Постанова

від 18.10.2023 по справі 420/18750/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/18750/22

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваля М.П.,

суддів Турецької І.О.,

Зуєвої Л.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Департаменту захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2023 року, прийняте у складі суду судді Вовченко О.А. в місті Одеса, по справі за позовом заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) до Департаменту захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2022 року заступник керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Департаменту захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації, яка полягає у не затвердженні проекту землеустрою з організації та встановлення меж гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Озеро Соляне», а також у не внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про межі території гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Озеро Соляне»;

- зобов`язати Департамент захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації затвердити проект землеустрою з організації та встановлення меж гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Озеро Соляне», а також внести до Державного земельного кадастру відомості про межі території гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Озеро Соляне».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2023 року адміністративний позов заступника керівника Херсонської обласної прокуратури задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації щодо не затвердження проекту землеустрою з організації та встановлення меж гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Озеро Соляне». Зобов`язано Департамент захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації затвердити проект землеустрою з організації та встановлення меж гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Озеро Соляне». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Департамент захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення суду прийняте з неправильним встановленням обставин у справі та з неправильним застосуванням норм права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що у апелянта відсутні обов`язок та можливість розглянути проект землеустрою з організації та встановлення меж гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Озеро Соляне» та прийняти відповідне рішення, оскільки апелянт не є замовником проекту землеустрою з організації та встановлення меж гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Озеро Соляне», у апелянта відсутні будь-які права та обов`язки за Договором №27 від 09.07.2018 р. та, в силу ч. 3 ст. 186 ЗК України, апелянт не має права затверджувати вищенаведений проект землеустрою. Апелянт наголошує, що Департамент екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації станом на момент розгляду судом першої інстанції даної справи є діючою юридичною особою, а отже прийняття судом першої інстанції рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки Департаменту екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації без залучення цієї юридичної особи до участі у справі є окремою підставою для скасування рішення. Крім того, апелянт посилається на пропуск прокурором строку звернення до суду та відсутність у межах даної справи підстав для представництва інтересів держави.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Розпорядженням голови Херсонської обласної державної адміністрації від 30.05.2018 №439 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території гідрологічного заказника», розглянувши клопотання Департаменту екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Озеро Соляне», враховуючи рішення комісії з питань регулювання земельних відносин (протокол №57 засідання від 11 травня 2018 року), утвореної розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 12 березня 2016 року №179, рішення Херсонської обласної ради від 16 березня 2018 року №741 «Про Переліки першочергових природоохоронних заходів для фінансування з обласного Фонду охорони навколишнього природного середовища у 2018 році», надано Департаменту екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 38697264) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Озеро Соляне» площею 120,0 га (землі оздоровчого призначення), розташованого на території Голопристанського району.

09.07.2018 між Департаментом екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації (замовник) та приватним підприємством "Левас" (виконавець) укладено договір №27 про надання послуги з розробки проекту землеустрою (а.с.13-18), відповідно до п.1.1 якого за завданням замовника виконавець у 2018 році надає замовнику послугу з розробки проекту землеустрою, а саме код за ДК 021:2015-79421200-3 послуги з розробки проектів, крім будівельних "Розробка проекту землеустрою з організації та встановлення меж гідрологічного заказника загальнодержавного значення "Озеро Соляне" (послуга), відповідно до Переліку першочергових природоохоронних заходів на 2018 рік для фінансування з обласного Фонду охорони навколишнього природного середовища за рахунок планових надходжень у 2018 році, затвердженого рішенням Херсонської обласної ради від 16.03.2018 №741.

