КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 357/403/20 Головуючий у суді І інстанції Ярмола О.Я.
Провадження № 22-ц/824/12403/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 жовтня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2021 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» до ОСОБА_1 , товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євка Володимира Володимировича про визнання недійсним договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзис) та скасування запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно,
в с т а н о в и в:
У грудні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» (далі - ТОВ Агрофірма «Матюші») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (далі - ТДВ «Шамраївський цукровий завод»), державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євка В.В. (далі - державний реєстратор Євко В.В.) про визнання недійсним договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзис) та скасування запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно.
В обґрунтування позову зазначило, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 4,2392 га з кадастровим номером 3220483500:01:001:0033, що розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
19 червня 2014 року ОСОБА_2 уклала з ТОВ Агрофірма «Матюші» договір оренди землі № б/н, за яким передала в оренду позивачу вищевказану земельну ділянку строком на 10 років.
09 лютого 2015 року державний реєстратор Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Бурімська Н.І. прийняла рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 19206000, яким зареєстрував право оренди на земельну ділянку за товариством.
До лютого 2018 року позивач користувався земельною ділянкою у своїй господарській діяльності і належним чином сплачував відповідачу орендну плату.
Проте, починаючи з лютого 2018 року ОСОБА_2 вчиняла дії, спрямовані на позбавлення ТОВ Агрофірма «Матюші» права користування земельною ділянкою за договором оренди.
За скаргою, поданою ОСОБА_2 та іншими особами до Міністерства юстиції України 28 лютого 2018 року, наказом № 729/5 від 15 березня 2018 року було скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за позивачем.
02 березня 2018 року ОСОБА_2 уклала з ТДВ «Шамраївський цукровий завод» договір оренди № б/н цієї ж земельної ділянки та 15 березня 2018 року державний реєстратор КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Олійник О.П. здійснила державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за ТДВ «Шамраївський цукровий завод».
Позивач оскаржив до суду договір оренди землі від 02 березня 2018 року, однак 05 січня 2019 року ОСОБА_2 уклала з ТДВ «Шамраївський цукровий завод» договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) № б/н, згідно з яким відповідач фактично повторно отримав право використовувати земельну ділянку для здійснення сільськогосподарської діяльності.
07 березня 2019 року державний реєстратор Євко В.В. прийняв щодо земельної ділянки рішення про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ТДВ «Шамраївський цукровий завод», індексний номер 45855123, у зв`язку з чим до реєстру було внесено запис про інше речове право за № 30599422.
Позивач вважає, що оспорюваний договір укладений з порушенням норм законодавства та договору оренди, укладеного між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_2 , а державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) щодо земельної ділянки за ТДВ «Шамраївський цукровий завод» проведено з порушенням норм законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Ураховуючи подану заяву про зміну предмета позову, позивач остаточно просив суд:
- визнати недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) № б/н від 05 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 4,2392 га з кадастровим номером 3220483500:01:001:0033, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) ТОВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 4,2392 га з кадастровим номером 3220483500:01:001:0033, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1498921032204), номер запису про інше речове право: 30599422, дата, час державної реєстрації: 05 березня 2019 року 13:15:16, і припинити право користування ТОВ «Шамраївський цукровий завод» земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) площею 4,2392 га з кадастровим номером 3220483500:01:001:0033, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області;
- стягнути солідарно з відповідачів на його користь понесені судові витрати.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 лютого 2020 року відкрито провадження у справі та зупинено його до залучення до участі у справі правонаступника відповідача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2020 року провадження у справі закрито у зв`язку з тим, що смерть відповідача ОСОБА_2 настала до звернення ТОВ Агрофірма «Матюші» до суду з даним позовом.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду від 06 травня 2020 року скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2020 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_2 - її спадкоємця ОСОБА_1 .
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Тетерю С.І. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив зупинити апеляційне провадження до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 357/6114/20, скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги та змінити розподіл судових витрат.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Вказував, що скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ТОВ Агрофірма «Матюші» на земельну ділянку не призвело до припинення самого права оренди, що виникло у товариства на підставі договору оренди землі після його державної реєстрації. Суд не врахував, що відсутність у державному реєстрі права оренди на земельну ділянку не позбавляє орендаря права оспорювати договір, укладений власником земельної ділянки з іншим її користувачем. Також суд не надав оцінки доводам позивача про необхідність скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) за відповідачем не тільки як похідної вимоги, а у зв`язку з допущенням державним реєстратором порушення норм у сфері державної реєстрації. Крім того, дійшовши висновку, що чинність наказу Міністерства юстиції України № 729/5 від 15 березня 2018 року впливає на задоволення позовних вимог ТОВ Агрофірма «Матюші» у цій справі, суд був зобов`язаний зупинити провадження на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 357/6114/20, у межах якої оскаржується даний наказ.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ Агрофірма «Матюші» задоволено частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2021 року скасовано. Провадження у справі в частині позову до ОСОБА_2 закрито, оскільки позов пред`явлено до особи, яка на час його подання померла. Провадження у справі в частині позову до ТДВ «Шамраївський цукровий завод», державного реєстратора Євка В.В. закрито у зв`язку з тим, що спір між цими сторонами не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постановою Верховного Суду від 21 червня 2023 року касаційну скаргу ТОВ Агрофірма «Матюші» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції не повинен був відкривати провадження у справі за позовом ТОВ Агрофірма «Матюші», яке звернулося до суду з позовом до померлої особи. Оскільки процесуальний закон не передбачає судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог статті 25 ЦК України припинена, провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 підлягало закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. На вказані процесуальні норми суд першої інстанції уваги не звернув і переглянув справу по суті.
Разом з тим, Верховний Суд вважав, що незважаючи на те, що суд першої інстанції порушив вказані норми процесуального права під час розгляду цієї справи, оскаржуване судове рішення у цій справі, з урахуванням певних виключних обставин справи та конкретних дій суду, не підлягає скасуванню із закриттям провадження, оскільки скасування ухваленого у справі рішення за 2021 рік, провадження в якій було відкрито у 2019 році, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки безумовно вплине на застосування позовної давності та порушення гарантованого статтею 6 Конвенції права на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку й не буде відповідати ефективності цивільного судочинства, завданням цивільного судочинства та принципу пропорційності у цивільному судочинстві (статті 2, 11 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
З врахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду, колегія суддів не оцінює порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині розгляду даної справи із залученням правонаступника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Кравець О.І. підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити її вимоги.
Інші особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були сповіщені судовими повістками-повідомленнями на зазначені ними адреси, у т.ч. зазначені ними адреси електронної пошти із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази.
Відповідач ТДВ «Шамраївський цукровий завод» був сповіщений шляхом направлення судової повістки на електронну адресу представника - адвоката Козачкова В.Л., яка була ним зазначена для направлення кореспонденції у його письмових поясненнях (т. 2, а.с. 8, 214-215).
Відповідач ОСОБА_1 була сповіщена шляхом направлення судової повістки на електронну адресу її представника - адвоката Овчаренка Д.К. (т. 2, а.с. 16, 214-215).
Державний реєстратор Євко В.В. був сповіщений шляхом направлення судової повістки на електронну адресу його представника - адвоката Василенко Н.С., яку вона зазначила у відзиві на позовну заяву (т. 1, а.с. 232, т. 2, а.с. 214-215).
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.
Відповідно до частини першої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 суд виходив із того, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.
З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20 січня 2011 року у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги частин дев`ятої, одинадцятої статті 128, частини п`ятої статті 130, статті 131, частини другої статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення відповідачів належним, а їх неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі державного акту від 21 грудня 2006 року була власником земельної ділянки площею 4,2392 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3220483500:01:001:0033, розташованої у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (т. 1, а.с. 9-11).
