Рішення

від 28.09.2023 по справі 911/827/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2023 р. м. Київ Справа № 911/827/23

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсоніндустріалпарк»

до Фізичної особи-підприємця Дуліна Олександра Михайловича

За участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Росич Приват»

про стягнення 15 148,57 грн

Учасники судового процесу:

від позивача: Здоровєйщева Т.Ю.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Херсоніндустріалпарк» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Дуліна Олександра Михайловича про стягнення 15 148,57 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 в частині здійснення оплати орендної плати. У зв`язку із цим позивачем подано даний позов про стягнення з відповідача 10 138,07 грн основного боргу, 2 170,84 грн пені, 1 520,45 грн інфляційних втрат, 239,21 грн відсотки річних, 801,29 грн неустойку за березень 2023 року за період з 09.03.2023 до 31.03.2023 та неустойку з квітня 2023 року і до винесення судового рішення в розмірі 1 080,00 грн з ПДВ за повний місяць невиконання приписів ст. 785 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.04.2023 у справі № 911/827/23 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсоніндустріалпарк» залишено без руху.

17.03.2023 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 03.04.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.05.2023 відкрито провадження у справі № 911/827/23. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Росич Приват»; надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а третій особі строк для подачі письмових пояснень щодо позову.

16.05.2023 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про вступ у вправу як представника.

02.06.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повністю відхиляє вимоги позивача, не погоджується з усіма обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вважає позов без підставним та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

05.06.2023 до суду від позивача надійшла заява вих. № 69 від 31.05.2023 про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.06.2023 у справі № 911/827/23 заяву ТОВ «Херсоніндустріалпарк» вих. № 69 від 31.05.2023 про збільшення позовних вимог залишено без розгляду з огляду на те, що вказана заява була подана до суду з порушенням процесуальних строків, встановлених ГПК України та не містила клопотання про поновлення пропущеного строку для подання останньої.

12.06.2023 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

22.06.2023 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про стягнення судових витрат, в якому просить суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 5 000,00 грн.

Суд, оцінюючи зміст позовної заяви, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на докази, які було подано позивачем в обґрунтування своїх вимог та відповідачем в обґрунтування своїх заперечень, дійшов висновку щодо доцільності постановлення ухвали про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

З урахуванням зазначеного, ухвалою Господарського суду Київської області від 12.07.2023 постановлено здійснювати розгляд справи № 911/827/23 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання у справі № 911/827/23 на 03.08.2023; зобов`язано позивача надати суду оригінали всіх документів по суті спору, доданих до позовної заяви (для огляду); повторно запропоновано третій надати суду письмові пояснення щодо позову та відзиву на позовну заяву з викладенням своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову.

З метою повідомлення сторін про дату та час призначеного судового засідання, ухвала суду від 12.07.2023 була направлена позивачу та представнику відповідача на їх офіційні електронні адреси, а третій особі зазначена ухвала суду була направлена поштою на її адресу-місцезнаходження.

29.06.2023 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив.

31.07.2023 до суду надійшли письмові пояснення третьої особи, відповідно до яких третя особа заперечує проти позову та зазначає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Аргументи та заперечення третьої особи аналогічні тим, що викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву.

02.08.2023 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача або його представника.

03.08.2023 в судове засідання прибув представник позивача та надав усні пояснення по справі; представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином. Ухвалою суду від 03.08.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання на 13.09.2023.

З метою повідомлення відповідача та третю особу про дату та час призначеного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 03.08.2023 та направлено останню на електронну адресу представника відповідача та адресу-місцезнаходження третьої особи.

13.09.2023 в судове засідання прибув представник позивача та надав усні пояснення по суті спору; представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

13.09.2023 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо обставин справи та підстав набуття права власності на нерухоме майно, а також обставин, встановлених у справі № 911/71/22 та № 911/1160/21. Ухвалою суду від 13.09.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання на 28.09.2023.

З метою повідомлення відповідача та третю особу про дату та час призначеного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 13.09.2023 та направлено останню на електронну адресу представника відповідача та адресу-місцезнаходження третьої особи.

28.09.2023 представник позивача подав до суду заключну письмову промову із викладенням основних аргументів, на які позивач посилається як на підставу для задоволення позовних вимог.

Крім того, судом встановлено, що у поданій письмовій промові позивач, зокрема просить суд стягнути з відповідача неустойку, нараховану на підставі ст. 785 Цивільного кодекс України, в розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення за період з 09.03.2023 року по 28.09.2023 в загальному розмірі 7 209,29 грн, а саме: за період з 09.03.2023 до 31.03.2023 в розмірі 801,32 грн, за період з 01.04.2023 до 30.04.2023 року в сумі 1 080,00 грн, за період з 01.05.2023 до 31.05.2023 в розмірі 1 080,00 грн, за період з 01.06.2023 до 30.06.2023 в розмірі 1 080,00 грн, за період з 01.07.2023 до 31.07.2023 в розмірі 1 080,00 грн, за період з 01.08.2023 до 31.08.2023 в розмірі 1 080,00 грн та за період з 01.09.2023 до 28.09.2023 в розмірі 1 008,00 грн.

Таким чином судом встановлено, що заключна письмова промова в зазначеній частині за своєю суттю є заявою про збільшення позовних вимог, оскільки звертаючись до суду із даним позовом позивач просив суд стягнути з відповідача неустойку, нараховану на підставі ст. 785 Цивільного кодекс України, в розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення за період з 09.03.2023 року по дату винесення рішення, а саме за березень 2023 року за період з 09.03.2023 до 31.03.2023 (23 днів) в розмірі 801,32 грн та з квітня 2023 року і до винесення судового рішення в розмірі 1 080,00 грн за повній місяць користування майном.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавити пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, яки виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Пунктом 6 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк.

Відповідно до п. 2 ч. 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару тощо). Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві - така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

Так , ухвалою Господарського суду Київської області від 12.07.2023 постановлено здійснювати розгляд справи № 911/827/23 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання у справі № 911/827/23 на 03.08.2023.

Враховуючи приписи ст. 46 ГПК України та призначене ухвалою Господарського суду Київської області від 12.07.2023 судове засідання у справі № 911/827/23 на 03.08.2023, суд зазначає, що позивач вправі був збільшити позовні вимоги до 03.08.2023.

З огляду на те, що позивачем заявлено про збільшення позовних вимог із порушенням строків, встановлених процесуальним законом та не містить клопотання про поновлення пропущеного строку для подання останньої, суд дійшов висновку про залишення без розгляду письмової промови позивача в частині, що стосується збільшення позовних вимог.

Варто також зазначити, що вказана письмова промова позивача не містить доказів направлення останньої іншим учасникам справи, що порушує принцип рівності та змагальності сторін, закріплених у статті 2 ГПК України, зокрема права своєчасно бути обізнаними про зміст такого документу, реалізувати, у разі необхідності, своє право на подання контррозрахунку, висловити свою позицію з приводу збільшення позовних вимог та надати необхідні докази.

З урахуванням зазначеного, письмова промова позивача долучена до матеріалів справи, однак в частині збільшення позовних вимог до розгляду не приймається.

13.09.2023 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 в частині здійснення оплати орендної плати.

Як зазначає позивач, ТОВ «Херсоніндустріалпарк» є власником нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», загальною площею 2 155,00 кв.м., що знаходиться за адресою: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Водопійна, будинок 37. За ствердженням позивача, набувши право власності на нежитлове приміщення позивач виявив, що майно, яке належить йому на праві власності, експлуатується відповідачем на підставі договору № 21 від 01.05.2021 р., укладеного з попереднім власником нежитлової будівлі - ТОВ «Росич Приват».

З метою урегулювання даного питання, як зазначає позивач, ТОВ «Херсоніндустріалпарк» повідомило відповідача, що саме позивач є власником нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», яка перебуває в оренді за договором № 21 від 01.05.2021 року, та повідомив про необхідність сплати орендної плати новому власнику. Таким чином, на думку позивача, з дати отримання повідомлення про зміну власника об`єкту нерухомості у відповідача виник обов`язок здійснювати оплату орендної плати по попередньо укладеному договору новому власнику, яким є позивач. Однак, за ствердженням позивача, з моменту повідомлення і станом на дату подання позову до суду жодних оплат від ФОП Дулін О.М. по договору оренди № 21 від 01.05.2021 на рахунки ТОВ «Херсоніндустріалпарк» не надходило. Враховуючи дані обставини, позивач направив відповідачу претензію, якою вимагав від відповідача сплати заборгованості по договору оренди, проте відповіді на претензію позивач не отримав. У зв`язку із цим, позивач направив повідомленням про відмову від договору оренди з проханням забезпечити явку повноважної особи для підписання актів приймання-передачі приміщення з оренди.

У відповідь на зазначене повідомлення позивач отримав від відповідача лист-відповідь, яким останній проінформував про повернення об`єкту оренди в кінці 2021 року ТОВ «Росич Приват». Проте, на переконання позивача, дана відповідь не відповідає дійсним обставинам справи у зв`язку із тим, що в рамках судової справи № 911/71/22 відповідач не надав зазначений доказ, заперечував щодо розірвання договору та стверджував про дійсність договору № 21 від 01.05.2021 р.

Крім того, позивач стверджує, що відповідач не надав жодного належного доказу на підтвердження сплати орендних платежів та/або припинення дії договору № 21 від 01.05.2021 р., а також позивач посилається на той факт, що відповідачу з 28.09.2021 року було відомо, що власником об`єкту оренди є саме позивач, а не ТОВ «Росич Приват».

За ствердженням позивача, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021, заборгованість ФОП Дулін О.М. за період з 11.08.2021 (дати отримання відповідачем повідомлення про те, що позивач є власником нежитлової) до 03.03.2023 (дати отримання повідомлення про відмову від договору) складає 10 138,07 грн.

У зв`язку із цим позивачем подано даний позов про стягнення з відповідача 10 138,07 грн основного боргу, розрахованого за період з 11.08.2021 до 03.03.2023, 2 170,84 грн пені, нарахованої на підставі п. 4.2 договору, 1 520,45 грн інфляційних втрат та 239,21 грн відсотків річних за період з 28.09.2021 до 03.03.2023, а також нараховано та заявлено до стягнення 801,29 грн неустойки за березень 2023 року за період з 09.03.2023 до 31.03.2023 та неустойку з квітня 2023 року і до винесення судового рішення в розмірі 1 080,00 грн з ПДВ за повний місяць невиконання приписів ст. 785 ЦКУ.

13.09.2023 в судове засідання представники відповідача та третьої особи не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

В судовому засіданні 28.09.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

01.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Росич Приват» (далі - орендодавець, третя особа) та Фізичною особою-підприємцем Дуліним Олександром Михайловичем (далі - орендар, відповідач) укладено договір № 21 оренди нежитлового приміщення (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає орендареві в строкове платне користування частину нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 54 кв.м., що схематично в технічному паспорті відображено приміщеннями № 8 площею 47,2 кв.м., № 9 площею 6,8 кв.м. (далі - майно/приміщення) та знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Водопійна, 37.

Відповідно до пункту 1.3 договору, приміщення надається орендарю для використання в особистих цілях та підприємницькій діяльності.

Розділом 2 договору визначено права та обов`язки сторін, зокрема, орендар зобов`язувався використовувати орендоване приміщення за призначенням, дотримуватися санітарних, протипожежних та інших вимог при експлуатації орендованого майна, своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та платежі за послуги з обслуговування приміщення (пункт 2.1 договору). Орендодавець, в свою чергу, зобов`язувався, зокрема, забезпечувати безперешкодне допущення на територію з орендованим приміщенням представників орендаря, не чинити перешкод в користуванні майном та не втручатися в господарську діяльність орендаря, дотримуватися правил та норм пожежної, санітарно-епідеміологічної безпеки, охороняти орендоване приміщення (пункт 2.3 договору).

Договором визначено розміри та строки внесення орендної плати (розділ 3).

Згідно з п. 3.1 договору, за користування орендованим приміщенням орендар сплачує щомісячно орендодавцю орендну плату у розмірі 540,00 грн (п`ятсот сорок, 00 коп.) у тому числі ПДВ, не пізніше 10 числа поточного місяця шляхом перерахування в безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавця.

Відповідно до пункту 5.1 договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.04.2024, але у будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що зміни та доповнення до даного договору можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, які оформляються додатковою угодою до цього договору.

Пунктом 7.2 договору закріплено, що даний договір не може бути достроково розірваний з ініціативи орендодавця.

Пунктом 7.3 договору визначено, що договір може бути достроково розірваний з ініціативи орендаря, про що той має письмово повідомити орендодавця за три календарні дні до дати розірвання договору.

В договорі закріплено, що у разі зміни власника орендованого майна, до нового власника переходять усі права та обов`язки орендодавця. Зміна власника орендованого майна не є підставою для зміни умов даного договору або припинення його дії (пункт 7.5 договору).

Договір скріплено підписами ТОВ «Росич Приват» та ФОП Дуліна Олександра Михайловича.

Судом встановлено, що 01.05.2021, на виконання умов укладеного договору оренди, ТОВ «Росич Приват», як орендодавець, за актом приймання-передачі від 01.05.2021 передав, а ФОП Дулін О.М., у свою чергу, прийняв в строкове платне користування частину нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 54 кв.м., що схематично в технічному паспорті відображено приміщеннями № 8, площею 47,2 кв.м., № 9 площею 6,8 кв.м. та знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Водопійна, 37. В акті зазначено, що нежитлове приміщення передається в належному стані, недоліків немає, прийняте орендарем без зауважень. Вказаний акт підписаний сторонами без будь-яких зауважень та заперечень (копія наявна в матеріалах справи).

Звертаючись до суду із даним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Херсоніндустріалпарк» (далі - позивач) посилається на те, що він є власником нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», загальною площею 2 155,00 кв.м., що знаходиться за адресою: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Водопійна, будинок 37. На підтвердження вказаних відомостей позивачем долучено до матеріалів справи витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 270522917 від 13.08.2021.

Право власності ТОВ «Херсоніндустріалпарк» на нежитлову будівлю винного цеху літера «Б», загальною площею 2 155,00 кв.м., що знаходиться за адресою: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Водопійна, будинок 37, в судовому порядку не скасоване та не оспорене. Протилежного суду не доведено.

Таким чином, факт наявності у ТОВ «Херсоніндустріалпарк» права власності на нежитлову будівлю винного цеху літера «Б», загальною площею 2 155,00 кв.м., що знаходиться за адресою: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Водопійна, будинок 37, підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію про реєстрацію права власності індексний номер 270522917 від 13.08.2021.

За ствердженням позивача, набувши право власності на нежитлове приміщення позивач виявив, що майно, яке належить йому на праві власності, експлуатується Фізичною-особою підприємцем Дуліним Олександром Михайловичем на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 р., укладеного з попереднім власником нежитлової будівлі - ТОВ «Росич Приват».

З метою урегулювання даного питання, як зазначає позивач, ТОВ «Херсоніндустріалпарк» повідомило відповідача, що саме позивач є власником нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», яка здана в оренду за договором № 21 від 01.05.2021 року та повідомив про необхідність сплати орендної плати новому власнику.

Так з матеріалів справи вбачається, що 09.09.2021 ТОВ «Херсоніндустріалпарк» звернувся до ФОП Дуліна О.М. з листом вих. № 01-28 від 09.09.2021, яким повідомив відповідача про те, що новим власником орендованого відповідачем майна є ТОВ «Херсоніндустріалпарк», на підтвердження чого додано витяг з Державного реєстру. Листом позивач просив відповідача укласти додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 року для дотримання вимог чинного законодавства України. Позивач повідомив відповідача, що з моменту переходу права власності, у відповідача відсутні законні підстави сплачувати орендну плату на користь ТОВ «Росич Приват» відповідно до договору оренди, оскільки даний договір є обов`язковим для нового власника, що передбачено договором. Позивач просив з моменту укладення додаткової угоди здійснювати оплату орендної плати на реквізити ТОВ «Херсоніндустріалпарк», що вказані в додатковій угоді. Листом позивач попередив відповідача, що у разі не підписання додаткової угоди (ненадання відповіді) - договір оренди нежитлового приміщення № 21 від 0.05.2021 року буде вважатись розірваним та просив звільнити відповідача приміщення у строк 15 календарних днів з моменту отримання листа. Відповідь на лист позивач просив надати у строк 7 календарних днів з моменту отримання листа. На підтвердження направлення вказаного листа позивачем долучено до матеріалів справи опис вкладення у цінний лист № 7300312779128 та поштову накладну за відповідним номером. Згідно відомостей з офіційного вебсайту АТ «УКРПОШТА», зазначене повідомлення було вручено відповідачу 13.09.2021.

Таким чином, на думку позивача, з дати отримання відповідачем повідомлення про зміну власника об`єкту нерухомості у ФОП Дуліна О.М. виник обов`язок здійснювати оплату орендної плати відповідно до п. 3.1 договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 на користь нового власника, яким є позивач.

Однак, за ствердженням позивача, з моменту повідомлення і станом на дату подання позову до суду жодних оплат від ФОП Дулін О.М. по договору оренди № 21 від 01.05.2021 на рахунки ТОВ «Херсоніндустріалпарк» не надходило.

Враховуючи дані обставини, 13.07.2023 позивач направив відповідачу претензію вих. № 10 від 13.07.2023 до договору № 21 від 01.05.2021 р., якою повідомив відповідача, що за результатами розгляду справи № 911/71/22 Господарським судом Київської області встановлено, що користування орендованим майном здійснюється на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 року, що не є розірваним на підставі рішення суду, ні за згодою сторін. Претензією позивач повідомив відповідача, що станом на дату подання даної претензії за ФОП Дулін О.М. рахується борг за період з серпня 2021 до лютого 2023 року в загальній сумі 10 260,00 грн та вимагав відповідача в строк не більше 7-ми календарних днів з моменту отримання претензії сплатити заборгованість по орендній платі в сумі 10 260,00 грн у т.ч. ПДВ, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми в загальному розмірі 1 858,07 грн, інфляційні збитки в розмірі 1 509,84 грн та відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 231,90 грн, що разом складає 13 859,81 грн. В претензії позивачем також викладено розрахунки основної заборгованості та штрафних санкцій. На підтвердження направлення вказаної претензії позивачем долучено до позовної заяви копії опису валення у цінний лист, поштової накладної та фіскального чеку за № 0910711845220. Згідно відомостей з офіційного вебсайту АТ «УКРПОШТА», зазначене повідомлення було вручено відповідачу 15.02.2023.

Проте, відповіді на претензію відповідач не направив, заборгованість у строки, визначені претензією, не погасив. Протилежного суду не доведено.

