Рішення

від 27.09.2023 по справі 911/530/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2023 р. м. Київ Справа № 911/530/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (01054, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 13/2, літера «Б», код: 33880354)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕН ЖІ ТІ-Інжиніринг» (08130, Київська обл., Бучанський р-н, село Чайки, вул. Валентини Чайки, будинок 16, код: 38679413)

про вилучення майна та стягнення 97986,00 гривень,

та за зустрічним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕН ЖІ ТІ-Інжиніринг» (08130, Київська обл., Бучанський р-н, село Чайки, вул. Валентини Чайки, будинок 16, код: 38679413)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (01054, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 13/2, літера «Б», код: 33880354)

про визнання недійсним повідомлення, дій протиправними, договору діючим,

за участю представників учасників справи (за первісним позовом):

від позивача:Мазаєв С.О.;

від відповідача:Науменко Ю.М., Ільницький Ю.В.;

До Господарського суду Київської області 20.02.2023 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (далі позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом/ТОВ «Бест Лізинг») до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕН ЖІ ТІ-Інжиніринг» (далі позивач за зустрічним позовом/відповідач за первісним позовом/ТОВ «ЕН ЖІ ТІ-Інжиніринг»), в якій позивач просить суд:

- вилучити та передати власнику Товариству з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» об`єкт лізингу;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕН ЖІ ТІ-Інжиніринг» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» штраф за неповернення об`єкта лізингу за період з 31.01.2023 по 13.02.2023 за договором фінансового лізингу від 20.10.2021 № 211020-4/ФЛ-Ю-А у розмірі 97986,00 гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що у зв`язку із відмовою ним від договору фінансового лізингу від 20.10.2021 № 211020-4/ФЛ-Ю-А у відповідача на підставі п. 6.1.1. виник обов`язок повернути об`єкт лізингу, проте останній ухиляється від виконання покладених на нього зобов`язань. Крім того, у зв`язку з неповерненням об`єкта лізингу позивач, на підставі п. 7.1.2. договору, здійснив нарахування штрафу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.03.2023 відкрито провадження у справі № 911/530/23, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 05.04.2023.

На адресу суду 13.03.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а також клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 911/335/23, яка перебуває в провадженні Господарського суду Київської області, щодо спору між цими ж сторонами про стягнення з відповідача заборгованості за договором лізингу.

Також, 13.03.2023 від відповідача надійшла зустрічна позовна заява до ТОВ «Бест Лізинг», в якій позивач за зустрічним позовом просить суд:

1) визнати недійсним повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» від 17.01.2023 № 35 про одностороннє розірвання договору фінансового лізингу від 20.10.2021 № 211020-4/ФЛ-Ю-А;

2) визнати протиправним одностороннє розірвання Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» договору фінансового лізингу від 20.10.2021 № 211020-4/ФЛ-Ю-А, оформлене повідомленням від 17.01.2023 № 35;

3) визнати договір фінансового лізингу від 20.10.2021 № 211020-4/ФЛ-Ю-А діючим.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що дії ТОВ «Бест Лізинг» спрямовані на одностороннє розірвання договору суперечать умовам договору не відповідають приписам закону.

До суду 03.04.2023 від позивача за первісним позовом надійшли письмові пояснення по справі (відповідь на відзив).

Ухвалою суду від 04.04.2023, після усунення виявлених судом недоліків, зустрічну позовну заяву ТОВ «ЕН ЖІ ТІ-Інжиніринг» прийнято до спільного розгляду із первісним позовом.

Ухвалою суду від 05.04.2023, із занесенням до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом про зупинення провадження у справі відмовлено з тих підстав, що судом не було встановлено обставин, які б унеможливлювали вирішення цієї справи до завершення розгляду справи № 911/335/23, що, відповідно до ст. 227 Господарського процесуального кодексу України виключає доцільність зупинення провадження у справі.

Від ТОВ «Бест Лізинг» 20.04.2023 до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення зустрічних позовних вимог.

На адресу суду 23.04.2023 від позивача за первісним позовом надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог за рахунок збільшення періоду нарахування штрафних санкцій за неповернення об`єкта лізингу, яка ухвалою суду від 26.04.2023, із занесенням до протоколу судового засідання, прийнята до розгляду.

До суду 23.05.2023 від позивача за зустрічним позовом надійшла уточнена редакція зустрічної позовної заяви, в якій останній ставить питання про визнання недійсним одностороннього правочину ТОВ «Бест Лізинг» про розірвання договору лізингу, який викладено у повідомленні від 17.01.2023 № 35 та про стягнення з ТОВ «Бест Лізинг» 427995,67 гривень збитків, завданих неналежним виконання лізингодавцем умов договору, зокрема щодо страхування об`єкта лізингу.

У судовому засіданні 24.05.2025 суд, дослідивши уточнену редакцію зустрічної позовної заяви, яка фактично є заявою про зміну предмета позову встановив, що вона відповідає вимогам статті 46 Господарського процесуального кодексу України, та прийняв зазначену заяву до розгляду, про що постановив ухвалу, із занесенням до протоколу судового засідання, у зв`язку з чим подальший розгляд справи здійснювався щодо зустрічних позовних, визначених позивачем за цим позовом в заяві, що надійшла на адресу суду 23.05.2023.

На адресу суду 19.06.2023 від відповідача за первісним позовом надійшли додаткові письмові пояснення по справі щодо заперечень проти первісних позовних вимог.

На адресу суду 20.06.2023 від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на уточнену зустрічну позовну заяву.

На адресу суду 21.06.2023 від позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву.

На адресу суду 28.06.2023 від позивача за первісним позовом надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог за рахунок збільшення періоду нарахування штрафних санкцій.

Ухвалою суду від 05.07.2023, із занесенням до протоколу судового засідання, заяву ТОВ «Бест Лізинг» про збільшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду судом, підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 02.08.2023, яке судом неодноразово відкладалось та остаточно призначено на 27.09.2023.

До суду 02.08.2023 від ТОВ «Бест Лізинг» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи детального розрахунку заборгованості ТОВ «ЕН ЖІ ТІ-інжинирінг».

На адресу суду 27.09.2023 від ТОВ «Бест Лізинг» надійшли письмові пояснення щодо заборгованості ТОВ «ЕН ЖІ ТІ-інжинирінг» перед ТОВ «Бест Лізинг», до яких позивач за первісним позовом долучив також додаткові докази на підтвердження своїх позовних вимог. Крім того, згідно вказаних пояснень позивач просить суд визнати поважними причини пропуску процесуального строку для подання додаткових доказів. Обґрунтовуючи підстави поважності причин пропуску строку для подання додаткових доказів позивач посилається на систематичні ракетні обстріли України, що істотно ускладнило для позивача подати до суду письмові пояснення та додаткові докази, у строки встановленні Господарським процесуальним кодексом України. Також позивач вказує, що з огляду на залучення до участі у справі іншого адвоката, позивачем виявлено відсутність у матеріалах справи усіх необхідних доказів, якими обґрунтовані позовні вимоги.

В судовому засіданні 27.09.2023 представник позивача за первісним позовом наполягав на задоволенні первісних позовних вимог та просив відмовити у задоволенні зустрічного позову. Представники позивача за зустрічним позовом просили у задоволенні первісного позову відмовити та задовольнити його зустрічні позовні вимоги.

