Постанова

від 18.10.2023 по справі 296/6082/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 296/6082/16-ц

провадження № 61-9267св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - тимчасово виконуючий обов`язки військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2023 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Борисюка Р. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року тимчасово виконуючий обов`язки військового прокурора Житомирського гарнізону (далі - т. в. о. прокурора)звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира (далі - КЕВ м. Житомира) до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_1 , про звільнення захопленої земельної ділянки та зобов`язання привести земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення самовільно побудованих споруд.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради народних депутатів (далі - виконком Житомирської міськради) № 1040 від 24 грудня 1952 року, яке підтверджено рішенням виконкому Житомирської міськради № 605 від 04 жовтня 1979 року та № 603 від 10 листопада 1994 року, надано право постійного користування Міністерством оборони України в особі Квартирно-експлуатаційної частини Житомирського району (далі - КЕЧ Житомирського району) земельною площею в межах м. Житомира, а саме ділянкою по АДРЕСА_1 , площею 2,4125 га, кадастровий номер земельної ділянки:1810136600:04:009:0018. Цільове призначення відповідно до класифікації видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548 «Землі оборони» (землі надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворень відповідно до законодавства України).

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки № 11/17 від 02 лютого 2015 року Державною інспекцією сільського господарства в Житомирській області встановлено, що ОСОБА_3 самовільно зайняв частину земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 . 07 червня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, після чого земельну ділянку самовільно зайняв ОСОБА_1 18 квітня 2018 року інженерами КЕВ м. Житомира здійснено обстеження земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 , в результаті якого виявлено збільшення площі самовільного зайняття земельної ділянки, а саме, ОСОБА_1 здійснено добудову у вигляді одноповерхової дерев`яної споруди, яка розміщена вздовж паркану.

Прокурор, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

визнати самовільно захопленою частину земельної ділянки площею 0,0502 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1810136600:04:009:0018;

зобов`язати ОСОБА_4 звільнити частину земельної ділянки площею 0,0502 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1810136600:04:009:0018;

зобов`язати ОСОБА_4 привести частину земельної ділянки площею 0,0502 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1810136600:04:009:0018 у придатний для використання стан, у тому числі шляхом знесення самовільно побудованих споруд.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом до КЕВ м. Житомира, третя особаОСОБА_3 , про визнання права користування земельною ділянкою.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що Житомирська дистанція колії Південно-західної залізниці, на момент перебування спірної земельної ділянки в її користуванні, відмовилась від користування спірною земельною ділянкою площею 210,5 кв. м до будівель ОСОБА_5 на користь останньої для будівництва рампи до існуючої залізничної колії. Ця відмова на день подачі позову не оспорена та не визнана недійсною.

Після проведення відповідних робіт від ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер: 1810136600:04:009:0007) та ділянки, щодо якої вчинено відмову від користування, за договором купівлі-продажу приміщення від 03 листопада 2016 року ОСОБА_5 продано належне їй майно з усіма приналежностями за адресою: АДРЕСА_2 громадянину ОСОБА_3 07 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, предметом якого стало забезпечення нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_2 та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , (кадастровий номер: 1810136600:04:009:0007) договору позики від 07 червня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Того ж дня між сторонами укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя .

Позивач за зустрічним позовом просив:

визнати за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1810136600:04:009:0007.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Протокольною ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 15 листопада 2016 року до участі в справі в якості співвідповідача залучений ОСОБА_1 .

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 27 листопада 2020 року прийнято уточнену позовну заяву у справі за позовом першого заступника військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомир до ОСОБА_1 про звільнення захопленої земельної ділянки до розгляду.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 13 грудня 2022 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до КЕВ м. Житомира, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , про визнання права користування земельною ділянкою залишено без розгляду.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 13 грудня 2022 року у складі судді Анциборенко Н. М. позов військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомира до ОСОБА_1 про звільнення захопленої земельної ділянки задоволено частково.