В якості Додатка 1 до Договору сторонами складено та підписано Технічне завдання на надання послуги з розробки проекту землеустрою (а.с.15), умовами якого визначено строки, мету, основні етапи виконання послуги та перелік технічної документації, зокрема що основні етапи виконання послуги: І етап - підготовчі роботі, польові топографо-геодезичні роботи, камеральні роботи та розробка проекту землеустрою, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), закріплення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), закріплення меж земельної ділянки в натурі межовими знаками, передача межових знаків за актом прийомки-передачі на зберігання, виготовлення проекту землеустрою; ІІ етап - погодження відповідно до статті 186 Земельного кодексу України проекту землеустрою. За результатами надання послуги виконавець надає замовнику акт приймання-передачі послуги у 2-х примірниках; проект землеустрою, погоджений відповідно до статті 186 Земельного кодексу України, в 4 примірниках; електронний документ, що містить відомості про результати робіт із землеустрою, які підлягають внесенню до Державного земельного кадастру; копії документів, завірені Виконавцем, що підтверджують надання проекту землеустрою для проведення державної експертизи землевпорядної документації та сплату коштів за проведення державної експертизи проекту землеустрою.

20.12.2018 на підставі платіжного доручення №14 Департаментом екології та природних ресурсів на розрахунковий рахунок ПП "Левас" перераховано 63706,23 грн. із призначенням платежу - за послуги з розробки проекту землеустрою гідрологічного заказника "Озеро Соляне", акт №010072 від 20.12.2018, договір №27 від 09.07.2018 (а.с.20).

Як вбачається з матеріалів справи а також встановлено Господарським судом Херсонської області у рішенні від 02.12.2021 у справі №923/610/21, яке залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2022, відповідачем у встановлений договором строк було надано обумовлену договором послугу, а саме розроблено проект землеустрою з організації та встановлення меж гідрологічного заказника загальнодержавного значення "Озеро Соляне" (а.с.87-126), про що сторонами підписано акт №ОУ-010072 здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с.19), відповідно до якого представники заявника та представники виконавця склали цей акт про те, що виконавцем були проведені такі роботи (надані такі послуги) по рахунку №СФ-000076 від 20.12.2018 «розробка проекту землеустрою з організації та встановлення меж гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Озеро Соляне»» та що сторони претензій одна до одної не мають.

Також, у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2022 у справі №923/610/21 судом встановлено, що: «Поряд з цим, як вбачається з листа Херсонської обласної прокуратури від 12.03.2021 №15/1-126вих-21, адресованого Департаменту екології та природних ресурсів, опрацюванням відкритих даних веб-порталу публічних закупівель "Прозорро" встановлено, що у 2018 році Департаментом екології і природних ресурсів проведено закупівлю послуг "Розроблення проектів землеустрою" за 12 лотами, в тому числі з предметом закупівлі "Розробка проекту землеустрою з організації та встановлення меж гідрологічного заказника загальнодержавного значення "Озеро Соляне".

Крім того, веб-портал "Прозорро" містить дані про підписання у грудні 2018 року актів здачі-приймання робіт, якими посвідчено виконання умов договору у повному обсязі. На підставі зазначених актів оприлюднені звіти про виконання договорів про закупівлю та здійснено повну оплату договорів».

Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури вважаючи те, що відповідачем протиправно не затверджено проект землеустрою з організації та встановлення меж гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Озеро Соляне», а також не внесено до Державного земельного кадастру відомості про межі території гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Озеро Соляне», звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором доведено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави, а відповідач на даний час є державним органом, відповідальним за встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, а тому є належним відповідачем. За висновками суду, враховуючи те, що відповідач є державним органом, відповідальним за встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, при цьому оскільки до суду не надано доказів на підтвердження того, що Департамент захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації є правонаступником прав та обов`язків Департаменту екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації, вимоги позивача підлягають задоволенню частково

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Щодо наявності правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області).

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, прокурор у визначених Законом випадках має право на представництво інтересів держави, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване, проте не на представництво інтересів суспільства в цілому.

Тобто, підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом, який, окрім іншого, визначає повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, зокрема, стосовно представництва прокурором інтересів держави в суді, є Закон України «Про прокуратуру».

Згідно частин першої, третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких повноважень обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Із наведених нормативних положень убачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Аналогічні висновки викладено зокрема у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2021 року у справі № 260/1831/20

Крім того колегія суддів зазначає, що згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 826/13768/16), за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

При цьому, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Аналогічні висновки викладено зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18.