Розглянувши подані ТОВ «Бест Лізинг» письмові пояснення та додаткові докази, суд дійшов наступних висновків.

Приписами ст. ст. 1, 14 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає види та зміст заяв по суті справи, згідно якої при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом (ч. 1). Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2). Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 3). Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (ч. 5).

Згідно ст. 207 Господарського процесуального кодексу України головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Відповідно до частин 2, 4, 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Так, суд зазначає, що у судовому засіданні, яке відбулось 05.07.2023, суд зобов`язав представника позивача за первісним позовом надати суду деталізований розрахунок заборгованості відповідача за первісним позовом, у зв`язку з чим позивач 02.08.2023 подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи детального розрахунку заборгованості, яке судом прийнято до розгляду.

З протоколів судових засідань, зокрема від 02.08.2023, від 06.09.2023, слідує, що суд з`ясував у представників позивача та відповідача наявність у останніх заяв/клопотань, які не були ними заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні, на що представники сторін повідомили суд про відсутність у них заяв/клопотань, які з поважних причин не були заявлені у підготовчому провадженні. Та, як слідує з технічного звукозапису судових засідань, суд не покладав на позивача обов`язок надання суду додаткових пояснень та доказів щодо питань, які виникали під час розгляду справи по суті.

При цьому, ТОВ «Бест Лізинг» не наведено та не обґрунтовано поважність причин пропуску відповідного процесуального строку для подання письмових пояснень та додаткових доказів, а також об`єктивну неможливість подати такі пояснення та докази як під час звернення до суду з позовом, так і під час підготовчого провадження.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статті 118 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Посилання позивача за первісним позовом на те, що ракетні обстріли України істотно ускладнили позивачу подати до суду письмові пояснення та додаткові докази, у строки встановленні Господарським процесуальним кодексом України, суд визнає неповажними, адже під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана можливість реалізувати свої процесуальні права і обов`язки, та як вбачається з матеріалів справи позивач скористався наданими йому процесуальним законом правом звернення до суду із заявами по суті справи, при цьому позивач не зазначає в чому полягала саме об`єктивна неможливість подання таких доказів у встановлений строк. Більше того, позивач у позові не повідомляв суд про те, що додаткові докази будуть подані в інший строк, ніж визначено приписами ст. 80 Господарського процесуального кодексу України та в перебігу розгляду справи не заявляв клопотання про встановлення додаткового строку для їх подання.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску процесуального строку на подання письмових пояснень та доказів, що має своїм наслідком залишення їх без розгляду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.10.2021 між ТОВ «Бест Лізинг» (лізингодавець) та ТОВ «ЕН ЖІ ТІ Інжиніринг» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 211020-4/ФЛ-Ю-А (далі по тексту договір).

За умовами договору:

- об`єктом лізингу є автомобіль Honda Civic (надалі автомобіль/об`єкт лізингу) (п. 4.1. договору);

- загальна вартість об`єкта лізингу, без ПДВ 583250,00 грн., загальна вартість об`єкта лізингу з ПДВ 699900,00 грн. (п. 4.2. договору);

- строк лізингу 48 місяців (п. 5.1. договору);

- умови страхування зазначені в додатку «Страхування». Страхування здійснює лізингодавець (п. 6.1. договору);

- лізингоодержувач здійснює платежі згідно Додатку «Графік сплати лізингових платежів» та інших умов Договору та чинного законодавства (п. 8 договору).

- даний договір набирає чинності (вважається укладеним) після його підписання сторонами (в т.ч. обов`язкового підписання сторонами Додатків «Загальні умови Договору», «Специфікація», «Довідка», «Страхування», «Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності на об`єкт лізингу», «Графік сплати лізингових платежів», «Технічний Асістанс», «Поняття нормального зносу») (п. 10.1. Загальних умов договору).

Додатками до договору сторонами погоджені «Специфікація» майна, що передається в лізинг; «Страхування»; «Графік сплати лізингових платежів», «Технічний Асістанс»; «Довідка» (типова форма); «Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності на об`єкт лізингу» (зразок); «Поняття нормального зносу».

Платіжним дорученням від 21.10.2021 № 1401 лізингоодержувач сплатив на користь лізингодавця авансовий платіж у розмірі 238416 гривень відповідно до умов договору.

Згідно Акта прийому-передачі об`єкта лізингу в користування від 27.10.2021 за договором, лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав об`єкт лізингу.

26.07.2022 лізингоодержувач потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок чого автомобіль було пошкоджено, став непридатним до використання та був доправлений до станції технічного обслуговування ПрАТ «Дніпро Мотор Інвест» за адресою м. Київ, вул. Якутська, 14 де і перебуває станом на дату ухвалення судом цього рішення, що сторонами в перебігу розгляду не заперечувалося. Винуватцем ДТП судом визнано третю особу.

За повідомленням ПрАТ «Дніпро Мотор Інвест» (лист від 13.02.2023) автомобіль дійсно з 26.07.2022 перебуває на станції. 01.09.2022 був проведений огляд автомобіля у присутності аварійних комісарів страхової компанії. До зазначеного листа було долучено оновлену калькуляцію орієнтовної вартості ремонтно-відновлювальних робіт та запасних частин, згідно якої орієнтовна вартість відновлювальних робіт становить 309535,80 гривень.

03.01.2023 лізингодавець направив на адресу лізингоодержувача повідомлення про передачу автомобіля уповноваженому представнику лізингодавця у строк до 13.01.2023, а також свідоцтва про державну реєстрацію об`єкта лізингу, комплект ключів та вимагав підписати акт приймання-передачі об`єкта лізингу. Направлення зазначеного повідомлення було обумовлено твердженнями позивача про неодноразове порушення відповідачем умов договору, зокрема, щодо своєчасної сплати лізингових платежів та наявною заборгованістю по лізингових платежах, що становить більше 10 днів, а також правом позивача, передбаченим п. 5.4. Загальних умов договору у сукупності із положеннями ст.ст. 235-237 Господарського кодексу України на застосування оперативно-господарських санкцій.

17.01.2023 лізингодавець надіслав засобами електронного зв`язку на електронну пошту відповідача повідомлення про розірвання (відмову від) договору та вимагав у строк до 26.01.2023 повернути об`єкт лізингу. Зазначене повідомлення було обґрунтоване лізингодавцем посиланням на положення п. 6.6. Загальних умов договору, яке передбачає право останнього на відмову від договору в односторонньому порядку та на вилучення об`єкта лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 60 календарних днів.

Листом від 20.01.2023 лізингоодержувач повідомив, що підстав для односторонньої відмови від договору не має, адже заборгованість по лізингових платежах станом на момент направлення позивачем повідомлення про відмову від договору не існувала, та, навпаки, існувала переплата по лізингових платежах. Загальна сума сплачених платежів станом на 16.01.2023 становить 553232,69 гривень, коли як мало бути сплачено станом на цю дату 549090,85 гривень.

Лізингодавець звернувся до суду із розглядуваним позовом та остаточно (після декількох заяв про збільшення розміру позовних вимог) просив суд вилучити та передати йому об`єкт лізингу та стягнути з лізингоодержувача штраф за неповернення об`єкта лізингу протягом періоду з 31.01.2021 по 15.06.2023 у розмірі 793220 гривень.

