Рішення

від 11.10.2023 по справі 910/6033/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.10.2023Справа № 910/6033/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

За позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі:

1. Міністерства освіти і науки України

2. Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Державний навчальний заклад "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою"

про визнання додаткової угоди недійсною та зобов`язання вчинити дії,

Представники учасників справи:

від прокуратури: Баклан Н.Ю. (за службовим посвідченням від 01.03.2023 № 076611);

від позивача-1: Старик А.М. (у порядку самопредставництва);

від позивача-2: не з`явився;

від відповідача 1: Василюк Д.В. (у порядку самопредставництва);

від відповідача 2: не з`явився;

від третьої особи: Васильчук І.М. за ордером від 24.05.2023 року серії АІ № 1398796.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник Генерального прокурора (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - позивач-1, Міністерство) та Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач-2, Департамент) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - відповідач-1, Відділення) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" (далі - відповідач-2, Товариство) про:

- визнання недійсною укладеної між відповідачами додаткової угоди від 14.12.2021 № 4120/07 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 18.11.2008 № 4120 шляхом викладення його у новій редакції (відповідно до Примірного договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820), щодо нежитлових приміщень загальною площею 300 м2, розташованих за адресою: місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 54/1, які перебувають на балансі Державного навчального закладу "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою" (далі - Коледж);

- зобов`язання відповідача-2 повернути Коледжу за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 300 м2, розташовані за адресою: місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 54/1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна додаткова угода укладена з порушенням вимог частин 1, 4, 6 статті 80 Закону України "Про освіту", оскільки за умовами цієї угоди об`єкт оренди використовується за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря, що фактично передбачає використання означеного майна не за освітнім призначенням та в цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.04.2023 року відкрито провадження у справі № 910/6033/23, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.05.2023 року. Крім того, цією ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів, залучено Коледж.

16.05.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення Міністерства від 11.05.2023 року № 14.1/168-23, в яких позивач-1 зазначив, що на момент укладення спірної додаткової угоди вказане у ній майно (об`єкт оренди) було вилучено з державної власності та прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

22.05.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Відділення від 15.05.2023 року № 30-10/б/н, в якому відповідач-1 заперечив проти вимог Прокурора з огляду на те, що державне нерухоме майно площею 300 м2, розташоване за адресою: місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 54/1, яке обліковується на балансі Коледжу, перебувало в оренді з 18.11.2008 року та відповідно не використовувалося балансоутримувачем (не тільки у навчальній діяльності, але й взагалі) протягом останніх 15 років. Враховуючи викладене, відповідачем-1 у процесі підготовки аукціону на продовження договору оренди № 4120 було прийнято рішення про не застосування обмежень щодо цільового використання зазначеного майна відповідно до абзацу 10 пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна" (далі - Порядок). Разом із тим, положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ та Порядку дозволяють передавати в оренду приміщення закладів освіти за умови, що останні не використовуються у діяльності таких закладів протягом трьох років та передача в оренду приміщення не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі.

Крім того, відповідач-1 наголосив, що визнання недійсною спірної додаткової угоди до договору оренди позбавить національний бюджет частини надходжень від плати за користування державним нерухомим майном, що суперечить ідеї концепції захисту інтересів держави та ставить під сумнів обґрунтованість підстав для здійснення представництва інтересів держави в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

До початку призначеного підготовчого засідання 24.05.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства від 24.05.2023 року, в якій останнє просило суд поновити йому процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву, посилаючись, зокрема, на неотримання ним копії позовної заяви з додатками та необхідність сприяння повному та всебічному встановленню всіх обставин справи.

У підготовчому засіданні 24.05.2023 року судом постановлено протокольну ухвалу, якою Прокурору та позивачам встановлено строк для подання відповіді на відзив Відділення на позовну заяву до 31.05.2023 року; Відділенню встановлено процесуальний строк на подання заперечень на відповідь Прокурора та позивачів на відзив на позовну заяву до 09.06.2023 року; підготовче засідання відкладено на 14.06.2023 року.

26.05.2023 року через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення Коледжу від 24.05.2023 № 063/24-235, в яких останній вказав, що наслідком спірних орендних правовідносин є надходження грошових коштів як в державний бюджет, так і в якості додаткового фінансування третьої особи як балансоутримувача, тоді як аргументація прокуратури щодо захисту інтересів держави шляхом припинення орендних правовідносин (а отже і фінансових надходжень) при відсутності будь-яких планів та необхідності використання орендованого приміщення Коледжу для власних навчальних цілей не лише не підтверджена належним чином, але й прямо суперечить інтересам держави, які знаходяться у компетенції сторін. Вказані письмові пояснення прийняті судом до розгляду.

31.05.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь Прокурора від 31.05.2023 № 24/3-38553-22 на відзив Відділення на позовну заяву, в якій останній вказав, що Порядок в частині положень щодо використання майна закладів освіти прямо суперечить вимогам частин 1, 4, 6 статті 80 Закону України "Про освіту" та частини 6 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а відтак не підлягає застосуванню в цій частині. Крім того, Прокурор наголосив, що жоден з видів діяльності Товариства не пов`язаний з освітнім процесом, тоді як умов про можливість використання орендованого майна для навчально-виховного процесу спірна додаткова угода не містить. У той же час, звернення Прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно-значимого питання щодо припинення незаконного, нецільового використання приміщення навчального закладу, що створює загрозу збереженню його матеріально-технічної бази, та щодо повернення такого приміщення з метою подальшого використання для задоволення освітніх потреб дітей, забезпечення організації навчально-виховного процесу.

05.06.2023 року через відділ діловодства суду надійшла відповідь Прокурора від 01.06.2023 № 24/3-38553-22 на письмові пояснення третьої особи, в якій Прокурор зазначив, що нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому, саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не дає права передання цих приміщень в оренду з іншою метою, аніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу. Разом із тим, не викликає сумніву те, що суспільний інтерес у даному випадку беззаперечно превалює над інтересами Товариства.

05.06.2023 року через відділ діловодства суду надійшов відзив Товариства від 24.05.2023 року на позовну заяву (направлений на адресу суду засобами поштового зв`язку 31.05.2023 року), в якому відповідач-2 заперечив проти задоволення вимог Прокурора з огляду, зокрема, на те, що позов не містить будь-яких вказівок на те, що спірна додаткова угода порушує права чи інтереси позивачів у справі. Більше того, зі змісту пред`явленого позову неможливо достеменно встановити, яка конкретно особа володіла орендованим відповідачем-2 нерухомим майном на момент укладення оскаржуваної додаткової угоди, і яка особа володіє цим майном на час звернення Прокурора до суду та розгляду справи.

До початку підготовчого засідання 14.06.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли заперечення Відділення від 14.06.2023 року № 30-10/б/н, в яких відповідач-1 наголосив, зокрема, на тому, що мета використання орендованого приміщення під розміщення радіостанції безпосередньо пов`язана з освітнім процесом у Коледжі, оскільки цей навчальний заклад здійснює підготовку молодих спеціалістів за напрямами: оператор телекомунікаційних послуг, радіомеханік з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури, радіомеханік з ремонту радіоелектронного устаткування тощо.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2023 року суд відмовив у задоволенні заяви Товариства від 24.05.2023 року про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву та одночасно продовжив відповідачу-2 процесуальний строк на надання цієї заяви по суті справи, а також долучив її до матеріалів справи.

У той же час, у підготовчому засіданні 14.06.2023 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу, якою відповідачу-1 продовжено строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву до 14.06.2023 року; встановлено Прокурору та позивачам строк на подання відповіді на відзив Товариства на позовну заяву до 20.06.2023 року; встановлено відповідачу-2 строк на подання заперечень на відповідь прокурора та позивачів на відзив на позовну заяву до 07.07.2023 року. Крім того, строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/6033/23 продовжено на 30 днів, а підготовче засідання відкладено на 12.07.2023 року.

19.06.2023 року через відділ діловодства суду надійшла відповідь Прокурора від 16.06.2023 року № 24/3-38553-22 на відзив Товариства на позовну заяву, в якій останній, зокрема, вказав, що зміна власника майна під час оголошення аукціону на продовження договору оренди та укладення спірної додаткової угоди не впливає на те, що така угода вчинена з порушенням вимог частин 1, 4, 6 статті 80 Закону України "Про освіту".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.07.2023 року закрито підготовче провадження у справі № 910/6033/23 та призначено її до судового розгляду по суті на 22.08.2023 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.08.2023 року в судовому засіданні оголошено перерву до 13.09.2023 року.

У судовому засіданні 13.09.2023 року суд заслухав вступне слово Прокурора, представників третьої особи та відповідача-1, дослідив докази у справі та дійшов висновку про необхідність оголошення у судовому засіданні перерви до 11.10.2023 року.

У судовому засіданні 11.10.2023 року Прокурор та представник позивача-1 підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача-1 у вказаному судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 15.05.2023 року.

Представник третьої особи у судовому засіданні 11.10.2023 року вказав про відсутність правових підстав для задоволення вимог Прокурора.

Департамент і Товариство про дату, час і місце розгляду справи були завчасно повідомлені належним чином та в установленому законом порядку, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 11.10.2023 року не забезпечили.

У судовому засіданні 11.10.2023 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення Прокурора та представників Міністерства, Відділення та Коледжу, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що 01.10.1997 року Закритому акціонерному товариству "ТРК "Лідер" (попередня назва Товариства) на підставі відповідного договору оренди було передано в оренду нерухоме майно за адресою: 01032, місто Київ, бульвар Шевченка, 54/1, 7 поверх.

18.11.2008 року між відповідачем-2 (орендар), третьою особою (балансоутримувач) та відповідачем-1 (орендодавець) було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності б/н від 01.10.1997 № 4120 (далі - Договір).

За змістом пункту 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: приміщення площею 300 м2, розміщене на 7-му поверсі будівлі гуртожитку за адресою: місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 54/1, що обліковується на балансі балансоутримувача.

Наказом відповідача-1 від 11.08.2021 № 1864 "Про прийняття рішення про оголошення аукціону" оголошено аукціон, за результатом якого може бути продовжений з існуючим орендарем (Товариством) або укладений з новим орендарем договір оренди від 18.11.2008 № 4120 державного майна - нежилих приміщень загальною площею 300,0 м2,що розміщені за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 54/1, та обліковуються на балансі Коледжу.

Відповідно до інформації, що внесена до протоколу про результати електронного аукціону № LLP001-UA-20210813-28365, 08.09.2021 року відбувався електронний аукціон, переможцем якого стало Товариство.

14.12.2021 року між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) було укладено додаткову угоду № 4120/07 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 18.11.2008 № 4120, шляхом викладення його у новій редакції (відповідно до Примірного договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820) (далі - Додаткова угода).

У пункті 4.1 Змінюваних умов Додаткової угоди визначено, що об`єктом оренди є нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 300,0 м2, що розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 54/1, та обліковується на балансі Коледжу.

Згідно з пунктом 7.1 Змінюваних умов Додаткової угоди майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.

Як вказує Прокурор, вищевказана Додаткова угода укладена з порушенням вимог частин 1, 4, 6 статті 80 Закону України "Про освіту", оскільки за умовами цієї угоди об`єкт оренди використовується за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря, що фактично передбачає використання означеного майна не за освітнім призначенням та в цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

При зверненні із вказаним позовом в інтересах держави в особі Міністерства та Департаменту, Прокурор посилався на незаконне, нецільове використання приміщення навчального закладу, що створює загрозу збереженню його матеріально-технічної бази та її подальшому використанню для задоволення освітніх потреб дітей, забезпеченню організації навчально-виховного процесу. При цьому, Прокурор вказував, що позивачі неналежним чином здійснюють свої обов`язки щодо контролю за дотриманням вимог статті 80 Закону України "Про освіту".

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.04.2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до змісту частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також 4) зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - другий частини четвертої).

У постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року в справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;

- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України);

- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;

- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Отже, у наведеній справі колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган.

Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу, яку прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року в справі № 912/2385/18 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим;

- частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Суд зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Водночас, аби інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм та судової практики стосовно представництва прокурором держави в суді, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Статтею 53 Конституції України унормовано, що кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про професійно-технічну освіту" професійна (професійно-технічна) освіта є складовою системи освіти України. Професійна (професійно-технічна) освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається у закладах професійної (професійно-технічної) освіти.

Коледж є заснованим Міністерством і підпорядкованим йому державним професійно-технічним (професійним) навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює підготовку робітників високого рівня кваліфікації, молодших спеціалістів з технологічно складних, наукоємних професій та спеціальностей або робітників, діяльність яких пов`язана зі складною організацією праці, з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів (пункт 1.1 Статуту Коледжу, далі - Статут).

Пунктом 6.1 Статуту передбачено, що управління Коледжем здійснюється Міністерством, Департаментом освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до повноважень, визначених актами законодавства України.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Міністерство є засновником Коледжу.

Частиною 3 статті 49 Закону України "Про освіту" унормовано, що заклади освіти та установи професійної (професійно-технічної) освіти несуть відповідальність перед засновником за збереження та використання за призначенням закріпленого за ними майна. Контроль за використанням цього майна здійснюється засновником.

При цьому, як зазначав Прокурор у позовній заяві, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.04.2021 № 360 цілісний майновий комплекс Коледжу передано у власність територіальної громади міста Києва.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) затверджено Акт приймання-передачі вищевказаного майна та, як вбачається з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 05.10.2022 року зареєстроване відповідне право комунальної власності.

Згідно з пунктом 1 Положення "Про департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)", затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 19.03.2004 № 449 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.07.2020 № 1027) (далі - Положення) Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, а з питань виконання функцій державної виконавчої влади взаємодіє з Міністерством.

Відповідно до пункту 4 Положення основним завданням Департаменту є забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки та забезпечення розвитку системи освіти у місті Києві з метою формування гармонійно-розвиненої, соціально-активної, творчої особистості.

Згідно з пунктом 5.12 Положення на Департамент покладено обов`язок зі здійснення контролю за дотриманням актів законодавства з питань освіти і науки, виконанням закладами освіти всіх форм власності державних вимог щодо змісту, рівня та обсягу дошкільної, позашкільної, повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти.

Як було вказано вище та обґрунтовано Прокурором у позові, прокуратурою було виявлено факт порушення відповідачами положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", що полягав у незаконному переданні в оренду майна закладу освіти з можливістю використання вказаного майна за будь-яким цільовим призначенням та неналежне виконання Міністерством, як засновником третьої особи, своїх повноважень зі здійсненням контролю за використанням закріпленого за Коледжем майна. У позові Прокурор зазначав також про те, що спірне майно станом на дату розгляду судом спору перебуває у комунальній власності та вказував на невиконання позивачем-2 покладених на останнього повноважень зі здійснення контролю за дотриманням актів законодавства з питань освіти і науки закладами освіти всіх форм власності.

З матеріалів справи вбачається, що Офіс Генерального прокурора листом від 30.08.2022 № 24/2/1-38553-22 повідомляв Міністерство про те, що спірне майно, яке знаходиться на балансі третьої особи, було передане в оренду з порушенням статті 80 Закону України "Про освіту".

Листом від 14.09.2022 № 1/10767-22 Міністерство надало Офісу Генерального прокурора пояснення стосовно зазначених Прокурором обставин.

Крім того, 30.08.2022 року Офіс Генерального прокурора звернувся до позивача-2 з листом № 24/2/1-38553-22, в якому вказував на те, що спірну угоду щодо оренди майна закладу освіти було укладено між відповідачами з порушенням положень статті 80 Закону України "Про освіту". У відповідь на означений лист позивач-2 надіслав Офісу Генерального прокурора лист від 12.09.2022 № 063-3809.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на дату складання вищевказаних листів (12.09.2022 року та 14.09.2022 року) позивачі були обізнані про те, що належне закладу освіти майно передане в оренду відповідачу-2 для використання за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.

Листами від 25.10.2022 № 24/2/1-38553-22 та від 25.10.2022 № 24/2/1-38553-222 Офіс Генерального прокурора повідомляв позивачів про необхідність перевірити можливі факти порушення законодавства та вчинити дії, спрямовані на відновлення порушеного права держави шляхом подання відповідного позову.

