ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" квітня 2024 р. Справа № 910/6033/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
секретар Місюк О.П.
за участю
представників: прокуратури - Баклан Н.Ю.;
позивача-1 - не з`явилися;
позивача-2 - не з`явилися;
відповідача-1 - Павленко А.В.;
відповідача-2 - Шевченко Д.С.;
третьої особи - Васильчук І.М.
розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" та Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 (повне рішення складене 19.10.2023)
у справі №910/6033/23 (суддя - Ломака В.С.)
за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі:
1. Міністерства освіти і науки України;
2. Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до: 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву;
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Державний навчальний заклад "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою"
про визнання додаткової угоди недійсною та зобов`язання вчинити дії.
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2023 року заступник Генерального прокурора звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" про:
- визнання недійсною укладеної між відповідачами додаткової угоди №4120/07 від 14.12.2021 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №4120 від 18.11.2008, шляхом викладення його у новій редакції (відповідно до Примірного договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №820 від 12.08.2020), щодо нежитлових приміщень загальною площею 300 кв. м, розташованих за адресою: місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 54/1, які перебувають на балансі Державного навчального закладу "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою";
- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" повернути Державному навчальному закладу "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою" за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 300 кв. м, розташовані за адресою: місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 54/1.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна додаткова угода укладена з порушенням вимог ч. ч. 1, 4 та 6 ст. 80 Закону України "Про освіту", оскільки за її умовами об`єкт оренди використовується за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря, що фактично передбачає використання майна не за освітнім призначенням та у цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу. Оскільки використання товариством орендованого приміщення для здійснення діяльності у сфері радіомовлення до забезпечення освітнього процесу не відноситься, таке використання порушує інтереси держави, оскільки унеможливлює досягнення освітніх цілей, завдань та напрямків діяльності щодо організації та матеріально-технічного забезпечення навчально-виробничого процесу з метою забезпечення прав дітей на навчання відповідно до їх покликань, інтересів та здібностей.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2023 відкрито провадження у справі №910/6033/23, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів Державний навчальний заклад "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 (повне рішення складене 19.10.2023) у справі №910/6033/23 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" та Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву подали апеляційні скарги, у яких просять скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційні скарги мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" у поданій скарзі стверджує, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про порушення ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" при укладенні оспорюваної додаткової угоди, оскільки не надав належної оцінки договору про співпрацю №3 від 02.03.2021. В цьому контексті відповідач-2 посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.10.2023 у справі №927/66/23, щодо застосування ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту".
Також на переконання відповідача-2, прокурором неправильно визначено позивачів у справі, оскільки позивачем має бути виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація).
У свою чергу, Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву посилається на те, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо дотримання прокурором порядку звернення до суду в інтересах держави, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". На переконання відповідача-1, суд першої інстанції не надав належної оцінки листам прокурора №№24/3-25424вих-23 та 24/3-25425вих-23 від 04.04.2023, якими позивачі були повідомлені про звернення прокурора до суду з позовом. У зв`язку з цим, поза увагою суду залишився той факт, що прокурором не надано Міністерству освіти і науки України та Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розумного строку на самостійне звернення до суду з цим позовом для захисту державних інтересів, оскільки повідомлення про пред`явлення позову направлено позивачам 04.04.2023 та цього самого дня позов направлено до суду.
Ще одним аргументом відповідача-1 є те, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки за наявності трьох учасників оспорюваного правочину позовні вимоги про його недійсність та застосування реституції спрямовані лише до двох учасників.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2023 та протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду від 08.11.2023 апеляційні скарги у справі №910/6033/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/6033/23, об`єднано апеляційні скарги в одне провадження, призначено до розгляду на 12.12.2023, а також встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів.
До суду 22.11.2023 від Міністерства освіти і науки України надійшов відзив на апеляційні скарги, у якому позивач-1 просить відмовити у їх задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.
28.11.2023 заступником Генерального прокурора подано відзиви на апеляційні скарги, у яких прокурор просить залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Інші учасники справи у встановлений процесуальний строк не скористалися правом на подання відзивів на апеляційні скарги, що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
До суду 06.12.2023 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 вказане клопотання задоволено.
11.12.2023 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву подано заперечення на відзив заступника Генерального прокурора.
У призначене засідання суду 12.12.2023 з`явилися представники прокуратури, відповідачів та третьої особи і надали пояснення по суті апеляційних скарг. У зв`язку з необхідністю додаткового з`ясування обставин справи у судовому засіданні оголошено перерву до 09.01.2024.
04.01.2024 та 09.01.2024 представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" та Державного навчального закладу "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою" подано клопотання про відкладення розгляду справи.
У призначене засідання суду 09.01.2024 з`явилися представники прокуратури, позивача-1 та відповідача-1. Судом відмовлено у задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи, продовжено розгляд апеляційних скарг по суті та заслухано пояснення представника Міністерства освіти і науки України. За результатами судового засідання оголошено перерву до 30.01.2024.
До суду 30.01.2024 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" подано клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №925/1133/18.
У засідання суду 30.01.2024 з`явилися представники прокуратури, позивача-1, відповідачів та третьої особи.
Колегія суддів поставила на обговорення питання стосовно зупинення з власної ініціативи апеляційного провадження у справі №910/6033/23 до перегляду судового рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №917/1173/22 у подібних правовідносинах.
Присутні представники прокуратури, позивача-1, відповідача-1 та третьої особи вирішення питання щодо зупинення апеляційного провадження за наведеної підстави залишили на розсуд суду. Натомість, представник відповідача-2 не заперечувала щодо зупинення апеляційного провадження.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 зупинено апеляційне провадження у справі №910/6033/23 до перегляду судового рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №917/1173/22 у подібних правовідносинах та зобов`язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про закінчення перегляду судового рішення у справі №917/1173/22.
При цьому, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" про зупинення апеляційного провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №925/1133/18 судом не розглядалося.
До суду 13.03.2024 заступником Генерального прокурора подано клопотання про поновлення апеляційного провадження у справі у зв`язку з прийняттям 16.02.2024 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови у справі №917/1173/22.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 поновлено апеляційне провадження у справі №910/6033/23 та призначено її до розгляду на 16.04.2024.
01.04.2024 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" надійшли додаткові пояснення з урахуванням висновків, викладених у постанові від 16.02.2024 у справі №917/1173/22.
У засідання суду 16.04.2024 з`явилися представники прокуратури, відповідачів та третьої особи.
Головуючий поставив на обговорення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" про зупинення апеляційного провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №925/1133/18, подане 30.01.2024. Представник відповідача-2 підтримала клопотання та просила його задовольнити, представники відповідача-1 та третьої особи залишили вказане питання на розсуд суду, натомість представник прокуратури заперечила з приводу зупинення апеляційного провадження.
Судом ухвалено відмовити у задоволенні вказаного клопотання з огляду на невідповідність його приписам п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, оскільки правовідносини сторін у справах №№910/6033/23 та 925/1133/18 не є подібними.
За результатами судового засідання оголошено перерву до 30.04.2024.
26.04.2024 та 29.04.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" і прокурором подані додаткові письмові пояснення.
У судове засідання 30.04.2024 з`явилися представники прокуратури, відповідачів та третьої особи. Натомість, представники позивачів не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про розгляд апеляційних скарг. Доказів поважності причин відсутності вказаних представників суду не надано.
Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Разом з цим, як було зазначено вище, Міністерство освіти і науки України та Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином повідомлені про розгляд апеляційних скарг та, у свою чергу, не повідомили суд про причини неявки у судове засідання уповноважених представників. Отже, неявка у судове засідання вказаних представників не перешкоджає розгляду апеляційних скарг по суті.
В засіданні суду 30.04.2024 присутні представники надали додаткові пояснення по суті апеляційних скарг.
Надалі судом досліджено докази та заслухано виступи представників у судових дебатах.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши у судових засіданнях пояснення представників прокуратури, позивача-1, відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Зі встановлених місцевим господарським судом обставин даної справи вбачається, що 01.10.1997 Закритому акціонерному товариству "ТРК "Лідер" (попередня назва Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон") на підставі відповідного договору оренди було передано в оренду нерухоме майно за адресою: 01032, місто Київ, бульвар Шевченка, 54/1, 7 поверх.
18.11.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" (орендар), Державним навчальним закладом "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою" (балансоутримувач) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець) укладений договір про внесення змін та доповнень до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №4120 від 01.10.1997.
За змістом п. 1.1 вказаного договору про внесення змін орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: приміщення площею 300 кв. м, розміщене на 7-му поверсі будівлі гуртожитку за адресою: місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 54/1, що обліковується на балансі балансоутримувача.
Наказом відповідача-1 №1864 від 11.08.2021 "Про прийняття рішення про оголошення аукціону" оголошено аукціон, за результатами якого може бути продовжений з існуючим орендарем (відповідачем-2) або укладений з новим орендарем договір оренди №4120 від 18.11.2008 державного майна - нежилих приміщень загальною площею 300 кв. м, що розміщені за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 54/1, та обліковуються на балансі третьої особи.
Відповідно до інформації, що внесена до протоколу про результати електронного аукціону №LLP001-UA-20210813-28365, 08.09.2021 відбувався електронний аукціон, переможцем якого стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон".
14.12.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" (орендар) укладено додаткову угоду №4120/07 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №4120 від 18.11.2008, шляхом викладення його у новій редакції (відповідно до Примірного договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №820 від 12.08.2020) (далі - додаткова угода).
У пункті 4.1 Змінюваних умов додаткової угоди визначено, що об`єктом оренди є нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 300,0 кв. м, що розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 54/1, та обліковується на балансі Державного навчального закладу "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою".
Згідно з п. 7.1 Змінюваних умов додаткової угоди майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.
Поряд з цим, як вказав прокурор при зверненні до суду з даним позовом, зазначена додаткова угода укладена з порушенням вимог ч. ч. 1, 4 та 6 ст. 80 Закону України "Про освіту", оскільки за її умовами об`єкт оренди використовується за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря, що фактично передбачає використання майна не за освітнім призначенням та у цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу. Оскільки використання товариством орендованого приміщення для здійснення діяльності у сфері радіомовлення до забезпечення освітнього процесу не відноситься, таке використання порушує інтереси держави, оскільки унеможливлює досягнення освітніх цілей, завдань та напрямків діяльності щодо організації та матеріально-технічного забезпечення навчально-виробничого процесу з метою забезпечення прав дітей на навчання відповідно до їх покликань, інтересів та здібностей.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, заперечуючи проти позову, зазначило, що вказане державне нерухоме майно, яке обліковується на балансі третьої особи, перебувало в оренді з 18.11.2008 та, відповідно, не використовувалося балансоутримувачем (не тільки у навчальній діяльності, але й взагалі) протягом останніх 15 років. Враховуючи викладене, відповідачем-1 у процесі підготовки аукціону на продовження договору оренди №4120 було прийнято рішення про не застосування обмежень щодо цільового використання зазначеного майна відповідно до абзацу 10 п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020 "Деякі питання оренди державного та комунального майна" (далі - Порядок). Разом з тим, положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 та Порядку дозволяють передавати в оренду приміщення закладів освіти за умови, що останні не використовуються у діяльності таких закладів протягом трьох років та передача в оренду приміщення не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі. Крім того, відповідач-1 наголосив, що визнання недійсною спірної додаткової угоди позбавить національний бюджет частини надходжень від плати за користування державним нерухомим майном, що суперечить ідеї концепції захисту інтересів держави та ставить під сумнів обґрунтованість підстав для здійснення представництва інтересів держави в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідач-2, у свою чергу, зазначив, що позов не містить будь-яких вказівок на те, що спірна додаткова угода порушує права чи інтереси позивачів у справі. Більше того, зі змісту пред`явленого позову неможливо достеменно встановити, яка конкретно особа володіла орендованим нерухомим майном станом на момент укладення оскаржуваної додаткової угоди та яка особа володіє цим майном станом на час звернення прокурора до суду та розгляду справи.
Позивач-1 у своїх письмових поясненнях вказав на те, що станом на момент укладення спірної додаткової угоди вказане у ній майно (об`єкт оренди) було вилучено з державної власності та прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Державний навчальний заклад "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою" у своїх поясненнях зауважив на тому, що наслідком спірних орендних правовідносин є надходження грошових коштів як в державний бюджет, так і в якості додаткового фінансування третьої особи як балансоутримувача, тоді як позиція прокуратури щодо захисту інтересів держави шляхом припинення орендних правовідносин (а отже і фінансових надходжень) при відсутності будь-яких планів та необхідності використання орендованого приміщення коледжу для власних навчальних цілей не лише не підтверджена належним чином, але й прямо суперечить інтересам держави, які знаходяться у компетенції сторін.
Прокурор, заперечуючи проти тверджень відповідачів та третьої особи, вказав, що Порядок в частині положень щодо використання майна закладів освіти прямо суперечить вимогам ч. ч. 1, 4 та 6 ст. 80 Закону України "Про освіту", а також ч. 6 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а відтак не підлягає застосуванню в цій частині. Прокурор наголосив, що жоден з видів діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" не пов`язаний з освітнім процесом, тоді як умов про можливість використання орендованого майна для навчально-виховного процесу спірна додаткова угода не містить. У той же час, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно-значимого питання щодо припинення незаконного, нецільового використання приміщення навчального закладу, що створює загрозу збереженню його матеріально-технічної бази, та щодо повернення такого приміщення з метою подальшого використання для задоволення освітніх потреб дітей, забезпечення організації навчально-виховного процесу. Нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому, саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не дає права передання цих приміщень в оренду з іншою метою, аніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу. Разом з тим, суспільний інтерес у даному випадку беззаперечно превалює над інтересами Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон".
Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що при укладенні оспорюваної додаткової угоди її сторонами не дотримано імперативних вимог ст. 80 Закону України "Про освіту", а тому передача майна закладу освіти в оренду на умовах додаткової угоди не відповідає вимогам нормативно-правових актів та меті здійснення освітнього процесу. Отже, прокурором доведено порушення вимог законодавства у процесі укладення додаткової угоди, а також порушення інтересів позивачів, що в силу положень ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для визнання обґрунтованим позову прокурора в частині визнання недійсною додаткової угоди. Зважаючи на визнання недійсною додаткової угоди, у відповідача-2 виник обов`язок повернути орендоване ним за договором приміщення коледжу, а відтак похідні вимоги прокурора про зобов`язання повернути за актом приймання-передачі нерухоме майно також підлягають задоволенню.
Окрім цього, суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що прокурором дотримано визначений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
З наведеними висновками Господарського суду міста Києва у їх сукупності погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо наявності підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах, визначення прокурором кола позивачів та доводів скаржників в наведеній частині, суд вказує на наступне.
При зверненні з даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), прокурор посилався на незаконне, нецільове використання приміщення навчального закладу, що створює загрозу збереженню його матеріально-технічної бази та її подальшому використанню для задоволення освітніх потреб дітей, забезпеченню організації навчально-виховного процесу. При цьому, прокурор вказував, що позивачі неналежним чином здійснюють свої обов`язки щодо контролю за дотриманням вимог ст. 80 Закону України "Про освіту".
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватися принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2008 від 01.04.2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також 4) зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Вказана стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 містяться наступні правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:
- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;
- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України);
- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру");
- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;
- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У наведеній справі Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган.
Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу, яку прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:
- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим;
- частина 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Суд зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Водночас, аби інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Виходячи з системного аналізу наведених правових норм та судової практики стосовно представництва прокурором держави в суді, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.
Статтею 53 Конституції України унормовано, що кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" професійна (професійно-технічна) освіта є складовою системи освіти України. Професійна (професійно-технічна) освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається у закладах професійної (професійно-технічної) освіти.
Як встановлено місцевим господарським судом, Державний навчальний заклад "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою" є заснованим Міністерством освіти і науки України та підпорядкованим йому державним професійно-технічним (професійним) навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює підготовку робітників високого рівня кваліфікації, молодших спеціалістів з технологічно складних, наукоємних професій та спеціальностей або робітників, діяльність яких пов`язана зі складною організацією праці, з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів (п. 1.1 статуту коледжу).
Пунктом 6.1 статуту передбачено, що управління коледжем здійснюється Міністерством, Департаментом освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до повноважень, визначених актами законодавства України.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Міністерство освіти і науки України є засновником коледжу.
Частиною 3 ст. 49 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" унормовано, що заклади освіти та установи професійної (професійно-технічної) освіти несуть відповідальність перед засновником за збереження та використання за призначенням закріпленого за ними майна. Контроль за використанням цього майна здійснюється засновником.
При цьому, як вказує прокурор у позовній заяві, розпорядженням Кабінету Міністрів України №360 від 21.04.2021 цілісний майновий комплекс Державного навчального закладу "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою" передано у власність територіальної громади міста Києва.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) затверджено акт приймання-передачі вищевказаного майна та, як вбачається з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 05.10.2022 зареєстроване відповідне право комунальної власності.
Згідно з п. 1 Положення "Про департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ", затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації №449 від 19.03.2004 (далі - Положення) Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, а з питань виконання функцій державної виконавчої влади взаємодіє з Міністерством.
Відповідно до п. 4 Положення основним завданням Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки та забезпечення розвитку системи освіти у місті Києві з метою формування гармонійно-розвиненої, соціально-активної, творчої особистості.