У зв`язку із вищенаведеним, 27.02.2023 позивач направив відповідачу повідомлення вих. № 22 від 27.02.2023 по договору № 21 від 01.05.2021 р., в якому зазначив, що умови договору оренди в частині сплати орендних платежів відповідачем ігноруються, оскільки відповідачем не здійснено жодної оплати орендної плати за період з моменту направлення на адресу відповідача додаткової угоди до моменту складення відповідного повідомлення. Позивач з посиланням на приписи ст. 782, 185 Цивільного кодексу України, повідомив відповідача про відмову від договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 та просив забезпечити явку уповноваженої особи на 08.03.2023 для підписання актів приймання-передачі приміщення з оренди за адресою: м. Біла Церква, вул. Водопійна, 37, нежитлова будівля літ «Б».

У відповідь на вищезазначене повідомлення, відповідач направив позивачу лист № б/н від 07.03.2023, яким повідомив, що лист позивача не може бути розглянутий у зв`язку із тим, що відповідач, на виконання п. 7.3 договору оренди, повідомив ТОВ «Росич Приват» про розірвання договору з 31.12.2021 року, у зв`язку із чим відповідачем було звільнено та передано орендодавцю (ТОВ «Росич Приват») частину нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 54 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Біла Церва, вул. Водопійна, 37. Крім того, листом відповідач повідомив позивача, що від працівників Білоцерківського РУП ГУНП у Київській області, які викликали відповідача на допит, стало відомо, що з початку 2022 року будівля за адресою: м. Біла Церва, вул. Водопійна, 37 перебуває у технічно несправному стані, що виключає можливість використання його за призначенням у будь-якій господарській діяльності. Таким чином, відповідач листом повідомив позивача про фактичне припинення використання орендованого приміщення та те, що 31.12.2021 року орендна плата сплачена готівкою до каси ТОВ «Росич Приват», у зв`язку із чим у відповідача, за його ствердженням, відсутня будь-яка заборгованість з орендної плати за частину нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 54 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Біла Церва, вул. Водопійна, 37 (копія листа наявна в матеріалах справи).

На переконання позивача, дана відповідь не відповідає дійсним обставинам справи у зв`язку із тим, що в рамках судової справи № 911/71/22 відповідач не надав зазначений доказ, заперечував щодо розірвання договору та стверджував про дійсність договору № 21 від 01.05.2021 р.

Крім того, позивач стверджує, що відповідач не надав жодного належного доказу на підтвердження сплати орендних платежів та/або припинення дії договору № 21 від 01.05.2021 р., а також позивач посилається на той факт, що відповідачу з 28.09.2021 року було відомо, що власником об`єкту оренди є саме позивач, а не ТОВ «Росич Приват».

За ствердженням позивача, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021, заборгованість ФОП Дулін О.М. за період з 11.08.2021 (дати отримання відповідачем повідомлення про те, що позивач є власником нежитлової) до 03.03.2023 (дати отримання повідомлення про відмову від договору) складає 10 138,07 грн.

У зв`язку із цим позивачем подано даний позов про стягнення з відповідача 10 138,07 грн основного боргу, розрахованого за період з 11.08.2021 до 03.03.2023, 2 170,84 грн пені, нарахованої на підставі п. 4.2 договору, 1 520,45 грн інфляційних втрат 239,21 грн відсотків річних за період з 28.09.2021 до 03.03.2023, а також нараховано та заявлено до стягнення 801,29 грн неустойки за березень 2023 року за період з 09.03.2023 до 31.03.2023 та неустойку з квітня 2023 року і до винесення судового рішення в розмірі 1 080,00 грн з ПДВ за повний місяць невиконання приписів ст. 785 ЦК України.

У свою чергу відповідач, заперечуючи проти позовних вимог стверджує, що керуючись п. 7.3 договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 року повідомив ТОВ «Росич Приват» про розірвання договору з 31.12.2021 року, у зв`язку із чим відповідачем було звільнено та передано орендодавцю частину нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 54 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Водопійна, буд. 37. Також відповідач зазначає, що до 31.12.2021 року орендна плата сплачена відповідачем готівкою до каси ТОВ «Росич Приват». На підтвердження вказаного відповідачем долучено до відзиву на позовну заяву копії листа № б/н від 27.12.2021 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, адресованого ТОВ «Росич Приват», акта приймання-передачі від 31.12.2021 до договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 року, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з вересня до грудня 2021 року та прибуткові касові ордери.

Щодо тверджень позивача про преюдиційність фактів, встановлених судовим рішенням Господарського суду Київської області по справі № 911/71/22, відповідач зазначає, що у вказаній справі факт користування орендованим майном не встановлювався, а ФОП Дулін О.М. заперечував безпідставність позовних вимог ТОВ «Херсоніндустріалпарк». З урахуванням вищенаведеного, відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Крім того, відповідно до письмових пояснень третьої особи, ТОВ «Росич Приват» також стверджує, що, враховуючи наявність судових спорів між ТОВ «Росич Приват» та ТОВ «Херсоніндустріалпарк» щодо спірної будівлі за адресою: м. Біла Церква, вул. Водопійна, буд. 37, орендарі, в тому числі відповідач, повідомили третю особу про своє рішення щодо дострокового розірвання договору оренди. Також третя особа зазначає, що на виконання пункту 7.3 договору оренди, повідомлено ТОВ «Росич Приват» про розірвання договору з 31.12.2021 року, у зв`язку із чим відповідачем було звільнено та передано третій особі, як орендодавцю, частину нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 54 кв.м., що знаходиться за адресою м. Біла Церква, вул. Водопійна, буд. 37. Заборгованість зі сплати орендної плати за ФОП Дуліним О.М., за ствердженням третьої особи, відсутня, оскільки до 31.12.2021 року орендна плата відповідачем сплачена готівкою до каси ТОВ «Росич Приват». З огляду на зазначене, третя особа також вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.

Дослідивши зміст укладеного між ТОВ «Росич Приват» та ФОП Дуліним О.М., суд дійшов висновку, що за своєю правою природою даний правочин є договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України вказано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

Тобто, у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять усі права та обов`язки орендодавця. Таким чином, законодавство України гарантує незмінність прав орендаря у разі зміни власника орендованого майна, а відповідно зміна власника речі (майна) не є підставою для зміни або припинення договору найму (оренди).

Чинне законодавство надає наймачу додатковий захист шляхом встановлення правила про те, що перехід права власності на річ, передану у найм, не є підставою для зміни або припинення договору найму. При цьому новий власник речі автоматично набуває прав та обов`язків наймодавця за договором найму та повинен їх виконувати до закінчення строку дії договору або до моменту його припинення з будь-яких інших підстав. Тобто в результаті переходу права власності на найману річ має місце заміна наймодавця в договорі найму (подібні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5429/18, від 12.03.2019 у справі № 909/367/18, від 05.06.2018 у справі № 922/2318/17, від 17.07.2018 у справі № 923/70/18).

