Рішення

від 19.10.2023 по справі 160/21637/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року Справа № 160/21637/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/21637/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог, стягнення моральної шкоди,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

28.08.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2023 року № Ф-116741-17/61 Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 25734,26 грн. (двадцять п`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 26 копійок);

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2023 року № Ф-116741-17/61У Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 25734,26 грн. (двадцять п`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 26 копійок);

- зобов`язати ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДПС У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (код ЄДРПОУ 44118658) здійснити коригування даних платника податків ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) в інформаційно-комунікаційній системі органів ДПС України шляхом вилучення відомостей про наявність податкового боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 25734,26 грн. (двадцять п`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 26 копійок).

- стягнути з ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДПС У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) моральну шкоду у сумі 20000,00 грн.;

- стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати (витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу).

Разом з позовною заявою подана заява про забезпечення позову, в якій позивач просить суд:

- зупинити стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2023 року №Ф-116741-17/61У.

Ухвалою суду від 29.08.2023 року зупинено стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 28 березня 2023 року № Ф-116741-17/61У з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 25734,26 грн. (ВП №72426672) - до набрання законної сили рішенням суду у адміністративній справі №160/21637/23.

Ухвалою суду від 29.08.2023 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 29.08.2023 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2023 року № Ф-116741-17/61 Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 25734,26 грн. (двадцять п`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 26 копійок);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2023 року № Ф-116741-17/61У Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 25734,26 грн. (двадцять п`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 26 копійок);

- інтегровану картку платника зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за весь період її ведення;

- пояснення із підтверджуючими доказами, чи подавалась позивачем податкова звітність;

- розрахунок суми боргу до оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) із зазначенням періодів та підстав нарахування;

-усі наявні документи, на підставі яких була сформована оскаржувана у цій справі вимога;

- пояснення із підтверджуючими доказами, на якій системі оподаткування перебував позивач та інші докази щодо суті спору.

12.09.2023 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази.

03.10.2023 року позивачем до суду надана письмову відповідь на відзив відповідача.

16.10.2023 року позивачем долучені додаткові докази по справі.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 19.10.2023 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28 березня 2023 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформована вимога № Ф-116741-17/61 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску платником ФОП ОСОБА_1 на суму 25734,26 гривень.

Однак вище вказану вимогу про сплату боргу позивач особисто не отримував, а дізнався про її існування лише у серпні 2023 року.

Позивач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки у період з січня 2017 року по 2019 рік (ІV квартал) був та і по теперішній час позивач працював, та був застрахованою особою, а єдиний внесок в період нарахування боргу за спірною вимогою було сплачено його роботодавцями в розмірі не менше мінімального, що, на думку позивача, виключає його обов`язок по сплаті єдиного внеску.

Також позивач зауважив, що у спірний період не займався підприємницькою діяльністю та не отримував інших доходів ніж від трудової діяльності як найманий працівник.

Враховуючи порушення його прав, у тому числі просив стягнути моральну шкоду, яка визначена позивачем у розмірі 20000,00 гривень.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначив про те, що в ІКП 71040000 ФОП ОСОБА_1 , заборгованість з єдиного внеску станом на 08.09.2023 року становить 25734,26 грн. та складається з таких періодів:

- за 2017 рік - 7643,00 грн. (нараховано 8448,00 грн по строку сплати 09.02.2018 року, сплачено 805,00 грн., залишок несплаченої суми 7643,00 грн.);

за І квартал 2018 року - 2457,18 грн., строк сплати 19.04.2018 року;

за II квартал 2018 року - 2457,18 грн., строк сплати 19.07.2018 року;

за III квартал 2018 року - 2457,18 грн., строк сплати 19.10.2018 року;

за IV квартал 2018 року 2457,18 грн., строк сплати 21.01.2019 року;

за І квартал 2019 року - 2754,18 грн., строк сплати 19.04.2019 року;

за II квартал 2019 року - 2754,18 грн., строк сплати 19.07.2019 року;

за III квартал 2019 року - 2754,18 грн., строк сплати 21.10.2019 року.

Вказують, що звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, декларації про майновий стан та доходи за 2017-2019 роки не подавались.

Отже, за позивачем обліковувалась заборгованість по єдиному соціальному внеску у сумі 25734,26 грн., у зв`язку з чим ГУ ДПС в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та направлено на адресу: платника рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Зазначене поштове відправлення повернуто Укрпоштою з причиною невручення: «за закінченням терміну зберігання».

Вказують, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) протягом десяти календарних днів не сплатив суму недоїмки зазначену у вимозі.

Відповідно до Закону №2464 узгоджена вимога не надсилається платнику, а направляється до органу державної виконавчої служби.

Отже, відповідач вважає, що Головне управління ДПС у Дніпропетровській області щодо винесення оскаржуваної вимоги діяло па підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований 14.10.1999 року як фізична особа-підприємець, про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про фізичну особу-підприємця.

26.12.2019 року здійснено запис про припинення фізичної особи-підприємця.

Згідно інформаційно - комунікаційних систем ДПС України ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 з 14.10.1999 року перебував на податковому обліку в Придніпровській ДПІ (Амур - Нижньодніпровський район м. Дніпра) ГУ ДПС, як фізична особа - підприємець та відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 був платником єдиного внеску.

Запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців по ФОП ОСОБА_1 внесено 26.12.2019. Стан платника податків - «11-ПРИПИНЕНО, АЛЕ НЕ ЗНЯТО З ОБЛІКУ (КОР НЕ ПУСТІ)».

Протягом періоду 2017 рік - 4 квартал 2019 року ФОП ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування.

В ІКП 71040000 ФОП ОСОБА_1 , заборгованість з єдиного внеску станом на 08.09.2023 року становить 25734,26 грн. та складається з таких періодів:

- за 2017 рік - 7643,00 грн. (нараховано 8448,00 грн. по строку сплати 09.02.2018 року, сплачено 805,00 грн., залишок несплаченої суми 7643,00 грн.);

за І квартал 2018 року - 2457,18 грн., строк сплати 19.04.2018 року;

за II квартал 2018 року - 2457,18 грн., строк сплати 19.07.2018 року;

за III квартал 2018 року - 2457,18 грн., строк сплати 19.10.2018 року;

за IV квартал 2018 року 2457,18 грн., строк сплати 21.01.2019 року;

за І квартал 2019 року - 2754,18 грн., строк сплати 19.04.2019 року;

за II квартал 2019 року - 2754,18 грн., строк сплати 19.07.2019 року;

за III квартал 2019 року - 2754,18 грн., строк сплати 21.10.2019 року.

Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, декларації про майновий стан та доходи за 2017-2019 роки не подавались.

Отже, станом на 08.09.2023 року в ІКП ФОП ОСОБА_1 наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 25734,26 гривень.

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства, ГУ ДПС було визначено позивачу грошові зобов`язання з єдиного внеску на загальну суму 25734,26 гривень.

Відповідачем сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 28 березня 2023 року № Ф-116741-17/61У на суму 25734,26 гривень.

Судом встановлено, що за період нарахувань з січня 2017 року по І квартал 2019 року включно відповідач вже нарахував позивачу єдиний внесок у сумі 21030,90 грн. та надсилав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 року №Ф-116741-17/61У.

Не погоджуючись з нарахуваннями єдиного внеску за період з січня 2017 року по І квартал 2019 року включно вимогою від 13.05.2019 року №Ф-116741-17/61У позивач звертався до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 року у справі №160/4599/20 позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги задоволено частково, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2019 року №Ф-116741-17/61У головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату єдиного внеску у сумі 18918,90 грн.

Також, згідно матеріалів справи за період нарахувань з січня 2017 року по ІІІ квартал 2019 року включно відповідач вже нарахував позивачу єдиний внесок у сумі 26539,26 грн. та надсилав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.11.2019 року № Ф-116741-17/61.