Згідно з п. 5.12 Положення на Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) покладено обов`язок зі здійснення контролю за дотриманням актів законодавства з питань освіти і науки, виконанням закладами освіти всіх форм власності державних вимог щодо змісту, рівня та обсягу дошкільної, позашкільної, повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти.
Як було вказано вище та обґрунтовано прокурором у позові, прокуратурою було виявлено факт порушення відповідачами положень ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", що полягав у незаконному переданні в оренду майна закладу освіти з можливістю використання вказаного майна за будь-яким цільовим призначенням та неналежне виконання Міністерством освіти і науки України, як засновником третьої особи, своїх повноважень зі здійсненням контролю за використанням закріпленого за коледжем майна. У позові прокурор зазначав також про те, що спірне майно станом на дату розгляду судом спору перебуває у комунальній власності та вказував на невиконання позивачем-2 покладених на останнього повноважень зі здійснення контролю за дотриманням актів законодавства з питань освіти і науки закладами освіти всіх форм власності.
У своїй апеляційній скарзі Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву посилається на те, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо дотримання прокурором порядку звернення до суду в інтересах держави, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Зокрема, на переконання відповідача-1, суд першої інстанції не надав належної оцінки листам прокурора №№24/3-25424вих-23 та 24/3-25425вих-23 від 04.04.2023, якими позивачі були повідомлені про звернення прокурора до суду з позовом. У зв`язку з цим, на переконання скаржника, поза увагою суду залишився той факт, що прокурором не надано Міністерству освіти і науки України та Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розумного строку на самостійне звернення до суду з цим позовом для захисту державних інтересів, оскільки повідомлення про пред`явлення позову направлено позивачам 04.04.2023 та цього самого дня позов направлено до суду.
Поряд з цим, колегія суддів вважає наведені аргументи необґрунтованими з огляду на наступне.
Так, Офісом Генерального прокурора 30.08.2022 за №24/2/1-38553-22 до Міністерства освіти і науки України та Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді направлено запити про надання інформації щодо обставин надання спірних нежитлових приміщень в оренду та продовження договору оренди.
Разом з цим, у відповіді №063-3809 від 12.09.2022 департамент повідомив про необізнаність щодо факту укладення оспорюваного правочину, оскільки станом на дату проведення аукціону цілісний майновий комплекс Державного навчального закладу "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою" до комунальної власності територіальної громади міста Києва не передано.
Натомість, міністерство у листі №1/10757-22 від 14.09.2022 зазначило, що відповідно до Закону України "Про управління об`єктами державної власності" відповідальність за ефективне використання державного майна покладається на балансоутримувача об`єкта нерухомості, якому надається право господарського відання або оперативного управління. При цьому, у листі додатково повідомлено, що інформація про надання дозволу на укладення та продовження оспорюваного договору оренди у Міністерстві освіти і науки України відсутня.
Надалі, Офісом Генерального прокурора до позивачів 25.10.2022 за №24/2/1-38553-22 у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" направлено листи, у яких детально викладено виявлені органами прокуратури порушення вимог законодавства при продовженні договору оренди нежитлових приміщень, які перебувають на балансі третьої особи.
При цьому, Офісом Генерального прокурора вказаним органам державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, які у спірних правовідносинах виконують функцію управління спірним державним (комунальним) майном, запропоновано вчинити дії, спрямовані на відновлення порушеного права держави шляхом подання відповідного позову.
Департаментом освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 20.12.2022 за №063-5496 надано відповідь та зазначено, що 14.11.2022 сторонам оспорюваного договору направлено лист-претензію з вимогою щодо його розірвання, однак договір за згодою сторін не розірвано. У зв`язку з цим, департамент просив Офіс Генерального прокурора здійснити процесуальні та інші дії, необхідні для захисту інтересів держави.
З листа Міністерства освіти і науки України №1/14233-22від 22.11.2022 убачається, що оскільки спірне майно не належить до сфери управління міністерства, всі питання щодо спірного майна має вирішувати відповідний орган, до сфери управління якого воно належить.
Таким чином, Офісом Генерального прокурора вжито всіх належних заходів для того, щоб позивачі були достеменно обізнані з тим фактом, що спірне майно передано в оренду відповідачу-2 з порушенням вимог ч. ч. 1, 4 та 6 ст. 80 Закону України "Про освіту", проте належних та достатніх заходів реагування ними вжито не було.
В контексті наведеного апеляційний суд враховує сталу судову практику Верховного Суду з цього питання.
Зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №912/3751/19, 11.03.2021 у справі №910/3158/19 та 20.01.2021 у справі №927/468/20 зазначено, що часовий проміжок, який минув між повідомленням позивача та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Критерій "розумності", який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально. До таких чинників належить, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним з моменту такої обізнаності заходи, спрямовані на захист інтересів держави.
Враховуючи наведені вище обставини щодо обізнаності позивачів про порушення прав держави ще з серпня 2022 року та беручи до уваги формальний характер наданих ними відповідей у вересні, листопаді та грудні 2022 року, Офіс Генерального прокурора дійшов обґрунтованого висновку про те, що невжиття цими компетентними органами заходів щодо визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди та повернення орендованого майна балансоутримувачу шляхом пред`явлення відповідного позову має кваліфікуватися як бездіяльність цих органів.
При цьому, листи Офісу Генерального прокурора від 04.04.2023 мають лише інформативний характер щодо повідомлення позивачів про прийняте прокурором рішення представляти інтереси держави у спірних правовідносинах.
Отже, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву безпідставно ототожнено листи №№24/3-25424вих-23 та 24/3-25425вих-23 від 04.04.2023 з листами від 25.10.2022, у яких з метою дотримання порядку, визначеного ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", позивачам запропоновано у зв`язку з необхідністю захисту державних інтересів перевірити можливі факти порушення законодавства, виявлені органами прокуратури, та вчинити дії, спрямовані на відновлення порушеного права держави шляхом подання відповідного позову.
Крім того, у листах від 25.10.2022 вказано, що у разі незвернення до суду з позовом в інтересах держави необхідно у розумні строки аргументовано повідомити Офіс Генерального прокурора про підстави прийняття такого рішення для вирішення питання про подання позову прокурором.
Таким чином станом на момент звернення прокурора до суду з позовом у цій справі існував визначений Конституцією України виключний випадок для представництва прокурором інтересів держави, оскільки відповідні компетентні органи не вчиняли жодних дій і самостійно до суду не звернулися.
При цьому, Господарський суд міста Києва в оскаржуваному рішенні правильно оцінив саме листи прокурора від 25.10.2022, як докази належного повідомлення позивачів про стверджувані порушення інтересів держави.
Як наслідок, колегія суддів вказує на те, що суд першої інстанції правомірно зазначив, що незважаючи на обізнаність про факт порушення відповідачами положень ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", позивачами протягом тривалого часу не вживалися жодні заходи, у тому числі позовного характеру, що свідчить про наявність правових підстав для звернення прокурора до суду з цим позовом у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача-1 з приводу того, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про дотримання прокурором порядку звернення до суду в інтересах держави, спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон", у свою чергу, у поданій скарзі стверджує, що прокурором неправильно визначено позивачів у справі, оскільки, на його переконання, позивачем має бути виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація).
За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до вимог ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави та обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Відповідно до ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи ст. ст. 3, 15 та 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанова Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №909/597/21).
Крім того, при визначенні позивача необхідно також враховувати і правовий висновок, викладений об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19.
Зокрема, об`єднана палата зауважила, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі всіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20 та 19.08.2020 у справі №923/449/18.
Більше того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 сформувала правові висновки про застосування вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" в частині підстав для представництва прокурором інтересів держави.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав та обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
З огляду на викладене, судом першої інстанцій в оскаржуваному рішенні надано належну правову оцінку щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах в особі як Міністерства освіти і науки України, так і Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Зокрема, Господарським судом міста Києва враховано, що ч. 3 ст. 49 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" встановлено, що заклади освіти та установи професійної (професійно-технічної) освіти несуть відповідальність перед засновником за збереження та використання за призначенням закріпленого за ними майна. Контроль за використанням цього майна здійснюється засновником.
Згідно з ч. 2 ст. 136 Господарського кодексу України (далі - ГК України) власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
В силу положень статуту коледжу, Міністерство освіти і науки України як засновник навчального закладу, який здійснює управління ним та контроль за його діяльністю, є уповноваженим органом у спірних правовідносинах, оскільки міг та повинен контролювати питання укладення оспорюваного договору оренди та додаткової угоди до нього.
Повноваження Міністерства освіти і науки України щодо функцій з контролю за використанням державного майна врегульовано положеннями ГК України та спеціальних нормативних актів, які регламентують порядок управління об`єктами державної власності. Станом на момент укладення первинного договору оренди, а також оголошення і проведення аукціону на його продовження спірне майно перебувало у державній власності, а міністерство здійснювало повноваження органу управління цим державним майном.
Водночас, станом на момент укладення спірної додаткової угоди та на даний час спірне майно перебуває у комунальній власності, а органом управління коледжу, окрім Міністерства освіти і науки України, є також Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Управління коледжем здійснюється Міністерством освіти і науки України та Департаментом освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до повноважень, визначених актами законодавства України (п. 6.1 статуту коледжу).
Таким чином, прокурором правильно визначено позивачів у цьому спорі і щодо цих позивачів повністю дотримано порядок повідомлення про наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, передбачений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Як наслідок, протилежні доводи відповідача-2 є необґрунтованими.
Щодо суті спору та доводів скаржників в наведеній частині, суд вказує на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що Державний навчальний заклад "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою" є заснованим Міністерством освіти і науки України і підпорядкованим йому державним професійно-технічним (професійним) навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює підготовку робітників високого рівня кваліфікації, молодших спеціалістів з технологічно складних, наукоємних професій та спеціальностей або робітників, діяльність яких пов`язана зі складною організацією праці, з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів.
Згідно з п. 7.9 статуту Державного навчального закладу "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою" для забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів та молодших спеціалістів коледж має відповідну навчально-матеріальну базу та земельну ділянку відповідно до паспортів, технічної документації, актів права власності тощо. Коледж має будівлі, що знаходяться за адресами: 01032, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, 56; АДРЕСА_1 ; місто Київ, 01032, бульвар Тараса Шевченка, 27; 03067, місто Київ, вулиця Гарматна, 10. Об`єкти права власності: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно коледжу є державною власністю, що закріплена Міністерством освіти і науки України за вищим професійним училищем на праві оперативного управління.
Функції управління майном, закріпленим за коледжем, контроль за ефективністю його використання і збереження здійснює Міністерство освіти і науки України. Коледж несе відповідальність перед Міністерством освіти і науки України за збереження та використання за призначенням закріпленого за ним майна (п. 7.10 статуту).
Наказом Міністерства освіти і науки України №1427 від 27.10.2017 за коледжем закріплене на праві господарського відання нерухоме майно, зокрема навчально-виробничий корпус площею 3088,0 кв. м, розташований за адресою: місто Київ, бульвар Шевченка, 56; учбовий комплекс з гуртожитком площею 5158,0 кв. м, розташований за адресою: місто Київ, бульвар Шевченка, 54-56.
18.11.2008 між відповідачем-1 (орендодавець), третьою особою (балансоутримувач) та відповідачем-2 (орендар) укладений договір, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме приміщення площею 300 кв. м, розміщене на 7-му поверсі будівлі гуртожитку за адресою: місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 54/1, що обліковується на балансі коледжу.
Майно передається в оренду з метою розміщення редакції засобу масової інформації (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 10.1 договору останній укладений строком на 1 рік, діє з 01.10.1997 по 01.10.1998 та пролонгований до 31.12.2008 включно.
У подальшому строк дії договору неодноразово продовжувався шляхом укладення між орендодавцем та орендарем договорів про внесення змін до договору у порядку, передбаченому Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.
Наказом відповідача-1 №1864 від 11.08.2021 "Про прийняття рішення про оголошення аукціону" оголошено аукціон, за результатами якого може бути продовжений з існуючим орендарем (Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон") або укладений з новим орендарем договір оренди №4120 від 18.11.2008 державного майна - нежилих приміщень загальною площею 300,0 кв. м, що розміщені за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 54/1, та обліковуються на балансі коледжу.
Відповідно до змісту оголошення про передачу в оренду нерухомого майна, щодо якого орендодавцем прийнято рішення про продовження терміну дії чинного договору оренди на аукціоні, передбачено, що спірне майно може бути використане за будь-яким цільовим призначенням, як виключення, передбачене абз. 10 п. 29 Порядку.
Як убачається з протоколу про результати електронного аукціону № LLP001-UA-20210813-28365, 08.09.2021 відбувався електронний аукціон, переможцем якого стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон".
Вищенаведений протокол електронного аукціону №LLP001-UA-20210813-28365 затверджений наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву №2230 від 23.09.2021.
14.12.2021 між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) було укладено додаткову угоду, за умовами п. 4.1 Змінюваних умов якої об`єктом оренди є нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 300,0 кв. м, що розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 54/1, та обліковується на балансі коледжу.
Згідно з п. 7.1 Змінюваних умов додаткової угоди майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.
Цей договір продовжено на 5 років з дати набрання чинності цим договором (п. 12.1 Змінюваних умов додаткової угоди).
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор вказував на те, що додаткова угода укладена з порушенням вимог ч. ч. 1, 4 та 6 ст. 80 Закону України "Про освіту", оскільки за умовами цієї угоди об`єкт оренди використовується за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря, що фактично передбачає використання майна не за освітнім призначенням та в цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу. Оскільки використання Товариством з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" орендованого приміщення для здійснення діяльності у сфері радіомовлення до забезпечення освітнього процесу не відноситься, таке використання порушує інтереси держави в особі позивачів, адже унеможливлює досягнення освітніх цілей, завдань та напрямків діяльності щодо організації та матеріально-технічного забезпечення навчально-виробничого процесу з метою забезпечення прав дітей на навчання відповідно до їх покликань, інтересів та здібностей.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Оспорювана додаткова угода є правочином, що вносить зміни до чинного договору оренди.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України унормовано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За змістом ст. 1 Закону України "Про освіту" заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність. Освітній процес - система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей. Освітня діяльність - діяльність суб`єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті. Освітня послуга - комплекс визначених законодавством, освітньою програмою та/або договором дій суб`єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про освіту" невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про професійну (професійну-технічну) освіту" професійна (професійно-технічна) освіта є складовою системи освіти України. Професійна (професійно-технічна) освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається у закладах професійної (професійно-технічної) освіти.
Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про освіту" унормовано, що метою професійної (професійно-технічної) освіти є формування і розвиток професійних компетентностей особи, необхідних для професійної діяльності за певною професією у відповідній галузі, забезпечення її конкурентоздатності на ринку праці та мобільності і перспектив кар`єрного зростання впродовж життя.
Відповідно до ст. 49 Закону України "Про професійну (професійну-технічну) освіту" засновник закріплює за закладами професійної (професійно-технічної) освіти державної або комунальної форми власності та установами професійної (професійно-технічної) освіти об`єкти права власності, які належать засновнику на праві власності або орендовані ним у інших власників. Заклади освіти та установи професійної (професійно-технічної) освіти несуть відповідальність перед засновником за збереження та використання за призначенням закріпленого за ними майна. Контроль за використанням цього майна здійснюється засновником.
Згідно з ч. 1 ст. 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Як передбачено ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Отже, нормами чинного законодавства передбачено обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто пов`язаність з навчально-виховним (освітнім) процесом мети такого використання (в тому числі, на умовах оренди).
З наведеного вбачається, що майно закладу освіти повинно використовуватися лише та виключно для забезпечення освітнього процесу та здійснення освітньої діяльності відповідним суб`єктом освітньої діяльності.
Як було встановлено вище, 14.12.2021 між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) було укладено додаткову угоду щодо об`єкта оренди - нежитлових приміщень загальною площею 300,0 кв. м, що розміщені за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 54/1, та обліковуються на балансі коледжу. У той же час, згідно з п. 7.1 Змінюваних умов додаткової угоди вказане майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.
Відповідно до даних, що наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, господарська діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" (основний вид діяльності) пов`язана з діяльністю у сфері радіомовлення, про що вказують коди КВЕД, зазначені при державній реєстрації відповідача-2.
До інших видів діяльності відповідача-2 належать: тиражування звуко-, відеозаписів і програмного забезпечення, виробництво кіно- та відеофільмів, телевізійних програм, видання звукозаписів, діяльність інформаційних агентств, надання інших інформаційних послуг, діяльність у сфері права, діяльність головних управлінь (хед-офісів), консультування з питань комерційної діяльності й керування, рекламні агентства, посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації, дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки.
Однак, нормами чинного законодавства прямо передбачено, що майно (приміщення) закладів освіти, до яких відноситься коледж, повинно використовуватися лише та виключно для забезпечення освітнього процесу та здійснення освітньої діяльності відповідним суб`єктом освітньої діяльності.
Заперечуючи проти позову, відповідач-1 посилався на положення п. 29 Порядку, відповідно до якого обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. м) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. м), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.
