Постанова

від 01.10.2024 по справі 161/18285/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 161/18285/22

провадження № 61-3314св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 29 січня 2024 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту постійного проживання, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на спадкове майно, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що у 1962 році її батьками: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за час зареєстрованого шлюбу було побудовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний будинок зареєстрований за її батьком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначала, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, спадкоємцями першої черги спадкування за законом були: ОСОБА_4 (дружина померлого), вона (донька померлого), ОСОБА_5 (донька померлого) та ОСОБА_6 (син померлого). ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не прийняли спадщини після смерті свого батька, оскільки із відповідними заявами до нотаріуса не зверталися та на момент смерті спадкодавця з ним за однією адресою не проживали. Вона та її мати ОСОБА_4 є такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 , оскільки на момент смерті постійно проживали разом зі спадкодавцем.

На момент смерті батька вона не була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проте постійно проживала в даному будинку, ніколи не змінюючи місця свого проживання. Відсутність доказів прийняття спадщини після смерті батька стали підставою для відмови їй у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Вказувала, що згодом дізналася про те, що її мати ОСОБА_4 звернулася до Луцької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , в якій вказала, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті свого чоловіка та матір`ю була успадкована лише земельна ділянка, яка також входила до спадкової маси.

Посилалася, що поза процедурою спадкування ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , чим позбавила її права власності на частку житлового будинку, яка була успадкованою нею після смерті батька.

Зазначала, що на даний час спірне будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 14 лютого 2020 року, укладеного між нею та ОСОБА_4 .

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 станом на 01 вересня 2007 року;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 15 липня 2014 року реєстраційною службою Луцького районного управління юстиції на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та на земельну ділянку з кадастровим номером 0722885000:01:001:4129, площею 0,1559 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;

- визнати за нею право власності на 1/4 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 ;

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на свою користь 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2023 року у складі судді Рудської С. М. позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 станом на 01 вересня 2007 року.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане 15 липня 2014 року реєстраційною службою Луцького районного управління юстиції на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та на земельну ділянку з кадастровим номером 0722885000:01:001:4129, площею 0,1559 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції, ураховуючи показання свідків та досліджені письмові докази, зробив висновок, що позивачкою доведено факт постійного проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 станом на 01 вересня 2007 року (день смерті спадкодавця).

Районний суд зазначив, що ОСОБА_2 неправомірно набула право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , 1/4 якого належить позивачці, як спадкоємиці за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому вважав обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на спадкове майно та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Суд відхилив заяву ОСОБА_2 про пропуск позивачкою строку позовної давності, оскільки ОСОБА_1 24 червня 2019 року стало відомо про порушення свого права власності на частку в спірному майні. Районний суд, ураховуючи положення Закону України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» та Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», дійшов висновку про те, що позивачкою строк звернення до суду не пропущено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 29 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачкою не надано суду належних й допустимих доказів на підтвердження факту проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини.

Суд апеляційної інстанції посилався на відповідну судову практику Верховного Суду.

Апеляційний суд також дійшов висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на спадкове майно, витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки вони є похідними від доведеності факту постійного проживання на час смерті зі спадкодавцем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Волинського апеляційного суду від 29 січня 2024 року скасувати та залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2023 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2024 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що нею було доведено факт її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 на момент його смерті, проте апеляційний суд не надав належної оцінки поданим нею доказам.

Вважає помилковою оцінку апеляційним судом наданим нею довідкам Піддубцівської сільської ради від 12 квітня 2019 року № 252 та Луцького районного відділення поліції Луцького відділу поліції ГУ НП у Волинській області від 24 червня 2019 року № 4151/59/01-2019, оскільки вважає ці довідки достатніми доказами на підтвердження факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 та від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).

Частиною третьою статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Необхідною умовою встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 і визнання позивачки спадкоємцем ОСОБА_3 є доведеність факту постійного проживання позивачки та спадкодавця у одному житловому приміщенні на час відкриття спадщини. При цьому тривалість спільного проживання спадкодавця із спадкоємцем законом, а саме частиною третьою статті 1268 ЦК України, не визначена.

Частиною першою статті 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом (див.: постанову Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18)).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належно оцінивши письмові докази та пояснення учасників справи, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту постійного проживання з ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , що виключає набуття у позивача права на спадкування у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України.

Апеляційним судом установлено, що у період часу з 03 листопада 1999 року до 28 травня 2007 року ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачка ОСОБА_1 дійсно проживала на час відкриття спадщини зі спадкодавцем ОСОБА_3 , матеріали справи не містять.

Верховний суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на спадкове майно, витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки нею не доведене прийняття спадщини після смерті батька.

Ураховуючи те, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог в частині встановлення факту її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 , підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на спадкове майно, витребування майна із чужого незаконного володіння відсутні.

Верховний суд вважає, що апеляційний суд надав правильну оцінку спірним правовідносинам та правильно застосував до них норми матеріального права.

Висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, оскільки предметом спору у справі № 484/747/17 було встановлення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем, які були зареєстровані за різними адресами.

Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17 колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначеній справі встановлені інші фактичні обставини, відмінні від обставин справи, встановлених у справі, що є предметом касаційного перегляду, а отже відмінним був і процес доказування.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , фактично, зводяться до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції доказів у справі, неправильним, на її думку, встановленням обставин справи та не містять посилань на неправильне застосування норм матеріального права, що не може бути підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанцій, оскільки є переоцінкою Верховним Судом доказів, яка у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 29 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник