Постанова

від 17.10.2023 по справі 134/1648/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 134/1648/18

Провадження № 22-ц/801/1910/2023

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Скаковська І. В.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023 рокуСправа № 134/1648/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Якименко М.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Луцишина О.П,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 05 липня 2023 року, ухвалене суддею Томашпільського районного суду Вінницької області Скаковською І.В.,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Крижопільської селищної ради, ОСОБА_2 , з участю третьої особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про захист права користування земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що 19.11.2018 позивач дізналась, що частина земельної ділянки площею 0,18 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , якою вона користується передана у власність суміжного землекористувача ОСОБА_2 . Відповідно до рішення 34 сесії 6 скликання Крикливецької сільської ради від 13 березня 2015 року, сесія сільської ради затвердила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі та надання у власність земельних ділянок ОСОБА_2 .

Позивач вказує, що 16 листопада 2004 року нею було придбано житловий будинок АДРЕСА_2 . 24 вересня 2008 року її право власності на вказаний будинок було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав та видано витяг від 24 вересня 2008 року. Рішенням № 13 Крикливецької сільської ради від 20 червня 2006 року було передано для ведення особистого селянського господарства земельна ділянка площею 0,18 га за адресю: АДРЕСА_3 . 20 липня 2012 року рішенням № 123 «Про затвердження площі земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та встановлення межових знаків» було затверджено площу земельної ділянки, яка фактично використовується ОСОБА_1 . Рішенням № 178 від 22 серпня 2013 року Крикливецької сільської ради їй було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,18 га по АДРЕСА_4 . Однак рішенням Крикливецької сільської ради №263 від 17.12.2014 року позивачу було відмовлено в затвердженні технічної документації на дану земельну ділянку.

ОСОБА_1 зазначає, що земельні ділянки по АДРЕСА_4 і АДРЕСА_5 мають межу сумісного землекористування, яка раніше визначена сільською радою, експертним висновком та кадастровим планом. В свою чергу, за технічною документацією, виданою на земельну ділянку по АДРЕСА_5 , до складу цієї земельної ділянки включено частину належної їй земельної ділянки по АДРЕСА_4 , частину самовільно зайняту ОСОБА_2 . В акті погодження та закріплення меж та передачі межових знаків на зберігання, вказані неправдиві відомості про те, що позивач, як суміжний землевласник, ніяких претензій при встановлені меж не заявляє, спірні питання відсутні.

Просила суд визнати протиправним та скасувати рішення №293 34 сесії 6 скликання Крикливецької сільської ради Крижопільського району Вінницької області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі та надання земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, ведення особистого селянського господарства та садівництва в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2273 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_5 . Просила визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем від 09.04.2015 , а також свідоцтво про право власності, видане 09.04.2015 на ім`я відповідача на вказану земельну ділянку.

Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом.

Відповідач Крикливецька сільська рада на позовну заяву подала відзив, в якому вказує на безпідставність та не обґрунтованість зазначених позивачем обставин та висунутих вимог, просить відмовити у задоволенні позову. Крім іншого вказує, що позовна заява подана з порушенням строку позовної давності.

Також, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області подало пояснення на позовну заяву, в яких при розгляді справи покладається на розсуд суду. Зазначає, що вирішення питання, порушеного в позовній заяві, не відноситься до їх компетенції, позовна вимога, яка могла б стосуватись Головного управління , а саме «визнати протиправним та скасувати кадастровий план, Перелік обмежень у використанні земельної ділянки і наявні сервітути по АДРЕСА_5 видані начальником відділу Держземагентства у Крижопільському районі Краківським С.О.» є безпідставною, оскільки документи, які зазначає позивач у вищезазначеній вимозі носить виключно інформативний характер, та ніяким чином не впливають на права та інтереси позивача.

Рішенням Томашпільськогорайонного судуВінницької областівід 05липня 2023року в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов.

В якості основних доводів скаржник зазначає те, що судом не надано належної оцінки доказу рішення № 123 від 20.07.2012 «Про затвердження площі земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та встановлення межових знаків». Дане рішення вказує на фактичний розмір земельної ділянки, яка перебувала в користуванні відповідача. В свою чергу, порушення права позивача в користуванні земельної ділянки полягає в позбавлені можливості користуватись її частиною, а не всією земельною ділянкою, внаслідок протиправного збільшення площі суміжної земельної ділянки, яка належить відповідачу за рахунок земельної ділянки, якою користується позивач. Сільською радою не приймалось рішення щодо вилучення у позивача частини земельної ділянки, якою вона користується, та передачі її відповідачу. Площа земельної ділянки, яка передана у власність відповідачу ОСОБА_2 фактично збільшена за рахунок земельної ділянки, яка перебуває в користуванні позивача. На переконання скаржника дана обставина підтверджується відомостями публічної кадастрової карти України, кадастровими планами земельних ділянок № 0521984400:01:001:0619 та № 0521984400:01:001:0632, а також результатами польових вимірів, проведених Центральною регіональною філією ДП «УкрДАГП» і не потребує спеціальних знань.

Відзивів від учасників справи на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідач ОСОБА_2 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ГУДержгеокадастру уВінницькій області в судове засідання не з`явились. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Суд вирішив розглянути справу у відсутність нез`явившихся осіб.

Колегія суддів,заслухавши суддю-доповідача,пояснення учасниківсправи,перевіривши законністьі обґрунтованістьрішення судув межахдоводів тавимог апеляційноїскарги тав межахвимог,заявлених всуді першоїінстанції,вважає,що апеляційнаскарга непідлягає задоволеннюз наступних підстав.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду відповідає.

Судом встановлено, що рішенням № 293 від 13 березня 2015 року 34 сесії 6 скликання вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надання у власність земельних ділянок відповідачу ОСОБА_2 0,2273 га. (Т. а.с.20).

З архівного витягу рішення № 13 від 20 липня 2006 року Крикливецької сільської ради Крижопільського району слідує, що надано дозвіл на виділення земельних ділянок з земель запасу на території Крикливецької сільської ради для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 -0,18 га АДРЕСА_2 (Т.1 а.с.21).

Згідно публічної кадастрової карти України та технічної документації ОСОБА_2 , замовником даної технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі є ОСОБА_2 (Т.1 а.с.22-23,24-29).

Рішенням № 248 Крикливецької сільської ради від 27 червня 2014 року надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації (Т.1 а.с.81).

Рішенням № 293 Крикливецької сільської ради від 13 березня 2015 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що підтверджують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 0,2273 га (Т.1 а.с.82).

Власником земельної ділянки 0,234 га та земельної ділянки 0,2273 га є ОСОБА_2 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав та свідоцтвом про право власності (Т.1 а.с.30, 75-76).

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказувала, що передана у власність земельна ділянка площею 0,2273 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) відповідачу ОСОБА_2 була здійснена за рахунок земельної ділянки площею 0,18 га з кадастровим номером 0521984400:01:001:0619, а саме її частини в 0,04.04 га, яка знаходиться в її користуванні на підставі рішення Крикливецької сільської ради від 20 червня 2006 року та 20.07.2012 року. Позивач вказує, що відповідачем самовільно захоплено частину земельної ділянки і протиправно передано йому у власність.

В грудні 2012 року ОСОБА_3 звернулася в суд із позовом, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 16.11.2004 року вона є власником житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_4 , а поряд розташоване будинковолодіння АДРЕСА_5 , яке на той час належало ОСОБА_4 і у фактичному користуванні за вказаними будинковолодіннями перебували однакові за площею земельні ділянки по 0,18 га та були відмежовані давніми межами, які не порушувались. Рішенням 2-ї сесії 5-го скликання Крикливецької сільської ради №13 від 20.07.2006 року за придбаним нею будинком закріплено земельну ділянку площею 0,18 га, тобто в тих же межах, що і у попереднього власника. Просила зобов`язати ОСОБА_2 усунути створені ним перешкоди в користуванні належною до будинку АДРЕСА_4 земельною ділянкою площею 0,18 га, шляхом вчинення ряду зазначених нею дій.

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 22.04.2013 року позов задоволено та зобов`язано ОСОБА_2 усунути створені ним перешкоди в користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою ,розташованою по АДРЕСА_2 .

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 11.10.2013 рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 22.04.2013 року було скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд свій висновок мотивував тим, що викладені в рішенні суду першої інстанції твердження про самовільний захват ОСОБА_2 земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 , є безпідставними та не підтверджені належними доказами. Також судом було встановлено, що в справі відсутні правовстановлюючі документи, які б свідчили про те, що земельна ділянка біля будинку АДРЕСА_4 передана у власність ОСОБА_1 чи будь якої іншої особи, тобто вказана земельна ділянка 0,18 га, згідно положень ст.ст. 80,83 Земельного Кодексу України, відноситься до земель комунальної власності та належить на праві власності територіальній громаді с. Крикливець, яка реалізує це право через орган місцевого самоврядування.

Також рішенням Крижопільського районного суду від 16 червня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області 14.07.2014, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем ОСОБА_2 відмовлено. Відмовою у позові слугував висновок суду , що надання згоди на погодження меж земельної ділянки є формою реалізації права суміжного користувача (Т.1 а.с.86).

Отже існує кілька судових рішень, якими встановлені ряд певні обставин, які не потребують доказуванню.

Відмовляючи в задоволені даного позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем ненадано належнихта допустимихдоказів напідтвердження порушенняїї правз бокувідповідачів. Водночас, судом зазначено, що позивач не використавши своїх прав щодо забезпечення належними доказами своїх позовних вимог, не здійснила своїх відповідних дій для проведення експертизи, а саме не сплативши вартість проведення експертизи, яка могла б слугувати належним доказом в підтвердження позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч.1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першоюстатті 4 ЦПК Українивстановлено,що кожнаособа маєправо впорядку,встановленому цимКодексом,звернутися досуду зазахистом своїхпорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чизаконних інтересів.

Ст.81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, ня які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Звертаючись із позовом, позивач ОСОБА_1 вказувала на те, що земельна ділянка площею 0,18 га, що розташована за адресою АДРЕСА_4 , знаходиться у її користуванні.

