Рішення

від 09.10.2023 по справі 906/795/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/795/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

при секретарі судового засідання: Васильєвій Т.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Кушнір О.В., довіреність від 04.07.2023 (в режимі відеоконференції);

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУГ ПОДІЛЛЯ" (Хмельницький)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТОМИРСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД" (с.Березівка Житомирського району Житомирської області)

про визнання договору недійсним.

Товариство з обмеженою відповідальністю "БУГ ПОДІЛЛЯ" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТОМИРСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД" про визнання недійсним договору поставки №72/07042021-П від 07.04.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в момент укладення оспорюваного правочину відповідачем не було враховано вимоги ч.1-3, ч.5-6 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки 07.04.2021 директор ТОВ "Буг Поділля" не приймав участь у підписанні оскаржуваного договору, що вказує на відсутність у позивача вільного волевиявлення на його укладення.

Ухвалою суду від 13.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 25.07.2023.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечив та зазначив, що у провадженні Господарського суду Хмельницької області перебуває справа №924/270/23 про стягнення з ТОВ "БУГ ПОДІЛЛЯ" на користь ТОВ "ЖИТОМИРСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД" заборгованості за спірним договором поставки №72/07042021-П від 07.04.2021. Посилається на те, що до моменту звернення до суду вищевказаним позовом позивачем жодних дій щодо повідомлення відповідача про наявність обставин злочинної домовленості представників сторін при укладенні договору або відсутності повноважень у керівника на вчинення спірного правочину вчинено не було, хоча позивач підписував та проставляв печатку на первинній бухгалтерській документації протягом всього періоду правовідносин сторін за договором. На думку відповідача, дії ТОВ "БУГ ПОДІЛЛЯ" свідчать про зловживання правом з метою уникнення відповідальності за неналежне виконання умов договору поставки (а.с.23-25).

Ухвалою суду від 25.07.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, по 11.09.2023 (включно), та відкладено підготовче засідання на 11.09.2023.

Ухвалою господарського суду від 11.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/795/23 до судового розгляду по суті на 09.10.2023.

Представник позивача у судове засідання 09.10.2023 не з`явився, своїм правом на подання відповіді на відзив у визначений судом строк не скористався. В адресованому суду клопотанні від 09.10.2023 просив відкласти розгляд справи на іншу дату у зв`язку із поганим самопочуттям представника та його перебуванням на лікарняному.

Розглянувши клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, суд вважає його необґрунтованим, з огляду на наступне.

Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічна правова позиція неодноразово висвітлювалась Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2022 у справі №906/1041/19 (906/878/21), від 15.02.2022 у справі № 910/2933/13, від 16.06.2022 у справі № 918/356/20.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. mutatis mutandis рішення у справі "Шульга проти України").

Беручи до уваги те, що суд не визнавав явку представника позивача у судове засідання обов`язковою, враховуючи достатність часу, наданого позивачу для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, з метою дотримання строків розгляду справи, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні заяви про відкладення судового засідання та здійснювати розгляд справи за наявними матеріалами справи.

Представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

07.04.2021 між ТОВ "Житомирський щебзавод", як постачальником та ТОВ "Буг Поділля", як покупцем укладено договір поставки №72/07042021-П (а.с.8-11), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцю в порядку та на умовах, визначених цим договором щебінь, пісок, (далі за текстом-продукція), а покупець зобов`язується прийняти продукцію та оплатити її на умовах цього договору.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами про визнання договору поставки №72/07042021-П від 07.04.2021 недійсним позивачем наголошено, що під час внутрішнього аудиту, в період травень 2023 року, директором ТОВ "БУГ ПОДІЛЛЯ" було виявлено, що підпис, який проставлено від його імені у розділі "адреси та реквізити сторін" та на кожній сторінці договору, насправді йому не належать. Тобто, вказаний підпис було виконано іншою, невідомою особою.

Внаслідок підписання оскаржуваного договору іншою особою, а не директором ТОВ "БУГ ПОДІЛЛЯ", товариство вимушено поставлене у економічно невигідні умови. Також, позивач на одну з підстав визнання договору недійсним посилається на закріплення пунктами 5.4. договору подвійної відповідальності за порушення умов останнього.

Крім того, на думку позивача, оскаржуваний договір суперечить положенням Статуту ТОВ "БУГ ПОДІЛЛЯ", оскільки не містить усіх істотних умов договору поставки, зокрема, ціни договору .

Відповідно до абз.2 та 5 п.9.8. статуту ТОВ "БУГ ПОДІЛЛЯ" директор має право:

- без довіреності здійснювати всі дії від імені товариства, за винятком тих, що цим Статутом віднесені до компетенції загальних зборів учасників;

- вчиняти будь-які правочини та інші юридичні дії від імені товариства, крім правочинів та дій, які статутом віднесені до компетенції загальних зборів учасників товариства; значний правочин може бути вчинений після прийняття загальними зборами учасників рішення про надання згоди на їх вчинення в порядку, передбаченому цим статутом.

Згідно абз.2 п.10.1. статуту значними правочинами є укладення правочинів на суму, що перевищує 100000,00грн

Відповідно до п.10.3. статуту, з питань, передбачених п.10.1. статуту, рішення приймається загальними зборами учасників.

Таким чином, особа, яка підписала оскаржуваний договір навмисно приховала таку істотну умову, як ціна та діяла всупереч положень статуту, оскільки жодних рішень загальними зборами учасників щодо укладення спірного договору не приймалось.

Оцінюючи подані представниками сторін докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 ГК України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно частини 1 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Положення частини 1 статті 180 ГК України кореспондуються зі статтею 628 ЦК України.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину може бути вчинення його особою за відсутністю необхідного обсягу цивільної дієздатності та невідповідність волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі. При цьому дієздатність юридичної особи реалізується відповідно до статті 92 ЦК України через її органи у межах визначених законом та статутом повноважень.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

З огляду на положення статей 92, 241 ЦК України вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.

З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, на яку також посилається відповідач, зробила такий правовий висновок: "Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання".

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 11.10.2019 у справі № 910/13731/18, постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 15.01.2020 у справі № 924/491/17.

В даному випадку судом взято до уваги фактичне виконання сторонами умов договору №72/07042021-П від 07.04.2021, а саме в матеріалах справи містяться копії видаткових накладних за період з 03.01.2022 по 23.02.2022 за даним договором, з яких вбачається, що відповідачем здійснювалась поставка товару позивачу (а.с.37-65), та докази часткової оплати ТОВ "БУГ ПОДІЛЛЯ" поставленої ТОВ "ЖИТОМИРСЬКИЙ ЩЕБЗАВОД" на підставі договору продукції (а.с.27-36).

Крім того, згідно акту звірки взаємних розрахунків за період 4 квартал 2022 року за договором поставки №72/07042021-П від 07.04.2021, який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками товариств, позивач визнав наявність заборгованості перед відповідачем за оскаржуваним договором (а.с.26).

Таким чином, між учасниками даної справи склались довготривалі відносини за оспорюваним договором поставки, що включають в себе вчинення відповідних дій щодо його виконання, як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача (поставка товару, її отримання), тобто відбулось подальше схвалення договору шляхом виконання сторонами обов`язків згідно з їх умовами, а відтак ТОВ "БУГ ПОДІЛЛЯ" своїми діями підтвердило прийняття до виконання договору та відповідно схвалила його.

При тому, суд вказує, що виходячи зі змісту статті 241 ЦК України законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17, від 08.07.2019 у справі № 910/19776/17.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (частина друга статті 241 ЦК України). Отже, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і таке інше).

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеній у постановах від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17).

При оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16 та від 22.02.2022 у справі № 924/658/20.

Як встановлено судом вище, що між сторонами існували господарські правовідносини на підставі договору поставки №72/07042021-П від 07.04.2021, а саме відповідачем - за замовленням позивача здійснювалась поставка продукції згідно видаткових накладних, а позивачем (відповідальною особою) здійснювалось приймання такого товару згідно підписаних видаткових накладних та його часткова оплата.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Очевидно, що дії позивача, у вигляді пред`явлення позову про визнання недійсними договору поставки №72/07042021-П від 07.04.2021, фактично суперечить його попередній поведінці і на думку суду є недобросовісним та такими, що націлені на невиконання своїх господарських зобов`язань.

Що стосується доводів позивача в частині закріплення пунктом 5.4. договору поставки №72/07042021-П від 07.04.2021 подвійної відповідальності покупця за невчасну оплату товару, слід зазначити наступне.

Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17 та у постанові Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17.

При цьому, суд зазначає, що закріплення положень пункту 5.4. в редакції договору не є істотними умовами договору та зумовлені виключно вільним волевиявленням сторін в частині вибору контрагента та погодження з ним умов договору.

Таким чином, суд не погоджується з доводами позивача в цій частині, оскільки не вбачається подвійної відповідальності за одне й те саме порушення згідно з пункту 5.4 договору та відповідно не може бути підставою для визнання недійсним Договору недійсним в цілому відповідно до статті 217 ЦК України, якою закріплено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Також безпідставними є посилання позивача на те, що у договорі поставки відсутня така істотна умова, як ціна товару, оскільки з умов договору вбачається, що ціну останнього закріплено в розділі 2 договору "Ціна та порядок розрахунків", а саме пунктами 2.1.-2.4. передбачено, що продукція постачається за узгодженими сторонами договірними цінами. Ціни на продукцію зазначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору. Ціна продукції включає вартість її навантаження та доставки до пункту призначення. Ціна продукції може змінюватись постачальником протягом строку дії цього договору. Загальна вартість продукції визначається на підставі видаткових накладних, підписаних у період дії договору.

Аргументи позивача, що підпис від імені директора Ігошина М.І. на договорі виконаний невідомою особою, суд вважає необґрунтованими припущеннями сторони та такими, що не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Слід зазначити, що у позовній заяві позивач вказував, що після відкриття провадження у справі, буде подане відповідне клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, з метою встановлення належності підпису на договорі поставки №72/07042021-П від 07.04.2021 Ігошину Максиму Ігоровичу. Однак, в подальшому жодних дій щодо її проведення зі сторони позивача не здійснено.

Також судом взято до уваги, що позивач в обґрунтування підстав для визнання недійсним договору поставки зазначає, що правочин підписано з перевищенням повноважень, та одночасно посилається на те, що договір підписаний невідомою особою, що на думку суду є суперечливим.

Відтак, позивачем не доведено обставин щодо невідповідності договору поставки №72/07042021-П від 07.04.2021 вимогам чинного законодавства та наявності обставин підроблення вказаного правочину по змісту та по формі, а відтак суд вказує про належність укладання правочину з урахуванням волі сторін, що в свою чергу не може бути підставою визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 215 та частини 3 статті 203 ЦК України.

Додатково судом враховано принцип презумпції правомірності правочину, закріплену частиною 1 статті 204 ЦК України, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору, закріпленої у ст. 204 ЦК України, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

З огляду на досліджені судом докази надані сторонами на підтвердження своїх доводів, правової позиції та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено недобросовісність та нерозумність дій відповідача при укладенні договору поставки№72/07042021-П від 07.04.2021, а також обставин щодо підписання зазначеного правочину невстановленою особою з перевищенням наданих їй повноважень та із закріпленням подвійної відповідальності останнього.

Частинами 1-2 статті 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи те, що сторони є вільними у виборі контрагента та в укладенні договорів, які мають виконуватися належним чином, при цьому позивачем не спростовано презумпцію правомірності оспорюваного правочину, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 19.10.23

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 1 прим.

1- у справу;

2 - позивачу - через систему "Електронний суд";

3 - відповідачу- через систему "Електронний суд".