часу банк мав можливість переконатись у тому, чи перебуває у власності земельна ділянка та будинок.

Особливо при поданні позовів у 2011-2013 роках банк був вправі скеровувати відповідні запити до БТІ, до боржника, проте, цього не робили.

Державний виконавець у 2016 році накладає арешт в рамках виконавчого провадження на майно боржниці. У матеріалах зведеного виконавчого провадження міститься витяг відповідно до якого державний виконавець зробила витяг про право власності щодо боржника ОСОБА_1 , а також щодо будинку розташованого по АДРЕСА_1 .

З прийняттям постанови КМУ від 25 грудня 2015 року№1127 про затвердження порядку Про надання інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-яка особа має право отримати відомості про речові права на нерухоме майно відносно будь-якої іншої особи чи об`єкту нерухомого майна. Про об`єкти нерухомого майна банку було відомо з 2007 року

Відповідач звертає увагу суду на висновки ВС у складі КГС, що зазначені у постанові від 20.12.2020 № 909/1165/19.

В письмових пояснення від 11 вересня 2023 року ОСОБА_1 зазначає, що у даній справі було заявлено заяву про застосування строків позовної давності з підстав викладеній у ній, зокрема:

- По-перше: при отриманні кредитних коштів 06 грудня 2007 року ОСОБА_1 було заповнено анкету індивідуального позичальника, відповідно до котрої, було вказано в розділі 29 Активи позичальника значиться про наявність у приватній власності приватного будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 (копія анкети додається). Отже, з 06 грудня 2007 року банку було відомо про наявність у власності майна, котре в подальшому було подаровано. Протягом усього періоду часу, банк мав можливість переконатись у тому, чи перебуває у власності земельна ділянка та будинок.

- По-друге: постановою КМУ від 25 грудня 2015 року №1127 було затверджено порядок Про надання інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до даного порядку: з прийняттям даного порядку, будь-яка особа має право отримати відомості про речові права на нерухоме майно відносно будь-якої іншої особи чи обєкту нерухомого майна.

- По-третє: в провадженні Господарського суду Волинської області знаходилась справа за позовом Акціонерне товариство Державний експортно-імпортний банк України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ТОВ Старий Замок, ОСОБА_9 (справа №903/6/21 (903/307/23)). Відповідно до заявленого предмету позову, позивач просив у судовому порядку в рамках справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 :

1. Визначити наступні розміри часток ТОВ Старий Замок (код ЄДРПОУ: 21727495) у наступному співвідношенні: ОСОБА_9 - 4 281 540,98 грн, що становить 50% статутного капіталу; ОСОБА_2 - 2 140 770,49 грн, що становить 25% статутного капіталу; ОСОБА_8 - 1 959 229,51 грн, що становить 22,88% статутного капіталу;и ОСОБА_1 - 181 540,98 грн, що становить 2,12 % статутного капіталу.

2. Зобов`язати ТОВ Старий Замок (код ЄДРПОУ: 21727495) зареєструвати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань визначені рішенням суду розміри часток учасників в статутному капіталі ТОВ Старий Замок (код ЄДРПОУ: 21727495).

За результатом розгляду справи, 25 липня 2023 року Господарським судом Волинської області було винесено рішення про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності та заявлення про це відповідачами у справі.

AT «Укрексімбанк» вважав, що відступлення Відповідачем 1 своєї частки відбулося з порушенням норм закону та здійснено з метою унеможливлення звернення стягнення на частку в статутному капіталі товариства, у зв`язку з існуванням на момент їх відступлення укладання невиконаного грошового зобов`язання, що порушило права та інтереси AT «Укрексімбанк».

Проте, суд, застосувавши строки позовної давності зазначив, що:

- доводи позивача щодо обрахунку строків позовної давності саме з 31.03.2021 (день, коли банк дізнався про вчинення боржницею фраудаторного правочину) не заслуговують на увагу, оскільки, як вже наголосив суд, позивач повинен був довести, що він не знав і не міг знати про укладення фраудаторного правочину боржницею з об`єктивних, незалежних від нього причин. Та на підтвердження таких доводів подати належні та допустимі докази ( ст.ст. 76,77 ГПК України).

- матеріалами справи підтверджено і позивачем не спростовується, що при отримані кредиту в Анкеті індивідуального позичальника від 06.12.2007 ОСОБА_1 в пункті 30 «Власність у підприємствах» зазначено ТОВ «Старий Замок» 50% 181 500 грн. (код ЄДРПОУ 21737495).

- позивач у позовній заяві зазначає, що вже у грудні 2010 банк вручив позичальниці вимогу про дострокове повернення кредитних коштів і оскільки така не була виконана, то у лютому 2011 року банк звернувся до суду про стягнення із ОСОБА_10 заборгованості за кредитними договорами.

- судом встановлено, що у грудні 2011 року, серпні 2013 року та листопаді 2013 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області ухвалені судові рішення про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами. А відтак, з 2011 року судовим рішенням підтверджено статус банку як кредитора ОСОБА_1

- судом встановлено, що вже з 2011 року позивач, як стягувач за рішенням суду, "міг довідатися" про наявність оспорюваного відступлення частки у статутному капіталі боржницею, про особу, якій відступлена частка та безоплатність такого правочину.

- позивач не спростовував тієї обставини, що "міг довідатися" про існування оспорюваного правочину із відкритих джерел чи з матеріалів виконавчого провадження (про відсутність у власності боржниці частки у статутному капіталі, про яку остання повідомила при укладенні кредитних договорів) чи шляхом надіслання запитів.

Відтак, ОСОБА_1 просить суд застосувати строки позовної давності у справі за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання недійсними договорів дарування в межах справи №903/6/21 за заявою фізичної особи ОСОБА_1 про неплатоспроможність.

3. Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 06.07.2023 по даній справі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли висновку, що укладені в 2010 році (задовго до судової процедури неплатоспроможності фізичної особи, до звернення банком до суду із позовною заявою про стягнення кредитної заборгованості, до звернення стягнення банком кредитної заборгованості на заставне майно, вартість якого покривала надані кредитні кошти) договори дарування, за якими боржниця ОСОБА_3 подарувала своєму синові ОСОБА_2 земельну ділянку та житловий будинок, не є фраудаторними, а тому не підлягають визнанню недійсним на підставі статей 3, 13 ЦК України.

Із цього приводу судова колегія зауважила, що згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним і бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішень про визнання недійсним спірних договорів дарування, тобто суті позовних вимог, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

У постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) предметом судового розгляду справі був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків.

Фраудаторні угоди це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредиторам використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.

У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.

Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 зазначила, що учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів.

Судова колегія відзначає, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частиною третьою статті 13 ЦК України унормовано, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним або його платоспроможність значно знижується, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Судова колегія вкотре підтримує висновок, неодноразово зроблений Верховним Судом, щодо того, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, пункт 153; постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, п. 10.34; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.11.2022 у справі № 44/380-б (910/16410/20), від 05.04.2023 у справі № 906/43/22 (906/459/22).

На переконання судової колегії, доводи банку про укладення боржником спірних договорів у момент існування заборгованості за кредитними договорами, а також про поведінку ОСОБА_1 після укладення договорів дарування свідчать про фраудаторність цих договорів, за якими майно, за рахунок якого можна було погасити заборгованість перед кредиторами у разі невиконання боржником кредитних зобов`язань, безоплатно перейшло до інших осіб.

Твердження судів попередніх інстанцій, що кредитні зобов`язання ОСОБА_1 були забезпечені іпотекою, жодним чином не впливають на наявність/відсутність ознак фраудаторності саме цих спірних договорів дарування, оскільки визначальний аспект у цих правовідносинах носить спрямованість даних договорів та поведінка боржника (невиконання кредитних зобов`язань) після їх укладання.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність ознак фраудаторності при укладенні спірних договорів.

Водночас, судова колегія відзначає, що до суду касаційної інстанції ОСОБА_1 заявлено про застосування строків позовної давності до позовних вимог у разі прийняття касаційною інстанцією рішення про обґрунтованість позовних вимог.

Водночас ОСОБА_1 подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення ЄСПЛ у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла відмовити в позові у зв`язку з її закінченням за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку.

Відповідно до ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

4. Обставини справи встановлені судом.

14.06.2007 між AT Укрексімбанк та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №86707С12 зі змінами та доповненнями згідно якого банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 548 000,00 швейцарських франків з кінцевою датою погашення 12 червня 2014 року. Позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту.