Відповідно до п. 7.5 договору, у разі зміни власника орендованого майна, до нового власника переходять усі права та обов`язки орендодавця. Зміна власника орендованого майна не є підставою для зміни умов даного договору або припинення його дії.

Таким чином, з 13.08.2021 (з моменту набуття права власності на приміщення) ТОВ «Херсоніндустріалпарк» набуло статусу орендодавця за договором оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021.

Судом також встановлено, що на розгляді Господарського суду Київської області перебувала справа № 911/71/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсоніндустріалпарк» до Фізичної особи-підприємця Дуліна Олександра Михайловича про визнання договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 розірваним та стягнення 8 640,00 грн збитків.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.08.2022 у справі № 911/71/22 у позові ТОВ «Херсоніндустріалпарк» до ФОП Дуліна О.М. про визнання договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 розірваним та стягнення 8640,00 грн збитків відмовлено повністю.

Господарський суд Київської області у своєму рішення від 25.08.2022 по справі № 911/71/22 зазначив:

«Позивач фактично обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач використовує належне позивачу приміщення без достатньої правової підстави, чим чинить перешкоди у реалізації позивачем його права власності на майно.

Відповідач в свою чергу вказує, що користується орендованим майном на підставі діючого Договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021.

Судом встановлено, що користування орендованим майном здійснюється на підставі Договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021, що не є розірваним ні на підставі рішення суду ні за згодою сторін.

Також, суд зазначає про відсутність підстав стверджувати, що позивач поніс збитки у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків, як орендарем приміщення.

Так, у відповідь на пропозицію позивача укласти додаткову угоду відповідач надіслав позивачу лист у контексті можливості підписати додаткову угоду, попередньо пересвідчившись, що це не призведе у подальшому до порушення його законних інтересів через невиконання зобов`язань за договором іншою стороною.

Водночас, позивач, знаючи про наявність діючого Договору оренди № 21 від 01.05.2021, за яким майно здається в оренду ФОП Дуліну О.М., здійснив дії щодо укладення нового договору оренди з іншою особою (не пересвідчившись в достатній мірі про можливість забезпечити іншій стороні договору доступу до майна, що здається в оренду) з умовами, що містили пункт про покладення на орендодавця штрафу у випадку порушення строків передачі приміщення в оренду, який визначили самі сторони.

Викладене вказує, що відповідач не чинив дій направлених на вчинення правопорушення.

Отже твердження позивача, що користування майном відбувається без достатньої правової підстави є недоведеним належними та допустимими доказам, адже правовою підставою в цьому випадку є сам діючий Договір оренди № 21 від 01.05.2021, який позивач просив визнати розірваним.».

Таким чином, Господарський суд Київської області не погоджується з посиланнями відповідача, що факти, встановлені в рішенні Господарського суду Київської області № 911/71/22 від 25.08.2022 не є преюдиційними, оскільки в рішенні від 25.08.2022 по справі № 911/71/22 встановлено, що користування ФОП Дуліним О.М. орендованим майном здійснюється на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021, що не є розірваним ні на підставі рішення суду, ні за згодою сторін.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п. 2.6 Постанови № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013 р. по справі № 5020-660/2012 та від 06.03.2014 р. по справі № 910/11595/13.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 міститься висновок, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Отже, рішення Господарського суду Київсткої області від 25.08.2022 у справі № 911/71/22, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

При цьому зі змісту рішення Господарського суду Київської області ввід 25.08.2022 у справі № 911/71/22 вбачається, що ФОП Дулін О.М. не заперечував щодо зміни назви та реквізитів орендодавця. Проте, відповідач зазначив, що пункт 2.3 Договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 визначає обов`язком орендодавця, зокрема, забезпечення безперешкодного допущення на територію з орендованим приміщенням представників орендаря, не чинити перешкод в користуванні орендованим майном та не втручатися в господарську діяльність орендаря, дотримуватися правил та норм пожежної, санітарно-епідеміологічної безпеки та охороняти орендоване приміщення. Вказаним листом відповідач просив повідомити у який спосіб будуть виконані такі обов`язки орендодавця. Відповідач вказав також, що ТОВ «Росич Приват» забезпечувало орендоване приміщення електрикою, водопостачанням та водовідведенням, відповідно просив повідомити в який спосіб такі послуги будуть забезпечуватися з боку орендодавця в подальшому.

З урахуванням зазначеного, посилання відповідача на те, що у справі № 911/71/22 факт користування орендованим майном судом не встановлювався, а ФОП Дулін О.М. заперечував безпідставність позовних вимог ТОВ «Херсоніндустріалпарк», судом відхиляються як безпідставні та такі, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Щодо посилання відповідача та третьої особи на той факт, що 31.12.2021 відповідачем було звільнено та передано орендодавцю за актом приймання-передачі № б/н від 31.12.2021 частину нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 54 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Водопійна, буд. 37, суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 3статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 зазначеного Кодексу).

Належність доказів по суті це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шабельник проти України» (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1998 та у справі «Тейшейра ді Кастру проти Португалії» від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Водночас у статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Разом з тим, статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом було встановлено, що протягом розгляду справи № 911/71/22 (у період з 17.01.2022 - дати відкриття провадження у справі, до 25.08.2022 - дата винесення судом рішення) відповідач стверджував про правомірність користування ним орендованим майном на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021, що не є розірваним ні на підставі рішення суду, ні за згодою сторін, не стверджував про повернення орендованого майна 31.12.2021 за актом приймання-передачі орендодавцю - ТОВ «Росич Приват», та не посилався на відповідний доказ.

У той час у справі № 911/827/23 відповідач стверджує про повернення орендованого майна 31.12.2021 за актом приймання-передачі орендодавцю - ТОВ «Росич Приват», тобто до розгляду справи № 911/71/22.

Жодних пояснень щодо вказаних обставин або ж неподання зазначеного доказу під час розгляду справи № 911/71/22 відповідачем до суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та суперечливу позицію відповідача під час розгляду справи № 911/71/22 та даної справи № 911/827/23, суд критично ставиться до акта приймання-передачі від 31.12.2021 до договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 та відхиляє наданий відповідачем акт на підтвердження повернення орендованого майна 31.12.2021 за актом приймання-передачі орендодавцю - ТОВ «Росич Приват» та, як наслідок, доказів припинення користування орендованим майном на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021.