Зобов`язано громадянина ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки за кадастровим номером 1810136600:04:009:0018 площею 0,0128 га, межі якої згідно висновку земельно-технічної експертизи проходять по точках: 1-2-3-4-5-6-7 зі сторонами: 4, 53 м-12, 08м-16, 62м-1, 90м-9, 17м-37, 11м-3, 04 м, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самовільно побудованих споруд.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь військової прокуратури Житомирського гарнізону 1 378,00 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наданими доказами доведений той факт, що позивачу на праві постійного користування належить частина земельної ділянки, яка захоплена відповідачем у справі у розмірі 0, 0128 га згідно висновку експертизи, а відповідачем безпідставно чиняться дії, які порушують право позивача на здійснення ним свого права постійного користування належною йому земельною ділянкою у визначених розмірах, тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 грудня 2022 року і ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки за кадастровим номером 1810136600:04:009:0018 площею 0,0128 га, межі якої згідно висновку земельно-технічної експертизи проходять по точках: 1-2-3-4-5-6-7 зі сторонами: 4, 53 м-12, 08м-16, 62м-1, 90м-9, 17м-37, 11м-3, 04 м, та привести її у придатний для використання стан шляхом знесення самовільно побудованих споруд.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері центрального округу 1 378,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і правильно вирішив спір, проте допустив процесуальне порушення. Так, в заяві від 26 червня 2018 року ОСОБА_1 вказав свою адресу АДРЕСА_3 , в довіреності від 30 січня 2018 року місцем його реєстрації зазначена ця ж адреса, судові повістки за місцем реєстрації відповідача не надсилались, повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи через оголошення на сайті судової влади не є належним повідомленням, оскільки відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України через оголошення на сайті судової влади повідомляють відповідача, зареєстроване місце проживання (перебування) якого невідоме.

Суд апеляційної інстанції щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказав, що:

військовий прокурор Житомирського гарнізону повідомив начальнику КЕВ м. Житомира листом № 33-4093 від 04 липня 2016 року про намір звернутися з позовом в інтересах держави Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Житомира до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про звільнення самовільно захопленої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , тому прокурор, з урахуванням положень статей 14, 131-1 Конституції України, статі 23 Закону України «Про прокуратуру», правових висновків Верховного Суду, практики Європейського суду з прав людини з даного питання, мав право на звернення до суду із зазначеним позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомира;

прокурор у цій справі здійснює функцію представництва, а не є позивачем. Після реформування органів прокуратури повноваження представника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері центрального округу підтверджені документально;

відповідач не заявляв клопотання про залучення до участі в справі співвідповідачів, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження використання спірної земельної ділянки іншими фізичними чи юридичними особами. Справа розглянута судом з урахуванням принципу диспозитивності. Обставини щодо порушення прав осіб, які не залучені до участі у справі, апеляційним судом не встановлені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2 , в якій просив скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2023 року, позов залишити без розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що постанова суду апеляційної інстанції не ґрунтується на засадах верховенства права, є незаконною та необґрунтованою, висновки суду зроблені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції, фактично залишив його без змін, не зважаючи на грубі процесуальні порушення, які були обов`язковою підставою для скасування рішення та ухвалення саме нового рішення. Зазначення судом першої інстанції в рішенні про належне повідомлення позивача про час та місце розгляду справи є формальним та не відповідає дійсності;

суд безпідставно стягнув з ОСОБА_1 судовий збір на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері центрального округу, оскільки його сплачував КЕВ м. Житомира;

суд першої інстанції у рішенні вказав, що 15 листопада 2016 року протокольною ухвалою суддя Колупаєв В. В. залучив до участі у розгляді справи у якості співвідповідача ОСОБА_1 , проте ОСОБА_3 не вказаний відповідачем у справі. Разом з тим, саме з акту обстеження земельної ділянки від 04 квітня 2015 року вбачається, що ОСОБА_3 встановлений паркан та самостійно зайнято частину земельної ділянки. Суди залишили поза увагою лист директора ТОВ «Імпульс-Транс» Когута О. В. від 03 квітня 2015 року, яким підтверджується, що ОСОБА_1 не захоплював ділянку належну позивачу та що саме він не вчинив дії, які порушують право позивача користуватись належною йому земельною ділянкою. Також цей лист підтверджує той факт, що в разі знесення паркану, який був встановлений за кошти ТОВ «Імпульс-Транс» будуть порушені права даної юридичної особи, яку не залучено до даної справи в якості відповідача;

у підготовчому судовому засіданні представником відповідача подано клопотання про повернення позовної заяви прокурору у зв`язку з тим, що позовну заяву подано та підписано особами, які не передбачені частиною першою статті 24 Закону України «Про прокуратуру». Постановивши тричі ухвали про залишення позову без руху (23 жовтня 2019 року, 11 листопада 2019 року, 17 листопада 2020 року), суд не залишив позовну заяву без розгляду у зв`язку з невиконанням вимог статей 175-177 ЦПК України та не усуненням недоліків позовної заяви. Суди порушили принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом, неприпустимості зловживання процесуальними правами;

суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що прокурор при зверненні до суду не дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру». Так, у справі відсутні обставини та докази, які б свідчили про невиконання або неналежне виконання Міністерством оборони України та КЕВ м. Житомира своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави, пов`язаних із звільнення захопленої земельної ділянки. Військовий прокурор Житомирського гарнізону в порушення вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не повідомив Міністерство оборони України про намір звернутись в його інтересах до суду. Повідомивши КЕВ м. Житомира про намір звернутись в його інтересах до суду з позовом 05 липня 2016 року та вже 06 липня 2016 року звернувшись до суду, військовий прокурор не надав КЕВ м. Житомира можливість відреагувати на порушення інтересів держави. Вважає, що КЕВ м. Житомира міг звернутись самостійно з позовною заявою про звільнення спірної земельної ділянки, що підтверджується численними довіреностями начальника цієї установи на представлення інтересів КЕВ м. Житомира у судах, в яких зазначено про права юрисконсультів цієї установи подавати позовні заяви, положенням про КЕВ м. Житомир. Відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, виявлених судом після відкриття провадження у справі, є підставою для залишення позову без розгляду;

суди проігнорували той факт, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення, прокуратура Житомирського гарнізону була реформована та не існувала, заміну неналежного позивача на належного суд не здійснив. Посилання суду апеляційної інстанції на реформування органів прокуратури та те, що повноваження представника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального округу підтверджені документально, не відповідають вимогам чинного законодавства. Так, неналежне засвідчення військовим прокурором копії наказу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону про призначення Шпірука М. В. прокурором цієї прокуратури, а також відсутність у довіреності, виданої керівником прокуратури І. Галичанським про надання Шпіруку М. В. повноважень діяти в інтересах прокуратури, не містить дати її складання та підписання, не свідчить, що повноваження представника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального округу підтверджені документально.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.

Позиція інших учасників справи

У липні 2023 року КЕВ м. Житомира подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2023 року залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що перед отриманням позову прокурора, до КЕВ м. Житомира надійшло повідомлення від військового прокурора Житомирського гарнізону відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про те, що прокуратурою підготовлено зазначений позов на захист інтересів держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомира, як уповноваженого органу. За результатами розгляду цього повідомлення, на той час, відповідних заходів до пред`явлення позову КЕВ м. Житомира вжито не було у зв`язку із відсутністю відповідних можливостей, а саме, у зв`язку з відсутністю в положеннях КЕВ м. Житомира прямого права на звернення до суду для захисту інтересів держави (в чинній на той момент редакції положень). Практика, на яку посилається відповідач, жодним чином не стосується предмета спору та не спростовує недоведеність участі прокурора в цій справі. Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 сам факт не звернення до суду уповноваженим органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження. Відповідач ОСОБА_1 неодноразово звертався до КЕВ м. Житомира щодо погодження договору сервітуту на самовільно захоплену спірну земельну ділянку, під час розгляду судом першої інстанції не надав доказів щодо належності прав користування спірною земельною ділянкою.