Лізингоодержувач, у свою чергу, звернувся до суду із зустрічним позовом та остаточно (після уточнення зустрічних позовних вимог) просив визнати недійсним односторонній правочин, вчинений лізингодавцем, про розірвання договору та просив стягнути з лізингодавця збитки у загальному розмірі 427995,67 гривень, які складаються з: 309535,80 гривень вартості ремонтно-відновлювальних робіт об`єкта лізингу; 9483,71 гривень суми сплачених ним платежів за страхування КАСКО у складі лізингових платежів; 108976,16 гривень сума винагороди лізингодавця за період з 01.08.2022 по 01.03.2023, коли об`єкт лізингу був пошкодженим та непридатний до використання за призначенням.

Аргументи сторін.

Позиція лізингодавця.

Оскільки лізингоодержувач допустив прострочення сплати лізингових платежів, з урахуванням положень п. 6.6. Загальних умов договору та положень ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право на односторонню відмову від договору та вимагати повернення об`єкта лізингу. Та оскільки на вимогу позивача відповідач об`єкт лізингу не повернув, позивач здійснив нарахування штрафу за час прострочення такого повернення.

Позиція лізингоодержувача.

Положення п. 6.6. Загальних умов договору, як і положення ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачають, що необхідною умовою для виникнення у лізингодавця права на відмову від договору є прострочення сплати лізингового платежу (частково або у повному обсязі), яке триває більше 60 календарних днів. Проте, відповідач прострочення такою тривалістю на момент відмови позивача від договору не мав, що є підставою для визнання одностороннього правочину, вчиненого позивачем щодо відмови від договору недійсним. Недійсність такого правочину обумовлює безпідставність первісних позовних вимог і щодо повернення об`єкта лізингу, і щодо стягнення суми штрафу за прострочення повернення об`єкта лізингу у зв`язку з одностороннім розірванням договору.

Серед іншого, позивач за зустрічним позовом посилався на безпідставність позовних вимог в частині зобов`язання повернути об`єкт лізингу, оскільки укладений сторонами договір дозволяє лізингодавцю самостійно вилучити об`єкт лізингу в місці його знаходження. Та, оскільки, лізингодавець обізнаний щодо місця перебування автомобіля (станція технічного обслуговування ПрАТ «Дніпро Мотор Інвест») його право на вилучення об`єкта лізингу не є таким, що порушене та таким, що підлягає судовому захисту.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, позивач за цим позовом посилався на те, що в порушення умов договору лізингодавець не забезпечив страхування об`єкта лізингу на умовах КАСКО, що внаслідок настання ДТП із його участю призвело до позбавлення лізингоодержувача можливості провести відновлювальний ремонт об`єкта лізингу за рахунок коштів, отриманих від страхової компанії, що є прямими втратами позивача за зустрічним позовом. Оскільки до таких втрат призвело невиконання лізингодавцем своїх обов`язків за договором, відповідна сума, що має бути сплачена з метою проведення відновлювального ремонту має бути стягнута з останнього. З цих же підстав, позивач за зустрічним позовом вважає, що оскільки лізингодавець не забезпечив оформлення договору страхування об`єкта лізингу на умовах КАСКО, сплачена позивачем за зустрічним позовом сума у розмірі 9483,71 гривень за таке страхування за 3 та 4 квартали 2022 року у складі лізингових платежів також мають бути стягнуті з лізингодавця. Та оскільки, до неможливості використання об`єкта лізингу за призначенням через ненадходження виплат від страхової компанії, які можна було б направити на ремонт автомобіля також призвели протиправні дії лізингодавця, сума винагороди лізингодавця, у складі лізингових платежів, сплачена лізингоодержувачем за період з 01.08.2022 по 01.03.2023, також має бути стягнута з відповідача за зустрічним позовом, оскільки неможливість користування об`єктом лізингу сталася з вини лізингодавця.

Заперечуючи проти задоволення зустрічних позовних вимог, лізингодавець посилався на безпідставність твердження лізингоодержувача про відсутність у нього заборгованості по лізингових платежах, оскільки прострочення внесення періодичних платежів, що мало місце протягом строку дії договору, призвело до додаткового нарахування відповідальності за таке прострочення, яка збільшувала розмір лізингових платежів у відповідні періоди порівняно із їх розміром, визначеним договором, що зокрема, підтверджується підписаним сторонами актом взаєморозрахунків за договором від 30.11.2022, та, відповідно, грошові кошти, що надходили від лізингоодержувача спрямовувалися спочатку на погашення додатково нарахованих санкцій та вже після цього на погашення безпосередньо лізингового платежу.

В частині зустрічних позовних вимог про відшкодування збитків відповідач за цим позовом посилався відсутність правових підстав для їх задоволення оскільки вимоги договору щодо страхування об`єкта лізингу ним було дотримано, а відповідно до положень п. 2.12. Загальних умов договору сплачені лізингові платежі відшкодуванню чи поверненню, за час неможливості використання об`єкта лізингу, не підлягають незалежно від причин неможливості його використання.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі є правовідносинами фінансового лізингу, що врегульовані положенням параграфу 6 «Лізинг» глави 58 Цивільного кодексу України та положеннями спеціального Закону України «Про фінансовий лізинг» в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що суб`єктами фінансового лізингу є: 1) лізингодавець; 2) лізингоодержувач; 3) продавець (постачальник); 4) інші особи, які є сторонами багатостороннього договору фінансового лізингу.

Лізингоодержувач, згідно з ч. 2 ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг», зобов`язаний: 1) у разі якщо об`єкт фінансового лізингу відповідає встановленим договором фінансового лізингу умовам та специфікаціям, прийняти такий об`єкт, володіти та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору фінансового лізингу; 2) відповідно до умов договору фінансового лізингу своєчасно та в повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання та експлуатації об`єкта фінансового лізингу, підтримувати його у справному стані; 3) своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі; 4) надавати лізингодавцю доступ до об`єкта фінансового лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання, експлуатації та утримання у порядку та на умовах, передбачених договором фінансового лізингу; 5) письмово повідомляти лізингодавця про всі випадки виявлення несправностей об`єкта фінансового лізингу, його поломок або збоїв у роботі протягом строку дії договору фінансового лізингу, а у випадках та строки, передбачені таким договором, - також і продавця (постачальника) такого об`єкта; 6) письмово повідомляти лізингодавця про порушення строків проведення або не проведення поточного чи сезонного технічного обслуговування, а про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані об`єкта фінансового лізингу, - негайно, але не пізніше наступного робочого дня після дня настання зазначених обставин, подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором фінансового лізингу; 7) у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об`єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об`єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об`єкта фінансового лізингу, повернути об`єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об`єкт фінансового лізингу; 8) дотримуватися умов договорів страхування об`єкта фінансового лізингу; 9) надавати лізингодавцю за його запитом інформацію та документи щодо свого фінансового стану та змісту діяльності у порядку та строки, визначені договором фінансового лізингу та/або законом; 10) у разі тимчасової державної реєстрації об`єкта фінансового лізингу за лізингоодержувачем при закінченні строку, на який лізингоодержувачу було передано об`єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об`єкт фінансового лізингу), або у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу зняти такий об`єкт з обліку та передати лізингодавцю реєстраційні документи на об`єкт фінансового лізингу.

Крім того ч.ч. 3, 4 цієї статті передбачено, що лізингоодержувач може мати також інші права та обов`язки відповідно до умов договору фінансового лізингу, цього Закону та нормативно-правових актів, що регулюють відносини фінансового лізингу. Невиконання лізингоодержувачем обов`язку щодо сплати лізингових платежів відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення, за час прострочення, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу. Невиконання лізингоодержувачем обов`язку щодо повернення об`єкта фінансового лізингу відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної суми лізингового платежу, який необхідно було сплатити в останньому періоді, що передує періоду невиконання зазначеного обов`язку, в розрахунку за кожний день такого невиконання, за час невиконання, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором. З метою виконання лізингодавцем своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу щодо оплати товарів, виконання робіт тощо лізингодавець має право отримати від лізингоодержувача авансовий платіж, що підлягає сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу. Авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу.

Зі змісту первісних позовних вимог вбачається, що вони повністю ґрунтуються на вчиненому позивачем за первісним позовом правочині щодо односторонньої відмови від договору, внаслідок чого у відповідача за цим позовом виник обов`язок з повернення об`єкта лізингу та сплати штрафних санкції за прострочення такого повернення.

Натомість позивачем за зустрічним позовом ставиться під сумнів дійсність одностороннього правочину, вчиненого лізингодавцем, щодо відмови від договору, тому суд вважає за необхідне спершу надати оцінку саме правомірності вчиненого правочину щодо відмови від договору, оскільки від наслідків такої оцінки буде залежати одночасно вирішення як первісного, так і зустрічного позовів у відповідних частинах.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Отже, дія вчинена лізингодавцем шляхом направлення на адресу лізингоодержувача повідомлення від 17.01.2023 про розірвання (відмову від) договору в односторонньому порядку є одностороннім правочином, наслідком якого є припинення договору лізингу та виникнення у лізингоодержувача обов`язку вчинити низку дій, пов`язаних із таким припиненням, зокрема повернути об`єкт лізингу.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право оскаржити в суді одностороннє розірвання договору фінансового лізингу лізингодавцем та повернення об`єкта фінансового лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса, вимагати повернення об`єкта фінансового лізингу і відшкодування збитків, завданих вилученням такого об`єкта.

Відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно п.п. 6.1.1 п 6.1. Загальних умов договору, сторони погодили, що лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити умови цього договору в таких випадках: лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення становить більше 60 (шістдесяти) календарних днів з настання строку платежу, встановленого в цьому договору.

Відповідно до п. 6.6 Загальних умов договору лізингодавець має право в односторонньому порядку відмовитись від договору (розірвати договір) та вилучити об`єкт лізингу у випадках, передбачених п.п. 6.1.1-6.1.4 Загальних умов договору.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» після отримання лізингоодержувачем об`єкта фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення об`єкта фінансового лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса: 1) у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів; 2) за наявності інших підстав, встановлених договором фінансового лізингу або законом. Для цілей цієї статті сторона вважається повідомленою про відмову від договору та його розірвання, якщо минуло шість робочих днів (у разі якщо договором не передбачено більший строк) з дня, наступного за днем надсилання іншою стороною відповідного повідомлення на поштову адресу та/або адресу електронної пошти, зазначену в договорі, що розривається.

Саме на наведені положення договору (п. 6.6. Загальних умов) та Закону України «Про фінансовий лізинг» (ст. 17) позивач за первісним позовом посилався в своєму повідомлені від 17.01.2023 про односторонню відмову від договору, направленому на адресу лізингоодержувача.

З огляду на це, необхідною передумовою для оцінки вчинених дій, як правомірних, є доведення лізингодавцем того, факту, що на момент вчинення зазначеного правочину (складання та направлення повідомлення про відмову від договору) у лізингоодержувача був прострочений (повністю або частково) лізинговий платіж і таке прострочення триває більше ніж 60 днів з моменту настання строку оплати.

Як вбачається з тексту зазначеного повідомлення (від 17.01.2023) воно не містить посилань на те, по якому/яким з визначених сторонами у договорі періодичних лізинговий платежів лізингоодержувач допустив прострочення, яке тривало більше 60 днів.

При цьому, суд вважає, що оскільки повідомлення лізингодавця є формою одностороннього правочину наслідком якого є припинення договору лізингу таке повідомлення має містити не загальне посилання на наявне право лізингодавця на відмову від договору, а вказівку на наявність обов`язкових умов, які таке право лізингодавцю надають.

Інакше кажучи, в повідомленні мало бути зазначено внаслідок прострочення сплати якого саме лізингового платежу, з тих що передбачені умовами договору (повністю чи частково та якщо частково, то в якій частині) лізингодавець вдається до такої міри захисту свого права, як припинення договору лізингу. Крім того, в повідомленні мало б бути чітко зазначено, що тривалість відповідного прострочення становить більше 60 днів, із вказівкою на початок строку такого прострочення.

Такі вимоги ставляться судом з огляду на загальне розуміння практики ділового обороту із тим, щоб інша сторона розуміла, які саме дії чи події призвели до наслідків у вигляді вчинення лізингодавцем правочину направленого на відмову від договору в односторонньому порядку.

Така логіка певною міро підкріплюється і згаданими вище положеннями п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг», яке надає лізингоодержувачу право оскаржити таке одностороннє розірвання в судовому порядку, що вочевидь вимагатиме від лізингодавця відповідного обґрунтування вчиненого ним правочину та доведення перед судом наявності усіх необхідних умов, що ставляться перед лізингодавцем, що прийняв рішення про відмову від договору, зокрема доведення того, який саме лізинговий платіж (повністю чи в якій частині) було прострочено лізингоодержувачем та того, що відповідне прострочення тривало більше 60 днів.

Втім, як вже зазначалося, повідомлення лізингодавця від 17.01.2023 відповідних відомостей не містить.

В перебігу розгляду справи позивач за первісним позовом, на підтвердження існування такого прострочення, посилався на підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.11.2022.

Зазначений акт містить зведені відомості, щодо лізингових платежів, додаткових нарахувань винагороди лізингодавця, та відомості про наявну заборгованість станом на 30.11.2022 у розмірі 22103,02 гривень.

Проте, акт звірки, не підпадає під визначення первинного документа, оскільки не засвідчує здійснення господарської операції та, відповідно, не слугує підставою для її відображення в бухгалтерському обліку. Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. За принципом «нарахування», передбаченим ст. 4 зазначеного Закону, доходи і витрати відображаються у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. А витрати в бухобліку відображають одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань (п. 5 П(С)БО 16 «Витрати»). В акті звірки сторони наводять дані про господарські операції, які уже знайшли своє відображення в їх бухобліку на підставі відповідних касових та/або меморіальних первинних документів, зокрема, платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, розрахункових чеків.

Тобто акт звірки відіграє роль документа, який інформує кожну зі сторін, яка його підписала, про те, що в їх бухобліку відображено або, навпаки, не відображено певні господарські операції у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а не факт виконання зобов`язань, передбачених договором. Тим більше, підписання акта звірки в жодному разі не свідчить про визнання заборгованості стороною, яка його підписала.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Отже, сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Крім того, зі змісту акту звірки від 30.11.2022 неможливо встановити оплату якого лізингового платежу прострочено лізингоодержувачем більше ніж на 60 календарних днів, як того, вимагають умови п. 6.6. договору та ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» для того, щоб вважати правомірною відмову лізингодавця від договору.