З урахуванням наведеного, відповідач-1 зазначав, що передане в оренду нерухоме майно не використовувалося балонсоутримувачем протягом останніх 15 років, у зв`язку з чим відповідач-1 вирішив не застосовувати передбачені ст. 80 Закону України "Про освіту" обмеження.
Поряд з цим, як вірно зазначено місцевим господарським судом, положення Порядку не можуть змінювати імперативних приписів ст. 80 Закону України "Про освіту". Вказаний Порядок прийнято на виконання ч. 2 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" з метою конкретизації самої процедури передання майна в оренду, а тому зміна підходів оренди майна закладів освіти має здійснюватися у спосіб внесення змін до відповідного закону, а не у спосіб прийняття зазначеного Порядку.
Саме закон є основним джерелом права. Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
У випадку суперечності норм підзаконного акту (Порядку) нормам Закону України "Про освіту" слід застосовувати норми вказаного закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження обставин того, що передача в оренду нерухомого майна, яке знаходиться на балансі коледжу, не погіршила соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі, тоді як перебування спірного приміщення у користуванні відповідача-2 з 2008 року свідчить лише про те, що це приміщення не могло використовуватися закладом освіти за призначенням.
Щодо посилань відповідача-2 на його співпрацю з коледжем, яка полягала у проходженні виробничого навчання, практики, діяльності навчальної телерадіостудії, суд зазначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи, спірну додаткову угоду було укладено за результатами аукціону. Водночас, Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву не могло гарантувати та забезпечити перемогу на аукціоні саме Товариству з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон".
Крім цього, можливість проходження учнями коледжу практики, виробничого навчання та наявність навчальної телерадіостудії не було конкурсною вимогою для участі в аукціоні. Тобто, якщо б переможцем аукціону став інший суб`єкт господарювання, то у нього будь-яких обов`язків зі співпраці з коледжем не було.
Посилання на вказані обставини свідчать лише про бажання підлаштувати укладену додаткову угоду до формальних вимог, що містяться в ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", проте навіть проходження практики, виробничого навчання та наявність навчальної телерадіостудії не може свідчити про усунення порушень вимог зазначеної норми.
У розумінні ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" сутність господарської діяльності відповідного суб`єкта має полягати у наданні послуг освітнього характеру, а здійснення протягом більшості часу звичайної господарської діяльності з функціонування радіостанції та лише у певні дні поряд зі здійсненням такої господарської діяльності надання учням коледжу можливості взяти участь у радіопередачі, практиці та виробничому навчанні, не свідчить про надання саме освітніх послуг, адже основною діяльністю залишається діяльність у сфері радіомовлення.
При цьому, жодних умов щодо можливостей використання орендованого майна для навчально-виховного процесу, вільного доступу студентів чи викладачів до орендованого майна спірна додаткова угода не містить.
Судом також правомірно не взято до уваги укладений між відповідачем-2 та третьою особою договір про співпрацю №3 від 02.03.2021, оскільки такий договір не є частиною оспорюваної додаткової угоди.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №902/51/21, надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачено лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. При цьому, саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №913/204/18).
При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи ст. ст. 3, 15 та 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.
Враховуючи наведені вище обставини та докази у їх сукупності, місцевий господарський суд дійшов цілком обґрунтованого висновку, що при укладенні оспорюваної додаткової угоди її сторонами не було дотримано імперативних вимог ст. 80 Закону України "Про освіту", а тому передача майна закладу освіти в оренду на умовах цієї додаткової угоди не відповідає вимогам нормативно-правових актів та меті здійснення освітнього процесу.
Отже, прокурором доведено порушення вимог законодавства під час укладення додаткової угоди, а також порушення інтересів держави в особі позивачів, що в силу положень ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання обґрунтованим позову прокурора в частині визнання недійсною додаткової угоди.
Стосовно вимоги прокурора про зобов`язання відповідача-2 повернути третій особі за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 300 кв. м, розташовані за адресою: місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 54/1, суд зазначає наступне.
Як було зазначено вище, згідно з п. 10.1 договору оренди останній укладено строком на 1 рік, діє з 01.10.1997 по 01.10.1998 та пролонгований до 31.12.2008 включно. У подальшому строк дії договору неодноразово продовжувався шляхом укладення між орендодавцем та орендарем договорів про внесення змін до договору у порядку, передбаченому Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Листом №30-06/10700 від 07.12.2020 відповідач-1 повідомив відповідача-2 про прийняття рішення щодо продовження строку дії договору шляхом проведення аукціону, за результатами якого договір може бути продовжений з відповідачем-2 або укладений з новим орендарем. Разом з тим, у разі незгоди товариства з вищенаведеними умовами або у разі настання випадку, передбаченого п. 152 Порядку, вказаний лист вважається заявою про припинення договору оренди, а останній припиняє свою дію 31.12.2020.
З огляду на викладене, а також зважаючи на наявність правових підстав для визнання недійсною додаткової угоди, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що станом на час звернення прокурора до суду з цим позовом строк дії договору оренди закінчився.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту, як правило, договір найму припиняється.
Як передбачено ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Як наслідок, зважаючи на визнання недійсною додаткової угоди, у відповідача-2 виник обов`язок повернути орендоване ним за договором приміщення коледжу, а відтак вимога прокурора про зобов`язання відповідача-2 повернути третій особі за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 300 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , також підлягає задоволенню.
Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на те, що після прийняття об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови від 16.02.2024 у справі №917/1173/22, до вирішення якої апеляційний суд зупиняв провадження, Верховним Судом розглянуто ряд аналогічних справ.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №910/169/23 у подібних правовідносинах викладені наступні висновки:
"За змістом абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абз. 2 ч. 1 ст.216 ЦК України).
Звертаючись до висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі №917/1173/22, суд касаційної інстанції враховує висловлену правову позицію, що правовим наслідком визнання недійсним договору оренди об`єкта освіти є повернення орендованого приміщення відповідно до ст. 216 ГПК України. При цьому, правило ст. 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину, а двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
З матеріалів справи №910/169/23, що розглядається, убачається, що оспорюваний договір оренди з урахуванням додаткової угоди укладено між РВ ФДМ України по місту Києву (орендодавець), ТОВ "Візард Системні Технології" (орендар) та Київським національним університетом театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (балансоутримувач).
