Рішення

від 20.10.2023 по справі 915/1489/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

====================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2023 року Справа № 915/1489/20(486/926/21)

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Давченко Т.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

без виклику сторін,

справу № 915/1489/20(486/926/21)

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 )

до відповідача-1:Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

(код ЄДРПОУ 31159920; вул. Галини Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029)

відповідача-2: Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51; ідентифікаційний код 31899285)

про стягнення заробітної плати, невиплаченої при звільненні працівника

у межах справи 915/1489/20 про банкрутство Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (код ЄДРПОУ 31159920)

розпорядник майна: арбітражний керуючий Юринець Арсен Володимирович (ел.пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 )

В С Т А Н О В И В:

07.06.2021 до Южноукраїнського міського суду в Миколаївській області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до філії "Южноукрїнська ДЕД" дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заробітної плати, не виплаченої при звільненні працівника.

Позов обґрунтовано тим, що при звільненні позивача відповідачем було порушено приписи ст. 116 КЗпП України в частині повного розрахунку, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 111476,86 грн., яка складається з заборгованості із заробітної плати - 79342,78 грн. та середнього заробітку - 32134,08 грн. (до дати подання позову).

Ухвалою від 08.06.2021 Южноукраїнським міським судом Миколаївської області позовну заяву було залишено без руху та надано термін для усунення недоліків.

22.06.2021ухвалою Южноукраїнський міський суд Миколаївської області відкрив провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче судове засідання на 23.07.2021.

У вказану дату судове засідання не відбулося.

У подальшому у зв`язку з неявкою сторін розгляд справи було неодноразово відкладено.

Ухвалою від 28.04.2023 суд за клопотанням позивача залучив Дочірнє підприємство «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі ДП «Миколаївський облавтодор») та Акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі АТ «ДАК «Автомобільні дороги України») у якості належних співвідповідачів для участі у даній справі.

Ухвалою від 24.07.2023 Южноукраїнський міський суд Миколаївської області постановив передати цивільну справу № 486/926/21 за позовом ОСОБА_1 до АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», ДП «Миколаївський облавтодор» про стягнення заробітної плати, не виплаченої при звільненні працівника до Господарського суду Миколаївської області для розгляду по суті, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство ДП «Миколаївський облавтодор».

Господарським судом Миколаївської області розглядається справа № 915/1489/20 про банкрутство ДП «Миколаївський облавтодор».

В межах указаної справи про банкрутство до суду з Южноукраїнського міського суду Миколаївської області надійшла цивільна справа № 486/926/21 за позовом ОСОБА_1 до АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та ДП «Миколаївський облавтодор» про стягнення заробітної плати, не виплаченої при звільненні працівника у загальному розмірі 111476,86 грн.

Справа надійшла до Господарського суду Миколаївської області 16.08.2023.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2023 у зв`язку з виключенням з розподілу справи головуючого судді, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача - ДП «Миколаївський облавтодор», головуючим суддею у справі призначено суддю Ржепецього В.О.

За розпорядженням керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 21.08.2023 53 на виконання підпункту 3.3.3. пункту 3.3. Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Миколаївської області щодо здійснення автоматизованого розподілу справи, пов`язаної зі справою про банкрутство із застосуванням системи автоматизованого розподілу суду шляхом передання зазначеної судової справи головуючому судді у справі про банкрутство відповідача або позивача після того, як минули обставини, які унеможливлювали виконання головуючим суддею у справі 3 915/1489/20 про банкрутство ДП «Миколаївський облавтодор» обов`язків судді призначено повторний автоматичний розподіл справи № 486/926/21.

Згідно протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 21.08.2023 на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 21.08.2023 № 53 визначено головуючим у справі суддю Давченко Т.М., у провадженні якої перебуває справа № 915/1489/20 про банкрутство відповідача - ДП «Миколаївський облавтодор».

Ухвалою від 28.08.2023 суд прийняв цивільну справу № 486/926/21 до розгляду в межах провадження у справі № 915/1489/20 про банкрутство ДП «Миколаївський облавтодор», присвоїв справі номер № 915/1489/20(486/926/21), відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами. Також суд встановив сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Зазначену ухвалу відповідачем-1 отримано 08.09.2023, а тому з урахуванням ст. 165 ГПК України відповідач мав право подати відзив на позовну заяву у строк до 25.09.2023 включно.

Відповідачем-1 ухвалу отримано 05.09.2023, а тому з урахуванням ст. 165 ГПК України відповідач мав право подати відзив на позовну заяву у строк до 20.09.2023 включно.

Відповідачі у вказаний строк правом подачі відзиву не скористалися, жодних заяв чи клопотань суду не надали.

При цьому враховано, що в матеріалах справи наявна подане на стадії розгляду даної справи Южноукраїнським міським судом Миколаївської області клопотання АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» сформоване у системі "Електронний суд" 12.06.2023, у якому заявник просить відмовити у задоволенні позовних вимог до АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», оскільки останнє є неналежним відповідачем. За твердженнями заявника, він не перебував у правовідносинах з позивачем, оскільки , що ДП «Миколаївський облавтодор» є окремою юридичною особою, що самостійно здійснює господарську діяльність у межах, визначених його статутом, та несе відповідальність згідно з чинним законодавством. Компанія є лише засновником ДП «Миколаївський облавтодор».

Статтею 96 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, засновник юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями такої особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її засновника.

Відтак, виходячи з приписів ст. 96 Цивільного кодексу України, АТ "ДАК "Автомобільні дороги України", як засновник ДП «Миколаївський облавтодор», не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність підприємства.

Зауважує, що компанія жодним чином не порушувала законні права та інтереси позивача і не є суб`єктом нібито порушеного матеріального правовідношення, тому, як наслідок, не має відповідати за пред`явленим позовом.

Засвідчує, що АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" не вчинено, а позивачем не доведено вчинення жодного неправомірного винного діяння, які б порушили законні права та інтереси позивача та завдали йому шкоди, а також відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями компанії та шкодою позивача.

Жодних клопотань чи заяв по суті справи суду станом на дату розгляду справи не надійшло.

Заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін відповідачами до суду не подавалось.

Ураховуючи викладене, та те, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України.

Розгляд справи здійснюється у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ст. 7 КУзПБ, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; зокрема, спори про стягнення заробітної плати. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Пунктом 8 частини 1 статті 20 ГПК України визначається, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі та зокрема, справи у спорах стягнення заробітної плати.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач - фізична особа ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із філією "Южноукрїнська ДЕД" ДП "Миколаївський облавтодор", працюючи у підприємстві на посаді дорожнього робітника.

На підставі наказу № 26-К від 28.09.2020 "Про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з роботи відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням у зв`язку виходом на пенсію). Копію наказу долучено до матеріалів справи.

Згідно долученої до матеріалів справи довідки філією "Южноукрїнська ДЕД" ДП "Миколаївський облавтодор" від 25.05.2021 № 19 підтверджено, що заборгованість підприємства перед позивачем становить 79342,78 грн. за період травня 2019 по вересень 2020 року.

Невиконання роботодавцем покладених на суб`єкта господарювання положеннями чинного законодавства України обов`язків щодо проведення із звільненим працівником розрахунків по сплаті належних при звільненні сум виступило підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про стягнення 79342,78 грн. невиплаченої заробітної плати.

Доказів виплати указаної суми матеріали справи не містять.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Невиплачена сума нарахованої заробітної плати 79342,78 грн. за період травня 2019 по вересень 2020 року підтверджена належними доказами, а відтак підлягає до стягнення в повному розмірі з роботодавця - саме з ДП "Миколаївський облавтодор" на користь позивача в судовому порядку.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Як роз`яснено в п. 20 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум в строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальним є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Матеріалами справи встановлено, що позивач звільнений з 28.09.2020, однак у день звільнення працівника відповідачем не проведений розрахунок з ним, більше того, матеріали справи станом на дату вирішення спору по суті не містять відомостей щодо такого розрахунку.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. П. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При цьому згідно з п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Так, позивачем заявлено вимогу про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку до дня звернення з даним позовом до суду.

На підставі зазначених законодавчих норм вимога позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки підлягає задоволенню, однак суд не погоджується із розміром та періодом нарахування зважаючи на таке.

За розрахунком позивача за період з 29.08.2020 по 04.06.2021 середній заробіток становить 32143,08 грн. із розрахунку 118,14 грн. за кожен день за затримки розрахунку - загалом за 272 робочі дні. Суд погоджується з розміром середньоденного заробітку, проте період нарахування позивачем визначено неправильно.

Згідно наказу 26-К від 28.09.2020 "Про припинення ирудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з роботи відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням у зв`язку виходом на пенсію), а тому роботодавець мав виплатити нараховану заробітну плату 28.09.2020, проте не сплатив. Тобто, першим днем затримки розрахунку при звільненні є 28.09.2020, а не 29.08.2020. Відтак, обчисленню підлягає період з 28.09.2020 по 04.06.2021 - 250 днів. За перерахунком суду з урахуванням принципу диспозитивності стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 29535,00 грн.

В рішеннях Європейського Суду з прав людини по численних заявах до суду громадян України зазначається, що невиплата заробітної плати, інших належних працівникові сум є втручанням у право заявника на мирне володіння майном у сенсі першого речення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (994-535). Європейський Суд з прав людини також звертає увагу на те, що відсутність достатніх коштів у підприємства-боржника не може бути виправданням тривалого невиконання судових рішень. Тобто має місце порушення Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Також судом засвідчується, що відповідно до п. 50 постанови Пленуму Верховного Суду України 15 від 18.12.2009р. "Про судову практику в справах про банкрутство", додаткові вимоги працівників боржника щодо виплати заробітної плати мають обліковуватись арбітражними керуючими залежно від її нарахування та задоволення протягом часу провадження справи про банкрутство.

Засвідчуються судом також і ті обставини, що порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов`язку сплатити зазначені кошти.

Вищевикладена позиція знайшла своє відображення у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі 6-76цс14.

Щодо боржника за вимогами позивача суд зазначає наступне.

Як зазначено у даному рішенні роботодавцем позивача була Філія "Южноукрїнська ДЕД" Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

Згідно з частинами першою, третьою статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Згідно з ч. 1 ст. 45 ГПК України, сторонами у судовому процесу - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст 4 цього Кодексу, а саме: юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у господарському процесі.

Зважаючи на наведене, ДП "Миколаївський облавтодор є належним відповідачем у даній справі.

Що стосується позовних вимог до АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», суд зазначає наступне.

Позивачем у заяві про залучення належних відповідачів (а.с. 126-127) не визначено ані підстав залучення АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», не зазначено вимог щодо кожного відповідача, не указано про солідарне стягнення.

Залучаючи до участі у справі належних співвідповідачів Южноукраїнським судом також не визначено ані підстав залучення кожного відповідача, не зазначено вимог щодо кожного відповідача. На думку суду мова йде про солідарне стягнення.

Згідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Відповідно до п. 14.1.222 Податкового кодексу України "роботодавець" - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або само зайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов`язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов`язки, передбачені законами.

Пунктом 1 Положення про Державне агентство автомобільних доріг України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року 439 (Положення), визначено, що Державне агентство автомобільних доріг України (Укравтодор) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення (розміщене на сайті Верховна рада Офіційного вебпорталу парламенту України).

Відповідно до пункту 3 цього Положення, основними завданнями Укравтодору є, зокрема, здійснення управління об`єктами державної власності.

Кабінетом Міністрів України ухвалено постанову від 28.02.2002. 221 "Про утворення відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", якою прийнято пропозицію Державної служби автомобільних доріг України, погоджену з Міністерством транспорту, Міністерством фінансів, Фондом державного майна та Антимонопольним комітетом, щодо утворення відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (на сьогодні - акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України").

Засновником Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" є держава в особі Державного агенства автомобільних доріг.

Відповідно до статті 22 Господарського кодексу України, суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує 50% чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Отже, всі суб`єкти державного сектора економіки мають діяти на праві господарського відання чи оперативного управління.

Положеннями частин другої, третьої статті 73 ГК України передбачено, що орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене у державне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.ч. 2, 7 ст.74 ГК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 141 ГК України, до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб`єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об`єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій ст. 148 цього Кодексу. Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб`єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом.

Відповідно до пункту статуту АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (нова редакція), затвердженого наказом Державне агентство автомобільних доріг України від 11.08.2022 Н-175, управління діяльністю Компанії з дотриманням вимог законодавства та цього Статуту здійснює Державне агентство автомобільних доріг України (розміщено на сайті АТ "ДАК "Автомобільні дороги України").

Згідно п. 3.10 Статуту компанія не відповідає за зобов`язаннями юридичних осіб, засновником яких вона є.

З огляду на викладене АТ "ДАК "Автомобільні дороги України", на переконання суду, не є в розумінні закону роботодавцем відповідача, оскільки наділена компетенцією по управлінню об`єктами державної власності, та не є зобов`язаною перед позивачем особою з виплати заробітної плати, якою (особою) є сама, юридична особа ДП "Миколаївський облавтодор, а отже АТ "ДАК "Автомобільні дороги України" є неналежним відповідачем по справі, а тому в задоволенні позову до цього відповідача суд відмовляє.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першою та третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

При цьому суд звертає увагу, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Положеннями ч. 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судом були досліджені всі документи, надані сторонами по справі, та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не беруться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

Частиною 2 статті 129 ГПК України визначено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно пп.1 п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за розгляд позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Відтак позивач відповідно до Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини ДП "Миколаївський облавтодор", суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), слід стягнути з ДП "Миколаївський облавтодор" в дохід Державного бюджету України в розмірі 2684 грн., указана сума згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», є мінімальною сумою судового збору для позовних вимог майнового характеру.

Керуючись ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 13, 20, 73-80 , 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково - на суму 108877,78 грн.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (код ЄДРПОУ 31159920; вул. Галини Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) 79342,78 грн. заборгованості із заробітної плати за період травня 2019 по вересень 2020 року та 29535,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

3. В частині позовних вимог щодо стягнення з Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" - відмовити.

4. Стягнути з Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (код ЄДРПОУ 31159920; вул. Галини Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів - Миколаїв.ГУК/тг м.Миколїв/22030101, код ЄДРПОУ 37992030, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA588999980313121206083014478, код класифікації доходів бюджету 22030101) 2684 грн. судового збору.

5. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Т.М. Давченко