Постанова

від 20.10.2023 по справі 336/2527/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 20.10.2023 Справа № 336/2527/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/2527/22 Головуючий у 1 інстанції: Галущенко Ю.А.

Провадження № 22-ц/807/1249/23 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Бєлки В.Ю.

Гончар М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у особі представника - адвоката Артеменка Євгена Анатолійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОР-Р», Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО-Р» про стягнення розрахункових та суми компенсації за непроведення розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

У червня 2022 року ОСОБА_1 в особі адвоката Артеменка Є.А. звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автор-Р», Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Р» про стягнення розрахункових при звільненні та компенсації за непроведення розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю «АВТО-Р» з 10.03.2015р. на посаді менеджера з маркетингу, 17.09.2020р. переведена на посаду менеджера системи якості, а 31.08.2021 року звільнена за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України. За час роботи з липня 2021 року по 31.08.2021р. їй не виплачувалась заробітна плата, яка не була виплачена і на день звільнення, а такж по сьогоднішній день. З 01.09.2021р. ОСОБА_1 працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю «АВТОР-Р» на посаді менеджера з якості обслуговування, та 23.11.2021р. була звільнена за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. За час роботи з вересня 2021 року по 23.11.2021р. їй не виплачувалась заробітна плата, не була виплачена на день звільнення і не виплачена по сьогоднішній день. Трудові відносини з відповідачами підтверджуються трудовою книжкою НОМЕР_1 .

Відповідач ТОВ «АВТО-Р» має заборгованість перед позивачем по виплаті грошової компенсації за невикористані 29 календарних днів щорічної основної відпустки за періоди роботи: з 10.03.2016р. по 09.08.2016р. - 3 календарні дні, що складає 284,40 грн.; з 23.07.2020р. по 22.07.2021р. - 24 календарні дні, що складає 9 890,64 грн.; з 23.07.2021р. по 31.08.2021р. - 2 календарні дні, що складає 744,60 грн., а всього сума компенсації разом складає 10 919,64 грн. Заборгованість по заробітній платі за період з липня 2021 ро-

ку по серпень 2021 року включно складає 19 360,00 грн.

Відповідач ТОВ «АВТОР-Р» має заборгованість перед позивачем по виплаті заробітної плати за період з вересня 2021 року по листопад 2021 року включно в розмірі 18 261,84 грн.

У зв`язку із непроведенням відповідачами з нею остаточного розрахунку при звільненні, вона має право на компенсацію, передбачену ст. 117 КЗпП України, розмір якої по відношенню до кожного відповідача розраховується нею наступним чином.

Заробітна плата позивача в липні 2021 року склала 9 680 грн. за 22 робочих днів, в серпні 2021 року склала 9 680,00 грн. за 21 робочий день. Тому середньомісячний заробіток позивача на час звільнення з ТОВ «АВТОР-Р» становив 9 680,00 грн. ((9680,00 +9680,00) : 2), а середньоденний заробіток позивача на час звільнення становив 450,23 грн. ((9680,00 + 9680,00) : (22 + 21)). Отже, з відповідача ТОВ «АВТО-Р» на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час невиплати заробітної плати до моменту подання позову в розмірі 116160,00 грн.

Заробітна плата позивача в жовтні 2021 року склала 6 500,00 грн. за 21 робочий день, в листопаді 2021 року склала 5 261,84 грн. за 17 робочих днів. Тому середньо-місячний заробіток позивача на час звільнення з ТОВ «АВТОР-Р» становив 5 880,92 грн. ((6500,00 +5261,84) : 2), а середньоденний заробіток позивача на час звільнення становив 309,52 грн. ((6500,00 + 5261,84) : (21 + 17)). Отже, з відповідача ТОВ «АВТОР-Р» на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час невиплати заробітної плати до моменту подання позову в розмірі 58 809,20 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила стягнути з ТОВ «АВТО-Р» на свою користь: заборгованість по заробітній платі за період з липня 2021 року по серпень 2021 року включно у розмірі 19 360,00 грн., грошову компенсацію за невикористані 29 календарних днів щорічної основної відпустки у розмірі 10 919,64 грн. та середній заробіток за час невиплати заробітної плати до моменту розрахунку в розмірі 116 160,00 грн.; стягнути з ТОВ «АВТОР-Р» на свою користь заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2021 року по 23 листопада 2021 року включно у розмірі 18 261,84 грн. та середній заробіток за час невиплати заробітної плати до моменту розрахунку в розмірі 58 809,20 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 у особі представника - адвоката Артеменка Є.А. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не дотримався вимог закону, що виразилось в тому, що ним безпідставно не прийнято до уваги, що розрахунок заборгованості невиплаченої заробітної плати позивач здійснила самостійно відповідно до виплачених сум заробітної плати за минулий період, зазначених в особистому кабінеті на ім`я ОСОБА_1 на офіційному сайті Пенсійного фонду України portal.pfu.gov.ua/side. Оскільки відповідачі не надавали їй довідку про нараховані при звільненні суми, а розрахунку з нею ними проведено не було, що підтверджується відомостями ПФУ, які маються в тому ж її особистому кабінеті, роздруківку якого нею долучено до позовної заяви. Але суд взагалі не дослідив цих доказів, її розрахунків, відмовивши у позові через відсутність доказів про

заборгованість з виплати розрахункових.

Між тим, інших доказів вона надати не може, оскільки на її неодноразові звернення щодо отримання копій наказів, відомостей про заборгованість по зарплаті та інших складових розрахункових при звільненні, відповідачі кожного разу повідомляли про наявність якихось перешкод щодо їх отримання. Та й на ухвалу суду першої інстанції від 20 липня 2022р про витребування від кожного з відповідачів довідки про заборгованість по зарплаті та грошовій компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, відповідачі витребуваних документів не надали.

В скарзі апелянт наводить свої розрахунку щодо розміру заборгованості та її складових.

Так, відповідач ТОВ «АВТО-Р» має заборгованість перед нею по виплаті грошової компенсації за невикористані 29 календарних днів щорічної основної відпустки за періоди роботи: з 10.03.2016р. по 09.08.2016р. - 3 календарних дні, що складає 284,40 грн.; з 23.07.2020р. по 22.07.2021р. - 24 календарні дні, що складає 9890,64 грн.; з 23.07.2021р. по 31.08.2021р. - 2 календарні дні, що складає 744,60 грн., а разом сума заборгованості складає 10 919,64 грн., та заробітної плати за період з липня 2021 року по серпень 2021 року включно у розмірі 19360,00 грн.

Відповідно наказу № 32-К від 31.08.2021р. ТОВ «АВТОР-Р» позивача прийнято на посаду менеджера з якості обслуговування з 01 вересня 2021 року з посадовим окладом 7500,00 грн. та встановлено скорочену тривалість робочого дня - 7 годин щоденно та оплата праці пропорційно відпрацьованому часу складає 6 500,00 грн. на місяць. Жодної виплати за час роботи до звільнення 23.11.2021р. цим роботодавцем їй проведено не було,

тому розрахунок заборгованості невиплаченої заробітної плати розраховано самостійно відповідно посадового окладу та відпрацьованого часу. Відповідач ТОВ «АВТОР-Р» має заборгованість перед позивачем по виплаті заробітної плати за період вересня 2021 року по листопад 2021 року включно в розмірі 18 261,84 грн.

Вважає, що вказана заборгованість кожного з відповідачів перед нею підтверд-жується долученими нею документами, а тому має бути стягнута на її користь, а також у такому разі вона має право на нарахування та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до приписів статті 117 КЗпП України, який по відношенню до ТОВ «АВТО-Р» складає 116 160 грн., по відношенню до ТОВ «АВТОР-Р» - 58 809,20 грн.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачами не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Крім того, пунктом 2 ч. 1 статтею 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових правовідносин.

Згідно із п. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тож справа є малозначною, а також спір є трудовим, то розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю «АВТО-Р» з 10.03.2015р. на посаді менеджера з маркетингу. 17.09.2020р. переведена на посаду менеджера системи якості, а 31.08.2021р. звільнена за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 .

З 01.09.2021р. ОСОБА_1 прийнята на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОР-Р» на посаду менеджера з якості обслуговування, а 23.11.2021 р. була звільнена за угодою сторін відповідно по п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 .

Також позивачем долучено копію наказу № 35-К, виданого ТОВ «АВТОР-Р» 23.11.2021, про звільнення ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Отже, суд правильно виснував, що позивачем доведено, що вона перебувала у трудових відносинах із відповідачами.

Проте, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю, суд першої інстанції виходив із того, що на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем не надано жодного належного, допустимого та достатнього доказу у розумінні ст.ст. 77-78, 80 ЦПК України, з яких можна встановити істотні умови трудового договору, наявної заборгованості по заробітній платі позивача, не можливо визначити її розмір, середньомісячний та середньоденний заробіток позивача, тощо. Так, позивач у своїй заяві посилається на наказ № 43-К про звільнення з виплатою грошової компенсації за невикористані 29 календарних днів щорічної основної відпустки, яку просить стягнути з відповідача, однак сам наказ не долучає до матеріалів справи. Таким чином, за відсутності об`єктивних даних про розмір заробітної плати позивача за спірний період чи заборгованості з заробітної плати, не підтвердженим є і розрахунок позивача про стягнення заробітної плати та розрахунок заборгованості по виплаті грошової компенсації за невикористані 29 календарних днів щорічної основної відпустки. Отже суд вказував, що, враховуючи те, що позивачем до позовної заяви не надано належних та допустимих доказів існування у кожного з відповідачів заборгованості перед нею по заробітній платі на час звільнення, в задоволенні позову необхідно відмовити, а також в такому разі не підлягають задоволенню й похідні вимоги про стягнення компенсації на підставі статті 117 КЗПП України.

Апеляційний суд з урахуванням того, що суд першої інстанції ухвалою від 20 липня 2022 року витребував у відповідачів довідку про розмір заборгованості за період її роботи у кожного з них, та її невиконання відповідачами, ухвалою від 11 вересня 2023 року також витребував у відповідачів ці відомості, та, крім цього, у ГУ ДПС у Запорізькій області та ГУ ПФУ в Запорізькій області довідки про доходи ОСОБА_1 за період з 01.07.2021 по 11.09.2023р..

Направлена на адресу відповідачів, яка у них збігається ( АДРЕСА_1 ) та визначена у Реєстрі як їх юридична адреса, ухвала апеляційного суду від 11.09.2023р. повернулась без вручення із зазначенням на бланку зворотного поштового повідомлення «адресат відсутній».

Від ГУ ДПС у Запорізькій області та ГУ ПФУ в Запорізькій області надійшли на запит апеляційного суду певні відповіді, відомості з яких апеляційним судом прийняті як належні і допустимі докази.

Колегія погоджується з судом першої інстанції в тій частині, що позивачем доведено той факт, що вона перебувала в трудових відносинах з відповідачами та період роботи у кожного з них і час звільнення з кожного з товариств.

Відповідно до положень ст. 21 КЗпП України обов`язок своєчасної виплати заробітної плати покладений на роботодавця.

Відповідно до положень ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу, строк виплати якої передбачений ст. 115 КЗпП України.

Тобто, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці» заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Згідно ст. ст. 116-117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

Вирішуючи апеляційну скаргу, колегія з`ясувала, що, звертаючись до суду з цією позовною заявою, позивач зазначає, що з липня 2021р. по грудень 2021р. не отримувала заробітної плати, на підтвердження чого надала скріншоти листування у месенджері «Viber» та скріншот з особистого кабінету з сайту Пенсійного фонду України.

Вбачається з Реєстру юридичних осіб, що директором ТОВ «АВТОР-Р» станом на період роботи та звільнення ОСОБА_1 був ОСОБА_2 .

З чату під назвою «АВТОР-Р» у месенджері «Viber», у якому перебувало п`ять учасників, серед яких позивач ОСОБА_1 , директор ОСОБА_2 , слідує, що останній у листуванні від 30.09.2021р. зазначає, що зарплата не виплачується працівникам «не тому, що він та Вікторія погані», а через відсутність коштів у товариства ( а.с. 27).

З особистого чату ОСОБА_1 з учасником « ОСОБА_3 » (визначена одночасно «Вікторія. Бухгалтерія. Рено») у месенджурі «Viber»слідує, що позивач неодноразово зверталась до останньої з приводу виплати зарплати у періоді з 12.11.2021 по 26.11.2021р., та остання у відповідь весь цей час наголошувала на відсутності коштів.

У цьому чаті наявна інформація в порядку листування між вказаними особами по кількості днів невідгуляних відпусток та лікарняним, а також по робочим дням у листопаді 2021 року. Але вказану таблицю не можна приймати як доказ, оскільки вона не переслана ОСОБА_3 позивачеві, а, навпаки, переслана останній від ОСОБА_1 . Тож, правова природа та назва цього документу, а також те, що його складено представником роботодавця, не встановлені, а тому його не може бути ураховано при вирішенні спору.

З особистого чату позивача в месенджері «Viber»з директором ОСОБА_2 слідує, що він сам дозволив спілкування позивачу з ним у такому порядку (

а.с. 21). З листування у цьому чаті слідує, що сама позивач 09.09.2021 вказує, що в товаристві працювати залишилось мінімум працівників та й ті пішли у відпустку за свій рахунок ( а.с. 19).

Між тим, вказане наведене листування у месенджері «Viber» доводить лише те, що зарплата не сплачувалась позивачу протягом вересня-листопада 2021р., але не доводить того, що позивач працювала в цей період, кількість відпрацьованих нею робочих днів, що може підтверджуватись лише табелем виходів на роботу. Вказане є важливим ще й з огляду на те, що позивач сама зазначає, що працівники у цьому періоді йшли у відпустки без збереження заробітної плати через скрутний матеріальний стан ТОВ «АВТОР-Р».

З наступного документа - особистого кабінету ОСОБА_1 на офіційному сайті Пенсійного фонду portal.pfu.gov.ua/side вбачається, що позивач отримувала зарплату у періоді з січня по червень 2021 року включно, у липні-грудні 2021р. виплат не відбувалось ( а.с. 30-31).

Також в особистому кабінеті ОСОБА_1 на офіційному сайті Пенсійного фонду portal.pfu.gov.ua/side містяться відомості про перебування ОСОБА_1 на лікарняних протягом вересня-жовтня 2021р.: з 01.09.2021 по 10.09.2021р., з 22.09.2021по 01.10.2021р., з 11.10.2021 по 15.10.2021, з 19.10. по 21.10.2021. По всім листам непрацездатності визначено статус «готово до сплати».

Наданою на запит апеляційного суду інформацією ГУ ПФУ в Запорізькій області та ГУ ДПС в Запорізькій області підтверджується відсутність виплат у вказаному періоді та до теперішнього часу.

Отже, сукупністю вказаних доказів встановлено, що ТОВ «АВТО-Р» не розрахувалось з позивачем при звільненні з 31.08.2021р., ТОВ «АВТОР-Р» не розрахувалось з позивачем при звільненні з 23.11.2021р.

Між тим, хоча такі обставини й встановлені апеляційним судом, але як і суд першої інстанції, колегія зазначає, що цього недостатньо, щоб визначити розмір заборгованості кожного з відповідачів перед ОСОБА_1 .

Так, позивач до ТОВ «АВТО-Р» спрямувала позовні вимоги щодо заборгованості по заробітній платі за період з липня 2021 року по серпень 2021 року включно, яка, за її підрахунками, складає 19 360,00 грн. Але така калькуляція є лише припущенням, оскільки позивач не надає доказів, скільки вона фактично відпрацювала робочих днів чи годин в цих місяцях, чи не перебувала у відпустці за свій рахунок, у простої, тарифній відпустці тощо.

Також до ТОВ «АВТО-Р» заявлено вимоги про стягнення компенсації за невідгуляні щорічні відпустки терміном 29 календарних за періоди роботи: з 10.03.2016р. по 09.08.2016р. - 3 календарні дні, що складає 284,40 грн.; з 23.07.2020р. по 22.07.2021р. - 24 календарні дні, що складає 9 890,64 грн.; з 23.07.2021р. по 31.08.2021р. - 2 календарні дні, що складає 744,60 грн., а всього сума компенсації разом складає 10 919,64 грн. Проте наказів про відпустки, з яких би вбачалось, скільки днів щорічний відпусток у якому періоді нею використано, у суду не мається, а тому є неможливою перевірка цих даних, які в такому разі теж визнаються не підтвердженими.

До ТОВ «АВТОР-Р» заявлено вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з вересня 2021 року по листопад 2021 року включно в розмірі 18 261,84 грн. Але позивач не надає розрахунку, як ця сума нарахована, скільки днів вона відпрацювала, з урахуванням того, що у вересні-жовтні 2021 року перебувала неодноразово на тривалих лікарняних, а у листуванні з керівником та бухгалтером зазначала, що працівники знаходяться у відпустках за свій рахунок, та не довела, що у такій відпустці не знаходилась вона сама.

За підсумками дослідження доказової бази в цій справі, суд першої інстанції правильно констатував, що позивач свої вимоги не довела. Серед іншого, посилаючись на наказ № 43-К від 31.08.2021р., яким при звільненні з ТОВ «АВТО-Р» їй визначено виплату компенсації за 29 календарних днів основної щорічної відпустки, копії наказу не надала.

Ті документи, які апеляційний суд отримав в ході апеляційного розгляду справи, також не дають підстав для визнання позовних вимог ОСОБА_1 доведеними в частині складових заборгованості та її розміру.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільні справи розглядаються за принципом змагальності.

Тож, якщо за поштовими повідомленнями відповідачі відсутні у юридичній адресі, то позивач мала можливість надати суду інші можливі їх дані про місцезнаходження або контакти. Але суду їх не було надано, а номер мобільного телефон НОМЕР_2 , зазначений як контактний номер ТОВ «АВТО-Р», не належить жодному працівнику цього товариства, як зазначив абонент, який відповідав на виклик.

Крім того, для доведення своїх позовних вимог позивач могла звернутись до Держпраці для здійснення перевірки відповідачів щодо дотримання останніми вимог трудового законодавства щодо неї як працівника. Але цих дій не вчиняла, а тому не змогла довести перед судами своїх вимог, які не є очевидними, як їй вбачається, а мають бути доведені відповідними належними і допустимими доказами, яких у цій справі здобуто не було.

Зважаючи на все вище наведене, колегія визнає апеляційну скаргу необґрунтовано, тому відповідно до вимог статті 375 ЦПК України відхиляє її та залишає оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 у особі представника - адвоката Артеменка Євгена Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 20 жовтня 2023 року.

Головуючий: С.В. Маловічко

Судді: В.Ю. Бєлка

М.С. Гончар