Ухвала

від 19.11.2024 по справі 420/3662/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 420/3662/23

адміністративне провадження № К/990/40057/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому заявлено вимоги Державній міграційній службі України, а саме:

- визнання протиправним та скасування рішення № 133-22 від 17 жовтня 2022 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року, відмолено у задоволенні позовних вимог.

17 жовтня 2024 року засобами поштового зв`язку позивач надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення у цій справі.

Предметом спору у цій справі є правомірність відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій, скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що висновки суду першої та апеляційної інстанції не відповідають обставинам справи, винесені з неправильним застосуванням норм матеріального, а саме статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", та порушенням норм процесуального права, а саме статей 90 та 242 КАС України, без врахування подібних правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 826/9204/18, від 04 листопада 2022 року у справі № 826/16066/18 та від 12 березня 2020 року у справі №520/7064/19.

Разом з цим скаржник в касаційній скарзі далі посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахуванні висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року у справі № 260/196/19, від 31 січня 2020 року у справі № 420/5193/18, від 30 серпня 2021 року у справі №520/11435/2020.

Верховний Суд зазначає, що відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.

Верховний Суд відхиляє твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, які викладені у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 826/9204/18, від 04 листопада 2022 року у справі № 826/16066/18 та від 12 березня 2020 року у справі №520/7064/19, стосовно застосування статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки у цих справах Верховний Суд не викладав висновків щодо застосування статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Також Суд відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі № 260/196/19, від 31 січня 2020 року у справі № 420/5193/18, від 30 серпня 2021 року у справі №520/11435/2020, позаяк аргументи скаржника зводяться лише до зазначення постанов Верховного Суду та вибіркове їх цитування, проте не зазначено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, сутність такого неправильного застосування та суперечливість такого застосування позиції Верховного Суду.

Отже, враховуючи вищевикладене, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень.

Заявник касаційної скарги також посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди порушили норми процесуального законодавства, що виражається у недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, що в свою чергу слугувало винесенню передчасних рішень.

Так, відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

За правилами частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

Наведений перелік підстав, за яких Верховний Суд може відкрити касаційне провадження у випадку порушення судами норм процесуального права є вичерпним, однак у касаційній скарзі скаржник не зазначив конкретний підпункт частини другої та/або частини третьої статті 353 КАС України, проте за змістом викладених доводів касаційної скарги вбачаєтсья, що скаржник оскаржує судові рішення на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.

Проте перевіркою Верховним Судом змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Отже, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження рішення судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, скаржником не викладені передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.

2. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

3. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

СуддяС.А. Уханенко