Ст.125 Земельного Кодексу України передбачає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як вбачається з матеріалів справи правовстановлюючі документи, як то передбачено ст.ст. 125,126 ЗК України, які б посвідчували право постійного користування вказаною земельною ділянкою площею 0,18 га у позивача відсутні.

Вінницький апеляційний суд встановив, що позивач не довела у встановленому ЦПК України порядку обставин щодо обов`язковості погодження меж земельної ділянки з нею, як із суміжним землекористувачем, не вказала відповідної правової норми, яка б зобов`язувала відповідачів у даній справі в обов`язковому порядку погодити з нею межі земельної ділянки, яка передана у власність відповідачу.

Не обґрунтована також позивачем і та обставина, яка в вказувала, що непогодження меж земельної ділянки є підставою для відмови у видачі дозволу на затвердження технічної документації на землю або ж визнання його недійсним. В справі відсутні докази , які б доводили , що документ про погодження зовнішніх меж земельної ділянки входить до переліку технічної документації із землеустрою, які є підставою для складення документів , що посвідчують право на земельну ділянку.

Чинне законодавство України, зокрема п.1.16 Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання документації на право власності на землю» визначає перелік документів технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку, до яких документ про погодження зовнішніх меж земельної ділянки із суміжним землекористувачем не включено, тобто не передбачений.

Матеріали та обставини справи не містять доказів, які б вказували на протиправність прийнятого рішення №293 Крикливецької сільської ради Крижопільсьеого району Вінницької області, яке оскаржується позивачем.

Дане рішення було прийнято в межах наданих раді повноважень, у відповідності ст.ст.118,121,126 Земельного Кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Вказана обставина залишилась поза увагою суду першої інстанції, але це не впливає на суть ухваленого судом рішення про відмову у позові і не є обов`язковою підставою для його скасування.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яку виконано у відповідності з вимогами Земельного Кодексу України та Закону України «Про землеустрій».

З рішення Крикливецької сільської ради від 13 березня 2015 року слідує, що ОСОБА_2 надана земельна ділянка, площею 0,2273 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, на підставі якого, відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку АДРЕСА_5 , в якому міститься план меж земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки. Також, відповідачу встановлено межі земельної ділянки в натурі у відповідності до плану меж земельної ділянки.

Відповідач, на момент звернення позивача до суду здійснював володіння та користування земельною ділянкою, площею 0,2273 га, яка знаходиться в с. Крикливець Крижопільського району та належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_2 .

Зазначена обставина позивачем не спростована.

Ст.76 ЦПК містить перелік доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасники справи.

В силу ст.ст.4,81 ЦПК України позивач має довести факт порушення її прав з боку відповідачів.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи -позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 від 5 серпня 2019 року справа №1340/4630/18.

Відповідно до вимог ч.1 ст.15, ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч.2 ст.16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

До такого висновку дійшов Верховний суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 732/1479/16-ц.

При розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо недоведеності достатніми і належними доказами позовних вимог, оскільки у матеріалах справи відсутні відповідні докази на підтвердження того, що право позивачки порушене.

При цьому, слід зазначити, що для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися і висновками експерта чи спеціаліста в тому числі.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним упостановіВеликої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц.

В ході розгляду справи за клопотанням позивача була призначена судова експертиза, яка була залишена експертною установою без виконання, в зв`язку з її несплатою.

Вирішуючи спір суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач не здійснила відповідних дій для проведення експертизи, зокрема не сплатила вартість проведення такої.

Враховуючи викладені обставини,а такожвимоги чинногозаконодавства України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, які регулюють правовідносини сторін та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позову через його безпідставність.

Позивач в супереч ст. 81 ЦПК України не надала суду першої інстанції достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених нею вимог, зокрема доказів, які б доводили факт порушення її прав з боку відповідачів.

Тому доводи апеляційної скарги є такими, що до уваги апеляційним судом не приймаються.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Посилання в апеляційній скарзі, що суд не взяв до уваги надані позивачем докази, а саме відомості Публічної кадастрової карти України, кадастрові номери земельних ділянок, а також результати польових замірів, проведених Центральною регіональною філією ДП «УкрДАГП», які доводять факт захоплення відповідачем належної їй частини земельної ділянки, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Ч.2 102 ЦПК України визначено, що предметом висновку експерта може бути обставини, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Вінницький апеляційний суд, як і суд першої інстанції, не володіє спеціальними знаннями у іншій сфері, ніж право. Дані докази, які не були предметом експертного дослідження, не є достатніми для підтвердження факту захоплення відповідачем частини земельної ділянки, яка за твердженням позивача, заходиться у її користуванні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Апеляційна скарга не містить обставин, які б спростовували висновки суду і свідчили б про порушення судом норм процесуального та матеріального права, тому з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування судового рішення.

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.367,374,375,381-384,389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 05 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 19 жовтня 2023 року.

Головуючий М.М. Якименко

Судді О.В. Ковальчук

Т.Б. Сало