Рішення

від 12.10.2023 по справі 161/18285/22

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/18285/22

Провадження № 2/161/767/23

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2023 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі:

головуючого судді Рудської С.М.

при секретарі Коржик Н.В.

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про встановлення факту постійного проживання, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на спадкове майно, витребування майна з чужого незаконного володіння

В С Т А Н О В И В:

28.12.2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначила, що у 1962 року її батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за час зареєстрованого шлюбу було побудовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно належало батьку ОСОБА_5 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Після смерті останнього відкрилася спадщина, а спадкоємцями першої черги спадкування за законом були: ОСОБА_6 (дружина померлого), вона (донька померлого), ОСОБА_7 (донька померлого) та ОСОБА_8 (син померлого). ОСОБА_7 та ОСОБА_8 спадщини після смерті свого батька не прийняли, оскільки із відповідними заяви до органів нотаріату не зверталися та на момент смерті спадкодавця з ним за однією не проживали. Натомість, вона та її мати ОСОБА_6 є таким, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки на вказану дату постійно проживали разом з ним. На той момент вона не була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проте постійно проживала у даному будинку, ніколи не змінюючи місця свого проживання. Відсутність доказів прийняття спадщини після смерті батька стали підставою для відмови їй у видачі свідоцтва про право на спадщину. Згодом їй стало відомо, що її мати ОСОБА_9 звернулася до Луцької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У даній заяві останні навмисне надала неправдиві відомості щодо того, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті свого чоловіка. Як наслідок, матір`ю було успадковано лише земельну ділянку, яка також входила до спадкової маси. Поряд з цим, ОСОБА_6 поза процедурою спадкування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, отримала свідоцтво про право власності на вказане майно, чим позбавила її права власності на частку у такому, яка була успадкованою нею після смерті батька. На даний час, спірне будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у власності ОСОБА_4 , право на яке остання набула від ОСОБА_6 на підставі договорів дарування від 14.02.2020 року. Враховуючи наведене, просить суд встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01.09.2007 року, визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 15.07.2014 року реєстраційною службою Луцького РУЮ на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та на земельну ділянку кадастровий номер: 0722885000:01:001:4129, площею 0,1559 га; визнати за нею право власності на 1/4 частку спірного будинковолодіння та витребувати таку з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на її користь.

20.02.2023 року відповідачем Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Львів) було подано до суду відзив на позовну заяву в якому остання зазначає, що ввірений їй орган не може бути відповідачем за пред`явленими позовними вимогами, у зв`язку з чим у задоволенні відповідної частини позову просить відмовити (а.с. 88-89).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.03.2023 року у Луцької районної державної нотаріальної контори витребувано належним чином засвідчену копію Договору дарування житлового будинку, укладеного 14.02.2020 року між ОСОБА_6 , як дарувальником, та ОСОБА_4 , як обдаровуваною, посвідченого державним нотаріусом Кірічек О.Ю., предметом якого є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (а.с. 118).

31.03.2023 року від Луцької районної державної нотаріальної контори надійшли на адресу суду матеріали вищевказаного правочину (а.с. 122-126).

Крім того, 31.03.2023 року від Луцької районної державної нотаріальної контори у відповідь на запит суду надійшли матеріали спадкової справи № 168/2008, заведеної після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 127-136).

11.10.2023 року представником відповідача адвокатом Полячуком С.І. було подано до суду заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог, які стосуються визнання недійсним свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , видане 15.07.2014 року реєстраційною службою Луцького РУЮ на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та на земельну ділянку кадастровий номер: 0722885000:01:001:4129, площею 0,1559 га. (а.с. 186-190).

12.10.2023 року представником позивача адвокатом Макарою О.Є. подано до суду письмові заперечення на заяву про застосування строків позовної давності. В обґрунтування своїх доводів остання зазначає, що у даному спорі строк позовної давності не є пропущеним, оскільки такий переривався дією воєнного стану на території України (а.с. 194-195).

В судовому засіданні позивачка та її представник заявлені позовні вимоги підтримали з підстав, які викладені у позові, просили задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні суду пояснив, що факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01.09.2007 року не підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами. У свою чергу, спірне будинковолодіння не належало померлому на праві власності та не входило до складу спадкової маси, а також право власності на таке ОСОБА_6 було набутим не в порядку спадкування. Також вважає, що позивачка не прийняла спадщину після смерті свого батька у встановленому законом порядку. Враховуючи наведене, у задоволенні позову просить відмовити та, у разі необхідності, до спірних правовідносин просить застосувати строки позовної давності.

До початку судового засідання від представника відповідача Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) надійшло клопотання, в якому остання просить розгляд даної справи здійснювати без її участі (а.с. 106-107).

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, допитавши свідків, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . Зазначене підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 7).

На випадок своєї смерті ОСОБА_5 заповіту не лишив.

Позивач ОСОБА_1 є донькою померлого ОСОБА_5 , а відтак входить до першої черги спадкування за законом. Факт родинних відносин спадкодавця та позивачки, як батька та доньки, підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 та свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 (а.с. 8-9).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді будинковолодіння з надвірними будівлями і спорудами, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з погосподарської книги Підгайцівської сільської ради Луцького району № 3 за 2006 2010 роки (довідка вих. № 412/1.9.1 від 11.06.2020 року), по особовому рахунку № НОМЕР_5 (а.с. 16).

З метою оформлення своїх спадкових прав після смерті батька позивачка звернулася до Луцької районної державної нотаріальної контори Волинської області.

У відповідь на звернення ОСОБА_1 було роз`яснено (лист № 346/01-16 від 22.04.2021 року), що для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 їй необхідно надати документи, які підтверджують факт прийняття спадщини, або ж звернутися в суд із заявою про надання додаткового строку для прийняття спадщини (а.с. 20).

Крім того, 23.07.2021 року Луцькою районною державною нотаріальною конторою Волинської області було видано позивачці постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 657/02-31, якою відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки нею не були надані документи, які підтверджували б факт прийняття спадщини (а.с. 21).

Частинами 1, 3 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або в разі відсутності наведених вище обставин - поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначає, що станом 01.09.2007 року, тобто на дату смерті її батька ОСОБА_5 , вона постійно проживала разом зі спадкодавцем за однією адресою, ніколи не змінюючи місця свого проживання, але її зареєстроване місце проживання було за іншою адресою.

Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов`язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа: свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї (наприклад, на нерухоме майно).

Отже, для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.

Акт прийняття спадщини характеризується наступними ознаками: односторонній характер даного правочину, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця; безумовність та беззастережність передбачають, що не можна поставити факт прийняття спадщини у залежність від настання або ненастання якої-небудь умови, рівно як і не допускається часткове прийняття спадщини з відмовою від прийняття тієї її частини, що залишилася; прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, необхідно, щоб таке проживання було постійним.

При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

Як вбачається із довідки Піддубцівської сільської ради Луцького р-ну Волинської обл. № 252 від 12.04.2019 року, ОСОБА_1 станом на 01.01.2007 року проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , де також був зареєстрованим та проживав її батько ОСОБА_5 (а.с. 18).

Із довідки ДОП СП Луцького РВП Луцького ВП ГУНП у Волинській обл. майора поліції М.В. Купчака № 4151/59/01-2019 від 24.06.2019 року слідує, що в ході проведеної перевірки було достовірно підтверджено факт проживання ОСОБА_1 з дня її народження (1963 рік) та по даний час (дата довідки 24.06.2019 року) за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 23).

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 суду пояснила, що позивач у справі є її матір`ю, а відповідач ОСОБА_4 її двоюрідною сестрою. З 1991 року по 2012 року вона разом зі своїми батьками, а також дідом ( ОСОБА_5 ) та бабою ( ОСОБА_6 ) постійно проживали усі разом в с. Піддубці Луцького р-ну. У 2019 році їх родичі створили для позивачки нестерпні умови для проживання, у зв`язку з чим вона забрала її до себе. Ствердила, що на момент смерті діда її мати проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 152).

Допитаний в ході розгляду справи свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що позивачка ОСОБА_1 є його сусідкою, а тому йому достовірно відомо про факт постійного проживання останньої за адресою: АДРЕСА_1 , до осені 2019 року. Підтвердив ту обставину, що на момент смерті ОСОБА_5 позивачка проживала з ним за однією адресою (а.с. 151).

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 пояснив суду, що він є вчителем у школі с. Піддубці Луцького р-ну, в якій навчалася донька позивачки. Останні та відповідачка ОСОБА_4 також є його односільчанами. Ствердив, що ОСОБА_1 усе своє життя проживала разом з батьками, чоловіком та донькою за однією адресою. Він особисто був знайомим із ОСОБА_5 та неодноразово був у/біля його помешкання, а тому усі зазначені ним обставини є достовірними (а.с. 150).

Допитана в ході розгляду справи свідок ОСОБА_13 підтвердила ту обставину, що позивачка постійно, у тому числі й станом на дату смерті свого батька, проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Суду пояснила, що із позивачкою вона знайома з 1985 року та особисто знала ОСОБА_5 . Останні постійно проживали разом та вели спільне господарство. Як їй відомо, за вказаною нею адресою ОСОБА_1 проживала до 2019 року та через сварку з родичами залишила помешкання (а.с. 149).

В ході розгляду справи в якості свідка також було допитано ОСОБА_14 який пояснив, що донька позивачки є його дружиною. Йому достовірно відомо, що дружина, її мати (позивачка) та дід з бабою ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) постійно проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 . У 2019 році сестра ОСОБА_1 створила нестерпні умови для її проживання та з того часу остання переїхала на проживання у належне йому житло.

Будь-які належні, допустимі, достатні та достовірні докази зацікавленості свідків у результаті розгляду справи, стороною відповідача суду не надані, а судом в ході розгляді справи не отримані. Крім того, показання свідків об`єктивно узгоджуються з між собою та з іншими доказами, наданими стороною позивача.

Свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 попереджені судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від дачі показань за ст. ст. 384, 385 КК України, що підтверджується їх підписами, а тому у суду відсутні підстави ставити під сумнів дані покази.

Таким чином, суд вважає доведеним факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01.09.2007 року, а доводи сторони відповідача про зворотне є безпідставними.

Відтак, суд вважає доведеним, що позивачці, як спадкоємцю першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить на праві власності 1/4 частка будинковолодіння з надвірними будівлями і спорудами, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, як вбачається із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.06.2019 року № 171435130, державним реєстратором КП «Волинське обласне БТІ» Гейзером С.А. 02.08.2017 року прийнято рішення за індексним № 36424729, про реєстрацію права власності на ОНМ, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_6 (а.с. 27-30).

Вищевказані відомості були внесені на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , видане 15.07.2014 року реєстраційною службою Луцького районного управління юстиції.

Крім того, 14.02.2020 року державним нотаріусом Луцької районної державної нотаріальної контори Волинської області Кірічек О.Ю. було посвідчено договір дарування житлового будинку та зареєстрований в реєстрі за № 1-221, за умовами якого ОСОБА_6 подарувала своїй внучці ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 122-125).

Тобто, на даний час ОСОБА_4 є власницею будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на 1/4 якого належить ОСОБА_1 , як спадкоємцю за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) та від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновок, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Крім того, такий спосіб захисту, як скасування нікчемного правочину також не є ефективним способом захисту прав та інтересів, установленим законом, а тому відповідна вимога позовної заяви (щодо скасуввання договору) задоволенню не підлягає.

У постанові від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2018 року у справі № 917/927/17 зазначено, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Таке свідоцтво не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Отже, правовстановлюючим документом у цьому випадку є свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , видане 15.07.2014 року реєстраційною службою Луцького районного управління юстиції, дійсність якого може бути підтверджена (не підтверджена) судом при вирішенні спору щодо дійсності рішення відповідного органу, на підставі якого було в подальшому укладено договір дарування.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).

Разом з цим, для застосування ст. 387 ЦК України необхідною умовою є доведеність позивачем того факту, що він є власником нерухомого майна і таке право власності підтверджене правовстановлюючими документами; особа, яка звернулась до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Суд вважає доведеним, що ОСОБА_4 неправомірно набула право власності на 1/4 частку будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яка, як спадкоємцю за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належала ОСОБА_5 , як на момент видачі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , видане 15.07.2014 року реєстраційною службою Луцького районного управління юстиції, так і на дату укладення договору дарування житлового будинку, посвідченого 14.02.2020 року державним нотаріусом Луцької районної державної нотаріальної контори Волинської області Кірічек О.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-221.

За наведених обставин, суд вважає обгрунтованими вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на спадкове майно та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Разом з тим, в обгрунтування своїх заперечень щодо позову, представник відповідача ОСОБА_4 посилався на пропуск строку позовної давності у правовідносинах, які виникли між сторонами та є предметом даного спору.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У постанові від 27.06.2018 року в справі № 61-/894/16-ц (провадження № 61-5386св18) Верховний Суд сформулював такі висновки щодо застосування ст. 261 ЦК України: «аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо».

Як встановлено судом, про порушення свого права власності на частку в спірному майні ОСОБА_1 дізналася 24.06.2019 року внаслідок отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Будь-яких доказів, які б спростовували наведене стороною відповідача суду надано не було.

Поряд з цим, як пояснили свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про порушення свого права на частку в житлі ОСОБА_1 довідалася у 2019 році, коли їй почали чинитися перешкоди у проживанні в помешканні.

При цьому варто зауважити, що при оформленні спадкових справи після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його дружина (мати позивачки) ОСОБА_6 звернувшись до нотаріальної контори приховала той факт, що до числа спадкоємців першої черги також входить позивачка.

Зазначені обставини підтверджують той факт, що до 24.06.2019 року ОСОБА_1 не могло бути відомо, що її право власності на 1/4 частку спірного будинковолодіння кимось порушується.

Зважаючи на вищевикладене та в силу положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-IХ, а також ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX, строки на звернення з даними вимогами ОСОБА_1 не пропущено, у зв`язку з чим підстав для застосування до даних правовідносин строків позовної давності суд не вбачає.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ЗМУ Міністерства юстиції (м. Львів) про встановлення факту постійного проживання, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на спадкове майно, витребування майна з чужого незаконного володіння в повному обсязі.

На підставі ст.ст. 15, 256, 257, 267, 319, 321, 1216-1218, 1261, 1268 ЦК України, керуючись ст.ст. 10,12,13, 27,77-81,141, 259, 263-265, 259, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про встановлення факту постійного проживання, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на спадкове майно, витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 станом на 01 вересня 2007 року.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 15.07.2014 року реєстраційною службою Луцького районного управління юстиції на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та на земельну ділянку кадастровий номер 0722885000:01:001:4129 площею 0,1559 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6ст. 259 ЦПК України з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 .

Відповідач: ОСОБА_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 .

Відповідач: Західне міжрегіональноге управління Міністерства юстиції (м. Львів), адреса місцезнаходження: Львівська обл., м. Львів, вул. Шашкевича, 1, код ЄДРПОУ: 43317547.

Повний текст рішення складений 20 жовтня 2023 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.М. Рудська