Рішення

від 18.10.2023 по справі 280/6570/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 жовтня 2023 року Справа № 280/6570/23 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в письмовому проваджені адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазпром Плюс" (вул. Іванова, буд. 32, м. Запоріжжя, 69068) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазпром Плюс" (далі позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі відповідач), в якій позивач просить суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.07.2023 №00023600709, №00023620709; визнати протиправним та скасувати наказ від 07.06.2023 №924-П «Про проведення фактичної перевірки».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що скраплений вуглеводний газ, який поступає на АЗС для продажу, у відповідній кількості заноситься до РРО, який і здійснює облік зазначених товарно-матеріальних цінностей. Позивач у своїй господарській діяльності використовує РРО та для підтвердження належного обліку пального під час перевірки було надано Х-звіти РРО. В свою чергу ведення підприємством на АЗС змінного звіту за формою № 14-ГС передбачено для порядку приймання-передавання зміни на АЗС. Не внесення оператором записів до змінного звіту за формою № 14-ГС, через його відсутність на момент перевірки, не є порушенням правил обліку нафтопродуктів. Окрім цього визначальним для виявлення факту реалізації необлікованих товарно-матеріальних цінностей є встановлення розбіжностей між даними обліку та фактичними залишками товарно-матеріальних цінностей на АЗС. Разом з тим, позивачем у встановлені строки відповідачу було надіслано заперечення разом зі змінним звітом за формою № 14-ГС. Стосовно оскаржуваного наказу позивачем зазначено, що такий наказ не містить посилання на будь-які повідомлення/інформацію про порушення позивачем законодавства чи інші підстави, що стали підставою для проведення фактичної перевірки. Вважає твердження відповідача про допущене порушення, яке було встановлено під час проведення перевірки, недоведеним, необгрунтованим, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Ухвалою судді від 22.08.2023 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому висловлює незгоду і з заявленими позовними вимогами та зазначає, що Інструкцією про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України від 03.06.2002 №332, передбачено, що кількісний облік руху СВГ на АГЗС (АГЗП) ведеться за змінним звітом за формою № 14-ГС. Після закінчення кожної зміни касиром і оператором складається змінний звіт за формою № 14-ГС в двох примірниках, з яких один з додатком до нього первинних документів на приймання і відпуск СВГ передається в бухгалтерію підприємства, а другий залишається на АГЗС (АГЗП). Зазначена норма свідчить про обов`язковість обліку СВГ на АГЗС (АГЗП), який ведеться за змінним звітом за формою № 14-ГС, що складається особою, яка приймає та обліковує на АЗС. Позивачем на початок перевірки таких документів надано не було, а документи, надані не під час перевірки, можуть вказувати на необ`єктивність таких доказів. Стосовно наказу відповідачем було зазначено, що наказ про проведення фактичної перевірки реалізований та вичерпав свою дію станом на день прийняття податкових повідомлень-рішень, а тому його скасування не може призвести до відновлення порушеного права. Просить відмовити у задоволенні позовної заяви.

Представником позивача 25.09.2023 до суду подано відповідь на відзив. Так позивач зазначає, що на момент початку проведення перевірки сторони знаходяться у нерівних умовах, тому що відповідачем видано наказ зі змісту якого неможливо встановити підстави для проведення перевірки. Разом з тим, будь-яких запитів до початку проведення перевірки відповідачем надіслано не було. Просить позов задовольнити.

На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі ст. 19-1, ст. 20, п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.2, п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80, п. 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України заступником керівника Головного управління ДПС у Запорізькій області прийнято рішення, оформлене наказом «Про проведення фактичної перевірки» № 924-п від 07.06.2023 та направлень на проведення перевірки № 1229, № 1230 була проведена фактична перевірка газової АЗС за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, буд. 7, де здійснює діяльність ТОВ «Нафтогазпром Плюс», з питань здійснення контролю за додержанням субєктом господарювання вимог: законодавства у сфері виробництва і обігу підакцизних товарів; вимог законодавства, яке регулює ведення касових операцій; дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами); з питань цін та ціноутворення, а також дотримання вимог інших нормативно-правових актів, що регулюють обіг підакцизних товарів в Україні за період з 08.05.2023 по 16.06.2023.

За результатами проведеної перевірки складено акт фактичної перевірки від 19.06.2023 № 2066/08/01/09/31539791, яким встановлено таке: «…Порушення ведення в порядку, встановленому законодавством, обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації на суму 115933,95 грн. Під час перевірки було знято фактичні залишки скрапленого газу та занесені до відомості ТМЦ, яка підписана матеріально-відповідальною особою. Станом на 14 годину 40 хвилин 08.06.2023 в приміщенні автозаправки, що розташована за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 7, в якому здійснює діяльність ТОВ «Нафтогазпром Плюс» були відсутні змінні звіти за формою № 14-ГС, в яких ведеться кількісний облік руху скрапленого газу на автозаправці. Також, протягом проведення перевірки підприємством так і не було надано дані змінні звіти за формою № 14-ГС…»

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України.

Відповідачем 24.07.2023 винесено податкове повідомлення-рішення форми «С» № 00023600709, яким за порушення п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, статті 20 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 115933,95 грн.

Окрім того, відповідачем 24.07.2023 винесено податкове повідомлення-рішення форми «ПС» № 00023620709, яким за порушення п. 85.2 т. 85 Податкового кодексу України, на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1020 грн.

Не погоджуючись з розміром штрафних санкцій застосованих до позивача оскаржуваними рішеннями та наказом про проведення перевірки, останній звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пп. 19-1.1.16 п.19-1.1 ст.19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального.

У пп.16.1.5. п. 16.1 ст. 16 ПК України зазначено, що платник податків зобов`язаний: подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

Відповідно до пп. 54.3.3. ст. 54 ПК України визначення сум податкових та грошових зобов`язань згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Згідно із п. 44.6. ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно із п. 86.7. ст. 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі Закон №265/95) суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані, зокрема, вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку.

Приписами ст.20 Закону №265/95-ВР установлено, зокрема, що до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Судом враховано, що Верховний Суд у постанові від 04.09.2020 у справі №2а-12445/11/2670 сформував такий висновок: фінансова санкція, встановлена статтею 20 Закону №265/95-ВР, може бути застосована до юридичної особи лише у тому випадку, коли ця особа реалізує товари, які не обліковані у встановленому порядку, тобто не веде обліку товарів або веде його з порушенням порядку, визначеного Положенням (стандартом) 9.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Запаси», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за №751/4044.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХIV бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Відповідно до приписів частин 1, 2 та 5 ст.8 Закону №996-ХIV бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Згідно із ст.9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відтак, до документів, що є підставою для оприбуткування (обліку) товару, в тому числі за місцем їх реалізації, належать первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

При цьому, сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої ст. 20 Закону №265/95-ВР.

Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №825/10/17, від 30.01.2018 у справі № 810/1148/17, від 07.08.2018 у справі №825/10/17.

В даній спірній ситуації, актом фактичної перевірки від 08.06.2023 не встановлено жодних порушень ТОВ «Нафтогазпром Плюс» вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» та/або Стандартів бухгалтерського обліку товарів, та/або порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій або реалізацію товару без проведення розрахунків через РРО та/або відсутність на момент перевірки податковим органом первинних документів за місцем реалізації товарів.

Єдиний порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту і використовується на газонаповнювальних станціях (ГНС), газонаповнювальних пунктах (ГНП), автогазозаправних станціях (АЕЗС) та автогазозаправних пунктах (АГЗП) незалежно від форм власності встановлений Інструкцією про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту, затвердженою Наказом Міністерства палива енергетики України 03.06.02 №332, зареєстрованою в Мінюсті України 24.04.03 за №331/7652 (Інструкція №332).

Відповідно до п.п. 6.3.2 Інструкції №332, для заправлення паливних балонів автотранспортних засобів СВГ на комерційних АГЗС (АГЗП) повинні застосовуватися колонки паливороздавальні для відпуску СВГ (ПРК), вимоги до яких установлені Правилами користування засобами вимірювальної техніки у сфері торгівлі, громадського харчування та надання послуг (ПМУ 21-2001).

Згідно з підпунктом 6.3.14 Інструкції №332, ПРК, що встановлені на комерційних АГЗС, мають функціонувати в системі з реєстратором розрахункових операцій, тип якого включено до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого Протокольним рішенням Державної комісії з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом при КМУ від 26.12.02 №14.

Реєстратори розрахункових операцій (РРО), що застосовуються, повинні відповідати технічним вимогам, що висуваються до спеціалізованих електронно-касових апаратів для автозаправних станцій, установлених додатком 7 до Протокольного рішення.