Крім того, враховуючи вищенаведене, умови п. 7.5 договору та приписи ст. 770 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що станом на 31.12.2021 ТОВ «Росич Приват» не мало повноважень на зміну умов договору, його припинення, прийняття об`єкту оренди із орендного користування, а також отримання від ФОП Дуліна О.М. орендної плати, оскільки не було орендодавцем за договором оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021, як особа право власності якої щодо вказаного майна припинилось.

Протилежно суду не доведено. Доказів того, що станом на 31.12.2021 ТОВ «Росич Приват» було власником та орендодавцем орендованого майна, мало повноваження, зокрема прийняття об`єкту оренди із орендного користування, а також отримання від ФОП Дуліна О.М. орендної плати, жодної із сторін до суду не надано.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи підтверджується продовження користування ФОП Дуліним О.М. орендованою на підставі договору оренди № 21 від 01.05.2021 частиною нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 54 кв.м., за адресою м. Біла Церква, вул. Водопійна, 37, після 31.12.2021.

Таким чином, з урахуванням усього зазначеного вище та з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

У частині 1 статті 759 Цивільного кодексу України вказано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі від 01.05.2021 підтверджується передання первісним орендодавцем (ТОВ «Росич Приват») у тимчасове платне користування ФОП Дуліну О.М. частину нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 54 кв.м., що розташоване за адресою: м. Біла Церква, вул. Водопійна, 37.

Як передбачено ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.

У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Приписами частин 1, 3 ст. 651 ЦК України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За змістом наведених норм матеріального права, розірвання договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього, при цьому повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо у договорі та можуть як ставитись в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Так, у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України), яка охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору, а у спеціальних нормах ЦК України використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782), відтак односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин щодо розірвання договору, оскільки така відмова є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №727/898/19.

Судом було встановлено, що позивач скористався правом на відмову від договору оренди, передбаченим ст. 782 Цивільного кодексу України, та 27.02.2023 направив відповідачу повідомлення вих. № 22 від 27.02.2023 по договору № 21 від 01.05.2021 р., в якому зазначив, що умови договору оренди в частині сплати орендних платежів відповідачем ігноруються, оскільки відповідачем не здійснено жодної оплати орендної плати за період з моменту направлення на адресу відповідача додаткової угоди до моменту складення відповідного повідомлення. Позивач з посиланням на приписи ст. 782, 185 Цивільного кодексу України, повідомив відповідача про відмову від договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 та просив забезпечити явку уповноваженої особи на 08.03.2023 для підписання актів приймання-передачі приміщення з оренди за адресою: м. Біла Церква, вул. Водопійна, 37, нежитлова будівля літ «Б». На підтвердження направлення вказаної претензії позивачем долучено до позовної заяви копії опису валення у цінний лист, поштової накладної та фіскального чеку за № 0910711850259. Згідно відомостей з офіційного вебсайту АТ «УКРПОШТА», зазначене повідомлення було вручено відповідачу особисто 03.03.2023.

У відповідь на вищезазначене повідомлення, відповідач направив позивачу лист № б/н від 07.03.2023, яким повідомив, що лист позивача не може бути розглянутий у зв`язку із тим, що відповідач, на виконання п. 7.3 договору оренди, повідомив ТОВ «Росич Приват» про розірвання договору з 31.12.2021 року, у зв`язку із чим відповідачем було звільнено та передано орендодавцю (ТОВ «Росич Приват») частину нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 54 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Біла Церва, вул. Водопійна, 37. Крім того, листом відповідач повідомив позивача, що від працівників Білоцерківського РУП ГУНП у Київській області, які викликали відповідача на допит, стало відомо, що з початку 2022 року будівля за адресою: м. Біла Церва, вул. Водопійна, 37 перебуває у технічно несправному стані, що виключає можливість використання його за призначенням у будь-якій господарській діяльності. Таким чином, відповідач листом повідомив позивача про фактичне припинення використання орендованого приміщення та те, що 31.12.2021 року орендна плата сплачена готівкою до каси ТОВ «Росич Приват», у зв`язку із чим у відповідача, за його ствердженням, відсутня будь-яка заборгованість з орендної плати за частину нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 54 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Біла Церва, вул. Водопійна, 37.

Щодо наведених в листі відповідача підстав для відмови у задоволенні повідомлення позивача, суд вище зазначав, що враховуючи умови п. 7.5 договору та приписи ст. 770 Цивільного кодексу України, станом на 31.12.2021 ТОВ «Росич Приват» не мало повноважень на зміну умов договору, його припинення, прийняття об`єкту оренди із орендного користування, а також отримання від ФОП Дуліна О.М. орендної плати, оскільки не було орендодавцем за договором оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021, як особа право власності якої щодо вказаного майна припинилось.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази сплати відповідачем орендної плати у період з дати набуття ТОВ «Херсоніндустріалпарк» права власності на нежитлову будівлю винного цеху літера «Б», розташованої за адресою: м. Біла Церва, вул. Водопійна, буд. 37 (13.08.2021), до дати направлення позивачем повідомлення вих. № 22 від 27.02.2023. Протилежного суду не доведено. Зазначені відомості відповідачем не спростовані.

Долучені відповідачем до відзиву копії Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000203 від 30.09.2021 на суму 540,00 грн, № ОУ-0000228 від 31.10.2021 на суму 540,00 грн, № ОУ-0000253 від 30.11.2021 на суму 540,00 грн та № ОУ-0000277 від 31.12.2021 на суму 540,00 грн та прибуткові касові ордери не можуть бути прийняті судом в якості належного виконання умов договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 в частині здійснення сплати орендних платежів за користування приміщенням на рахунок орендодавця - ТОВ «Херсоніндустріалпарк».

Наданий відповідачем акт приймання-передачі № б/н від 31.12.2021 до договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 року також не може бути прийнятий судом в якості належного та допустимого доказу повернення орендованого майна орендодавцю з підстав, зазначених судом вище.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем не вносилася позивачу орендна плата за користування частиною нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», площею 54 кв.м. за договором оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 року протягом трьох місяців підряд, що наділяє орендодавця правом на односторонню відмову від договору в силу ст. 782 Цивільного кодексу України.

Отже, враховуючи ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України та повідомлення позивача вих. № 22 від 27.02.2023 про відмову від договору № 21 від 01.05.2021 р., враховуючи отримання відповідачем зазначеного повідомлення 03.03.2023, що відповідачем не заперечується, з урахуванням ч. 2 ст. 782 ЦК України, суд дійшов висновку, що договір оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 є припиненим в день отримання відповідачем повідомленні про відмову від договору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що датою припинення договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 є 03.03.2023.

Пунктами 5.1, 5.2 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.04.2024 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх договірних зобов`язань. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, які мали місце під час дії договору.

Згідно з частиною 2 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Судом було встановлено та передбачено в п. 3.1 договору, що за користування орендованим приміщенням орендар сплачує щомісячно орендодавцю орендну плату у розмірі 540,00 грн (п`ятсот сорок, 00 коп.) у тому числі ПДВ, не пізніше 10 числа поточного місяця шляхом перерахування в безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавця.

Позивач стверджує, що відповідач неналежним чином виконав умови договору в частині здійснення повної та своєчасної сплати орендних платежів, у зв`язку із чим заборгованість ФОП Дуліна О.М. по сплаті орендних платежів за період з 11.08.2021 до 03.03.2023 року включно (до дати отримання відповідачем повідомлення про відмову від договору) складає 10 138,07 грн.

Судом було встановлено та не заперечується відповідачем, що відповідач листом вих. № 01-28 від 09.09.2021 був повідомлений про те, що новим власником орендованого відповідачем майна є ТОВ «Херсоніндустріалпарк» на підтвердження чого додано витяг з Державного реєстру до листа. Листом позивач просив відповідача укласти додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення № 21 від 01.05.2021 року для дотримання вимог чинного законодавства України та просив здійснювати оплату орендної плати на реквізити ТОВ «Херсоніндустріалпарк», що вказані в додатковій угоді. Позивач також повідомив відповідача, що з моменту переходу права власності, у відповідача відсутні законні підстави сплачувати орендну плату на користь ТОВ «Росич Приват» відповідно до договору оренди, оскільки даний договір є обов`язковим для нового власника, що передбачено договором. На підтвердження направлення вказаного листа позивачем долучено до матеріалів справи опис вкладення у цінний лист № 7300312779128 та поштову накладну за відповідним номером. Згідно відомостей з офіційного вебсайту АТ «УКРПОШТА», зазначене повідомлення було вручено відповідачу 13.09.2021.

Таким чином, з 13.09.2021 відповідач був обізнаний про нового власника орендованого ним майна, а також відповідачу були відомі реквізити для здійснення оплати орендної плати.

Проте в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази сплати відповідачем орендної плати у період з дати набуття ТОВ «Херсоніндустріалпарк» права власності на нежитлову будівлю винного цеху літера «Б», розташованої за адресою: м. Біла Церва, вул. Водопійна, буд. 37 (13.08.2021), до дати направлення позивачем повідомлення вих. № 22 від 27.02.2023 по договору № 21 від 01.05.2021 р. Протилежного суду не доведено. Доказів повної та своєчасної сплати орендних платежів на користь позивача до суду не надано.

Судом було встановлено, що 13.07.2023 позивач направив відповідачу претензію вих. № 10 від 13.07.2023 до договору № 21 від 01.05.2021 р., якою повідомив, що станом на дату подання даної претензії за ФОП Дулін О.М. рахується борг за період з серпня 2021 до лютого 2023 року в загальній сумі 10 260,00 грн та вимагав відповідача в строк не більше 7-ми календарних днів з моменту отримання претензії сплатити заборгованість по орендній платі в сумі 10 260,00 грн у т.ч. ПДВ, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми в загальному розмірі 1 858,07 грн, інфляційні збитки в розмірі 1 509,84 грн та відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 231,90 грн, що разом складає 13 859,81 грн. В претензії позивачем також викладено розрахунки основної заборгованості та штрафних санкцій.

Проте, відповіді на претензію відповідач не направив, заборгованість у строки, визначені претензією, не погасив. Протилежного суду не доведено.

За встановлених судом обставини справи, враховуючи зміну 13.08.2021 власника нежитлової будівлі винного цеху літера «Б», загальною площею 2155,00 кв.м., в якому на підставі договору оренди № 21 від 01.05.2021 відповідач орендує частину нежитлового приміщення, площею 54 кв.м., а також відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем було сплачено орендну плату за спірний період в порядку п. 3.1 договору (до 10-го числа поточного місяця оренди), суд вважає правомірним нарахування орендної плати з наступної дати після набуття позивачем права власності на об`єкт оренди - 14.08.2021, до дати, що передує отриманню відповідачем повідомлення про відмову від договору - 02.03.2023.

Таким чином, здійснивши власний перерахунок орендної плати, враховуючи дату набуття позивачем права власності на об`єкт оренди та дату отримання відповідачем повідомлення про відмову від договору, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, порядку розрахунків, визначеного договором, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати підлягають задоволенню частково в сумі 10 068,39 грн.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, господарський суд зазначає, що строк виконання відповідачем свого грошового зобов`язання є таким, що настав.

Станом на дату звернення позивачем до суду із даним позовом, в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем орендної плати в сумі 10 068,39 грн за період з 14.08.2021 до 02.03.2023 включно. Протилежного суду не доведено, доказів повної та своєчасної оплати орендних платежів до суду не надано.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не у повній мірі виконав взяті на себе зобов`язання, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню частково в сумі 10 068,39 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 4.2 договору,у випадку несплати орендної плати в строки, встановлені пунктом 3.1 договору, орендар зобов`язаний виплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня від простроченої суми орендної плати за кожний календарний день прострочення.

Позивач за прострочення виконання зобов`язання з оплати орендних платежів, керуючись п. 4.2 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача 2 170,84 грн пені.

При дослідженні розрахунку позивача суд встановив, що останнім здійснено нарахування пені на прострочену заборгованість із перевищенням шестимісячного терміну, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Наразі суд зазначає, що пункт 4.2. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням «до дати фактичного виконання», тощо. Отже, умову, передбачену у п. 4.2. договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Крім того, позивачем при здійсненні розрахунку не враховано ч. 5 ст. 254 ЦК України, згідно з якою якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, прострочення з оплати орендної плати за жовтень 2021 року почалося 12.10.2021 (10-й день сплати припадає на неділю, тому кінцевий термін оплати за жовтень 2021 року - 11.10.2021), за квітень 2022 року почалося 12.04.2022 (10-й день сплати припадає на неділю, тому кінцевий термін оплати за квітень 2022 року - 11.04.2022), за вересень 2022 року почалося 13.09.2022 (10-й день сплати припадає на суботу, тому кінцевий термін оплати за вересень 2022 року - 12.09.2022), за грудень 2022 року почалося 13.12.2022 (10-й день сплати припадає на суботу, тому кінцевий термін оплати за грудень 2022 року - 12.12.2022).