Однак, незважаючи на обізнаність про факт порушення відповідачами положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту", що полягало у незаконному переданні в оренду майна закладу освіти з можливістю використання вказаного майна за будь-яким цільовим призначенням, позивачами протягом тривалого часу не вживались жодні заходи, у тому числі позовного характеру, що свідчить про наявність правових підстав для звернення Прокурора до суду з даним позовом у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження вжиття компетентними органами (Міністерством та Департаментом) необхідних та достатніх заходів, направлених на відновлення порушених інтересів держави протягом розумного строку після того, як вказаним органам стало відомо про порушення інтересів держави.

Зважаючи на встановлені обставини справи, суд зазначає, що за наявними у матеріалах справи документами протягом тривалого часу має місце бездіяльність компетентних органів, які достеменно знали про порушення інтересів держави, а також були повідомлені Прокурором про наявність підстав та обов`язку здійснювати відповідний належний захист цих інтересів. Проте позивачами достатніх ефективних заходів для захисту та відновлення порушеного права вчинено не було, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Надані Прокурором докази в сукупності достеменно свідчать, що позивачі фактично не бажали належним чином здійснювати захист інтересів держави шляхом звернення з позовом до суду.

Крім того, листами від 04.04.2023 № 24/3-25424вих-23 та № 24/3-25425вих-23 Прокурор у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив позивачів про підготовку ним позовної заяви в інтересах держави в особі Міністерства та Департаменту до відповідачів про визнання недійсною Додаткової угоди та зобов`язання повернути майно.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що Прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства та Департаменту у справі № 910/6033/23.

При цьому, пунктом 1 частини 6 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформація про керівника органу та його заступників підлягає обов`язковому оприлюдненню.

З інформації, що знаходиться у вільному доступі та оприлюднена на сайті Офісу Генерального прокурора вбачається, що з 26.01.2023 року Літвінова Вікторія Василівна є заступником Генерального прокурора.

За таких обставин, позовну заяву підписано заступником Генерального прокурора у статусі прокурора, якому повноваження для здійснення участі у судовому процесі у формі представництва інтересів держави надані статтею 131-1 Конституції України, положеннями статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статтею 53 Господарського процесуального кодексу України.

Беручи до уваги усе вищенаведене, суд дійшов висновку, що викладене у поданому відповідачем-2 відзиві на позовну заяву від 24.05.2023 року клопотання про залишення позову без розгляду, обґрунтоване відсутністю підтвердження повноважень Вікторії Літвінової на підписання та подання позовної заяви у даній справі, задоволенню не підлягає.

Щодо суті означеного спору, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Коледж є заснованим Міністерством і підпорядкованим йому державним професійно-технічним (професійним) навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює підготовку робітників високого рівня кваліфікації, молодших спеціалістів з технологічно складних, наукоємних професій та спеціальностей або робітників, діяльність яких пов`язана зі складною організацією праці, з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів.

Згідно з пунктом 7.9 Статуту для забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів та молодших спеціалістів Коледж має відповідну навчально-матеріальну базу та земельну ділянку відповідно до паспортів, технічної документації, актів права власності тощо. Коледж має будівлі, що знаходяться за адресами: Україна, 01032, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, 56; Україна, 01032, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, 54/1; Україна, місто Київ, 01032, бульвар Тараса Шевченка, 27; Україна, місто Київ, 03067, вулиця Гарматна, 10.

Об`єкти права власності: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно Коледжу є державною власністю, що закріплена Міністерством освіти і науки України за вищим професійним училищем на праві оперативного управління.

Функції управління майном, закріпленим за Коледжем, контроль за ефективністю його використання і збереження здійснює Міністерство. Коледж несе відповідальність перед Міністерством за збереження та використання за призначенням закріпленого за ним майна (пункт 7.10 Статуту).

Наказом Міністерства від 27.10.2017 № 1427 за Коледжем закріплене на праві господарського відання нерухоме майно, зокрема навчально-виробничий корпус площею 3 088,0 м2, що розташований за адресою: місто Київ, бульвар Шевченка, 56; учбовий комплекс з гуртожитком площею 5 158,0 м2, що розташований за адресою: місто Київ, бульвар Шевченка, 54-56.

18.11.2008 року між відповідачем-1 (орендодавець), третьою особою (балансоутримувач) та відповідачем-2 (орендар) було укладено Договір, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме приміщення площею 300 м2, розміщене на 7-му поверсі будівлі гуртожитку за адресою: місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 54/1, що обліковується на балансі Коледжу.

Майно передається в оренду з метою розміщення редакції засобу масової інформації (пункт 1.2 Договору).

Згідно з пунктом 10.1 Договору останній укладено строком на 1 рік, що діє з 01.10.1997 року по 01.10.1998 року та пролонговано до 31.12.2008 року включно.

З матеріалів справи вбачається, що у подальшому строк дії Договору неодноразово продовжувався шляхом укладення між орендодавцем та орендарем договорів про внесення змін до Договору в порядку, передбаченому Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII.

Наказом відповідача-1 від 11.08.2021 № 1864 "Про прийняття рішення про оголошення аукціону" оголошено аукціон, за результатом якого може бути продовжений з існуючим орендарем (Товариством) або укладений з новим орендарем договір оренди від 18.11.2008 № 4120 державного майна - нежилих приміщень загальною площею 300,0 м2,що розміщені за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 54/1, та обліковуються на балансі Коледжу.

Відповідно до змісту оголошення про передачу в оренду нерухомого майна щодо якого орендодавцем прийнято рішення про продовження терміну дії чинного договору оренди на аукціоні передбачено, що спірне майно може бути використане за будь-яким цільовим призначенням, як виключення, передбачене абзацом 10 пункту 29 Порядку.

Як вбачається з протоколу про результати електронного аукціону № LLP001-UA-20210813-28365, 08.09.2021 року відбувався електронний аукціон, переможцем якого стало Товариство.

Вищенаведений протокол електронного аукціону № LLP001-UA-20210813-28365 затверджений наказом Відділення від 23.09.2021 № 2230.

14.12.2021 року між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) було укладено Додаткову угоду, за умовами пункту 4.1 Змінюваних умов якої об`єктом оренди є нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 300,0 м2, що розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 54/1, та обліковується на балансі Коледжу.

Згідно з пунктом 7.1 Змінюваних умов Додаткової угоди майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.

Цей договір продовжено на 5 років з дати набрання чинності цим договором (пункт 12.1 Змінюваних умов Додаткової угоди).

Звертаючись з даним позовом, Прокурор вказував, що Додаткова угода укладена з порушенням вимог частин 1, 4, 6 статті 80 Закону України "Про освіту", оскільки за умовами цієї угоди об`єкт оренди використовується за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря, що фактично передбачає використання означеного майна не за освітнім призначенням та в цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу. Оскільки використання Товариством орендованого приміщення для здійснення діяльності у сфері радіомовлення до забезпечення освітнього процесу не відноситься, таке використання порушує інтереси держави в особі позивачів, адже унеможливлює досягнення освітніх цілей, завдань та напрямків діяльності щодо організації та матеріально-технічного забезпечення навчально-виробничого процесу з метою забезпечення прав дітей на навчання відповідно до їх покликань, інтересів та здібностей.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Додаткова угода є правочином, що вносить зміни до чинного Договору.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Суд зазначає, що відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом статті 1 Закону України "Про освіту" заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність. Освітній процес - система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей. Освітня діяльність - діяльність суб`єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті. Освітня послуга - комплекс визначених законодавством, освітньою програмою та/або договором дій суб`єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про освіту" невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про професійну (професійну-технічну освіту" професійна (професійно-технічна) освіта є складовою системи освіти України. Професійна (професійно-технічна) освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається у закладах професійної (професійно-технічної) освіти.

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про освіту" унормовано, що метою професійної (професійно-технічної) освіти є формування і розвиток професійних компетентностей особи, необхідних для професійної діяльності за певною професією у відповідній галузі, забезпечення її конкурентоздатності на ринку праці та мобільності і перспектив кар`єрного зростання впродовж життя.

Статтею 49 Закону України "Про професійну (професійну-технічну освіту" засновник закріплює за закладами професійної (професійно-технічної) освіти державної або комунальної форми власності та установами професійної (професійно-технічної) освіти об`єкти права власності, які належать засновнику на праві власності або орендовані ним у інших власників.

Заклади освіти та установи професійної (професійно-технічної) освіти несуть відповідальність перед засновником за збереження та використання за призначенням закріпленого за ними майна. Контроль за використанням цього майна здійснюється засновником.

Згідно з частиною 1 статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством.

Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Як передбачено частиною 4 статті 80 Закону України "Про освіту", об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто пов`язаність з навчально-виховним (освітнім) процесом мети такого використання (в тому числі, на умовах оренди).

З наведеного вбачається, що майно закладу освіти повинно використовуватись лише та виключно для забезпечення освітнього процесу та здійснення освітньої діяльності відповідним суб`єктом освітньої діяльності.

Як було встановлено вище, 14.12.2021 року між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) було укладено Додаткову угоду щодо об`єкта оренди - нежитлових приміщень загальною площею 300,0 м2, що розміщені за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 54/1, та обліковуються на балансі Коледжу. У той же час згідно з пунктом 7.1 Змінюваних умов Додаткової угоди означене майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.

Відповідно до даних, що наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, господарська діяльність Товариства (основний вид діяльності) пов`язана з діяльністю у сфері радіомовлення, про що вказують коди КВЕД, зазначені при державній реєстрації юридичної особи відповідача-2.

До інших видів діяльності Товариства належать: тиражування звуко-, відеозаписів і програмного забезпечення, виробництво кіно- та відеофільмів, телевізійних програм, видання звукозаписів, діяльність інформаційних агентств, надання інших інформаційних послуг, діяльність у сфері права, діяльність головних управлінь (хед-офісів), консультування з питань комерційної діяльності й керування, рекламні агентства, посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації, дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки.

Однак, нормами чинного законодавства прямо передбачено, що майно (приміщення) закладів освіти, до яких відноситься Коледж, повинно використовуватись лише та виключно для забезпечення освітнього процесу та здійснення освітньої діяльності відповідним суб`єктом освітньої діяльності.

Заперечуючи проти позову, Відділення посилалось на положення пункту 29 Порядку, відповідно до якого обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.

З урахуванням наведеного, відповідач-1 зазначав, що передане в оренду нерухоме майно не використовувалось балонсоутримувачем протягом останніх 15 років, у зв`язку з чим відповідач-1 вирішив не застосовувати передбачені статтею 80 Закону України "Про освіту" обмеження.

Проте, суд критично оцінює вищевказані доводи відповідача-1, оскільки положення Порядку не можуть змінювати імперативних приписів статті 80 Закону України "Про освіту". Суд зауважує, що вказаний Порядок прийнято на виконання частини 2 статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" з метою конкретизації самої процедури передання майна в оренду, тому зміна підходів оренди майна закладів освіти має здійснюватися у спосіб внесення змін до відповідного Закону, а не у спосіб прийняття зазначеного Порядку.

Суд звертає увагу, що закон є основним джерелом права. Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

У випадку суперечності норм підзаконного акта (Порядку) нормам Закону України "Про освіту" слід застосовувати норми вказаного закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, слід зазначити, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження обставин того, що передача в оренду нерухомого майна, яке знаходиться на балансі Коледжу, не погіршило соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі, тоді як перебування спірного приміщення в користуванні відповідача-2 з 2008 року свідчить лише про те, що це приміщення не могло використовуватись закладом освіти за призначенням.

Щодо наведених у відзиві посилань відповідача-2 на співпрацю Товариства з Коледжем, яка полягала у проходженні виробничого навчання, практики, діяльності навчальної телерадіостудії, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, спірну додаткову угоду було укладено за результатами аукціону. Водночас Відділення не могло гарантувати та забезпечити перемогу на аукціоні саме Товариству.

Крім цього, можливість проходження учнями Коледжу практики, виробничого навчання та наявність навчальної телерадіостудії не було конкурсною вимогою для участі у аукціоні. Тобто, якщо б переможцем аукціону став інший суб`єкт господарювання, то у нього будь-яких обов`язків зі співпраці з Коледжем не було.

Посилання на вказані обставини свідчать лише про бажання підлаштувати укладену Додаткову угоду до формальних вимог, що містяться в частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту", проте навіть проходження практики, виробничого навчання та наявність навчальної телерадіостудії не може свідчити про усунення порушень вимог зазначеної норми.

