Постанова

від 29.01.2024 по справі 161/18285/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/18285/22 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М. Провадження № 22-ц/802/55/24 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Ганжи М.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту постійного проживання, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на спадкове майно, витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою.

Позов обґрунтовує тим, у 1962 року її батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за час зареєстрованого шлюбу було побудовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно належало батьку ОСОБА_6 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Після смерті останнього відкрилася спадщина, а спадкоємцями першої черги спадкування за законом були: ОСОБА_7 (дружина померлого), вона (донька померлого), ОСОБА_8 (донька померлого) та ОСОБА_9 (син померлого). ОСОБА_8 та ОСОБА_9 спадщини після смерті свого батька не прийняли, оскільки із відповідними заяви до органів нотаріату не зверталися та на момент смерті спадкодавця з ним за однією не проживали. Натомість, вона та її мати ОСОБА_7 є таким, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки на вказану дату постійно проживали разом з ним. На той момент вона не була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проте постійно проживала у даному будинку, ніколи не змінюючи місця свого проживання. Відсутність доказів прийняття спадщини після смерті батька стали підставою для відмови їй у видачі свідоцтва про право на спадщину. Згодом їй стало відомо, що її мати ОСОБА_10 звернулася до Луцької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У даній заяві останні навмисне надала неправдиві відомості щодо того, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті свого чоловіка. Як наслідок, матір`ю було успадковано лише земельну ділянку, яка також входила до спадкової маси. Поряд з цим, ОСОБА_7 поза процедурою спадкування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, отримала свідоцтво про право власності на вказане майно, чим позбавила її права власності на частку у такому, яка була успадкованою нею після смерті батька. На даний час, спірне будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у власності ОСОБА_4 , право на яке остання набула від ОСОБА_7 на підставі договорів дарування від 14.02.2020 року.

Просить суд встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , станом на ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 15.07.2014 року реєстраційною службою Луцького РУЮ на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та на земельну ділянку кадастровий номер: 0722885000:01:001:4129, площею 0,1559 га; визнати за нею право власності на 1/4 частку спірного будинковолодіння та витребувати таку з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на її користь.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2023 року позов задоволено.

Ухвалено встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 зі спадкодавцем ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 станом на 01 вересня 2007 року.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 15.07.2014 року реєстраційною службою Луцького районного управління юстиції на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та на земельну ділянку кадастровий номер 0722885000:01:001:4129 площею 0,1559 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, відповідач, в інтересах якої діє її представник, подала апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову в даній справі відмовити. Також просить застосувати строк позовної давності.

Заслухавши представника позивача, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 7).

На випадок своєї смерті ОСОБА_6 заповіту не лишив, відтак спадкування здійснюється за законом.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_3 вказує, що є донькою померлого ОСОБА_6 , а відтак входить до першої черги спадкування за законом.

На підтвердження факту родинних відносин, як батька та доньки, позивачем надано свідоцтв про народження серії НОМЕР_3 та свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 (а.с. 8-9). Однак , поза увагою позивача та суду першої інстанції залишилось невідповідність в написанні прізвища спадкодавця в свідоцтві про народження позивача. Зокрема: відповідно до свідоцтва про смерть від 28.03.19 року, яке видано повторно, спадкодавець зазначений як « ОСОБА_6 » ( а.с. 7) при тому, що у свідоцтві про народження серії НОМЕР_5 ( а.с. 8) батьком позивача зазначено « ОСОБА_11 », в свідоцтві про шлюб ( а с. 9) позивач вказана як « ОСОБА_12 ». Наведені розбіжності у написанні прізвищ спадкодавця та спадкоємця у передбаченому законом порядку не усунуті.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, що складалась з: будинковолодіння з надвірними будівлями і спорудами, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з погосподарської книги Підгайцівської сільської ради Луцького району № 3 за 2006 - 2010 роки (довідка вих. № 412/1.9.1 від 11.06.2020 року), по особовому рахунку № НОМЕР_6 (а.с. 16), земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, майнового паю.

З матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що спір між спадкоємцями виник лише щодо будинковолодіння з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою оформлення своїх спадкових прав після смерті батька позивачка у квітні 2021 року звернулася до Луцької районної державної нотаріальної контори Волинської області.

У відповідь на звернення ОСОБА_3 було роз`яснено (лист № 346/01-16 від 22.04.2021 року), що для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 їй необхідно надати документи, які підтверджують факт прийняття спадщини, або ж звернутися в суд із заявою про надання додаткового строку для прийняття спадщини (а.с. 20).

Крім того, 23.07.2021 року Луцькою районною державною нотаріальною конторою Волинської області було видано позивачці постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 657/02-31, якою відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки нею не були надані документи, які підтверджували б факт прийняття спадщини (а.с. 21).

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України).

Позитивні юридичні факти, тобто ті, які повинні існувати на час відкриття спадщини і можуть зумовлювати, за передбачених в ЦК умов, виникнення права на спадкування за законом. Аналіз положень глави 68 ЦК України дозволяє стверджувати, що для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); квазіродинних відносин (усиновлення спадкоємця чи спадкодавця); сімейних відносин (шлюб зі спадкодавцем; проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини); відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини) (див, зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2021 року в справі № 643/14592/18 (провадження № 61-15094св20).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або в разі відсутності наведених вище обставин - поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Подібні правові висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21).

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (постанова Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 128/2209/19).

Згідно з пунктами 3.19, 3.20 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Положення частини третьої статті 1268 ЦК України вказують на необхідність для прийняття спадщини саме постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не реєстрації їх місця проживання за однією адресою, що за певних обставин може бути відмінним один від одного (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначає, що станом ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто на дату смерті її батька ОСОБА_6 , вона постійно проживала разом зі спадкодавцем за однією адресою, ніколи не змінюючи місця свого проживання, але її зареєстроване місце проживання було за іншою адресою.

Враховуючи пояснення учасників процесу та дослідивши наявні у справі письмові докази, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не довела належними та допустимими доказами факт постійного проживання з спадкодавцем на день його смерті, а саме станом на ІНФОРМАЦІЯ_1.

За змістом довідки Піддубцівської сільської рад від 12.04.2019 року № 252 ОСОБА_3 станом на 01.01.2007 року проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , де також був зареєстрованим та проживав її батько ОСОБА_6 - голова домогосподарства, ОСОБА_7 -дружина, ОСОБА_13 - внучка, (а.с. 18). При цьому дана довідка не містить даних, щодо обставин обізнаності сільської ради про проживання позивача за спірною адресою, зважаючи на те, що така довідка видана через 12 років після смерті ОСОБА_6 .. Крім того, в даній довідці вказано про проживання ОСОБА_3 станом на 01.01.2007 року за адресою АДРЕСА_1 та відсутня інформація про проживання позивача станом на ІНФОРМАЦІЯ_1.

Натомість в матеріалах справи, зокрема в копії спадкової справи №168/08 до майна померлого ОСОБА_6 , що заведена 31.03.2008 року( а.с 129-136) наявна довідка Піддубцівської сільської ради № 64 від 18.05.2008 року за змістом якої ОСОБА_6 до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав АДРЕСА_1 з дружиною ОСОБА_7 . Дана довідка не містить інформації щодо проживання за вказаною адресою інших осіб.

Судом встановлено, що 31.08.1985 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_14 .. В судовому засіданні представник позивача стверджувала, що з моменту одруження сім`я ОСОБА_15 почала проживати в АДРЕСА_1 разом з батьками позивача. Натомість довідка Піддубцівської сільської ради, яка надана позивачем, не містить інформації про фактичне проживання чоловіка позивача за спірною адресою.

З копії паспорта ОСОБА_3 (а.с. 10-12) вбачається, що у неї неодноразово змінювалась адреса її реєстрації, зокрема: в період з 03.11.1999 року по 28.05.2007 року позивач була зареєстрована в АДРЕСА_2 ( адреса проживання батьків чоловіка). При цьому позивач не обґрунтувала необхідності такої реєстрації, яка була відмінною від адреси фактичного проживання (за твердженнями позивача це АДРЕСА_1 ).

Беручи до уваги викладену, та оцінюючи усі розбіжності, суд вважає, що довідка Піддубцівської сільської ради від 12.04.2019 року не може вважатись достовірним доказом , який підтверджує обставини щодо проживання позивача станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ОСОБА_6 в АДРЕСА_1 .

Також колегія суддів звертає увагу, що з врахуванням довідки Піддубцівської сільської ради № 64 від 18.05.2008 року за змістом якої померлий ОСОБА_6 до дня своєї смерті у власному помешканні проживав лише з дружиною ОСОБА_7 , останній як спадкоємцю першої черги, одноосібно були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 1, 36 га для ведення особистого селянського господарства ( а.с. 133) та на права на майновий пай ( а.с 135), що належали спадкодавцю. Вказані свідоцтва видані у 2008 та 2012 роках є чинними та ніким не оскаржені. Наявність вказаних свідоцтв, в свою чергу, спростовує твердження позивача про те, що вона та ОСОБА_7 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , оскільки при видачі вказаних свідоцтв нотаріусом було враховано єдиного спадкоємця - дружину померлого.

Довідка Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Піддубці від 17.02.2021 року ( а.с 26) за змістом якої ОСОБА_16 - донька позивача навчалась у ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Піддубці з 01.09.1998 року по 20 червня 2008 року та проживала за адресою АДРЕСА_1 не є беззаперечним доказом проживання саме ОСОБА_3 за спірною адресою оскільки не містить жодної інформації щодо позивача.

Не може вважатись належним доказом довідка ДОП СП Луцького РВП Луцького ВП ГУНП у Волинській обл. майора поліції М.В. Купчака № 4151/59/01-2019 від 24.06.2019 року щодо факту проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 23), оскільки даний орган не наділений повноваженнями щодо встановлення тих чи інших юридичних фактів.

На думку колегії суддів покази свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , які підтвердили проживання позивачка постійно, у тому числі й станом на дату смерті свого батька в АДРЕСА_1 ., є непереконливими, зважаючи на тривалість часу який пройшов з моменту смерті ОСОБА_6 .. Свідки путались в датах та роках, певні обставини повідомляли зі слів інших осіб. Також слід зазначити, що у зв`язку з наявністю у судах інших спорів, ініційованих ОСОБА_3 , вказані особи уже допитувались в якості свідків по вказаних обставинах та відповідно мали інформацію щодо подій, які з`ясовувались судом. Свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_21 - є донькою та зятем позивача, а тому суд до їх свідчень відноситься критично, зважаючи на бажання вказаних осіб підтримати позицію ОСОБА_3 ..

Окрім того самі по собі ствердні покази свідків про постійне проживання позивача з спадкодавцем на день його смерті, без інших належних та допустимих доказів про це, не можуть слугувати безумовним доказом проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 станом на ІНФОРМАЦІЯ_1.

Інших належних, допустимих та беззаперечних доказів постійного проживання станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 позивач не подала.

Враховуючи зазначене, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено факту постійного проживання з спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, не підлягають до задоволенню інші позовні вимоги, оскільки такі є похідними від вимоги про встановлення факту.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 382,384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту постійного проживання, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на спадкове майно, витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: