Постанова

від 13.02.2024 по справі 280/6570/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 280/6570/23Суддя І інстанції Сіпака А.В.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Коршуна А.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазпром Плюс» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Нафтогазпром Плюс» звернулося до суду з вищевказаним позовом в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.07.2023 №00023600709, №00023620709; визнати протиправним та скасувати наказ від 07.06.2023 №924-П «Про проведення фактичної перевірки».

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що не внесення оператором записів до змінного звіту за формою № 14-ГС, через його відсутність на момент перевірки, не є порушенням правил обліку нафтопродуктів. Позивачем у встановлені строки до прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень відповідачу було надіслано заперечення разом зі змінним звітом за формою № 14-ГС. Також вказує, що оскаржений наказ не містить посилання на будь-які повідомлення/інформацію про порушення позивачем законодавства чи інші підстави, що стали підставою для проведення фактичної перевірки.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано, прийняті Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, податкові повідомлення-рішення від 24.07.2023 №00023600709 та №00023620709. У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням Головне управління ДПС у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції року та прийняти нове рішення, яким відмовити задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на обов`язковість обліку СВН на АГЗ (АГЗП), який ведеться за змінним звітом за формою № 14-ГС, що складається особою, яка приймає та обліковує пальне на АЗС тобто оператором АГЗС. Документи надані поза межами перевірки без зазначення об`єктивних та поважних причин їх відсутності, є недостовірними доказами по справі, зважаючи що надаються зацікавленою особою. Тобто, ненадання контролюючому органу змінних звітів на місці перевірки призводить до неможливості співставлення облікових даних в звітах на АЗС, даних з фіскальної пам`яті РРО та фактичними залишками на момент перевірки в реалізації. Також вважає, що заява позивача про стягнення витрат на правову допомогу безпідставно задоволена судом, натомість підлягала поверненню без розгляду яка така, що подана без додержання ч. 1 ст. 167 КАС України.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Нафтогазпром Плюс» просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на підставі ст. 19-1, ст. 20, п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.2, п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80, п. 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України заступником керівника Головного управління ДПС у Запорізькій області прийнято рішення, оформлене наказом «Про проведення фактичної перевірки» № 924-п від 07.06.2023 та направлень на проведення перевірки № 1229, № 1230 була проведена фактична перевірка газової АЗС за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, буд. 7, де здійснює діяльність ТОВ «Нафтогазпром Плюс», з питань здійснення контролю за додержанням суб`єктом господарювання вимог: законодавства у сфері виробництва і обігу підакцизних товарів; вимог законодавства, яке регулює ведення касових операцій; дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами); з питань цін та ціноутворення, а також дотримання вимог інших нормативно-правових актів, що регулюють обіг підакцизних товарів в Україні за період з 08.05.2023 по 16.06.2023.

За результатами проведеної перевірки складено акт фактичної перевірки від 19.06.2023 № 2066/08/01/09/31539791, яким встановлено порушення ведення в порядку, встановленому законодавством, обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації на суму 115933,95 грн. Під час перевірки було знято фактичні залишки скрапленого газу та занесені до відомості ТМЦ, яка підписана матеріально-відповідальною особою. Станом на 14 годину 40 хвилин 08.06.2023 в приміщенні автозаправки, що розташована за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 7, в якому здійснює діяльність ТОВ «Нафтогазпром Плюс» були відсутні змінні звіти за формою № 14-ГС, в яких ведеться кількісний облік руху скрапленого газу на автозаправці. Також, протягом проведення перевірки підприємством так і не було надано дані змінні звіти за формою № 14-ГС.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України.

Контролюючим органом 24.07.2023 винесено податкове повідомлення-рішення форми «С» № 00023600709, яким за порушення п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, статті 20 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 115933,95 грн.

Окрім того, відповідачем 24.07.2023 винесено податкове повідомлення-рішення форми «ПС» № 00023620709, яким за порушення п. 85.2 т. 85 Податкового кодексу України, на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1020 грн.

Не погоджуючись з розміром штрафних санкцій застосованих до позивача оскаржуваними рішеннями та наказом про проведення перевірки, останній звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд прешої інстанції виходив з того, що сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої ст. 20 Закону №265/95-ВР.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пп. 19-1.1.16 п.19-1.1 ст.19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального.