У розумінні частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" сутність господарської діяльності відповідного суб`єкта має полягати у наданні послуг освітнього характеру, а здійснення протягом більшості часу звичайної господарської діяльності з функціонування радіостанції та лише у певні дні поряд із здійсненням такої господарської діяльності надання учням Коледжу можливості взяти участь у радіопередачі, практиці та виробничому навчанні, не свідчить про надання саме освітніх послуг, адже основною діяльністю залишається діяльність у сфері радіомовлення.

При цьому, жодних умов щодо можливостей використання орендованого майна для навчально-виховного процесу, вільного доступу студентів чи викладачів до орендованого майна спірна Додаткова угода не містить.

Суд також не бере до уваги укладений між відповідачем-2 та Коледжем договір про співпрацю від 02.03.2021 № 3, оскільки такий договір не є частиною оспорюваної додаткової угоди.

Суд зауважує, що надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачено лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. При цьому, саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2023 року в справі № 902/51/21.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 року в справі № 913/204/18).

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року в справі № 905/1227/17.

Враховуючи наведені вище обставини та оцінені судом докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що при укладенні оспорюваної Додаткової угоди її сторонами не дотримано імперативних вимог статті 80 Закону України "Про освіту", тому передача майна закладу освіти в оренду на умовах цієї Додаткової угоди не відповідає вимогам нормативно-правових актів та меті здійснення освітнього процесу.

Отже, Прокурором доведено порушення вимог законодавства у процесі укладення Додаткової угоди, а також порушення інтересів позивачів, що в силу положень частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання обґрунтованим позову Прокурора в частині визнання недійсною Додаткової угоди.

Стосовно вимоги Прокурора про зобов`язання відповідача-2 повернути Коледжу за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 300 м2, розташовані за адресою: місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 54/1, суд зазначає наступне.

Як було зазначено вище, згідно з пунктом 10.1 Договору останній укладено строком на 1 рік, що діє з 01.10.1997 року по 01.10.1998 року та пролонговано до 31.12.2008 року включно. У подальшому строк дії Договору неодноразово продовжувався шляхом укладення між орендодавцем та орендарем договорів про внесення змін до Договору в порядку, передбаченому Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Суд звертає увагу, що листом від 07.12.2020 року № 30-06/10700 Відділення повідомило Товариство про прийняття відповідачем-1 рішення щодо продовження строку дії Договору шляхом проведення аукціону, за результатами якого Договір може бути продовжений з відповідачем-2 або укладений з новим орендарем. Разом із тим, у разі незгоди Товариства з вищенаведеними умовами, або у разі настання випадку, передбаченого пунктом 152 Порядку, означений лист Відділення вважається заявою про припинення Договору оренди, а останній припиняє свою дію 31.12.2020 року.

З огляду на викладене, а також зважаючи на наявність правових підстав для визнання недійсною спірної Додаткової угоди, суд дійшов висновку про те, що на час звернення Прокурора до суду з означеним позовом строк дії Договору закінчився.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту, як правило, договір найму припиняється.

Як передбачено статтею 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, у даному випадку, зважаючи на визнання недійсною Додаткової угоди, у відповідача-2 виник обов`язок повернути орендоване ним за Договором приміщення Коледжу, а відтак похідні вимоги Прокурора про зобов`язання Товариства повернути Коледжу за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 300 м2, розташовані за адресою: місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 54/1, також підлягають задоволенню.

За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищенаведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Прокурора у даній справі.

При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, зроблені Європейським судом з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсною додаткову угоду від 14.12.2021 № 4120/07 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 18.11.2008 № 4120 шляхом викладення його у новій редакції (відповідно до Примірного договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820), укладену між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" щодо нежитлових приміщень загальною площею 300 м2, розташованих за адресою: місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 54/1, які перебувають на балансі Державного навчального закладу "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою".

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" (01032, місто Київ, бульвар Т. Шевченка, будинок 54/1, 7 поверх; код ЄДРПОУ 24085596) повернути Державному навчальному закладу "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою" (01032, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 56; код ЄДРПОУ 05536797) за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 300 м2, розташовані за адресою: місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 54/1.

4. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 50-Г; код ЄДРПОУ 19030825) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" (01032, місто Київ, бульвар Т. Шевченка, будинок 54/1, 7 поверх; код ЄДРПОУ 24085596) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 19.10.2023 року.

Суддя В.С. Ломака