19 червня 2014 року ОСОБА_2 уклала з ТОВ Агрофірма «Матюші» договір оренди землі № б/н, згідно з яким передала в оренду позивачу вказану земельну ділянку строком на 10 років (т. 1, а.с. 8).
09 лютого 2015 року державний реєстратор Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Бурімська М. І. прийняла рішення про державну реєстрацію прав, індексний номер 19206000, про реєстрацію права оренди на земельну ділянку за позивачем (т. 1, а.с. 15).
15 березня 2018 року наказом Міністерства юстиції України № 729/5, виданим на підставі колективної скарги громадян, зокрема ОСОБА_2 , було скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за позивачем (т. 1, а.с. 27).
Скасування державної реєстрації іншого речового права, а саме права оренди земельної ділянки площею 4,2392 га з кадастровим номером 3220483500:01:001:0033 за ТОВ Агрофірма «Матюші» відбулося 15 березня 2018 року 19:51:38 державним реєстратором Департаментом державної реєстрації Міністерства юстиції України, м. Київ, індексний номер 40138232 (т. 1, а.с. 40 зворот).
02 березня 2018 року ОСОБА_2 уклала з ТОВ «Шамраївський цукровий завод» договір оренди землі, відповідно до якого передала в оренду земельну ділянку (т. 1, а.с. 28).
15 березня 2018 року державний реєстратор КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Олійник О.П. здійснила державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за ТДВ «Шамраївський цукровий завод» (т. 1, а.с. 40).
У липні 2018 року ТОВ Агрофірма «Матюші» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом про визнання недійсним договору оренди землі № б/н від 02 березня 2018 року, укладеного між ТДВ «Шамраївський цукровий завод» та ОСОБА_2 , скасування рішень про державну реєстрацію припинення права оренди на земельну ділянку та про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ТДВ «Шамраївський цукровий завод».
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, у справі № 357/8112/18 в задоволенні позову ТОВ Агрофірма «Матюші» було відмовлено.
05 січня 2019 року між ОСОБА_2 та ТДВ «Шамраївський цукровий завод» укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) № б/н, згідно з яким ТДВ «Шамраївський цукровий завод» отримало право використовувати спірну земельну ділянку для здійснення сільськогосподарської діяльності (т. 1, а.с. 36-37).
07 березня 2019 року державний реєстратор Євко В.В. прийняв рішення про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ТДВ «Шамраївський цукровий завод», індексний номер 45855123, у зв`язку з чим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про інше речове право за № 30599422 (т. 1, а.с. 38-39).
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2021 року у справі № 357/6114/20 позов ТОВ Агрофірма «Матюші» задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 729/5 від 15 березня 2018 року в частині розгляду та задоволення колективної скарги щодо рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, рішення № 19206000 від 09 лютого 2015 року, прийняте державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Бурімською Н.І., стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ТОВ Агрофірма «Матюші» судові витрати. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ Агрофірма «Матюші» задоволено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ТОВ Агрофірма «Матюші» задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 729/5 від 15 березня 2018 року, вирішено питання розподілу судових витрат. Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року касаційну скаргу ТОВ Агрофірма «Матюші» задоволено, а касаційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в частині відмови у стягненні з відповідачів понесених витрат на правничу допомогу скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення про стягнення судових витрат, а в іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року залишено без змін.
Щодо позовних вимог про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації, припинення права користування земельною ділянкою
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що скасувавши рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди позивача, держава офіційно не визнає і не підтверджує факт набуття позивачем права оренди на спірну земельну ділянку, оскільки ці відомості були виключені з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Доводи сторони позивача в частині незаконності наказу № 729/5, з огляду на його оскарження в судовому порядку, суд не взяв до уваги, оскільки на момент розгляду справи цей наказ був чинним, рішення про його скасування не надано. Суд дійшов висновку, що хоча реєстрація договору оренди між ОСОБА_2 та ТДВ «Шамраєвський цукровий завод» не була скасована, договір не розірваний, строк дії не закінчився і одночасно було зареєстровано між тими ж самими сторонами спірний договір, проте це не порушує права позивача, реєстрація права оренди якого скасована, і який не є стороною спірного договору.