Згідно із п.9.1 Інструкції №332 на АГЗС (АГЗП) проводиться оперативний контроль за кількістю скрапленого вуглеводного газу (СВГ), результати якого використовуються для ведення обліку, звіряння кількості отриманого і відпущеного СВГ. Кількісний облік руху СВГ на АГЗС (АГЗП) ведеться за змінним звітом за формою №14-ГС.

Пунктом 9.2 Інструкції №332 передбачено, що під час приймання-здавання зміни касири і оператори АГЗС (АГЗП) спільно:

- визначають залишки СВГ на кінець зміни з урахуванням залишків на початок зміни, надходження СВГ за зміну, які підтверджені відповідними документами, та кількості відпущеного газу за зміну за сумарними показниками лічильників усіх газозаправних колонок;

- вимірюють рівні наповнення скрапленим газом резервуарів АГЗС (АГЗП) і за результатами проведених вимірювань визначають об`єм СВГ;

- роздруковують на РРО фіскальний звітний чек і визначають обсяг виторгу за зміну;

- передають по зміні залишок грошових коштів.

Після закінчення кожної зміни касиром і оператором складається змінний звіт за формою № 14-ГС в двох примірниках, з яких один - з додатком до нього первинних документів на приймання і відпуск СВГ передається в бухгалтерію підприємства, а другий - залишається на АГЗС (АГЗП) (п.9.3 Інструкції №332).

Відповідно до розділу 11 Інструкції №332, бухгалтерський облік руху СВГ здійснюється на підставі Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Мінфіну України від 20.10.99 №246. Податковий облік господарських операцій руху СВГ ведеться згідно із чинним законодавством України.

Таким чином, виходячи із приписів вказаних правових норм СВГ, який поступає на АГЗП для продажу, у відповідній кількості заноситься до РРО, який і здійснює облік зазначених товарно-матеріальних цінностей, що не заперечується перевіряючими.

Актом перевірки встановлено, що ТОВ «Нафтогазпром Плюс» використовуються реєстратори розрахункових операцій: моделі АЗС POS Mini, заводський № TN80080424, фіскальний номер № 3000245967 (до 31.05.2023); моделі АЗС POS Mini, заводський № TN80080981, фіскальний номер № 3000515711 (до 01.06.2023).

Тобто ТОВ «Нафтогазпром Плюс» у своїй господарській діяльності для обліку розрахункових операцій використовує РРО, який відповідає вимогам статті 12 Закону №265/95, що підтверджується Актом перевірки та не заперечується іншими матеріалами перевірки.

Також перевіркою встановлено, що на газовій АЗС за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 7, на якій здійснює свою діяльність позивач, є два резервуари для зберігання скраплених газів та газово-роздавальна колонка. ТОВ «Нафтогазпром Плюс» до перевірки надано сертифікати відповідності, свідоцтва про повірку на рівнеміри, технічний паспорт на резервуар (з повіркою) та паспорт з повіркою на витратомір. ТОВ «Нафтогазпром Плюс» в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників зареєстровано стаціонарні резервуари, установлені на них рівнеміри та витратоміри, установлених на акцизному складі уніфікований номер 1005272.

Положення Інструкції №332 свідчить про те, що ведення ТОВ «Нафтогазпром Плюс» на АГЗП змінного звіту за формою №14-ГС передбачено для порядку приймання-передавання зміни.

Звіт за формою №14-ГС не є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та в силу положень Інструкції №332 вони не можуть бути використані для визначення об`єму скрапленого газу та бути підставою для обліку товарних запасів підприємства, або підтверджувати наявність не облікованого товару за місцем реалізації, оскільки вказані документи відображають виключно здійснені облікові операції.

Положеннями Інструкції №332 визначено обов`язок суб`єкта вести звіти форми №14-ГС, проте сама по собі відсутність їх на момент перевірки контролюючим органом за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.08.2018 року у справі 825/10/17.

Отже, не внесення оператором АГЗП записів до змінного звіту за формою №14-ГС, через його відсутність на момент перевірки, може свідчити про порушенням порядку приймання-передавання зміни на АГЗП, але ніяк не про порушенням правил обліку скрапленого газу.

Пунктом 82.3 статті 82 ПК України передбачено, що строк проведення фактичної перевірки не повинен перевищувати 10 діб.

Такий строк перевірки був визначений і наказом на перевірку № 924-п від 07 червня 2023 року, що став підставою для проведення перевірки. Перевірка тривала з 08.06.2023 до 16.08.2023.