Тим більше, акт звірки, складений сторонами станом на 30.11.2022, не дає можливості переконатися про наявне прострочення та його розмір станом на 17.01.2022, тобто на день вчинення правочину про відмову від договору.

З наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень вбачається, що в період з 30.11.2022 по 17.01.2023 лізингоодержувачем сплачено на користь лізингодавця 05.12.2022 20624,99 гривень, 19.12.2022 2883,78 гривень, та 13.01.2023 20624,99 гривень і внесення таких платежів не могло не відбитися на стані розрахунків між сторонами та можливому перериванні строку прострочення заборгованості, що виникла раніше.

До того ж, станом на момент направлення повідомлення про розірвання договору (17.01.2023) лізингоодержувачем мало бути виконаним зобов`язання з внесення авансового платежу та 15 лізингових платежів на загальну суму 549090,85 гривень.

З наданих позивачем за зустрічним позовом копій платіжних доручень вбачається, що станом на 16.01.2023 ним було сплачено на користь лізингодавця 553232,69 гривень, тобто зобов`язання по сплаті лізингових платежів сплачено у більшому розмірі, ніж було передбачено Графіком сплати лізингових платежів.

Щодо відображених в акті звірки інших показників, які, на думку позивача за первісним позовом, включаються до складу винагороди лізингодавця, та за рахунок яких збільшується розмір лізингових платежів, суд зазначає наступне.

Згідно Загальних умов договору:

- у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі ст. 625 ЦК України сторони погодили, що лізингодавець має право нарахувати, а лізингоодержувач зобов`язується сплачувати 24 проценти річних від простроченої суми, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Сторони домовились, що такі проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг об`єкт лізингу, у зв`язку із чим розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий у лізинг об`єкт лізингу збільшується на суму таких сплачених процентів (п. 2.7 Загальних умов Договору);

- за кожен випадок прострочення сплати лізингових платежів (як повністю, так і частково) на строк понад 3 (три) календарних дні згідно з умовами цього Договору лізингодавець має право вимагати сплати адміністративної комісії за адміністрування простроченої заборгованості в розмірі 180,00 (сто вісімдесят) гривень. Лізингодавець має право нарахувати таку адміністративну комісію в бухгалтерському обліку із віднесенням її на винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг об`єкт лізингу, у зв`язку із чим розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий у лізинг об`єкт лізингу збільшується на суму нарахованої адміністративної комісії (п. 2.10 Загальних умов договору);

- лізингоодержувач здійснює погашення заборгованості перед лізингодавцем у такому порядку:

·компенсація (відшкодування) лізингодавцю або іншим особам сум штрафів, накладених протягом усього строку лізингу уповноваженими державними органами за порушення Правил дорожнього руху та/або інших норм чинного законодавства, пов`язаних з експлуатацією/ використанням/паркуванням/зберіганням та інш. об`єкта лізингу (в т.ч. кожної з його одиниць), в т.ч. зафіксованих в автоматичному режимі, а також в режимі фото, відеофіксації;

·сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення лізингоодержувачем обов`язків за даним Договором, а також процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на прострочену заборгованість;

·сплата комісії за адміністрування простроченої заборгованості;

·сплата комісії за адміністрування врегулювання притягнення лізингодавця/його керівника (як власника об`єкта лізингу) до адміністративної відповідальності;

·сплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди;

·сплата суми поточної заборгованості з нарахованої винагороди;

·сплата простроченої заборгованості з відшкодування частини вартості об`єкта лізингу;

·сплата поточної заборгованості з відшкодування частини вартості об`єкта лізингу.

Сторони домовились, що погашення заборгованості кожної черги згідно з вищенаведеним порядком у межах кожної черги відбувається за принципом першочергового погашення заборгованості, що утворилася раніше. У разі перерахування лізингоодержувачем платежів за цим Договором (як чергових лізингових платежів, так і комісій, штрафних санкцій і простроченої заборгованості) з порушенням вищевказаної черговості, лізингодавець має право самостійно (та не залежно від призначення платежу (вказаного платником у платіжному документі) перерозподілити отримані від лізингоодержувача кошти відповідно до черговості, викладеної в цьому пункті, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок, а лізингоодержувач підтверджує свою згоду на це й підписуючи цей Договір Сторони також погодили, що лізингодавець може самостійно в односторонньому порядку (в тому числі, після одержання коштів), не залежно від призначення платежу (вказаного платником у платіжному документі): змінити порядок черговості погашення заборгованості як у межах вищенаведеного порядку, так і в межах кожної із встановлених черг; та/або зарахувати кошти в погашення заборгованості за іншим договором, укладеним з лізингоодержувачем (про що лізингодавець, повідомляє лізингоодержувача у зручний для лізингодавця спосіб) (п. 2.11 Загальних умов договору).

З наведених положень, дійсно вбачається можливість збільшення лізингових платежів за рахунок додаткових комісій, відсотків, штрафів та наявне у лізингодавця право змінювати черговість погашення заборгованості, скеровуючи грошові кошти, що надходять від лізингоодержувача на погашення спочатку відповідних санкцій, а вже потім на погашення простроченого лізингового платежу.

З матеріалів справи, наданих лізингодавцем доказів, неможливо достеменно встановити, які саме санкції було ним застосовано, та за рахунок яких було збільшено розмір зобов`язань лізингоодержувача, у якому розмірі, за яке порушення та за який період нарахування відповідних санкцій.

Долучений до матеріалів справи акт звірки станом на 30.11.2022 поряд із тим, що доказом виникнення зобов`язання вважатися не може, втім і за своїм змістом відповіді на зазначені питання не надає.

Суд також вважає, що реалізація лізингодавцем свого права на зміну черговості задоволення власних вимог не може використовуватися всупереч принципу добросовісності та розумності у такий спосіб, коли лізингоодержувач не буде своєчасно обізнаний про застосування лізингодавцем таких заходів.

Додаткові нарахування та санкції, передбачені згаданими вище положенням п.п. 2, 7, 2.10 Загальних умов договору передбачають саме право лізингодавця на здійснення відповідних нарахувань, тобто лізингоодержувач має бути обізнаний з приводу виникнення у нього відповідного обов`язку, моменту з якого такий обов`язок виник. Тобто, лізингоодержувач має знати про те, що лізингодавець своїм правом на застосування санкцій скористався та, відповідно, враховувати це при здійсненні платежів в межах договору.

Додаткове нарахування лізингодавцем штрафів, комісій, відсотків не може відбуватися приховано, і з метою створення штучної заборгованості, коли лізингоодержувач не буде обізнаний щодо таких додаткових нарахувань.

Поряд із цим, навіть відображення в акті звіряння від 30.11.2022 певних додаткових нарахувань та виведення загальної суми заборгованості з урахуванням таких нарахувань не дає суду можливості достеменно встановити лізинговий платіж, по якому відповідачем за первісним позовом допущено прострочення більше ніж 60 днів.

Неодноразово долучені позивачем за первісним позовом до матеріалів справи розрахунки наявної заборгованості також не дають можливості встановити лізинговий платіж по якому допущено прострочення більше 60 днів.

При цьому, суд беззаперечно погоджується із тим, що з березня 2022 року лізингоодержувач дійсно виконував свої зобов`язання із внесення лізингових платежів із певним простроченням, проти чого не заперечує і сам відповідач за первісним позовом, що вочевидь, з огляду на наведені вище положення Загальних умов договору давали лізингодавцю право здійснювати відповідні нарахування додаткових комісій, штрафних санкцій та відсотків за правилами ст. 625 Цивільного кодексу України, включаючи їх до складу лізингових платежів.

Ймовірне утворення певної суми заборгованості лише за рахунок таких нарахувань станом на 17.01.2023 (дату вчинення правочину про відмову від договору), не обов`язково свідчить про тривалість прострочення по окремо взятому лізинговому платежу більше 60 календарних днів, а з наявних у матеріалах справи доказів таку тривалість прострочення встановити не вбачається за можливе.

Крім того, лізингодавець 21.09.2022 отримав від страхової компанії ПАТ «НАСК «Оранта» (страхова компанія винуватця ДТП) 121139,72 гривень страхового відшкодування.

За приписами п. 13 додатку до договору «Страхування» в разі настання страхового випадку з об`єктом лізингу та отримання лізингодавцем відповідного страхового відшкодування лізингодавець (за умови належного виконання лізингоодержувачем умов цього договору) на підставі вимоги лізингоодержувача зобов`язаний спрямувати отримане страхове відшкодування на відновлення об`єкта лізингу, крім випадків повної конструктивної загибелі або втрати (загибелі) об`єкта лізингу або зарахувати його в рахунок простроченої заборгованості лізингоодержувача по сплаті лізингових платежів.

Проте, лізингодавець не направляв суму страхового відшкодування на оплату ремонтних робіт пошкодженого об`єкта лізингу, тому зазначена сума мала бути направлена на погашення простроченої заборгованості лізингоодержувача, однак, як вбачається із розрахунків лізингодавця, зазначена сума не була спрямована на таке погашення.

Таким чином, отримавши страхове відшкодування, лізингодавець не виконав умови договору, утримуючи зазначену суму, ініціював припинення договору, з мотивів наявного прострочення по лізингових платежах, коли як отримана сума страхового відшкодування значною мірою перевищує можливу різницю між платежами, які лізингоодержувач здійснив, та які, за твердженням лізингодавця, мав здійснити, що також свідчить про неправомірність вчиненого правочину про відмову від договору.

В перебігу розгляду справи лізингодавець заперечував свій обов`язок здійснити розподіл страхового відшкодування саме в такому порядку та стверджував, що положення п. 13 додатку «Страхування» слід розуміти таким чином, що зарахування отриманого відшкодування як в рахунок відновлення об`єкта лізингу, так і в рахунок простроченої заборгованості може відбуватися виключно на підставі письмової вимоги лізингоодержувача та лише у випадку, якщо лізингоодержувач належним чином виконує свої зобов`язання за договором.

Із таким тлумаченням суд не погоджується, адже положення п. 13 додатку «Страхування» слід розуміти таким чином, що якщо лізингоодержувач належним чином виконує свої зобов`язання за договором, то за його письмовою вимогою, отримане відшкодування має бути направлене на відновлення об`єкта лізингу, якщо ж лізингоодержувач неналежним чином виконує свої обов`язки страхове відшкодування скеровується в погашення його простроченої заборгованості, для чого письмова вимога не потрібна.

Інше тлумачення зазначеного положення позбавлятиме питання розпорядження страховим відшкодуванням логіки та правової визначеності, бо отримане страхове відшкодування не є грошовими коштами, що належать лізингодавцю. Він є лише їх отримувачем та йому надається, в порядку контролю за виконанням умов договору, право вирішувати долю цих коштів спрямувавши їх або на відновлення об`єкта лізингу, або, якщо лізингоодержувач допустив припустимо прострочення по лізингових платежах, задовольнити свої інтереси у спосіб їх спрямування в рахунок таких прострочених платежів.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, лізингодавець не повідомив лізингоодержувача про отримання страхового відшкодування, інформацію, про що лізингоодержувач отримав самостійно в порядку листування із страховою компанією, чим фактично позбавив його можливості звернутися із відповідною заявою про порядок розподілу отриманої суми страхового відшкодування.

Підсумовуючи наведене вище, суд зазначає, що підставою для відмови від договору в односторонньому порядку є не будь-яке прострочення лізингоодержувача, допущене протягом строку дії договору, а таке прострочення лізингового платежу (або його частини), яке тривало більше 60 календарних днів. При цьому, таке порушення має існувати на момент вчинення лізингодавцем правочину щодо відмови від договору. Інакше, правові підстави для відмови від договору в односторонньому порядку будуть відсутні, а вчинений правочин слід вважати таким, що вчинений із порушенням вимог укладеного сторонами договору (п. 6.6. Загальних умов договору) та закону (ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

З огляду на недоведеність позивачем за первісним позовом існування прострочення по лізинговим платежам (повністю чи частково) протягом більше ніж 60 календарних днів, суд дійшов висновку про задоволення зустрічних позовних вимог в частині визнання недійсним одностороннього правочину про відмову від договору, вчиненого лізингодавцем у вигляді повідомлення від 17 січня 2023 року № 35.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що припинення договору лізингу в односторонньому порядку є крайньою мірою відповідальності лізингоодержувача, адже призводить до повернення об`єкта лізингу, а усі сплачені до цього часу лізингові та інші платежі, залишаються без жодної компенсації.

Певне прострочення сплати лізингових платежів, що допускав лізингоодержувач відбулося із початком широкомасштабного вторгнення російської федерації на територію України, коли у всіх галузях та сферах життя відбулися значущі зміни, порушення звичних правил ведення господарської діяльності, ділового обороту та суспільного життя.

В таких умовах, лізингоодержувач, виправив ситуацію із простроченими платежами та до моменту коли лізингодавець прийняв рішення про відмову від договору, таке прострочення, вочевидь, якщо і мало місце, то в зовсім у незначному розмірі та мало характер нетривалого.

Загальна сума платежів, що мала бути сплачена лізингоодержувачем за умовами договору становить 699900 гривень. При цьому, станом на 17.01.2023, коли лізингодавець прийняв рішення про відмову від договору, лізингоодержувачем вже було внесено 553232,69 гривень, що становить майже 80 % від загальної суми платежів по договору.

З огляду на це, керуючись принципом справедливості, добросовісності та розумності вимагати припинення договору, коли як він майже виконаний з боку лізингоодержувача, вилучення у нього автомобіля без відповідної компенсації сплачених протягом строку дії договору лізингових платежів призведе до порушенням принципу пропорційності та вочевидь поставить лізингоодержувача у несправедливе становище, що в умовах розглядуваних правовідносин, приймаючи до увагу поведінку сторін, не можна вважати виправданим та справедливим.

Лізингодавець в перебігу розгляду справи та в порядку листування із лізингоодержувачем, що передувало зверненню до суду не прокоментував та не аргументував виправданість та доцільність припинення договору, неможливість врегулювання спірних питань у спосіб без звернення до крайніх заходів у вигляді припинення договору, коли як послідовна, аргументована та здебільшого добросовісна поведінка лізингоодержувача на противагу поведінці лізингодавця, який ігнорував численні звернення лізингоодержувача, свідчать про те, що лізингоодержувач не є настільки недобросовісним контрагентом, що з ним має бути припинений договір, а об`єкт лізингу вилучений без компенсації сплачених ним в перебігу строку дії договору платежів.

Враховуючи усе викладене вище, суд вважає, що зустрічні позовні вимоги в частині визнання недійсним одностороннього правочину про відмову від договору, вчиненого лізингодавцем у спосіб направлення повідомлення від 17.01.2023, підлягають задоволенню.

З огляду на висновки суду про недійсність правочину про відмову від договору, позовні вимоги первісного позову про вилучення об`єкта лізингу та стягнення штрафних санкцій за прострочення повернення об`єкта лізингу задоволенню не підлягають, адже повністю ґрунтуються на недійсному правочині про відмову від договору, а його недійсність свідчить про відсутність правових підстав для вимог про повернення об`єкті лізингу та стягнення штрафних санкцій за затримку такого повернення.

Щодо решти позовних вимог за зустрічним позовом про відшкодування збитків, суд дійшов наступних висновків.

Так, позивач за зустрічним позовом вимагає стягнення з лізингодавця збитків, завданим неналежним виконанням останнім умов договору, у загальному розмірі 427995,67 гривень, які складаються з: 309535,80 гривень вартості ремонтно-відновлювальних робіт об`єкта лізингу; 9483,71 гривень суми сплачених ним платежів за страхування КАСКО у складі лізингових платежів; 108976,16 гривень сума винагороди лізингодавця за період з 01.08.2022 по 01.03.2023, коли об`єкт лізингу був пошкодженим та непридатним до використання за призначенням.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, позивач за цим позовом посилався на те, що в порушення умов договору лізингодавець не забезпечив страхування об`єкта лізингу на умовах КАСКО, що внаслідок настання ДТП із його участю призвело до позбавлення лізингоодержувача можливості провести відновлювальний ремонт об`єкта лізингу за рахунок коштів, отриманих від страхової компанії, що є прямими втратами позивача за зустрічним позовом.

Оскільки до таких втрат призвело невиконання лізингодавцем своїх обов`язків за договором, відповідна сума, що має бути сплачена за проведення відновлювального ремонту має бути стягнута з останнього. З цих же підстав, позивач за зустрічним позовом вважає, що оскільки лізингодавець не забезпечив оформлення договору страхування об`єкта лізингу на умовах КАСКО, сплачена позивачем за зустрічним позовом сума у розмірі 9483,71 гривень за таке страхування за 3 та 4 квартали 2022 року у складі лізингових платежів також мають бути стягнуті з лізингодавця. Та оскільки, до неможливості використання об`єкта лізингу за призначенням через ненадходження виплат від страхової компанії, які можна було б направити на ремонт автомобіля також призвели протиправні дії лізингодавця, сума винагороди лізингодавця, у складі лізингових платежів, сплачена лізингоодержувачем за період з 01.08.2022 по 01.03.2023, також має бути стягнута з відповідача за зустрічним позовом, оскільки неможливість користування об`єктом лізингу сталася з вини лізингодавця.

Відповідач за зустрічним позовом, заперечуючи проти його задоволення в частині відшкодування збитків, посилався на те, що умови договору щодо страхування об`єкта лізингу ним було дотримано, відновлення об`єкта лізингу у разі його пошкодження є обов`язком лізингоодержувача, а не лізингодавця, лізингоодержувач неналежним чином виконував умови договору та не подав письмової заяви про перерахування страхового відшкодування в рахунок оплати відновлювального ремонту об`єкта лізингу, як того вимагають умови договору. Крім того, посилався на положення п. 2.12. договору, за змістом якого сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі не підлягають поверненню незалежно від причин неможливості використання об`єкта лізингу.

Надаючи доводам сторін, в цій частині, належну юридичну оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Згідно частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень статті 22 Цивільного кодексу України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.

Частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Кодексу).

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно п. 4 ст. 1 ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договору фінансового лізингу лізингодавцем.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

З наведеного слідує, що вимога про відшкодування збитків може пред`являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, на позивача покладений обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також вину правопорушника та причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміють матеріальну шкоду, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Додатком до договору «Страхування» передбачено наступні умови:

Страхування Об`єкта лізингу здійснюється Лізингодавцем на період з моменту підписання Акту до спливу строку визначеного Сторонами в пункті 5.1 Договору самостійно та за власний рахунок за наступними страховими ризиками: при страхуванні обладнання та спецтехніки - пошкодження, втрата, або знищення Об`єкта лізингу (сукупність вказаних ризиків), спричинені дорожньо-транспортною пригодою, пожежею, вибухом, ударом блискавки, падінням Об?єктів або їхніми уламками, стихійними лихами, протиправними діями третіх осіб, викраденням або іншим незаконним заволодінням Об`єкта лізингу та/або його розкомплектуванням, при страхуванні транспортних засобів - на умовах КАСКО (п. 1).

Лізингоодержувач доручає Лізингодавцю від імені Лізингоодержувача здійснити обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (в розумінні Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») до моменту передачі йому об?єкта лізингу протягом всього строку лізингу (даний пункт застосовується якщо об?єкт лізингу - транспортний засіб). У випадку, якщо Об`єктом лізингу за договором є трактори, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні і меліоративні машини, сільськогосподарська техніка, інші механізми, то наявність поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є обов`язковою (п. 3).

Отже, за умовами договору, лізингодавець зобов`язаний був застрахувати майнові інтереси пов`язані з: володінням, користуванням і розпоряджанням майном - об`єктом лізингу на умовах КАСКО; відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником - страхування цивільно-правової відповідальності.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 26.10.2021 лізингодавцем та АТ «СК «Країна» укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у формі електронного полісу № 206504245 від 26.10.2021.

Крім того, 26.10.2021 лізингодавцем та ПрАТ СК «ПЗУ Україна» було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів АМ № 171088 від 26.10.2021 щодо об`єкта лізингу.

Як вже зазначалося 26.07.2022 лізингоодержувач потрапив у ДТП та постановою Святошинського районного суду м. Києва 29.08.2022 у справі № 759/9707/22 винним у вчиненні ДТП 26.07.2022 за участю об`єкта лізингу було визнано громадянина ОСОБА_1 (водій іншого учасника ДТП).

Починаючи з 26.07.2022 (по теперішній час) об`єкт лізингу зберігається на станції технічного обслуговування ПрАТ «Дніпро Мотор Інвест» за адресою м. Київ, вул. Якутська, 14, автомобіль став не придатним для використання за цільовим призначенням та потребував відновлення.

Листом від 15.08.2022 № 805-31 ПрАТ СК «ПЗУ України» повідомило, що станом на момент настання ДТП Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів АМ № 171088 від 26.10.2021 (КАСКО) втратив чинність.

В перебігу розгляду справи лізингодавець обставин втрати чинності зазначеного договору, через несплату ним періодичних платежів за надання послуг страхування, не заперечував.

Наведене зумовлює висновки про недотримання лізингодавцем умов договору в частині п. 1 додатку «Страхування» щодо обов`язку застрахувати об`єкт лізингу на умовах КАСКО на весь строк лізингу (48 місяців п. 5.1. договору), з огляду на що суд погоджується із твердженнями позивача за зустрічним позовом про протиправність поведінки лізингодавця, який в порушення умов договору не забезпечив страхування об`єкта лізингу на весь строк дії договору.

Згідно приписів ст. 22 Закону України «Про фінансовий лізинг» з моменту передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу ризик випадкового знищення, втрати або випадкового пошкодження об`єкта фінансового лізингу переходить до лізингоодержувача. Об`єкт фінансового лізингу та/або ризики, пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу, підлягають страхуванню, якщо обов`язковість такого страхування встановлена законом або передбачена договором фінансового лізингу. Витрати на страхування за договором фінансового лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено таким договором. У разі настання страхового випадку або оскарження факту його невизнання лізингоодержувач має право самостійно звернутися до страховика та/або до суду за захистом своїх порушених прав.

За приписами п. 13 Додатку до договору «Страхування» в разі настання страхового випадку з об`єктом лізингу та отримання лізингодавцем відповідного страхового відшкодування лізингодавець (за умови належного виконання лізингоодержувачем умов цього договору) на підставі вимоги лізингоодержувача зобов`язаний спрямувати отримане страхове відшкодування на відновлення об`єкта лізингу, крім випадків повної конструктивної загибелі або втрати (загибелі) об`єкта лізингу або зарахувати його в рахунок простроченої заборгованості лізингоодержувача по сплаті лізингових платежів.

З огляду на викладене вище, лізингоодержувач має за власний кошт відновити об`єкт лізингу у разі його пошкодження. Проте, дотримання лізингодавцем умов договору, дозволило б позивачу за зустрічним позовом розраховувати або на врахування отриманого страхового відшкодування в рахунок його зобов`язань за договором по сплаті лізингових платежів, або на спрямування зазначених коштів в рахунок оплати відновлювальних робіт щодо об`єкта лізингу.

Відсутність чинного на момент пошкодження внаслідок ДТП об`єкта лізингу договору страхування за правилами КАСКО позбавило лізингоодержувача права на відповідну компенсацію витрат на відновлення об`єкта лізингу чи врахування суми страхового відшкодування в рахунок його зобов`язань перед лізингодавцем.

Отже, недотримання лізингодавцем умов договору перебуває у причинному зв`язку із обов`язком лізингоодержувача відновити об`єкт лізингу за рахунок власних коштів, коли як наявність чинного договору страхування таку необхідність виключало б.

Згідно приписів ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

В обґрунтування завданої позивачу за зустрічним позовом шкоди, останній посилається на повідомленням ПрАТ «Дніпро Мотор Інвест» (лист від 13.02.2023) до якої долучено оновлену калькуляцію орієнтовної вартості ремонтно-відновлювальних робіт та запасних частин, згідно якої орієнтовна вартість відновлювальних робіт об`єкта лізингу становить 309535,80 гривень.

Відповідач за зустрічним позовом в перебігу розгляду справи не заперечував визначеної вартості ремонтно-відновлювальних робіт щодо об`єкта лізингу, заперечуючи проти позову з посиланням на відсутність у нього обов`язку відшкодовувати збитки лізингоодержувачу з інших причин.

Поряд із цим, з огляду на те, що об`єкт лізингу наразі перебуває у власності лізингодавця, який необмежений у доступі до автомобіля, з метою перевірки його стану, ступеня пошкодження, суд дійшов висновку, що визначена ПрАТ «Дніпро Мотор Інвест» вартість ремонтно-відновлювальних робі щодо об`єкта лізингу, становить витрати, розмір яких лізингодавцем не спростовані, які має понести позивач за зустрічним позовом з метою відновлення об`єкта лізингу, проте необхідність такого відновлення за рахунок лізингоодержувача сталася внаслідок протиправної поведінки лізингодавця, який в порушення укладеного договору лізингу не виконав вимоги щодо укладення договору страхування на умовах КАСКО, що мав бути чинним протягом всього строку лізингу.

З огляду на доведеність вини лізингодавця в порушенні умов договору, що призвело до завдання лізингоодержувачу збитків у розмірі витрат, які останній має понести з метою відновлення об`єкта лізингу та з огляду на те, що необхідність понесення таких витрат перебуває у причинному зв`язку із порушенням лізингодавцем умов договору, суд дійшов висновку про доведеність всього складу правопорушення, що є необхідним для покладення відповідальності за спричинені збитки та задоволення зустрічного позову в частині стягнення з лізингодавця на користь позивача за зустрічним позовом збитків у вигляді суми витрат, що має понести лізингоодержувач на оплату вартості ремонтно-відновлювальних робіт у розмірі 309535,80 гривень.

Щодо решти зустрічних позовних вимог (стягнення частини сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів у якості відшкодування витрат лізингодавця на страхування об`єкта лізингу та винагороди останнього за час неможливості використання автомобіля), то суд дійшов висновку про відмову у їх задоволення з огляду на положення п. 2.12. Загальних умов договору, відповідно до якого лізингоодержувач не може вимагати від лізингодавця жодного відшкодування, затримання або зменшення суми платежів за договором у разі перерви (в т.ч. пошкодження об`єкта лізингу) в експлуатації об`єкта лізингу, незалежно від причин виникнення такої перерви.

З огляду на те, що позовні вимоги за зустрічним позовом в частині стягнення суми сплачених платежів в рахунок оплати вартості страхування, а також сума винагороди лізингодавця, визначена за період неможливості використовувати автомобіль через його пошкодження є складовими, сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів, суд вважає, що наведені вище положення п. 2.12 виключають можливість їх стягнення з лізингодавця, адже ознакам збитків, з огляду на це, не відповідають.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову у повному обсязі та про часткове задоволення зустрічних позовних вимог, а саме в частині визнання недійсним одностороннього правочину лізингодавця про відмову від договору, який викладено у вигляді повідомленням від 17 січня 2023 року № 35 та про стягнення з лізингодавця збитків у розмірі 309535,80 гривень витрат, понесення яких є необхідним для відновлення об`єкта лізингу. У задоволенні решти зустрічних позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача за первісним позовом на оплату судового збору через відмову у задоволенню позову відшкодуванню не підлягають, а витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом, пропорційно розміру задоволених зустрічних позовних вимог у розмірі 7326,94 гривень підлягають стягненню з відповідача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕН ЖІ ТІ-Інжиніринг» відмовити повністю.

2. Зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ЕН ЖІ ТІ-Інжиніринг» до товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» задовольнити частково.

3. Визнати недійсним односторонній правочин товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» про розірвання Договору фінансового лізингу від 20.10.2021 № 211020-4/ФЛ-Ю-А з усіма Додатками, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» та товариством з обмеженою відповідальністю «ЕН ЖІ ТІ-Інжиніринг», який викладено у вигляді повідомленням № 35 від 17 січня 2023 року.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (01054, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 13/2, літера «Б», код: 33880354) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЕН ЖІ ТІ-Інжиніринг» (08130, Київська обл., Бучанський р-н, село Чайки, вул. Валентини Чайки, будинок 16, код: 38679413) 309535,80 гривень та 7326,94 гривень судового збору.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. У задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 18.10.2023.

Суддя Р.М. Колесник