Колегія суддів перевірила та не погодилась з такими висновками місцевого суду, врахувавши наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Однією з таких підстав відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України є договори та інші правочини.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Питання укладення договору, його форми та визначення моменту укладення передбачені у загальній частині ЦК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 19 червня 2014 року) договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У частинах першій, четвертій статті 639 ЦК України вказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
У частинах першій та другій статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються ЦК України, ЗК України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина перша статті 792 ЦК України).
Згідно зі статтями 1, 13 Закону України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У частині першій статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції на момент укладення договорів оренди від 19 червня 2014 року та від 05 січня 2019 року) було визначено таку форму договору оренди, а саме: договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально.
05 грудня 2019 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року (далі - Закон № 340-IX), частину першу статті 14 Закону України «Про оренду землі» викладено в іншій редакції: договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
Істотними умовами договору оренди землі відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції на момент укладення договору оренди від 19 червня 2014 року) були: 1) об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) строк дії договору оренди; 3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; 4) умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; 5) умови збереження стану об`єкта оренди; 6) умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; 7) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; 8) існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; 9) визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; 10) відповідальність сторін; 11) умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону було підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
За згодою сторін у договорі оренди землі могли бути зазначені інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов`язань сторін, порядок страхування об`єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об`єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.
Істотними умовами договору оренди землі відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції на момент укладення оспорюваного договору оренди від 05 січня 2019 року) були: 1) об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) строк дії договору оренди; 3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі могли зазначатися інші умови.
05 грудня 2019 року Законом № 340-IX абзац третій частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» доповнено умовою про дату укладання договору оренди.
Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (частина перша статті 19 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладення договорів оренди).
05 грудня 2019 року Законом № 340-IX частину першу статті 19 Закону України «Про оренду землі» доповнено вимогою, що дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення.
Можна зробити висновок, що на законодавчому рівні встановлені чіткі і однозначні вимоги щодо форми і змісту договору оренди землі.
На час укладення договору оренди стаття 6 Закону України «Про оренду землі» передбачала, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди від 19 червня 2014 року) передача об`єкта оренди орендарю здійснювалася орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.
Стаття 17 Закону України «Про оренду землі» (у редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 191-VIII) передбачає, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
05 грудня 2019 року Законом № 340-IX частину першу статті 19 Закону України «Про оренду землі» доповнено нормою про те, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) зазначено, що оскільки моменти укладення договору оренди землі та набрання ним чинності збігалися, то моментом укладення договору оренди землі на час дії частини третьої статті 640 ЦК України (до 01 січня 2013 року), вважалася саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили в договорі іншого релевантного вирішення спорів щодо договору оренди землі, укладеного до 01 січня 2013 року.
У частині третій статті 640 ЦК України в редакції Закону № 1878-VI від 11 лютого 2010 року, що діє з 01 січня 2013 року, визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Разом із цим у частині п`ятій статті 6 Закону України «Про оренду землі» (доповнено на підставі Закону від 11 лютого 2010 року № 1878-VI) визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Тобто з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки.
Отже, договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України та статті 15 Закону України «Про оренду землі».
З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.
Зареєстроване право оренди землі є речовим правом.
Згідно з положеннями статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22), Велика Палата відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 у частині того, що виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.,
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вказаний висновок стосується чинності договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, тобто після зміни законодавчого регулювання: виключення із Закону України «Про оренду землі» вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди та вказівки на необхідність реєстрації права оренди і виключення з тексту цього Закону посилання на укладеність правочину з дня його державної реєстрації.
