Рішення

від 09.08.2023 по справі 183/5705/22

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/5705/22

№ 2/183/1079/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2023 року місто Новомосковськ Дніпропетровської області

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Дубовенко І.Г., за участю секретаря судового засідання - Петрієнко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетрвської областіу в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедрий Світ НК», треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Приватний виконавець Сивокозов Олександр Миколайович, ОСОБА_6 , про визнання правочинів недійсними та скасування державної реєстрації права власності,

за участю: представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Куценка О.М.,

представника відповідача ТОВ «Щедрий світ НК» - адвоката Беззубкіна С.М., -

в с т а н о в и в :

09 вересня 2022 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , підписана представником позивача адвокатом Донець С.О. до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедрий Світ НК», в якому позивач просить:

- визнати недійсним правочин щодо передачі майна до статутного капіталу ТОВ «Щедрий Світ НК» ОСОБА_3 , який оформлено у вигляді протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Щедрий Світ НК» № 001 від 26 листопада 2021 року та нотаріально посвідченого акту приймання передачі вкладу до статутного капіталу ТОВ «Щедрий Світ НК» від 01 грудня 2021 року земельної ділянки, кадастровий номер 1223281500:02:231:0006, площею 0,3976 га з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості;

- визнати недійсним правочин щодо передачі майна до статутного капіталу ТОВ «Щедрий Світ НК» ОСОБА_3 , який оформлено у вигляді протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Щедрий Світ НК» № 001 від 26 листопада 2021 року та нотаріально посвідченого акту приймання передачі вкладу до статутного капіталу ТОВ «Щедрий Світ НК» від 01 грудня 2021 року комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначив, що рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська у справі № 205/7279/21 від 23 червня 2022 року, яке набрало законної сили 29 липня 2022 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 105479.59 доларів США; а також судові витрати зі сплати розміру судового збору в розмірі 11350 грн, та на професійну правову допомогу в розмірі 2000 доларів США. Рішення звернуто до виконання, однак у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_2 коштів та/або майна, на яке можливо було б звернути стягнення - рішення не виконане. Вищезазначеним судовим рішенням Ленінського р/с м.Дніпропетровська встановлено, що сума боргу в розмірі 105479,59 доларів США виникла у ОСОБА_2 перед позивачем в результаті порушення ним зобов`язань за договором позики від 15.09.2020 року, оформленим розпискою. Враховуючи, що у ОСОБА_2 боргові зобов`язання перед ОСОБА_1 виникли в період перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в шлюбі, які, як подружжя, були співвласниками спірного майна (набуття права власності за ОСОБА_3 на підставі відступлення права вимоги від 10.12.2020 року); крім того зловживаючи своїми процесуальними правами та обов`язками, з метою відчуження частки майна ОСОБА_2 , 26 листопада 2021 року ОСОБА_3 внесла до статутного капіталу ТОВ «Щедрий Світ НК» спірні об`єкти нерухомого майна, а 01 грудня 2021 року укладено відповідний акт приймання-передачі спірного майна під час якого ОСОБА_2 надано нотаріально посвідчену згоду на відчуження такого майна, яке є спільною власністю подружжя. А тому, на підставі вимог ст.ст. 202, 203, 215, 216, 234, 321, 328, 655 ЦК України - через те, що правочини щодо відчуження спірного майна є фраудаторними, просить позов задовольнити.

Представником відповідача ТОВ «Щедрий світ» поданий відзив на позов, у якому посилаючись на той факт, що позивач у справі був обізнаний про укладення оспорюваних правочинів, у зв`язку з чим позивачем була надана згода на скасування арешту з частини цього майна, а саме земельної ділянки; товариство під час укладання спірних правочинів діяло відповідно до діючого законодавства, а тому підстав для задоволення позову немає. Тому просять відмовити у задоволенні позову.

Представником відповідача ОСОБА_3 поданий відзив на позов, у якому він посилається на те, що дійсно рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська у справі № 205/7279/21 від 23 червня 2022 року, яке набрало законної сили 29 липня 2022 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 суму боргу. У зазначеній справі ОСОБА_3 була співвідповідачем, вказаним рішенням вимоги до ОСОБА_3 залишені без задоволення. Під час розгляду справи в суді в порядку забезпечення позову було накладено заборону на відчуження майна подружжя ОСОБА_3 , в тому числі і на земельну ділянку, кадастровий номер № 1223281500:02:231:0006, площею 0,3976 га. До ухвалення судового рішення за заявою ОСОБА_3 та з письмової згоди позивача про заміну заходу забезпечення позову, замість заборони на відчуження вказаної земельної ділянки була накладена заборона на відчуження транспортних засобів. Метою зняття заборони якраз слугував той факт, що після скасування заходів забезпечення позову ОСОБА_3 уклала оспорювані позивачем правочини з метою повернути йому частину боргу, що і було зроблено. Зазначені обставини підтверджуються переписками у месенджерах між представниками сторін. Після укладення оспорюваних позивачем правочинів - позивач отримав в рахунок погашення заборгованості за розпискою від 09 грудня 2020 року грошові кошти з урахуванням відсотків. А тому підстав для визнання правочинів фраудаторними - немає, просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 13 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 залишений без руху; ухвалою від 13 вересня 2022 року у задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовлено.

22 вересня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято та відкрите загальне позовне провадження, у справі призначене підготовче провадження.

Ухвалою суду від 08 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_3 про залучення третьої особи. 08 грудня 2022 року ухвалою суду відмовлено у прийнятті позовної заяви третьої особи приватного виконавця Сивокозова О.М. до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1

07 березня 2023 року підготовче провадження закрите, справу призначено до судового розгляду.

09 травня 2023 року відмовлено у об`єднанні цивільної справи за позовом приватного виконавця Сивокозова О.М. з цивільною справою за позовом ОСОБА_1 .

Позивач та/або його представник в судове засідання не з`явилися, представником позивача подано заяву про розгляд справи за його відсутності, подані письмові пояснення.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання в черговий раз не з`явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений судом, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав та з підстав, зазначених у відзиві просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача ТОВ «Щедрий Світ НК» позовні вимоги не визнав та з підстав, зазначених у відзиві просив відмовити у задоволенні позову.

Третя особа приватний виконавець Сивокозов О.М. в судовому засіданні вважав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з підстав зазначених у позові, в останнє судове засідання не з`явився.

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , кожний в окремості в судове засідання в черговий раз не з`явилися, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені судом, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши підстави позову та заяв, поданих учасниками справи, а також вивчивши сукупність доказів, поданих сторонами, суд приходить до наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська у справі № 205/7279/21 від 23 червня 2022 року, яке набрало законної сили 29 липня 2022 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 суму в розмірі 105479.59 доларів США за договором позики, оформленим розпискою від 15.09.2020 року; а також судові витрати зі сплати розміру судового збору в розмірі 11350 грн, та на професійну правову допомогу в розмірі 2000 доларів США. Рішення звернуто до виконання, однак у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_2 коштів та/або майна, на яке можливо було б звернути стягнення, рішення не виконане. З позовом про стягнення сум за розпискою ОСОБА_1 звернувся 25 серпня 2021 року, а ухвалою суду від 27.08.2021 в порядку забезпечення позову, крім іншого, був накладений арешт на земельну ділянку кадастровий номер 1223281500:02:231:0006.

Згідно протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Щедрий Світ НК» № 001 від 26 листопада 2021 року та нотаріально посвідченого акту приймання передачу вкладу до статутного капіталу ТОВ «Щедрий Світ НК» від 01 грудня 2021 року земельної ділянки, кадастровий номер 1223281500:02:231:0006, площею 0,3976 га з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості; та протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Щедрий Світ НК» № 001 від 26 листопада 2021 року та нотаріально посвідченого акту приймання передачу вкладу до статутного капіталу ТОВ «Щедрий Світ НК» від 01 грудня 2021 року комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 передала вказане нерухоме майно до статутного капіталу ТОВ «Щедрий Світ НК», про що ОСОБА_2 надав свою нотаріально засвідчену письмову згоду, тому як таке нерухоме майно було придбано подружжям за договором відступлення права вимоги 10 грудня 2020 року на ім`я ОСОБА_3 .

З рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська у справі № 205/7279/21 від 23 червня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 звертався до вказаного суду з позовом до подружжя ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, оформленим розпискою від 15.09.2020 року. В порядку забезпечення позову ухвалою цього ж суду від 27.08.2021 року накладено заборону на відчуження нерухомого майна, серед якого також і на земельну ділянку кадастровий номер 1223281500:02:231:0006.

Ухвалою цього ж суду від 09.11.2021 року у справі № 205/7279/21 замінено один із заходів забезпечення позову, а саме знято заборону на відчуження з земельної ділянки кадастровий номер 1223281500:02:231:0006. З ухвали суду вбачається, що позивач ОСОБА_1 не заперечував проти такого зняття заборони, про що надано відповідну заяву суду.

Крім іншого, вказаним рішенням суду від 23.06.2022 року встановлено, що позивачем не доведений факт отримання коштів за договором позики, оформленим розпискою від 15.09.2020 року в інтересах подружжя, через що у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 - було відмовлено. Також вказаним рішенням встановлено, що придбання на ім`я ОСОБА_3 спірного нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: комплекс та земельна ділянка кадастровий номер 1223281500:02:231:0006, площею 0,3976 га - не пов`язано з отриманням ОСОБА_2 коштів за розпискою, від 15.09.2020 року.

Зазначені обставини повністю підтверджуються матеріалами справи та визнаються учасниками, що беруть участь у справі.

Позивач, посилаючись на вимоги ст.ст. 60, 70 СК України, ст.ст. 202, 203, 215, 216, 234, 321, 328, 655 ЦК України - просить визнати правочини щодо відчуження вказаного нерухомого майна подружжям ОСОБА_3 - недійсними, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили вказані правочини на шкоду кредитору - ОСОБА_1 .. А саме тому що оспорювані правочини вчинені у період настання у відповідача ОСОБА_2 , зобов`язання з погашення заборгованості перед ОСОБА_1 за розпискою від 15.09.2020 року та у період перебування спору щодо стягнення заборгованості за вказаною розпискою в суді. Враховуючи, що вказане нерухоме майно належало на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_3 , тому як придбане в період шлюбу, то боржник ОСОБА_2 бажаючи уникнути стягнення з нього боргу разом з дружиною ОСОБА_3 вчинив оспорювані правочини по відчуженню такого майна.

Відповідно до вимог ст.ст 60-65, 69-70 СК України - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно із вимогами ст. 655 ЦК України - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, четверта статті 202 ЦК України). Отже, встановлення взаємопогоджених дій декількох осіб, які мають єдину мету, спрямовану на набуття, зміну або припинення певних цивільних прав чи виконання певних обов`язків, є ознаками вчинення єдиного правочину такими особами. Поведінка сторін має засвідчувати єдність їх волі до настання відповідних правових наслідків. Багатосторонні правочини можуть оформлюватися договорами у письмовій формі як єдиними письмовими документами або укладатися шляхом взаємного обміну листами (повідомленнями, телеграмами), прийняттям до виконання зобов`язань чи фактичним учиненням взаємнопогоджених дій, спрямованих на набуття певних прав (виконання певних обов`язків) його сторонами.

Згідно із частиною третьою статті 206 ЦК України правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону. Правове регулювання відповідно до статті 208 ЦК України щодо належного вчинення правочину між юридичними особами у письмовій формі є диспозитивним, воно не обмежує можливості укладення усного правочину між такими особами, а тільки обмежує способи доказування за частиною першою статті 218 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Сам по собі факт вчинення правочину щодо передачі майна до статутного капіталу товариства не є втручанням у майнову сферу боржника.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання «зловживання правом» передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) «використовувала / використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.3, 76.5).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Позивач визначив підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину його фіктивність та наявність у ньому ознак фраудаторного правочину, а також послався на порушення учасниками спірних правовідносин статей 3, 13, 215, 234 ЦК України.

Частинами першою, другою статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання договору недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає її зовнішньому прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (такі правові висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)).

Отже, при кваліфікації оспорюваного правочину як фіктивного судам необхідно встановити факт його вчинення для годиться (про людське око) обома сторонами, позаяк якщо одна зі сторін діяла лише для годиться, а інша намагалася досягти правового результату - такий правочин не можна визнати фіктивним.

Відповідно до частини першої статті 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Зазначена норма регулює відносини між кредитором і боржником, а не між кредитором та іншою особою, на яку боржником покладене виконання обов`язку останнього. Виконання обов`язку іншою особою розглядається як виконання обов`язку боржником. Відповідно до частини другої статті 528 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам. Тому як у разі виконання, так і в разі невиконання чи неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою правовідносини між кредитором й іншою особою не виникають, зокрема кредитор не вправі вимагати від іншої особи належного виконання обов`язку боржника.

Посилання представника ОСОБА_3 на те, що метою заміни заходів забезпечення позову, що перебував на розгляді в Ленінському районному суді м.Дніпропетровська, шляхом скасування заборони відчуження з земельної ділянки, яка є предметом спору у даному процесі, було направлено насамперед для того, щоб сплатити ОСОБА_1 кошти за борговим зобов`язанням, про що свідчить переписка між представниками сторін в цей період (роздруковані скрін-шоти), погодження ОСОБА_1 на зняття заборони відчуження з вказаної земельної ділянки (що вбачається з ухвали суду), тобто в судовому засіданні не знайшли підтвердження факти порушення принципів доброчесності, з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення за зобов`язаннями боржника.

Окрему увагу суд звертає на те, що станом на час укладення спірних правочинів лише існував спір в суді щодо стягнення коштів, рішення з цього приводу ще не ухвалювалося, а майно не перебувало під забороною.

Аналіз вищенаведеного переконує суд в тому, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 280-282 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Щедрий Світ НК», треті особи, що не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Приватний виконавець Сивокозов Олександр Миколайович, ОСОБА_6 , про визнання правочинів недійсними та скасування державної реєстрації права власності - відмовити.

Судові витрати з оплати судового збору покласти на ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г.Дубовенко