Постанова

від 11.02.2008 по справі 20-5/417

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-5/417

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

   Справа №

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

позивача: Жила Дар'я Олексіївна, довіреність №11 від 05.12.07;

відповідача: Сук Володимир Володимирович, довіреність №8 від 01.10.07;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Глогасс" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя  Євдокімов І.В.) від 05 листопада 2007 року   у справі №20-5/417

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вітмет" (вул. Репіна, 122,Сімферополь,95034)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Глогасс" (вул. Шостака, 5,Севастополь,99045)

про стягнення заборгованості в розмірі 184946,00 грн.;

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю  "Глогасс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Вітмет"

про визнання договору недійсним

          ВСТАНОВИВ:

                    Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітмет" звернулось до господарського суду міста Севастополя  про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Глогасс"  заборгованості за договором №706/1 від 07.06.2007 року в розмірі 184946,00 грн.

                    В процесі розгляду спору позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 126426,00 грн., а також судові витрати, пов'язані з юридичними послугами, в розмірі 9000,00 грн.

                    Під час розгляду спору відповідачем був заявлений зустрічний позов про визнання договору №706/1 від 07.06.2007 року недійсним.

                    19.10.2007 року позивачем за зустрічним позовом було надано доповнення до зустрічної позовної заяви, відповідно до якого просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Вітмет" збитки в розмірі 216226,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.

                    Рішенням господарського суду міста Севастополя від 05 листопада 2007 року у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача заборгованість в розмірі 126426,00 грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 1849,46 грн., витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення  судового процесу в сумі 118,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.  

                  У задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Глогасс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Вітмет"  про  визнання договору недійсним відмовлено.

                  На вказаний судовий акт товариством з обмеженою відповідальністю "Глогасс" подана апеляційна скарга, в якій сторона просить скасувати судове рішення від 05 листопада 2007 року  у даній справі,  відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "Вітмет" у задоволенні позову, зустрічний позов задовольнити.

                    Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Сотула В.В. від 15.01.2007 року у зв'язку з відпусткою у складі колегії було замінено суддю Горошко Н.П. на суддю Черткову І.В.

                    У судових засіданнях 15.01.2008 року, 29.01.2008 року та 05.02.2008 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

                    31.01.2008 року представник відповідача надав клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Глогасс" про прийняття додаткового рішення господарським судом міста Севастополя у справі №20-5/417.

                    Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський   суд  зупиняє  провадження  у  справі  в  разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

                    З зазначеної норми вбачається, що необхідною умовою для зупинення провадження у справі на підставі частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України є розгляд іншим судом іншої справи, пов'язаної з справою що розглядається судом.

                    Проте, у клопотанні зазначено, що неможливим є розгляд апеляційним судом справи №20-5/417 до вирішення питання про прийняття судом першої інстанції додаткового рішення у справі №20-5/417, тобто однієї і тієї ж, а не іншої справи.

                    Судова колегія не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача, оскільки вимоги відповідача не відповідають нормі частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України. До того ж згідно зі статтею 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, тому вирішення питання про винесення додаткового рішення судом першої інстанції не може вплинути на розгляд справи судом апеляційної інстанції.

                    У судових засіданнях 15.01.2008 року та 29.01.2008 року оголошувалась перерва.

                    При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, Севастопольський апеляційний господарський суд встановив наступне.

07.06.2007 між сторонами у справі було укладено договір № 706/1.

Відповідно до пункту 1.1 договору Продавець (позивач) зобов'язується передати, а Покупець (відповідач) прийняти та оплатити путівки на відпочинок у Дитячий оздоровчий табір "Фотон" по вартості та на умовах вказаних у даному договорі.

Згідно пункту 2.1 договору ціна путівок, сума договору та графік заїздів визначається додатковою угодою № 1.

Відповідно до пункту 4.1 договору оплата здійснюється з розмірі 100% від вартості реалізованих путівок не пізніш 10 календарних днів до заїзду. Оплата першого заїзду здійснюється згідно з графіком оплат Додатку № 1 пункту 5.

Згідно пункту 4.2 договору Продавець не має права змінювати вартість путівок без згоди Покупця. Розрахунок за реалізовані місця здійснюється шляхом перерахування сум на розрахунковий рахунок Продавця.

Розглянувши матеріали справи, надані документи, вивчивши всі обставини справи, судова колегія дійшла до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач по первісному позову на виконання умов договору та додатку № 1 до договору, здійснив обслуговування клієнтів Покупця у кількості 350 дітей, 24 вожатих, 12 чоловік адміністративної зміни на протязі 21 діб.

Вказаний факт підтверджується підписаним між позивачем та клієнтом відповідача - Комітетом громадських зв'язків міста Москви "Будинок дитячих громадських організацій" актом від 08.08.2007, який долучений до матеріалів справи (а.с.12).

Крім того, факт надання послуг позивачем за період з 19.07.2007 по 08.08.2007 підтверджується наказом Комітету громадських зв'язків міста Москви № 244 від 17.07.2007 "Про підготовку та проведення зміни виїзного збору активу дитячого руху Москви (місто Євпаторія) в період з 18.07.2007 по 09.08.2007" (а.с.17); листом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство "Апрель" № 801 від 06.08.2007 (а.с.18-21). В день заїзду в табір був складений акт, підписаний директором позивача, начальником табору та представником відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи з боку відповідача за весь час надання послуг не надходило будь-яких скарг відносно кількості, якості, умов надання послуг.

Зобов'язання з надання послуг позивачем виконувались належним чином, та своєчасно, але оплата за надані послуги відповідачем здійснювалась несвоєчасно та не повному об'ємі, у зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем склала 126426,00 грн.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно частині 1 статті 530 Цивільного кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення суми боргу обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Крім того, в процесі розгляду справи відповідачем була здійснена часткова оплата за надані послуги, що свідчить про те, що він підтвердив свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати наданих останнім послуг.

Позовні вимоги в частині стягнення витрат по оплаті юридичних послуг в розмірі 9000,00грн., судова колегія вважає такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

Витрати позивача, пов'язані з отримання юридичних послуг не можна розцінювати, як збитки в розумінні статей 611, 623 Цивільного кодексу України, у зв'язку з тим, що в даній справі об'єктом правопорушення не є зобов'язальні правовідносини, а витрати не мають обов'язкового характеру (позадоговірні зобов'язання) і не знаходяться в причинному зв'язку щодо збитків по основному позову.

Така сама позиція стосовно стягнення з відповідача на користь позивача витрат на юридичну допомогу викладена у постанові Вищого господарського суду України від 19.05.2004 у справі № 229/8-03.

Стосовно зустрічного позову, судова колегія вважає його таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що спірний договір суперечить вимогам статті 227 Цивільного кодексу України, тобто правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

По твердженню позивача за зустрічним позовом в даному випадку мало місце надання туристичних послуг, які на підставі статті 24 Закону України "Про туризм" підлягають ліцензуванню.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про туризм" термін туризм значить - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування.

Крім того, згідно зі ст. 1 Закону України "Про туризм" під терміном туристичний продукт розуміється попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Проте, у договорі № 706/1 від 07.06.2007 Продавець (Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітмет") зобов'язався передати, а Покупець (Товариство з обмеженою відповідальністю "Глогас") прийняти та оплатити путівки на відпочинок у Дитячий оздоровчий табір "Фотон" по вартості та на умовах вказаних у даному договорі.

Таким чином, передбачена даним договором діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітмет" не пов'язана з туристичним продуктом в розумінні статті 1 Закону України "Про туризм", а тому не підлягає ліцензуванню, так як не включає у свій склад два обов'язкових виду послуг, пов'язаних з туризмом (перевезення, розміщення та інше). Вказаний договір укладався з метою забезпечення відпочинку дітей, заїзд яких повинно було забезпечити Товариство з обмеженою відповідальністю "Глогас".

Тому, посилання позивача по зустрічному позову на те, що відповідача по зустрічному позову є суб'єктом туристичної діяльності на підставі статті 5 Закону України "Про туризм", є помилковим, на підставі того, що під цими суб'єктами розуміється перелік осіб, які створюють туристичний продукт.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про туризм" з метою створення рівних можливостей суб'єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг та забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, захисту навколишнього природного середовища, підвищення рівня туристичного обслуговування здійснюється ліцензування туроператорської та турагентської діяльності.

Статтею 5 Закону України "Про туризм" визначені таки поняття:

туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;

туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину у відповідності зі ст. 215 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Згідно частині 1 статті 638 Цивільного кодексу України Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладанні спірного договору сторони досягли усіх істотних умов, передбачених для даного виду договору, крім того, позивачем по зустрічному позову була здійснена часткова оплата за надані послуги, що свідчить про те, що він підтвердив свої правовідносини.

Отже, оскільки судова колегія відмовляє у визнанні договору недійсним, позовні вимоги в частині стягнення збитків за даним договором, задоволенню також не підлягають на підставі того, що стягнення збитків не пов'язано з недійсністю договору, а пов'язано з порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітмет" зобов'язань за цим договором. Позивач за зустрічним позовом обґрунтовує свої вимоги з посиланням на статтю 22 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, тобто фактично змінює підстави та предмет позову, так як стягнення збитків не є результатом недійсності угоди.

Крім того, на підставі статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Тобто у сторін не виникли права та обов'язки за порушення яких передбачено стягнення збитків, які вимагає позивач за зустрічним позовом.

Судова колегія також відмовляє в задоволенні відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.

Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.2005 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Згідно роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996 № 02-5/95 моральною визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав.

Позивач за зустрічним позовом наполягає на задоволенні позовних вимог, а саме: на відшкодуванні йому моральної шкоди, яка, на його думку, була заподіяна в результаті того, що відповідач за зустрічним позовом ввів його в оману при укладанні договору, що призвело до порушення його прав.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди позивачем не вказано, у чому полягає моральна шкода, завдана йому як підприємству, не визначено з чого виходив позивач при встановленні суми моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн.

Виходячи з наданих позивачем доказів судова колегія встановила, що обставини, які свідчили б про приниження відповідачем за зустрічним позовом ділової репутації Товариства з обмеженою відповідальністю "Глогас", посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, зниження престижу чи підрив довіри до його діяльності, відсутні.

Обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачений Цивільним кодексом України, пов'язаний із зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, а не із зобов'язанням, яке виникає з договору чи з інших підстав. Виходячи з викладеного, у випадках невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань відсутні підстави для застосування до винної сторони статті 23 Цивільного кодексу України (Лист Вищого арбітражного суду України від 27.04.1995 № 01-8/281).

Згідно статтям 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на сплату державного мита в сумі 1849,46 грн. і інформаційне - технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн. покладаються на відповідача.

                    На підставі висловленого, судова колегія вважає, що рішення господарського суду прийнято при правильному застосуванні норм законодавства, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.

                    Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

                    1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Глогасс" залишити без задоволення.

                    2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 05 листопада 2007 року   у справі №20-5/417 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                            

Судді