19 червня 2014 року між ТОВ «Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, пунктом 37 якого визначено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Речове право на спірну земельну ділянку за позивачем на підставі договору оренди землі від 19 червня 2014 року, укладеного між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_2 , зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області від 09 лютого 2015 року, індексний номер 19206000.
Вказане рішення державного реєстратора скасовано наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 як таке, що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства. Відомості про скасування державної реєстрації права оренди вказаної земельної ділянки внесено до Реєстру в той же день - 15 березня 2018 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ Агрофірма «Матюші» задоволено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ТОВ Агрофірма «Матюші» задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 729/5 від 15 березня 2018 року.
Постановою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в цій частині було залишено без змін.
Внаслідок визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 право оренди позивача за договором оренди землі від 19 червня 2014 року є дійсним з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права оренди позивача на спірну земельну ділянку, оскільки скасування наказу відновило дію державної реєстрації цього права.
З огляду на вищевказане, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідачів з посиланням на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року у справі № 357/8112/18 про відмову у задоволенні позову ТОВ Агрофірма «Матюші» про визнання недійсним договору оренди від 02 березня 2018 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, оскільки висновки судів в іншій справі були обґрунтовані дійсністю наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5, який в подальшому був визнаний незаконним і скасований.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) зроблено висновок щодо права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки на захист свого права, відповідно до якого, якщо під час дії першого договору оренди земельної ділянки був укладений другий договір з іншим орендарем і право останнього зареєстроване, то суд зможе захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте таку можливість первинний орендар матиме лише тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди.
За відсутності реєстрації права оренди первинного орендаря у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землі за договором оренди, укладеним у період дії первинного договору, підлягають задоволенню, якщо на час ухвалення рішення суду первинний орендар матиме чинне право оренди та зможе його зареєструвати.
У справі, яка переглядається, в позивача право оренди земельної ділянки закінчується 19 червня 2024 року, тобто термін дії договору на час розгляду справи судом не сплив. Власник земельної ділянки ОСОБА_2 та її правонаступник - ОСОБА_1 не заявляла вимог ані про розірвання договору оренди з позивачем, ані про визнання його недійсним. Відповідних судових рішень не надано, тому підстави для того, щоб вважати такий договір неукладеним, недійсним чи не чинним, відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Саме від задоволення вимог позивача (первинного орендаря) залежатиме подальша можливість законної реалізації його прав.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди оскаржуваний договір оренди може бути визнано недійсним.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції з метою забезпечення принципу правової визначеності, вважає за необхідне визнати недійсним оспорюваний договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) № б/н від 05 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , та ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 4,2392 га з кадастровим номером 3220483500:01:001:0033, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, оскільки він укладений під час дії раніше укладеного з позивачем іншого договору оренди цієї ж земельної ділянки, який у встановленому законом порядку недійсним, не чинним чи неукладеним не визнавався.
Оскільки зареєстроване право оренди землі є речовим правом, то і способи захисту такого права можуть бути такими, що притаманні речовим правам.
У відносинах оренди визнається право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування).
У статті 27 Закону України «Про оренду землі» як у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи у судах передбачалося, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про скасування реєстраційного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд апеляційної інстанцій виходить із того, що у зв`язку із тим, що оскаржуваний договір від 05 січня 2019 року № б/н є недійсним та у відповідності до частини першої статті 216 ЦК України у ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» не виникло право користування (емфітевзису) щодо спірної земельної ділянки за цим договором, а, отже, одночасно з визнанням цього договору недійсним підлягає скасуванню й державна реєстрація права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) щодо спірної земельної ділянки.
Відповідна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 357/386/20-ц (провадження 61-13940св21) та у справі № 357/14242/19 (провадження № 61-13919св21)
Отже, дане судове рішення є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Щодо позовних вимог до відповідача - державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Євка В.В.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо спірної земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що ці позовні вимоги є похідними від позовних вимог про визнання недійсним договору користування земельною ділянкою, в задоволенні яких було відмовлено.
Однак колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.
Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
У пункті 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 911/1681/18 (провадження № 12-295гс18) зазначено, що «спір про скасування рішення, запису щодо скасування права власності на об`єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав ТОВ «Аверс-Сіті» на спірний об`єкт нерухомості. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру».
Схожі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 695/500/17 (провадження № 14-60цс19), від 05 червня 2019 року у справі № 911/1580/18 (провадження № 12-53гс19).
У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 357/11231/18 (провадження № 61-4960св20) зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».
У справі, яка переглядається апеляційним судом, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи підтверджують, що спір у ТОВ «Агрофірма «Матюші» щодо скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно виник з ОСОБА_1 та ТОВ «Шамраївський цукровий завод», вимога щодо скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою є похідною від вирішення вимоги про визнання недійсним відповідного договору, на підставі якого зареєстровано таке право на спірну земельну ділянку за ТДВ «Шамраївський цукровий завод».
Натомість державний реєстратор є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позовних вимог до нього суду першої інстанції необхідно було відмовити саме із зазначеної підстави.
Тому колегія суддів погодилась із доводами представника державного реєстратора Євка В.В. - адвоката Василенко Н.С., викладеними у відзиві на позовну заяву (т. 1, а.с. 232-239), що державний реєстратор у цій справі не є належним відповідачем і в задоволенні позову до останнього слід відмовити саме з цих підстав.
З цих же підстав, суд апеляційної інстанції відхилив відповідні доводи апеляційної скарги ТОВ Агрофірма «Матюші».
Як вказав ЄСПЛ, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ТОВ Агрофірма «Матюші» до ОСОБА_1 , ТДВ «Шамраївський цукровий завод» та відмову у задоволенні позову ТОВ Агрофірма «Матюші» до державного реєстратора Євка В.В. з наведених вище підстав.
Щодо судових витрат по сплаті судового збору
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Відтак, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанцій, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).
Виходячи з наведеного, із ОСОБА_1 та ТДВ «Шамраївський цукровий завод» пропорційно до розміру задоволених позовних вимог стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені ТОВ Агрофірма «Матюші»у даній справі, а саме: 3 842,00 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви (т. 1, а.с. 7); 2 102,00 грн - за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції (т. 1, а.с. 97); 5 763,00 грн - за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції (т. 2, а.с. 134); 2 270,00 грн - за подання касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції (т. 2, а.с. 183); а всього з кожного із відповідачів на користь позивача підлягає стягненню по 6 988,50 грн сплаченого судового збору.
При цьому, на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року ТОВ Агрофірма «Матюші» необхідно було сплатити 2 270,00 грн судового збору (т. 1, а.с. 179), однак, усуваючи недоліки касаційної скарги, позивач сплатив 7 684,00 грн відповідно до платіжного доручення № 45529 від 19 жовтня 2021 року (т. 2, а.с. 183), а тому зайво сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5 414,00 грн слід повернути позивачу з Державного бюджету України на підставі пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» до ОСОБА_1 , товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» задовольнити.
Визнати недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) № б/н від 05 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , та товариством з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 4,2392 га з кадастровим номером 3220483500:01:001:0033, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 4,2392 га з кадастровим номером 3220483500:01:001:0033, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1498921032204), номер запису про інше речове право: 30599422, дата, час державної реєстрації: 05 березня 2019 року 13:15:16, і припинити право користування товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) площею 4,2392 га з кадастровим номером 3220483500:01:001:0033, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євка Володимира Володимировича відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 та товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» на користь товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» по 6 988,50 грн сплаченого судового збору з кожного.
Повернути товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші»з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5 414,00 грн, що внесений відповідно до платіжного доручення № 45529 від 19 жовтня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2023 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.О. Писана
Д.О. Таргоній
Суд | Київський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 11.10.2023 |
Оприлюднено | 20.10.2023 |
Номер документу | 114269922 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: |
Цивільне
Київський апеляційний суд
Голуб Світлана Анатоліївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні