Ухвала

від 04.10.2023 по справі 210/2562/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/1933/23 Справа № 210/2562/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді-доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6 ,

адвоката ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі матеріали досудового розслідування № 12021040000000460 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 лютого 2023 року про задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно, -

ВСТАНОВИВ:

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 лютого 2023 року було задоволено клопотання слідчого відділу СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_9 в рамках кримінального провадження №12021040000000460 від 15.06.2021, за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч.ч. 3,4 ст. 358 КК України.

Накладено арешт у кримінальному провадженні №12021040000000460 від 15.06.2021, за ч.ч. 1,2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч.ч. 3,4 ст. 358 КК України на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м, житловою площею 28,5 кв.м, яка на праві власності відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно належить ОСОБА_8 , ідентифікаційний № НОМЕР_1 , з метою забезпечення збереження речового доказу.

Заборонено власнику квартири ОСОБА_8 або будь-яким іншим особам, відчуженням, користування та розпорядження вказаним об`єктом нерухомого майна.

Слідчий суддя зазначив, що вказане нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_2 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, оскільки дане нерухоме майно є об`єктом кримінально-протиправних дій.

Не погоджуючисьз вказаноюухвалою адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, скасувати ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту на майно ОСОБА_8 .

Зазначає, що власник майна ОСОБА_8 дізналась про оскаржувану ухвалу лише 02.08.2023 року, просив визнати причини пропуску строку на апеляційне оскарження поважними.

Вказує, що ухвала є незаконною та необгрунтованою. Зазначає, що слідчий суддя не дослідив всіх обставин справи.

Зазначає, що ОСОБА_8 до вказаного кримінального провадження не має відношення, а тому арешт накладений на майно ОСОБА_8 є безпідставним.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку адвоката ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.

Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.

До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об`єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.

Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна розглянуто 10 лютого 2023 року без участі власника майна та його представника. Дані по вручення ОСОБА_8 або її представнику адвокату ОСОБА_7 копії оскаржуваної ухвали у матеріалах провадження відсутні.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_7 про поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, а відтак пропущений апелянтом процесуальний строк підлягає поновленню.

Дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, а також матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді, зокрема, про арешт майна або відмову у ньому.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження про розслідуванні злочинів, зокрема арешт майна.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що слідчий суддя дотримався зазначених вимог закону.

Згідно наданих матеріалів, Відділенням поліції №2 Криворізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021040000000460 від 15.06.2021, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених за ознаками ч.1,2 ст.255, ч. 4 ст. 190, ч. 3,4 ст. 358 КК України.

Досудовим розслідуванням установлено, що громадяни України ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , зорганізувались у стійке ієрархічне об`єднання, стійкість якого базувалась на матеріальній зацікавленості учасників у скоєнні злочинів, координації дій учасників групи її організатором, розподілом ролей між її учасниками, діяльність якого була направлена на досягнення спільного, відомого усім учасникам злочинної організації плану, спрямованого на вчинення тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень у складі злочинної організації, учасники якої одночасно, виконуючи відведену кожному роль, в період з 2021 року незаконно придбали право на майно шляхом обману в особливо великих розмірах.

Таким чином, учасники злочинної організації незаконно заволоділи об`єктами нерухомого майна за наступними адресами:

- АДРЕСА_3 , загальною площею 45,7 кв.м та вартістю не менше ніж 510000,00 грн.;

- АДРЕСА_4 , загальною площею 75,7 кв.м та вартістю не менше ніж 932571,01 грн.;

- АДРЕСА_5 , загальною площею 44,1 кв.м та вартістю не менше ніж 579800,00 грн.;

- АДРЕСА_6 , загальною площею 56,8 кв.м та вартістю не менше ніж 924946,84 грн.

Крім того, в ході досудового розслідування за результатами проведених слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій встановлено, що фігуранти причетні до заволодіння шахрайським шляхом іншими об`єктами нерухомого майна, у тому числі й квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м та вартістю не менше ніж 544 401 грн.

Встановлено, що на підставі виданого 27.06.2000 ВАТ «Дніпромістобуд» свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_7 набули співвласники у рівних частинах ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на початку 2000 років виїхали на постійне місце мешкання до рф.

Встановлено, що у січні 2022 року ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за довіреністю виданою 26.11.2021 ОСОБА_20 , посвідченою нотаріусом Краснодарського краю рф ОСОБА_22 , яка виконує обов`язки ОСОБА_23 , подає до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_24 заяву про відкриття спадкової справи на майно нібито померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Краснодар рф ОСОБА_19 , а саме: кв. АДРЕСА_7 .

19.07.2022 ОСОБА_21 , діючий за довіреністю ОСОБА_20 , отримує свідоцтво про право на спадщину, за реєстровим №234, на нерухоме майно за вказаною адресою.

04.01.2023 на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 17.11.2022 тимчасово вилучено у приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_24 спадкову справу №2/2022 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_19 .

Проведеним аналізом документів, що містяться у спадковій справі, встановлено відсутність оригіналів або копій правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_7 , а саме свідоцтва про право на житло від 27.06.2000, лише копія дублікату від 18.07.2022, виданий ОСОБА_21 . Крім цього, майже всі документи, що підтверджують родинні зв`язки між спадкодавцем та його спадкоємцями, свідоцтва про смерть спадкодавця ОСОБА_19 та її спадкоємиці доньки ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померлої нібито 14.10.2021, видані відповідними органами рф, справжність яких у зв`язку з війною росії проти України підтвердити не можливо.

Також у вилученій спадковій праві наявна завірена приватним нотаріусом ОСОБА_24 копія дублікату свідоцтва про народження ОСОБА_25 (донька спадкодавця та мати спадкоємця), нібито виданого 20.06.2007 Красногвардійським відділом РАЦС Дніпропетровського Міністерства юстиції серії НОМЕР_2 . Згідно надої інформації відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпропетровській області від 09.01.2023 №46/06.9-43 свідоцтво про народження НОМЕР_2 видано 31.05.2001 Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції в Дніпропетровській області на іншу особу.

В подальшому, 25.11.2022 приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_26 посвідчується договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7 , на підставі якого право власності на зазначене нерухоме майно набуває ОСОБА_8 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу від 25.11.2022, зареєстрованого за №2648, ОСОБА_8 , ідентифікаційний № НОМЕР_1 .

Відтак, у органу досудового розслідування наявні підстави вважати, що квартира АДРЕСА_2 , - є безпосереднім предметом злочинного посягання.

Постановою старшого слідчого в ОВС відділу розслідування особливо важливих справ та злочинів, учинених організованими групами і злочинними організаціями СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_27 від 20.01.2023 року, вищевказаний об`єкт нерухомого майна, квартира АДРЕСА_2 , було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні

10 лютого 2023 року слідчий відділу СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_9 за погодженням з прокурором відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з клопотанням про арешт майна.

Обгрунтовуючи клопотання слідчий зазначив, що незастосування заходу забезпечення кримінального провадження арешт майна, а саме квартири АДРЕСА_2 , яка є безпосереднім предметом злочинного посягання, є розумні підстави вважати, що вказане майно може бути відчужене, або передане в оренду чи користування третім особам.

Ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 лютого 2023 року, клопотання слідчого було задоволено та накладено арешт у кримінальному провадженні №12021040000000460 від 15.06.2021, за ч.ч. 1,2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч.ч. 3,4 ст. 358 КК України на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м, житловою площею 28,5 кв.м, яка на праві власності відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно належить ОСОБА_8 , ідентифікаційний № НОМЕР_1 , з метою забезпечення збереження речового доказу.

Заборонено власнику квартири ОСОБА_8 або будь-яким іншим особам, відчуженням, користування та розпорядження вказаним об`єктом нерухомого майна.

Постановляючи ухвалу про арешт майна, слідчий суддя виходив з необхідності збереження об`єкту нерухомого майна, як речового доказу.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94,132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» № 1019-VIII від 18 лютого 2016 року, який набрав чинності 28 лютого 2016 року (тут та далі - Закону) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно в тому числі є доказом злочину.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Оскільки в даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що дана квартира є безпосереднім предметом кримінально-протиправних дій, в рамках кримінального провадження будуть проводитись ряд слідчих дій, арешт на це майно слідчим суддею накладено обґрунтовано, за наявності для цього достатніх правових підстав.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вилучене майно, врахувавши і наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.

Доводи апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 стосовно того, що відсутні підстави для накладення арешту, є безпідставними.

Колегією суддів встановлено, що відомості внесенні до ЄРДР за № №12021040000000460 від 15.06.2021, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених за ознаками ч.1,2 ст.255, ч. 4 ст. 190, ч. 3,4 ст. 358 КК України, на теперішній час досудове розслідування триває і для забезпечення доказів у кримінальному провадженні звернення до суду слідчим з клопотанням про накладення арешту на майно є цілком обґрунтованим.

Відповідно до ст. 12 КК України, злочин передбачений ч.1 ст. 255, ч.3, 4 ст. 358, ч.4 ст. 190 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів.

Відповідно санкції ч.1 ст. 255 КК України, у разі визнання особи винною їй може бути призначене покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Крім того, відповідно санкції ч.4 ст. 190 КК України, у разі визнання особи винною їй може бути призначене покарання у виді позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Арешт майназ підставпередбачених ч.ч.1,2,3,6ст.170КПК України арештмайна допускаєтьсяз метоюзабезпечення:збереження речовихдоказів;спеціальної конфіскації;конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи;відшкодування шкоди,завданої внаслідоккримінального правопорушення(цивільнийпозов),чи стягненняз юридичноїособи отриманоїнеправомірної вигоди. і є самостійною правовою підставою для арешту майна.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.

Слідчий суддя, встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3, 10, 11 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вищевказане майно, яке має значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, є речовим доказом у кримінальному провадженні, а також може містити інші відомості, які будуть використані, як доказ факту чи обставин, під час розслідування кримінального провадження.

Беручи до уваги, що існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вказане майно є доказом злочину у даному провадженні, а також необхідність проведення низки слідчих та інших процесуальних дій для встановлення обставин, які підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПК України, апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді, що на даному етапі досудового розслідування є виправданим таке втручання в право власності особи та накладення арешту шляхом застосування заборони відчуження, розпорядження та користування майном, про яке слідчий зазначає в клопотанні.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно практики ЄСПЛ, втручання держави у володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється для задоволення суспільного інтересу, у визначенні якого Суд надає державам право користуватися значною свободою розсуду з огляду на те, що національні органи влади краще знають потреби власного суспільства і перебувають у кращому становищі, ніж міжнародний суддя для оцінки того, що становить суспільний інтерес.

Правомірним є арешт за умови одночасного існування критеріїв правомірності цього втручання (зокрема, законності, суспільного інтересу та справедливого балансу).

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що арешт майна це тимчасовий захід, а тому власник майна не позбавлений права звернутися з клопотанням про зняття арешту в разі не проведення слідчих дій з транспортним засобом протягом тривалого часу.

Таким чином, доводів, які б були безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді апелянтами не наведено.

За таких обставин, ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно є такою, що відповідає вимогам ст.ст. 170-173 КПК України, тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 170-173, 309, 310, 405, 407,422 КПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Поновити адвокату ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвалислідчого судді Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 лютого 2023 року.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_8 , залишити без задоволення.

Ухвалу слідчогосудді Дзержинськогорайонного судум.Кривого РогуДніпропетровської областівід 10лютого 2023року прозадоволення клопотанняслідчого танакладення арештуна майно,- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4