Постанова

від 03.10.2024 по справі 420/3662/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/3662/23

Перша інстанція суддя Марин П.П.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідачаЯковлєва О.В.,

суддівЄщенко О.В., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , що діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , що діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Державній міграційній службі України, а саме:

- визнання протиправним та скасування рішення № 133-22 від 17 жовтня 2022 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року відмолено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки інформації по країні походження позивача та посиланням позивача на історію переслідувань його родини за ознакою віросповідання, а як наслідок зроблено помилковий та передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Також, апелянт зазначає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права під час прийняття відзиву міграційного органу.

В свою чергу, відповідачем подано відзив на отриману апеляційну скаргу у якому зазначено, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, так як відсутні підстави для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, позивачем подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу в якому повторно обґрунтовано свої доводи про допущені міграційним органом та судом першої інстанції порушення.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Таджикистану.

Так, 18 жовтня 2006 року ОСОБА_1 одружилася з ОСОБА_4 та у шлюбі мають 4-х дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 .

При цьому, 07 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В свою чергу, 07 лютого 2022 року ОСОБА_1 видана довідка про звернення за захистом в Україні, строк дії якої продовжувався неодноразово (а.с. 10).

Між тим, 19 серпня 2022 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області погоджено та затверджено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В свою чергу, 17 жовтня 2022 року Державною міграційною службою України прийнято рішення № 133-22, яким відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, 21 листопада 2022 року ГУ ДМС в Одеській області сформувало повідомлення № 1115 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке вручено позивачу 17 лютого 2023 року (а.с. 8).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.

За наслідком з`ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, так як відсутні підстави вважати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, регулюється ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту,- особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

При цьому, Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 (далі Правила № 649).

Згідно п. 6.1 Правил № 649, у разі надходження до Державної міграційної служби України особової справи заявника та письмового висновку територіального органу ДМС протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно п. 6.5 Правил № 649, за результатами здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 цього розділу, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку територіального органу ДМС, який розглядав заяву, ДМС приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) (додаток 23). Строк прийняття зазначеного рішення може бути продовжено наказом ДМС, але не більш як до трьох місяців.

Неповнолітні члени сім`ї, внесені в заяву-анкету особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (щодо визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, висловлена письмова згода заявника в анкеті чи в заяві), зазначаються у рішенні про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як такі, що отримали захист в Україні.

У лівій частині першого аркуша рішення передбачається місце для фотокартки заявника або відцифрованого зображення його обличчя, яке може виконуватися способом принтерного друку.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Таджикистан, яка легально, залізничним транспортом, 10 квітня 2018 року перетнула кордон України.

При цьому, починаючи з 09 липня 2018 року ОСОБА_1 знаходилась в Україні нелегально та за міжнародним захистом до міграційного органу звернулась лише 07 лютого 2022 року, шляхом подання відповідної заяви у встановленому ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» порядку.

В свою чергу, як вбачається з наданої ОСОБА_1 інформації до міграційного органу, вона та її неповнолітні діти не можуть та не бажають користуватися захистом своєї країни через наявність побоювань щодо можливих переслідувань їхньої родини органами державної влади за ознакою віросповідання (іслам) в країні походження.

В свою чергу, міграційним органом встановлено відсутність умов для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відсутні.

Між тим, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В даному випадку, для надання іноземцю статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка доводам клопотання шукача притулку, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні його походження.

Тобто, самі лише посилання на загальну ситуацію щодо стану дотримання прав людини в певній країні не можуть слугувати єдиною підставою для формування безпомилкового висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності позивачу буде загрожувати індивідуальна серйозна небезпека у вигляді переслідування, тортур, нелюдського або принизливого поводження чи покарання.

В свою чергу, щодо доводів заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, колегія суддів зазначає, що заява позивача міститись лише загальну інформацію про переслідування органами внутрішніх справ Республіки Таджикистан чоловіка ОСОБА_4 та самого позивача через сповідування ними ісламу.

Крім того, позивач зазначає, що органи внутрішніх справ забороняли їй носити платок, як обов`язковий елемент жіночого одягу в релігії іслам.

З іншого боку, будь-яких доказів, з яких можливо встановити факт реального переслідування позивача чи його родини, або застосування до позивача впливу та накладення будь-яких санкцій за сповідання ісламу чи носіння відповідних елементів одягу, позивачем не надано до міграційного органу та суду.

Між тим, як встановлено міграційним органом, ОСОБА_1 сповідує іслам сунітського напряму, який одночасно сповідує переважна більшість населення Республіки Таджикистан.

Тобто, сам факт сповідування позивачем релігії, яку одночасно з ним сповідує переважна більшість населення Республіки Таджикистан, на переконання колегії суддів, не може свідчити про наявність очевидної дискримінації чи загрози для позивача.

З іншого боку, як зазначено позивачем у співбесіді від 18 лютого 2022 року, позивач не переслідувався за ознаками віросповідання та єдиною причиною, яка заважає позивачу повернутись до країни походження є заборона носіння хусток.

В свою чергу, колегія суддів враховує, що з країни громадської належності позивач виїхав вільно, а тому колегія суддів зазначає про дотримання Республікою Таджикистан права позивача на вільне пересування та вважає необґрунтованими його доводи про переслідування правоохоронними органами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що повідомленні в апеляційній скарзі обставини кримінального переслідування ОСОБА_4 в Республіці Таджикистан за його релігійні переконання, також не підтверджено відповідними доказами.

При цьому, судовими рішеннями, які набрали законної сили в адміністративній справі № 420/3663/23, підтверджено правомірність рішення ДМС України, яким відмовлено у визнанні ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також, матеріали справи не містять інформації про легалізацію ОСОБА_4 свого перебування в Україні.

В свою чергу, окремих обставин щодо переслідування спільних дітей позивача та ОСОБА_4 судом не встановлено.

Враховуючи вище, колегія суддів вважає, що сама лише повідомлена позивачем інформація про впровадження в Республіці Таджикистан обмежень щодо публічного здійснення окремих релігійних обрядів, за умови легального функціонування культових організацій, що сповідують релігію позивача, не є достатньою підставою для визнання позивача біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

Між тим, важливою обставиною даної справи є той факт, що з дня прибуття позивача в Україну до дня звернення до міграційного органу минуло більше 3 років, а тому колегія суддів вважає, що по прибуттю позивач не ставив перед собою мети отримати міжнародний захист в Україні та відповідним зверненням до міграційного органу бажав легалізувати своє знаходження в Україні.

З іншого боку, колегія суддів не приймає доводів апеляційної скарги про те, що міграційним органом, всупереч вимогам п. 2 ч. 4 ст. 162 КАС України, не долучено до відзиву на позовну заяву документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи, оскільки таким доказом є наданий до суду першої інстанції фіскальний чек (а.с. 37).

Крім того, колегія суддів не приймає доводів апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутня копія оскаржуваного рішення та судом першої інстанції не досліджувався зміст оскаржуваного рішення міграційного рішення, так як в матеріалах даної судової справи наявна копія особової справи позивача № 2022ОD0027, з копією оскаржуваного рішення від 17 жовтня 2022 року (а.с. 47).

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , що діє в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач О.В. ЯковлєвСудді О.В. Єщенко А.В. Крусян