Колегія суддів зазначає, що діяльність органу влади щодо планування території природно-заповідного фонду є об`єктом контролю у сфері захисту довкілля та природних ресурсів і такий контроль уповноважені здійснювати органи Державної екологічної інспекції України.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.12.2020 року у справах №809/807/17 та № 940/1703/18.

Наказом Державної екологічної інспекції України від 01.06.2021 №256 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з даним позовом) затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію Південного округу (Запорізька та Херсонська області» (далі також Положення №256), яким передбачено, що державна екологічна інспекція Південного округу (Запорізька та Херсонська області), (далі - Інспекція) є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується. Повноваження Інспекції поширюються на територію Автономної Республіки Крим, Запорізької та Херсонської областей, міста Севастополя, внутрішні морські води, територіальне море, виключну (морську) економічну зону України, континентальний шельф України та лимани. Основними завданнями Інспекції є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах відповідної території (п. 1, 3 розділу І).

Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про охорону земель, надр, зокрема щодо: збереження водно-болотних угідь; додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; установлення та використання водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також додержання режиму використання їх територій (пп.2 п.2 розділу ІІ Положення №256).

Інспекція звертається до суду із позовом щодо: визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища (п.6 розділу ІІ Положення №256).

20.02.2023 наказом Державної екологічної інспекції України №31 затверджено нове Положення про Державну екологічну інспекцію Південного округу (Запорізька та Херсонська області), яким однак передбачено такі ж функції Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області), що і вказані вище у Положенні №256.

Отже, Державна екологічна інспекція України та її територіальні органи, зокрема Державна екологічна інспекція Південного округу є уповноваженим органом щодо реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Колегією суддів встановлено, що звернення заступника керівника Херсонської окружної прокуратури в інтересах держави з даним позовом до суду зумовлено відсутністю реагування Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) за звернення Херсонської окружної прокуратури від 17.10.2022 №12-163вих-22 (а.с.24-25) щодо проведення перевірки додержання вимог природоохоронного та земельного законодавства у діяльності Департаменту захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної військової адміністрації під час розробки та затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, розташованих у Херсонській області.

Зокрема Державна екологічна інспекція Південного округу (Запорізька та Херсонська області) у листі від 03.11.2022 №2496/06/2-12/06/2-34 (а.с.26-27) зазначила, що «…Наразі відсутня можливість переглянути інформацію про наявність внесених відомостей до Публічної кадастрової карти про межі земельних ділянок та обмеження їх у використанні, тощо, у зв`язку з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 № 564 «Деякі питання ведення та функціонування Державного земельного кадастру в умовах воєнного стану».

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Таким чином, Державна екологічна інспекція Південного округу (Запорізька та Херсонська області) обізнана про необхідність захисту інтересів держави та має відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжила, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного уповноваженого органа.

Вищенаведені обставини в своїй сукупності дають підстави дійти висновку, що у межах даної справи прокурором належним чином обґрунтовано наявність правових підстав для представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу ((Запорізька та Херсонська області), чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.

Щодо доводів апелянта, що Департамент захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації не є належним відповідачем у справі, оскільки Департамент екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації є діючою юридичною особою.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, замовником розроблення проекту землеустрою був Департамент екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації, який розпорядженням голови Херсонської Обласної державної адміністрації від 24.10.2019 №715 (а.с.65-72) був припинений шляхом ліквідації з утворенням з 28.10.2019 Департаменту енергетики та екології Херсонської обласної державної адміністрації (без статусу юридичної особи публічного права) з визначенням такого Департаменту правонаступником повноважень Департаменту екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації.

В подальшому, розпорядженням голови Херсонської Обласної державної адміністрації від 08.10.2020 №782 (а.с.73-77) було ліквідовано Департамент енергетики та екології Херсонської обласної державної адміністрації без статусу юридичної особи публічного права та утворено Департамент захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації зі статусом юридичної особи публічного права, визначивши його відповідальним за реалізацію функцій з питань екології.

Розпорядженням голови Херсонської обласної державної адміністрації від 25.10.2021 №819 затверджено положення про Департамент захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації, відповідно до якого основним завданням Департаменту є зокрема організація охорони та використання природно-заповідного фонду та раціонального використання, відтворення і охорони біоресурсів; моніторинг довкілля та економіки природокористування (п.6). Департамент відповідно до визначених повноважень виконує функції: забезпечує погодження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмеження використання земель та їх режимоутворюючих об`єктів (у разі наявності територій чи об`єкті природо заповідного фонду місцевого значення) (пп.19 п.7.1). Департамент У сфері організації охорони та використання природно-заповідного фонду, раціонального використання, відтворення і охорони біоресурсів, моніторингу довкілля та економіки природокористування: затверджує положення про території та об`єкти природно-заповідного фонду місцевого значення; веде Державний кадастр територій та об`єктів природно-заповідного фонду області; забезпечує формування, збереження та використання екологічної мережі, а також водно-болотних угідь міжнародного значення, об`єктів Смарагдової мережі Європи та біосферних резерватів (пп. 1, 7, 13 п.7.2).

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 826/9815/18 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого: якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі відповідним розпорядчим актом його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб`єктам владних повноважень; якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень (повне правонаступництво).

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2023 року (справа № 1.380.2019.002355)

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що саме відповідач на даний час є державним органом, відповідальним за встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, а тому є належним відповідачем.

Щодо дотримання прокурором строку звернення до суду з позовною заявою.

Згідно вимог абз.2 ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, як вже було зазначено, листом Херсонської окружної прокуратури від 17.10.2022 №12-163вих-22 (а.с.24-25), орган прокуратури звернувся до Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) відносно проведення перевірки додержання вимог природоохоронного та земельного законодавства у діяльності Департаменту захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної військової адміністрації під час розробки та затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, розташованих у Херсонській області, проте листом від 03.11.2022 №2496/06/2-12/06/2-34 (а.с.26-27) Державна екологічна інспекція Південного округу (Запорізька та Херсонська області) фактично усунулась від виконання визначених законом функцій, зокрема через відсутність можливості переглянути інформацію про наявність внесених відомостей до Публічної кадастрової карти.

З огляду на вищезазначене, суд доходить висновку про те, що підстави для представництва інтересів держави у суді виникли у прокурора з того моменту, коли він дізнався про невжиття протягом розумного строку уповноваженим органом заходів щодо усунення виявленого у відповідних сферах порушення. У цій справі такі підстави виникли щонайскоріше з 03 листопада 2022 року, а позов надійшов до суду першої інстанції 22 грудня 2022 року, тому звернення прокурора здійснено у межах тримісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України. Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема у постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року (справа № 380/15396/22).

Щодо суті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Земельного кодексу України передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно з ч. 2 ст. 45 Земельного кодексу України порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об`єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам`ятки природи, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва. Заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об`єктів, що оголошуються заказниками чи пам`ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні (ст.9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів (ст. 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Згідно з ч. 3, 4 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами. Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним Кодексом України.

Відповідно до ст.5, ч.2 ст. 60, ч.2 ст.61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Особливій охороні підлягають природні території та об`єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ. Природні території та об`єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об`єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об`єктів, що визначаються законодавством України.

До складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

Частиною 6 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи захист від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь, ресурсозберігаючих заходів, у тому числі наукових досліджень з цих питань, ведення державного кадастру територій та об`єктів природно-заповідного фонду, лісорозведення на землях державної та комунальної форм власності, здійснення лісовпорядкування, викуп земельних ділянок приватної форми власності з метою ведення лісового господарства або створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про землеустрій» (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

При цьому з згідно з п. «в» ч. 2 ст. 25 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів є видом документації із землеустрою.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою: а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини; г) проведення науково-дослідних робіт; ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.

Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

Згідно з ч.1 ст. 26 Закону України «Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

На підставі ст. 13 Закону України «Про землеустрій» до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері землеустрою належать: а) забезпечення реалізації державної політики у галузі використання та охорони земель; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм щодо використання та охорони земель; в) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; г) координація здійснення землеустрою і державного контролю за використанням та охороною земель; ґ) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; д) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3, п.1 ст. 5, ч.1 ст.7 Закону України «Про екологічну мережу» екомережа - єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні; об`єкт екомережі - окрема складова частина екомережі, що має ознаки просторового об`єкта - певну площу, межі, характеристики тощо. До об`єктів екомережі відносяться території та об`єкти природно-заповідного фонду, водного фонду, лісового фонду, сільськогосподарські угіддя екстенсивного використання (пасовища, сіножаті) тощо. До складових структурних елементів екомережі включаються: а) території та об`єкти природно-заповідного фонду. Державне управління у сфері формування, збереження та використання екомережі здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Згідно з п. «а», «б» ст.14 Закону України «Про екологічну мережу» проектування екомережі передбачає: нанесення на планово-картографічні матеріали територій та об`єктів, включених до переліків екомережі; визначення територій, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну, історико-культурну цінність, встановлення передбачених законом обмежень на їх планування, забудову та інше використання;

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про екологічну мережу» передбачено, що контроль за формуванням, збереженням та використанням екомережі здійснюється органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст. 186 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів погоджуються в обов`язковому порядку територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та структурним підрозділом відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району - виконавчим органом відповідної міської ради у сфері містобудування та архітектури, а також органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини (щодо проектів, за якими здійснюється встановлення меж територій історико-культурного призначення), територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства (щодо проектів, за якими здійснюється встановлення меж територій лісогосподарського призначення), територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства (щодо проектів, за якими здійснюється встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронних зон), центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, земель оздоровчого, рекреаційного призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон), органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення). Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів затверджуються їх замовниками.

Згідно з ч.2 ст.20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Відповідно до ч. 5, 13 ст. 21, ч.2 ст. 28 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), іншої документації із землеустрою.

Органи державної влади (крім Верховної Ради України) та органи місцевого самоврядування у строк не пізніше п`яти робочих днів після прийняття рішень про затвердження документації із землеустрою і технічної документації з оцінки земель, яка згідно з цією статтею є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надають центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, відповідно до їх компетенції засвідчені копії вказаних рішень для внесення відповідної інформації до Державного земельного кадастру.

Державна реєстрація обмеження у використанні земель здійснюється на підставі заяви: власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності або особи, на користь якої встановлені обмеження, - щодо обмежень, які стосуються використання певної земельної ділянки; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, рішенням якого затверджена документація із землеустрою, яка є підставою для внесення відомостей про ці обмеження до Державного земельного кадастру, - щодо інших обмежень.

Отже, з викладеного вбачається, що Департамент екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації як замовник проекту землеустрою з організації та встановлення меж гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Озеро Соляне» після отримання погодженого проекту землеустрою був зобов`язаний прийняти рішення про його затвердження, однак допустив протиправну бездіяльність щодо такого затвердження.

Водночас, з огляду на те, що відбулось публічне правонаступництво в частині функцій щодо встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково шляхом

визнання протиправною бездіяльність Департаменту екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації щодо не затвердження проекту землеустрою з організації та встановлення меж гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Озеро Соляне» та зобов`язання Департаменту захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації затвердити проект землеустрою з організації та встановлення меж гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Озеро Соляне». При цьому, факт наявності розробленого проекту землеустрою з організації та встановлення меж гідрологічного заказника загальнодержавного значення "Озеро Соляне" підтверджується матеріалами справи (а.с.87-126), відповідно доводи апелянта про відсутність у нього зазначеного проекту землеустрою є неспроможними.

При цьому, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта, що судом першої інстанції прийняв рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки Департаменту екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації, оскільки резолютивна частина оскаржуваного рішення жодних вимог зобов`язального характеру стосовно вказаної юридичної особи не містить.

Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2023 року залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2023 року по справі за позовом заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області) до Департаменту захисту довкілля та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: І. О. Турецька

Суддя: Л. Є. Зуєва