У пп.16.1.5. п. 16.1 ст. 16 ПК України зазначено, що платник податків зобов`язаний: подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

Відповідно до пп. 54.3.3. ст. 54 ПК України визначення сум податкових та грошових зобов`язань згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Згідно із п. 44.6. ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно із п. 86.7. ст. 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі Закон №265/95) суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані, зокрема, вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку.

Приписами ст.20 Закону №265/95-ВР установлено, зокрема, що до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до висновку, сформованому Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 у справі №2а-12445/11/2670 - фінансова санкція, встановлена статтею 20 Закону №265/95-ВР, може бути застосована до юридичної особи лише у тому випадку, коли ця особа реалізує товари, які не обліковані у встановленому порядку, тобто не веде обліку товарів або веде його з порушенням порядку, визначеного Положенням (стандартом) 9.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Запаси», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за №751/4044.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХIV бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Відповідно до приписів частин 1, 2 та 5 ст.8 Закону №996-ХIV бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Згідно із ст.9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відтак, до документів, що є підставою для оприбуткування (обліку) товару, в тому числі за місцем їх реалізації, належать первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Застосовуючи висновки наведені у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №825/10/17, від 30.01.2018 у справі № 810/1148/17, від 07.08.2018 у справі №825/10/17 суд першої інстанції вірно зазначив, сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом первинних документів за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої ст. 20 Закону №265/95-ВР.

Актом фактичної перевірки від 08.06.2023 не встановлено жодних порушень ТОВ «Нафтогазпром Плюс» вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» та/або Стандартів бухгалтерського обліку товарів, та/або порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій або реалізацію товару без проведення розрахунків через РРО та/або відсутність на момент перевірки податковим органом первинних документів за місцем реалізації товарів.

Єдиний порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту і використовується на газонаповнювальних станціях (ГНС), газонаповнювальних пунктах (ГНП), автогазозаправних станціях (АЕЗС) та автогазозаправних пунктах (АГЗП) незалежно від форм власності встановлений Інструкцією про порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку газів вуглеводневих скраплених для комунально-побутового споживання та автомобільного транспорту, затвердженою Наказом Міністерства палива енергетики України 03.06.02 №332, зареєстрованою в Мінюсті України 24.04.03 за №331/7652 (Інструкція №332).

Відповідно до п.п. 6.3.2 Інструкції №332, для заправлення паливних балонів автотранспортних засобів СВГ на комерційних АГЗС (АГЗП) повинні застосовуватися колонки паливороздавальні для відпуску СВГ (ПРК), вимоги до яких установлені Правилами користування засобами вимірювальної техніки у сфері торгівлі, громадського харчування та надання послуг (ПМУ 21-2001).

Згідно з підпунктом 6.3.14 Інструкції №332, ПРК, що встановлені на комерційних АГЗС, мають функціонувати в системі з реєстратором розрахункових операцій, тип якого включено до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого Протокольним рішенням Державної комісії з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом при КМУ від 26.12.02 №14.

Реєстратори розрахункових операцій (РРО), що застосовуються, повинні відповідати технічним вимогам, що висуваються до спеціалізованих електронно-касових апаратів для автозаправних станцій, установлених додатком 7 до Протокольного рішення.

Згідно із п.9.1 Інструкції №332 на АГЗС (АГЗП) проводиться оперативний контроль за кількістю скрапленого вуглеводного газу (СВГ), результати якого використовуються для ведення обліку, звіряння кількості отриманого і відпущеного СВГ. Кількісний облік руху СВГ на АГЗС (АГЗП) ведеться за змінним звітом за формою №14-ГС.

Пунктом 9.2 Інструкції №332 передбачено, що під час приймання-здавання зміни касири і оператори АГЗС (АГЗП) спільно:

- визначають залишки СВГ на кінець зміни з урахуванням залишків на початок зміни, надходження СВГ за зміну, які підтверджені відповідними документами, та кількості відпущеного газу за зміну за сумарними показниками лічильників усіх газозаправних колонок;

- вимірюють рівні наповнення скрапленим газом резервуарів АГЗС (АГЗП) і за результатами проведених вимірювань визначають об`єм СВГ;

- роздруковують на РРО фіскальний звітний чек і визначають обсяг виторгу за зміну;

- передають по зміні залишок грошових коштів.

Після закінчення кожної зміни касиром і оператором складається змінний звіт за формою № 14-ГС в двох примірниках, з яких один - з додатком до нього первинних документів на приймання і відпуск СВГ передається в бухгалтерію підприємства, а другий - залишається на АГЗС (АГЗП) (п.9.3 Інструкції №332).

Відповідно до розділу 11 Інструкції №332, бухгалтерський облік руху СВГ здійснюється на підставі Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Мінфіну України від 20.10.99 №246. Податковий облік господарських операцій руху СВГ ведеться згідно із чинним законодавством України.

Виходячи з викладеного суд першої інстанції вірно зазначив, що СВГ, який поступає на АГЗП для продажу, у відповідній кількості заноситься до РРО, який і здійснює облік зазначених товарно-матеріальних цінностей.

Актом перевірки встановлено, що ТОВ «Нафтогазпром Плюс» використовуються реєстратори розрахункових операцій: моделі АЗС POS Mini, заводський № TN80080424, фіскальний номер № 3000245967 (до 31.05.2023); моделі АЗС POS Mini, заводський № TN80080981, фіскальний номер № 3000515711 (до 01.06.2023).

Тобто ТОВ «Нафтогазпром Плюс» у своїй господарській діяльності для обліку розрахункових операцій використовує РРО, який відповідає вимогам статті 12 Закону №265/95, що підтверджується Актом перевірки та не заперечується іншими матеріалами перевірки.

Перевіркою встановлено, що на газовій АЗС за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, 7, на якій здійснює свою діяльність позивач, є два резервуари для зберігання скраплених газів та газово-роздавальна колонка. ТОВ «Нафтогазпром Плюс» до перевірки надано сертифікати відповідності, свідоцтва про повірку на рівнеміри, технічний паспорт на резервуар (з повіркою) та паспорт з повіркою на витратомір. ТОВ «Нафтогазпром Плюс» в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників зареєстровано стаціонарні резервуари, установлені на них рівнеміри та витратоміри, установлених на акцизному складі уніфікований номер 1005272.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що положення Інструкції №332 свідчить про те, що ведення ТОВ «Нафтогазпром Плюс» на АГЗП змінного звіту за формою №14-ГС передбачено для порядку приймання-передавання зміни. При цьому звіт за формою №14-ГС не є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та в силу положень Інструкції №332 вони не можуть бути використані для визначення об`єму скрапленого газу та бути підставою для обліку товарних запасів підприємства, або підтверджувати наявність не облікованого товару за місцем реалізації, оскільки вказані документи відображають виключно здійснені облікові операції.

Положеннями Інструкції №332 визначено обов`язок суб`єкта вести звіти форми №14-ГС, проте сама по собі відсутність їх на момент перевірки контролюючим органом за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не є підставою для застосування до платника фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.08.2018 року у справі 825/10/17.

Отже, не внесення оператором АГЗП записів до змінного звіту за формою №14-ГС, через його відсутність на момент перевірки, може свідчити про порушенням порядку приймання-передавання зміни на АГЗП, але ніяк не про порушенням правил обліку скрапленого газу.

Пунктом 82.3 статті 82 ПК України передбачено, що строк проведення фактичної перевірки не повинен перевищувати 10 діб.

Такий строк перевірки був визначений і наказом на перевірку № 924-п від 07 червня 2023 року, що став підставою для проведення перевірки. Перевірка тривала з 08.06.2023 до 16.08.2023.

Згідно із п.п. 86.7.1, п.п. 86.7.2, п. 86.7 ст. 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Акт перевірки, заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи і пояснення, у разі їх подання платником податку у визначеному цим пунктом порядку (далі - матеріали перевірки), розглядаються комісією такого контролюючого органу з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок (далі - комісія з питань розгляду заперечень), яка є постійно діючим колегіальним органом контролюючого органу. Склад комісії та порядок її роботи затверджуються наказом керівника контролюючого органу.