Згідно із п.п. 86.7.1, п.п. 86.7.2, п. 86.7 ст. 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленомупідпунктом 78.1.5пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Акт перевірки, заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи і пояснення, у разі їх подання платником податку у визначеному цим пунктом порядку (далі - матеріали перевірки), розглядаються комісією такого контролюючого органу з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок (далі - комісія з питань розгляду заперечень), яка є постійно діючим колегіальним органом контролюючого органу. Склад комісії та порядок її роботи затверджуються наказом керівника контролюючого органу.

Розгляд матеріалів перевірки здійснюється комісією з питань розгляду заперечень контролюючого органу протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів і пояснень відповідно до цього пункту (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у запереченнях, додаткових документах та поясненнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеномустаттею 42цього Кодексу.

У разі отримання від платника податків у визначеному цим пунктом порядку заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів і пояснень, контролюючий орган зобов`язаний повідомити платника податків про місце і час проведення розгляду матеріалів перевірки. Таке повідомлення надсилається платнику податків протягом двох робочих днів з дня отримання від нього заперечень та/або додаткових документів і пояснень, але не пізніше ніж за чотири робочі дні до дня їх розгляду.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем було направлено листом № 6 від 04.07.2023 пояснення-заперечення щодо акта перевірки та додано до заперечень копії змінних звітів № 14-ГС за період з 08.05.2023 по 16.06.2023.

Отже, вказані документи хоча й не були в наявності на момент проведення перевірки, однак були надані контролюючому органу до прийняття рішення за результатами перевірки.

Отже, у ході судового розгляду справи відповідачем, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 24.07.2023 №00023600709 у той час, як позивачем надано докази в підтвердження його позовних вимог.

З урахуванням висновку суду про те, що звіт за формою №14-ГС не є первинними документами та вони не можуть бути використані для визначення об`єму скрапленого газу та бути підставою для обліку товарних запасів підприємства, або підтверджувати наявність не облікованого товару за місцем реалізації, відсутні підстави для застосування до позивача штрафу, передбаченого п. 121.1 ст. 121 ПК України, у розмірі 1020 грн. Отже податкове повідомлення-рішення від 24.07.2023 №00023620709 також підлягає скасуванню.

Щодо протиправності прийняття наказу про проведення фактичної перевірки суд зазначає таке.

Так, згідно пункту 75.1. статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

За змістом підпункту 75.1.3. пункту 75.1. статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

В силу п.п.16.1.9. п.16.1. ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов`язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи.

Підпунктом 16.1.13. п.16.1. ст.16 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов`язані з утриманням об`єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 80 ПК України чітко визначено порядок та підстави проведення фактичної перевірки, а саме наступними нормами:

Пункт 80.1. статті 80 ПК України - фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Пункт 80.2. статті 80 ПК України - фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

- підпункт 80.2.1. пункту 80.2. статті 80 ПК України - у разі коли за результатами перевірки інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення плат податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникла необхідність перевірки таких фактів;

- підпункт 80.2.2. пункту 80.2. статті 80 ПК України - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

- підпункт 80.2.3. пункту 80.2. статті 80 ПК України - письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування;

- підпункт 80.2.4. пункту 80.2. статті 80 ПК України - неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками.

- підпункт 80.2.5. пункту 80.2. статті 80 ПК України - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Підпункт 80.2.6. пункту 80.2. статті 80 ПК України - у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3.

Підпункт 80.2.7. пункту 80.2. статті 80 ПК України - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Тобто, підставою для проведення такого виду перевірки є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства.

Пунктом 80.5 статті 80 ПК України передбачено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

За приписами абз.3 п.81.1 статті 81 ПК України, у наказі про проведення перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Здійснивши аналіз статей 75-81 ПК України, слід зауважити, що вимоги до змісту наказу про призначення як планової документальної перевірки, так і позапланової документальної перевірки, документальної невиїзної перевірки, фактичної перевірки сформульовані лише в абз.3 п.81.1 статті 81 цього Кодексу, де вказано, що в наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

Як вбачається зі змісту наказу про проведення фактичної перевірки від 07.06.2023 №924-п, фактична перевірка призначена на підставі п.п.80.2.2., 80.2.5 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України.

Підставою проведення фактичної перевірки, визначеної підпунктом 80.2.5. пункту 80.2. статті 80 ПК України, є отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

При цьому, відповідач вказує на те, що підставою для призначення фактичної перевірки є лист ДПС України №11639/7/99-00-09-03-01-07 від 23.05.2023 про наявні правопорушення.

У листі зазначено, що ДПС України надає перелік СГ, які мають ліцензію на роздрібну торгівлю пальним для проведення фактичних перевірок АЗС та інших обєктів роздрібної торгівлі пальним, у тому числі АЗС блочного, контейнерного та модульного типів (відповідно до переліків № 5 та № 8 рішення), щодо наявності ліцензії на роздрібну торгівлю пальним на місце торгівлі, реєстрації РРО, акцизного складу, наявності зареєстрованих рівнемірів та витратомірів лічильників, дотримання касової дисципліни, оформлення найманих працівників, надання звітності та інших вимог, в тому числі провести контрольні закупки та за результатами перевірок вжити передбачені законодавством заходи щодо застосування санкцій з метою припинення незаконної діяльності таких субєктів (із обовязковим залученням до проведення фактичних перевірок фахівців підрозділу аудиту).

Однак, як з`ясовано зі змісту вказаного листа, наведена в останньому інформація є загальною та не вказує на жодні порушення податкового законодавства, вчинені конкретно ТОВ "Нафтогазпром Плюс" по діяльності АЗС за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 7.

Також, слід звернути увагу, що інформація ДПС як підстава, яка підпадає під дію підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.

Верховний Суд у постанові від 5 березня 2019 року по справі № 820/4893/18 зазначив, що інформація, яка надходить до податкових органів, може бути підставою для проведення фактичної перевірки згідно статті 80 ПК України, лише у тому випадку, якщо в такій йдеться посилання на конкретні порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.

Разом з тим, у постанові від 18.12.2018 у справі № 820/4895/18 Верховний Суд в подібних правовідносинах вказав, що у наказі про призначення фактичної перевірки, має бути крім посилання на норми, що їх регулюють, посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, інформація, яка слугувала підставою.

Аналогічна правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року по справі №820/4891/18, від 18 квітня 2022 у справі №440/6887/20.

У спірному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють, у наказі не відображено в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності товариства вимогам чинного законодавства, на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти порушення законодавства.

При вирішенні справи слід враховувати правові позиції Верховного Суду, викладені, зокрема, в постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 820/4895/18 та у постанові від 08 вересня 2020 року у справі №640/21536/19.

Відтак, відповідачем не доведено наявність підстав в розумінні пп. 80.2.2 та 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України для проведення фактичної перевірки позивача.

При цьому суд зазначає, що відповідно до пункту 81.1. статті 81 Кодексу, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, передбачених цією статтею документів.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається та реєструється в контролюючому органі не пізніше наступного робочого дня у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків (пункт 81.2. статті 81 Кодексу).

При цьому, обставини справи, які б свідчили про недопуск Позивачем посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки, судом не встановлено і відповідних доказів матеріали справи не містять. Натомість, матеріали справи містять дані, що перевірку проведено в присутності продавця оператора-заправщика газової АЗС, якому було вручено наказ на перевірку та пред`явлені направлення на перевірку.

Водночас, платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема фактичної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також прийняті за результатами такої перевірки рішення.

Відтак, з огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту ухвалення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

За таких підстав суд висновує про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу від 07.06.2023 №924-п.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Разом з тим, щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статей 1, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною сьомою статті 134 КАС України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що розрахунок правничої допомоги у розмірі 5000 грн. завищений у співвідношенні до обсягу наданих позивачу послуг.

Аналізуючи викладене, беручи до уваги положення КАС України, суд дійшов висновку, що розмір витрат зазначений позивачем не є пропорційний, а тому розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо інших сторін спору.

За таких обставин, суд вважає, що відшкодуванню підлягають судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн., оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірний з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

При цьому, належить стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазпром Плюс" за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Запорізькій області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 2684 грн.

Керуючись статтями241,243-246,250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазпром Плюс" (вул. Іванова, буд. 32, м. Запоріжжя, 69068) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправним та скасування наказузадовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати, прийняте Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, податкове повідомлення-рішення від 24.07.2023 №00023600709.

Визнати протиправним та скасувати, прийняте Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, податкове повідомлення-рішення від 24.07.2023 №00023620709.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазпром Плюс" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2684 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 18.10.2023.

Суддя А.В. Сіпака