Враховуючи вищенаведене, суд здійснив власний перерахунок пені, обмеживши період нарахування шестимісним строком з моменту, коли зобов`язання мало бути виконано за кожним орендним платежем окремо, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, а також порядку розрахунків погодженого сторонами та встановлених судом дат виникнення прострочення, та дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 1 572,68 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач, у зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання, нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 239,21 грн та інфляційні втрати в сумі 1 520,45 грн за період прострочення з 28.09.2021 до 03.03.2023.

Здійснивши власний перерахунок 3% річних та інфляційних витрат, з урахуванням умов договору, порядку розрахунків, встановленого договором, а також, встановлених судом дат прострочення по сплаті грошового зобов`язання, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 236,67 грн, інфляційні втрати підлягають задоволенню повністю в сумі 1 520,45 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за найм речі за час прострочення, нарахованої на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 785 ЦК у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 статті 795 ЦК передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Судом встановлено, що повідомленням вих. № 22 від 27.02.2023 про відмову від договору № 21 від 01.05.2021 р., позивач просив відповідача забезпечити явку уповноваженої особи на 08.03.2023 для підписання актів приймання-передачі приміщення з оренди за адресою: м. Біла Церква, вул. Водопійна, 37, нежитлова будівля літ «Б».

Проте, як зазначає позивач на заплановану дату 08.03.2023 орендар для повернення майна з оренди не з`явився, уповноваженого представника не направив.

У зв`язку із тим, що відповідач не повернув позивачу орендоване майно за актом приймання-передачі, позивачем на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення в сумі 801,32 грн за березень 2023 року за період з 09.03.2023 до 31.03.2023 та починаючи з квітня 2023 року і до дати винесення судового рішення в розмірі 1 080,00 грн за повний місяць користування майном.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Приписами частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин, і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Отже, підставою для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України є, зокрема, встановлення судом обставин про те, що неповернення об`єкта оренди за договором після закінчення строку його дії відбулося з вини самого орендаря (відповідача), який не повернув і не намагався повернути об`єкт оренди орендодавцю у визначений договором строк, а продовжив користування орендованим майном.

Передбачена частиною другою статті 785 ЦК України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні статті 230 ГК України.

Частиною першою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ГПК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно із ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повіданих із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач вчинив дії до повернення орендованого нерухомого майна або мав намір повернути орендоване майно позивачу.

Доказів того, що станом на дату виникнення обов`язку з повернення орендованого майна існували обставини, які незалежно від волі відповідача перешкодили йому виконати свій обов`язок, встановлений договором та законом, та повернути позивачу його власність, матеріали справи не містять та відповідачем до суду не подано.

Станом на дату звернення до суду із даним позовом майно з оренди з актом приймання-передачі відповідачем позивачу не повернуто. Протилежного суду не доведено.

З урахуванням зазначеного, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач на вимогу позивача орендоване майно у визначений повідомленням про відмову від договору вих. № 22 від 27.02.2023 строк не повернув, що не спростовано відповідачем шляхом подання доказів, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем суми неустойки, передбаченої ст. 785 ЦК України у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення майна з оренди.

Відповідно до п. 3.1 договору, за користування орендованим приміщенням орендар сплачує щомісячно орендодавцю орендну плату у розмірі 540,00 грн (п`ятсот сорок, 00 коп.) у тому числі ПДВ, не пізніше 10 числа поточного місяця шляхом перерахування в безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавця.

Здійснивши перерахунок неустойки в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, дати отримання відповідачем повідомлення про відмову від договору, в межах розрахунку позивача, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної орендної плати за березень 2023 року за період з 09.03.2023 до 31.03.2023 підлягають задоволенню повністю в сумі 801,32 грн.

Суд наголошує на тому, що відповідач розрахунок не оспорив, заявлені суми до стягнення не спростував, контррозрахунку до суду не подав.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної орендної плати за період прострочення починаючи з квітня 2023 року і до дати винесення судового рішення в розмірі 1 080,00 грн за повний місяць користування майном суд зазначає, що позивачем не визначено як остаточну суму неустойки, заявлену до стягнення за таких період, не визначено період нарахування такої неустойки із зазначенням дати закінчення такого нарахування, а також не надано обґрунтованого та зрозумілого розрахунку зазначених нарахувань.

Суд також зауважує, що неустойка та інші нарахування у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї. При цьому розрахунок зазначених нарахувань не може бути виконано на майбутнє, як у цьому випадку зроблено позивачем у пункті 3 прохальної частини позову - до ухвалення рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 905/866/19.

З урахуванням зазначеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної орендної плати за період прострочення починаючи з квітня 2023 року і до дати винесення судового рішення в розмірі 1 080,00 грн за повний місяць користування майном, задоволенню не підлягають.

Водночас позивач не позбавлений права звернутись до суду з окремим позовом про стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної орендної плати за період прострочення починаючи з квітня 2023 року до відповідної дати в розмірі 1 080,00 грн за повний місяць користування майном, визначивши остаточну суму неустойки, заявлену до стягнення, із відповідним періодом нарахування та поданням до суду обґрунтованого та зрозумілого розрахунку нарахувань.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Щодо клопотання відповідача про стягнення судових витрат вх. № суду 22.06.2023, суд зазначає, що ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених.

Враховуючи висновки суду про часткове задоволення позовних вимог та з урахуванням приписів ст. 129 ГПК України, клопотання відповідача про стягнення судових витрат вх. № суду 22.06.2023 задоволенню не підлягає.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 515,85 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дуліна Олександра Михайловича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕРСОНІНДУСТРІАЛПАРК» (місцезнаходження: вул. Ярослава Мудрого, буд. 20, м. Біла Церква, Білоцерківський район, Київська обл., 09107; код ЄДРПОУ 42624978) 10 068,39 грн основного боргу, 1 572,68 грн пені, 236,67 грн 3 % річних, 1 520,45 грн інфляційних втрат, 801,32 грн неустойки в розмірі подвійної плати за найм речі за період з 09.03.2023 до 31.03.2023 та 2 515,85 грн судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256, ст. 257 та підп. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.10.2023.

Суддя Л.В. Сокуренко