Рішення

від 05.11.2007 по справі 20-5/417

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-5/417

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

  справа №

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Вітмет”  (995034 м. Сімферополь, вул. Репіна, 122)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Глогасс” (99008 м. Севастополь, вул. Соловйова, 10)

про стягнення заборгованості в розмірі 184946,00  грн.

По зустрічному позову: Товариства з обмеженою відповідальністю „Глогасс” (99008 м. Севастополь, вул. Соловйова, 10)

До: Товариства з обмеженою відповідальністю „Вітмет”  (995034 м. Сімферополь, вул. Репіна, 122)

Про визнання договору недійсним

Суддя Євдокимов І.В.

Представники сторін:

Позивач (первісний) - Попович Ігор Ярославович, представник, довіреність № 23 від 29.01.07,       ТОВ "Вітмет";

Відповідач (первісний) - Сук Володимир Володимирович, представник, довіреність № 8 від 01.10.07,       ТОВ "Глогасс";

Суть спору:

Позивач, ТОВ „Вітмет”, звернувся в господарський суд з позовом до відповідача - ТОВ„Глогасс” про стягнення заборгованості  за договором № 706/1 від 07.06.2007 в розмірі 184946,00  грн.

В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, та просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 126426,00 грн., а також судові витрати, пов'язані з юридичними послугами в розмірі 9000,00 грн.

В ході розгляду справи  відповідач заявив зустрічний позов про визнання договору № 706/1 від 07.06.2007 недійсним.

В процесі розгляду справи відповідача доповнив позовні вимоги по зустрічному позову та просить стягнути з позивача збитки в розмірі 216226,00 грн., та моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.  

Позовні вимоги по зустрічної позовній заяві обґрунтовані тим, що вказаний договір не відповідає вимогам діючого законодавства України, з посиланням на ст. 227 Цивільного кодексу України.

          Представникам сторін  в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу  України.

  Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши представників сторін, суд, -

в с т а н о в и в:

07.06.2007 між позивачем  (Продавець) та відповідачем (Покупець) був укладений договір № 706/1.

Відповідно до п. 1.1  договору Продавець зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити путівки на відпочинок у ДОТ „Фотон” по вартості та на умовах вказаних у даному договорі.

Згідно з п. 2.1 договору ціна путівок, сума договору та графік заїздів визначається додатковою угодою № 1.

Відповідно до п. 4.1 договору оплата здійснюється з розмірі 100% від вартості реалізованих путівок не пізніш 10 календарних днів до заїзду. Оплата   першого заїзду здійснюється згідно з графіком оплат  Додаток %1 п. 5.

Згідно з п. 4.2 договору Продавець не має права змінювати вартість путівок без згоди Покупця. Розрахунок за реалізовані місця здійснюється шляхом перерахування сум на розрахунковий рахунок  Продавця.

Розглянувши матеріали справи, надані документи, вивчивши усі обставини справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач по первісному позову на виконання умов договору та додатку % 1 до договору, здійснив обслуговування клієнтів Покупця у кількості 350 дітей, 24 вожатих, 12 чоловік адміністративної зміни на протязі 21 діб.

Вказаний факт підтверджується підписаним між позивачем та клієнтом відповідача –Комітетом громадських зв'язків м. Москви „Дім дитячих  громадських організацій”  актом від 08.08.2007, який долучений до матеріалів справи (а.с. 12).

Крім того, факт надання послуг  позивачем за період з 19.07.2007 по 08.08.2007 підтверджується наказом Комітету громадських зв'язків м. Москви № 244 від 17.07.2007 „Про підготовку та проведення зміни виїзного збору активу дитячого руху Москви (м. Євпаторія, АР Крим) в період з 18.07.2007 по 09.08.2007” (а.с. 17); листом ТОВ „Агентство „Апрель” № 801 від 06.08.2007 (а.с. 18-21). В день заїзду в табір був складений акт, підписаний директором позивача, начальником табору та представником відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи з боку відповідача за весь час надання послуг не надходило будь-яких скарг відносно кількості, якості, умов надання послуг.

Зобов'язання по наданню послуг позивачем виконувались належним чином, та  своєчасно, але оплата за надані послуги відповідачем здійснювалась несвоєчасно та не повному об'ємі, у зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем склала 126426,00 грн.

Згідно положень  статті 193 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 та статей 525, 526  Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 зобов'язання повинні виконуватись належним чином  відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна  його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, вимоги   позивача про стягнення суми боргу обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Крім того, в процесі розгляду справи  відповідачем була здійснена часткова оплата за надані послуги, що свідчить про те, що він підтвердив свої правовідносини з позивачем щодо оплати наданих останнім  послуг.

Позовні вимоги в частині стягнення  витрат по оплаті юридичних послуг в розмірі 9000,00 грн., суд вважає такими, що не підлягають задоволенню,  виходячи з наступного.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно  до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг,  лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

Витрати позивача, пов'язані з отримання юридичних послуг не можна розцінювати, як збитки в розумінні ст.ст 611, 623 Цивільного кодексу України, у зв'язку з тим, що в даній справі  об'єктом правопорушення не  є зобов'язальні правовідносини, а витрати не мають обов'язкового характеру (позадоговірні зобов'язання) і не знаходяться в причинному зв'язку щодо збитків по основному позову.

Така сама позиція стосовно стягнення з відповідача на користь позивача витрат на юридичну допомогу  викладена у постанові Вищого господарського суду України від 19.05.2004 у справі № 229/8-03.  

Суд вважає позовні вимоги за зустрічним позовом такими, що не підлягають задоволенню, при цьому суд виходить з наступного.

Позивач по зустрічному позову вважає, що спірний договір протиречить вимогам ст. 227 Цивільного кодексу України, тобто правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.  

По твердженню позивача по зустрічному позову в даному випадку мало місце надання туристичних послуг, які на підставі ст. 24 Закону України „Про туризм” підлягають ліцензуванню.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про туризм” термін туризм значить - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування.

Крім того, згідно зі ст. 1 Закону України „Про туризм” під терміном туристичний продукт розуміється попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Проте, у договорі № 706/1 від 07.06.2007 Продавець (ТОВ „Вітмет”) зобов'язався передати, а Покупець (ТОВ „Глогас”) прийняти та оплатити путівки на відпочинок у ДОТ „Фотон” по вартості та на умовах вказаних у даному договорі.

Таким чином, передбачена даним договором діяльність ТОВ „Вітмет” не пов'язана з туристичним продуктом в розумінні ст. 1 Закону України „Про туризм”, а тому не підлягає ліцензуванню, так як не включає у свій склад два обов'язкових вида послуг, пов'язаних з туризмом (перевезення, розміщення та інше),. Вказаний договір укладався з метою забезпечення відпочинку дітей, заїзд яких повинний був забезпечити ТОВ „Глогас”.

Тому, посилання позивача по зустрічному позову на те, що відповідача по зустрічному позову є суб'єктом туристичної діяльності на підставі ст. 5 Закону України „Про туризм”, є помилковим, на підставі того, що під цими суб'єктами розуміється перелік осіб, які створюють туристичний продукт.

Відповідно до ст. 17 Закону України „Про туризм” з метою створення рівних можливостей суб'єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг та забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, захисту навколишнього природного середовища, підвищення рівня туристичного обслуговування здійснюється ліцензування туроператорської та турагентської діяльності.

Статтею 5 Закону України „Про туризм” визначені таки поняття:

туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;

туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину у відповідності зі ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як  вбачається із матеріалів справи, при укладанні спірного договору сторони досягли усіх істотних умов, передбачених для даного виду договору, крім того, позивачем по зустрічному позову була здійснена часткова оплата за надані послуги, що свідчить про те, що він підтвердив свої правовідносини.

Оскільки суд відмовляє у визнанні договору недійсним, позовні вимоги в частині стягнення збитків по даному договору, задоволенню також не підлягають на підставі того, що стягнення збитків не пов'язано з недійсністю договору, а пов'язано з порушення ТОВ „Вітмет” зобов'язань за цим договором. Позивач по зустрічному позову обґрунтовує свої вимоги з посиланням на ст. 22 Цивільного кодексу країни та ст. 224 Господарського кодексу України, тобто фактично змінє підстави та предмет позову, так як стягнення збитків не є результатом недійсності угоди.

Крім того, на підставі ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Тобто у сторін не виникли права та обов'язки за порушення яких передбачено стягнення збитків, які вимагає позивач по зустрічному позову.

Суд відмовляє в задоволенні відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.

Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у  фізичному  болю  та  стражданнях,  яких  фізична  особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у  душевних  стражданнях,  яких  фізична  особа  зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої,  членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у  душевних  стражданнях,  яких  фізична  особа  зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;  4) у приниженні честі,  гідності,  а також ділової  репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми,  іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної  шкоди  визначається судом  залежно  від характеру правопорушення,  глибини фізичних та душевних  страждань,   погіршення   здібностей   потерпілого   або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди,  якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин,  які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.2005 під моральною  шкодою  слід  розуміти  втрати  немайнового характеру  внаслідок  моральних  чи фізичних страждань,  або інших негативних  явищ,   заподіяних   фізичній   чи   юридичній   особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до  чинного  законодавства  моральна  шкода   може полягати, зокрема:  у  приниженні  честі,  гідності,  престижу або ділової репутації,  моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я,  у   порушенні   права   власності   (в   тому   числі інтелектуальної),  прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у  зв'язку  з  незаконним  перебуванням  під слідством і судом,  у порушенні  нормальних   життєвих   зв'язків   через   неможливість продовження  активного  громадського життя,  порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під  немайновою  шкодою,  заподіяною  юридичній  особі,  слід розуміти втрати немайнового характеру,  що  настали  у  зв'язку  з приниженням   її   ділової   репутації,   посяганням   на  фірмове найменування,  товарний  знак,  виробничу   марку,   розголошенням комерційної  таємниці,  а  також  вчиненням  дій,  спрямованих  на зниження  престижу  чи  підрив  довіри до її діяльності.

Згідно роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996 № 02-5/95 моральною   визнається   шкода,   заподіяна    організації порушенням  її  законних  немайнових  прав.  

Позивач за зустрічним позовом наполягає на задоволенні позовних вимог, а саме: на відшкодуванні йому моральної шкоди, яка, на його думку, була заподіяна в результаті того, що від подача ввів його в оману при укладанні договору, що призвело до порушення його справ.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди позивачем не вказано, у чому полягає моральна шкода, завдана йому як  підприємству, не визначено з чого виходив позивач при встановленні суми моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн.

Виходячи з наданих позивачем доказів суд встановив, що обставини, які свідчили б про приниження відповідачем за зустрічним позовом ділової репутації ТОВ „Глогас”, посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, зниження престижу чи підрив довіри до його діяльності, відсутні.

Обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачений Цивільним кодексом України,  пов'язаний  із зобов'язанням, що  виникає  внаслідок  заподіяння  шкоди,  а не із зобов'язанням, яке  виникає  з  договору  чи  з   інших   підстав.  Виходячи  з  викладеного,  у  випадках  невиконання  або неналежного виконання  договірних  зобов'язань відсутні підстави для застосування до винної  сторони статті 23 Цивільного кодексу України (Лист Вищого арбітражного суду України від 27.04.1995 № 01-8/281).

Згідно ст.  ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на сплату державного мита в сумі 1849,46 грн.  і інформаційне –технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн. покладаються на відповідача.

   На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 49, 82 –85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.          Первісний позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Глогасс” (99008 м. Севастополь, вул. Соловйова, 10, код ЄДРПОУ 32060846, п/р 60012332 в СФ ВАТ „РАйффайзен банк АВАЛЬ” м. Севастополя, МФО 324504) на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю „Вітмет”  (995034 м. Сімферополь, вул. Репіна, 122, код ЄДРПОУ 24029801, п/р №26005300000163 в ФАКБ „Форум” м. Сімферополь,  МФО 384890) заборгованість в розмірі 126426,00 грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 1849,46 грн., та витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.          В іншої частини первісного позову відмовити.

4.          У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Суддя                                                                                                            І.В. Євдокимов

Рішення оформлено

згідно з вимогами

ст. 84 ГПК України

та підписано

15.11.2007

Розсилка:

1.          ТОВ „Вітмет”  (995034 м. Сімферополь, вул. Репіна, 122)

2.          ТОВ „Глогасс” (99008 м. Севастополь, вул. Соловйова, 10)

3.          Справа

4.          наряд