У липні 2023 року заступник керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», військовий прокурор Житомирського гарнізону листом від 04 липня 2016 року повідомив КЕВ м. Житомира про намір звернутися до суду з даним позовом в інтересах держави. Той факт, що позов пред`явлений прокурором 06 липня 2016 року не означає, що позивачу не надано розумний строк для вжиття заходів, оскільки як в суді, так і поштовою перепискою, КЕВ м. Житомира підтвердило, що не мало можливості, засобів та ресурсів самостійно звернутись з таким позовом до суду. Позов пред`явлений прокурором з огляду на захоплення та використання відповідачем стратегічно важливої земельної ділянки для військового об`єкту (паливний склад), що створювало відповідні ризики для обороноздатності країни, зволікати із пред`явленням якого прокурор не мав права. Прокурором не направлялось Міністерству оборони України у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлення про порушені інтереси держави та про необхідність їх захисту, оскільки КЕВ м. Житомир є його структурним підрозділом. ОСОБА_1 не заявляв клопотання про залучення співвідповідачем ТОВ «Імпульс-Транс». Водночас, земельна ділянка перебуває у власності саме відповідача, а не ТОВ «Імпульс-Транс», і саме ОСОБА_1 використовує землі оборони як фізична особа для власних потреб, а не ТОВ «Імпульс-Транс», тому ОСОБА_1 є належним відповідачем і саме він має звільнити земельну ділянку. Доводи відповідача про те, що самовільне захоплення розпочав ОСОБА_3 , а потім ТОВ «Імпульс-Транс», не впливають на обов`язок відповідача звільнити цю земельну ділянку, оскільки саме він, а не інші особи, є власником цієї земельної ділянки. Доводи скарги про неправильне зазначення судом апеляційної інстанції назви прокуратури, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки за своєю суттю воно є законним та обґрунтованим. Обставини щодо зміни назви прокуратури є загальновідомим фактом, вони оприлюднені на загальнодоступному офіційному сайті Офісу Генерального прокурора.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 296/6082/16-ц, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 296/6082/16-ц.

У лютому 2023 року матеріали цивільної справи № 296/6082/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 05 липня 2023 року зазначено, що підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заступник керівника Рівненського обласної прокуратури зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 926/03/18, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 14 квітня 2020 року у справі № 320/4916/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 620/3589/18, від 08 травня 2019 року у справі № 160/7887/18, від 17 липня 2019 року у справі № 810/719/18, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 (пункт 1 другої статті 389 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням виконкому Житомирської міськради № 605 від 04 жовтня 1979 року вирішено підтвердити право користування КЕЧ Житомирського району земельними площами у межах м. Житомира по зйомках 1977 року.

Відповідно до експлікації земельних ділянок, розміщених у окрузі міста, землекористувач Житомирська КЕЧ на підставі рішень виконкому Житомирської міськради № 1040 від 24 грудня 1952 року, № 547 від 08 серпня 1974 року має земельну ділянку, яка знаходиться, у тому числі по АДРЕСА_4 , площею 2,5 га.

Рішенням виконкому Житомирської міськради № 603 від 10 листопада 1994 року про затвердження матеріалів інвентаризації земель Міністерства оборони України вирішено затвердити матеріали інвентаризації земель Міністерства оборони України згідно з додатком. Згідно додатку до цього рішення земельна ділянка, у тому числі по АДРЕСА_4 , площею 2,5 га залишається у користуванні Житомирської КЕЧ.

Згідно з відомостями наявності та використання земельних ділянок станом на 01 січня 2016 року КЕВ м. Житомира використовує земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що дозволено рішеннями виконкому Житомирської міськради № 1040 від 24 грудня 1952 року, № 605 від 04 жовтня 1979 року та № 603 від 10 листопада 1994 року.

Відповідно до індивідуальної карти № 34 обліку земельної ділянки КЕВ м. Житомира у постійному користуванні має земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Житомирська область, Житомирський район, м. Житомир.

Технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки та складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку КЕВ Міністерства оборони України для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України площею 2,4125 га по АДРЕСА_1 відповідно до ЗК України підтверджено надання земельної ділянки площею 2,4125 га з кадастровим номером 1810136600:04:009:0018 у постійне користування КЕВ м. Житомира для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України по АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 квітня 2013 року на підставі договору іпотеки від 07 червня 2012 року на праві приватної власності ОСОБА_1 належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 .

Висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 496/21 від 18 жовтня 2021 року встановлено, що фактичне користування (межі, площа, конфігурація) земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:04:009:0018 (площею 2,4125 га) та фактичне користування (межі, площа, конфігурація) земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:04:009:0007 (площею 0,1752 га) не відповідає координатам даних земельних ділянок, які внесені до публічної кадастрової карти України. Площа фактичного користування земельною ділянкою КЕВ м. Житомира становить 2,3997 га. Площа фактичного користування земельною ділянкою ОСОБА_1 становить 0,2251 га, межі земельної ділянки кадастровий номер 1810136600:04:009:0018 (площею 2,4125 га) цільове призначення землі оборони за адресою: АДРЕСА_1 порушені встановленням паркану. Площа накладки земельної ділянки фактичного користування ОСОБА_1 на земельну ділянку КЕВ м. Житомира відомості якої внесені в базу ДЗК становить: 0,0128 га межі якої проходять по точках: 1-2-3-4-5-6-7 зі сторонами: 4,53 м-12,08 м-16,62 м-1,90 м-9,17 м-37,11 м-3,04 м.

Згідно з актом комісійного обстеження земельної ділянки в/м № НОМЕР_1 , паливний склад АДРЕСА_1 від 01 липня 2016 року комісія встановила, що при проведенні обстеження виявлена самовільна забудова дерев`яна будівля з вбудованим металевим вагончиком орієнтовною площею 180 кв. м; по периметру цієї споруди улаштовано паркан висотою 2,5 м, чим самовільно зайнято частину земельної ділянки орієнтовною площею 0,0324 га. Територія всередині паркану захаращена твердими побутовими відходами та металобрухтом.

Актом обстеження земельної ділянки в/м № НОМЕР_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , від 27 листопада 2020 року при проведенні обстеження виявлено, що ОСОБА_1 з моменту останнього обстеження було винесено будівельні матеріали на територію КЕВ, здійснено додатково складування колод та встановлено дерев`яні стовпчики на відстані 1, 5-2 м від наявного незаконно встановленого паркану вглиб земельної ділянки КЕВ м. Житомира.

Позиція Верховного Суду

Щодо здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзац 1 частини третьої, абзаци 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що «відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 926/54/22 зазначено, що: «якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2023 року у справі № 447/827/21 (провадження № 61-9570св22) з посиланням на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 372/391/17 (провадження № 61-9578св21) зазначено, що: «залишаючи позов заступника прокурора Київської області без розгляду в цій справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позов подано і оформлено прокурором із порушенням порядку, визначеного ЦПК України, зокрема в частині відсутності обґрунтування прокурором підстав для здійснення представництва інтересів держави. За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18, на яку послався заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд не погодився з висновком місцевого та апеляційного господарських судів про недодержання прокурором передбаченого законом обов`язку щодо попереднього (до звернення до суду) повідомлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області як суб`єкта владних повноваженьпро встановлення факту відповідного порушення (укладання оспорюваного договору) та про намір здійснити представництво інтересів держави у суді, що, на думку судів, проявилося у надісланні прокурором відповідного повідомлення одночасно з поданням позову (24 квітня 2018 року), оскільки зі змісту пункту 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що відповідне повідомлення має бути здійснено прокурором до моменту подання позовної заяви та надходження її до суду, чого прокурором порушено не було. При цьому Верховний Суд зазначив, що передчасним та бездоказовим є посилання суду першої інстанції на те, що вказаними діями прокуратури Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області нібито було позбавлено можливості та часу для оскарження визначеної прокурором наявності підстав для представництва такого суб`єкта, так як відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті».

У справі, що переглядається:

до подання військовим прокурором позову, 02 лютого 2015 року Державною інспекцією сільського господарства в Житомирській області за участю, зокрема, інженера КЕВ м. Житомира ОСОБА_7 складений акт № 11/17 обстеження земельної ділянки, яка знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 (військове містечко № НОМЕР_1 ). В результаті обстеження встановлено, що невідомими особами внаслідок встановлення паркану висотою 2,5 м самовільно зайнято частину земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 . Обстеження земельної ділянко проведено у зв`язку із листом Міністерства оборони України КЕВ м. Житомира від 22 січня 2015 року № 763;

04 липня 2016 року військовий прокурор Житомирського гарнізону повідомив начальника КЕВ м. Житомира листом № 33-4093 про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Житомира до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про звільнення самовільно захопленої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;

таким чином Міністерство оборони України та КЕВ м. Житомира знали про порушення виявлені прокурором щодо спірної земельної ділянки (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора), але не здійснили захист порушених інтересів. Міністерство оборони України та КЕВ м. Житомира згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі цих органів не оспорювало. Таким чином, висновки судів про наявність у цій справі у прокурора підстав для представництва, передбачених абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» є правильними.

Аргументи касаційної скарги про те, що прокурор при зверненні до суду не дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» (повідомив КЕВ м. Житомира про намір звернутись в його інтересах суду з позовом 05 липня 2016 року та вже 06 липня 2016 подав позов, відсутність обставин та доказів, які б свідчили про невиконання або неналежне виконання Міністерством оборони України та КЕВ м. Житомира своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави, наявність у КЕВ м. Житомира повноважень звертатися до суду з позовними заявами), колегія суддів відхиляє з урахуванням встановлених підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Щодо позовних вимог про зобов`язання звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки шляхом знесення самовільно побудованих споруд

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом (частини перша, друга та четверта статті 77 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)).

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (стаття 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).

У постанові Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі № 926/667/20 зазначено, що «відповідно до положень, наведених у Законах України «Про оборону України» та «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» МОУ є уповноваженим державою органом управління військовим майном».

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункт б) частини третьої статті 152 ЗК України).

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 556/1383/17 (провадження № 61-5895св22) зазначено, що:

«у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 523/6532/14-ц (провадження № 61-7533св20), від 21 липня 2021 року у справі № 520/3561/18 (провадження № 61-16012св20), від 27 липня 2021 року у справі № 686/19201/15 (провадження № 61-3808св21), від 18 листопада 2021 року у справі № 642/8771/19 (провадження № 61-9957св21) вказано, що у разі доведеності факту самовільного зайняття земельної ділянки та розміщення на ній самочинного будівництва, власник не позбавлений можливості захищати свої права у спосіб, який відповідатиме положенням статей 376, 391 ЦК України статей 152, 212 ЗК України, зокрема вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її у попередній стан.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 травня 2018 року у справі № 918/633/16 зазначено, що: «Розміщення на земельній ділянці тимчасової споруди за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або у користування є підставою для застосування положень статті 212 ЗК України».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши самовільне зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки на території військового містечка № НОМЕР_1 , площею 0,0128 газа адресою: АДРЕСА_1 , зробив правильний висновок щодо наявності правових підстав для задоволення позову в частині зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки та привести її у придатний для використання стан шляхом знесення самовільно побудованих споруд.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції фактично залишив його без змін, не зважаючи на не повідомлення судом першої інстанції ОСОБА_1 про розгляд справи, колегія суддів відхиляє, оскільки суд апеляційної інстанції діяв відповідно до наданих йому повноважень, визначених пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не вказав у якості відповідача ОСОБА_3 , яким встановлений паркан та самостійно зайнято частину земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 , а також не залучення директора ТОВ «Імпульс-Транс» Когута О. В. до участі у справі у якості відповідача, права якого, у разі знесення паркану будуть порушені, оскільки паркан встановлений за кошти ТОВ «Імпульс-Транс», колегія суддів зазначає таке.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

у липні 2016 року т. в. о. прокуроразвернувся з цим позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомира;

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1810136600:04:009:0007 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 07 червня 2012 року;

02 лютого 2015 року Державною інспекцією сільського господарства в Житомирській області складений акт № 11/17 обстеження земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (військове містечко № НОМЕР_1 , кадастровий номер 1810136600:04:009:0018). В результаті обстеження встановлено, що невідомими особами внаслідок встановлення паркану висотою 2,5 м самовільно зайнято частину земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 орієнтовною площею 0,0324 га;

відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 15 травня 2018 року, складеного Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області, за результатами обстеження земельної ділянки, яка знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1 (військове містечко № НОМЕР_1 , кадастровий номер 1810136600:04:009:0018) встановлено, що невизначеними особами внаслідок встановлення (розміщення) господарських споруд (сараїв, хлівів, туалету), дерев`яних колод, відходів господарської діяльності (гілля, сміття і т. п.) самовільно захоплено земельну ділянку площею 0,0502 га;

згідно з актом обстеження земельної ділянки в/м № НОМЕР_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 від 27 листопада 2020 року при проведенні обстеження виявлено, що ОСОБА_1 з моменту останнього обстеження було винесено будівельні матеріали на територію КЕВ, здійснено додатково складування колод та встановлено дерев`яні стовпчики на відстані 1, 5-2 м від наявного незаконно встановленого паркану вглиб земельної ділянки КЕВ м. Житомира.

Тобто, ОСОБА_1 був власником спірної земельної ділянки на час звернення прокурора з позовом у цій справі, самовільно збільшив свою земельну ділянку за рахунок земель оборони, тому суд апеляційної інстанції правильно визначився з учасниками спірних правовідносин та застосував положення статті 212 ЗК України. Клопотання про залучення до участі у справі у якості співвідповідача ТОВ «Імпульс-Транс», ОСОБА_1 не заявляв.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, що також залишено поза увагою суду апеляційної інстанції, постановивши тричі ухвали про залишення позову без руху (23 жовтня 2019 року, 11 листопада 2019 року, 17 листопада 2020 року), не залишив позовну заяву без розгляду у зв`язку з невиконанням прокурором вимог статей 175-177 ЦПК України та не усуненням недоліків позовної заяви, колегія суддів зазначає таке.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 23 жовтня 2019 року надано військовому прокурору Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомира строк для усунення недоліків у позовній та уточненій позовній заяві через не зазначення конкретних позовних вимог до кожного з відповідачів, а саме конкретно до відповідача ОСОБА_3 та до відповідача ОСОБА_1 , враховуючи виклад позивачем у заявах різних обставин та розмірів земельних ділянок;

ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 11 листопада 2019 року, у зв`язку з не усуненням недоліків у повному обсязі, зазначених в ухвалі Корольовського районного суду м. Житомира від 23 жовтня 2019 року, позовну заяву військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомир залишено без руху;

ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 17 листопада 2020 року позовну заяву військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомир залишено без руху, оскільки всупереч вимог Закону України «Про прокуратуру» уточнену позовну заяву від 17 грудня 2019 року підписано не керівником прокуратури, а прокурором Конончуком В. В.;

ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 27 листопада 2020 року прийнято уточнену позовну заяву у справі за позовом першого заступника військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Житомира до ОСОБА_1 про звільнення захопленої земельної ділянки, оскільки підстав, передбачених статтями 185-186 ЦПК України для залишення заяви без руху, повернення заяви у справі не встановлено.

Отже доводи касаційної скарги про те, що суд безпідставно не залишив позовну заяву без розгляду у зв`язку з невиконанням вимог статей 175-177 ЦПК України, оскільки прокурором не усунені недоліки позовної заяви, не відповідають обставинам справи.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам щодо застосування норм права, викладеним у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 926/03/18, від 14 квітня 2020 року у справі № 320/4916/19, від 08 травня 2019 року у справі № 160/7887/18, від 17 липня 2019 року у справі № 810/719/18, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, а тому доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у вказаних постановах, є необґрунтованими.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18 щодо дотримання прокурором частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 у справі № 912/2385/18 відступила від них.

Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року у справі № 620/3589/18 колегія суддів відхиляє, оскільки підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про те, що суди проігнорували той факт на момент ухвалення судом першої інстанції рішення прокуратура Житомирського гарнізону була реформована та не існувала, судом не було замінено неналежного позивача на належного, колегія суддів відхиляє та вказує таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22) зазначено, що:

«8.16. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в підпунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, підпунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, пункті 21 постанови від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункті 35 постанови від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, підпункті 8.5 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20).

8.17. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18).

8.18. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).[…]

8.25. За частиною п`ятою статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

8.26. Дещо інший механізм визначено цією ж статтею стосовно звернення з позовом прокурора. Так, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п`ята статті 56 ЦПК України). […]

8.31. Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що за змістом наведених положень процесуального закону прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду».

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 помилково ототожнює правовий статус представника прокуратури, як юридичної особи, та процесуальний статус прокурора при поданні позовної заяви в порядку представництва інтересів держави, тому доводи касаційної скарги щодо не заміни неналежного позивача (Військової прокуратури Житомирського гарнізону) на належного (Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Центрального регіону), є необґрунтованими.

Щодо доводів касаційної скарги про неналежне засвідчення військовим прокурором копії наказу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону про призначення Шпірука М. В. прокурором цієї прокуратури, а також відсутність у довіреності, виданої керівником прокуратури І. Галичанським про надання Шпіруку М. В. повноважень діяти в інтересах прокуратури, не містить дати її складання та підписання, колегія суддів вказує, що вказані доводи не спростовують викладену в них інформацію та не є підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Щодо стягнення судом апеляційної інстанції з ОСОБА_1 судового збору

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста цієї статті).

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору (див. постанови Верховного Суду України № 6-152цс17 від 01 березня 2017 року та № 6-1065цс17 від 16 серпня 2017 року, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2023 року у справі № 707/2717/21 (провадження № 61-2865св23)).

У пункті 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема особи з інвалідністю II групи.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи, що підтверджується копією довідки № 288482 серія 12 ААВ;

при поданні апеляційної скарги на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 грудня 2022 року ОСОБА_1 додав до апеляційної скарги копію довідки № 288482 серія 12 ААВ, відповідно до якої ОСОБА_1 при повторному огляді 01 квітня 2021 року підтверджено другу групу інвалідності з 22 березня 2021 року;

оскільки ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю ІІ групи звільнений від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновку про покладення на нього обов`язку відшкодувати судовий збір сплачений КЕВ м. Житомира при звернення до суду першої інстанції. Таким чином постанову суду апеляційної інстанції в цій частині слід змінити, у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції абзац четвертий викласти в наступній редакції: «Компенсувати КЕВ м. Житомира за рахунок держави, в порядку передбаченому Кабінетом Міністрів України, судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1 378,00 грн, сплачений при поданні позову до суду першої інстанції».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 926/54/22, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2023 року у справі № 707/2717/21 (провадження № 61-2865св23), дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції частково прийнята з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат змінити, у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції абзац четвертий викласти в наступній редакції: «Компенсувати КЕВ м. Житомира за рахунок держави, в порядку передбаченому Кабінетом Міністрів України, судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1 378,00 грн, сплачений при поданні позову до суду першої інстанції». В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2023 року в частині розподілу судових витрат змінити.

У резолютивній частині постанови Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2023 року абзац четвертий викласти в наступній редакції: «Компенсувати Квартирно-експлуатаційному відділу м. Житомира за рахунок держави, в порядку передбаченому Кабінетом Міністрів України, судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1 378,00 грн, сплачені при поданні позову до Корольовського районного суду м. Житомира».

В іншій частині постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2023 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Краснощоков