Сторонами неодноразово укладалися договори про внесення змін до основного кредитного договору, яким сторони узгоджували графік погашення кредиту , вартість кредиту та реальну процентну ставку. Зокрема, договором про внесення змін від 13.08.2010 сторони погодили термін погашення основного боргу у липні 2010 року до 16 серпня 2010 року, а також зобов`язання позичальника сплачувати відсотки за договором та тіло кредиту протягом липня-серпня 2010 року у загальній сумі не менше 70,0 тис.грн.екв, а протягом вересня-2010 року січня 2011 року у загальній сумі не менше80,0 тис.грн.екв.

27.12.2007 між AT Укрексімбанк та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №86707С51 зі змінами та доповненнями згідно якого банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 330 000,00 Євро з кінцевою датою погашення 26 грудня 2014 року. Позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту в розмірі річної процентної ставки.

Відповідно до пунктів 2.8.1 кредитних договорів забезпеченням зобов`язань позичальника за цими договорами є іпотека нерухомого майна.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитними договорами №86707С12 та №86707С51 майновим поручителем виступило Товариство з обмеженою відповідальністю НОРТ-ЕКСПОРТ з яким було укладено іпотечний договір №86707Z60 посвідчений 27.12.2007 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Котенко Л.О.

Згідно іпотечного договору іпотекодавець передав нерухоме майно, що належить йому на праві власності, а саме: цех по виробництву м`якої набивної іграшки ( приміщення №1-2 та з №2-1 по 2-21) (літер Л) загальною площею 771,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; адміністративний будинок Х-2 площею 257,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; адміністративний будинок з допоміжними приміщеннями Ч-2 площею 137,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; будівлю офісно-виставкового залу із складськими приміщеннями 1-1 площею 1326,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; будівлю офісно-складських приміщень У-1 площею 461,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1,0738га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Вартість предмету іпотеки визначена сторонами у пункті 1.3.6 іпотечного договору №86707Z60 від 27.12.2007 7 728 500 грн. 00 коп.

13.08.2010 між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровуваний) укладено два договори дарування відповідно до яких дарувальник безоплатно передала у власність своєму синові, обдаровуваному, а обдаровуваний прийняв як дар:

- житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Два договори дарування посвідчено 13.08.2010 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А.Д. та зареєстровано в реєстрі за №1730 та за №1733

Належним чином завірені копії оскаржуваних договорів дарування надано суду приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А.Д. та містяться в матеріалах справи.

Суд встановив, що у 2007 році ОСОБА_1 отримала від АТ Укрексімбанк кредитні кошти у сумі 548 000 швейцарських франків та 330 000 євро. З 2009 року між банком та позичальницею укладалися додаткові договори про зміну графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Так, боржницею здійснювалося обслуговування кредиту протягом 2007 липня 2010 року, що відображено в наданих банком довідках по рахунку.

Одночасно кредитні зобов`язання ОСОБА_1 були забезпечені іпотекою.

У 2011 році банк звернувся з позовами до Луцького міськрайонного суду Волинської області та Господарського суду Волинської області про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на заставне майно відповідно.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.07.2011 №903/588/13 постановлено: стягнення заборгованості в сумі 582 162, 02 швейцарських франків та 388 322, 20 євро звернути на майно Товариства з обмеженою відповідальністю НОРТ-ЕКСПОРТ (м.Луцьк, вул.Лазо, 5, код ЄДРПОУ 30659300) згідно іпотечного договору №86707Z60 від 27.12.2007р., а саме: а) цех по виробництву м`якої набивної іграшки ( приміщення №1-2 та з №2-1 по 2-21) /літер Л/ загальною площею 771,4 кв.м.. що знаходиться за адресою: м.Луцьк. вул.Лазо,5; б) адміністративний будинок Х-2 площею 257,6 кв.м.. що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул.Лазо,5; в) адміністративний будинок з допоміжними приміщеннями 4-2 площею 137,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Луцьк. вул..Лазо,5; г) будівлю офісно-виставкового залу із складськими приміщеннями Т-1 площею 1326,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул.Лазо,5; д) будівлю офісно-складських приміщень У-1 площею 461,1 кв.м.. що знаходиться за адресою: м.Луцьк. вул.Лазо.5; є) земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1,0738га. що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул.Лазо, 5 і належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю НОРТ-ЕКСПОРТ.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 рішення господарського суду Волинської області від 04.07.2011 у справі № 5004/806/11 змінено, виклавши пункти 2 та 3 його резолютивної частини в наступній редакції:

У рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Норт-Експорт" ( м. Луцьк, вул. Лазо, 5, код ЄДРПОУ 30659300) перед Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Луцьку (м. Луцьк, вул. Б. Хмельницького, 5, код ЄДРПОУ 26196437) за кредитним договором №86707С12 від 14.06.2007 року в сумі 582162,02 швейцарських франків, що складається з 501711,94 швейцарських франків основного боргу; 48589,56 швейцарських франків відсотків за користування кредитом; 31860,52 швейцарських франків пені та за кредитним договором № 86707С51 від 27.12.2007 року в сумі 388322,20 євро, що складається з 328785,00 євро основного боргу; 3825349 євро відсотків за користування кредитом; 21283,71 євро пені, звернути стягнення на предмети іпотеки згідно іпотечного договору №86707Z60 від 27.12.2007 року, що належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю Норт-Експорт та знаходиться в м. Луцьк, вул. Лазо, 5, шляхом продажу на прилюдних торгах наступного майна:

а) цех по виробництву м`якої набивної іграшки (приміщення №1-2 та з №2-1 по 2-21) /літер Л/ загальною площею 771,4 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 2394000,00 гривень.

б) адміністративний будинок Х-2 площею 257,6 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 1876000,00 гривень.

в) адміністративний будинок з допоміжними приміщеннями Ч-2 площею 137,6 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 1108000,00 гривень.

г) будівлю офісно-виставкового залу із складськими приміщеннями Т-1, площею 1326,6 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 3914000,00 гривень.

д) будівлю офісно-складських приміщень V-1 площею 461,1 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 1471000,00 гривень.

е) земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1,0738 га, з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 1570000,00 гривень."

Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.08.2013 №903/588/13 постановлено в рахунок погашення заборгованості перед Публічним акціонерним товариством Державний експортно-імпортний банк України в особі філії АТ Укрексімбанк у місті Луцьку (43025, м.Луцьк, вул.Б.Хмельницького, 5, код ЄДРПОУ 26196437) за кредитним договором №86707С12 від 14.06.2007р. в сумі 211678,07 швейцарських франків (1822548грн. 18коп. згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.08.2013р.), що складається з відсотків за користування кредитом 106507,20 швейцарських франків, пені по простроченому основному боргу 84538,46 швейцарських франків, пені по відсотках 20632,41 швейцарських франків та за кредитним договором №86707С51 від 27.12.2007р. в сумі 155482,76 євро (1649672грн. 08коп. згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.08.2013р.), що складається з відсотків за користування кредитом 83840,25 євро, пені по простроченому основному боргу 55400,27 євро, пені по відсотках 16242,24 євро, звернути стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору №86707Z60 від 27.12.2007р., що належить на праві приватної власності товариству з обмеженою відповідальністю Норт-Експорт (43008, м.Луцьк, вул.Лазо, 5, код ЄДРПОУ 30659300) та знаходиться в м.Луцьк, вул.Лазо, 5, шляхом продажу на прилюдних торгах наступного майна:

- цех по виробництву м`якої набивної іграшки (приміщення № 1-2 та з № 2-1 по 2-21) /літер Л/ загальною площею 771,4 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 2394000 грн.;

- адміністративний будинок Х-2 площею 257,6 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 1876000 грн.;

- адміністративний будинок з допоміжними приміщеннями Ч 2 площею 137,6кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 1108000 грн.;

- будівля офісно-виставкового залу із складськими приміщеннями Т-1 площею 1326,6кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 3914000 грн.;

- будівля офісно-складських приміщень V-1 площею 461,1кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 1471000 грн.;

- земельна ділянка несільськогосподарського призначення площею 1,0738 га, з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 1570000 грн.

Луцьким міськрайонним судом Волинської області ухвалені судові рішення:

1) від 09.12.2011 у справі №2-8170/11 та стягнуто з ОСОБА_5 на користь AT Укрексімбанк за Кредитним договором №8670702 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 5 136 963,07 грн. та за Кредитним договором №86707С51 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 4338007,44 грн., а всього 9 477 970,51 грн. та 1700,00 грн. судового збору, 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, видано виконавчий лист;

2) від 19.08.2013 у справі №161/9015/13-ц та стягнуто з ОСОБА_5 на користь AT Укрексімбанк за Кредитним договором №86707012 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 197259,90 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 1627461,84 грн. та за Кредитним договором №86707051 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 145218,98 евро, що в гривневому еквіваленті становить 1495955,61 грн, а всього 3123314,45 грн. та 3441 грн. судового збору, видано виконавчий лист;

3) від 07.11.2013 у справі №161/17876/13-ц та стягнуто з ОСОБА_5 на користь AT Укрексімбанк за Кредитним договором №86707012 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 27 722,95 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 305000,45 грн. таза Кредитним договором №86707051 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 19992,84 евро, що в гривневому еквіваленті становить 251908,62 грн., видано виконавчий лист.

Відтак з 2011 року судами постановлено рішення про стягнення заборгованості з боржниці чи звернення стягнення на заставне майно. Однією із ознак фраудаторності договору є встановлення обставини часу (періоду) його укладання. Оспорювані договори дарування укладені 13.08.2010.

Суд погоджується з доводами банку, що саме в цей період відповідач 1 почала здійснювати прострочення платежів щодо обслуговування кредитних договорів.

5. Висновок суду.

При постановленні цього рішення, суд враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.07.2023 у справі №903/6/21 (903/610/22) за позовом Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування, що укладені 13.08.2010 між боржницею та її сином, відповідно до яких дарувальник безоплатно передала у власність своєму синові, обдаровуваному, а обдаровуваний прийняв як дар житловий будинок (договір зареєстровано в реєстрі за № 1730); земельну ділянку загальною площею 0,28 га, що знаходяться на території села Липини Луцького району Волинської області (договір зареєстровано в реєстрі за № 1733).

В даному випадку ВС КГС дійшов висновку, що оспорювані договори дарування містять ознаки фраудаторності.

Відтак, суд при новому розгляді справи, вважає, що договори дарування укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчені 13.08.2010 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А. Д., зареєстровані в реєстрі за № 1730 та № 1733 є фраудаторним з огляду на таке:

У постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтримала та конкретизувала висновок, викладений у постанові ВС у складі КЦС від 28.02.2019 у справі №646/3972/16-ц про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Правовою підставою позову АТ Укрексімбанк зазначає ст. ст. 3, 13 ЦК України.

В даному випадку банк оскаржує правочин, що вчинений більше як за три роки до звернення боржниці до суду із заявою про свою неплатоспроможність. Відтак, відповідний правочин не може бути визначений судом як такий, що вчинений у підозрілий період в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства. Однак така обставина не перешкоджає банку звертатися до суду із позовною заявою про визнання правочину, вчиненого боржницею, фраудаторним на підставі загальних приписів Цивільного Кодексу України.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками:

- це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі;

- це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону;

- спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

Семантичне тлумачення терміну "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Відтак, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Аналогічні висновки зазначив ВС у складі КГС в постанові від 06.10.2022 №904/624/19.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 зазначила, що учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Судова колегія відзначає, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним або його платоспроможність значно знижується, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

ОСОБА_1 в серпні 2010 року вчинила ряд правочинів, зокрема уклала 13 серпня договори дарування будинку та земельної ділянки із сином та з кінця серпня припинила сплачувати щомісячні платежі за кредитними зобов`язаннями перед банком. Такі правочини боржниці є фраудаторними щодо кредитора АТ Укрексімбанк.

Твердження відповідача 1, що її кредитні зобов`язання були забезпечені іпотекою, жодним чином не впливають на наявність/відсутність ознак фраудаторності правочину щодо договорів дарування укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчені 13.08.2010 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А. Д. та зареєстровані в реєстрі за № 1730 та № 1733 , оскільки визначальний аспект у цих правовідносинах носить спрямованість даного правочину та поведінка боржника (невиконання кредитних зобов`язань) після їх укладання.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів, а також зазначених позицій ВС, суд дійшов висновку, що відступлення ОСОБА_1 безоплатно своєму сину 13 серпня 2010 року житлового будинку (договір зареєстровано в реєстрі за № 1730), земельної ділянки загальною площею 0,28 га, що знаходяться на території села Липини Луцького району Волинської області (договір зареєстровано в реєстрі за № 1733) та наступне припинення сплати кредитних зобов`язань банку є фраудаторним правочином, а позовні вимоги є підставними.

Однак позов не підлягає до задоволення з підстав спливу позовної давності та з`явлення про це відповідачем 1 у справі.

Велика Палата Верховного Суду дотримується усталеної правової позиції про те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тільки якщо суд встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідною вимогою спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71).

У випадку спливу позовної давності суд приймає до розгляду заяву про захист цивільного права або інтересу, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України) (про відмінність змісту понять сторона у спорі та сторона у справі див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 69-71, 137-139)).

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

У цій справі Відповідачі 1 та 3 до ухвалення судового рішення заявили про сплив позовної давності за звернутою до них позовною вимогою.

Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова лише (аналог тільки, виключно), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується.

Виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України Строки та терміни. Позовна давність у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України). Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України: за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Зокрема, у постанові ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

У приписі частини першої статті 261 ЦК України є презумпція обізнаності особи про стан її суб`єктивних прав. Відтак, обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (п. 7.5.2 постанови ВПВС від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У свою чергу, відповідач повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше ( аналогічний висновок викладено у п. 9.2 постанови ВПВС від 11.09.19 року у справі № 487/10132/14-ц).

Представник банку стверджує, що про укладення фраудаторного правочину щодо відступлення частки в статутному капіталі АТ "Укрексімбанк" стало відомо 31.03.2021 із листа боржниці, який був долучений до відповіді арбітражного керуючого (виконував повноваження керуючого реструктуризацією боргів) Самчука А. М. на запит банку.

Доводи позивача щодо обрахунку строків позовної давності саме з 31.03.2021 (день, коли банк дізнався про вчинення боржницею фраудаторного правочину) не взято до уваги в силу закону на позивача покладено обов`язок доведення обставин про те, що він не знав і не міг знати про укладення фраудаторного правочину боржницею з об`єктивних, незалежних від нього причин. Та на підтвердження таких доводів подати належні та допустимі докази ( ст.ст. 76,77 ГПК України).

Суд встановив, що матеріалами справи підтверджено і позивачем не спростовується, що при отримані кредиту в Анкеті індивідуального позичальника від 06.12.2007 ОСОБА_3 в пункті 29 "Активи позичальника" (Том 1 а.с.167) зазначено приватний будинок, земельна ділянка, адреса АДРЕСА_1 .

Позивач у позовній заяві зазначає, що вже у грудні 2010 банк вручив позичальниці вимогу про дострокове повернення кредитних коштів і оскільки така не була виконана, то у лютому 2011 року банк звернувся до суду про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами.

Судом встановлено, що у грудні 2011 року, серпні 2013 року та листопаді 2013 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області ухвалені судові рішення про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами.

А відтак, з 2011 року судовим рішенням підтверджено статус банку як кредитора ОСОБА_1 . До суду з даним позовом банк звернувся у серпні 2022 року.

Судом встановлено, що вже з 2011 року позивач, як стягувач за рішеннями суду, "міг довідатися" про наявність оспорюваних договорів дарування та безоплатність таких правочинів.

Отже, банк був обізнаний щодо майнових активів боржниці і, в тому числі, щодо приватного будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , ще з 2007 року.

Позивач не спростовував тієї обставини, що "міг довідатися" про існування оспорюваного правочину із відкритих джерел чи з матеріалів виконавчого провадження (про відсутність у власності боржниці частки у статутному капіталі, про яку остання повідомляла при укладенні кредитних договорів) чи шляхом надіслання запитів.

Суд звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи суд здійснює із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 04 березня 2021 року у справа № 908/1879/17.

Щодо застосування приписів частини п`ятої статті 267 ЦК України, то позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, суд вирішує у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів (п.п.23.6-23.8 постанови ВПВС від 30.01.19 року у справі № 706/1272/14-ц).

Позивач належних та допустимих доказів в обґрунтування клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання недійсними договорів дарування, суду не подав.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів (Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands) від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

В межах вирішення цієї справи, судом було забезпечено сторонам справи процесуальну можливість реалізації їх процесуальних прав ( ст. 13 ГПК України).

З врахуванням викладених мотивів, у позові суд відмовляє з підстав спливу трирічного строку позовної давності з моменту, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушене право.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, у зв`язку із прийняттям судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, сплата судового збору покладається на позивача, за результатами розгляду позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення

складено 18.10.2023.

Суддя В. М. Дем`як


Суд	Господарський суд Волинської області
Дата ухвалення рішення	11.10.2023
Оприлюднено	20.10.2023
Номер документу	114256884
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи про банкрутство, з них: майнові спори, стороною в яких є боржник, з них: спори про визнання недійсними правочинів, укладених боржником

Шум Микола Сергійович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 11.10.2023 по справі 903/6/21ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —903/6/21

Рішення
від 11.10.2023 по справі 903/6/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