Розгляд матеріалів перевірки здійснюється комісією з питань розгляду заперечень контролюючого органу протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів і пояснень відповідно до цього пункту (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у запереченнях, додаткових документах та поясненнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

У разі отримання від платника податків у визначеному цим пунктом порядку заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів і пояснень, контролюючий орган зобов`язаний повідомити платника податків про місце і час проведення розгляду матеріалів перевірки. Таке повідомлення надсилається платнику податків протягом двох робочих днів з дня отримання від нього заперечень та/або додаткових документів і пояснень, але не пізніше ніж за чотири робочі дні до дня їх розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що листом № 6 від 04.07.2023 позивачем було направлено до контролюючого органу пояснення-заперечення щодо акта перевірки та додано до заперечень копії змінних звітів № 14-ГС за період з 08.05.2023 по 16.06.2023.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що вказані документи хоча й не були в наявності на момент проведення перевірки, однак були надані контролюючому органу до прийняття рішення за результатами перевірки, що свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 24.07.2023 №00023600709.

З урахуванням викладених обставин також, відсутні підстави для застосування до позивача штрафу, передбаченого п. 121.1 ст. 121 ПК України, у розмірі 1020 грн., а тому податкове повідомлення-рішення від 24.07.2023 №00023620709 також підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги з приводу висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.02.2022 року у справі 823/2062/16 колегія суддів зазначає, що у вказаній спрів підставою для застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у розмірі 10182,24 грн. згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення стало виявлення контролюючим органом під час перевірки надлишок дизельного палива(з урахуванням похибки 0,8%) - 242,55 л., загальною вартістю 5091,12 грн. Крім того, станом на 01.09.2016 на вказаній АЗС було виявлено наявність. надлишків дизельного палива, яке згідно накладної № 2922 від 05.09.2016 було оприбутковане Товариством.

В той же час у справі, що розглядається підставою для застосування до товариства штрафних санкцій передбачених ст. 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» стало відсутність на час перевірки змінних звітів за формою № 14-ГС, в яких ведеться кількісний облік руху скрапленого газу на автозаправці, а тому висновки викладені Верховним Судом у постанові від 08.02.2022 року у справі 823/2062/16 не є релевантними до спірних правовідносин , а тому не можуть братися до уваги.

Щодо витрат на правничу допомогу колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

З метою отримання професійної правничої допомоги позивачем з адвокатським бюро «Загорський та партнери» було укладено договір про надання правової допомоги від 07 серпня 2023 року.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано:

- копію договору про надання правової допомоги від 07 серпня 2023 року № 0708/23;

- акт виконаних робіт про надання юридичних послуг № 1608/23-5 від 16 серпня 2023 року;

- акт виконаних робіт про надання юридичних послуг № 1809/23-1 від 18 вересня 2023 року.

- платіжну інструкцію від 18.08.2023 року на суму 3500 грн.;

- рахунок-фактуру № 1608/23-5 від 16 серпня 2023 року на суму 3500 грн.;

- рахунок-фактуру № 1809/232-1 від 18 вересня 2023 року на суму 3000 грн.;

- платіжну інструкцію від 19.09.2023 року на суму 3000 грн.

Задовольняючи частково вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив з того, що понесені витрати позивача на правову допомогу є завищеними, не співмірними зі складністю справи та часом витраченим адвокатом на виконання робіт, а тому прийшов до висновку за можливе присудити на користь позивача понесені витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 3000,00 грн. .

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції надає оцінку співмірності заявленої позовної вимоги із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме те, що ця справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке регулює спірні правовідносини, підлягає вирішенню за правилами письмового позовного провадження, тобто є справою незначної складності.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, вважає, що співмірною сумою до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є 3000 грн., при цьому доводи апеляційної скарги з приводу невідповідності заяви про відшкодування витрат на правову допомогу вимогам ч. 1 ст. 167 КАС України не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки вказана заява була подана через підсистему ЄСІТС «Електронний суд». Крім того питання щодо розподілу судових витрат вирішується в порядку визначеному статтею 139 КАС України за результатами розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.

В повному обсязі постанова складена 13 лютого 2024 року.

Головуючий - суддяД.В. Чепурнов

суддяС.В. Сафронова

суддяА.О. Коршун