Не погоджуючись з нарахуваннями єдиного внеску за період з січня 2017 року по ІІІ квартал 2019 року включно вимогою від 04.11.2019 року № Ф-116741-17/61 позивач звертався до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 року у справі №160/9286/20 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги, задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогупро сплату боргу(недоїмки)від 04.11.2019 року № Ф-116741-17/61 головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_1 суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 26539,26 грн.

Станом на момент розгляду цієї справи судом, вказані рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду набрали законної сили, а тому дослідженню судом у цій справі підлягає весь період нарахувань оскаржуваною вимогою на предмет наявності об`єкту оподаткування єдиним внеском.

Не погоджуючись із спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

У статті 4 Закону №2464-VI наведений перелік платників єдиного внеску.

Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI, облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №2464-VI, взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

3гідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI, з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017) передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 року (справа № 160/3114/19), від 04.12.2019 року (справа №440/2149/19) та від 23.01.2020 року (справа № 480/4656/18).

VІ. ОЦІНКА СУДУ

З матеріалів справи вбачається, що сума спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) включає в себе заборгованість за період січень 2017 року 2019 року (ІІІ квартал, включно).

Згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 року у справі №160/9286/20, яке набрало законної сили, встановлено, що згідно інформації, наявної в трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 у період нарахувань вимогою єдиного внеску позивач працював: з 16.03.2017 року по 27.03.2017 року у ПАТ «Укртелеком»; з 01.06.2017 року по 15.06.2018 року у ФОП ОСОБА_2 ; з 27.06.2018 року по теперішній час у ТОВ «ДЗМК».

За період січень 2017 року, березень 2017 року, з червня 2017 року по 1 квартал 2019 року позивач працював як найманий працівник та за нього сплачувались роботодавцями єдиний внесок, про що свідчать:

- довідка ТОВ «ДЗМК» від 28.02.2020 року № 1 про заробітну плату, згідно якої в період з липня 2018 року по березень 2019 року (1 квартал) ТОВ «ДЗМК» нараховувалась позивачу заробітна плата, з якої сплачувався єдиний внесок у наступному розмірі: липень 18 року - 858,00 грн.; серпень 18 року- 858,00 грн.; вересень 18 року- 858,00 грн.; жовтень 18 року - 858,00 грн.; листопад 18 року - 862,86,00 грн.; грудень 18 року - 870,26 грн.; січень 19 року - 946,00 грн,; лютий 19 року - 946,00 грн.; березень 19 року - 946,00 грн.;

- довідка форма ОК-7 Пенсійного фонду України «Індивідуальні відомості про застраховану особу» стосовно позивача, згідно якої: у січні 2017 року позивач отримав заробітну плату на Приватному спеціалізованому підприємстві технічного забезпечення «Інструмент- Центр» (код ЄДРПОУ 20282472) та сплачений у повному обсязі єдиний внесок, про що свідчить відмітка «Так» про сплату в таблиці; у березні 2017 року позивач отримав заробітної плати на Дніпропетровській філії ПАТ «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 25543196) у розмірі 2105,53 грн. та сплачений у повному обсязі єдиний внесок, про що свідчить відмітка «Так» про сплату в таблиці; з червня 2017 року по грудень 2017 року включно позивач працював у ФОП ОСОБА_2 та отримував заробітну плату у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 3200 грн., та сплачений у повному обсязі єдиний внесок, про що свідчить відмітка «Так» про сплату в таблиці; з січня 2018 року по червень 2018 року включно позивач працював у ФОП ОСОБА_2 та отримував заробітну плату у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 3730 грн., та сплачений у повному обсязі єдиний внесок, про що свідчить відмітка «Так» про сплату в таблиці; з липня 2018 року по грудень 2019 року включно позивач працював на ТОВ «ДЗМК» (код ЄДРПОУ 41156706) та отримував заробітну плату у розмірі вище мінімальної заробітної плати - 3900 грн. (у 2018 році) та 4300 грн. (у 2019 році), та сплачений у повному обсязі єдиний внесок, про що свідчить відмітка «Так» про сплату в таблиці.

У період з 01.01.2017 року по період, за який позивачу нараховано суми єдиного внеску оскаржуваною вимогою, роботодавці позивача здійснював відрахування єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 до бюджету, що підтверджується довідкою форми ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» Пенсійного фонду України.

Однак, роботодавцями не було сплачено соціальний внесок у лютому 2017 р., квітні 2017 р., травні 2917 р., що складає 2112,00 грн. (704,00 грн. х 3).

Однак, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності суду не надано.

Згідно висновків, здійснених у рішенні суду від 13.10.2020 року, відсутність доходу у спірний період від провадження підприємницької діяльності також підтвердив і відповідач у відзиві.

Згідно положень ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно матеріалів справи,

Як вже зазначалось вище, сума спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) включає в себе заборгованість за період січень 2017 року 2019 року (ІІІ квартал, включно).

Згідно з індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-5) та доказів долучених до матеріалів справи, у тому числі трудовою книжкою позивача НОМЕР_2 віл 01.08.1991 року, підтверджено, що позивач у спірний період був найманим працівником.

Також, довідкою Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5 та трудовою книжкою, наказами товариства про прийняття позивача на роботу, які долучені до матеріалів справи, підтверджується працевлаштування позивача та нарахування і сплата відносно позивача єдиного внеску, зокрема, за період з січня 2017 року по 2019 рік (ІІІ квартал, включно).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності відповідачем не надано та про їх наявність також не зазначено.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Враховуючи те, що у спірний період відсутні відомості про сплату позивачем чи його роботодавцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а повноваження щодо визначення податкових зобов`язань є дискрецією контролюючого органу, тому суд позбавлений можливості у цьому випадку втручатися в дискреційні функції податкового органу та скасувати оскаржувану вимогу відповідача в частині шляхом виключення помилково нарахованих сум, відтак, податкова вимога підлягає скасуванню в повному обсязі.

Згідно з підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 ПК України, саме контролюючі органи, а не суд мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків.

Крім того, суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та здійснювати розрахунок/перерахунок грошового зобов`язання.

Функція судового контролю під час розгляду справ про адміністративні правопорушення полягає у перевірці правомірності винесеного рішення податкового органу і не може виражатися у здійсненні замість суб`єкта владних повноважень його службової діяльності, яка полягає у визначенні у порядку, встановленому цим законодавством, сум податкових та грошових зобов`язань платників податків.

Відповідач у ході судового розгляду справи не довів, що у спірних відносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень пункту 4 статті 25 Закону № 2464 у разі, якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, та виходячи із ефективного та належного способу захисту прав позивача, вимог законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову позивача в частині визнання протиправною та скасування саме вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2023 року №Ф-116741-17/61 Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_1 суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 25734,26 грн. (двадцять п`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 26 копійок).

Щодо вимог позивача в частині зобов`язання ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДПС У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (код ЄДРПОУ 44118658) здійснити коригування даних платника податків ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) в інформаційно-комунікаційній системі органів ДПС України шляхом вилучення відомостей про наявність податкового боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 25734,26 грн. (двадцять п`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 26 копійок).

Згідно до приписів ст. 71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів, що координується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Приписами ст. 72 Податкового кодексу України визначено, що для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла: від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація: що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово - господарські операції платників податків; про застосування реєстраторів розрахункових операцій; від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України, від банків, інших фінансових установ - інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків;. від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів; за наслідками податкового контролю; для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана контролюючому органу в установленому законом порядку.

Згідно до ст. 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Внесення інформації до баз даних Інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючими органами.

Оперативний облік податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється відповідно до Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок), який затверджено наказом Міністерством фінансів України 12 січня 2021 року № 5.

Так, приписами пункту 2 частини 1 розділу 6 Порядку встановлено, що первинними документами, на підставі яких в ІКП здійснюється погашення (зменшення) суми податкового боргу (заборгованості зі сплати платежів до бюджетів) та заборгованості зі сплати єдиного внеску в т.ч. є рішення суду про вирішення питання по суті (скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання та пені/суми єдиного внеску за результатами судового оскарження), яке набрало законної сили.

При цьому позивач просить суд зобов`язати відповідача внести відомості до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи щодо скасування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) та заборгованості позивача зі сплати єдиного внеску у розмірі 25734,26 гривень.

Оскільки суд, з підстав викладених вище, дійшов висновку про безпідставність нарахування відповідачем суми єдиного внеску в розмірі 25734,26 грн. згідно вимоги від 28 березня 2023 року № Ф-116741-17/61, саме вказана сума має бути відкорегована шляхом вилучення з облікової картки.

В зв`язку із чим порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом вилучення відомостей про нараховану позивачу недоїмку (заборгованість) зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 25734,26 гривень.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, що яка визначена позивачем у розмірі - 20000,00 гривень, слід зазначити про таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1, 2, 3 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленума Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій відповідача.

При цьому, позивач жодним чином не обґрунтував розмір моральної шкоди в сумі саме 20 000,00 гривень.

Позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ухвалюючи це судове рішення, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про частково задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог, стягнення моральної шкоди.

Щодо розподілу судових витрат, зокрема судового збору.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2147,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо витрат на правничу допомогу, що становлять 6000,00 гривень, слід зазначити про таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 р. у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

На підтвердження витрат на правову допомогу повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

Судом встановлено, що між 10.08.2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Ковальчуком Денисом Юрійовичем було укладено договір про надання правничої допомоги, за умовами якого Адвокат зобов`язується надавати Клієнту правничу допомогу щодо визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2023 року № Ф-116741-17/61 Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 25734,26 грн., вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2023 року № Ф-116741 -17/61У Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 25734,26 грн., та зобов`язання здійснити коригування даних платника податків в інформаційно-комунікаційній системі органів ДПС України шляхом вилучення відомостей про наявність податкового боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 25734,26 грн., стягнення заподіяної моральної шкоди, а Клієнт зобов`язується прийняти та оплатити правову допомогу на умовах, передбачених даним Договором.

Згідно п. 5.1. даного Договору, вартість правничої допомоги адвоката, що визначена пунктом 1.1. даного Договору становить 6000.00 грн. (шість тисяч гривень 00 копійок), виходячи з вартості 1 години - 1000,00 грн.

Відповідно до п. 5.2. даного Договору - Клієнт оплачує Адвокату вартість наданої правничої допомоги, що вказана у пункті 5.1. даного Договору протягом 30 банківських днів з дати підписання Акту приймання наданої правничої допомоги. Акт наданої правничої допомоги за цим Договором Адвокат складає та надає Клієнту за результатами надання правничої допомоги, визначеної пунктом 1.1. даного Договору.

28.08.2023 року за результатами надання правничої допомоги, між Позивачем та адвокатом Ковальчук Денисом Юрійовичем було підписано Акт наданої правничої допомоги, згідно із яким Адвокат надавав, а Клієнт прийняв надану правничу допомогу.

На підтвердження позивачем витрат на правничу допомогу, до матеріалів справи було долучено договір про надання правової допомоги від 10.03.2023 року, ату від 28.08.2023 року, ордер серія АЕ №1222085 від 25.08.2023 року, та Свідоцтво адвоката, розрахунок вартості однієї години надання послуг.

Вирішаючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає про таке.

Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Частиною сьомою статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У той же час, оскільки позивач, у зв`язку із протиправними діями/рішеннями відповідача був вимушений звернутися до суду за захистом порушених прав, у зв`язку із чим ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу, враховуючи принцип співмірності та задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про необхідність присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., оскільки така вартість наданих адвокатом послуг є обґрунтованою та співмірною зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги.

Відтак, у стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 березня 2023 року №Ф-116741-17/61 Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_1 суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 25734,26 грн. (двадцять п`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 26 копійок).

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом вилучення відомостей про нараховану ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) недоїмку (заборгованість) зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 25734,26 грн. (двадцять п`ять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 26 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 2147,20 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 гривень. В іншій частині відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 19.10.2023 року.

Суддя В.В. Ільков