Рішення

від 17.10.2023 по справі 420/3662/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/3662/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України №133-22 від 17.10.2022 року, про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є громадянкою Таджикистану, не може та не бажає користуватись захистом країни громадської належності, оскільки через свої релігійні погляди, а саме сповідування ісламу та носіння релігійного одягу зазнала переслідувань в країні походження.

Позивач звертала увагу, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не було враховано того, що мусульман переслідують на території Таджикистану за їх релігійні погляди.

Ухвалою суду від 28.02.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за

правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано у Державної міграційної служби України належним чином завірену копію особової справи громадянки Таджикистану ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ).

Від Державної міграційної служби України засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що позовну заяву представник відповідача вважає безпідставною, незаконною та такою, що задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Представник відповідача вказувала, що з матеріалів особової справи позивачки вбачається, що позивач не змогла належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності в неї ознак, передбачених пунктами 1, 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Твердження позивачки носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Позивач не змогла повідомити обставини, які б вказували, що причини її виїзду за межі країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково представник відповідача вказувала, що позивач не надала належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для її життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину.

Окрему увагу відповідач звертав на те, що незважаючи на висловлену потребу у міжнародному захисті, позивач звернулася із заявою про набуття міжнародного захисту лише через 3 роки та 7 місяців після потрапляння на територію України та перебування на території України у якості нелегального мігранта з 09.07.2018 року. На думку відповідача такі обставини вказують про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Таджикистану.

18 жовтня 2006 року ОСОБА_1 одружилася з ОСОБА_4 та у шлюбі мають 4-х дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 .

07 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

07 лютого 2022 року ОСОБА_1 була видана довідка про звернення за захистом в Україні, строк дії якої продовжувався неодноразово (а.с. 10).

19 серпня 2022 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області було погоджено та затверджено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

17 жовтня 2022 року Державною міграційною службою України було прийнято рішення № 133-22, яким відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

21 листопада 2022 року ГУ ДМС в Одеській області сформувало повідомлення № 1115 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке було вручено 17 лютого 2023 року (а.с. 8).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, вважаючи його протиправним, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

За приписами ч. 12 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Частиною 4 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Частиною 6 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України (ч. 8 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

У відповідності до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

З метою забезпечення конфіденційності інформації про заявників та захисту членів їхніх сімей, які можуть залишатися в країні їх походження, органи державної влади під час проведення зазначених заходів повинні уникати надсилання запитів з персональними даними заявників до спеціальних правоохоронних органів (служб) країни походження заявників.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які відповідно до пункту 1.1. визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Правила № 649).

Пунктом 4.1. Правил № 649 визначено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:

а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.

У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференцзв`язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11).

Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності);

б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Відповідно до п. 4.3. Правил № 649 на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:

а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Підпунктом «е» п. 5.1. Правил № 649 визначено, що після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 20).

Висновок складається за результатом оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви.

Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

Той факт, що заявник був об`єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.

У висновку викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС, на яку покладено розгляд справи, погоджується керівником структурного підрозділу територіального органу, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та затверджується заступником керівника територіального органу ДМС, який відповідно до розподілу обов`язків спрямовує і координує діяльність структурного підрозділу з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Так, у постанові від 10 вересня 2021 року у справі № 120/192/20-а Верховний Суд вказав, що Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає наступні етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»);

оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (ст. 7-8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»);

безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ст. 9-10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого (триває 15 робочих днів з моменту реєстрації заяви-анкети) приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.

На даному етапі, згідно ч. 6 ст. 8 зазначеного Закону - фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачається безпосередній розгляд документів - визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу - згідно поданої заяви. Саме в рамках проведення вказаного розгляду вже приймається рішення по суті поданої заяви - надання або відмова в наданні статусу.

Також, Верховний Суд у згаданій постанові зауважив, що зі змісту підп. «е» п. 5.1. Правил № 649 випливає, що саме на етапі безпосереднього розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту проводиться комплексне та системне вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, перевірка фактів, повідомлених заявником або його законним представником, відомостей та обставин, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви тощо.

Додаткового, Суд звернув увагу, що згідно абзацу 4 підпункту «е» пункту 5.1. Правил № 649 оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

Отже, відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є явно необґрунтованою.

Водночас, прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є лише попередньою стадією розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а не вирішенням питання про надання такого статусу по суті.

Отже, оцінка обґрунтованості побоювань внаслідок повідомлених заявником обставин здійснюється уповноваженою посадовою особою територіального органу державної міграційної служби вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 815/4355/17, від 24 квітня 2020 року у справі № 820/6354/16, від 17 грудня 2020 року у справі № 420/3258/19, від 31 березня 2021 року у справі № 520/12239/19, від 22.10.2022 року у справі «№ 420/4189/21 та суд не вбачає підстав для відступу від неї.

З матеріалів справи слідує, що 07 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

18 лютого 2022 року із позивачкою було проведено співбесіду під час якої ОСОБА_1 повідомила, що під час перебування на території країни громадянської належності вона мала можливість дотримуватися канонів релігії, за ознакою віросповідання її не переслідували та не погрожували, за ознакою належності до певної соціальної групи на території країни громадянської належності не переслідували. Також позивачка зазначила, що небажання повертатися до країни громадянської належності викликано тим, що їй не дозволяють ходити з хусткою, позивач не перебуває у розшуку, а під час проживання на Батьківщині їй надавався безперешкодний доступ до послуг державних, комерційних, медичних установ, будь-яких заборон переміщуватися по країні ні позивач, ні її рідні не мали.

На питання щодо можливості застосування до позивача тортур чи смертної кари, то під час співбесіди позивач вказала, що такі не застосовуватимуться, але точної впевненості не має.

18 лютого 2022 року ГУ ДМС в Одеській області прийнято наказ № 33 «Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

18 квітня 2022 року ГУ ДМС в Одеській області прийнято наказ № 74 «Щодо продовження строку розгляду заяви для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

22 червня 2022 року з позивачкою було проведено додаткову співбесіду під час якої отримано наступну інформацію: на території Таджикистану функціонують мечеті, але позивачка їх не відвідувала, близькі родичі позивачки, які залишилися проживати на території Таджикистану сповідують ісламську релігію, під час проживання на території Таджикистану кримінальних переслідувань позивачка не зазнавала; основною причиною через яку позивач не бажає повертатися на територію Таджикистану хустка, яку їй забороняють носити і весь час нагодують про необхідність її зняття у публічних місцях.

06 липня 2022 року з позивачкою було проведено додаткову співбесіду під час якої отримано зокрема наступну інформацію: заходів релігійного примусу під час проживання в Таджикистані позивач не зазнавала, у порушенні соціальних або моральних норм не звинувачували, у соціальних мережах релігійні дописи не публікує та не здійснює поширення ісламської літератури чи брошур, будь-яких допитів по відношенню до рідних позивача на території Таджикистану не проводять, за час проживання в країні громадянської належності позивач не займалася активістською або громадянською діяльністю. Також позивач повідомила, що не перебувала у складі спеціалізованих ісламських релігійних груп, які б були опозиційними до влади Таджикистану.

Також судом з матеріалів особової справи позивача встановлено, що 08 квітня 2018 року позивач вибула за межі країни громадянської належності авіасполученням Худжанд (Таджикистан) Москва (РФ), легально, на підставі паспортного документа гр. Таджикистану серії НОМЕР_1 . На території РФ позивач перебувала транзитом протягом доби та 10 квітня 2018 року залізничним транспортом перетнула державний кордон України через пункт пропуску «Конотоп». З 09 липня 2018 року ОСОБА_7 до 07.02.2022 року перебувала в Україні нелегально.

Під час вивчення поданої заяви міграційним органом направлялися додаткові запити до державних органів України та досліджувалися дані щодо країни громадянської належності позивачки.

07 лютого 2022 року відносно позивача міграційним органом складено протокол та постанову за ч. 1 ст. 203 КУпАП за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме проживання без документів на право проживання в Україні з 09.07.2018 року.

08 лютого 2022 року ОСОБА_7 сплатила штраф за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП.

На підставі вищевикладеного, суд погоджується із доводами відповідача, що наявні матеріали особової справи позивача не свідчать про наявність будь-якого елементу переслідувань, утисків або дискримінації по відношенню до неї за конвенційними ознаками визначення статусу біженця на період її проживання на території країни громадянського належності, заявниця має та продовжує мати можливість належного та безперешкодного проживання на Батьківщині. Зокрема, за результатами аналізу та співставлення тверджень заявниці з актуальною та релевантною інформацією за країною походження спостерігається можливість безперешкодного дотримання нею канонів ісламського віросповідання, елементів фактичних утисків або переслідувань за релігійною ознакою не виявлено, належність позивачки до груп ризику не відзначається.

Отже, суд робить висновок, що відмова у надані додаткового захисту позивачу є обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам чинного міграційного законодавства позаяк наявні в матеріалах справи докази не дозволяють сформувати будь-який інший висновок, у тому числі що позивача можуть переслідувати в країні громадянської належності за її віросповідання.

Додатково суд враховує, що значна тривалість проміжків часу між: виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 06 серпня 2020 року по справі № 420/3327/19.

Як встановлено судом позивачка покинула Таджикистан 08 квітня 2018 року і з 09 липня 2018 року по 07 лютого 2022 року проживала в Україні нелегально. Тобто, з огляду на вказані часові проміжки, у разі наявності підстав для отримання додаткового захисту позивач мали би звернутися із відповідною заявою в розумні строки після прибуття в Україну, натомість таке звернення відбулося лише після виявлення її нелегального перебування в Україні. Вказана обставина, на думку суду, додатково свідчить про відсутність об`єктивних підстав вважати, що позивач буде переслідуватися за ознакою віросповідання в Таджикистані, оскільки як за повідомлених самою ж позивачкою обставин, так і з огляду на час подання заяви про надання додаткового захисту, жодних ознак таких переслідувань судом не встановлено.

Суд зауважує, що при прямій і дійсній загрозі життю особи, яка претендує на статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, звернення без зволікань до міграційного органу є виправданим такою небезпекою. Тривалість проміжків часу між перетином кордону України та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

На підставі вищевикладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, оскільки такі є необґрунтованими та не підтверджені наявними в матеріалах справи доказами.

Частиною 1 ст.72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які наявні у справі щодо їх належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов не підлягає задоволенню.

Судові втрати розподілити відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: Державна міграційна служба України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470).

Суддя П.П. Марин