Визнавши оспорюваний договір недійсним, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позовної вимоги про повернення балансоутримувачу за актом повернення спірних нежитлових приміщень.
Такий висновок судів попередніх інстанцій щодо застосування наслідків недійсності правочину відповідає висновкам, наведеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі №917/1173/22."
Також, у постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №922/3883/23 зазначено наступне:
"Відповідно до п. 2 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана.
Враховуючи те, що внаслідок визнання договору оренди недійсним підстава для подальшого користування спірним майном у ФОП Уса Є.О. відсутня, вимога прокурора про зобов`язання останнього звільнити та повернути балансоутримувачу (стороні спірного договору оренди) - Харківському національному університету імені В.Н. Каразіна державне нерухоме майно шляхом підписання акта прийому-передачі, є обґрунтованою.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №917/782/20. "
Відтак, апеляційний суд вказує на те, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, повністю відповідають висновкам Верховного Суду, зазначеним вище.
Як наслідок, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги відповідача-2 в частині того, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про порушення ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" при укладенні оспорюваної додаткової угоди, оскільки не дав належної оцінки договору про співпрацю №3 від 02.03.2021.
Колегія суддів також вважає нерелевантним посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.10.2023 у справі №927/66/23, щодо застосування ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту".
Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, у яких є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц.
У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.
Як зауважила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
Із судових рішень у справі №927/66/23 вбачається, що предметом оскарження у цьому спорі є договір оренди державного майна. Однак, майно закладу освіти було передано в оренду для розміщення кафе та надання послуг з харчування.
Натомість, у справі №910/6033/23 майно коледжу надано в оренду для розміщення редакції засобу масової інформації і може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.
Отже, за встановленими судами фактичними обставинами, ці справи не є подібними.
Відповідач-1 у своїй апеляційній скарзі також зазначає, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки за наявності трьох учасників оспорюваного правочину позовні вимоги про його недійсність та застосування реституції спрямовані лише до двох учасників.
Колегія суддів зазначає, що у даному спорі прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які хоча і не є учасниками спірної додаткової угоди, але виконують подвійну функцію державного органу та власника майна, у зв`язку з чим є заінтересованими особами стосовно спірних правовідносин. Тому, відповідне звернення щодо недійсності правочину і наслідків його недійсності є правомірним.
При цьому, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22.09.2022 у справі №126/2157/19, коли повернення майна стороні правочину не відновлює права позивача, який не є стороною правочину, суд може застосувати інший, крім реституції, ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.
Задовольняючи позовну вимогу прокурора про зобов`язання відповідача-2 повернути третій особі за актом приймання-передачі спірне нерухоме майно, суд виходив з того, що основний договір оренди неодноразово продовжувався шляхом укладення між орендодавцем та орендарем договорів про внесення змін до договору у порядку, передбаченому Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Зважаючи на наявність правових підстав для визнання недійсною спірної додаткової угоди, суд дійшов висновку про те, що станом на час звернення прокурора до суду з цим позовом строк дії основного договору закінчився.
В такому випадку, зважаючи на визнання недійсною додаткової угоди, у відповідача-2 виник обов`язок повернути орендоване ним за основним договором приміщення коледжу.
З огляду на викладене судом застосовано інший, ніж реституція, ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених прокурором позовних вимог, що повністю відповідає правовим висновкам Верховного Суду.
Стосовно процесуального статусу балансоутримувача спірного майна (коледжу) слід зауважити наступне.
Поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у господарському (судовому) процесі». Сторонами в господарському (судовому) процесі є такі учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у ст. 4 ГПК України (ч. 1 ст. 45 ГПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц та 07.07.2020 у справі №712/8916/17).
Визначення відповідачів як одного з видів суб`єктів господарського процесу є правом позивача. Проте саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, враховуючи завдання господарського судочинства, має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.
За змістом наведених норм, сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої можливо було б задовольнити позовні вимоги.
З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/17792/17).
Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Основною позовною вимогою прокурора є вимога про визнання недійсною додаткової угоди про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, сторонами якої є відповідачі.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №917/2041/20, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатися усі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна з них.
Таким чином, відповідачами у справі за цією вимогою є Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву та Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон".
Щодо балансоутримувача спірного майна - Державного навчального закладу "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою" необхідно враховувати, що за змістом ст. 759 ЦК України та ст. 283 ГК України сторонами договору найму (оренди) з відповідними правами та обов`язками є наймодавець (орендодавець) і наймач (орендар), тому коледж не є стороною оспорюваного правочину і не може бути відповідачем у цій справі. Більше того, він не був і стороною основного договору оренди, з припиненням дії якого пов`язана вимога прокурора про повернення орендованого майна орендарем.
З урахуванням усього вищезазначеного, доводи апеляційних скарг відповідачів є необґрунтованими.
З урахуванням усіх встановлених обставин справи, оспорювана додаткова угода підлягає визнанню недійсною, а спірне нерухоме майно - поверненню Державному навчальному закладу "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою" за актом приймання-передачі.
Отже, суд першої інстанції прийшов до правомірних висновків щодо задоволення заявленого позову.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 у справі №910/6033/23 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" та Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву не підлягають задоволенню.
У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за їх подання покладаються на скаржників.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Шансон" та Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 у справі №910/6033/23 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покласти на скаржників.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складений 20.05.2024 у зв`язку з перебуванням суддів Шапрана В.В. та Буравльова С.І. у відпустці з 06.05.2024 по 19.05.2024.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 30.04.2024 |
Оприлюднено | 22.05.2024 |
Номер документу | 119126820 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо оренди |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Шапран В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні