Постанова

від 16.10.2023 по справі 766/7805/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 766/7805/20

провадження № 61-19250св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Стельникович Олександр Ігорович, на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 травня 2021 року у складі судді Кузьміної О. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Семиженка Г. В., Вейтас І. В., Радченка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації.

На обґрунтування позову посилалася на те, що вона з 27 червня 1998 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, під час якого сторони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 та автомобілі, які є їхнім спільним майном. Право власності на житловий будинок та автомобілі зареєстровано за відповідачем, спірне домоволодіння вони реконструювали та перебудували за спільні кошти подружжя, внаслідок чого його вартість значно збільшилася. Частка позивачки, яка безпосередньо брала участь своєю працею та коштами у покращенні майна, становить 1/2 від всього домоволодіння, проте згоди на добровільний поділ майна сторони не досягнули.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати домоволодіння АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності сторін - подружжя; визнати за нею право власності на 1/2 частки вказаного домоволодіння; стягнути з відповідача на її користь вартість 1/2 частини автомобіля марки «Hyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1/2 частини автомобіля марки «DAF FX XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1/2 частини автомобіля марки «DAF FX XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1/2 частини напівпричепа «SCHWARZMULLER SPA-3E», реєстраційний номер НОМЕР_4 , 1/2 частини напівпричепа «SCHWARZMULLER SPA-3E», реєстраційний номер НОМЕР_5 , як спільно набутого майна.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 24 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 147 210,00 грн в рахунок компенсації вартості 1/2 частини автомобіля марки «Hyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого на ім`я ОСОБА_2 ; 255 978,00 грн - компенсації вартості 1/2 частини автомобіля марки «DAF FX XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого на ім`я ОСОБА_2 ; 265 813,50 грн - компенсації вартості 1/2 частини автомобіля марки «DAF FX XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_6 , зареєстрованого на ім`я ОСОБА_2 ; 90 981,50 грн - компенсації вартості 1/2 частини напівпричепа «SCHWARZMULLER SPA-3E», реєстраційний номер НОМЕР_4 , зареєстрованого на ім`я ОСОБА_2 ; 86 432,50 грн - компенсації вартості 1/2 частини напівпричепа «SCHWARZMULLER SPA-3E», реєстраційний номер НОМЕР_5 , зареєстрованого на ім`я ОСОБА_2 . У задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що придбані сторонами під час шлюбу за спільні кошти подружжя транспортні засоби та напівпричепи є об`єктом їх спільної сумісної власності. Оскільки ОСОБА_2 продав їх без згоди ОСОБА_1 , то половина їх вартості має бути сплачена позивачці.

Відмовляючи у задоволенні позову щодо визнання права та поділ житлового будинку АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вказаний будинок є особистою власністю ОСОБА_2 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Стельникович О. І., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог про стягнення грошової компенсаціїскасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що автомобіль марки «DAF FX XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 , автомобіль марки «DAF FX XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_6 , напівпричеп «SCHWARZMULLER SPA-3E», реєстраційний номер НОМЕР_4 , напівпричеп «SCHWARZMULLER SPA-3E», реєстраційний номер НОМЕР_5 , є об`єктами, які використовувались у його підприємницькій діяльності.

Статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Обставини справи відповідають першому критерію, тобто транспортні засоби дійсно були придбані під час шлюбу сторін, проте другий критерій застосування норми статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) відсутній.

Оскільки сторони у цій справі є підприємцями, тобто кожний підприємець отримував власні кошти від своєї підприємницької діяльності, тому судом було застосовано закон, який не підлягає застосуванню, а саме застосовано норми статті 60 СК України.

Отже, у спірному випадку застосуванню підлягають положення статті 57 СК України, оскільки майно фізичної особи - підприємця, яке придбане за кошти від своєї підприємницької діяльності і не в інтересах сім`ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, необхідно розглядати як його особисту приватну власність.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, від 18 травня 2016 року у справі № 6-1327цс15, Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 2-1316/12.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині вирішення вимог про стягнення грошової компенсації, тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Стельникович О. І., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Відповідно до свідоцтва про одруження НОМЕР_7 , виданого Дніпровським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Херсона, актовий запис № 203, 27 червня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб.

Згідно зі свідоцтвом про право особистої власності, виданим 15 березня 1993 року Виконавчим комітетом Дніпровської районної ради депутатів м. Херсона, ОСОБА_2 є власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яке видано на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпровського районної ради народних депутатів від 12 березня 1993 року № 42 в обмін свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 січня 1984 року на 39/100 частини вказаного житлового будинку.

Відповідно до договору дарування від 16 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В. Г., ОСОБА_2 є власником 4/100 частини житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі спадковим договором від 28 жовтня 2010 року, посвідченим приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В. Г., ОСОБА_2 є власником 57/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, який розташований на земельній ділянці площею 537,0 кв. м, кадастровий номер 6510136300:01:001:0423, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30 квітня 2020 року № 207946003, житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 15 березня 1993 року Виконавчим комітетом Дніпровської районної ради депутатів м. Херсона; спадкового договору від 28 жовтня 2010 року № 7176, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В. Г.; договору дарування від 16 лютого 2008 року № 1297, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Волкодав В. Г.; декларації про готовність об`єкта до експлуатації серії ХС № 141190980186, виданої 08 квітня 2019 року Управлінням питань державного архітектурно-будівельного контролю Херсонської міської ради, та земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0537 га, кадастровий номер 6510136300:01:001:0423, на підставі свідоцтва про право власності від 16 березня 2013 року № 1309180, виданого реєстраційною службою Дніпровського районного управління юстиції у м. Херсоні.

Суди встановили, що за час перебування сторін у шлюбі за спільні кошти вони придбали автомобіль марки «DAF FX XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_6 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_8 , ринкова вартість якого станом на 06 травня 2020 року становить 531 627,00 грн; автомобіль марки «DAF FX XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_9 , ринкова вартість якого станом на 06 травня 2020 року становить 531 627,00 грн; напівпричеп «SCHWARZMULLER SРА-3Е», реєстраційний номер НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_10 , ринкова вартість якого станом на 06 травня 2020 року становить 181 963,00 грн; напівпричеп «SCHWARZMULLER SРА-3Е», реєстраційний номер НОМЕР_5 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_11 , ринкова вартість якого станом на 06 травня 2020 року становить 172 865,00 грн; автомобіль марки «Hyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_12 , ринкова вартість якого станом на 06 травня 2020 року становить 294 420,00 грн, які були зареєстровані за відповідачем ОСОБА_2 .

Відповідно до відповіді Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Херсонській області від 23 січня 2021 року № 31/21/5-221 спірне рухоме майно було перереєстроване на Товариство з обмеженою відповідальністю «Днепроавтотранс» (код ЄДРПОУ 43638599): автомобіль марки «Hyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_12 , - 18 червня 2020 року; автомобіль марки «DAF FT XF 105.460», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_9 - 06 червня 2020 року; автомобіль марки «DAF FT XF 105», реєстраційний номер НОМЕР_13 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_8 , - 06 червня 2020 року; напівпричеп «SCHWARZMULLER SРА-3Е», реєстраційний номер НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_10 , - 06 червня 2020 року; напівпричеп «SCHWARZMULLER SРА-3Е», реєстраційний номер НОМЕР_5 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_11 , - 06 червня 2020 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження

№ 14-325цс18).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що джерелом придбання спірних транспортних засобів були спільні кошти подружжя та їх спільна праця, отже, вони перебували у складі їх спільного сумісного майна та підлягають поділу у порядку, визначеному судом.

Суди врахували, що сторони здійснювали поєднану підприємницьку діяльність з використанням спірних транспортних засобів.

Заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 про те, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Водночас у цій справі суди, вирішуючи спір щодо рухомого майна, виходили не тільки з факту його придбання в період шлюбу, а й встановили, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти та спільна праця подружжя.

Заявник також посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин статті 57 СК України, а саме її застосування без урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-1327цс15 та Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 2-1316/12 про те, що майно фізичної особи-підприємця, яке придбане за кошти від своєї діяльності підприємця і не в інтересах сім`ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, необхідно розглядати як його особисту приватну власність, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя.

Водночас висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать висновкам у зазначених постановах у справах № 6-1327цс15 та № 2-1316/12, оскільки встановлені судами у справах фактичні обставини є різними.

Зокрема, у цій справі суди на підставі досліджених у справі доказів встановили, що джерелом набуття спірного майна були спільні сумісні кошти та спільна праця подружжя, а не кошти від діяльності відповідача як підприємця, що використовувалися не в інтересах сім`ї.

Отже, відповідач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на спірне рухоме майно.

Доводи касаційної скарги також зводяться до непогодження зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і які не знайшли свого підтвердження.

Підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги немає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Стельникович Олександр Ігорович, залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 травня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак