Рішення

від 18.10.2023 по справі 932/6513/20

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №932/6513/20

Провадження №2/932/4220/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2023 року м.Дніпро

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Цитульського В.І.,

за участю секретаря судового засідання: Дубовик К.В.,

представника позивачів: ОСОБА_1 ,

відповідача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , треті особи - П`ята дніпровська державна нотаріальна контора, Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_7 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся до суду із позовом у якому, із врахуванням заяви від 11.05.2023 (том 2 а.с.182), просить:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 30.09.1998 державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Зайченко І.А. після смерті ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою 17.07.2019, після смерті ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 на вказану 1/2 частину квартири;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом №789, видане Горішньоплавнівською державною нотаріальною конторою Полтавської області 20.10.2020, після смерті ОСОБА_10 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 на 1/2 частину квартири - на ім`я ОСОБА_6 ;

- визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності, па 1/6 частини, квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом, після смерті батька ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 15.03.2021 було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 01.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Узагальнені доводи учасників справи.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що позивачі є дочками ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Останній мав у власності частку квартири АДРЕСА_1 . Позивачі прийняли спадщину, проте у 2019 році дізналися, що спадщина після ОСОБА_8 в цілому прийнята його дружиною - ОСОБА_9 . В свою чергу після останньої спадщина перейшла до ОСОБА_2 та ОСОБА_10 в річних частках, а після ОСОБА_10 , належна їй частка, до ОСОБА_6 .

Оскільки після ОСОБА_8 було три спадкоємця: позивачі та дружина ОСОБА_9 , позивачі прийняли спадщину, вони набули права власності на квартиру по 1/6 частині кожна. Тому позивачі просять визнати недійними усі свідоцтва про право на спадщину щодо такого майна та визнати за позивачами право власності на спадкове майно.

Згідно спільного відзиву відповідачі заперечуюсь проти позову. Вказують, що позивачами не доведено факту прийняття спадщини, не навели підстав для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину. Окрім того вказують, що позивачі із 1998 року не вчиняли дій щодо захисту права на частину квартири. Відповідачі також просять застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимог позивачів.

В судовому засіданні представник обох позивачів вимоги позову підтримала, навела доводи, аналогічні позову.

Відповідач ОСОБА_11 та її представник заперечили проти задоволення позову, навели доводи, аналогічні відзиву.

Інший відповідач та треті особи в судове засідання не з`явилися.

Обставини, встановлені судом.

ОСОБА_8 мав у власності частину квартири АДРЕСА_1 . Інша вказаної квартири належала ОСОБА_9 . Викладене підтверджується свідоцтвом про право власності на житло та відповіддю КП «Дніпровське міжміське БТІ».

Позивачі ОСОБА_12 та ОСОБА_5 є доньками ОСОБА_8 , що підтверджується свідотвами про народження, про шлюб та витягом із Державного реєстру актів цивільного стану.

ОСОБА_9 була дружиною ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про укладенням шлюбу від 13.05.1975.

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

На момент смерті останнього із ним проживала його дружина ОСОБА_9 (вбачається із відповіді Відділу обліку проживання фізичних осіб ДМР від 11.07.2019).

Після смерті ОСОБА_8 була відкрита спадкова справа П`ятою дніпровською державною нотаріальною конторою, за заявою обох позивачів від 06.05.1998.

Після прийняття вказаної заяви нотаріус ніяких дій не вчиняла до 03.07.2019, коли було складено запити про надання інформації.

В межах вказаної спадкової справи позивачі подали заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину від 12.11.2019.

Постановою від 12.11.2019 нотаріус відмовив позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину після ОСОБА_8 у зв`язку із тим, що право власності на спадкове майно зареєстровано за іншими особами.

Також після смерті ОСОБА_8 була відрита спадкова справа Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою, за заявою ОСОБА_9 від 30.09.1998. Цього ж дня останній було видано свідоцтво про прав на спадщину за законом на частини спірної квартири. Відтак ОСОБА_9 набула право власності на квартиру в цілому.

При цьому у відповіді Сьомої дніпровської державної нотаріальної контори від 08.10.2021 вказано, що реєстрація вказаної спадкової справи у нотаріальній конторі відсутня.

Після смерті ОСОБА_9 квартиру, по 1/2 частині, успадкували відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом.

ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом після останньої право власності на спірної квартири успадкувала відповідач ОСОБА_6 .

При цьому квартира відійшла до ОСОБА_6 на підставі договору про поділі спадкового майна, укладеним із іншим спадкоємцем ОСОБА_10 - ОСОБА_7 . Остатня залучено до участі у справі в якості третьої особи.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.05.2023 вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за відповідачами, по частині.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі по 840,80 грн. та по 1 073,60 грн.

Законодавство та висновки Верховного Суду, що застосовані судом.

Відповідно до п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

У відповідності до ч.1 ст.529 ЦК Української РСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

За приписами ст.548 ЦК Української РСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 549 ЦК Української РСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

У постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №305/235/17 зазначено, що фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі з обов`язкового страхування; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

У постанові Верховного Суду України від 23.01.2013 у справі №6-164цс12 вказано, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункт 98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 22.06.2021 у справі №200/606/18.

За висновками, наведеними у постанові Верховного суду від 10.07.2023 у справі №757/11526/19-ц, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

За висновком Великої Палати ВС, наведеним у постанові від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Згідно п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст.71 ЦК Української РСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно ст.75 ЦК Української РСР, позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Ст.76 ЦК Української РСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

За приписами ч.1 ст.80 ЦК Української РСР, закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові.

За висновками, наведеними Верховним Судом у постанові від 05.09.2022 у справі №385/321/20, факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом.

Факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та невизначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може підтверджувати, що у такого спадкоємця не виникло право на позов, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину іншому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем) перешкоджає завершенню оформлення своїх спадкових прав другому із спадкоємців, який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже обґрунтовує виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті.

У постанові від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем».

Висновки суду.

Після смерті ОСОБА_8 , спадкоємцями до його частини квартири АДРЕСА_1 були його доньки ОСОБА_12 та ОСОБА_5 (позивачі), а також дружина ОСОБА_9 .

Усі спадкоємці прийняли спадщину (позивачі згідно ст.548 ЦК Української РСР, ОСОБА_9 згідно ст.549 ЦК Української РСР). Відтак кожен із позивачів мав набути право власності на 1/6 частину вказаної квартири.

Проте спадщину в цілому оформлено за ОСОБА_9 . В подальшому право власності на спадкове майно перейшло до відповідачів.

Відтак суд виснує про наявність порушеного права позивачів.

Разом із тим вбачається, що звертаючись до суду із вимогами про визнання недійними свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності в порядку спадкування позивачі обрали не належний спосіб захисту. Так ефективним для позивачів є віндикація.

Викладене унеможливлює задоволення позову.

Щодо заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позивачами строку позовної давності суд зазначає наступне.

Перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_9 . Видача свідоцтва про право на спадщину іншому із спадкоємців перешкоджає завершенню оформлення своїх спадкових прав другому із спадкоємців, який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже обґрунтовує виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті.

При цьому, позивачі не довели, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються їхні права, їм стало відомо пізніше.

Тобто позивачами дійсно пропущено строк звернення до суду.

Проте, враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову у зв`язку із обранням неналежного способу захисту (з підстави його необґрунтованості), неможливо відмовити в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, сплачений позивачем судовий збір не підлягає відшкодуванню. Інших судових витрат до стягнення на заявлено.

Керуючись ст.ст.12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , треті особи - П`ята дніпровська державна нотаріальна контора, Сьома дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_7 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду буде проголошене 20.10.2023.

Суддя: В.І. Цитульський